на головну CEDOS
УКРEN Закрити меню
logo

Міграційна криза в ЄС: статистика та аналіз політики

Андрій Солодько, Анастасія Фітісова

4 березня 2016

"2015 рік, швидше за все, поб'є попередні рекорди з рівня вимушеної міграції", - заявили в Управлінні Верховного комісара ООН зі справ біженців.

Підводячи підсумки півріччя, ще до розгортання міграційної кризи, УВКБ ООН звітувало про більш ніж 5 мільйонів осіб, котрі були вимушені змінити своє місце проживання з початку 2015 року внаслідок політичних переслідувань, збройних конфліктів та порушень прав людини. З них 4,2 млн осіб були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи (далі ВПО ), 839 тисяч осіб були переміщені за межі своєї країни. Загальна кількість шукачів притулку та ВПО кардинально зростає протягом останніх 4 років, і на середину 2015 року становила 58 млн, що співрозмірно з населенням Італії (UNHCR mid-year trends 2015).

Динаміка кількості біженців у світі, млн

 

За даними ООН, показник станом на червень 2015 р.

За даними ООН, країни, з яких походить більша частина шукачів притулку, не змінюються з 2014 року: це Сирія, Афганістан, Сомалі, Південний Судан, Судан, Демократична Республіка Конго, Центральноафриканська Республіка, М’янма та Еритрея.

Основним фактором, що впливає на зростання кількості шукачів притулку, є війна в Сирії. Якщо виключити цю країну з обрахунків, то з 2011 року зростання відбулося лише на рівні 5% (+ 500 тис. осіб). З 2012 року кількість сирійських біженців зросла більш ніж у 30 разів: 23,4 тис. на кінець 2012 та 799,9 тис. на кінець 2015 року. За межами ЄС конфлікт в Сирії найбільше вплинув на Туреччину (1,8 млн зареєстрованих біженців), Ліван (1,2 млн), Йорданію (628 800), Ірак (251 300) та Єгипет (131 900) станом на середину 2015 року.


Таким чином, найбільшу кількість біженців приймає Африка та Близький Схід (7,1 млн), удвічі менше їх зареєстровано в регіоні Азії та Океанії (3,8 млн), приблизно стільки ж зареєстрованих у Європі (3,5 млн) і значно менше – у географічно віддаленій Америці (0,75 млн)

Світовими лідерами серед країн притулку є Туреччина, Пакистан, Ліван, Іран, Ефіопія, Йорданія, Кенія, Уганда, Чад, Судан (UNHCR mid-year trends 2015). Таким чином, найбільшу кількість біженців приймає Африка та Близький Схід (7,1 млн), удвічі менше їх зареєстровано в регіоні Азії та Океанії (3,8 млн), приблизно стільки ж зареєстрованих у Європі (3,5 млн) і значно менше – у географічно віддаленій Америці (0,75 млн).

Розподіл біженців за регіонами світу, млн.

 

За даними ООН, станом на липень 2015 р. за всі роки

В 2015 році питання міграції, як ніколи гостро, стояло на порядку денному в ЗМІ, міжнародних організаціях та окремих країнах. Через різке збільшення кількості шукачів притулку в ЄС даний феномен отримав назву "європейська міграційна криза".

Про що говорить статистика ЄС?

У цілому в Європі ситуація з біженцями співвідноситься з загальносвітовими тенденціями. Кількість шукачів притулку починає зростати в 2010 (+ 600 тис. за п’ять останніх років) і максимально збільшується за останній рік (+ 300 тис.), за даними Євростату. Вже протягом 2016 року до ЄС прибуло 132 791 осіб, 410 особи загинули чи пропали безвісти, станом на 1 березня.

Динаміка подання заяв для отримання притулку в ЄС

 

Джерело даних: Eutostat

Основними країнами-реципієнтами біженців в ЄС стали Німеччина, Швеція, Італія, Франція та Угорщина, в яких було зареєстровано 91% від усіх заявок.

