Сексуальна освіта в школах: чи є що покращувати?

У серпні-листопаді 2019 року Аналітичний центр CEDOS провів дослідження сексуальної освіти в українських школах, а саме, змісту сексуальної освіти в межах навчальних програм та його відповідності потребам й очікуванням учасни_ць* освітнього процесу.

Проект «Створення передумов для розвитку сексуальної освіти в школах» реалізується аналітичним центром CEDOS в рамках «Ініціативи з розвитку аналітичний центрів в Україні», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

Висловлені думки належать автор_кам і не обов’язково збігаються з позицією аналітичного центру CEDOS, Міжнародного фонду «Відродження», Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE) та Посольства Швеції в Україні.

Будь-яке використання матеріалів дозволене за умови згадки першоджерела не пізніше другого абзацу тексту.

Актуальність

Сексуальна освіта для підлітків стала доволі популярною темою. Про це створюють курси, проводять лекції та тренінги для дітей, батьків та вчителів, організовують інформаційні кампанії, ЗМІ пишуть багато матеріалів. Проте різноманітні заходи з сексуальної освіти проходять переважно поза школою, і тому залучають далеко не всіх, хто мав би її отримувати. Натомість у школах репродуктивна функція людини все ще вивчається лише після теми розмноження серед рослин та тварин, про гендер та гендерні стереотипи є лише кілька абзаців у підручнику «Основ здоров’я», трудове навчання — окремо для хлопців і дівчат, а окремі місцеві депутати все ще намагаються запровадити як обов’язковий предмет «Основи християнської етики», який містить поняття «содомія» та інший дискримінаційний контент, що більшою мірою стосується ролі жінки в соціумі.

Міжнародні організації, такі як UNFPA і UNICEF, визначають, що знання про сексуальне й репродуктивне здоров’я та права діти мають отримувати ледь не з народження, і одне з ключових джерел інформування — саме школа, яка охоплює майже всіх дітей. Проте в українській середній освіті це ще переважно замовчувана тема. Школа виступає далеко не першим джерелом інформації для українських підлітків про статеві стосунки. Згідно з соцопитуванням «Показники та соціальний контекст формування здоров’я підлітків», найбільше підлітків з такими запитаннями звертаються до інтернету, друзів та однолітків, телебачення. Лише 30-34% дізнаються про статеві стосунки від учителів (при чому, майже стільки ж відповідали й про батьків та медпрацівників). Проте саме школа є інституцією, що може універсально для всього наслення країни забезпечити людей достовірною, невикривленою та науково-обґрунтованою інформацією щодо сексуальності людини, сексуальних і репродуктивних прав і здоров’я.

Хоча сексуальна освіта як така в українському освітньому законодавстві не закріплена, окремі її елементи і теми включені в різні дисципліни. Бракує цільного, збірного опису всіх таких тем, які учнівство протягом навчання в школі мало би вивчити за програмою. Окрім того, поки ще відсутні оцінки — наскільки покривається наявною програмою пропоновані міжнародними профільними організаціями обсяги і чи може вона забезпечити сексуальну грамотність підлітків. Разом з тим, для більш цілісної картини щодо сексуальної освіти необхідна оцінка учасниками освітнього процесу того, що учнівство отримує у школі: чи достатньо їм знань про репродуктивні й сексуальні права та здоров’я, наскільки якісно вчителі подають ці теми, яких тем їм бракує, від кого комфортніше отримувати інформацію і чи потрібні ці знання від школи.

Методологія

Дослідження складалося з кількох етапів.

На першому етапі було здійснено огляд навчальних програм предметів з інваріантної складової, що вивчаються в обов’язковому порядку у школах в 5-11 класах на предмет включеності тем з сексуальної освіти (зокрема, про репродуктивне здоров’я та права, стосунки, гендер і гендерні стереотипи). До вибірки навчальних програм були включені такі навчальні програми:

• Українська мова, Українська та Зарубіжна літератури, Історія, Математика, Фізика, Хімія, Біологія, Інформатика, Іноземні мов, Географія, Природознавство, Основи здоров’я, Фізична культура, Правознавство — для 5-9 класів;
• Українська мова, Українська та Зарубіжна літератури, Іноземні мови, Історія України. Всесвітня історія, Громадянська освіта, Математика, Фізика і Астрономія, Біологія і екологія, Хімія, Географія, Фізична культура, Захист Вітчизни — для 10-11 класів.

