Search

+38 (044) 338-89-04
info@cedos.org.ua
9:00 - 18:00
Mobile Menu

Конспект онлайн-дискусії «Трансформація дозвілля: міленіали, прекарність, діджиталізаціяі»

27 серпня аналітичний центр Cedos провів онлайн-дискусію «Трансформація дозвілля: міленіали, прекарність, діджиталізація» у рамках проєкту дослідження дозвілля молоді у трьох містах України, а саме у Хмельницькому, Івано-Франківську і Херсоні, яке проводить Cedos за підтримки Українського культурного фонду. На ній ми говорили про те, як змінюється уявлення про дозвілля і вільний час у ХХІ столітті. Під час події ми зосередилися на трьох основних питаннях:

  1. Як саме трансформується дозвілля, і які тенденції можна відстежити?
  2. Як трансформація зайнятості, її різні форми, у тому числі прекарність, впливає на конфігурацію дозвілля, його різноманітність і доступність?
  3. Яку роль культурні інституції відіграють у дозвіллі молоді?

Гостями нашої дискусії були:

  • Михайло Мінаков – філософ, дослідник історії модерності та пострадянських ідеологій, доктор філософських наук, керівник української дослідницької програми в Kennan Institute.
  • Олеся Островська-Люта – директорка Національного культурно-мистецького та музейного комплексу Мистецький Арсенал. Арт-менеджерка та кураторка сучасного мистецтва.
  • Людмила Скокова – докторка соціологічних наук, доцентка, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України.

​​​​​​​Модерував дискусію директор Cedos Іван Вербицький.

Михайло Мінаков: як трансформується дозвілля сьогодні?

