Пандемія коронавірусної хвороби 2019 (далі — COVID-2019) та заходи, спрямовані на запобігання її поширенню, виявили глибокі проблеми державного управління, систем соціального забезпечення та сучасного капіталізму загалом.

Україна не стала винятком. Наша економіка є маленькою і відкритою, а системи соціального забезпечення, охорони здоров’я і освіти перебувають в процесі реформування. Ситуація розгортається дуже швидко. У цих складних умовах немає «правильних» чи «неправильних» державних політик, однак вони повинні бути комплексними і стратегічними.

Основними цінностями CEDOS є доказове прийняття рішень і соціальна справедливість.

Ми проаналізували підходи української держави до боротьби з поширенням COVID-2019 на предмет відповідності цим цінностям. Розглянули загальносвітові трансформації державних політик соціального забезпечення, щоби зрозуміти ширший контекст теперішньої кризи. Ми взяли до уваги також міжнародний досвід, однак застерігаємо від його копіювання, оскільки сучасна ситуація частково зумовлена саме некритичним запозиченням неоліберальних практик. На основі цього аналізу ми пропонуємо низку можливих рішень щодо пом’якшення наслідків кризи для добробуту людей і відновлення державою своєї соціальної відповідальності.

Контекст

Різні держави беруть на себе різні зобов’язання щодо підтримки населення і в «нормальні» часи. Основні відмінності між ними полягають у підходах до постачання конкретних соціальних послуг і пільг. Вони можуть бути:

  • універсальними: допомогу отримує кожна людина, що зіштовхнулася з такими життєвими ризиками, як безробіття, втрата непрацездатності чи старість;

  • адресними: допомогу отримують найбільш нужденні, а виплати призначають після перевірки доходів;

  • такими, що надаються на розсуд певних установ.

Якщо держава гарантує доступ до соціального захисту як право кожної людини, її називають державою загального добробуту (welfare state).

Сучасні європейські держави загального добробуту виникли в умовах повоєнного економічного зростання. Починаючи з 1970х років вони зіштовхнулися з низкою викликів: старінням населення, економічними спадами і кризами, деіндустріалізацією та переходом до постіндустріального суспільства. Уряди шукали нові шляхи підвищення конкурентоспроможності економіки та стимулювання пропозиції. Відбулася дерегуляція ринків праці, втрата колишньої сили профспілок і колективних переговорів, скорочення соціальних гарантій і виплат, індивідуалізація соціальних ризиків і приватизація соціальних та медичних послуг. Системи соціального забезпечення суттєво змінилися. Після економічної кризи 2008 року багато країн запровадили політику жорсткої економії (austerity) і урізали соціальні видатки ще сильніше.

Реформи системи соціального забезпечення в Україні великою мірою орієнтуються на неоліберальні практики низки західних країн: скорочення частки видатків на соціальну сферу, перехід на адресні виплати допомоги та звуження відповідальності держави у врегулюванні соціальних нерівностей. Все ширше розповсюджуються ненормована та нестабільна зайнятість. Працедавці все частіше перекладають ринкові ризики на своїх працівни_ць. Скорочення соціальних сервісів зумовлює індивідуалізацію соціальних ризиків і зростання залежності людей від неформальних чи сімейних зв’язків у кризових ситуаціях.

Ефективність розподілу і спрямування соціальних видатків в Україні викликають питання. Бракує системних відповідей на цілу низку актуальних викликів: розповсюдженість явища «працюючих бідних», безробіття та економічну незахищеність, особливо серед вразливих категорій населення, відсутність соціального житла, нерівність у доступі до якісної освіти, ерозію людського капіталу.

Зайнятість

25 березня Уряд розглянув проект постанови про захист трудових прав у період карантину. Наразі це єдина пропозиція держави щодо регулювання трудової діяльності під час кризи. Постанова має рекомендаційний характер і, фактично, нагадує роботодавцям дотримуватися норм чинного трудового законодавства щодо працівни_ць, які на час карантину перебувають у неоплачуваній відпустці або працюють з дому.