На основі цього було описано зміст сексуальної освіти в межах навчальних програм української середньої освіти відповідно до міжнародних стандартів (Міжнародне технічне керівництво з сексуальної освіти 2018 року, розроблене ЮНЕСКО). На цьому етапі було визначено основні прогалини з темами сексуальної освіти, які рекомендується включати в навчальні програми.

Другим етапом дослідження було якісне соціологічне дослідження. В його рамках було проведено 28 глибинних інтерв’ю з вчителями й вчительками «Основ здоров’я» та «Біології» (деякі серед них також є шкільними психологинями або директорами у школі) з різним педагогічним стажем та з різних регіонів про ставлення до сексуальної освіти в школах загалом, її наявного стану, досвід і потреби щодо викладання відповідних тем. Зміст інтерв’ю стосувався таких питань:

• розуміння поняття «сексуальна освіта» та тем, які мають до неї входити;
• підготовка до викладання тем сексуальної освіти;
• викладання тем сексуальної освіти в межах предметів «Біології» та «Основ здоров’я», зокрема реакції учнівства на теми сексуальної освіти;
• ставлення до сексуальної освіти та її змісту в школах.

Серед опитаних було 8 чоловіків і 20 жінок, 16 — з міських шкіл, а 12 — з сільських; стаж опитаних — від 3 до 41 року. Вибірка формувалася методом «снігової кулі». Інтерв’ю проходили особисто (віч-на-віч), у Skype та по телефону українською мовою, окрім одного російською.

Результати дослідження були презентовані і обговорені під час зустрічі з основними стейкхолдерами у сфері сексуальної освіти, зокрема, представниками й представницями молодіжних і батьківських, релігійних і громадських організацій, освітян_ок, психолог_инь, працівни_ць охорони здоров’я, медіа, органів місцевого самоврядування. Учасни_ці обговорення активно підкреслювали необхідність сексуальної освіти саме в школі, як у місці, до якого мають рівний доступ всі діти країни.

Основні результати

ЮНЕСКО пропонує визначати комплексну сексуальну освіту як «процес з викладання та вивчення про когнітивні, емоційні, фізичні та соціальні аспекти сексуальності». Її ціль — забезпечити дітей і підлітків знаннями, вміннями, навичками та установками, що дозволять їм підтримувати власне здоров’я, добробут та гідність, будувати шанобливі стосунки, розуміти вплив рішень на добробут власне й інших, а також розуміти й бути спроможними захистити власні права протягом життя.

Сексуальна освіта у школах може існувати у вигляді різних моделей:

• Самостійний окремий шкільний предмет, який є обов’язковим, на рівні з іншими;
• Складова одного з предметів, таких як «Біологія» або «Основи здоров’я»;
• Складова кількох предметів, наприклад, «Історія», «Мистецтво», «Мова»;
• Факультативний курс, який не є обов’язковим для учнівства.

Програми сексуальної освіти чи іншого рамкового документу з описом змісту та очікуваних результатів навчання немає для українських шкіл. Проте її окремі теми включені до різних предметів (передусім — обов’язкових, з інваріантної складової), у різних класах. Якщо систематизувати ці теми відповідно до тих ключових понять, що їх пропонує включати до програми з сексуальної освіти ЮНЕСКО, можна робити висновки про зміст сексуальної освіти в українських школах.

Основними характеристиками сексуальної освіти в українській школі є такі:

• Міждисциплінарний підхід. Елементи і теми сексуальної освіти входять до різних обов’язкових шкільних предметів: Основи здоров’я, Біологія, Громадянська освіта, Українська та Зарубіжна літератури, Українська мова, Правознавство, що викладаються загалом в 5-11 класах.
• Обов’язковість. Предмети, навчальні програми яких включають інформацію з тем сексуальної освіти, входять до інваріантної складової — тобто мають вивчатися всіма учнями й ученицями закладів загальної середньої середньої освіти.
• Центральна тема — ВІЛ. Питання, пов’язані з цією темою включені до навчальних програм ще з 5 класу (в «Основах здоров’я») й розглядаються в кожному класі.

