З 2014 р. Україну охопило явище вимушеної міграції. Окрім появи великої кількості внутрішньо переміщених осіб, значна кількість українців попросили притулок в інших країнах. Найбільше таких заявок у Росії, але чимало українців (34 380 осіб у 2014 – 2015 рр..) звернулися з проханням про притулок до країн ЄС. Річ у тім, що в країнах ЄС лише 13,3% прохачів притулку з України отримали позитивну відповідь. Близько половини поданих заяв досі розглядаються. Але серед уже розглянутих – 70% отримали відмову.

В яких країнах ЄС українці просять притулок? За рахунок яких соціальних категорій зросла кількість шукачів притулку з України в ЄС? Чому українці отримують відмови? І хто з українців потенційно має право на статус біженця чи отримання інших форм захисту?

Загальна статистика

З початку 2014 р. значно зросла кількість українців, які подали заявки на отримання статусу біженця в країнах ЄС. В 2013 році, до початку загострення протестів у Києві та розгортання подій у Криму та на Сході, Україна не входила навіть до топ-30 країн походження шукачів притулку (в середньому 70 заяв щомісяця протягом 2013 р.). З січня 2014 р. кількість шукачів притулку з України поступово зростає. Досягнувши піку в жовтні 2014 (2 170 заяв протягом місяця), надалі їхня кількість тримається на рівні 1700 – 2000 заяв на місяць. Спад помітний лише у грудні 2014 та січні 2015 (1440 та 1345 заяв відповідно), що, вочевидь, пов’язано зі святковим періодом в Україні. Дані про кількість загиблих та поранених на сході України не свідчать про аналогічний спад у цей період.

Динаміка звернень прохачів притулку з України з серпня 2013 по грудень 2015 року

 

Загалом 20 830 прохачів притулку з України прибуло в ЄС протягом 2014 – 2015 рр.. Цей показник на ⅔ вищий, ніж у 2014 році (13 550 заяв), і більш ніж у 20 разів вищий, ніж у 2013 (835 заяв).

В результаті Україна посіла третє місце серед європейських країн за кількістю шукачів притулку в ЄС, випередивши традиційно першу за цим показником Росію. Попереду лише Албанія та Македонія, що є традиційними країнами походження шукачів притулку в ЄС. Проте ці країни не слід розглядати як країни походження біженців. Кількість позитивних рішень не перевищує 2%. Вихідці з Албанії та Македонії де-факто є економічними мігрантами, які вирішили використати міграційну кризу, щоб отримати статус біженця.

У яких країнах українці просять притулок?

Якщо у 2008 – 2013 рр.. прохачі притулку з України здебільшого зверталися до Швеції, Чехії та Франції, то з 2014 р. вперед виходять Італія, Німеччина та Іспанія. Крім того, в цьому переліку з’являється Польща.

Топ–5 країн ЄС, де українці попросили притулок у 2014–2015

Чому саме ці країни? Згідно з переписом 2011 р., у цих країнах проживають найбільше народжених в Україні: у Польщі — 233 тис., у Німеччині — 206 тис., в Італії — 181 тис. та в Іспанії — 74 тис. Крім того, за даними Міжнародної організації з міграції, найбільша частка усіх довгострокових мігрантів з України в ЄС проживають у Польщі (22,5%) та Італії 15,7%). З іншого боку, Чехія, де проживає відносно багато українців, (138 тис.), отримала не набагато більше заявок про надання притулку у 2014 – 2015 рр.., ніж віддалена та бідніша (за рівнем ВВП) Португалія (33 тис. українців). У 2015 р. 370 заяв подано в Португалії, та 565 — у Чехії.

Форми захисту в країнах ЄС

Є щонайменше дві форми захисту, які можна отримати в країнах ЄС: статус біженця та "додатковий захист".

Згідно з Женевською конвенцією 1951 р., статус біженця — це форма захисту, що надається тим людям, які внаслідок обґрунтованих побоювань переслідування у своїй країні через "релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичних поглядів не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися таким захистом внаслідок побоювань".