Перехід на дистанційну роботу може призводити до погіршення ментального благополуччя та супроводжуватися зростанням рівня домашнього насилля. Через запровадження карантину в школах і садочках збільшилися обсяги неоплачуваної репродуктивної праці, яку у більшості сімей доводиться виконувати жінкам на додачу до оплачуваної роботи. Спеціальної державної підтримки для працівни_ць, які зіштовхнулися з цими викликами, наразі немає.

Прийняті Верховною Радою 17 березня зміни законодавства передбачають, що термін перебування у неоплачуваній відпустці на період карантину не включається у встановлений трудовим законодавством термін такої відпустки (до 15 днів на рік). Це означає, що термін перебування у неоплачуваній відпустці став фактично необмеженим. Тривалі і вимушені відпустки за власний рахунок є, де-факто, прихованим безробіттям. Багато людей не будуть мати зарплатні, але, лишаючись формально працевлаштованими, не отримуватимуть і допомоги від держави, передбаченої у випадку безробіття.

Додаткову підтримку держава наразі готова надати лише людям, яких звільнили під час карантину. Вони зможуть отримати житлові субсидії, якщо стануть на облік у Центр зайнятості. В умовах карантину доступ до цих центрів теж є ускладненим. Документи можна подати у два способи. Перший з них передбачає надсилання електронного листа зі сканами документів. Ця опція має сенс лише для людей, у яких є доступ до сканера та інтернету. Другий спосіб — залишити документи у спеціальній скриньці в самому Центрі зайнятості. Через скасування або обмеження користування громадським транспортом у багатьох містах вона теж може бути проблематичною.

17 березня Верховна рада прийняла закон про звільнення самозайнятих людей та підприєм_иць від сплати Єдиного соціального внеску (ЄСВ) у березні-квітні. Водночас, для них наразі не передбачено заходів підтримки в умовах тимчасової неможливості здійснювати підприємницьку діяльність і, відповідно, відсутності доходів.

Станом на 2019 рік, неформально зайнятим в Україні був 21% населення. Ці люди залишилися невидимими для держави і в умовах карантину — заходів для їхньої економічної підтримки наразі не передбачено. Попри те, що Державна служба з питань праці зараз не може проводити планові перевірки підприємств, штрафні санкції для роботодав_иць за неоформлених працівни_ць не відміняються і під час карантину. У найвразливішій ситуації опинилися численні фрілансер_ки, які працюють через цифрові платформи. Наразі їхня діяльність є фактично ніяк не врегульованою на законодавчому рівні. Відтак, платформи не мають жодних трудових чи соціальних зобов’язань щодо робітни_ць: ні у звичний час, ні в умовах карантину.

Що далі? За результатами опитування Центру прикладних досліджень, наразі лише у Києві 35% підприємств готуються припинити роботу. Половина відправила всіх або частину своїх співробітни_ць у відпустку без збереження зарплати, а 16% – звільнили весь або частину штату. Представлений Урядом 26 березня план скорочення бюджету може залишити без фінансування або скоротити зайнятість багатьох людей зі сфер освіти, культури, науки і спорту. За даними міністра інфраструктури, за період карантину в Україну повернулися 100 тисяч громадян_ок, частина яких були трудовими мігрант_ками і не мають роботи всередині країни. За оцінкою президента Торгово-промислової палати, за період карантину кількість безробітних в Україні уже збільшилася фактично на 500-700 тисяч людей.

Довгострокові прогнози Міжнародної організації праці також невтішні. Через економічні наслідки COVID-19 у всьому світі кількість безробітних зросте на 5-25 мільйонів людей. Актуальним для України є попередження організації про зростання частки зайнятих у неформальному секторі, а також збільшення кількості «працюючих бідних». Це люди, які є працевлаштованими, але мають дохід нижче межі бідності через недостатню кількість робочих годин або низьку зарплатню. Економічна криза швидше і сильніше вдарить по працівни_цях, які перебувають за межею бідності або близько до неї.

Уряди різних держав реагують на нові виклики по-різному. Деякі з них працюють над збереженням робочих місць. Китай, наприклад, слідкує за тим, щоби контракти працюючих мігрант_ок не розривалися у разі хвороби або карантинних заходів. Інші держави розширюють доступ до оплачуваних лікарняних, а також забезпечують додаткову допомогу, у тому числі фінансову, по догляду за дітьми для працюючих батьків. Зокрема, цей варіант обрали Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Великобританія.

