Стислі підсумки
Загалом багато з наших респондент_ок були впевнені у своєму рішенні про переїзд на підконтрольні уряду України території. Навчання і життя в Україні вони в цілому бачили більш перспективним для свого майбутнього, ніж на тимчасово окупованих територіях (далі — ТОТ). При цьому в російські заклади вищої освіти (далі — ЗВО) багато з респондент_ок не вступали з особистих переконань, а перешкодами для вступу в європейські ЗВО ставали брак бажання, складнощі при вступі та висока вартість навчання.
Аналізуючи те, як вступни_ці з ТОТ обирали університет для навчання, варто зауважити, що приблизно для половини респондент_ок було важливо, наскільки ЗВО віддалений від їхньої домівки. Для одних важила територіальна близькість — щоб мати змогу легше відвідувати батьків. Деякі опитані, навпаки, згадали про бажання «втекти» подалі від ТОТ, вступивши в далекий від дому університет. Додатковим поштовхом до вступу в конкретне місто ставало проживання в ньому знайомих вступни_ць або їхніх родич_ок. Близько половини опитаних обирали університет з огляду на фінансовий фактор: через меншу вартість навчання або можливість вступити на бюджетну форму. При виборі самого університету зважали на його престижність і на відгуки знайомих.
У 2020 році вступни_ці з ТОТ отримали можливість вступати за пільговими умовами в усі українські університети. До цього окремі респондент_ки стояли перед вибором: вступати за пільговими умовами в університет з обмеженого переліку або вступати в бажаний університет на умовах загального конкурсу. Наші респондент_ки позитивно оцінюють цю зміну політики.
Можна виокремити кілька факторів, які можуть впливати на інтегрованість студент_ок з числа внутрішньо переміщених осіб (далі— ВПО). Першим з них є умови проживання. Брак комфортного житла, з яким часом стикалися наші респондент_ки, можна вважати перешкодою для їхньої інтеграції. Наприклад, згадували про погані умови в гуртожитках і дорожнечу оренди приватного житла.
Іншим чинником, який може негативно впливати на інтеграцію, є фінансова стабільність студент_ок. Щоб отримати гроші на життя, дехто з респондент_ок паралельно із навчанням підпрацьовує. Багато з опитаних отримують фінансову допомогу від батьків. Втім, для студент_ок з ТОТ робити це загалом важко: фінансове становище батьків з ТОТ може бути складним, з ТОТ не можна отримати безготівкові перекази, а в Україні діють обмеження на ввезення рублів. У таких умовах помічними та важливими для студент_ок є соціальні виплати для ВПО. Про цю допомогу від держави згадали багато наших респондент_ок.
Якість навчання в нашому дослідженні виступала як фактор, що загалом позитивно впливає на інтегрованість студент_ок з ТОТ. Наші респондент_ки переважно задоволенні рівнем освітніх послуг, і це надає їм більше мотивації інтегруватись у нове середовище.
Як видається з нашого дослідження, сильним поштовхом до адаптації в новому середовищі є участь у волонтерських і громадських організаціях. До них часто входить молодь з різних регіонів України, і студент_ки з ТОТ можуть швидко потоваришувати з багатьма своїми однолітками. Одразу декілька респондент_ок згадали, що участь у таких організаціях суттєво допомогла з інтеграцією на підконтрольних територіях. Схоже, така соціальна активність може дозволяти уникнути певної соціальної ізоляції, яка виникає в інших студент_ок. Через брак соціальних зв’язків у новому середовищі деякі студент_ки можуть почуватися відокремленими від свого оточення, далі спілкуватися пережавно з людьми з ТОТ. Брак соціального кола в новому місті варто розглядати як серйозну перешкоду для адаптації.
