Пошук

+38 (044) 338-89-04
info@cedos.org.ua
9:00 - 18:00
Mobile Menu

Реструктуризація зростання через антизростання. Перспективи дослідження спільних благ у країнах Східного партнерства

Антизростання та його зв’язок з розвитком

Ця стаття почалася зі спроби окреслити базові умови для переходу до антизростання у двох різних містах країн Східного партнерства (СП). Брак літератури про антизростання загалом і у містах СП зокрема спонукав нас спробувати побудувати зв’язок між наявною літературою про антизростання та контекстом країн СП. Сформулювавши передумови для переходу до антизростання, ми розглянемо роль, яку спільні блага (commons) й успільнення (commoning) можуть відігравати у міському контексті регіону. Враховуючи часові ліміти та вкрай обмежений доступ до поля, у цій статті-розвідці ми закладаємо основи для подальших досліджень, подаючи її як незавершену роботу. Тим не менш, ми надаємо огляд літератури та практик антизростання й успільнення у країнах СП, а також пропонуємо варіанти подальших дій і тем досліджень у висновках.

Антизростання привертає значну увагу в академічній сфері та соціальних рухах як альтернатива зростанню у розвитку. Антизростання розглядають як навмисне зниження використання ресурсів та енергії з метою ведення збалансованої економіки в живому світі. Крім того, воно націлене на зниження нерівностей та покращення добробуту (Hickel, 2020). Ключовою тезою цієї концепції є те, що зниження споживання не означає погіршення добробуту. Антизростання — це радше критика кількісної та номінальної ідеї експоненційного росту, і воно відстоює потребу соціоекологічної трансформації у напрямку соціально справедливого й екологічно здорового суспільства, займаючись проблемами зростання нерівності, шкідливих викидів та вичерпання ресурсів.

Піонерами антизростання є науковці 1970-х років, такі як Андре Горц і Ніколас Георгеску-Роген (Gorz, 1991; Georgescu-Roegen, 1979). Це поняття знову стало актуальним спершу у Західній Європі на початку нового тисячоліття, після чого його взяли на озброєння як активістські рухи (потужні рухи активіст_ок антизростання), так і академічні кола (роботи французького вченого Сержа Латуша (Latouche, 2010)). Нині існує ширша, різноманітна спільнота антизростання, що переважно базується у Німеччині, Франції, Іспанії, Канаді, а також у деяких латиноамериканських країнах.

Нещодавнє дослідження (Cosme et al., 2017), у якому розглянуто 128 рецензованих журналів та дебатів довкола політик антизростання, категоризує пропозиції з порядку денного антизростання за трьома широкими цілями:

  • зниження екологічного впливу людської діяльності;
  • перерозподіл доходів та багатства як всередині країн, так і між ними;
  • сприяння переходу від матеріалістичного суспільства до товариського та учасницького.

Попри низове походження антизростання, багато пропозицій говорять про потребу високого рівня державного втручання, вказуючи на загальнонаціональні підходи «згори вниз», що зосереджуються не на місцевих підходах «знизу вгору», а на державі як на основному рушієві змін.

Загалом пропозиції щодо антизростання переважно обговорюють і створюють у країнах глобальної Півночі та для країн глобальної Півночі. Панівні літературні джерела вказують на те, що контрольоване економічне антизростання найкраще можна застосувати на глобальній Півночі, тоді як для Півдня необхідним є економічне зростання. Сприйняття розвитку на глобальному Півдні протиставляються тому факту, що література та порядок денний антизростання переважно походять з високоіндустріалізованих країн з високим рівнем доходів (Weiss and Cattaneo, 2017). Конфлікт сприйняття способів життя та поняття справедливості спонукає до серйозних міркувань задля включення перспектив країн, що розвиваються, до порядку денного антизростання (Muraca, 2012). Занепокоєння викликає мотивація економік, що розвиваються, збільшувати використання ресурсів та енергії з метою задоволення економічних і соціальних потреб. Зокрема, ключові соціальні рухи мають застереження щодо цього поняття на глобальному Півдні. Основним аргументом на їхню користь є те, що ці економіки потребують сталої індустріалізації і мають «право на розвиток» (Labajos et al, 2019).

Попри це, дедалі більше голосів ставлять під сумнів аргументацію, в рамках якої економічне зростання перебуває в центрі політичних дискусій, заявляючи, що такий тип критики може бути визвольним для багатьох частин світу, зокрема глобального Півдня (Muraca 2014). Акоста (Acosta, 2013) стверджує, що зростання на глобальному Півдні слід поділити на «хороше і погане зростання», беручи до уваги реальні соціоекологічні потреби. Трансформація антизростання повинна впливати не лише на інституційну, а й на соціальну інфраструктуру. Отже, ідея цієї аналітичної записки — не нав’язати знання про антизростання (його політики та практики) глобальному Півдню у вигляді пропозиції, що походить з глобальної Півночі, а радше відкрити концептуальну дискусію, щоб країни глобального Півдня могли говорити про власні практики, дискурси та розуміння добробуту, метаболічного життя на планеті («планетарних меж») і товариськості.

