Пошук

+38 (044) 338-89-04
info@cedos.org.ua
9:00 - 18:00
Mobile Menu

Дискримінація студентства при пошуку та оренді житла

Це невелике пілотне дослідження проведене під час стажування авторки в аналітичному центрі CEDOS в рамках Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

АКТУАЛЬНІСТЬ

Право на житло є базовою потребою людини. Воно закріплене як у Загальній декларації прав людини, так і в Конституції України (стаття 47). Право на житло впливає на такі сфери життєдіяльності як освіта, робота, дозвілля.

Обмеженість і недосконалість статистичних та адміністративних даних щодо житла в Україні ускладнює проведення досліджень щодо належного забезпечення цієї базової потреби.

За даними комплексного дослідження державної житлової політики, проведеного CEDOS у 2019 році, 18% тих, хто орендує житло, стикалися з упередженим ставленням під час його пошуку чи оренди. В результаті масової безкоштовної приватизації житла, в Україні скоротився житловий фонд у суспільній власності. Це означає, що молоді, мобільні та малозабезпечені змушені користуватись послугами “сірого” приватного сектору оренди.

Багато людей починають орендувати житло у період свого студентства. Це пов’язано із тим, що студент_ки переїжджають в інше місто на навчання або прагнуть жити окремо від батьків в рідному місті. Саме на молодь та молоді сім’ї орієнтована значна частка державних житлових програм, які фінансуються з бюджету. Водночас, як показує дослідження CEDOS 2019 року, ці програми економічно неефективні і соціально несправедливі, в результаті чого вони вирішують питання забезпечення житла лише для невеликої частини молоді. Багато молодих людей залишається не охоплені цими програмами і змушені користуватися ринком оренди, де стикаються з дискримінацією.

Дослідження дискримінації при пошуку та оренді житла є важливими для розуміння того, як має бути змінена державна політика, щоби вона забезпечувала право на житло для всіх.

МЕТОДОЛОГІЯ

Метою дослідження було виявлення проявів дискримінації при оренді житла орендодав_ицями щодо студент_ок, а також з’ясування ставлення студент_ок до дискримінації та її причин, практики укладання договорів оренди й альтернативних секторів оренди житла
Протягом лютого 2020 року було проведено 11 глибинних інтерв’ю із студент_ками, які мали досвід пошуку або оренди житла. Серед них 6 — жінки, 5 — чоловіки. 10 інформант_ок мали досвід як пошуку, так і оренди житла. Інтерв’ю проходили особисто (віч-на-віч), у Skype та по телефону українською та російською мовою. Середній вік учасниць — 21 рік. 10 учасни_ць винаймали житло в Києві. Інформант_ки навчалися в таких університетах: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського,  Києво-Могилянська академія, Київський національний лінгвістичний університет, Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая, Запорізький державний медичний університет, Національний авіаційний університет. 

В рамках цього дослідження ми розуміємо терміни "дискримінація" і "упередження" наступним чином:

  • дискримінація — це нерівне відношення до людини або групи людей, засноване на їх статусах (вік, вірування, стать тощо), яке обмежує доступ до соціальних ресурсів (освіта, житло, робота тощо) (Bell, Kenton, ed. 2013. “discrimination.” in Open Education Sociology Dictionary. Retrieved April 13, 2020);
  • упередження — це систематична та стійка суб’єктивна оцінка групи або її учасни_ць, переважно в несприятливій перспективі (Turner, Bryan S. The Cambridge Dictionary of Sociology. Cambridge University Press, 2006).

ДИСКРИМІНАЦІЯ ПРИ ОРЕНДІ 

Дискримінація за віком 

Більшість учасни_ць інтерв’ю розказували, що стикались з упередженнями стосовно того, що вони є студент_ками. Це може бути пов’язано із ейджизмом, адже всі інформант_ки мали вік до 25 років та зазначали, що вік стає перепоною при оренді помешкання.

Уявлення стосовно конкретної межі бажаного віку орендар_ок у різних орендодави_ць є різним.

“Я часто замечал, что арендодателей часто интересует возраст, в том плане, что даже если тебе там, условно говоря, 20, некоторые наоборот ищут до 25 лет, и я попадал в эту категорию, некоторые там ищут от 25 лет.”

“Если ты — 21 плюс, значит ты работаешь, значит ты тусить не будешь.”

Водночас, вік є ознакою, яка асоціюється у орендодави_ць із іншими небажаними для них характеристиками: певними соціальними практиками (наприклад, вечірки чи вживання алкоголю) або побоюваннями щодо несвоєчасної оплати оренди. Так, орендодав_иці частіше приймали позитивне рішення щодо оренди стосовно тих студен_ок, які поєднували навчання із оплачуваною роботою або не повідомляли орендодав_иць, що є студент_ками.

“Приезжает хозяйка, смотрит на нас и говорит: “Нет, я не хочу вам сдавать”, — опять же, по той же причине, типа вы тут будете вечеринки устраивать, а у меня сверху сосед инвалид… “Ну вы же студенты, первый курс”.”

Дискримінація за статтю 

Більшість студент_ок, які давали інтерв’ю, зазначали, що рішення орендодав_иць щодо здачі квартири було пов'язаним із їхньою статтю. Одна зі студенток розповідала про те, що їй збільшили орендну плату через те, що вона жінка, а саме, через стереотипні уявлення про те, що жінки більше часу проводять у ванній: 

“Был вариант снимать именно комнату в частном секторе и тогда на сайте и по телефону звучала одна цена, а на деле, когда уже созванивались с этими людьми, они говорили: “А, студентка, девушка, первый курс, ну тогда вот такая вот цена”. Почему? — “Ну, потому что, типа девочки потребляют больше воды”, как-то так было.” 

Також одна з інформанток розказала ситуацію, яка сталась з її сестрою. Орендодав_иця мала сумніви, що студентка зможе платити за оренду, а коли із нею ж прийшов родич чоловічої статі, то договір підписали. Жоден чоловік-студент не повідомляв про подібну дзеркальну ситуацію, при якій присутність жінки збільшила би його шанси на оренду квартири.
 