Негативно на інтеграцію може впливати упереджене ставлення до вих_одиць з ТОТ. Втім, за окремими винятками, опитані нами студент_ки з цим явищем переважно не стикалися. Зрештою, на інтегрованість може мати вплив почуття безпеки, яке респондент_ки можуть не відчувати при перетині кордону. Для студент_ок з ТОТ відвідування батьків асоціюється зі стресом і незручностями: шлях додому часто стає довгим та дорогим, а при перетині кордону можуть відбуватись обшуки. Під час карантину перетин контрольних пунктів в’їзду-виїзду (далі — КПВВ) ускладнився ще більше. Схоже, що відчуття небезпеки, пов’язане з ТОТ, може впливати амбівалентно. Кілька респондент_ок остерігаються проявляти соціальну активність — щоб не «з’являтись у базах» і не мати проблем при перетині кордону та під час перебування в ТОТ. Натомість для декого відносне почуття власної безпеки в новому місті на противагу ТОТ може бути додатковим стимулом залишатися й інтегруватися на підконтрольних територіях.
Досліджуючи процес вступу студент_ок з ТОТ, можна зробити висновок, що держава, ЗВО та громадські організації за останні роки доклали багато зусиль для спрощення політик, які дозволяють цій молоді отримати вищу освіту в Україні. Відповідно, важливо зберігати та вдосконалювати ці здобутки, зокрема зберегти пільгові умови вступу до ЗВО за квотою 2 і консультаційну роботу освітніх центрів Донбас-Україна та Крим-Україна. Водночас абітурієнт_кам з ТОТ досі не вистачає якісного інформування про умови вступу та інші доступні для них можливості через єдиний інформаційний ресурс. Також вони потребують від державних установ спрощення процедур визнання освітніх документів і документів, які підтверджують особу.
Щодо процесу інтеграції студент_ок після вступу в ЗВО, то йому досі приділяють значно менше уваги. При цьому студент_ки стикаються з багатьма проблемами після переїзду, з якими їм часто складно впоратися самостійно, тому потенційно можуть покинути університет через фінансове становище, проблеми з пошуком житла, складнощі в соціальній інтеграції та повернутись назад на ТОТ. Саме тому державним установам варто розробити політики, які спростять інтеграцію студент_ок з ТОТ, зокрема покращити процес отримання пільг, спростити перетин КПВВ для студент_ок, запровадити додаткові стипендії за успіхи в навчанні.
Учасни_ці дослідження відзначали позитивний вплив залученості до діяльності громадських організацій, які, зокрема, дали їм можливість знайти нових друзів, розкрити власний потенціал, більше подорожувати і знайомитися з регіонами України. Тому громадські організації могли б активніше інформувати студент_ок з ТОТ про доступні їм можливості та впроваджувати для них додаткові активності, такі як програми менторства, навчальні обміни тощо. Студент_ки також потребують підтримки від закладів вищої освіти, зокрема щодо послуг психологічної допомоги, якої їм зараз бракує. Також ЗВО могли би більше подбати про гідні умови проживання студент_ок.
При цьому варто зауважити, що деякі аспекти життя студент_ок з ТОТ ще варто детальніше досліджувати. Зокрема, подальших досліджень потребують задоволеність якістю освіти серед студент_ок, роль батьків у їхньому навчанні, порівняння інтегрованості цих студент_ок з молоддю з підконтрольних територій.
Вступ
Робота з випускни_цями шкіл з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя є однією з важливих частин державної політики стосовно внутрішньо переміщених осіб (надалі — ВПО). За період 2016 по 2020 рік на пільгових умовах (за квотою 2) в українські ЗВО вступили 8225 осіб з ТОТ. Студент_ки, які приїхали з тимчасово окупованих територій, опиняються відірваними від дому, особливо під час карантину, коли процедура перетину кордону значно ускладнилася. Держава має політики, спрямовані на допомогу інтеграції ВПО, зокрема квоти для вступу, які у 2020 році були суттєво розширені, соціальні стипендії, знижки на гуртожитки, державні цільові кредити, цільові виплати. Тим не менш, значно більше зусиль спрямовано на процес вступу, тоді як подальше перебування студент_ок у закладах вищої освіти залишається поза увагою.