Опис змісту сексуальної освіти

ЮНЕСКО пропонує розвивати програми з сексуальної освіти на основі низки основних понять: «Стосунки», «Цінності, права, культура і сексуальність», «Розуміння гендеру», «Насильство і безпека», «Навички для здоров’я і добробуту», «Тіло людини і розвиток», «Сексуальність і сексуальна поведінка», «Сексуальне і репродуктивне здоров’я».

Навколо поняття «Стосунки» у навчальних програмах розкриваються теми, пов’язані з виявами поваги до дорослих та однолітків, спілкуванням з однолітками, дружбою, про шлюб та сім’ю, зокрема сімейні цінності, повагу, інклюзивність та толерантне ставлення до поглядів інших людей, а також до ВІЛ-інфікованих. Натомість, бракує тем про довгострокові обов’язки, батьківство, різновиди сімей, романтичні стосунки. Про романтичні стосунки кожного року передбачені теми в навчальних програмах з української та зарубіжної літератури, проте розглядаються майже виключно у контексті «вічного кохання», «незнищенного почуття» — вони використовуються як єдино можлива і бажана форма стосунків та не підважуються. Як приклад, майже всюди, де у навчальних програмах йдеться про кохання воно описується доволі стереотипно, наприклад, «краса глибокого почуття кохання», «романтична ідея кохання, що перемагає смерть».

Поняття «Розуміння гендеру» загалом недостатньо розкрите в межах навчальних програм. В «Основах здоров’я» включене загальне питання — про рівноправне і ненасильницьке спілкування між хлопцями і дівчатами. У програмі «Громадянської освіти» у темі «Соціокультурна багатоманітність» йдеться про визначення гендерної рівності. Окрім того, інформація щодо гендерних питань міститься також і в програмі з української літератури: найбільше згадується про роль і ідеал жінок, натомість відповідних понять про чоловіків немає. Наприклад, у творчості Тараса Шевченка пропонується розглядати тему жіночої долі. Фокус також зміщений на материнство і «вічну проблему жіночого щастя», що не проблематизує питання гендерної нерівності і дискримінації. У навчальних програмах недостатньо розкрита проблематика соціальної сконструйованості гендеру і гендерних норм, ключові ідеї, що пов’язані з гендерною рівністю, стереотипами й упередженнями, а також питання гендерно зумовленого насильства.

«Насильство та безпека». У навчальних програмах пропонується вивчення загальної теми про безпечне спілкування в інтернеті (зокрема, в одному підручнику з громадянської освіти у розділі про кіберзлочинність пояснюється про секстинг як поширення сексуально відвертого контенту через мобільний телефон та інтернет та грумінг — сексуальні онлайн-домагання), а також сексуальне насильство, що передбачає навчання навичок відмови. Особливістю змісту сексуальної освіти в межах цього поняття є тема про віктимну поведінку зі звинуваченнями жертв насильства в «Основах здоров’я» 8 класу. В оновленій навчальній програмі 2017 року вона вже відсутня, проте залишається в підручниках, які були видані раніше, і тому їх досі використовують у школах. Крім того, загалом бракує тем про дитяче й домашнє насильство, згоду на секс, недоторканість та приватність тіла, шкідливість порнографічних матеріалів в інтернеті, які пропонуються до вивчення Міжнародними технічними рекомендаціями з сексуальної освіти.

«Тіло людини і його розвиток». У межах цього поняття розкриті теми гормональної регуляції, будови репродуктивної системи, запліднення і вагітності, репродуктивного здоров’я та репродуктивної медицини, статеве дозрівання, зокрема його ознаки, показники фізіологічної, психологічної та соціальної зрілості, особиста гігієна, ідеали краси і здоров’я та впливу медіа на них. Проте бракує включеності тем про позитивне ставлення до свого тіла й природність виявлення власного інтересу до нього, шкідливість стигматизації менструації, змін, яких зазнає жінка і її тіло під час вагітності, про ознаки, за якими можна розпізнати вагітність. Натомість, багато уваги приділено детальному опису змін у будові та функціонуванні плоду.