  • Дозвілля – це елемент сучасної, а не традиційної культури. Класичний капіталізм від Адама Сміта описує дозвілля через базове протиставлення роботи, тобто часу, який витрачається на створення продукту, і часу, який не приносить продукту. Це дуже пов’язано з визначенням поняття «людина», більшу частину історії людства індивіду не існувало.
  • Саме по собі дозвілля з’являється коли з’являється індивід, тобто у модерний час. Це рекреація, яка може бути індивідуальною і груповою. Що ж стається з нами у повсякденному житті поза дозвіллям, що нам потрібна рекреація? У термінології Маркса і постмарксизму йдеться про відчуження, зрадження себе, віддавання себе і своєї людськості задля чорної діри капіталу.
  • Дозвілля в Україні пов’язане з двома досвідами:
    • досвідом всього альтернативного капіталізму в СРСР – дозвілля, якого дуже мало, яке цінується, елемент дозвілля часто був фіксованим у часі. 
    • пострадянські часи – часи нової колонізації сучасним капіталізмом пострадянських народів. Україна в цьому – один з найцікавіших прикладів, відбувається багато речей, які з одного боку посилюють знелюднення і самозрадження в роботі у білій і тіньовій економіці, причому остання взагалі не передбачає дозвілля. З іншого боку, дозвілля змінює свою природу навіть в цій «білій» частині. Новий капіталізм перетворює дозвілля на час, коли здобувається новий прибуток (наприклад, з комп’ютерних грав_чинь). В цьому Україна вже міцно вбудована у глобальні структури пізнього капіталізму.
  • Якщо говорити про зайнятість, то відбувається стирання відмінностей між роботою і дозвіллям. На початку ХХ століття відмінність між homo faber (людина, яка створює) і homo ludens (людина, яка грається) починає зникати. Разом з цим зникає і традиційний класовий поділ. З’являється група людей, leisure class, яка не бере участі у виробництві.
  • Поряд зі стиранням відмінностей між роботою і дозвіллям зникають і старі класові поділи, але це не означає, що настає рівність. Приходить новий етап нерівності, нові типи експлуатації, пов’язані з технологіями. Сучасний капіталізм уваги вказує на те, що нами управляє новий тип влади постійно. Час на сон зменшується, але не через роботу, а через цей дивний час дозвілля з додатковою вартістю. З’являються нові форми управління часом – ним управляють набагато більш ефективно. 
  • Так само біотехнології змінюють способи експлуатації – вони створюють додаткову природу, яку можна експлуатувати більше і більше. Це змінює саму логіку експлуатації і залишає людині простір знаходитись поза нею. Відповідно, люди залучаються до експлуатації менше, але залишаються під постійним контролем, що також створює нові форми дозвілля. Люди залишаються вільними, продуктивними і просто непотрібними. З цим також пов’язане явище прекарності, яке ми все більше приймаємо на себе.
  • Ми усі прямуємо у суспільство ризиків, і прекарність – це і є той тип роботи і дозвілля, який відповідає історичним, соціальним і політичним умовам. 
  • Поділ на роботу і дозвілля обмежений, те ж саме можна сказати і про час, проведений у соціальних мережах. Тому ми маємо говорити про гібридні форми. Те, що ми називаємо це гібридними формами, говорить про те, що нам бракує термінологічного апарату, щоб назвати цю нову реальність. 
  • Якщо говорити про інтернет, він виник внаслідок мілітаризації, а соціальні мережі – це ринкові розробки, які мають на меті залучити максимальну кількість людей. Самі соцмережі теж змінюються, вони диференціюються за нашими запитами. Але наш інтерес керується певними принципами, ми втрачаємо автономію. Соцмережі – один з типів сучасної експлуатації, за який ми платимо своїм часом, а іноді й грошима. Відмовитись від цього - означає маргіналізуватися, піти від комунікації.
  • Капіталістична логіка проникає в нас дуже глибоко, тому люди починають використовувати дозвілля для того, щоб заробити, а це сильно змінює і приватність, і публічність. У ХХ столітті, коли лінія приватного і публічного змінювалась, це були тоталітарні системи. Тоді публічне занурювалось у приватне, захоплювало родину, сексуальність, релігію, бізнес і ставило все під свій контроль. Зараз відбувається взаємопроникнення цих двох сфер, і поки що незрозуміло, до яких наслідків це призведе.
  • Сьогодні не просто пришвидшується розвиток, ці інновації різновекторні, вони мають різну швидкість, і ритму немає, намагатися його вхопити неможливо, а отже треба використати відчуття тривожності та бажання постійно інвестувати у свій розвиток для відстоювання своєї автономії, пошуку місійної роботи, створення власної ніші. Вкрай важливо бути присутніми у цьому житті, не віддаватись ідеологічним побудовам, класовій структурі. Ми живемо у світі, де немає правильних рішень, є лише «моє» рішення. 
  • Дозвілля важливе для того, щоб розібратися з собою, зі світом, у якому ми живемо. Часто його використовують, як покидання реальності, але можна використати його для посилення своєї присутності у цьому світі.  

Людмила Скокова: дозвілля і молодь в Україні.

