Внутрішнє рецензування: Єгор Стадний, Олесандра Слободян

Коректура: Роксолана Машкова

Для університетів дедалі важливішими стають гроші, які вони отримують не з бюджету. Зниження державного фінансування штовхає їх на пошуки альтернативних джерел надходжень. В Україні збільшення обсягів бюджетних місць не завжди супроводжується відповідним збільшенням бюджетного фінансування. Затверджуючи обсяги державного замовлення, уряд не бере до уваги витрати, які мають понести університети: оновлення обладнання, ремонти корпусів, підвищення зарплат та комунальних платежів. Тобто виникає недофінансування бюджетних місць. Тому теоретично університети зацікавлені в тому, щоб залучити якомога більше коштів від студентів-контрактників. Проте у такій ситуації існує ризик набрати на контрактне навчання абітурієнтів із низьким рівнем підготовки, що негативно впливає на якість освіти.

Отже, кращим варіантом для ВНЗ буде сценарій, за якого він отримуватиме достатню суму коштів і при цьому серед студентів-контрактників зараховуватиме багато сумлінних та вмотивованих людей. Ми вирішили проаналізувати, які українські державні та комунальні університети працюють за таким сценарієм або близькі до нього.

Методологія

За браку чітких даних про те, яка саме сума коштів є достатньою для того чи іншого університету, ми вирішили брати до уваги співвідношення коштів, які університет отримав від абітурієнтів-контрактників, і коштів, які університет отримав за державним замовленням на підготовку кадрів.

Для порівняння успішності абітурієнтів, зарахованих до різних університетів, було використано результати ЗНО всіх зарахованих на 1 курс на денну форму бакалаврату на навчання за власний кошт. Ми виділили для кожної спеціальності свій «профільний» предмет — тобто такий, сертифікат із якого на цю спеціальність подали найбільше вступників, який найбільше стосується напрямку навчання і який мав переважно найвищі вагові коефіцієнти серед різних ВНЗ. Таким чином, для кожної спеціальності профільним став один із восьми предметів: математика, українська мова, біологія, історія України, фізика, хімія, географія, англійська мова.

Порівняти ВНЗ ми вирішили не просто за середнім балом їхніх вступників, а за тим, наскільки відрізняються бали цих вступників від середніх балів по країні в межах кожного профільного предмету. Спершу ми підрахували середній бал (серед контрактників) по країні загалом для кожного предмету за всіма спеціальностями, для яких цей предмет був профільним. Далі ми порівняли бал кожного окремого зарахованого абітурієнта-контрактника із цим середнім, знайшовши їхню різницю. Після цього ми застосували статистичну процедуру « нормалізації », тобто поділили кожну різницю на стандартне відхилення балів ЗНО з цього предмету. Таким чином кожен абітурієнт отримав свій показник. Річ у тому, що бали ЗНО з гуманітарних предметів у середньому суттєво вищі, ніж із математики та природничих наук, і тому просте порівняння балів ЗНО може призвести до дискримінації технічних ВНЗ. Нормалізовані відхилення усувають ефект абсолютних значень і дозволяють коректно порівнювати між собою бали з різних предметів і для різних спеціальностей. Усереднивши результати зарахованих абітурієнтів у межах спеціальностей для кожного ВНЗ за допомогою медіани, ми отримали показник для кожної спеціальності у кожному ВНЗ. Відповідно, показником усього університету стала медіана підрахованих усереднених результатів кожної спеціальності. Загалом до аналізу увійшли 129 університетів.

Отже, ми порівнюємо університети за двома показниками: за рівнем ЗНО зарахованих абітурієнтів-контрактників та за сумою грошей, яку вони їм принесли, приведеною до розміру державного фінансування.

У межах кожного показника університети були поділені на підгрупи. За показником суми грошей, які отримали заклади, їх було поділено на дві підгрупи. Це ті, які отримали у якості плати за навчання більше ніж 10% від свого державного фінансування, і ті, у яких ця частка склала менше ніж 10%. За результатами ЗНО було утворено три підгрупи. До першої групи потрапили всі університети, які мають позитивне відхилення, тобто їхній показник є вищим за середній по країні. Натомість ті університети, які мали від’ємний показник, були розділені навпіл, утворивши ще дві підгрупи: закладів, до яких вступили абітурієнти з посередніми та з низькими балами ЗНО відповідно.