Дискурс антизростання у країнах Східного партнерства

На відміну від інших країн глобального Півдня, зростання у країнах СП ніколи не було під сумнівом. Його скоріше сприймали як життєво необхідну складову розвитку. Постсоціалістичний перехід з кінця 1980-х років у нинішніх країнах СП привів ці країни до капіталістичної економіки. Загалом він дотримувався неокласичного підходу, в якому ринок вважають вирішенням усіх дилем, у тому числі соціальних та екологічних проблем. Досягнення «функціональної ринкової економіки» тут розглядають як кінцевий економічний перехід, після якого ці країни отримають статус «розвинених» країн з «високим рівнем доходів», а проблеми розвитку будуть переважно подолані.

Економічне зростання також, схоже, є популярним підходом серед широких верств населення. 59% респондент_ок* Дослідження цінностей світу (ДЦС) хвилі 2017-2020 років з Азербайджану, 49% з Вірменії, 69% з Білорусі, 63% з Грузії та 53% з України назвали високий рівень економічного зростання своїм пріоритетом серед цілей країни.

Економічне зростання та висока продуктивність не чужі для моделі економічного розвитку цих країн, адже державні централізовані плани економічного розвитку вбачали в індустріалізації джерело достатку та добробуту (Mazurski, 1991). Довкілля часто ставили під загрозу, щоб дати місце для великої промисловості з високим споживанням енергії, а турбота про дефіцит ресурсів та екологічний занепад не була першочерговою на порядку денному. Економічні реформи в 90-х і на початку 2000-х у посткомуністичних країнах, такі як масова приватизація промислових підприємств, житла, спільних благ, ресурсів і послуг, а також приваблення мультинаціональних інвестицій, переважно зосереджувалися на розв’язанні економічних проблем з точки зору досягнення ефективності та збільшення індустріалізації, тоді як важливість турботи про довкілля, браку ресурсів і суспільних проблем применшувалася.

За Індексом екологічної ефективності 2020 року (див. Таблицю 1), який також бере до уваги соціальну та інституційну спроможність для управління довкіллям, жодна з країн СП не увійшла до списку 50 найефективніших. Хоча деякі країни з часом покращили свою екологічну сталість (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Україна), оцінка інших, навпаки, погіршилася (Молдова, Грузія).

Таблиця 1. Джерело: Індекс екологічної ефективності (2020).

При цьому перспектива країн СП недостатньо представлена в академічних і політичних дискусіях щодо антизростання. Тим не менш, певні сфери у містах країн СП досі не зачеплені комодифікацією та маркетизацією, що дозволяє розглянути низові (неінституціалізовані) практики, які могли б добре вписатися в порядок денний антизростання.

Опитування «Антизростання та спільні блага у країнах СП», яке ми провели для цієї аналітичної записки, надає не чітко визначений, але інтригуючий матеріал для роздумів. Загальна кількість учасни_ць дослідження — 37, з них 27 людей з Азербайджану, 10 з Грузії, України, Молдови та Білорусі. Наші учасни_ці походять з низових ініціатив, громадянського суспільства й академічних кіл і працюють з гендерною рівністю, екологічною та кліматичною справедливістю, економічно-соціальним розвитком, урбаністичними питаннями, і переважна більшість із них працюють у міському середовищі країн СП. Опитування було проведене онлайн, поширене через соцмережі та особисті кола спілкування. Воно складалося з двох частин. Перша частина стосувалася антизростання й досліджувала сприйняття цього поняття серед учасни_ць, збираючи їхні ідеї про більш критичний розвиток. Сприйняття спільних благ було розглянуте у другій частині, що відображала візуальне та концептуальне розпізнавання спільних благ серед учасни_ць. Слід зазначити, що вибірка та результати опитування не є репрезентативними через метод формування вибірки на основі доступності, як зазвичай буває у ситуації вузьких часових рамок дослідження та обмеженої доступності пулу для більш репрезентативної вибірки.