Метою цього дослідження є виявити, які чинники сприятливо впливають на інтеграцію студент_ок з ТОТ, а які — негативно, а також загальний рівень інтеграції студент_ок-ВПО у нову спільноту та виклики, які потребують якісних рішень з боку органів влади, університетів, громадських організацій, і на основі отриманих даних розробити рекомендації для політик.
В основі методології дослідження є якісницький підхід, реалізований через проведення глибинних інтерв’ю з вступни_цями з ТОТ, які дали змогу прозондувати ситуацію з критеріями відчуття інтегрованості, дослідити особисті відчуття, мотиви респондент_ок і поставити сенситивні запитання. Дані для формування вибірки були отримані з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, а саме дані про розподіл студент_ок з ТОТ за статтю, курсом, регіоном вступу, роком вступу та формою навчання (бюджет чи контракт). Розподіл вступни_ць за регіоном1 вступу у 2020 році був таким:
- Центр — 29,8%;
- Схід — 57,6%;
- Захід — 3,4%;
- Південь — 9,2%.
Загалом було проведено та розшифровано 16 глибинних інтерв’ю. Вибірка цього дослідження не є репрезентативною для всієї генеральної сукупності вступни_ць із ТОТ. Також варто зазначити, що міг виникнути зсув у бік більш соціально- і громадсько-активних респондент_ок.
Для вимірювання поняття «інтегрованості» було вирішено обрати основні, на думку дослідни_ць, критерії відчуття інтегрованості, які можуть бути у студент_ок з числа ВПО, зокрема інтеграцію в соціальному, економічному та культурному вимірах.
На початку звіту, в розділі «Стислі підсумки», коротко наведені основні результати дослідження. У наступних двох розділах розділах описано процес прийняття рішення про переїзд, вибір ЗВО та вступ і виокремлено фактори, що впливають на відчуття інтегрованості студент_ок після вступу в ЗВО. У розділі «Рекомендації» висвітлено пропозиції державним органам влади, закладам вищої освіти та громадським організаціям щодо змін, які могли б покращити процес адаптації та інтеграції вступни_ць з ТОТ у ЗВО України.
Рішення про переїзд. Процес вибору та вступу до університету
Рішення про переїзд
Наважитися на переїзд зазвичай досить складно, проте наші респондент_ки неодноразово зазначали, що для них це рішення було очевидним. Провідним мотивом переїзду наших респондент_ок можна назвати брак, на їхню думку, перспектив подальшого професійного й особистісного зростання в межах ТОТ:
«Треба розуміти, що насправді там люди, які мене оточували, всі розуміють, що це така обмеженої перспективності ділянка. І якщо хтось бачить якийсь потенціал у комусь, то розмови про те, що треба кудись їхати і не залишатись тут, вони відбуваються…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Брак перспектив для молоді в ТОТ підкреслює той факт, що наші респондент_ки не рекомендували своїм одноліткам залишатися там жити та навіть робили спроби допомогти їм зі вступом в українські ЗВО. Так, один із респондентів має ідеї щодо інформування випускни_ць із ТОТ про пільгові умови вступу, бо сам стикався з браком інформації про цю можливість. Він публічно говорить про свій досвід в інтерв’ю різним ЗМІ чи під час виступів, щоб більше інформувати про проблеми молоді з ТОТ. Інша респондентка в кінці інтерв’ю підсумувала всі попередні тези закликом до молоді переїжджати з ТОТ у країни, де на них чекає більше перспектив.