Гроші контрактників

x>10%

x<10%

ЗНО контрактників

x>0

-0,5<x<0

x< -0,5

Підгрупи університетів

Університети, до яких вступили абітурієнти з високими балами та які отримали небагато грошей як плату за навчання

Університети, до яких вступили абітурієнти з середніми балами та які отримали небагато грошей як плату за навчання

Університети, до яких вступили абітурієнти з низькими балами та які отримали небагато грошей як плату за навчання

Університети, до яких вступили абітурієнти з високими балами та які отримали багато грошей як плату за навчання

Університети, до яких вступили абітурієнти з середніми балами та які отримали багато грошей як плату за навчання

Університети, до яких вступили абітурієнти з низькими балами та які отримали багато грошей як плату за навчання

 

Університети, що отримали багато грошей як плату за навчання

Передовсім звернемо увагу на ті заклади, що потрапили до підгрупи тих, у яких частка грошей, котрі принесли контрактники, становила більш ніж 10% від суми коштів, які їм виділила держава. Таких університетів небагато, тому ця підгрупа найменш наповнена.

Спершу варто відмітити ті заклади, які залучили відносно багато коштів, при цьому набравши сильних контрактників із високими балами ЗНО. Такими виявилися Херсонська морська академія, Київський торговельно-економічний університет, Київський економічний університет, Прикарпатський університет, Острозька академія, Чернівецький університет, Київський університет ім. Грінченка, Києво-Могилянська академія та Харківський економічний університет. Спільними для них є не ціни, а прихильність абітурієнтів. Нагадаємо, що прихильність абітурієнтів ми визначаємо за часткою вступників-контрактників відносно кількості студентів-бакалаврів, які вже навчаються в цьому університеті. У перерахованих вище ВНЗ ця частка становила від 31% до 13%. У межах України це доволі високий показник.

Натомість ціни на контрактне навчання в межах цієї групи відчутно відрізняються — вищі за середні в одних університетах і нижчі за середні в інших. Середня ціна навчання у Київському університеті ім. Грінченка у 2016 році становила 12 700 грн. Ця ціна не є високою: середня ціна навчання в Києві — 16 600 грн. Отже, значну суму від контрактників Київський університет ім. Грінченка зібрав саме за рахунок чималої кількості вступників на платне навчання. Натомість у Херсонській морській академії плата за навчання у 2016 році була вище середньої — 23 000 грн. І хоча він також привабив багатьох вступників, цей заклад отримав велику частку недержавного фінансування більшою мірою саме за рахунок високої ціни навчання.

Привабливими для вступників, і зокрема для добре підготовлених вступників, ці заклади могли стати з дуже різних причин. Наприклад, Чернівецький університет має регіональне значення, адже він є одним із небагатьох великих класичних закладів вищої освіти у своєму регіоні. Натомість КНЕУ пропонує переважно економічні програми, які мають широку популярність серед абітурієнтів. Києво-Могилянська академія є привабливою через хорошу репутацію серед вступників. Це також дозволяє їй встановлювати вищі за середні ціни на навчання без втрати вступників і при цьому залучати абітурієнтів із високими результатами ЗНО.

Тобто всі університети, які зібрали велику кількість грошей і при цьому залучили добре підготовленних контрактників, зробили це різними способами. Хтось через власну репутацію на регіональному рівні, хтось через невисоку ціну, яка привабила велику кількість вступників, хтось — навпаки, через невелику кількість вступників, але високу ціну навчання.

Також виокремлюється підгрупа університетів, які отримали велику частку грошей від абітурієнтів-контрактників, але при цьому ці вступники мають посередні результати ЗНО. Серед них Запорізький національний університет, Державний університет телекомунікацій, Київська академія водного транспорту, Одеський морський університет, Одеська юридична академія, Національний транспортний університет та Національний університет водного господарства та природокористування.

Для більшості університетів, які потрапили в цю групу, показник привабливості виявився середнім — від 20% до 11%. Отже, потрапляння у цю категорію може свідчити про те, що свою значну частку грошей ці заклади отримали не лише завдяки великій кількості студентів, а й за рахунок вищих за середні цін на навчання. Середня ціна на навчання в Одеській юридичній академії у 2016 році становила 14 200 грн., в Національному транспортному університеті — 11 000 грн., а в Національному університеті водного господарства — 12 100. Це, звісно ж, менше, ніж середня ціна навчання у Києво-Могилянській академії або КНУ, але більше, ніж у деяких інших закладів. Окрім цього, більшість закладів, які потрапили до цієї підгрупи, мають не лише регіональне, а радше національне значення, що може пояснити загалом непогані результати ЗНО їхніх вступників.