Великобританія є також країною, що надає найсуттєвішу підтримку самозайнятим. Якщо вони постраждали від коронавірусу, Уряд зобов’язався виплачувати з червня щомісячні гранти у розмірі до 80% від середнього доходу за останні три роки. У США, Іспанії, Італії та Польщі деякі цифрові платформи, що спеціалізуються на доставках товарів або послугах з перевезення, заявили про готовність забезпечити двотижневі оплачувані лікарняні для кур’єрів або водіїв, які є неформально зайнятими за допомогою їхніх додатків.

В умовах кризи важливими є чітка стратегія і відповідальність уряду за свої рішення. Італія, наприклад, однозначно виділила сфери, працівни_ці яких мають лишатися вдома і не працювати. Держава надає їм компенсації у вигляді грошових виплат. Були визначені також сфери чи професії, представни_ці яких мають стратегічне значення. Вони продовжують працювати, отримують зарплату і мають безперешкодні умови доїзду на роботу.

Житло

2019 року дослідження CEDOS виявило, що житлова політика в Україні є і економічно неефективною і соціально несправедливою. Замість створення фондів соціального і тимчасового житла, держава десятиліттями спрямовує ресурси на субсидування приватної власності на житло для людей, які не завжди є бідними чи найбільш вразливими. Замість чітких і зрозумілих правил у секторі приватної оренди, ліберальне податкове законодавство створило клас рантьє та «сірий» ринок без інструментів захисту прав жодної зі сторін.

17 березня Верховна Рада призупинила виплати за іпотекою, скасувала нарахування штрафів за несвоєчасну оплату комунальних послуг, заборонила відключати ці послуги, а також заборонила примусове виселення з житла за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг. 25 березня Уряд заборонив позбавляти людей субсидій і спростив їхнє отримання для тих, хто втратили роботу через карантин. Запроваджені заходи зменшують витрати частини домогосподарств. Однак, вони стосуються передовсім людей, які є власниками житла, і продовжують політику субсидування приватної власності.

Натомість, держава не використовує жодних інструментів захисту прав людей, у яких немає житла у приватній власності, в першу чергу, орендар_ок. За даними CEDOS, вони можуть становити близько 15-20% мешкан_ок великих міст. До цієї категорії частіше належать молоді люди і мігрант_ки, у тому числі, ВПО, які є також більш соціально вразливими. Люди, які орендують житло, платять суттєво вищу частку свого доходу за гірші житлові умови. Майже половині з них доводиться економити, щоби хватало грошей на оплату оренди. Зменшення або втрата зайнятості й доходів є для них великим ризиком. За даними Gradus, в умовах жорсткого карантину 57% мешкан_ок великих і середніх міст грошових ресурсів вистачить лише на чотири тижні або менше.

За результатами нашого опитування, 44% житель_ок великих міст не можуть відповісти, що робитимуть у разі втрати житла, де вони зараз мешкають. Ще 32% відповіли, що переїдуть до родич_ок або знайомих. Припинення руху міжміського громадського транспорту ускладнює цей варіант для щонайменше частини людей.

23 березня у Верховній Раді зареєстрували законопроект про зменшення орендної плати на 50%, автоматичне продовження договорів оренди та заборону їхнього розірвання на період карантину. Ухвалення цього проекту є відкритим питанням. Проблемою є те, що частина людей винаймає житло на підставі неформальних домовленостей з орендодав_ицями, а законодавство не передбачає ефективних механізмів захисту прав орендар_ок.

Різні країни мають різні системи житлового забезпечення, а також по-різному реагують на спричинену пандемією кризу. У Італії призупинили іпотечні платежі, щоби банки не стягували заставне майно і не залишали людей без даху над головою. Низка міст США заборонили примусове виселення орендар_ок. У Франції Уряд призупинив нарахування плати за комунальні послуги, а також ініціював використання готельних номерів та житла, яке у звичайні часи здавали у короткострокову оренду, для розміщення медичного персоналу і найвразливіших людей, зокрема, бездомних. Всі ці заходи сходяться на тому, що наявність житла є неодмінною умовою самоізоляції – одного з основних заходів боротьби з COVID-2019.