«Зараз я дуже часто даю інтерв’ю, співпрацюю з багатьма організаціями, умовно репрезентую молодь з окупованих територій… В основному десь виступаю як “жива книга”, як спікер, як волонтер…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Я не рекомендую залишатися на цих територіях, тому що своїми очима бачу, як тут все в’яне, вмирає, і чекати якогось кисню вже безглуздо. Тому нехай виїжджають звідти якомога швидше, якщо є така можливість — хоч куди. Куди душа лежить — або в Україні, або в Європу, або в Росію… Головне виїхати, не боятися, тому що з часом все одно все вийде».
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
Слід зазначити, що один із наших респондентів змушений був залишити ТОТ з міркувань безпеки. Зокрема, він рятувався від переслідувань через його інтереси та переконання:
«Так трапилося, що в середині першого курсу я почав вивчати тему ЛГБТ-прав на окупованих територіях в Україні… Я почав займатися соціологічними дослідженнями на окупованих територіях (ОТ) стосовно життя ЛГБТ+-підлітків на ОТ, через це мене допитували агенти окупаційної влади, мені погрожували і таке інше, тому я місяць ховався і виїхав в Україну…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Усвідомлюючи безперспективність подальшого перебування на ТОТ, наші респондент_ки теоретично мали три напрямки переїзду: підконтрольну уряду територію України, Росію та інші країни (переважно європейські). Наші респондент_ки переважно зазначали, що не розглядали Росію як можливу опцію через особисті переконання, відсутність знайомих на території Росії.
«Я розглядала вступ лише в Україну, мені тут абсолютно комфортно. Були можливості поїхати до Росії, проте в мене це місце ні з чим добрим не асоціюється, тому я одразу сказала, що поїду до України, в Київ…»
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
Проте в нас також був респондент, який думав поїхати на навчання до Росії через свою дівчину, яка вступила до одного з російських ЗВО:
«Сенс у тому, що коли ми ще не розійшлися — бо після того, як вона сказала, що поїде в Росію вступати, ми ще зустрічалися — я хотів їхати за нею, перевступати в Росію на перший курс. Виходить, що якби ми не розсталися — то є ймовірність, що я би навчався десь у Москві…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
На нашу думку, слід також виокремити причини, з яких деякі знайомі наших респондент_ок все ж таки обирали місцем навчання Росію. Один наш респондент поділився, що вступити до російського ЗВО легше, ніж до українського через визнання Росією освітніх документів так званих «Луганської народної республіки» (далі — «ЛНР») та «Донецької народної республіки» (далі — «ДНР»):
«Багато луганчан поступають в Росію. І я, до речі, зроблю зауваження, що це легше (…). Плюс вступу в Росію — це можна зробити за атестатом “ЛНР”, який там визнається…»
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
Розглядаючи питання переїзду до Європи та вступу до одного з європейських вузів, можемо умовно поділити наших респондент_ок на дві групи: тих, хто розглядав таку можливість, і тих, хто розглядав вступ лише до українського ЗВО. Ті респондент_ки, які подумували про вступ до університетів Європи, серед причин, з яких вони відкинули цю ідею, зазначали власне бажання, складність вступу та високу вартість навчання. Серед респондент_ок, які були націлені лише на вступ в Україні, теж значну роль грало бажання, а також тісні духовні та соціальні зв’язки з Україною:
«За кордон вступати та готуватися до вступних іспитів було важче. Я вирішила, що я цього не осилю…»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
«Мої батьки були тісно пов’язані з Україною і корінням, і бізнесом, тому інших країн я і не розглядав….»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
У рамках переїзду до підконтрольних уряду регіонів України слід зазначити, що таке рішення наші респондент_ки переважно приймали за підтримки й ініціативи батьків, які дуже хотіли, щоб їхні діти залишили ТОТ та отримали вищу освіту в Україні:
«Виїжджати до Європи… Батьки були проти. Вони сказали, що, якщо хочеш, можеш стажуватися під час навчання в Україні, проте диплом ти повинна отримати тут…»
(Жінка, 4 курс, навчається на Сході; перекладено з рос.)