Основні країни-реципієнти біженців в ЄС

 

Джерело даних: Eurostat

Більшість прохачів притулку походять з Сирії, Афганістану, Косово та Еритреї. Значне зростання показали Ірак, Нігерія та Україна. Станом на липень 2015 року, 67% зареєстрованих протягом півроку заявок сирійців були подані в країнах ЄС: у Німеччині (29%), Сербії та Косово (16%), Угорщині (9%), Австрії (7%) та Швеції (6%).

Значно зросла частка прийнятих позитивних рішень щодо надання статусу біженця. За даними Євростату, лише протягом третього кварталу 2015 року було схвалено 45 380 заявок. Для порівняння, за весь період 2014 року таких рішень було прийнято в три рази менше — 13 940. Найбільше позитивних рішень приймають стосовно сирійців, еритрейців, осіб без громадянства, іракців, сомалійців та афганців.

Однак політика прийняття рішень не є однорідною. Як свідчать статистичні дані, країни ЄС приймають різні рішення щодо вихідців із тих самих країн. За часткою відносно отриманих і схвалених заявок лідирують Болгарія і Швеція, на останньому місці — Хорватія та Угорщина. А за абсолютною кількістю позитивних рішень серед перших Швеція і Німеччина.

Прийняття рішень щодо надання статусу біженця у 2015 році, %

 

Джерело даних: Eurostat

Додатковий захист — механізм захисту, що лежить поза Женевською конвенцією 1951 року та не передбачений жодним міжнародним документом. Передбачає надання захисту особі, яка не може отримати статус біженця, проте також не може бути повернена в країну походження, оскільки існує велика ймовірність незаконного ув’язнення, застосування смертної кари, тортур, нелюдського поводження чи поводження, що принижує людську гідність.

Гуманітарний захист — форма захисту, яку надають тим, хто, хоч і не є біженцем, при поверненні в країну походження стикається з загрозою серйозної небезпеки життю, не охопленої поняттям додаткового захисту.

Якими шляхами прибувають біженці?

Середземноморськими шляхами прибули в Європу 1 015 078 шукачів притулку — що становить приблизно 97% від загальної кількості новоприбулих.

Міграційний шлях можна умовно розділити на три коридори:

Як змінювалася міграційна політика європейських країн?

Країни ЄС мають право відновлювати прикордонний контроль на період до шести місяців згідно з Розділом ІІ Шенгенського кодексу. Наразі цим правом скористалися 8 країн-членів. Відновлення контролю не дозволяє зупинити потік мігрантів, але полегшує управління цим потоком та обліком мігрантів. Облік тих, хто прибуває, наразі є першочерговою проблемою, яка потребує вирішення. У відсутності належного обліку звинувачують Грецію, і це може стати причиною виключення країни з дії Шенгенської угоди. Після перевірки Греції на предмет дотримання зобов’язань щодо охорони кордону, було зафіксовано численні порушення. Зокрема, брак належної реєстрації й обліку мігрантів та непроведення дактилоскопії (зняття відбитків пальців). В лютому Європейська комісія розглянула результати перевірки і надала грецькому уряду три місяці на усунення порушень – тобто строки закінчаться приблизно у травні. Лобістом швидкого вирішення проблеми належного контролю над південним кордоном ЄС є Німеччина, її мета – перестрахувати себе. Справа в тому, що 12 травня закінчується максимальний термін, на який Німеччина може тимчасово відновлювати контроль на кордонах. Незадовільне виконання зобов’язань з боку Греції легітимізує продовження контролю на внутрішніх кордонах ЄС. Швидше за все, доля Шенгенської угоди на найближчі два роки (максимально можливий термін відновлення контролю) вирішиться саме в травні. Анулювання Шенгенської угоди очікувати не варто, – це занадто складно і невигідно. Наприклад, економічні втрати Франції після виходу із Шенгенської угоди оцінюють в 10 мільярдів євро. Проте дуже ймовірним є відновлення контролю на окремих ділянках кордону протягом двох років.