Більшість учасни_ць зазначали, що загалом вони знайомі з поняттям антизростання, і джерелом цього ознайомлення були колеги/друзі або прочитання статей на цю тему. Крім того, більшість респондент_ок зазначили, що охоче взяли б участь в ініціативі, дослідженні або колективі, що займається питаннями антизростання. На противагу цьому, у відповідь на питання про трансформації, необхідні для справедливого та сталого співіснування у їхній країні, більшість учасни_ць опитування або поставили відповідь «Більше економічного зростання, процвітання, міжнародних інвестицій та збільшення внутрішнього виробництва» вище у рейтингу, ніж «Перехід до суспільства, заснованого більше на співпраці, антизростанні, яке забезпечувало б базові потреби всіх і сприяло б зниженню глобального виробництва та споживання», або пропустили це питання.

Інше варте уваги спостереження — це розподіл пріоритетів респондент_ок у відповідь на питання про роль антизростання. Тоді як більшість учасни_ць опитування вважають антизростання реалістичним способом запобігання кліматичній кризі, лише невеликий відсоток сприймає його як перехід до кращого добробуту для людей. Знову-таки, оскільки це опитування задумане як описове і не є репрезентативним, з нього не можна робити чітких висновків про сприйняття антизростання серед респондент_ок. Проте в ньому помітна суперечність у відповідях, згаданих вище (рейтинги відповідей на питання, пов’язані з трансформацією), і наявне бажання дізнатися більше про антизростання. Це можна далі розглядати з якісної точки зору.

Антизростання у містах: роль спільних благ

Дослідження переходу до антизростання у містах досі перебуває на зародковому етапі, але літератури, що зосереджувалася б на містах СП, взагалі практично не існує. Дослідження ролі міст і наслідків переходу до антизростання переважно зосереджуються на формулюванні просторових аспектів цього процесу та інституційного устрою. Наприклад, за словами Вахтер (Wåchter 2013), інституції, які займаються просторовим плануванням, могли б відігравати провідну роль в енергетичному переході, організації сталого землекористування та практик поселення, створенні необхідної інфраструктури для розбудови соціального капіталу.

У своїй книзі «Відчинити сталі міста» (Unlocking Sustainable Cities) Пол Чаттертон формулює чотири ключові сфери, що приведуть міста до сталого майбутнього: місто без автомобілів; поствуглецеве місто; біомісто; спільне місто.

У найкращому разі міста в географії СП обговорюють у контексті «скорочення міст» (Florentin, 2019; Silverman, 2020). Література на цю тему розглядає райони, міста або навіть цілі агломерації, що переживають структурну кризу з різким скороченням населення, економічним спадом, втратою робочих місць і соціальними проблемами (Martinez et al., 2012). Структурні демографічні зміни, пов’язані з рівнем народжуваності, старінням населення, зменшенням розміру домогосподарств і нижчими рівнями імміграції називають основними факторами «скорочення» міст у пострадянських країнах (Rieniets, 2009).

Враховуючи, що у містах, які звужуються, у тій чи іншій формі відбувається процес антизростання, аналіз цього явища та реакцій на нього в різних національних контекстах міг би слугувати орієнтиром для визначення майбутнього порядку денного антизростання. Однак у цій статті ми намагаємося розглянути антизростання не як кризовий сценарій, а як сповнений надії проєкт. Тож ми хотіли б подивитися на процес трансформації з ширшої перспективи повної перебудови наявних соціальних, політичних, географічних і культурних систем.

Поширення спільних благ (commons) — один із наріжних каменів просторової сфери суспільства антизростання. Повна трансформація у суспільство антизростання вимагає «нової форми виробництва засобів до існування», і спільні блага часто називають підходящою формою виробництва засобів до існування для сталого та справедливого суспільства (Euler, 2018). «Успільнення продукує та розповсюджує соціальні багатства таким чином, що це несе в собі потенціал розмивання відносин приватної власності, індивідуалізму та обмінної вартості товарів» (Chatterton, 2019).

Більше того, спільні блага потенційно можуть сприяти співпраці, колективним діям і створенню мереж солідарності. При розгляді потенціалу спільних благ у країнах СП можна також зайняти протилежну позицію, ґрунтуючись на тезах теорії залежності від траєкторії. Озираючись на історичний устрій формальних і неформальних інституцій, ми можемо створити простір для дослідження основ створення спільних благ у міських зонах країн СП. Спільні блага — це створені людьми, автономно сплановані та самоорганізовані форми (від)творення, що існують поза структурами держави та ринку (Bollier and Helfrich, 2012).

Спільні блага ввела в академічні дискусії з політекономії Елінор Остром, яка описала їх як соціальні практики, традиції та процеси комунікації, за допомогою яких люди управляють своїми спільними ресурсами. За словами Ойлера (Euler, 2018), щось стає частиною спільних благ тільки тоді, коли люди обходяться з ним у певний спосіб — а саме, шляхом успільнення.

