У грудні 2019 – червні 2020 року Cedos проводив дослідження про обізнаність та ставлення батьків і вчительства до комплексної сексуальної освіти у партнерстві з Дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) та за підтримки Міністерства освіти та науки України.

Читати повний звіт

Більшість батьків та вчителів/ок позитивно ставляться до неформальної комплексної сексуальної освіти в родині та на позашкільних заходах. Родина, у якій виховується дитина, має забезпечувати сексуальну освіту – таку позицію підтримують 89% батьків та 92% вчителів/ок. Водночас значно менше матерів і татів (48%) позитивно ставляться до участі їхньої дитини у відповідних неформальних заходах поза школою, наприклад, у тренінгах, лекціях, онлайн-курсах, а негативно до цього ставиться чверть (25%). На фокус-групових дискусіях причинами недовіри батьки та вчителі/ки називали брак інформації щодо їхнього змісту та інформації про тих, хто проводитиме заходи, – тобто виключеність самих батьків і брак впливу чи контролю з їхнього боку. Тому рівень підтримки сексуальної освіти в неформальних умовах може бути відмінним, якщо йтиметься про конкретні приклади.

Формальна комплексна сексуальна освіта (у школах) має підтримку більшості. Зокрема, батьки вважають такий формат важливим і актуальним, оскільки не всі з них впевнені у своїх знаннях з окремих тем щодо людської сексуальності, а крім того, вони не завжди готові загалом їх обговорювати зі своїми дітьми. Майже 84% батьків та вчителів/ок вважають, що в школах має бути сексуальна освіта. Більшість опитаних підтримують її початок із першого або п’ятого класу, а на фокус-групових дискусіях зазначали й про раніший вік для формальної сексуальної освіти – з дитячого садка. Проте як батьки, так і вчителі/ки не задоволені її станом на сьогодні, зокрема частина з них вважає, що сексуальної освіти в школах взагалі немає. Поза тим, деякі заходи, що їх можна розглядати як компоненти сексуальної освіти, уже мають місце в школах: виховні години та факультативні заняття, лекції запрошених спеціалістів/ок ззовні (наприклад, медпрацівників/ць), кінопокази, підготовки плакатів тощо – і вчителі/ки долучаються до їх організації та проведення.

Вчителі/ки переважно позитивно оцінюють свою готовність до реалізації сексуальної освіти в школах, проте об’єктивні показники свідчать про протилежну ситуацію. Близько 40% впевнені у власних знаннях з окремих (чутливих) тем сексуальної освіти та у своїй спроможності обговорювати їх із учнівством. Проте ситуація з готовністю дещо відрізняється, якщо звернути увагу не на суб’єктивні оцінки самих вчителів/ок. В опитуванні та на фокус-групових дискусіях деякі з них транслювали стереотипи, міфи та установки. Зокрема, 62% опитаних вчителів/ок переконані, що дівчата, які носять короткий одяг та макіяж, цим спонукають хлопців до активних залицянь, що аборти мають бути заборонені в Україні – 33%, негетеросексуальна орієнтація потребує лікування – 36%, а діти з ВІЛ не мають вчитися разом з іншими дітьми – 19%. Якщо вчителі/ки мають подібні установки, то це може впливати не тільки на те, як вони подають матеріал на уроках чи на позакласних заходах – це також відображається й на їхній поведінці та ставленні до учеників/ць, які, наприклад, за своїми особливостями суперечать їхній світоглядній картині «нормативності». Крім того, у педагогічних ЗВО та на курсах з підвищення кваліфікації дуже мало з опитаних отримували підготовку, що стосувалася б сексуальної освіти. Зрештою, таких можливостей взагалі може бракувати, оскільки КСО не впроваджена в школах – відповідно, на державному рівні і немає прямої потреби готувати до неї вчителів/ок та організовувати таке навчання.