“Ну хоча дивно, людина вам розказала, чим вона займається [про айтішницю], але всерівно ми разом їхали на підписання договору і вони вже типу якось так серйозніше, коли вже Олег з ними говорив. Це, напевно, теж грає таку дискримінацію, що, там, більшість спілкується якби з чоловіком, вважається, що він, якщо що, типу застрахує, підстрахує, ну хоча це так дивно, я не знаю, ну тобто я не розумію, але є таке.”

“...Нас запитували, де ми працюємо, чи в нас є дохід оплачувати квартиру, тому що видно було, що дві молоді дівчини. ” 

Окрім цього, один з інформант_ок повідомив про випадок, коли за популярним оголошенням “здамо тільки дівчині” були мотиви орендодавця здійснити сексуальні домагання: 

“Я решил уточнить, рассматривает ли он вариант аренды парню, он такой, мол: “Я к тебе цепляться буду по вечерам, что ли?”.”

Отже, можна зробити висновок, що студентки, які орендують квартиру, стикаються із стереотипними уявленнями, які можуть стати причиною для підвищення орендної плати; їх не сприймають як надійних орендарок без чоловіків; а також вони ризикують стати жертвами сексуального насилля

Кожен чоловік-студент, який брав участь у дослідженні, повідомляв про те, що бачив, чув або стикався особисто із тим, що орендодав_иці частіше надають перевагу при оренді жінці, ніж чоловіку. У більшості випадків це пов’язано з тим, що жінки частіше виконують неоплачувану роботу по дому:

“Опыта такого не было, но печально довольно таки видеть объявления с надписью “сдаю только девушке”, а иногда сдают девушкам намного приличнее квартиры. Возможно, в этом есть доля справедливости, потому что, наверное, если судить объективно, парни, действительно менее чистоплотны. Возможно, даже у хозяина, который сдает, в тот же момент есть какие-то потребности в том, чтобы все было выдраено, вот.”

“Ну а пол, я думаю, есть какое-то сложившееся, возможно стереотипное, я не знаю, мнение о том, что девушки более чистоплотны в плане у себя дома и, скажем так, хранят какой-то порядок, вот, и, мне кажется, именно это привлекает арендодателей, вот, мол, поселю девушку и там все будет чистенько, пахнуть, красивенько все.”

Один зі студентів звернув увагу на те, що орендодав_иці вважають, що чоловіки заробляють більше, ніж жінки, тому пропоновані ціни на оренду для чоловіків є вищими, ніж для жінок. Водночас, це також може бути зумовлено побоюваннями орендодав_иць, що оренда чоловікам пов’язана із більшими ризиками, ніж оренда жінкам. Це пов’язано з уявленням, що чоловіки є неохайними і після них доведеться витрачати кошти на ремонт.

“...Особливо, це дуже видно, на дошці оголошень там, 8 із 10, напевно, оголошень, будуть, “шукаю дівчину на заселення в квартиру” і якщо для хлопців, то це будуть або якісь не зручні умови проживання, куди дівчина, наприклад, не заїде, або це буде дуже дорого, ну в нас так прийнято, що хлопці, наприклад, більше заробляють, то їм і ціни ставлять вище. Я думаю, для студента це також досить сильно впливає на вибір.”

За даними Державної служби статистики, чоловіки справді заробляють більше за жінок. Водночас, це, в першу чергу, зменшує можливості орендувати житло для жінок, а не чоловіків. Саме наявність фінансових ресурсів є ключовим питанням доступу до оренди. Окрім цього, завчасні уявлення орендодав_иць про меншу зарплату жінок можуть знеохочувати їх здавати житло жінкам. 

Інформант_ки розказували, що чоловікам пропонують гірші житлові умови, ніж жінкам: 

“А взагалі, найгірші варіанти це просто, там, голі стіни, які до цегли, мінімальний набір меблів, просто може бути якийсь стіл або взагалі без столу, ну просто кровать, стілець, якийсь там шкафчик і всьо. Але, переважно, хлопцям намагаються здати з поганими меблями і ремонтом.”

Також студентам, а не студенткам пропонують зробити ремонт за рахунок орендної плати: 

“...З обдертими обоями чи навіть були варіанти із голими стінами, були варіанти просто що квартира після ремонту і люди просять чоловіка заїхати, щоб він їм в ціну оренди зробив би ремонт в квартирі своїми силами. Ну от, там, наприклад, робиш ремонт і живеш рік безкоштовно, ну от на такі варіанти дівчат не шукали...”

Попри те, що такий варіант може не бути прийнятним для багатьох орендарок та орендарів,  частині людей подібна пропозиція може підійти. Вирішення за жінок, яка робота їм підходить, а також створення для них нерівних умов призводить до обмеження їхніх можливостей. 

Дискримінація за сімейним станом та сексуальною орієнтацією

Бажання зняти житло парою може бути як обмеженням, так і привілеєм. Багато інформант_ок повідомляли про те, що в оголошеннях частіше пропонують орендувати житло одній особі (частіше — жінці), ніж парі. Водночас, гетеронормативна пара має більше привілеїв щодо винаймання квартири, ніж пара гомосексуал_ок або співмешкан_ців чоловічої статі: 

“В общем, если вы хотите снять квартиру, либо живете один, либо находите себе либо девушку, либо парня. В другом случае будет очень сложно.”

“Во всех трех случаях, мне отказали и взяли парочку. То есть я тогда пытался снять для себя и товарища, и двум парням не отдавали предпочтение. Отдавали предпочтение семейным парочкам, вот.”

Також партнер_ки можуть відчути на собі дискримінацію за сімейним станом. Деякі орендодав_иці бажають здавати в оренду квартиру лише одруженим парам, що є більшою перешкодою для гомосексуал_ок, ніж для гетеросексуал_ок, проте й щодо них також:

 “Можна я в тебе позичу типу [каблучку] і скажу, що ми заручені, тоді нам легше здадуть квартиру.”