Успільнення (commoning) в міському середовищі — це колективна форма організації довкола створення некомодифікованих просторів чи благ, доступних для ширшої спільноти. Спільні блага переважно залежать від добровільних внесків, які мотивуються ідеєю про те, що якщо хтось зробить добру справу для інших людей сьогодні, то він чи вона, в свою чергу, отримає від них те, чого потребуватиме пізніше. Складність дослідження спільних благ без перебування на місці полягає в тому, що вони досить часто є невидимими, адже вони засновані на самоуправлінні та спільних обов’язках, а не на задокументованих юридичних договорах або бюрократичних рішеннях (Hellfrich and Bollier, p. 119).

Для того, щоб спільні блага можна було масштабувати і щоб вони могли відповідати цілому спектру потреб, необхідна динамічна та складна мережа спільних благ. Інакше успільнення й надалі вироблятиме товари в рамках капіталістичної системи, залишаючись залежним від ресурсів, які вона надає, і йому часто доводитиметься купувати товари, не доступні у царині спільного виробництва. На цій підставі можна стверджувати, що нині наявні проєкти спільних благ можуть бути поки що занадто обмеженими. Однак у них є великий потенціал розгортання у функціональну структуру, якщо їх поєднувати з переходом до нетоварного й антизростального режиму виробництва засобів до існування.

У міському середовищі успільнення може відбуватися як на фізичному рівні (будівлі, громадські простори), так і у вигляді успільнення соціальних поведінок (доглядова робота, догляд за літніми людьми, кооперативи). Оскільки прикладів успільнення у контексті країн СП не так багато і вони не такі очевидні, необхідно включати сюди широкий спектр практик, які можна визначити як лабораторії для дослідження потенціалу успільнення в містах. З цієї точки зору картографування громадських проєктів і проєктів створення місць, які набувають незвичних і нових форм екологічного та громадського житла, спроб відродити місцеві простори, райони та центральні вулиці, а також спроб повернення собі землі може дати нам уявлення про основи для досліджень спільних благ у цьому регіоні (Chatterton, 2019).

Здатність мешкан_ок застосовувати свої здібності та навички для розбудови спільного міста можна прогнозувати за допомогою дослідження практик реалізації права на місто та форм колективних дій, що існують на даний момент.

Якщо поглянути на більш конкретні приклади, міські городи виглядають найбільш поширеною формою успільнення у країнах СП. Зв’язок між городництвом та антизростанням встановила Ізабель Ангеловскі у рамках поняття «метаболічного розриву», яке запропонував Маркс. Міське городництво може відігравати важливу роль у роботі з такими проблемами:

1) Екологічний розрив, «розрив у біофізичних метаболічних стосунках». Городи можуть змінити масштаб циклів живлення, знизити залежність від виробництва їжі на основі палива, а також спонукати до переробки органічних відходів.

2) Соціальний розрив. Хоча найкращим прикладом цього є відчуження сільських земель із власності їхнього населення, в міському контексті цей розрив також стосується комодифікації землі, праці та їжі. Використання порожніх чи недостатньо використовуваних ділянок може обмежити промислове виробництво та споживання запакованих продуктів харчування в бідних районах і поза ними, а також забезпечити самодостатнє або дрібномасштабне виробництво.

3) Нарешті, особистий розрив є «відчуженням людей від природи та результатів їхньої праці». Практики міського городництва можуть слугувати платформою для відновлення зв’язку людей з природою та процесом виробництва і споживання їжі (Anguelovski, 2015).

Проєкти міського городництва у ширшому пострадянському регіоні сягяють корінням минулого і водночас проявляються в нових практиках сьогодні. З точки зору залежності від траєкторії цікавим прикладом є дослідження земельних кооперативів довкола дач у Нарві в Естонії (Pikner et al., 2020). Автор_ки вказують на пострадянську залежність від траєкторії, що виражається в успільненні та кооперативній формі організації довкола дачних ділянок. Неформальні організації в зонах міського городництва після розпаду Союзу та приватизації дач розвинулися у якості спроби вирішити інфраструктурні проблеми. Оскільки приватизація була досить хаотичною, деякі з нових землевласни_ць присвоїли собі землі, на яких були розташовані канави та інші елементи необхідної інфраструктури, вивівши їх із колективного вжитку. Через це мешкан_ки Нарви реорганізувалися в колективи й заново впровадили стару практику спільно користування землями ділянок.