Захищеність

23 березня міністриня соціальної політики запевнила, що без захисту не залишиться жодна людина, яка потребує соціальної допомоги. Вразливість до різних захворювань, у тому числі COVID-2019, пов’язана із соціальною вразливістю. Найбільшого захисту під час пандемії потребують найвразливіші групи: бездомні, літні люди, люди з низьким доходом, неформально зайняті, ром_ки, мігрант_ки, внутрішньо переміщені особи.

17 березня Верховна Рада запровадила відповідальність у вигляді штрафів, обмеження або позбавлення волі за порушення правил запобігання хворобам. Перший вирок винесли уже 20 березня, оштрафувавши у Києві жінку за торгівлю на вулиці на 17 тисяч гривень. Залучені до неформальної торгівлі люди є особливо вразливими до економічних наслідків пандемії, оскільки мають нестабільний і невисокий дохід, а також позбавлені можливості оплачуваного лікарняного чи захисту своїх трудових прав.

У низці міст поліція почала штрафувати водій_ок громадського транспорту за перевезення більшої кількості пасажир_ок, ніж було дозволено на той момент. Водій_ки є однією з непристижних і низько оплачуваних професій з поганими умовами праці. Через обмеження перевезень вони опинилися перед ризиком відсутності роботи під час карантину. Але також стали об’єктом показових каральних заходів через порушення правил, які вже за кілька днів сам Уряд визнав недоцільними, збільшивши дозволену кількість пасажир_ок.

Жертвами карального підходу до забезпечення правил карантину можуть ставати люди, які вимушено порушують їх в умовах низької оплати праці, неформальної зайнятості чи бідності, а також ризику втрати доходів. Накладання штрафів, особливо, за відсутності економічної підтримки, лише погіршує становище вразливих груп.

За оцінками ініціативи «Помоги бездомному», лише у Києві налічується більше 20 тисяч бездомних людей. Це одна із груп, які є найбільш вразливими до захворювань. Окрім неможливості самоізолюватися, вони постійно страждають від холоду, недосипання, нестачі їжі, насилля, інших хвороб. Єдиний муніципальний притулок столиці налічує лише 150 місць і є платним. Карантин суттєво обмежив можливості отримати пожертви, знайти їжу, переміщатися містом чи переночувати, які раніше були доступними бездомним.

В умовах, коли органи влади не надають необхідних соціальних послуг усім вразливим групам, цю функцію беруть на себе сервісні організації, активіст_ки і волонтер_ки. Так у Києві працює щонайменше десяток ініціатив, які допомагають бездомним, малозабезпеченим і літнім людям. Хоч вони і виконують життєво важливу роботу, однак не можуть замінити собою державну систему соціального забезпечення, наприклад, створити достатню мережу притулків для бездомних або жертв домашнього насилля. Активіст_ки стикаються з проблемами вигорання та відсутності сталої підтримки, у першу чергу, фінансової. Навіть у кризових ситуаціях держава не відразу визнає такі ініціативи критично важливими для забезпечення життєдіяльності. Наприклад, впроваджуючи обмеження у роботі громадського транспорту, КМДА не внесла їх до переліку людей, які мають отримати спеціальні перепустки.

Втім, вже 24 березня Київська адміністрація створила центр для координації дій органів влади, громадських ініціатив і соціальних ініціатив бізнесу з допомоги малозахищеним та одиноким киян_кам. За підрахунками центру, його допомоги потребують щонайменше 27 тисяч мешкан_ок міста: малозахищених верств населення, одиноких непрацездатних людей і паліативних хворих. Чи будуть включеними до фокусу його уваги всі вразливі групи, а також громадські ініціативи, які надають їм допомогу, наразі незрозуміло.