Ситуація щодо готовності батьків до реалізації сексуальної освіти для своїх дітей схожа з тією, що й серед вчителів/ок. Третина з них так само переконані у власних знаннях з окремих тем (32%) та вважають, що їм не буде некомфортно при їх обговорені з дитиною (30%). Проте батьки також мають стереотипи й упередження. Наприклад, 29% вважають, що молоді люди, які мали кілька статевих партнерів/ок, є розбещеними, 27% – що мати статеві стосунки до шлюбу соромно. Серед опитаних батьків 68% вже мали досвід проведення сексуальної освіти в родині для дитини, ще 27% планують це зробити. Водночас близько половини батьків ніяк не готуються до проведення таких бесід, натомість 28% попередньо читають статті в інтернеті, 21% – спеціалізовані книжки для дітей, 12% переглядають блоги секс-педагогів/инь або психологів/инь.

Майже половина батьків (44%) та вчителів/ок (43%) переконані, що не мають жодних бар’єрів при обговоренні з дітьми питань про людську сексуальність. Проте поза цим, як в опитуванні, так і на фокус-групових дискусіях говорили про власну психологічну неготовність, нерозуміння, з чого починати такі розмови та як їх проводити, переживання про брак зацікавленості з боку дітей і підлітків або їхню негативну реакцію тощо. Також учасники/ці дослідження згадували, що самі не мали такого досвіду у дитинстві – як у родині, так і в
школах.

Щоби батьки могли взяти на себе одну з провідних ролей у сексуальній освіті для власної дитини, вони потребують навчання для себе, консультацій від спеціалістів/ок, інформаційних матеріалів. Хоча в опитуванні 68% батьків відповіли, що вже проводять сексуальну освіту в родині, на фокус-групових дискусіях мало мам і татів мали такий досвід. Одні самі організовували бесіди з дітьми на тему рішення про початок статевого життя, про безпечний секс або менструальний цикл, інші проводили розмови після перегляду телепередач або фільмів, що стосуються, наприклад, теми ранніх вагітностей або сексу. Але частина батьків раніше взагалі не замислювалися про необхідність проведення в родині сексуальної освіти або відкладали це на невизначений термін. Незалежно від досвіду, самі батьки говорили про потребу в допомозі з інформацією та підготовкою для них, як проводити такі бесіди з дитиною – про необхідність роботи з батьками і їх навчання також зауважували й вчителі/ки. Запити можна звести до кількох основних: як правильно подавати інформацію залежно від віку дитини та не нашкодити, з чого починати розмову та якою має бути методика її проведення, отримання досвіду проведення заходів із сексуальної освіти, якого батьки самі не отримали в дитинстві. За результатами опитування, 88% батьків хотіли би, щоб школа допомогла із сексуальною освітою для їхньої дитини. Наприклад, щодо деяких тем із сексуальної освіти вони не впевнені у власних знаннях, тому про них мали б розповідати спеціалісти/ки, зокрема у школі, на думку учасників/ць фокус-групових дискусій. Поза цим, учасниці й учасники фокус-групових дискусій висловлювали інтерес до участі в консультаціях чи тренінгах зі спеціалістами/ками, зокрема навіть якщо це буде відбуватися при школі у вечірній час, потребу в соціальних роликах щодо сексуальної освіти та інших інформаційних матеріалах.

Вчителі/ки, які хотіли би долучатися до сексуальної освіти для учнівства, мають запити щодо власної підготовки, супровідних матеріалів та підтримки з боку Міністерства й інших учасників/ць освітнього процесу. Для 91% опитаних корисними були б посібники й інші матеріали для проведення занять – на фокус-групових дискусіях вчителі/ки говорили, що наразі в підручниках недостатньо інформації з тем, що входять до сексуальної освіти, і тому їм необхідно додатково звертатися до інтернету чи інших джерел. Також 80% і більше вчителів/ок вважають корисними для себе проходження курсу з сексуальної освіти, тренінгів щодо підходів і методики проведення відповідних занять із учнівством, ознайомлення із досвідом реалізації сексуальної освіти від інших колег, які вже його мають. Більшість не мали подібної підготовки, коли вчилися в університетах або брали участь у курсах підвищення кваліфікації. Хоча деякі вчителі/ки на фокус-групових дискусіях розповідали, що самі цікавилися цим питанням – тому вони знаходили й проходили онлайн-курси, пов’язані з темою сексуальної освіти, шукали такі матеріали й рекомендації в інтернеті, зверталися до спеціалізованих книжок тощо. Тож наразі рівень підготовки залежить великою мірою від власної ініціативи вчительки чи вчителя й їхньої зацікавленості в темі загалом. Серед інших запитів вчителів/ок також було названо й окрему організацію, до якої можна було би звертатися за консультацією в проведенні занять або за порадами, запрошувати звідти спеціалістів/ок на уроки, а також підтримка від МОН: підтвердження, що сексуальна освіта має бути в школа, та методичні  рекомендації щодо її реалізації.