"Додатковий захист" стосується тих, хто потребує захисту, але не є біженцем згідно з Женевською конвенцією. Такий захист надають тим, хто звернувся по притулок внаслідок "загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини".


Будь–яка форма захисту може бути скасована, якщо існує підозра, що життю і здоров’ю даної людини вже нічого не загрожує на її батьківщині. Як правило, про це свідчать регулярні поїздки додому.

Рішення щодо надання статусу біженця чи "додаткового захисту" передбачає надання права на довгострокове перебування у країні та забезпечення більшістю соціальних прав, серед яких право на освіту, роботу та державне медичне страхування. Окрім статусу біженця та "додаткового захисту", шукачі притулку можуть отримати різноманітні тимчасові форми захисту.

Будь–яка форма захисту може бути скасована, якщо існує підозра, що життю і здоров’ю даної людини вже нічого не загрожує на її батьківщині. Як правило, про це свідчать регулярні поїздки додому.

Чому українці отримують відмови?

Доступна статистика не дозволяє проаналізувати причини, які зазначають українці у своїх заявах. Проте очевидно, що більшість заяв не містить достатніх та необхідних підстав для отримання статусу біженця чи "додаткового захисту". Зокрема, про це свідчить велика кількість відмов у наданні притулку українським прохачам. Процедура розгляду заявки може тривати до року, у разі відмови можна подати апеляцію, рішення щодо якої також виносять близько року. Кожну заяву розглядають індивідуально. Розгляд передбачає особисте інтерв’ю з прохачем, під час якого він повинен навести аргументи та докази, чому він не може залишатися у своїй країні. Апеляційну заяву розглядає інша установа та передбачає повний перегляд справи. Увесь період очікування рішення — до двох років — прохачі мають право на соціальне житло, харчування та мінімальну грошову допомогу. І хоча в разі відмови в апеляції прохач мусить залишити країну, є можливість подати клопотання щодо подовження перебування.


Основна аргументація відмови — "альтернатива внутрішньої втечі", тобто можливість переїхати до іншої частини країни та почуватися там у безпеці.

Загалом, у 2015 р. було розглянуто в два рази менше заяв (9 295 заяв), ніж було подано. Більшість прохачів (6 520 заяв) отримали відмову. Найбільшу кількість відмов українці отримали в Польщі (1 770 рішень про відмову) та Франції (1 310 рішень). Основна аргументація відмови — "альтернатива внутрішньої втечі", тобто можливість переїхати до іншої частини країни та почуватися там у безпеці. Лише 1,8% (390 рішень) українців отримали статус біженця за Женевською конвенцією. Найбільше таких рішень прийняла Франція (150 рішень). Іще 1150 прохачів отримали гуманітарний статус. Щодо решти було прийнято рішення про надання інших форм захисту.

Найбільше позитивних рішень щодо українців прийняла Італія (1635 позитивних рішень). Більше половини з них — рішення про надання гуманітарного захисту. Ці особи отримали річний дозвіл на проживання з правом подальшої конвертації його в дозвіл на проживання з робочими мотивами.

Частка ж позитивних рішень щодо апеляцій дуже мала. З-поміж 1 680 розглянутих апеляцій лише 40 отримали позитивну відповідь. Досить ймовірно, що значна частка українців використовують апеляцію лише для того, щоб подовжити право легального перебування.

На кінець 2015 р. не розглянутими залишалися 19 300 заяв та апеляцій. Найбільша їх кількість у Німеччині (6 640 заяв) та в Іспанії (4 195 заяв). У Німеччині розгляд заяв від українців було заморожено (політика депріоритизації) через завантаженість установ, що опікуються справами прохачів притулку. Іспанія, попри досить велику кількість заяв від українців, не винесла щодо них жодного позитивного рішення.