Дискримінація за наявністю дітей та домашніх тварин

Зі слів студент_ок, поширеними причинами дискримінації є також наявність у домогосподарстві дітей або домашніх тварин, що пояснюється більшими ризиками пошкоджень  меблів та декору:

“...Мне нельзя только лишь заводить животных, но и тоже по понятным причинам, потому что недавно в этой квартире сделали ремонт, до того, как я сюда заехала, и животное оно может, конечно, все это дело повредить.”

“Как правило, первое место занимает: без животных, без детей. Вот, так как в принципе собственники приравнивают при этом детей к животным, то есть дети портят квартиры так же само, как и животные...”

“А еще по поводу животных, если у вас животные, практически никто вас не поселит. И маленькие дети. Кстати, вот, к сожалению, семьи с маленькими детьми — еще хуже чем два парня.”

Дискримінація за національністю 

Од_на зі студент_ок розповіла про те, як складно було знайти квартиру її друзям. На думку інформант_ки, на велику кількість відмов повпливала національність та чоловіча стать:
 
“Ну, про турків… ну, тобто що це про хлопців, як вони ведуть себе, чи вони не самі там ночують, що вони когось приводять. Можливо, хтось переживає, як буде з оплатою, то я думаю, що ні, тому що вони, в принципі, щедрі, самі по собі, не всі, звичайно, ну от там немає проблем...”

Дискримінація стосовно внутрішньо переміщених осіб 

Інформант_ка, яка є внутрішньо переміщеною особою, повідомила про меншу кількість доступного житла для цієї групи людей: 

“...60-65-70% людей сразу же либо бросают трубку, либо же прямо говорят нет. Остальные хотят посмотреть на то, как ты выглядишь...”

Внутрішньо переміщені особи можуть зазнавати дискримінації не лише від рієлтор_ок чи власни_ць житла, а ще й від своїх співмешкан_ок: 

“...Одна моя соседка, которая проживала в соседней комнате, у нее вот как раз на этот счет были очень сильные предрассудки, которые вылились со временем по отношению к жителям Луганска… меня обвинили в том, что я просто оттуда. Ну да, я оттуда и что.”

Дискримінація за зовнішністю 

Од_на з інформант_ок повідомил_а, що декілька орендодав_иць давали негативні оціночні судження щодо її червоного кольору волосся:

”...Она говорит: “Ну вот ты хоть перекрасся, что ты, все-таки, в универ поступила”, почему? Это считается каким-то предубеждением? Потому что мне всегда казалось, что цвет волос — это всего лишь цвет волос.”

Поєднання дискримінації за різними ознаками

Дискримінація при оренді житла є інтерсекційною. Упередження орендодав_иць накладаються одні на одних. Обмеження за віком та сімейним станом, наявністю дітей чи іншими ознаками можуть існувати водночас.

У залежності від контексту, людина може зазнавати дискримінацію за різними ознаками або, навпаки, не зазнавати. Так, одна з інформант_ок зазначала, що до неї позитивно ставились, коли розуміли, що вона грузин_ка, проте ставлення до її батька з тієї ж причини було навпаки  негативним: 

“...Однако, все-таки, влияет, наверное, еще то, что я грузин, а к грузинам даже более лояльно относятся, чем просто к украинцам, которые оттуда [из Луганска или Донецка]. Потому что, “о, грузин!” Я, честно, не понимаю, в чем прикол, но какой-то явно есть…”

Навіть якщо студент_ка “вписується” у висунуті дискримінаційні вимоги, суб’єктивне рішення, подобається чи не подобається, наскільки міцна пара, наскільки добра робота, відіграє ключову роль у прийнятті рішення орендодав_иці щодо оренди:

“Возрастом, да, я тогда сказала, ну, то есть, если у вас семейная пара возрастом восемнадцати лет, вы не считаетесь семейной парой, это у вас подростковая глупость, бывает.”

Ставлення студентства до дискримінації 

Багато інформант_ок не ідентифікували пережитий ними досвід як дискримінаційний. Часто випадки дискримінації описувались як невідповідність певним умовам щодо користування їхнім майном зі сторони орендодав_иць:

“Конечно, я такое встречала, но меня это не касается, потому что у меня нет ни ребенка, ни животного, и я их заводить не собираюсь, поэтому, ну кто-то так хочет, это их дело, потому что это их собственность.”

“Ні, я думаю, що це, скоріше, умови. Я думаю, що тут просто беруть уже більш рівного віку до тих мешканців, які проживають в квартирі.”

“Це не дискримінація, просто людина не хоче, щоб в неї щось залишилося після того, як пожила собака.”

Таке сприйняття є наслідком того, що ринок оренди житла є неформальним і тіньовим. Оренда сприймається не частиною публічної сфери, де діють відкриті і рівні для всіх правила, а як сфера особистих неформальних стосунків, де треба “сподобатися” орендодав_иці, оскільки рішення про відповідність її писаним або неписаним критеріям приймається нею одноосібно і суб’єктивно.

Деякі студент_ки характеризували ситуацію як таку, в якій мали місце упередження, проте не було дискримінації: 

“По возрасту, мне кажется, это не столько дискриминация, сколько предубеждения, то есть я не вижу в этом какого-то ущемления. В том плане, что и более молодые люди зачастую гораздо менее финансово стабильны, да? То почему бы арендодателям себя не обезопасить. Конечно, мне кажется, стоило рассматривать все варианты, потому что бывают разные случаи…”

Такі розбіжності в оцінках подібних ситуацій можуть бути пов’язані з різною обізнаністю студент_ок щодо дискримінації та її проявів. У наведених прикладах йдеться про суттєве зменшення можливостей та появу низки перешкод до оренди житла, однак їхні пояснення або взагалі не визнають дискримінацію, або називають її упередженням, яке не дискримінує. 

Частина студент_ок мають певне розуміння дискримінації, проте не ідентифікують випадки дискримінації як дискримінаційні:

“Про студентов, давайте с начала разграничим, что такое дискриминация. Это ущемление прав какой-то категории людей, правильно? Я бы не сказал, что права чьи-то ущемляются, им просто отказывают чаще, это не ущемление прав, это личный выбор больше, чем ущемление прав. То есть, это больше к стереотипам, все же, относиться, как по мне.”