Країни, які відновили контроль на внутрішніх кордонах ЄС у зв’язку з міграційною кризою відповідно до ст. 23 Шенгенського Кодексу (Schengen Borders Code)

країна межі контролю початок закінчення
Бельгія Кордон між провінцією Західна Фландрія та Францією 23 лютого 2016 23 березня 2016
Данія Всі кордони, з акцентом на сухопутному кордоні та шляхах морського сполучення з Німеччиною 4 січня 2016 4 березня 2016
Норвегія Всі кордони, з акцентом на морських внутрішньо-європейських шляхах сполучення 26 листопада 2015 15 березня 2016
Австрія Всі кордони, з акцентом на сухопутному кордоні зі Словенією 16 листопада 2015 16 березня 2016
Швеція Всі кордони, з акцентом на південних та західних портах та сполученні з Данією через Ересунський міст (Öresundsbron) 9 листопада 2015 9 березня 2016
Угорщина Кордон зі Словенією 17 жовтня 2015 26 жовтня 2015
Словенія Кордон із Угорщиною 17 вересня 2015 16 жовтня 2015
Австрія Всі кордони, з акцентом на кордонах з Італією, Угорщиною, Словенією та Словаччиною 16 вересня 2015 15 листопада 2015
Німеччина Всі кордони, з акцентом на сухопутному кордоні з Австрією 13 вересня 2015 13 травня 2016

Джерело. Дані станом на 1 березня 2016 року.

Як змінилася політика щодо надання притулку на рівні ЄС?

Пошукові та рятувальні місії

Зі збільшенням кількості біженців, які прибувають морем, значно збільшилась кількість нещасних випадків. Відповіддю на це стало посилення пошукових і рятувальних місій у Середземному морі. Такі операції відбуваються постійно з кінця 2013 року, коли італійський уряд запустив операцію Mare Nostrum біля лівійських берегів. ЇЇ головним завданням було проведення рятувальних операцій та нагляд за риболовецькими човнами. 1 листопада 2014 Mare Nostrum була замінена на значно масштабнішу операцію Triton, бюджет якої у 2015 році був потроєний, а кількість залучених суден збільшена. Додаткових 45 млн євро планує виділити ЄС у 2016 році.

Боротьба з перевізниками

Одночасно з проведенням пошукових та рятувальних місій ЄС оголосив про початок боротьби з перевізниками мігрантів. Планувався пошук та знищення човнів, які використовують перевізники. 9 жовтня Рада Безпеки ООН надала членам ЄС право провести на узбережжі Лівії військову операцію проти перевізників. Проте після декількох успішних точкових операцій виникли складнощі. По-перше, часто важко відрізнити човен, який використовують для переправи мігрантів, від звичайного човна. По-друге, є значний ризик нещасних випадків або знищення човна разом із мігрантами. В ЄС покладали сподівання на використання дронів або навіть авіації, які, проте, виявилися не здатні вирішити цю проблему. Наразі є потреба у наземній операції, санкціонувати яку може лише ООН. Це складна процедура, яка потребує політичних домовленостей із членами Ради Безпеки ООН, та консолідації всередині Європейського Союзу. Швидше за все, боротьба з перевізниками й надалі залишатиметься малоуспішною.

Розбудова мережі центрів прийому біженців (hotspots)

Можливість створення мережі центрів прийому біженців вперше була згадана 13 травня 2015 року в Європейській міграційній стратегії (European Agenda of migration). Стратегія розглядає центри як пункти, в яких проходитиме ідентифікація, реєстрація та збір відбитків пальців мігрантів.

Від початку не було згоди щодо функцій призначення цих центрів, а ні серед країн-членів, а ні серед органів ЄС. У франко-німецькій декларації міністрів внутрішніх справ від 1 червня 2015 року центри трактуються як місця очікування для мігрантів, які прибувають у прикордонні країни ЄС. Тоді як Рада юстиції та внутрішніх справ (Justice and Home Affairs Council), відзначила важливість центрів для проведення реадмісії та утримання неврегульованих мігрантів. Європейська Рада розглядає центри як місце роботи European Asylum Support Office , Europol , Eurojust та Frontex , як супроводжують процес ідентифікації, реєстрації та збору відбитків пальців мігрантів (див. Explanatory note on the “Hotspot” approach). У випадку кризи чи непропорційного міграційного тиску на зовнішні кордони ЄС центри дадуть змогу агенціям оперативно втрутитися у ситуацію. Наразі Італія та Греція найближчі до створення таких центрів. Але через брак спільного бачення центри поки що будуть обмежені в людських та технічних ресурсах. Третім потенційним кандидатом на створення центрів є Угорщина.