  • Вивченню дозвілля приділяється не дуже багато уваги, але в Інституті соціології НАН України такі дослідження проводять з 1994 року. Дуже цікаво спостерігати за змінами на основі кількісних опитувань, і можна говорити про амбівалентність цих змін.
  • Виокремлюють різні типи дозвілля, наприклад, приватне і публічне. Приватний вид дозвілля – це все те, що відбувається у домашньому просторі, саме це дозвілля є домінуючим, більш характерним для всіх вікових груп, у тому числі для молоді. Ця тенденція посилюється, бо мережева і цифрова культура проникають у наше життя все більше.
  • Великих відмінностей між публічним і приватним вже немає, вони проникають одне в одне, і розмивання їхніх кордонів відбувається у різних площинах.
  • Крім того, відрізняють активне і пасивне дозвілля. Активного дозвілля набагато менше, ніж пасивного загалом по населенню.
  • Дозвілля – індикатор, який вказує на те, що відбувається у суспільстві. Наприклад, військові конфлікти, фінансові кризи дуже впливають на практики дозвілля, адже люди скорочують часові і фінансові витрати, які готові виділяти на проведення дозвілля.
  • Інший показник – так звані творчі заняття, також волонтерство. Можемо говорити не лише про відвідування певних інституцій, а й про загальну залученість до певної діяльності, наприклад, ходити у бібліотеку – це одне, а мати бібліотеку вдома, бути долученими до певних спільнот у Фейсбуці – це інша активність. У таку активність задіяні лише 4-5% населення, серед молоді цей показник вищий – 6-8%.
  • Стосовно зайнятості і дозвілля висновки є суперечливими: з одного боку, люди менше працюють (у розвинених країнах може бути 3-4 години), тож вільного часу стає більше, але водночас люди говорять, що його стає менше. Вільний час – це суб’єктивна категорія, а перенасиченість інформацією та досвідами створює враження, що вільного часу все менше.
  • Цифрова культура і мережеві технології змушують нас завжди бути на зв’язку, навіть вдома, коли приходять робочі повідомлення, і ми включаємось у роботу, хоча й ніби відпочиваємо. Потрібно також звертати увагу на соціальну стратифікацію населення. Наприклад, люди, зайняті у фізичній праці, часто потрапляють у прекарні умови праці, у них може бути ненормований робочий день. Чи є у них вільний час взагалі? 
  • П’єр Бурдьє писав, що для відвідування публічних закладів культури потрібно мати певний рівень інтелектуальної компетенції, інакше людині буде нецікаво. Це проблема соціальної нерівності, раніше за смаками людини можна було розрізняти приналежність до різних соціальних верств.
  • Існує проблема культурної компетентності: класичні дослідження говорять, що чим більш вигадливі пропозиції наших митців, чим більше розраховані на знання, компетентність, тим меншу аудиторію вони мають. Аудиторія активної публічної молоді – максимум 25-28% – це освічені, більш заможні люди, мешканці великих міст. Серед цієї частки ще вужча частина шукає нові естетичні мистецькі враження.
  • Проблема відчуття тягаря у гонитві за саморозвитком більш характерна для представників творчих професій, великих міст, вони втягуються у ці перегони, мають весь час бігти, щоб залишатися на місці. Один зі способів втекти від цього – дауншифтінг.
  • Дослідження за допомогою якісних методів дуже важливе, воно у нас нерозвинене. Більшій частині населення рекреаційні послуги недоступні. Підвищення соціального добробуту, краща морально-психологічна атмсфера можуть покращити наше дозвілля. Можна говорити про ненаситність дозвілля, динамічність, гнучкість. Окрема тема – мережево-цифрова культура. Її позитивний бік – все більша частина населення має доступ до культурного надбання (наприклад, онлайн-екскурсії), негативний – алгоритмізація нашого життя, коли і соцмережі, і додатки зчитують нашу повсякденну діяльність. 

Олеся Островська: яку роль відіграють заклади культури у дозвіллі?