Були випадки, коли од_на й та сам_а інформант_ка визначала одні ситуації як дискримінаційні, а інші — ні, хоча обидві були дискримінаційними.

Частина самих студент_ок також висловлювала упередження:

“Это зависит от возраста человека, то есть, если это бабушка, то у нее все, в смысле, красный? Есть вот белый, черный, коричневый, рыжий[про колір волосся].”

Попри те, що упередження поширені в українському суспільстві серед різних соціальних груп, саме орендодав_иці мають владу реалізовувати свої упередження щодо орендар_ок. Це перетворює упередження на дискримінацію, зменшуючи для людей із певними ознаками можливості орендувати житло.

Водночас, були студент_ки, які ідентифікували випадки дискримінації як дискримінаційні: 

“Хорошо, ну это, как минимум, эйджизм, я думаю, тут тоже есть сексизм. Я бы сказала, что еще должен быть распространен расизм, такой, не очень сильный, но “сдам только славянам” я уже видела в объявлениях, или “сдам только с украинской пропиской”, или, я даже не знаю, как назвать дискриминацию, когда не хотят сдавать кому-то с Восточной Украины.”

“Чем они лучше студентов, которые там слушают музыку в 12 часов ночи, устраивают тусовки, и просто студентов? Вот чем они лучше? Так что, да, я думаю, так можно сказать, что это дискриминация.”

Багато інформан_ток казали, що упередження, з якими вони зіштовхувалися, не викликали негативних почуттів і сприймалися, як звичайна ситуація. Це свідчить про те, що випадки дискримінації при оренді є поширеними та нормалізованими, що заважає їх проблематизувати та сприймати як ситуацію, що потребує змін:

“...Взагалі мені, ну, якось так, все рівно. Я собі просто розумію, що мені квартиру 100% треба зняти і незалежно від того, чоловік я чи жінка, і є, ну так, є якась невелика складність, але переживем. Ну якось, я просто не з тих людей, яких важко вивести з себе. Просто прийняв це, як факт.”

“Я не зацикливалась, просто все, следующий вариант и поехали. Нечего тут спорить, нечего обижаться, пускай, люди разные бывают.”

Водночас, частина інформант_ок казала, що дискримінаційні дії орендодав_иць викликають у них злість, розчарування та нерозуміння: 

“Ну как-то так даже не злость, а какое-то непонимание, раздраженность, из рода, та какого вообще черта, почему это так работает, почему у людей в голове вот это вот сидит и как можно так судить.”

“...Когда разница в один год — отрицательно, мне было непонятно. До последнего не понимаю, зачем человеку именно арендатор 21 года, почему не 20? Вот не понимаю.”

Студент_ка ВПО, що зазнава_ла постійих образ від співмешкан_ки на грунті того, що вона приїхала з Луганської області, мусила менше перебувати вдома і звернутись по допомогу до психіатр_ині. Це негативно вплинуло на успішність її навчання в університеті: 

“...И в итоге я на два с половиной — около трех месяцев вылетел просто вообще из учебы. Все мои планы выйти на бюджет коту под хвост… Я пошел к психиатру и мне прописали препараты все необходимые и вот только сейчас, спустя, наверное,  сентябрь, октябрь, ноябрь, декабрь, январь, спустя 5 месяцев только начало все налаживаться. Только сейчас иногда начинаю чувствовать, что я в том своем постоянном состоянии, в котором я был до всего этого...”

Дії  студент_ок щодо дискримінації 

Частина інформант_ок повідомили, що ніяк не реагували на упереджене ставлення щодо себе:

“Та взагалі ніяк не реагував, на кожен товар знайдеться свій покупець і, в принципі, якусь би квартиру я всерівно знайду. А те, що я комусь не підходжу, ну таке, це така справа.”

Інші намагалися переконати орендодав_иць, що ознака, за якою їх дискримінують, не впливатиме на спроможність винаймати помешкання та дотримуватись правил поведінки, встановлених орендодав_ицями: 

“Ты им приносишь вот такую вот книжечку со своей медицинской историей и говоришь: “Мне с вот этим еще вечеринок только не хватало”. Говорит: “Та вы все так говорите,” — и, в общем, посылает меня далеко.”

Декілька студен_ок зазначали, що вони приховували або придумовували для орендодав_иць певні факти про своє життя стосовно ознак, через які вони в минулому зазнавали дискримінації.

“...Когда я просто снимала не одна, а с парнем, и мы просто наврали, что он там сайты делает, а я дизайнер, нам сдали квартиру на месяц, то есть это какая-то принципиальная разница откуда мы берем деньги? Я этого не понимаю.”

“...Судя по моему личному опыту, если нашел хорошую квартиру, ты вот ее уже подобрал, ты в ней побывал, посмотрел, тебе она понравилась, то лучше всего до самого момента подписания договора не говорить, что я из Луганской области или из Луганска, их вот это тоже смущает порой.”

Причини дискримінації

Більшість студент_ок пояснювали дискримінаційні дії орендодав_иць тим, що вони таким чином хочуть убезпечити себе від імовірних збитків: 

“Я вважаю, що це тому, що це їх квартири і вони, звісно, дбають про своє майно і хочуть здати його за найбільш вигідною ціною і з найменшою шкодою за час оренди. Взагалі, для них ідеально було б, якби за їх квартиру платили гроші і там ніхто не жив.”

Багато інформант_ок вважали, що причиною упереджень є попередній негативний досвід:

“...Создали для них какую-то неприятную ситуацию и каждый человек, чтобы уберечь себя от этого в будущем, пытается как-то анализировать, почему это произошло. И они как-то выбирают какие-то черты, какие-то критерии добавляют… Арендодатель заметил для себя ту связь, он ее отметил и впредь будет так относиться ко всем и рассматривать другие варианты не будет...”