Теми щодо «Сексуального й репродуктивного здоров’я» переважно містяться у навчальних програмах з біології й основ здоров’я. Зокрема, про репродуктивне здоров’я і медицину, планування здорової вагітності, ІПСШ і ВІЛ/СНІД — у межах «Біології», а про ранні статеві стосунки, ранні вагітності й аборти, дискримінацію і стигматизацію ЛЖВ, гепатити В і С, ІПСШ і ВІЛ/СНІД — в «Основах здоров’я». Недостатньо розкрита тема контрацепції, оскільки вона лише один раз згадується у 9 класі, що, по-перше, запізно, адже міжнародні рекомендації радять надавати школярству інформацію про неї з 9-12 років, а по-друге, це лише одна згадка, якої може бути мало для формування в учнівства комплексного уявлення про сучасні методи контрацепції. Також не згадується про право на доступ до необхідних медичних сервісів і захисту у випадку небажаної вагітності, про ефективні методи терапії ВІЛ (антиретровірусну терапію), про програми і групи підтримки ЛЖВ, право мати сексуальні почуття, стосунки і партнерства, як у кожної людини, а також про потребу у середовищі, яке підтримує, турбується і поважає.

Оцінки вчительства

Усі вчительки, з якими були проведені інтерв’ю, висловлювали підтримку сексуальної освіти в школах та зазначали її важливість для дітей і молоді. Проте проблемним є використання самого терміну, оскільки під час розмов використовували різні формулювання: «сексуальна освіта», «статеве виховання», «сексуальна просвіта», «статева освіта» та інші.

«Саме поняття [сексуальної освіти] треба формувати. Причому воно повинно формуватися не стільки в школі, а спочатку цим повинні займатися батьки, а вже вчителі продовжувати це.»

Серед основних причин необхідності сексуальної освіти в школах вчительство називали невиконання своєї ролі сім’єю: батьки не говорять вдома з дітьми на такі теми.

«Родини на 99% статевим вихованням не займаються.»

Під час навчання у закладах вищої освіти та в межах підвищення кваліфікації вчительки й вчителі більшою мірою не отримують підготовки про те, як викладати теми про сексуальність людини. Проте більшість з інформанток та інформантів стверджували, що вони здобувають необхідні навички «на практиці» — уже під час роботи в школах.

«90% уваги зосереджувалося на вивченні будови, функціонування, механізмів і всього іншого, а не на самій методиці викладання. Тому коли ти приходиш [працювати до школи], ти сам шляхом практичного досвіду здобуваєш ті чи інші навички.»

Найчастіше перепоною для викладання тем з сексуальної освіти вчительки й вчителі називали реакцію учнівства та неготовність більше їхню, аніж власну (брак знань чи навичок, наприклад). Складність може полягати в тому, що дівчата й хлопці на таких уроках починають або сміятися, або соромитися; іноді хлопці намагаються «провокувати» вчителів і вчительок незручними питаннями.

«Частина аудиторії сприймає із посміхом. Частина, зокрема, дівчата, вони так чи інакше фізіологічно старші трошки, і вони сприймають більш зацікавлено.»

«По великому рахунку, це бравада учнівська: „ми вже тут все знаємо, а коли будуть практичні заняття?“ Це питання найбільш часто звучить. І саме просте питання — зовнішні статеві органи, у 80% виникає недоуміння. Їх толком ніхто не може назвати.»

Серед власних потреб щодо викладання тем з сексуальної освіти вчительки й вчителі називали такі: підготовлені спеціальні матеріали та ресурси для уроків з сексуальної освіти, а також окремі курси про те, як викладати уроки з сексуальної освіти.

«Я думаю, що дуже доречно підвищення кваліфікації, обов’язково. Мабуть, все ж таки ввести, запропонувати специфічний модуль або специфічну тему саме з цього питання.»

«Ну як на мене, мені складно до таких тем готуватися. Дуже гарно було би, якби був якийсь конкретно розроблений матеріал… Я знаю, що є якісь книжки, і є досить цікаві. От якби нам хтось допоміг і зробив збірку, або розробив систему тренінгів — чесно, була би задоволена. Оскільки часу на підготовку забирає дуже багато. Ну дуже складно правильно їм підібрати малюнки, картинки і коректно сказати. … Матеріальної бази систематизованої немає.»

Презентація основних результатів дослідження