Нині існує кілька спроб облаштувати міські городи у різних країнах СП. Спроби, які ми розглядаємо в цьому дослідженні, виникли не раніше 2015 року. До практик, які нам вдалося картографувати, належить сквер Небесної Сотні та САМОСАД у Києві, а також парк при кінотеатрі «Салаам» у Баку. Спільною рисою всіх трьох садів є те, що вони є результатами опору міській забудові з боку низових ініціатив. Тоді як садівничі ініціативи у Києві працюють уже кілька років, а довкола них, схоже, вже сформувалася міцна спільнота, ініціатива в Баку є зовсім новою і ще не переросла в постійну практику, що залучала б ширшу спільноту.

Учасни_ці нашого опитування «Антизростання та спільні блага у країнах СП» згадували кілька інших практик, які спадають їм на думку в цьому контексті. Більшість із них — це низові ініціативи, кооперативи, що займаються різними соціальними питаннями, але не практикують успільнення як таке. Наприклад, кілька разів у якості спільного блага згадували кафе/креативний простір Art Garden у Ганджі. Однак це передусім простір, яким керують кілька молодих людей у місті і який функціонує у якості соціально-орієнтованого кафе та простору для мистецтва, ремесел і воркшопів. Цей простір працює на основі відносин приватної власності і надає комерційні прибуткові послуги. Хоча він справді часто слугує місцем збору та платформою для створення солідарностей у спільноті, він не є ресурсом у спільній власності, що виробляє блага для спільного користування.

Попри те, що вони міцно закорінені в минулому та в поведінкових моделях у соціальних мережах людей, практики успільнення у країнах СП дуже рідкісні. Наприклад, половина учасни_ць опитування «Антизростання та спільні блага у країнах СП» з Азербайджану не знали жодного конкретного прикладу спільних благ, навіть якщо вони й казали, що у їхніх містах, ймовірно, є якісь спільні блага.

Через обмеження в часі наше дослідження не передбачало поїздок у поле, інтерв’ю чи спостережних досліджень, і, можливо, ми не врахували деяких прикладів у різних країнах СП. Ми твердо налаштовані продовжувати це дослідження і плануємо створити список кейс-стаді у цій гуглтаблиці; будь ласка, додавайте інформацію до неї, і ми охоче візьмемо її в роботу.

Якими можуть бути передумови переходу до антизростання у контексті країн СП?

Перехід до антизростання — це нелінійний процес у контексті міського середовища країн СП. Вандевентер та інші дослідни_ці (Vandeventer et al., 2019) висувають тезу, що перехід повинен відбуватися плюріверсальним шляхом (шляхом множинного залучення акторів). Цей шлях підкреслює правила («формальний контроль над багатьма функціями встановлення правил поступово переходить до субнаціональних груп зі спільною географією»), акторів та інституції («розмаїті локалізовані групи формуються на основі соціальної солідарності; ці групи координуються внутрішньо актуальними для конкретних місць способами та зовнішньо за допомогою ієрархії вкладених одна в одну структур координаційних рад; звуження інституційної влади на національному рівні зменшує міжнародні конфлікти») як фактори, що змінюють правила гри при такому переході.

Роль габітусу й успільнення вбудована у бурдьйозіанську точку зору (Koch, 2020) на передумови переходу до антизростання. Габітус, яким ми живемо, не визначається ні свободою волі, ні структурами, а радше створюється свого роду взаємодією між ними обома протягом тривалого часу: диспозиції водночас формуються минулими подіями та структурами і, своєю чергою, формують сучасні практики та структури, а також — що важливо — обумовлюють наше власне сприйняття їх (Bourdieu 1984).

Габітус створюється через соціальний, а не індивідуальний процес, призводячи до патернів, які зберігаються і можуть переноситися з одного контексту в інший, але водночас змінюються у стосунку до конкретних контекстів і з часом. Бурдьйозіанський підхід надає великої ваги ролі сприйняття соціальних/спільних структур та можливості змін з часом у напрямку контексту переходу до антизростання.

Консенсус у літературі, створеній для глобальної Півночі, полягає в тому, що перехід до антизростання може бути можливий шляхом реформування процесу дизайну, заснованого на нестачі, а також шляхом управління ресурсами. Для цього підхід, заснований на спільних благах, повинен поєднувати відкриті знання, законодавчі зміни в управлінні та власності і місцеве виробництво на вимогу та споживання.

Відштовхуючись від академічних, активістських та політичних дебатів, фундаментальні дії в боротьбі за соціальний перехід і просування спільних благ як соціальної форми мають потенціал замінити собою товарну форму виробництва як основу суспільства, сприяючи переходу до антизростання у країнах СП. Для цього потрібні такі передумови.