Од_на з інформант_ок запропонувала студент_кам частіше дотримуватись умов оренди. Це, на її думку, допоможе запобігти дискримінації від орендодав_иць: 

“То есть откуда берутся эти все, от части, от предыдущего опыта, то есть если мы будем, как люди, которые орендуют жилье, показывать им, что вот, я студент, вот со мной нету проблем, адекватный, чистоплотный, всегда вовремя плачу, я думаю, со временем у арендодателя сложится такое впечателение стойкое и о большинстве студентов, и у него уже не будет такого предрассудка, что вот он студент, все, его не селим.”

Багато з пояснень причин дискримінації були спробами студент_ок раціоналізувати поведінку орендодав_иць. У деяких словах інформант_ок мало місце конструювання теорії стигми — обґрунтування неповноцінності особи та її небезпеки на основі попереднього досвіду, який не пов’язаний з конкретною особою, але переноситься на неї через наявність певних ознак. Це “виправдовує” й необхідність дискримінації, як механізму захисту від сконструйованої у такий спосіб небезпеки. 

На думку опитаних, особливою є ситуація з орендодав_ицями, які здають квартири, де самі раніше мешкали. Інформант_ки кажуть, що такі люди насправді не хочуть, щоби їхні квартири орендували. Пропонуючи найм виключно через вимушену необхідність заробітку, вони створюють більше некомфортних умов для орендар_ок: 

“По поводу предубеждений, они просто стараются обезопасить себя и свою квартиру от разрушения вечеринками или еще чего-либо. По поводу остального, может, ну как бы это твоя квартира, и, все-таки, ну в смысле, я в ней прожил 20 лет, а теперь в ней будут жить чужие люди, надо, чтобы они съехали…”

Частина студент_ок називала причиною дискримінації наявність неконтрольованої і не формалізованої влади, нерівність ресурсів орендар_ок і орендодав_иць, відсутність покарань за дискримінацію, а також перевагу попиту на оренду над її пропозицією: 

“Ну, тому, що люди по-любому знімуть, коли треба десь жити, ти ж не можеш там купити квартиру просто, да. Того доводиться знімати, хто захоче зняти дешево, він зніме в будь-яких умовах, а хто готов знімати дорого, то вже тоді буде дивитись, тоді, мені здається, вже більш якісь ідуть дотримання якихось [умов].”

“Все ж хотят денежку лишнюю получить... Почему люди считают, что можно все скрывать и оно ничего не всплывет, и к людям можно так относиться, так легче некоторым.”

“Арендатор не может себе позволить не поехать куда-то, допустим, из предубеждений. В том плане, что ему нужно найти квартиру. Значит, он должен просмотреть все варианты и убедиться в том, что этот вариант ему не подходит, а арендодатель может себе позволить не рассмотреть какой-то вариант из предубеждений.”

ОРЕНДА ЖИТЛА 

Ресурси, причини та плани студент_ок щодо оренди 

Найчастіше, опитані студент_ки,користувались OLX, ЛУН (тепер flatfy),  фейсбук-сторінками (найчастіше казали про такі групи, як “Риелторы-зло” і “Аренда без посредников”) та телеграм-каналами (більшість казали про “КПІхата”, одн_а студент_ка згадала “КНУсусіди”). Такими ж популярними інформант_ки називали пошук через знайомих, гугл-пошук та рієлторські послуги. Менше користувалися сайтами Dom.ria та Rieltor.ua. Одна студентка користувалась Booking.com та розклеювала оголошення. 

Студент_ки мають неоднозначну думку про рієлторські послуги. Дехто вважає їх дуже корисними, а хтось, навпаки, такими, що тільки забирають зайві кошти. Декілька інформант_ок розповідали неприємні ситуації, коли вони думали, що спілкуються із власни_цями квартир, а виявлялося, що то були рієлтор_ки. Оскільки оплата послуг рієлтор_ок зазвичай лягає на орендар_ок, це приводило до розчарувань і непередбачених витрат. 

Найчастіше студент_ки починали орендувати житло, тому що не хотіли жити у гуртожитку через некомфортні умови після переїзду з іншого міста на навчання в Київ. Одна студентка переїхала в орендоване житло, щоби жити ближче до університету та окремо від батьків.

Більшість інформант_ок казали про плани у короткостроковій перспективі жити в орендованому житлі. Водночас, більшість з них декларували також бажання купити власне житло. Вони розглядають оренду як тимчасове рішення, поки відсутня можливість придбати квартиру. Дві студент_ки зазначили, що не планують жити в Україні в майбутньому, а до переїзду хочуть жити в орендованому житлі.

Ставлення студент_ок до орендування житла

Найчастіше перевагою власного житла і, відповідно, недоліком орендованого житла, студент_ки називали свободу дій: можливість змінювати простір, як та коли захочеться, а також встановлювати зручний для себе графік, не питаючи дозволу. До переваг власного житла відносили також відсутність високої орендної плати, коли потрібно сплачувати лише за комунальні послуги. Од_на зі студент_ок казала, що наявність власного житла дозволила б їй не працювати певний час. Декілька інформант_ок назвали власну квартиру потенційним джерелом капіталу у випадку її продажу. 

“Бути власником свого житла, тут, безсумнівно, є купа плюсів. Це твоя територія, тобі не потрібно просити ні на що дозволу по зміні своєї квартири, наприклад, якщо тобі потрібні меблі там, чи якась техніка, ти просто їдеш купуєш. В принципі, основний плюс — це ти сам собі хазяїн в своїй квартирі, ти розпоряджаєшся нею також і, зазвичай, в ній живе твоя сім’я.”

Найчастіше перевагою орендованого житла називали можливість змінювати місце проживання в будь-який момент та обирати його залежно від потреб (наприклад, ближче до роботи), а також більшу доступність оренди, коли немає можливості купити квартиру.

“...Если у тебя нет каких-то четких планов на жизнь или у тебя нету возможности отложить деньги на покупку квартиры, то арендовать — это, в принципе, нормально. Я знаю, что в Европе можно заключить контракт, там, лет на 10 или больше, чуть ли не на всю жизнь, и это будет считаться твоей квартирой, можешь делать свой ремонт. Если бы в Украине так можно было тоже, это было бы круто.”