Також до цієї підгрупи належать ще три заклади: Національний університет фізичного виховання та спорту, Житомирський державний університет та Хмельницький університет управління та права. До них вступили абітурієнти з невисокими результатами ЗНО. Щоправда, до Університету фізичного виховання їх прийшло достатньо багато. При цьому і ціна навчання в ньому вище середньої — 13 500 грн. Можливо, через свій профіль цей заклад має достатньо абітурієнтів, а в поєднанні з ціною дещо вище середньої це приносить йому багато коштів. Водночас якість підготовки цих вступників є не найвищою, що також можна пояснити загальноприйнятим уявленням про заклади, для яких профільним є фізичне виховання та спорт. В інших двох ВНЗ показник привабливості для вступників є посереднім, проте все одно достатнім для того, щоб забезпечити їм велику суму від вступників-контрактників. Щодо ціни на навчання, у Житомирському державному університеті вона становила у 2016 році приблизно 10 000 грн. Це невисока ціна, що може бути однією з причин популярності цього закладу серед вступників. Водночас цей університет також має обласне значення, а тому може бути популярним не лише через низьку ціну, а й через близьку відстань до місця проживання. Такий його статус також може пояснювати невисокі результати ЗНО вступників-контрактників.

До підгрупи тих ВНЗ, у яких частка грошей, що їх принесли контрактники, становила більше ніж 10% від суми коштів, які їм виділила держава, потрапили немало відомих і великих університетів України. Водночас тут також достатньо менш відомих університетів, які отримали від вступників-контрактників значну частину свого фінансування. Щоправда, всі вони різняться за способами, у які вони отримали свою частку грошей за навчання на контрактній основі. Деякі з них досягли цього через невисокі ціни навчання та велику кількість студентів, деякі — навпаки, через вищі ціни й меншу кількість вступників, які при цьому є краще підготовленими.

Університети, які отримали небагато грошей як плату за навчання

Як уже було зазначено вище, тих університетів, які минулого року отримали небагато коштів від контрактників, значно більше. Відповідно, підгрупи, до яких входять небагаті університети, більш наповнені.

Почнемо з тієї, куди потрапили університети, до яких пішли навчатися більш підготовлені контрактники. До цих 20 закладів належать у тому числі й НАУ, КНУ, КПІ, ХНУ, ДНУ, НУБіП, Одеський та Львівський університети, Львівська політехніка, КНЛУ тощо. Багато з цих університетів мають невеликі частки залучених контрактників — менше 10%. Такий результат є логічним, зважаючи на їхні розміри. Наприклад, якщо Університет ім. Грінченка зарахував 21,3% контрактників від кількості бакалаврів, які там навчаються, то в КНУ ця частка становила лише 8,9%. Окрім цього, сума грошей, отриманих від контрактників, у цих університетах є незначною в порівнянні з коштами, які ці заклади отримують від держави. Знову ж таки, логічним тут є пояснення таких результатів розміром та відомістю: КПІ, КНУ та інші наразі отримують набагато більше державних коштів, ніж решта. Навіть попри те, що деякі з цих університетів підвищили ціни на навчання у 2016 році, і тепер їхні ціни є вищими за середні по країні, частка грошей, які вони отримують від контрактників, є незначною у порівнянні з державними надходженнями. Для інших університетів пояснення може бути інакшим. Вони також отримують доволі велике державне фінансування внаслідок свого розміру та відомості, однак при цьому мають нижчі за середні ціни на навчання (близько 11 тисяч гривень для ОНУ та ЛНУ). Тому вони не можуть зібрати від контрактників таку суму коштів, яка наближалася б до суми державного фінансування. Водночас завдяки репутації престижних закладів та загальноукраїнському значенню до них приходять вступники з високими результатами ЗНО.

Однак до цієї групи також потрапили ті заклади, які отримують небагато грошей з інших причин. Для деяких університетів така ситуація є наслідком їхнього невеликого розміру — наприклад, для Острозької академії. Окрім того, попри високу репутацію самого закладу та підготовленість вступників, цей університет має середню ціну навчання на рівні 10 000 грн. Результатом невисокої ціни у поєднанні з невеликою кількістю вступників є невелика частка надходжень від контрактників. Водночас високі бали ЗНО контрактників, які прагнуть навчатись у цьому закладі, можуть вказувати на їхню сумлінність та вмотивованість.