Відкрита координація і кооперативізм за допомогою поліцентричної зв’язаності та стигмергічної медіації. Для взаємної координації та спільного володіння благами необхідний механізм взаємності. Відкритий кооперативізм досліджує симбіоз між прозорим та відкритим менеджментом і спільними ресурсами для створення стійких економічних одиниць. Дорадчі форуми громадян_ок можуть допомогти у співрозробці та збільшенні масштабів ініціатив успільнення, а також розширити соціальну базу. Ойлер (Euler, 2018) стверджує, що впровадженню всеохопних спільних структур, які піддаються масштабуванню, можна сприяти за допомогою поліцентричної зв’язаності та стигмергічної медіації. Поліцентричність, визначена словами Остром та ін. (Ostrom et al., 1961), «позначає множинність центрів прийняття рішень, формально незалежних один від одного». Стигмергія — це процес ознайомлення мережі людей із завданнями, які слід виконати, іноді з категоризацією за терміновістю, нещодавністю та важливістю. Найпопулярнішим прикладом цього є примітка на «Вікіпедії», у якій сказано: «Якщо ви щось знаєте про зазначену тему, будь ласка, напишіть статтю». Метою цього методу є послідовна організація місцевої діяльності без потреби в особистих зустрічах у часі та просторі. Стигмергічна медіація також існує в інших проєктах спільних благ, таких як житло та городництво.

Просування місцевих законодавчих та інституційних основ для децентралізованого управління спільними благами. Законодавчий підхід показує, наскільки глибоко вкоріненим став принцип зростання — не лише в економічній системі, а й у законодавстві. Отже, перехід до антизростання вимагає управління, що зосереджується на спільних благах і допускає творчу автономію громадян_ок, які роблять свій внесок. Враховуючи потужну присутність держави у країнах СП, так звана «держава-партнер» дозволила б успільнення шляхом створення й утримання інфраструктур виробництва екосистем, заснованих на спільних благах. Прикладом можуть бути Болонські регуляції турботи про міські спільні блага та їх відновлення. Ці регуляції надають зацікавленим громадян_кам правові механізми для претендування на міські ресурси як спільні блага і для заявлення зацікавленості у турботі про них та управлінні ними.

Підвищення обізнаності та розбудова спроможності низових ініціатив для створення місцевих рішень у рамках антизростання. Низові ініціативи мають обмежену владу та ресурси, але вони можуть мобілізувати й залучати ширшу громадськість довкола конкретних питань. Роль низових ініціатив є ключовою для практик антизростання «знизу вгору». Спроможність низових ініціатив розбудовувати спільні блага та місцеві рішення у згоді зі структурами, характерними для конкретного місця, вимагає доступу до інформації та хороших практик місцевими мовами, побудови мостів між академічними дослідженнями та низовими практиками, сприяння навчання у форматі «рівний рівному» по всьому регіону. Хорошим прикладом цього є рух антизростання в латиноамериканських країнах, де знання дослідни_ць переплітаються з активізмом, відбувається обмін найкращими практиками, кейс-стаді та теоретичними дискусіями.

Розбудова та посилення нових форм роботи. «Ужетопії» (nowtopias) — це практики трудової культури, що зосереджуються не на грошовій винагороді, а на інших цілях. Сам термін намагається визначити зусилля з перевинайдення роботи шляхом вкладення у неї всіх своїх здібностей, щоб творити, ділитися, займатися проблемами, співпрацювати без грошових інтересів. Встановлення та утримання спільних благ значною мірою залежить від практик такого типу, адже люди вкладають свої ресурси та час у виробництво спільного блага без будь-яких жорстких рамок, що визначають результати вкладеної праці для всіх людей. Карлссон та Меннінг (Carlsson and Manning, 2010) розглядають альтернативні практики праці на прикладі велосипедних кухонь і городництва на незайнятих ділянках. Автори роблять висновок, що такі практики доводять: люди спроможні відтворювати моделі поведінки, засновані на взаємодопомозі, співпраці та колективних потребах. Хоча за капіталістичного способу виробництва лише певна група «привілейованого» класу може собі дозволити працювати без отримання за це грошових надходжень, такі практики можуть слугувати експериментальною лабораторією для дослідження того, що може передбачати праця у світі антизростання.

Питання для подальших досліджень

У цій аналітичній записці було широко обговорено антизростання та спільні блага, але багато важливих тем залишаються відкритими для подальших досліджень.

Передусім слід сформулювати розуміння спільних благ у контексті країн СП: якими є практики успільнення, у яких фізичних та поведінкових сферах вони формуються й розвиваються, якими є історичні традиції успільнення та корисні досвіди маргіналізованих сільських спільних благ.