Головним недоліком оренди житла найчастіше зазначали ризик неочікуваного виселення. До незручностей відносили також необхідність переїзду з одного помешкання в інше у випадку виселення, особливо, якщо доводиться проїжджати не сам_ій, а родиною. Од_на зі студент_ок визначала недоліком орендного житла необхідність постійно бачитись із власни_цею квартири. 

“Мне кажется, что в Украине арендовать жилье всю жизнь — это дохлый номер, потому что в любой момент тебя могут оттуда выкинуть. Потому что я знаю, что все эти договоры заключаются не честно и по сути если тебе скажут выселятся, то ничего ты не сможешь сказать в ответ и просто придется выселяться. Так что, однозначно я за покупку.”

Жодна студент_ка не була зареєстрована в житлі, яке орендувала. Декілька з них пояснювали це відсутністю потреби, що може свідчити про погану обізнаність з тим, які послуги держава надає виключно за місцем реєстрації: 

“Ні. Я просто такого питання не задавав їй [орендодав_иці], і мені це не потрібно. Ну, а в принципі, вона адекватно до цього ставилась, я перейшов в лікарню по місцю проживання, то я просто її попередив, сказав, що я просто вашу адресу вписав, вона каже: “Ок, але попереджай завчасно”.”

Мотивація студент_ок укладати договір 

Більшість студент_ок, які брали участь в дослідженні, повідомляли, що підписували договір оренди. Серед найпоширеніших мотивацій до підписання договору вони називали бажання убезпечити себе: 

“Тому що це, якби, моє страхування, що офіційно, що, якби, я ж плачу за це кошти. По-перше, мені було важливо, щоб документ якийсь був, щоб підтверджував, щоб мене тут завтра не виселили звідси, якщо їм захочеться когось іншого або вони захочуть сюда приїхати, тобто, ти робиш собі спокійніше і ти себе тримаєш в безпеці.”

“А я, в принципе, заключаю договор, чтобы быть уверенным в том, что у меня есть какое-то доказательство того, что я проживаю на этой территории законно. И имею полное право даже не впускать хозяевов, хоть они меня предупредят там за 10 минут. Ну, то есть, иметь личное пространство, в которое не будут вторгаться посторонние люди.” 

Од_на зі студент_ок розказала, що підписала договір для того, щоби запевнити орендодави_ць, що вона не має поганих намірів щодо їхнього майна: 

“Собственная безопасность и также дать уверенность моим арендодателям, что я не хочу ничего превратного, да, что хочу добросовестно снять квартиру и это все мне кажется действительно должно быть задокументировано.”

Од_на інформант_ка назвала договір з рієлтор_кою необхідним кроком, без якого неможливо винайняти квартиру: 

“...без него ты не получишь квартиру. Все приходят с договорами, риэлторы приходят с договорами. Поэтому ты без него не сможешь заключить, не сможешь без него арендовать просто. Тебе никто не даст. Они приходят с договорами, пока ты их не заполнишь, дальше ничего не пойдет.”

Основною причиною не підписувати договір є хибна думка про те, що він не має юридичної сили. Од_на зі студент_ок не укладала договір, думаючи, що він дійсний лише у випадку, якщо орендодав_иця є приватною підприєм_ицею, а сам договір завірений нотаріально. Інша інформант_ка повідомила про випадок, коли орендодав_иця відмовлялась підписувати договір. У випадках, коли студент_ки орендували житло у знайомих, договір також не підписували.

Практики гарантування домовленостей  

Зі слів студент_ок, які брали участь в дослідженні, можемо узагальнити, що орендар_ки зазвичай на початку сплачують вартість останнього місяця оренди, а також фіксують цей факт у договорі. До інших практик убезпечення належить також перевірка документів власни_ці квартири: паспорту, а також документів, які підтверджують право власності на житло. Часом у договорі прописують перелік майна, яке залишається у квартирі.

Деякі інформант_ки називали також такі дії, як фотографування помешкання перед початком проживання, розписка від орендодав_иці про отримання грошей, перевірка інформації за допомогою реєстру, фіксування в договорі щомісячної плати, фотографування документів, прописування додаткових умов (наприклад, про купівлю орендодав_ицею техніки у квартиру у майбутньому).

Од_на зі студент_ок для уникнення аферист_ок радила перед співпрацею з рієлтор_кою пошукати її мобільний номер в Гуглі, подивитися оголошення рієлтор_ки на інших сайтах.

Спроможність договору захистити права орендар_ок

Жод_на з учасни_ць дослідження не мала досвіду використання договору для захисту власних прав. Водночас, майже всі студент_ки вважали, що, у разі виникнення конфліктів із орендодав_ицями, зверталися б до договору: 

“Думаю, що так, тому що це єдиний документ, на який я можу спиратися, тобто, словесно ти нічого не доведеш, а в документі це є можливим, тому, якби був якийсь конфлікт або якесь непорозуміння, то використовувався б документ. Тому що, а ви мені сказали, а ви пам’ятаєте, як ви прийшли тоді ввечері, ну тобто нікому нічого ти не доведеш.”

Інформант_ки давали різні оцінки стосовно того, наскільки та в яких саме ситуаціях договір міг би захистити їхні права. Деякі студент_ки зазначали, що договір може допомогти від зміни розміру чи дати внесення орендної плати. Інші інформант_ки вважали, що договір буде корисним, якщо виникнуть розбіжності щодо наявності меблів і техніки у квартирі. Деякі студент_ки розраховували убезпечитися таким чином від раптового виселення. Одна зі студенток зазначала, що скористалась договором, щоби письмово зафіксувати внесення застави (плати за останній місяць оренди).

Серед студент_ок не було чіткої відповіді щодо того, як саме вони б використовували договір. Дехто казали про звернення до юрист_ок, поліції, суду, проте впевненості у тому, що це допоможе, не було:

“...Він там жосткої юридичної сили немає, але, все ж таки, це є підтвердженням, ти можеш звернутися, як мінімум, в поліцію, а потім, якщо що, до суду, якщо щось піде не так, або, не дай бог там, кидануть з грошима. То, зазвичай, якщо ти вже маєш договір, то маєш хоч якісь права себе захистити.”