Розподіл рішень щодо заяв про надання притулку

 

Джерело

Значна частка заяв та апеляцій (2 110) були відкликані прохачами особисто. Переважна більшість — у Польщі (870 заяв). Є принаймні дві можливі причини, чому прохачі відкликали заяви. По-перше, у них могли з’явитися більш прості способи легалізації проживання та роботи в Польщі. По-друге, прохачі могли вирішити подати заяву в іншій країні з вищим рівнем життя та більшою соціальною допомогою. За міжнародними правилами, особа, що подала заяву про надання статусу біженця, повинна очікувати рішення на території країни, в якій таку заяву склала. Серед причин відкликання заяви не треба відкидати і рішення повернутися в Україну.

Справді біженці чи трудові мігранти?

Існує думка, що збільшення кількості прохачів притулку з України свідчить радше про нові способи легалізації трудової міграції. Тобто їдуть не лише і не так ті, чиєму життю загрожують та чиї права утискають, як трудові мігранти.


Відомо, що, як правило, трудові мігранти не їдуть сім’ями. Тоді як Євростат свідчить, що серед усіх шукачів притулку з України чверть — діти до 18 років (5 050 осіб).

З точки зору процедури, прохачі не мають права на роботу протягом розгляду заявки. Його матимуть лише ті, хто отримає "статус біженця" чи "додатковий захист". Інші прохачі, щодо яких буде прийнято рішення про "гуманітарний статус" чи "тимчасовий захист", можуть отримати право на роботу, якщо це дозволено законодавством країни, де вони отримали цей статус. Проблема в тому, що через завантаженість установ, які займаються справами біженців, розгляд заяв затягується. Через це деякі країни приймають рішення надати дозвіл на роботу всім, хто очікує довше встановленого терміну. Наприклад, у Німеччині всі прохачі отримують дозвіл через три місяці після подання заяви, в Італії — через шість місяців.

Непрямим чином про мотиви прохачів притулку може свідчити загальна демографічна статистика. Відомо, що, як правило, трудові мігранти не їдуть сім’ями. Тоді як Євростат свідчить, що серед усіх шукачів притулку з України чверть — діти до 18 років (5 050 осіб). Переважна більшість — це особи працездатного віку від 18 до 64 років (15 405 осіб). Із них у категорії від 18 до 34 років частка чоловіків на 17% більша, ніж частка жінок.

Про регіональне походження прохачів притулку в ЄС непрямим чином може свідчити статистика Google Trends (інструмент для аналітики запитів у Google). На території України запит "получить статус беженца" (російською мовою) вийшов у тренд на початку 2014 р.. Найбільш популярним він був у Донецьку та Києві. Про значущість цього показника може свідчити той факт, що в Москві таких запитів було зроблено у 5 разів менше, ніж у Донецьку. Ймовірно, що значна частина цих запитів стосувалася питання про те, як отримати статус біженця в Росії. Адже до Російської Федерації у 2014–2015 звернулося в 12 разів більше шукачів притулку, ніж до ЄС — 409 243 заяв.


Вочевидь, значна кількість заяв українців просто не містить достатніх підстав для отримання будь–яких форм захисту.

Інформація про причини, які вказують прохачі притулку в заявах, не розголошується та, ймовірно, погано підлягає типологізації. Ми не маємо доступу до цих даних і, відповідно, не можемо знати точно, чому українці отримують відмови. Причиною того, що значна частина заяв досі розглядається (а в деяких країнах справи українців заморожено), є серйозне навантаження на відповідні установи внаслідок міграційної кризи в ЄС. Вочевидь, значна кількість заяв українців просто не містить достатніх підстав для отримання будь–яких форм захисту. Про це, зокрема, свідчать 70% відмов. Для тих, хто залишає окуповані території внаслідок військового конфлікту та погіршення умов життя, "альтернатива внутрішньої втечі" — серйозний аргумент проти того, щоб отримати будь–які форми захисту за межами України. Отримати притулок мають право лише ті, у кого є особисті побоювання щодо неможливості залишатися на території країни внаслідок переслідувань, загрози життю та здоров’ю. Однак, вочевидь, для певної частини тих, хто попросив притулок протягом цих двох років, це був лише засіб емігрувати в країни ЄС.