Необхідний глибинний розгляд того, як низові ініціативи сприймають поняття антизростання та спільні блага в усіх шести країнах СП. Подальші дослідження могли б, наприклад, порівнювати просторові відмінності (міські/напівміські, сільські) та потенціал цифрових спільних благ поряд із фізичними. Дослідни_ці могли б поглянути на способи підвищення обізнаності та механізми ініціатив, а також на те, як спільне/колективне лідерство могло б підтримувати ефективне залучення громадськості до дискусій довкола зростання, ґрунтуючись на кейс-стаді у різних країнах СП.

Потрібно проводити більше методологічної роботи щодо того, як фіксувати вплив та результати успільнення у цих країнах.

З обмежених даних, які ми зібрали за допомогою опитування «Антизростання та спільні блага у країнах СП», постає питання: якими мають бути правові інструменти, що дозволили б подальший розвиток спільних благ у міських контекстах?

І нарешті, якими є поведінкові практики успільнення (наприклад, робота по догляду, догляд за літніми людьми, кооперативи) і чи піддаються вони масштабуванню та перенесенню на фізичні практики успільнення?

Висновки

Країни СП стикаються з подвійною задачею: подолати пов’язані з розвитком перешкоди для більш сталого майбутнього та кинути виклик концепції зростання і знайти власний шлях до розвитку. У цій статті ми розглянули спільні блага у країнах СП через призму антизростання. Можна стверджувати, що країни СП мають великий потенціал суттєвого перегляду стратегій розвитку, вирішуючи завдання сталості та кидаючи виклик ролі зростання у цій моделі — попри те, що місцеві низові ініціативи мають обмежений досвід і знання у сфері сприяння організації спільних благ та процесу управління ними.

Зрештою, у країнах СП і, більш широко, на глобальному Півдні, так само як і на глобальній Півночі, економіка та довкілля взаємопов’язані. Відповідно, всі економічні моделі повинні розглядати соціоекологічний добробут як ключову складову розвитку. Підвищення обізнаності у низових ініціативах та дослідницьких колах цих країн може стати шляхом до збагачення порядку денного антизростання з метою уникнути несталого розвитку.

Фізичні спільні блага у містах країн СП могли б стати відправним пунктом для цього через розбудову процесу консультування між інституціями та низовими ініціативами, адже вони існують у деяких країнах СП і є доступними для громадськості, і водночас існує потреба у розвитку організаційної та керівної спроможності успільнення.

Джерела

Acosta, A. (2013) «Extractivism and Neoextractivism: Two Sides of the Same Curse.» In: Beyond Development: Alternative visions from Latin America, M. Lang and D. Mokrani (eds.), 61-86. Amsterdam: Rosa Luxemburg Foundation.

Anguelovski, I. (2015) «Urban Gardening.» In: D’Alisa, G., Demaria, F., & Kallis, G. (eds.) (2014) Degrowth: a vocabulary for a new era. Routledge.

Carlsson, C., & Manning, F. (2010) «Nowtopia: strategic exodus?» Antipode, 42(4), 924-953.

Chatterton, P. (2019) Unlocking sustainable cities: A manifesto for real change. London: Pluto Press.

Chertkovskaya, E. (2019) «Degrowth in theory, pursuit of growth in action: Exploring the Russian and Soviet contexts.» In: Towards a political economy of degrowth. London: Rowman & Littlefield.

Cosme, I, Inês Cosme, Rui Santos, Daniel W. O’Neill (2017) «Assessing the degrowth discourse: A review and analysis of academic degrowth policy proposals.» Journal of Cleaner Production, Volume 149, 321-334. ISSN 0959-6526. https://doi.org/10.1016/j.jclepro.2017.02.016.

Euler, J. (2019) «The commons: a social form that allows for degrowth and sustainability.» Capitalism Nature Socialism, 30(2), 158-175.

Helfrich, S., & Bollier, D. (2012) «Commons als transformative Kraft.» Commons. Für eine neue Politik jenseits von Markt und Staat, 15-23.

Hickel, J. (2020) «What does degrowth mean? A few points of clarification.» Globalizations. DOI: 10.1080/14747731.2020.1812222.

Martinez‐Fernandez, C., Audirac, I., Fol, S., & Cunningham‐Sabot, E. (2012) «Shrinking cities: Urban challenges of globalization.» International Journal of Urban and Regional Research, 36(2), 213-225.

Muraca, M. (2012) «Towards a fair degrowth-society: justice and the right to a ‘good life’ beyond growth.» Futures, 44, 535-545. 10.1016/j.futures.2012.03.014.

Ostrom, V., Tiebout, C. M., & Warren, R. (1961) «The organization of government in metropolitan areas: a theoretical inquiry.» The American Political Science Review, 55(4), 831-842.