Залишається актуальною проблема чіткого визначення завдань центрів. Сьогодні вже існує усталений порядок співпраці між різними агенціями ЄС. І перебудова форм співпраці радше призведе до ускладнень, ніж до посилення кооперації. Одні країни лобіюватимуть створення центрів як пунктів утримання біженців. Інші ж блокуватимуть ініціативу як таку, що може призвести до порушень прав людини і усталеного порядку співпраці між агенціями ЄС.

Запровадження легальних можливостей міграції в ЄС

Першопричиною організованої злочинності у сфері міграції є відсутність легальних способів міграції в ЄС. Передусім потрібно реформувати процес об’єднання сімей, покращити схеми трудової мобільності, здешевити і скоротити тривалість адміністративних процедур у посольствах. Неодноразово піднімалось питання відкриття інформаційних центрів в основних країнах походження мігрантів. Там би розповідали про можливості легальної міграції, ризики вибору нелегального шляху, потреби ринку праці в ЄС тощо. Однак відкриття інформаційних центрів відкладене на невизначений час, оскільки спочатку необхідно провести міграційні реформи, впровадження яких гальмується через брак спільного бачення.

Впровадження політики переміщення

Нерівномірний розподіл мігрантів у Європейському союзі і надмірне навантаження на Італію та Грецію дозволило застосувати ч. 3 ст. 78 Лісабонського договору (Treaty of Lisbon). Ця стаття передбачає, що у випадку, якщо один чи більше членів ЄС зіштовхнулися з надзвичайною ситуацією, пов’язаною з напливом громадян третіх країн, Європейська рада за пропозицією Європейської комісії може прийняти запобіжні заходи. ЄС розробив принцип квотного розподілу мігрантів (хоча саме слово «квоти» після його використання в European Agenda on Migration зникло — очевидно, щоб не дратувати виборців) виходячи з таких показників:

Комісія поставила амбітну мету зробити участь у програмі переміщення обов’язковою для всіх країн-членів, крім Великобританії та Ірландії, які мають право відмовитися від розподілу мігрантів, відповідно до застережень до європейських договорів. Данія згідно з застереженнями до Лісабонського договору взагалі не братиме участь в розподілі

На першому етапі планується розподілити 40 тис. осіб (24 тис. з Італії і 16 тис. із Греції).

Щоб попередити переїзд з бідніших країн ЄС до заможніших, Європейська комісія пропонує здійснювати розселення тільки за умови, що особа (біженець) погодилася з забороною змінювати країну проживання протягом п’яти років, а також позбавити біженців можливості легалізації в інших країнах ЄС та доступу до соціальних прав.

Передбачається, що прийом мігрантів супроводжуватиметься певною сумою коштів. Наразі мова йде про 6 000 євро з Фонду надання притулку, міграції та інтеграції (Asylum, Migration and Integration Fund, AMIF), який наповнюватимуть Європейська комісія (500 млн євро) та держави-члени. Найбільший внесок з яких повинна зробити Німеччина – 534 млн євро. Ця ініціатива мала б спонукати країни-члени бути більш поступливими, але з самого початку наштовхнулася на опір окремих країн. На сьогодні програма переміщення загальмувала, навіть при тому, що Німеччина готова взяти на себе додаткові зобов’язання зі збільшення своєї квоти.

