Міста 300 тисяч: молодь, дозвілля, культура

24 вересня ми організували онлайн-подію «Міста 300 тисяч: молодь, дозвілля, культура». Cedos за підтримки Українського культурного фонду проводить дослідження щодо дозвілля та культурних потреб молоді в Івано-Франківську, Херсоні та Хмельницькому. На прикладі цих трьох міст планується окреслити культурні тенденції, які можуть бути характерними і для інших обласних центрів «до 300 тисяч».

Учасниці дискусії:

• Лена Шульга – менеджерка культури, артистична та операційна директорка міжнародного джазового фестивалю «ART JAZZ». організаторка культурних, освітніх та мистецьких подій Рівного.
• Марина Герасименко – директорка школи неформальної освіти Камбала, Полтава.
• Аліна Дяченко – директорка Інституту розвитку міст, Вінниця

Модераторка – Анастасія Боброва, керівниця проєктів Cedos.

Про культурне дозвілля молоді у містах

Аліна Дяченко, Вінниця

У Вінниці є багато можливостей для молоді та потенціал їх далі розвивати. Відкриті для молоді простори — обласний молодіжний центр «Квадрат», хаб «Місто змістів», креативний простір «Артинов» — дозволяють формувати нові зв’язки та притягують багато активностей: від малих неформальних заходів до камерних концертів. 

Здебільшого це не культурне дозвілля, а громадська активність, але ми в Інституті розвитку міст вважаємо, що розвиток громадянського суспільства (і молоді як його частини) — це теж дуже важливо.

Міська адміністрація дуже сприяє використанню об’єктів, що перебувають у комунальній власності. Неформальні заходи почали «інтервенцію» у простори, які раніше були закинутими — так, на території колишнього заводу проходила вінницька версія Гоголь-фесту, а закинутий санаторій реформують митці та екоактивісти. 

Відділ урбаністики Інституту прагне додати тематичну «родзинку» до відкритих майданчиків міста. Наприклад, невеликий сквер у центрі Вінниці хочуть присвятити місцевому художнику Натану Уайтману, а територію біля музею Коцюбинського зробити літературною локацією. 

Лена Шульга, Рівне

Університети допомагають неформальному розвитку молоді. Для студентів IT-спеціальностей та архітекторів організовуються хакатони, присвячені урбаністиці, озелененню, креативним індустріям. 

Масштабні проєкти:

• Городище Оствиця — проєкт з реконструкції давньоруського городища. Активісти, що будували старовинні човни, об’єднали навколо себе зацікавлену молодь та заручилися підтримкою міської влади.
• Фестиваль Арт Джаз щороку провадить школи для джазових музикантів на базі естрадної кафедри інституту культури, запрошуючи викладачів з України та Польщі. Цього року вдалося провести масштабну всеукраїнську школу із бродвейського театру та хіп-хопу.

Культурна інфраструктура розвивається і завдяки бізнесу. В центрі Рівного є ТЦ «Злата плаза», що переформатувалася у сучасний майданчик, де молодь може впроваджувати свої ініціативи.

Є багато можливостей для молоді від міста, але до них долучаються загалом вже активні, прогресивні люди. Як залучати молодь — поки не до кінця зрозуміло.

Марина Герасименко, Полтава

Полтава має величезний невикористаний потенціал: знакові точки, які могли б бути використані, залишаються порожніми. Є проблема з відтоком молоді за кордон чи у більші міста; не вистачає знаходження спільної мови між бізнесом та громадою, аби робити масштабні проєкти, що залишали б молодь у Полтаві. Чи не єдиний якісний культурний захід за карантин — невеликий артфестиваль на території Полтавського краєзнавчого музею.

Часом молоді люди не можуть долучитися до подій не тому, що не хочуть, а через інфраструктурні проблеми. Бар’єром є не що є інше, як недопрацювання в комунікації про те, як доїхати, як дізнатися вчасно про захід. Дуже не вистачає хабу чи іншого простору, де могла б збиратися активна молодь. За час карантину закрився останній коворкінг, і  численним ГО та ініціативам просто не вистачає місця для реалізації своїх ініціатив.

Що зробити для того, аби молодь переключалася з приватного відпочинку на культурний?

Лена Шульга виділила три основних речі:

• люди, які це роблять професійно та постійно, прокачують молодь ціннісно;
• наявність фінансування, підтримки;
• необхідно зважати на ситуацію з пандемією.

Марина Герасименко підтримала, що через карантин культурна сфера постраждала найбільше та зараз потребує державної підтримки, грамотного розподілу ресурсів.

Аліна Дяченко зазначила: якщо ми будемо прагнути залучати та самим творити культурні проєкти європейського рівня, то у молоді буде менше спокуси їхати за ними за кордон. У деяких сферах, зокрема, театральній та концертній, молоді значно важче себе реалізувати через те, що більшість майданчиків комерційні або вже «зайняті» дорослою аудиторією.

Що робити містам, щоб молодь не виїжджала?