Без підтримки сьогодні залишаються, зокрема, вразливі групи іммігрант_ок в Україні. Найбільш поширеною сферою зайнятості вихідців з Центральної та Південної Азії й Африки є торгівля на ринках Києва, Харкова та Одеси. Більшість з них не можуть розраховувати на евакуацію до країни походження. Іммігрантські спільноти залишилися не лише без єдиного джерела доходу, але й без соціальної підтримки. Навіть громадських сервісних організацій, які б надавали допомогу цій вразливій групі, в Україні наразі немає. Володіючи правом на постійне проживання в Україні, іммігрант_ки мають однакові з громадян_ками права на соціальне забезпечення. Проте, за браком знання мови та зв’язків з місцевим населенням, їхній доступ навіть до медичних послуг є дуже обмеженим. Оскільки значна частка іммігрант_ок орендує житло, вони мають ризик опинитися у ще більш маргіналізованому становищі, ніж були раніше.

На тлі поширення COVID-2019 у різних країнах світу поширювалося упереджене ставлення, в першу чергу, за ознакою раси і етнічного походження. Водночас, трапляються випадки стигматизації й інших груп. Наприклад, розтиражована у медіа заява почесного патріарха Філарета про те, що «причиною коронавірусу є одностатеві шлюби». Упередження і мова ворожнечі посилюють соціальні нерівності, а також збільшують відчуття небезпеки і ризики погіршення психічного здоров’я для вразливих груп.

Освіта

11 березня Уряд оголосив карантин для українських школяр_ок і студент_ок. Відповідно до рекомендацій OECD, у навчальних закладах почали впроваджувати дистанційне навчання. З одного боку, воно забезпечує неперервність освітнього процесу і дає можливість проходити навчальний матеріал. З іншого боку, це може призводити до поглиблення нерівностей в доступі до якісної освіти. Зокрема, між тими, хто мають повноцінний доступ до сучасних технологій і тими, у кого він обмежений.

У великих містах вчитель_ки шкіл з більшою імовірністю мають можливість організовувати повноцінні онлайн-заняття з аудіо- й відеозв’язком. Натомість, у менших містах і сільській місцевості дистанційне навчання може обмежуватися самостійним опануванням тем і виконанням завдань, отриманих від вчитель_ок у месенджерах. Дистанційне навчання не враховує специфіку школяр_ок з особливими освітніми потребами, які можуть бути не підготовлені до раптового переходу на навчання онлайн. Перехід на дистанційну освіту також позбавляє дітей з малозахищених сімей доступу до шкільного харчування на пільгових умовах, спричиняючи додаткове фінансове навантаження на їхні домогосподарства.

Серед закладів вищої освіти теж не всі змогли реально впровадити і підтримувати дистанційне навчання. Деякі з них продовжують навчання онлайн: викладач_ки читають лекції і проводять семінари на різноманітних платформах. У інших закладах все обмежуються лише надсиланням завдань. Фактично, це означає перехід студент_ок на самоосвіту.

За даними Міністерства цифрової інформації, у 2019 році рівень покриття інтернетом в Україні доходив до 70%. Нерівномірний доступ до швидкісного покриття, різна готовність батьків допомагати дітям з організацією дистанційного навчання, брак сучасної техніки, а також різний рівень комп’ютерної грамотності й навичок роботи з онлайн-інструментами як серед вчитель_ок і викладач_ок, так і серед студент_ок і уч_ениць, а також виключення школяр_ок з особливими потребами поглиблює наявні нерівності між мешкан_ками міст і сіл, а також між більш і менш заможними домогосподарствами.

У короткотерміновій перспективі це може призвести до збільшення різниці у навчальних результатах, у тому числі, гірших результатах ЗНО у випускни_ць з малозабезпечених родин і сільської місцевості. Довготерміново, ймовірне погіршення професійних можливостей менш привілейованих категорій населення та зміна освітніх траекторій школяр_ок і студент_ок загалом.

26 квітня Уряд представив проект зміни Державного бюджету на 2020 рік, який передбачає значне скорочення видатків Міністерства освіти і науки, у тому числі, фінансування Нової української школи. Згортання або призупинення реформ, зокрема, у сфері середньої освіти, може мати довготермінові наслідки через погіршення якості освіти, а також посилення нерівностей навчальних результатів.

Короткострокові рішення

Зайнятість

Держава має взяти на себе повноцінну відповідальність за системне і комплексне регулювання економічної активності під час карантину, а не обмежуватися постановами рекомендаційного характеру і точковими рішеннями.