Для тринадцяти країн-членів квотний принцип розподілу біженців означає значне збільшення кількості мігрантів. Тому багато з них наразі відкидають такий механізм, намагаючись додати до чотирьох показників, запропонованих Європейською Радою, свої суб’єктивні. Показовим є приклад Польщі, яка наполягає взяти гуманітарне навантаження на Польщу, що виникло у зв’язку з подіями на сході України. Досить вороже до проекту поставилися Угорщина та Великобританія, які відмовилася приймати мігрантів. Із закликами до додаткових консультацій виступили Франція, Польща, країни Балтії, Чехія та Словаччина.

Розрахунок квот розподілу біженців відповідно до Європейського плану переміщення

Країна відсоток
Австрія 2.62%
Бельгія 2.91%
Болгарія 1.25%
Греція 1.9%
Естонія 1.76%
Італія 11.84%
Іспанія 9.10%
Кіпр 0.39%
Латвія 1.21%
Литва 1.16%
Люксембург 0.85%
Мальта 0.69%
Нідерланди 4.53%
Країна відсоток
Німеччина 18.42%
Польща 5.64%
Португалія 3.89%
Румунія 3.75%
Словаччина 1.78%
Словенія 1.15%
Угорщина 1.79%
Фінляндія 1.72%
Франція 14.17%
Хорватія 1.73%
Чеська Республіка 2.98%
Швеція 2.92%

Розрахунки ґрунтуються на показниках квітня 2015 року

У перспективі ЄС повинен впровадити загальний та обов’язковий механізм перерозподілу мігрантів у випадку повторення міграційної кризи. Такий механізм мав би вже діяти відповідно до Директиви тимчасового захисту (Temporary Protection Directive), прийнятої у відповідь на гуманітарну кризу, спричинену війною в колишній Югославії. Проте ЄС наразі утримується від її впровадження.

Участь у розселенні біженців під егідою УВКБ ООН

ЄС заявив про свою готовність взяти участь у розселенні шукачів притулку, здебільшого вихідців з Сирії, Еритреї, Іраку та Центральноафриканської Республіки, які перебувають в таборах біженців у Туреччині, Лівії та Йорданії та потребують міжнародного захисту.


ЄС заявив про свою готовність взяти участь у розселенні шукачів притулку, здебільшого вихідців з Сирії, Еритреї, Іраку та Центральноафриканської Республіки, які перебувають в таборах біженців у Туреччині, Лівії та Йорданії та потребують міжнародного захисту.

Розселення має відбутися відповідно до договору між приймаючою країною-членом ЄС та УВКБ ООН. Європейська комісія затвердила Рекомендації щодо розселення, які передбачають квоту в 20 000 осіб протягом двох років. До участі в розподілі біженців будуть залучені країни-члени, вітатиметься також добровільне залучення асоційованих членів (учасники Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, до якої у разі її ратифікації долучиться й Україна). Проте поки що жодної угоди укладено не було, бо країни-члени не можуть дійти згоди щодо розподілу квот, хоча окремі країни заявили про готовність прийняти одноосібно навіть більшу кількість біженців. Для розрахунку квот буде взято ту саму формулу, що і для переміщення. За планом, при розселенні також діятиме умова щодо п’ятирічної заборони змінювати країну проживання. На відміну від програми переміщення програма розселення передбачає участь Великобританії, Ірландії та Данії. Для них в цьому випадку не діятимуть особливі умови Лісабонської угоди. Крім того, програма розселення вимагає укладення окремої угоди з країною перебування біженців.

Розрахунок квот розподілу біженців відповідно до Європейського плану переселення

Країна відсоток Розмір квоти (з 20 000)
Австрія 2.22% 444
Бельгія 2.45% 490
Болгарія 1.08% 216
Великобританія 11.54% 2309
Греція 1.61% 323
Данія 1.73% 345
Естонія 1.63% 326
Італія 9.94% 1989
Іспанія 7.75% 1549
Кіпр 0.34% 69
Латвія 1.10% 220
Литва 1.03% 207
Люксембург 0.74% 147
Мальта 0.60% 121
Нідерланди 3.66% 732
Німеччина 15.43% 3086
Польща 4.81% 962
Португалія 3.52% 704
Румунія 3.29% 657
Словаччина 1.60% 319
Словенія 1.03% 207
Угорщина 1.53% 307
Фінляндія 1.46% 293
Франція 11.87% 2375
Хорватія 1.58% 315
Чеська Республіка 2.63% 525
Швеція 2.46% 491