“Ну как бы это юридический договор по сути, ты можешь пойти обратиться к юристам и они смогут попробовать отстоять твои права в суде, например. Либо же можно пойти в полицию, ну полиция — это не тот орган, который может противодействовать данному случаю. Ну, только если с физической силы выехали оттуда…”

“Да, я бы все из него выжал, что возможно. Тут другой вопрос, помогло ли бы это, наверное, лишь в случае, когда либо у меня, либо у кого-то из моих друзей, знакомых, есть какие-то друзья, знакомые, ну то есть вот это все. Честно говоря, доверия к полиции у меня особо нет…”

Учасни_ці дослідження підкреслювали, що ключову роль у вирішенні конфліктної ситуації грає людський чинник:

“Попасть на хорошего желательно. Я слышал много разных ситуаций. Выселяли по любым причинам, поэтому здесь чистое везение. Попадешь на хорошего, добросовестного человека, будет все четко. Если же попадутся какие-то не слишком адекватные, вразумительные люди, будет много бед.”

“Гарантий нет вообще никаких. То есть, это чисто доверительные и, как правило, неформальные отношения с арендодателем, чем они более доверительнее в неформальном плане, тем, наверное, лучше.”

Од_на зі студент_ок висловила думку, що умови договору передбачають захист прав, проте реальні механізми їхнього забезпечення фактично не працюють:

“В итоге, договор — это такая, скажем так, мистическая штука, которая вроде как может вам помочь, но по опыту моих товарищей, она вообще нифига не помогает. Но, как формальность, она существует, ее необходимо соблюдать, чтобы вы хотя бы понимали, что вам можно, что нельзя делать, какие у вас есть права в случае чего. Там есть забавные пункты про выселение и прочие нюансы, которые многим пригодились, но они не знают…”
 

Альтернативи

Усім студент_кам ставили питання, які вони бачать альтернативи сектору оренди в приватних осіб, однак ніхто з учасни_ць дослідження не розумів, про що йде мова. Це свідчить про унормуваність домінування фізичних осіб у секторі оренди житла. Альтернативою їм можуть бути держава, місто, неприбуткові орендні компанії, приватний сектор тощо.

Питання щодо можливості винаймання житла в неприбутковому орендному секторі також викликало непорозуміння. Розібравшись, більшість інформант_ок казали, що такий варіант їх цілком би влаштовував. Головним для них є прийнятні умови оренди: ціна на житло, розташування, прозоре вирішення конфліктних ситуацій тощо. Водночас, деякі інформант_ки сприймали з недовірою можливості оренди державного житла. 

“Проще арендовать у частника хорошую квартиру, чем допустим, какое-то социальное жилье у государства, в котором ты будешь чувствовать точно, как общаге или другом месте. То есть, если бы государство предоставляло, скажем так, построило бизнес на сдаче квартиры. И этот бизнес был качественным, то есть была правильная ценовая политика и правильные предоставляемые условия, то я бы, безусловно, арендовал бы у государственной, мне не принципиально, кому платить, лишь бы они соблюдали мои права.”

Студент_ки також пропонували свої ідеї, що можна зробити для зменшення труднощів і упереджень при пошуку та оренді житла. Багато з них казали про потребу більшої ролі держави у регулюванні сектору оренди. На думку інформант_ок, це сприяло б більшій захищеності та дотриманню прав:

“Можливо, якесь державне регулювання, а для цього мають бути офіційно зареєстровані квартири, це має бути офіційна здача, а я знаю, що цим займаються, може, відсотків 5, від сили. От з рієлтором спілкувалися, вони такі: “Та ні. А сенс, якщо ніхто так не робить?” Ну типу, офіційно здавати квартиру.”

Од_на зі студенток запропонувала, щоби держава грала роль посередника між фізичними особами-орендодав_ицями та категоріями населення, які мають меншу спроможність сплачувати орендну плату: 

“...Вот мы такая организация, если у вас есть квартира, вы хотите помочь и при этом чуть-чуть заработать, но при этом больше помочь. Мы можем подыскать, скооперироваться, вот у нас студенты, которые нуждаются и которые не против заплатить не так много, как хотели бы. И при этом они заселяются собственно в эту квартиру, и вот так вот живут и студенты. Не видят хозяевов и наоборот.”

Була також пропозиція, щоби соціально вразливі категорії населення мали змогу орендувати житло у держави за менші кошти, ніж на ринку: 
 

“...У нас, к сожалению, нет квартир, которые можно арендовать у государства. Это странно. Ну, я не знаю, как там в других странах, но, я думаю, что это было бы логично и, я думаю, это было бы дешевле и это было бы более, ну, то есть, большая часть слоев общества была бы удовлетворена.”

Багато студент_ок пропонували створити реєстр квартир, які здаються в найм, із вказанням їхніх основних характеристик і їхньою перевіркою:

“Я бы попробовала ввести какой-то государственный сервис, через который можно у частников искать квартиры, потому что на каком-то общем сервисе государственном легче контролировать дискриминацию, если это кому-то нужно, вот… А, ну, у этого сервиса тогда должна быть проверка на то, что это действительно настоящая квартира, в квартире нету ничей прописки, а квартира действительно сдается от человека, на которого она записана, от юридического владельца. Не знаю, удобный поиск у такого сервиса должен быть, хоть какой-то и проверка арендаторов, с документами и со всем, чтоб с документами, с телефоном, чтобы тоже не было мошенничества.”

ВИСНОВКИ

Отримані результати свідчать про поширеність множинної дискримінації при оренді житла. Студентство зазнавало дискримінації за такими ознаками, як вік, стать (в першу чергу, стосовно жінок, але і стосовно чоловіків також), сімейний стан, територіальне походження, зовнішній вигляд. Такі ознаки, як сексуальна орієнтація, національність, наявність дітей, наявність тварин можуть бути сприйнятими з упередженнями. За формою, студентство зазнавало як прямої, так і непрямої дискримінації. До прямої форми можна віднести ті випадки, коли орендодав_иці відкрито відмовляли в оренді житла через певні ознаки. До непрямої — ситуації, коли орендодав_иці відмовляли, але не повідомляли відкрито про причини цього. Дискримінація є інтерсекційною, тобто передбачає перехресність ознак, за якими дискримінують, а також накладання різних ознак одна на одну. Домінування тієї чи іншої ознаки залежить від контексту. Це, у свою чергу, впливає на зменшення або збільшення можливостей орендувати житло.