«В мене батьки хотіли, щоб я вступав в Україну…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
На нашу думку, слід також закцентувати увагу на тих перешкодах і проблемах, які заважають молоді на території ТОТ наважитися на переїзд. Одна з наших респонденток поділилася, що її знайомі залишалися у Луганську через брак українських документів, страх можливих проблем чи переслідувань через професійну зайнятість батьків, більші фінансові витрати та відносну легкість вступу до вишу на ТОТ. За сучасних умов через складність підготовки до вступу та непросту психологічну ситуацію на ТОТ деякі респондент_ки вже розглядали підконтрольну територію України як щось неможливе, як мрію:
«В основному всі залишилися у Луганську. Більшість боїться переїжджати через брак українських документів. Тим, чиї батьки працювали в таких сферах як поліція, МВС, їм краще не виїжджати на цю сторону… У Луганську скласти іспити просто, це не ЄДІ (ЕГЭ) чи ЗНО… Можливо, також матеріальні фактори, тому що, наприклад, у Росію на бюджет поступити досить складно…»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
«Я була в настільки замкнутому стані, що для мене потрапити в Україну — це вже велике щастя і це щось на рівні неможливого. Тому я тоді навіть не могла думати про закордонні ВУЗи. Тому що коли ти знаходишся весь час в “ДНР”, то вступити і здати ЗНО в Україні — це прям рівень so hard важкості. І тоді я думала: “Якби вступити до України, не хочу залишатися в “ДНР”».
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі)
Процес обрання університету
Щодо власне процесу вибору університету, можемо стверджувати, що наші респондент_ки поставилися до цього досить відповідально та свідомо. Вони почали задумуватися над своєю спеціальністю та можливим місцем навчання принаймні за рік до вступу. Були і ті респондент_ки, які почали підготовку до вступу ще протягом 9-10 класів. Ймовірно, це пов’язано з потребою наших респондент_ок або екстерном додатково закінчувати школу на підконтрольній території, або підтягувати знання з окремих предметів, які не викладаються на ТОТ (українська мова, історія України) для успішного складання вступних іспитів чи зовнішнього незалежного тестування (далі — ЗНО):
«Я старалася та написала на 170. Мені було некомфортно, бо я не вчила ні українську, ні історію України, тому було важко. Я не знала, як все влаштовано, як проходить ЗНО…»
(Жінка, 1 курс, навчається на Сході, перекладено з рос.)
При виборі ЗВО половина респондент_ок звертали увагу на відстань між ЗВО та домом. Інша половина респондент_ок зазначали, що цей фактор не мав жодного впливу на їхній остаточний вибір, тому що вони звертали увагу на інші чинники, включені до нашого дослідження. Слід також зауважити, що у респондент_ок, які виокремили цей фактор як важливий, він різнився за характером впливу. Для одних респондент_ок важливою була близькість розташування з огляду на можливість відвідування рідних і друзів, а для інших — дальність розташування через їхнє бажання почати нове життя й абстрагуватися від ситуації на Сході України:
«Я обрала Львів, тому що це далеко від Донецька, це протилежний бік України, мені дуже хотілося радикально змінити життя…»
(Жінка, 2 курс, навчається на Заході)
«Я обрала Старобільськ, тому що це ближче до дому, щоб я в якісь моменти могла приїхати додому…»
(Жінка, 2 курс, навчається на Сході; перекладено з рос.)