Державі також варто взяти на себе гарантії економічного захисту людей, чия здатність забезпечувати собі мінімально гідний рівень життя шляхом трудової або підприємницької діяльності була порушена через карантин. Це має включати в себе допомогу людям, які вимушено опинилися у неоплачуваній відпустці. Варто також надавати допомогу фізичним особам-підприємцям у період простою без необхідності втрачати статус ФОПа. На час карантину Державна служба зайнятості має спростити доступ до своїх сервісів з огляду на можливості і ресурси, які є у найбільш вразливих груп населення.

Держава має потурбуватися і про збереження трудових прав працюючих. Органам влади слід ефективно і своєчасно поінформувати роботодавців і працівни_ць про соціальні і трудові права, дія яких зберігається в умовах карантину відповідно до українського законодавства:

  • вихід у неоплачувану відпустку за власний рахунок може відбуватися лише за згодою і роботодавця, і працівни_ці; окремі категорії працюючих мають право отримати її в обов’язковому порядку;

  • звільнення за скороченням відбувається відповідно до передбаченої законом процедури; звільнення під час лікарняного чи відпустки не допускається;

  • перехід на дистанційну форму роботи фіксується документально, звичний режим і обсяг робочого часу (не більше 40 годин на тиждень) зберігаються;

  • в умовах оголошення режиму простою на виробництві через виникнення небезпечної ситуації за працівни_цями зберігається оплата праці у розмірі середнього заробітку, якщо інше не передбачено умовами колективного договору;

  • створення безпечних умови праці є обов’язком роботодавця.

Якщо через незалежні від нього обставини роботодавець не має можливості виконати свої зобов’язання перед працівни_цями щодо оплати праці в умовах простою або створення безпечних умов праці, держава має взяти на себе забезпечення цих речей в інтересах здоров’я і добробуту людей.

На час карантину державі варто запровадити також адресну фінансову допомогу батькам чи опікун_кам, особливо для сімей з одн_ією опікун_кою.

Житло

Щоб гарантувати право на житло для всіх, державі варто запровадити призупинення орендних платежів і мораторій на виселення орендар_ок на час карантину.

Для мінімізації ризиків зараження і створення можливостей для самоізоляції держава може терміново мобілізувати для розміщення медичного персоналу, людей без даху над головою і жертв домашнього насилля готельні номери, які пустують через відсутність турист_ок, а також помешкання, які зазвичай здаються у подобову оренду, а зараз пустують. За даними агрегаторів оголошень, у одному лише Києві наразі є близько 5 тисяч таких порожніх квартир.

Захищеність

Запроваджуючи каральні заходи, держава має бути особливо чутливою до їхніх соціальних наслідків і можливого впливу на збільшення нерівностей. Усі обмеження і покарання повинні базуватися на доказах і бути достатньо обгрунтованими та виправданими.

Держава має мобілізувати ресурси для підтримки бездомних і найбільш вразливих категорій населення. Це може включати в себе скасування плати за ночівлю у муніципальних притулках і відкриття тимчасових пунктів ночівлі, у тому числі, з використанням порожніх готелів і помешкань подобової оренди. Для забезпечення їжею можна залучити закриті заклади громадського харчування і освіти.

Необхідне також посилення координації зусиль держави і громадянського суспільства на різних рівнях заради захисту найвразливіших категорій населення. Важливо провести аналіз, чи не залишають державні політики і активістські ініціативи поза увагою потреби якихось соціальних груп, що перебувають у скрутних умовах і потребують допомоги.

Особливої уваги і спеціальних заходів потребує інформування, робота зі спільнотами і доступ до медичних послуг для вразливих груп, у тому числі, іммігрант_ок і національних меншин, зокрема, ром_ок.

Освіта

В умовах ризику збільшення нерівностей навчальних результатів абсолютно неприйнятною є відмова від фінансування Нової української школи як проекту, спрямованого на зменшення цих нерівностей.

Для вирівнювання наслідків цифрової нерівності можна пізніше закінчити цей навчальний рік, заклавши час на додатковий місяць навчання. Варто також врахувати потреби школяр_ок і студент_ок, які можуть мати труднощі з дистанційним навчанням. Серед можливих шляхів послаблення негативного впливу шкільного карантину є організація офлайн навчання у малих групах для людей з особливими освітніми потребами.