  • У дослідженні Мистецьким арсеналом своєї аудиторії було з'ясовано, що 80% відвідувач_ок – жінки, з них 100% мають вищу освіту, а більше 60% молодші за 35 років. Якщо порівняти Україну з країнами Західної Європи, то бачимо схожі тенденції: подібні інституції здебільшого відвідують саме жінки, але старшого віку, досягати ж молодшу аудиторію тим країнам складніше. Причиною цього може бути, що в культурних інституціях працюють переважно жінки, тож, можливо, вони створюють продукти для жінок.
  • Група, яку закладам культури важко досягти, – молоді чоловіки інженерних і ІТ спеціальностей. Це група, яка впливає на зміну моделі успішності суспільства, тому важливо розуміти її краще.
  • Мета відвідування інституцій – не лише гедонізм, а й пізнання. За період карантину багато заходів перейшли в онлайн-формат, який чудово підходить для вузькоспеціалізованих подій, чогось практичного, із прив’язкою до професійного життя людини. Онлайн-простір сегментує дозвілля, розподіляючи його на різні гілки. Дозвілля онлайн не працює, за винятком кінофестивалів. Люди приходять на мистецькі події не заради подій чи інституцій як таких, а заради людей, заради того, щоб бути одне з одним у спільному середовищі.
  • Люди, які працюють у культурі – це та група, якій дуже важко розділити роботу і дозвілля. Наприклад, де у письменника чи музиканта робота, а де дозвілля? Якщо ви отримуєте такий самий тип насолоди, який отримали б, відвідуючи фестиваль, то як зрозуміти, це праця чи дозвілля?
  • Виникає також інша проблема: як платити за таку роботу? Робота в культурі – спроба подолати відчуження у праці. Оплата ж праці – певна компенсація за відчуження, за страждання. Це нез’ясоване питання, воно пов’язане з недостатнім розрізненням роботи і дозвілля. Цього розрізнення між працею і дозвіллям буде все менше, і, можливо, наші діти побачать, як зникає дозвілля як явище.
  • Ми всі функціонуємо під впливом ідеї, що світ дуже швидко змінюється, тому ми постійно маємо інвестувати у свої навички, постійно розвиватися. Є дуже мало часу, який людина може інвестувати в себе і отримати кращу версію себе як результат. Як відрізнити, чи це дозвілля, чи робота над собою, коли ми читаємо літературу для саморозвитку?
  • Велика кількість українських культурних інституцій перебуває у стані занепаду, тому враження, яке вони створюють – це біда, неуспішність. Для людей, які хочуть якісно провести дозвілля, важливо, як виглядає інфраструктура. В Україні вона відтворює зразки недемократичних інституцій, що відштовхує людину. Тому що стосується культурної політики, треба інвестувати в інфраструктуру, але це вимагає багато ресурсів.
  • Інституції культури – це символічні структури, вони символізують щось важливе для суспільства. Ми маємо величезну мережу таких закладів, які є символами радянського суспільства, яке вже не існує. Є спроби заснувати нові культурні простори, адже є потреба у нових символах, але немає ресурсів їх завершити.
  • Символічно й інфраструктурно наявні заклади не відповідають потребам людей, тому люди не знаходять свої інституції, а інституції не знаходять свою аудиторію.

 

​​​​​​​​​​​​​​Онлайн-дискусія пройшла у рамках проєкту дослідження дозвілля молоді у трьох містах України, а саме у Хмельницькому, Івано-франківську і Херсоні, яке проводить аналітичний центр Cedos за підтримки Українського культурного фонду.

Читати далі

20 Sep 2016

Education and science budget 2017: what does the government propose?

The government is trying to set some change points, but in general education budget still does not look balanced. Read more about education budget proposed by the government in our express analysis.

Iryna Kogut, Yegor Stadny

22 Aug 2019

Guide for Evidence-Based Decision Making About IDP's Integration

It takes a few years to settle down at a new place. What can the local government and the civil society do so that the potential of the IDPs is realized? We at the CEDOS Think Tank have created a step-by-step guide for evidence-based and effective decision making about integration.

Andriy Solodko, Nin Khodorivsko

6 Aug 2020

Конспект семінару-дискусії «Як досліджувати важкодоступні групи в Україні»

4 серпня ми провели дослідницький семінар-дискусію про те, як досліджувати важкодоступні групи в Україні. Разом з нашими спікерками ми обговорили виклики у таких дослідженнях, поради щодо планування дослідження та методи встановлення довіри з представни_цями важкодоступних груп. Ми занотували ключові тези і ділимося конспектом семінару.

Liliana Filipchuk, Natalia Lomonosova

16 Dec 2014

Education in 2015 state budget project

We had an opportunity to read the draft of the State Budget for 2015. We offer the analysis of spending on education and science. However, it is safe to say that the project will undergo many changes so the figures and conclusions are preliminary.

Iryna Kogut, Yegor Stadny

Матеріал є об'єктом інтелектуальної власності.
Копіювання та поширення дозволяється тільки зі згадкою першоджерела не нижче другого абзацу, без зміни змісту публікації, видалення авторства та логотипу CEDOS
Детальніше Сховати