Необхідно зазначити, що одразу кілька наших респондент_ок розповідали, що мали побоювання щодо упередженого ставлення до молоді з ТОТ, тому вони обирали ЗВО в конкретних регіонах або вступали до одного з переміщених ЗВО, в яких багато студент_ок і викладачів зі схожою ситуацією. Зокрема, в нас були респондент_ки, які уникали західних регіонів через можливі проблеми з мовою та розумінням:
«Значну роль для мене зіграло те, що це Донецький університет і більшість викладачів у той момент, коли я вступала у 2018 році, були донеччани, макіївчани і багато людей, які просто приїжджали у 2014 році. Я була дуже щаслива цьому…»
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі)
«Також ми орієнтувалися на ставлення до Криму. Західна Україна мене не дуже приваблювала, бо я думала, що в мене можуть бути складнощі з російською мовою, розумінням і ставленням…»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
Крім того, на вибір міста у респондент_ок неодноразово впливав чинник рівня розвитку цього міста та майбутніх професійних перспектив, бажання набути нового досвіду. Кілька наших респондент_ок також зазначали, що мали бажання вступити до конкретного міста:
«Також, напевно, дивилися на кількість інфраструктури, тому що Київ — це столиця і тут більше можливостей для подальшого працевлаштування…»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
«Взагалі моє бажання вчитися в Україні, зокрема в Києві, з’явилося з того моменту, як я з мамою поїхала до Києва, коли була у 9-му класі…»
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
Ми також виявили, що при виборі міста респондент_ки переважно звертали увагу на наявність знайомих або родич_ок. При чому, знову ж таки, деякі респондент_ки розглядали цей фактор як позитивний через необхідність підтримки під час адаптації та полегшення процесу пошуку житла, а деякі, навпаки, — як негативний. Респондентка, яка оцінила цей чинник як стримуючий, акцентувала увагу на своєму бажанні бути незалежною, самостійною, кардинально змінити своє життя. Слід також зауважити, що ми поспілкувалися з респондент_ками, які визначали наявність знайомих не у якості вагомого фактору, проте у якості додаткової підтримки:
«Мені зручніше було поступати в універ у місті, де є якісь знайомі батьків, щоб було легше знайти житло…»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
«Я не орієнтувалась на міста, де в моїх батьків є друзі. Це, навпаки, було мінусом, тобто чим більше знайомих — тим нижче це місто у моєму рейтингу».
(Жінка, 2 курс, навчається на Заході)
«У мене близька подруга вступила в Україну. Це не те щоб хтось на когось сильно дивився, проте це було приємним бонусом, що у випадку чого є до кого поїхати…»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
На остаточний вибір університету деяких наших респондент_ок також впливав фінансовий фактор, причому прояви цього фактору були різноманітними. В одних респондент_ок_ок цей фактор був виражений через вартість проживання у місті, тому він вплинув на остаточне обрання міста навчання. Інші респондент_ки заявляли, що він більше вплинув на вибір ЗВО, бо з прагматичних міркувань вони обирали ЗВО з нижчою вартістю контрактного навчання або ЗВО, до яких вони можуть вступити на бюджет:
«Ну, я розглядала в основному Київ і Харків, проте першим пріоритетом поставила Харків, тому що життя та житло тут дешевші, ніж у Києві…»
(Жінка, 4 курс, навчається на Сході; перекладено з рос.)
«На той момент я шукав якісь пільгові умови, щоб вступити на бюджет, а мене цікавив тільки цей варіант, бо в мене дуже обмежені фінансові можливості…»
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
Основними факторами вибору ЗВО наші респондент_ки часто називали престиж і статус університету, відгуки студент_ок цього ЗВО. Крім того, для деяких респондент_ок важливими були наявність спеціальності, яка їх цікавила, можливості обрання вузької спеціалізації:
«Звертав увагу на рейтинги, звісно, на статус університету. Також, чому я, власне, зробив вибір на користь університету імені Т. Г. Шевченка, бо тут можна обрати спеціалізацію вже на першому курсі…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Окремо треба відзначити, що деякі наші респондент_ки при виборі ЗВО звертали увагу не лише на відгуки студент_ок, а й на рекомендації їхніх родич_ок і знайомих, які навчалися у цьому ЗВО. Як зазначила одна наша респондентка, лише завдяки відгукам знайомих вона була впевнена у якості викладання у конкретному ЗВО:
«Я чому вирішила навчатися саме тут, тому що багато моїх знайомих закінчували цей ЗВО й надавали йому дуже позитивні характеристики. Я була впевнена, що якщо піду до цього університету, то отримаю гарну освіту…»
(Жінка, 2 курс, навчається на Сході; перекладено з рос.)