• Створювати простори для людей, що залишаються та приїжджають (туристів) — вони функціонуватимуть для всіх та притягуватимуть до себе й тих, хто має бажання виїхати.
• Комплексне рішення між міською владою, бізнесом та громадянським суспільством, яке у кожному місті має досліджуватися та впроваджуватися індивідуально.
• За допомогою інформування формувати нові культурні традиції та потреби — не подивитися вдома телевізор, а сходити на виставку.
• Місто має створювати робочі місця для молоді, допомагати з житлом; запроваджувати річні обміни, де можна було б повчитися та повернутися додому реалізовувати свої ініціативи. Кейс Вінниці: запропонувати хороші умови роботи тим, хто повернувся з навчання за кордоном.

Марина Герасименко: Коли молода людина приходить працювати в комунальний заклад, вона у своїх діях часто обмежена через дії керівництва. Скільки б не було ініціатив, вони можуть лишитися ідеями й не бути втіленими. Такі місця у «містах 300 тисяч» дуже гостро потребують іншої мови спілкування зі своєю цільовою аудиторією — молоддю — і там не можуть вічно знаходитися люди 65+.

Лена Шульга: Щодо мови спілкування: ми зіштовхнулися з поколінням Z, постійним прагненням до хайпу та самопіару в соцмережах. У молоді зараз дуже змазані кордони, субординація. Для мене питання №1: як розмовляти з молоддю її мовою та давати при цьому правильні цінності?
Щодо роботи: через низьку зарплатню та консерватизм культурних державних інституцій молоді краще йти у громадський сектор, незалежні організації, де буде більше свободи.

Які групи молоді виключені з програм культурного дозвілля, як з ними можна працювати?

Полтава: виключена молодь, яка проживає у районних центрах — через погану логістику; шкільна молодь 14-16 років, для яких місто мало що пропонує. Крім дій та рішень влади долучити їх до культурного дозвілля, допоможе виховання правильних цінностей, інклюзивний підхід, інновації.

Вінниця: Більшість муніципальних заходів, що відбуваються у місті, — не про молодь, а про батьків та малих дітей. Якщо підліткові клуби та бібліотеки ще більш прогресивні, то відділ культури має консервативний підхід. Це не працює як стратегічний напрямок, який прагне дати щось сучасне молоді. 

Але існує бюджет шкільних ініціатив, куди школярі можуть подати свої ідеї та реалізувати їх коштом міського бюджету. Також є численні напрацювання щодо включення людей з інвалідністю до культурної інфраструктури.

Особливості проведення заходів під час пандемії

Лена Шульга, проводила міжнародну школу на 50 людей у Рівному:

• всі учасники/ці, організатори, а також технічний персонал хостелу та театру, де проводився захід, зробили ПЛР-тести;
• фінальне шоу і джазовий концерт відбувалися на вулиці, і ми слідкували за зонуванням, забезпечили всіх антисептиками. Але: кількість людей за огорожею неможливо було контролювати.

Не кожна країна зараз підтримує культурні ініціативи, а культура не може бути без фінансування. Треба шукати той формат, за якого культура б вижила та продукувала якісний контент для молоді, але не закривати очі на існування пандемії.

Марина Герасименко, проводила міні артфестиваль у Полтаві:

Загалом у Полтаві люди згуртувалися та почали знаходити інші форми взаємодії. Коли після жорсткого карантину знову відчинялися кав’ярні, зібралася змішана група, яка прописала уніфікований порядок їх безпечного запуску. Так само було і з рекомендаціями щодо культурних подій. Треба адаптуватися та продумувати наперед різні сценарій наших дій у разі повернення жорстких карантинних обмежень. Наприклад, на артфестивалі нам вдалося закрити всі культурні потреби та забезпечити безпеку всіх учасників, розділивши їх на малі групи.

Аліна Дяченко, хаб у Вінниці:

Всі хаби міста працюють в обмеженому режимі й, звісно, робити навіть маленькі нетворкінги зараз набагато важче. Але на жовтень плануємо заходи на відкритому повітрі, аби хоч якось компенсувати тривалу перерву в заходах. Велика ймовірність, що попереду затяжний карантин та онлайн, але ми не можемо відмовитися від культури та масових заходів назавжди. 

Як можна співпрацювати з молоддю, яка не цікавиться прогресивною культурою?

Приклад Любліну: на окрайку міста місцеві активісти зробили хаб для молоді. Важливо бути в контексті та знайти точки дотику. У нас проводиться мало досліджень молоді, її запитів та потреб, немає розуміння того, до яких груп ми хочемо достукатися. Кожен має право на культурне дозвілля, це лише питання інструментів.

Замість завершення — що надихає працювати далі?

• Ти або змінюєш своє місто, або змінюєш місце проживання. Я хочу жити і розвиватися тут, де я є, розвивати все прекрасне локальне, і при цьому залишатися громадянкою світу.
• Віра в цінність своєї справи, речі, які несемо в громаду разом з однодумцями, віра в людей та здоровий глузд. 
• Зміни, які ти твориш, досвід інших людей та навчання.

Онлайн-дискусія пройшла у рамках проєкту дослідження дозвілля молоді у трьох містах України, а саме у Хмельницькому, Івано-франківську і Херсоні, яке проводить аналітичний центр Cedos за підтримки Українського культурного фонду.

Авторка: Маргарита Чернишова