Більшість студент_ок інтерпретували дискримінацію як певні умови або упередження від орендодав_иць. Більшість сприймали випадки дискримінації як звичайні, нормальні, такі, що трапляються при оренді. Це не викликає негативних почуттів. На думку студентства, дії орендодав_иць можна пояснити бажанням убезпечити себе та попереднім негативним досвідом. Самі студент_ки під час інтерв’ю також висловлювали певні упередження щодо віку, наявності домашніх тварин та інших ознак. Це свідчить про поширеність у суспільстві упереджень та дискримінаційних практик, які проявляються у різних ситуаціях, включаючи житлові відносини. Подібні ситуації є унормованими, тобто сприймаються як варіація норми, а тому не визначаються такими, що потребують змін чи протидії. Відбувається толерування дискримінаційних практик, що не сприяє зменшенню дискримінації, а, навпаки, підтримує її поширеність і невидимість. 

Основною мотивацією студентства до укладання договорів оренди є бажання убезпечити себе від можливого виселення чи втрати коштів. Проте, більшість не обізнана щодо того, за яких умов договір є чинним. Зустрічається помилкова думка, що його обов'язково потрібно завіряти нотаріально. У студент_ок немає чітких уявлень щодо дій, до яких вони вдаватимуться у випадку виникнення конфліктних ситуацій з орендодав_ицями. Жодна студент_ка не мала досвіду, коли договір допоміг захистити власні права. Більшість учасни_ць висловлювали сумніви у тому, що це взагалі можливо, але, при цьому, декларували намір, за потреби, скористатися цим недієвим механізмом.  
  
Майже всі студент_ки не мали уявлень щодо альтернативи оренді житла в приватних осіб у вигляді неприбуткового сектору оренди, що пов’язано із його відсутністю і унормованістю домінування у сфері оренди фізичних осіб. Разом з тим, студентство казало про потребу збільшення участі держави у регулюванні оренди житла. 

Ніхто зі студентства не був зареєстрований в орендованому житлі. Більшість пов’язувала це з тим, що не мала такої потреби. Це свідчить про низьку обізнаність щодо того, які послуги держава надає виключно за місцем реєстрації.  

Найпопулярнішими ресурсами для пошуку житла називали агрегатори оголошень OLX та ЛУН (тепер flatfy), фейсбук-сторінки та телеграм-канали. Неоднозначними були думки щодо корисності рієлторських послуг.

Студентство хотіло б у майбутньому бути власни_цями житла, а оренду розглядає у короткостроковій перспективі, поки немає можливостей для придбання помешкань. Якби права орендар_ок були краще захищені, наприклад, існували гарантії від раптового виселення чи було більше можливостей змінювати дизайн інтер’єру, це сприяло б збільшенню популярності орендованого житла. 


Рекомендації 

За результатами дослідження, студентство не має уявлень про можливі альтернативи сектору оренди житла в приватних осіб. При цьому, на ринку оренди поширені неформальні стосунки, випадки дискримінації та порушення прав орендар_ок. Все це підтверджує рекомендації, розроблені у рамках комплексного дослідження державної житлової політики України, проведеного аналітичним центром CEDOS у 2019 році. Дискримінацію можна подолати завдяки формалізації сектору оренди та перетворенню його на безпечний і доступний інструмент. Створення публічного неприбуткового сектору оренди могло б забезпечувати потребу у житлі найбільш незахищених соціальних груп. Необхідним першим кроком для цього є розроблення цілісної державної житлової політики.

Переважна більшість студент_ок мала низький рівень обізнаності щодо дискримінації і не могли її ідентифікувати. Проведення інформаційної кампанії для студентства та орендодав_иць з підвищення обізнаності щодо дискримінації, її видів та типів, могло би посприяти більшій видимості цієї проблеми та її зменшенню. 

Студентство не мало чіткого бачення щодо шляхів захисту своїх прав, що свідчить про актуальність удосконалення таких механізмів, а також проведення інформаційної кампанії, спрямованої на підвищення обізнаності про них. 

Відсутність реєстрації орендар_ок за місцем проживання актуалізує необхідність реформи системи реєстрації місця проживання в Україні.
 

Читати далі

15 листопада 2016

Бюджет участі Івано-Франківська 2016: проблеми та рекомендації

Як Івано-Франківську використати весь потенціал бюджету участі: аналіз запровадження в місті партисипативного бюджету у 2016 році

Іван Вербицький

8 березня 2016

Концептуальна модель державного фінансування ВНЗ за результатами діяльності

Ця аналітична записка описує модель державного фінансування вищих навчальних закладів на основі результативності, яка потенційно може прийти на заміну механізму державного замовлення.

Єгор Стадний

17 грудня 2015

Бюджет освіти та науки 2016: що пропонує уряд

Яким буде освітній бюджет - 2016, чого варто чекати школам, профтехам та університетам, якою буде доля української науки - читайте у аналізі проекту закону "Про державний бюджет України"

Ірина Когут, Єгор Стадний

9 лютого 2016

Наукові дослідження та технічні розробки в Україні: аналіз тенденцій

Міжнародний досвід показує, що економічного зростання в Україні можна досягти за допомогою стимулювання наукових досліджень та технічних розробок. Однак аналіз тенденцій останніх років показує не лише зменшення важливості НДТР на загальнодержавному рівні, але й відсутність диверсифікації розподілу коштів на НДТР як за секторами діяльності, так і за видами виконаних робіт.

Тетяна Коломієць

Матеріал є об'єктом інтелектуальної власності.
Копіювання та поширення дозволяється тільки зі згадкою першоджерела не нижче другого абзацу, без зміни змісту публікації, видалення авторства та логотипу CEDOS
Детальніше Сховати