Як ми вже зазначали, батьки переважно виступали ініціатор_ками переїзду на підконтрольні території. Аналізуючи вплив батьків на обрання студент_ками конкретного закладу освіти, можна зазначити, що в цьому аспекті батьки виявилися досить демократичними та більшою мірою виконували роль радни_ць, а остаточне рішення все одно залишалося за респондент_ками:
«Вони підказали, на що орієнтуватися, але куди поступати вирішував я за своїми вподобаннями».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Процес вступу до ЗВО
Абітурієнт_ки з ТОТ мають пільги під час вступної кампанії, серед яких — можливість вступу до одного з українських вишів за спрощеною процедурою, тобто на основі не ЗНО, а іспитів на базі навчального закладу. За критерієм використання пільг наших респондент_ок можна поділити на тих, хто скористався цими пільгами під час вступу, та тих, хто вступав на загальних засадах. Основними мотивами наших респондент_ок щодо використання пільги можна назвати брак українських освітніх документів, легшу, на їхню думку, процедуру вступу на основі іспитів. Основним же стримуючим фактором щодо використання пільги був обмежений перелік ЗВО, до яких можна було вступити за спрощеною процедурою. З огляду на це деякі респондент_ки вимушені були орієнтуватися на ЗВО, включені до списку, а деякі вирішували вступати на загальних засадах.
«Це був обмежений список університетів, не найкращих, на мою думку, і в них не було університету, до якого я хотів вступити…»
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
Проте слід зазначити, що після змін у державній політиці та розширення цього переліку у 2020 році ця пільга дозволила кільком нашим респондент_кам вступити до омріяного ЗВО та була позитивно оцінена студент_ками старших курсів:
«Я вступав за довідкою, що в мене в грудні буде атестат за 11 клас. Я не складав ЗНО і не навчався в українській школі, тому для мене це був єдиний шанс вступити в український ЗВО…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Мені, насправді, дуже імпонує, що з минулого року студентам з ТОТ можна вступати у будь-який університет країни на бюджет. Це шикарна можливість, яка справді приваблює молодь переїжджати сюди, бо якщо раніше всі боялися, що не потягнуть контракт, то зараз ці двері просто відкриті навстіж…»
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
Основним джерелом інформації під час вступу, безсумнівно, виявилися різноманітні інтернет-ресурси. Наші респондент_ки активно користувалися як загальними інформаційними ресурсами, серед яких сайт Міністерства освіти і науки, Osvita.ua, портали Крим-Україна та Донбас-Україна, так і офіційними сайтами окремих ЗВО. Цікавим також виявився той факт, що після відвідування одним із наших респондентів проукраїнських спільнот у соцмережах йому почала випадати таргетована реклама про діяльність центру Донбас-Україна:
«Ми шукали інформацію на різних сайтах, таких як МОН, зокрема інформацію про те, на які ЗВО розповсюджується програма, потім вже я знаходила головний сайт університету і там вже шукала номери телефонів, контактні лінії…»
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі)
«Коли сидиш у таких пабліках проукраїнських, у тебе потім таргетована реклама “Донбас-Україна: вступай без ЗНО по паспорту та атестату”…»
(Чоловік, 2 курс, навчається на Сході; перекладено з рос.)