Отже, хоча всі університети, які потрапили до цієї категорії, залучили добре підготовлених контрактників, вони не змогли при цьому отримати порівняно багато коштів від них. Для частини з них причиною є значне державне фінансування, до якого кошти, отримані як плата за навчання, просто не мають шансу наблизитися. Для інших причина у невисокій ціні навчання, через яку вони «недобирають» коштів, навіть якщо мають популярність серед вступників.

До наступної підгрупи належать недорогі ВНЗ, до яких вступили на навчання абітурієнти з посередніми балами. За результатами вступної кампанії 2016 року такими можна назвати 41 університет. Серед них, наприклад, КНУБА, Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя та Центральноукраїнський педуніверситет тощо. Контрактники принесли цим ВНЗ небагато коштів. Це може свідчити про те, що навчання в цих закладах є недорогим. За привабливістю для абітурієнтів принаймні частина з них мають середні показники — від 15,5% до 10% вступників-контрактників від кількості студентів-бакалаврів, які вже навчаються в університеті. Швидше за все, саме невисока ціна робить їх привабливими для вступників.

Найбільш наповненою виявилася підгрупа, до якої увійшли заклади, котрі можна назвати «менш конкурентними». Вони отримали небагато коштів від контрактників, і, крім цього, ті контрактники, які вступили до них, є слабко підготовленими — у них одні з найнижчих балів у країні. Разом це 49 університетів.

До двох з них — Ізмаїльського гуманітарного та Житомирського агроекологічного університетів — вступили багато контрактників. Також є ще декілька університетів, які змогли залучити меншу, але все одно достатньо велику кількість контрактників: від 19% до 10% контрактників від загальної кількості бакалаврів. Майже усі ці заклади є регіональними: Сумський аграрний, Уманський педагогічний, Хмельницький національний тощо. Щоправда, попри свою численність, контрактники не принесли цим закладам багато грошей. Швидше за все, популярність цих закладів пов’язана передусім із невисокими цінами на контракт. На це вказує також і низький рівень підготовки тих вступників, які опинилися там на контракті. Навіть попри популярність у регіоні або в галузі, ці ВНЗ ставили невисокі ціни на навчання, побоюючись втратити у кількості вступників.

Також до цієї підгрупи потрапили багато університетів, які мають лише обласне значення, і декілька перенесених закладів: Луганський національний університет, Переяслав-Хмельницький педагогічний університет, Українська інженерно-педагогічна академія. Ці заклади, до того ж, не є популярними серед вступників. Цілком закономірно, що вони отримали небагато коштів.

До цієї підгрупи також потрапив Харківський політехнічний інститут. Результати ЗНО його вступників-контрактників є настільки низькими, що за цим показником ХПІ опинився на останніх позиціях. Середня ціна навчання в ХПІ — 7700 грн. Ця ціна є нижчою за середню: на Сході України середня ціна становить 9700 грн. Можливо, якби цей заклад поставив вищі ціни, він міг би опинитися не в останній підгрупі. Адже ХПІ є великими та відомим в Україні університетом. Водночас у Харкові з ним конкурують за абітурієнтів інші великі технічні заклади — ХНУРЕ та ХАІ.

Для решти ВНЗ, які потрапили до цієї підгрупи, низька ціна може бути однією з переваг перед абітурієнтами — особливо якщо врахувати той факт, що до них пішли вступники з найнижчими балами. Загалом «неуспішних» закладів вищої освіти в Україні в декілька разів більше, ніж успішних.

Підсумки

Наш аналіз демонструє розмаїття практик, за допомогою яких університети в Україні отримують кошти від контрактників. Деякі ставлять невисокі ціни і приваблюють багатьох вступників, а деякі, навпаки, мають вищі ціни навчання і роблять ставку на меншу кількість абітурієнтів. Сценарій, який ми визначили на початку як найбільш бажаний — багато коштів і при цьому високі бали ЗНО вступників-контрактників — справдився для невеликої кількості університетів. Таких виявилось лише 10. Більшість університетів є менш конкурентними: до них вступили на навчання абітурієнти з посередніми або низькими балами ЗНО, які при цьому принесли небагато коштів. Таких ВНЗ за результатами вступної кампанії 2016 року виявилося 80.