Довгострокові рішення

Зайнятість

Необхідно стимулювати економіку та попит на робочу силу через впровадження політик стабілізації економічної активності.

Відновлення економіки після пандемії неможливе без забезпечення гідних умов праці. Необхідний соціальний діалог між урядом, роботодавцями та працівни_цями для розробки комплексного плану підтримки тих, хто втратить роботу внаслідок кризи.

Для запобігання посиленню нерівностей необхідно розробити заходи підтримки для найбільш вразливих груп: літніх людей, особливо, тих, що продовжують працювати; жінок; мігран_ок і ВПО; молоді, яка лише виходить на ринок праці; а також найменш захищених працівни_ць – самозайнятих і зайнятих у неформальному секторі, зокрема, у цифровій економіці.

Держава має врегулювати нові «гнучкі» формати зайнятості у неформальному секторі і цифровій економіці. Важливо не закріпити наявну незахищеність цих працівни_ць як норму, а забезпечити для них повноцінні трудові і соціальні гарантії.

Необхідно посилити заходи з впровадження гендерної рівності і створення рівних умов для професійної реалізації жінок і чоловіків, зокрема, через заохочення чоловіків брати декретну відпустку й ділити доглядову працю з жінками. Варто інтенсифікувати політику нульової толерантності до насилля в сім’ї та гендерно обумовленого насилля.

Житло

Необхідно провести комплексне реформування і збалансування житлової політики, аби вона була нейтральною щодо форм володіння: власності і оренди. Потрібно відмовитися від стимулювання приватної власності на житло шляхом відміни будь-яких безповоротних субсидій на купівлю, утримання чи ремонти житла.

Державне житлове забезпеченя має бути переорієнтоване на надання житла у користування, а не дарування власності.

Необхідно створити умови для розвитку безпечного та доступного приватного сектору орендного житла. В оподаткуванні нерухомості треба скасувати пільги для кожної наступної одиниці житла у власності; а також запровадити диференційовану ставку на основі вартості помешкання, а не його площі. Важливо перейти на тривалі договори оренди з регулюванням підвищення орендної плати та підстав для їхнього розривання.

Сектор оренди житла у приватних осіб варто доповнити публічним неприбутковим сектором. Для якнайповнішого використання надлишкового житла можна використовувати колективні договори оренди.

Захищеність

Державі варто розширити систему соціальної допомоги для бездомних. Вона має включати створення притулків, громадських туалетів, соціальних пралень і їдалень, а також центрів реінтеграції. Необхідно запровадити для них комплексні програми реінтеграції в суспільство і ринок праці.

Необхідне збільшення державної підтримки волонтерських та інших організацій громадянського суспільства, зокрема, шляхом надання проектного та інституційного фінансування, а також соціального замовлення.

Потрібно розробити програми комплексної інтеграції іммігрант_ок і національних меншин у суспільство і ринок праці. Серед іншого, вони можуть включати мовні курси, інформування про соціальні послуги і права, а також допомогу з працевлаштуванням.

Необхідно відмовитися від політики адресного надання державних соціальних послуг до їхньої універсальності як права для всіх.

Освіта

Варто розробити політику зменшення цифрової нерівності, у тому числі, між людьми у міській і сільській місцевості. Це може включати в себе обладнання сільських шкіл сучасною технікою, надання доступу до високошвидкісного інтернету і підвищення рівня цифрової грамотності.

Реформування і поліпшення якості середньої освіти має залишитися пріоритетом держави. Необхідна розробка і впровадження комплексної стратегії подолання нерівностей у навчальних результатах і доступі до якісної освіти для всіх.

 

Над цим аналізом у різних ролях працювала команда аналіти_кинь CEDOS: Анастасія Боброва, Анастасія Фітісова, Іван Вербицький, Ліліана Філіпчук, Марія Куделя, Наталія Ломоносова, Олександра Слободян, Олена Сирбу, Павло Федорів, Тетяна Жерьобкіна

Ілюстрації: Нін Ходорівсько