Рекомендації

  • Для кращого розуміння та актуалізації КСО у суспільстві, а також активнішого залучення до її реалізації батьків і вчителів/ок необхідна інформаційна кампанія серед цієї аудиторії в першу чергу. Зокрема, серед завдань має бути покращення рівня знань про КСО, її зміст та цілі, можливі формати та ресурси.
  • Для розвитку формальної сексуальної освіти та підтримки вчителів/ок потрібні масштабні системні зміни. Зокрема це стосується визнання КСО: введення цього поняття в освітнє середовище, допомоги вчителям/кам із матеріалами для проведення відповідних занять. Щоб сексуальна освіта у школі була справді комплексною й мала позитивний вплив на поведінку учнівства, необхідним є перегляд наявних навчальних програм та їх доповнення темами відповідно до міжнародних рекомендацій або введення окремого предмету, а також звернення по рекомендації до експертів/ок із сексуальної освіти, зокрема тих, які мають досвід її впровадження чи консультування в інших країнах.
  • Згідно з результатами дослідження, самим батькам потрібна й корисна сексуальна освіта, передусім для підвищення їхнього рівня знань, а вже поза цим – для підготовки й допомоги з участю в КСО, зокрема для проведення бесід із дитиною в родині. Наприклад, на ФГД батьки озвучували інтерес до відвідування разом із дитиною таких занять у школі, у вечірній час. Щоб у батьків було більше ресурсів для проведення сексуальної освіти, варто також більше інформувати їх про можливості неформальної освіти: її наявність, варіанти, джерела, де шукати та як обирати, до кого можна звертатися з питаннями та по допомогу.
  • Це стосується і вчителів/ок, які переважно не отримують такого навчання й підготовки в університеті або на курсах підвищення кваліфікації. Щоби вони могли взяти на себе провідні ролі в КСО, для них корисними можуть бути, зокрема, тренінги з підходів і методики проведення занять, посібники або інші допоміжні матеріали для підготовки й роботи на заняттях, курс сексуальної освіти для самих вчителів/ок, а також ознайомлення з досвідом колег.
  • Тема сексуальної освіти дітей і підлітків в Україні має потенціал для подальших досліджень. Передусім детальнішого вивчення потребує ситуація навколо сексуальної освіти (та загалом її наявність) у невеликих містах, особливо у сільській місцевості. Їхні мешканці та мешканки зазвичай можуть мати менше можливостей взяти участь у різноманітних заходах і більш обмежений доступ до ресурсів, корисних для організації чи проведення сексуальної освіти, оскільки тематичні події – наприклад, тренінги, лекції чи виставки – сконцентровані переважно у великих містах, і тут же простіше знайти спеціаліста/ку для консультації або купити спеціалізовану літературу, при чому в невеликих населених пунктах не завжди навіть є книжкові магазини. Також недостатньо дослідженими є запити й очікування самих дітей і підлітків: як самі вони оцінюють рівень сексуальної освіти, що їм забезпечують (якщо забезпечують) батьки та школа, яким джерелам інформації вони взагалі довіряють і які є авторитетними для них, які формати занять були б для них найбільш цікавими та зручними тощо. Ще достатньо питань наразі залишаються без відповідей – і їх отримання сприяло б прийняттю доказових рішень та розвитку ефективної державної політики, зокрема у сфері освіти та здоров’я дітей і підлітків.

Авторки: Тетяна Жерьобкіна, Марія Куделя, Юлія Назаренко

Керівниця проєкту: Тетяна Жерьобкіна

Рецензування: Анастасія Фітісова та Тетяна Степурко

Коректура й переклад: Роксолана Машкова

Завантажити повний звіт у PDF (661 КБ)