Pikner, T., Willman, K., & Jokinen, A. (2020) «Urban Commoning as a Vehicle Between Government Institutions and Informality: Collective Gardening Practices in Tampere and Narva.» International Journal of Urban and Regional Research.

Rodríguez-Labajos, B., Yánez, I., Bond, P., Greyl, L, Munguti, S, Uyi Ojo, G., Winfridus, O. (2019) «Not So Natural an Alliance? Degrowth and Environmental Justice Movements in the Global South.» Ecological Economics, Volume 157, 175-184.

Rieniets, T. (2009) «Shrinking cities: Causes and effects of urban population losses in the twentieth century.» Nature and Culture, 4(3), 231–254. doi:10.3167/nc.2009.040302.

Silverman, R. M. (2020) «Rethinking shrinking cities: Peripheral dual cities have arrived.» Journal of Urban Affairs, 42(3), 294-311.

Koch, M. (2020) «Structure, action and change: a Bourdieusian perspective on the preconditions for a degrowth transition.» Sustainability: Science, Practice and Policy, 16:1, 4-14. DOI: 10.1080/15487733.2020.1754693.

Vandeventer, J.S., Cattaneo, C., Zografos, C. (2019) «A Degrowth Transition: Pathways for the Degrowth Niche to Replace the Capitalist-Growth Regime.» Ecological Economics, Volume 156. https://doi.org/10.1016/j.ecolecon.2018.10.00.

Wächter, P. (2013) «The impacts of spatial planning on degrowth.» Sustainability, 5(3), 1067-1079.

Weiss M., Cattaneo, C. (2017) «Degrowth — taking stock and reviewing an emerging academic paradigm.» Ecological Economics, Volume 137, 220-230. 10.1016/j.ecolecon.2017.01.014.

Переклад з англійської: Роксолана Машкова. Цей матеріал є частиною проєкту «Eastern European Cities: Degrowth vs Right to Develop», який відбувається за підтримки FES Regional Office «Dialogue Eastern Europe». Висловлені думки належать автор_кам і не обов’язково збігаються з позицією аналітичного центру Cedos або з позицією Фонду Фрідріха Еберта.

Будь-яке використання матеріалів дозволене за умови згадки першоджерела не пізніше другого абзацу тексту.

У тексті ми використовуємо іменник з відділеним «_» гендерованим закінченням для позначення особи, гендер як_ої невідомий чи не має значення в нинішньому контексті, та групи осіб різного гендеру, або гендер яких невідомий, або гендер яких не має значення в нинішньому контексті. Ми однаково поважаємо жінок, небінарних осіб та чоловіків. Оскільки в україномовному інформаційному просторі сьогодні набагато частіше підкреслюється існування чоловіків, ніж всіх інших (тобто більшості людей), ми, щоб врівноважити цей перекіс, тут і далі використовуємо на позначення сукупності різних людей чи людини, гендер як_ої невідомий, таку форму. Детальніше: Політика використання гендерованих закінчень Cedos.

Читати далі

19 грудня 2017

Українські студенти за кордоном: факти та стереотипи

Ми аналізуємо дані та перевіряємо поширені уявлення, пов’язані із виїздом українських студентів за кордон.

Єгор Стадний

13 травня 2020

Дискримінація студентства при пошуку та оренді житла

Право на житло є базовою потребою людини. Багато хто починає орендувати житло у період свого студентства. CEDOS дослідив, з якими виявами дискримінації стикаються студент_ки при оренді житла, як вони самі ставляться до дискримінації, і якою є практика укладання договорів оренди.

Єлизавета Хассай

6 червня 2017

Вибір абітурієнтів 2016 року: галузеві профілі ВНЗ

Типологізація закладів вищої освіти в Україні є особливо актуальною з огляду на більш обмежені ресурси, ніж у розвинутих країнах. Поділ університетів за профілями та виокремлення їхніх секторальних особливостей дозволяє розподіляти ресурси більш ефективно

Марія Куделя

5 жовтня 2020

Конспект обговорення «Ринок вирішить? Міграція»

Пандемія призвела до трансформації міграційних політик більшості країн світу. Про зміни, які вже відбулись і яких варто очікувати у майбутньому, а також про актуальне становище мігрант_ок в Україні та україн_ок за кордоном дискутували експертки під час третього вебінару у рамках УкрУрбанФоруму 2020. 

Єлизавета Чеховська

Матеріал є об'єктом інтелектуальної власності.
Копіювання та поширення дозволяється тільки зі згадкою першоджерела не нижче другого абзацу, без зміни змісту публікації, видалення авторства та логотипу CEDOS
Детальніше Сховати