розрахунки ґрунтуються на показниках квітня 2015 року

Уніфікація політики надання притулку

Реформа повинна розпочатися з уніфікації підходу до визнання країни безпечною. Виходячи з Женевської конвенції і права ЄС (Asylum Procedures Directive), безпечні країни – це ті, у яких встановлений демократичний режим правління, немає систематичних переслідувань, катувань, нелюдського поводження чи покарань, які принижують людську гідність, а також немає загрози насильства та військового конфлікту. Визнання країни безпечною не означає автоматичну відмову в статусі біженця, оскільки кожну заявку розглядають індивідуально. Проте заявки з безпечних країн розглядають значно швидше, і прохачі мають дещо обмежене право на апеляцію. Наразі тільки 12 країн-членів ЄС мають спільний перелік безпечних країн. Європейська комісія наполягає на виробленні єдиного переліку для ЄС як одного з елементів спільної політики. Наступними кроками має стати уніфікація адміністративних процедур для отримання статусу біженця, часу розгляду заявок, обсягів та видів соціальної допомоги особам, які отримали такий статус, умов отримання житла, доступу до ринку праці тощо. Кінцевим результатом мусить стати прийняття єдиного Кодексу ЄС про надання притулку (Asylum Code).

Реформа Дублінського механізму

Дублінський механізм передбачає розгляд заявки на отримання статусу біженця в країні першого в’їзду. Але з початком міграційної кризи він неодноразово підтверджував свою недієздатність. Крім того, його постійно оскаржують в судах як на національному, так і на європейському рівнях. Типовими є справи, що стосуються депортації в Грецію. Класичним прикладом є справа M.C.C. проти Бельгії та Греції (CASE OF M.S.S. v. Belgium and Greece, Application no. 30696/09), коли суд вирішив, що Бельгія порушила статті 3 та 13 Європейської конвенції з прав людини («Заборона катування» та «Право на ефективний засіб правового захисту»), депортуючи шукачів притулку до Греції відповідно до Дублінських правил. Про неефективність Дублінського механізму також свідчить різна частка позитивних рішень щодо надання статусу біженця вихідцям із тих самих країн. Намагаючись вирішити цю проблему, ЄС вже протягом п’ятнадцяти років гармонізує міграційне законодавство. Проте її вирішення потребує радикальних рішень та взаємної довіри між країнами-членами.

Співпраця з Грецією

Через великий наплив біженців Греція втратила можливості управляти процесами міграції всередині країни. Немає необхідної інфраструктури для прийому біженців, не вистачає спеціалістів, передусім лікарів та рятувальників, а також відсутні умови для задоволення мінімальних потреб на численних островах, куди прибувають біженці. Греція не отримує необхідної матеріальної і кадрової допомоги від Frontex, а ЄС погрожує накласти санкції – від фінансових стягнень до обмеження дії Шенгенської угоди.

27 січня Європейська комісія почала оцінювати звіт про перевірку кордонів Греції, яка проходила під егідою Frontex 10 – 13 листопада. Перевірка оцінювала якість контролю сухопутного кордону з Туреччиною та морського кордону на базі островів Хіос і Самос. Головне звинувачення: грецький уряд не здійснює належну ідентифікацію і реєстрацію мігрантів, які прибувають з Туреччини. Результати моніторингу не були оприлюднені, але вже відомо, що перевірка зафіксувала численні порушення та ухилення Греції від виконання взятих на себе зобов’язань щодо реєстрації мігрантів та охорони кордонів. Після схвалення Європейською радою звіту, грецький уряд отримав 3 місяці для усунення всіх порушень.

У разі неусунення порушень, відповідно до статті 26 Шенгенського кодексу про кордони (Schengen Borders Code), Європейська комісія зможе рекомендувати відновити контроль на окремих чітко визначених відрізках внутрішніх кордонів на період до двох років. Хоча Греція і не має внутрішнього кордону з ЄС, відновлення контролю на повітряних шляхах сполучення матиме негативний вплив на туристичний сектор Греції. В свою чергу, це лише затягне економічну кризу в країні.

Посилення співпраці з Туреччиною

Туреччина є ключовим партнером ЄС для вирішення міграційної кризи. Географічне розташування роблять Туреччину основною країною першого прибуття та транзиту. За даними УВКБ ООН, на кінець 2015 року тут перебувало 2503549 зареєстрованих сирійських біженців.

Ще в 2013 році ЄС пролобіював прийняття у Туреччині Закону «Про іноземців та міжнародний захист» (Law on Foreigners and International Protection), який мав би убезпечити ЄС від мігрантів і фактично перекласти весь тягар на турецький уряд. Проте відразу сирійські біженці були виключені зі сфери дії закону. Щодо них не діють передбачені законом європейські стандарти захисту прав біженців і надання притулку. Натомість їм надається тимчасовий захист відповідно до Тимчасового порядку захисту (Temporary Protection Regulation). Не працює механізм реадмісії. Хоча відповідна угода була підписана 1 жовтня 2014 року, запуск механізму реадмісії відкладено до 2017 року.

Поки що ЄС намагається знайти спільне з Туреччиною розуміння способів закінчення війни в Сирії, а також покращити організацію захисту кордонів. В Туреччині планується відкриття великого представництва Frontex та надання уряду фінансової підтримки. ЄС заохочує турецький уряд до співпраці обіцянками інтенсифікації діалогу щодо інтеграції Туреччини в ЄС, розпочатого ще у 2005 році.

12 листопада ЄС прийняв рішення про надання Туреччині допомоги у розмірі 3 млрд. євро для вирішення кризи в рамках програми The Refugee Facility for Turkey. При цьому Туреччина вже витратила більше 7 мільярдів євро власних ресурсів на підтримку біженців.

Післямова

З початку цього року в ЄС вже прибуло 135 000 осіб. Це значно більше, ніж за відповідний період минулого року. Беручи до уваги, що і нфраструктура перевезень вже налагоджена, в 2016 кількість шукачів притулку не зменшиться. Питання кризи міграційної політики в ЄС постане ще гостріше. Внаслідок цього відбудуться серйозні зміни як в ЄС загалом, так і в окремих країнах-членах. В першу чергу, ставатиме більш жорсткою міграційна політика країн, котрі традиційно вважалися відкритими до міграції. Окрім того, слід очікувати поглиблення Шенгенської кризи, що, ймовірно, стане причиною відновлення постійного контролю на окремих ділянках національних кордонів.

ЄС потребує консенсусу для відходу від пошуку ситуативних рішень і вироблення довгострокової стратегії, яке полягатиме не лише в укріпленні морських кордонів, програмі переселення та впровадженні інтеграційних механізмів для тих, хто уже прибув в Європу, але і у розбудові та ресурсозабезпеченні цих механізмів в Туреччині, Лівані та Йорданії, щоб попередити міграцію в ЄС. Доленосним виявиться кінець травня, коли кількість біженців знову досягне піку, а на порядку денному стоятиме питання майбутнього Шенгенської угоди та участі в ній Греції.

Шенгенська угода функціонує за принципом: максимальна закритість ззовні, максимальна відкритість всередині. Світ до 1985 року, коли з’явився "шенген", будувався на принципі територіальності та жорсткості кордонів. Сучасність ж вимагає все більшої екстериторіальності та умовності кордонів. Навряд чи сьогодні ми можемо розмірковувати про згортання політики в напрямку все більшої глобалізації. Починаючи з Другої світової війни, що спричинила велику міграційну хвилю, частка мігрантів у світі зросла з 3% до 4%. За ці 80 років стало зрозуміло, що міграційні рухи – невід'ємна складова сучасності. Відтак, сьогодні світ потребує не боротьби з міграцією, а правильного управління нею.