Щодо комунікації наших респондент_ок з представни_цями центрів Донбас-Україна та Крим-Україна, то приблизно половина студент_ок зверталися до цих центрів. Інша половина респондент_ок, які не зверталися до цих центрів, переважно пояснювали це браком такої потреби (їхні ЗВО не були включені до програми). Треба також закцентувати увагу на тому, що декілька респондент_ок, які особисто не зверталися до цих центрів, все ж таки ознайомлювалися з їхніми інформаційними брошурами. Ті респондент_ки, які зверталися до цих центрів, були задоволені комунікацією й зазначали, що жодних проблем у них не виникало. Крім того, ці центри виявилися цінним джерелом інформації за умов, коли ЗВО, які тільки було додано до переліку, самі не повністю розуміли процес спрощеного вступу:
«Я по інтернету спілкувалася з цим порталом, вони координували, в які терміни потрібно приїхати до університету, подати документи…»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі; перекладено з рос.)
«Я більше спілкувалася з центром Донбас-Україна, так як мій ЗВО лише додали цього року і вони самі не розуміли, як працює ця система…»
(Жінка, 1 курс, навчається на Сході; перекладено з рос.)
Наші респондент_ки також активно зверталися до представни_ць омріяних ЗВО. Зокрема, вони відвідували дні відкритих дверей, спілкувалися з представни_цями ЗВО електронною поштою та по телефону. Переважна більшість наших абітурієнт_ок були задоволені результатами комунікації з ЗВО, і жодних проблем під час комунікації в наших респондент_ок не виникало. Проте, як уже було зазначено вище, ЗВО, які тільки були включені до переліку, не завжди володіли актуальною інформацією, тому їм на допомогу приходили центри Донбас-Україна та Крим-Україна. Попри це, респондент_ки зазначали, що саме співробітни_ці ЗВО поділилися з ними справді цінною інформацією та порадами:
«Я кілька разів писав робітникам факультетів, викладачам тих факультетів, які мене цікавили. Я думав вступати на болгарську філологію [в одному з університетів], ну, потім зрештою цей варіант відкинув, але мені сказали, що там є окремі місця для дітей з окупованих територій і що якщо я туди приїду складати держіспити, то все буде гаразд. І так само мені, до речі, відповіла викладач, яка викладає в інституті філології [одного із університетів]. Вона також надала поради і підказала з тими питаннями, які я ставив…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Фактори, які впливають на інтеграцію
При визначенні рівнів і вимірів інтегрованості ми орієнтувалися на світові наробки щодо вимірювання інтегрованості мігрант_ок2,3. З огляду на ці документи, узагальнено вимірами інтеграції виступають економічна, соціальна, культурна та політична інтеграції. Ми адаптували ці підходи до умов і потреб нашого дослідження. Зокрема, ми відкинули політичну інтеграцію, виражену через наявність права голосування, знання своїх політичних прав, тому що цей вимір є доцільним для зовнішньої, а не внутрішньої міграції. Провідним документом для розробки індикаторів інтеграції у соціальному, економічному та культурному вимірах став звіт дослідження Хоум-офісу уряду Великобританії4. Орієнтуючись на пропозиції цього звіту, у вимір соціальної інтеграції ми включили показники щодо побутових умов (місце проживання, знижки на гуртожиток, рівень задоволеності побутовими умовами), соціальної активності та контактів (участь у заходах і членство в організаціях, коло спілкування, наявність людей, до яких можна звернутися по допомогу). Додатково ми розробили показники економічної інтеграції (джерела доходу, працевлаштування), мовної та соціальної дискримінації, почуття безпеки.
Умови проживання
Однією з найважливіших проблемних зон для студент_ок з тимчасово окупованих територій є житло.
«Зараз я проживаю в гуртожитку (…). До вступу на орендованій квартирі жив, тому що це часта проблема переселенців. Ті, хто з тієї території, не знають, де їм житло брати».
(Чоловік, 2 курс, навчається на Сході, перекладено з рос.)
Два найпоширеніші варіанти, які обирають студент_ки, — це жити в гуртожитку або орендувати квартиру. Часто вони зупиняються в родич_ок або знайомих у процесі вступу, але рідко живуть у них під час навчання. Гуртожитки найчастіше є вигіднішими, крім того, на проживання діють знижки5. Також зазвичай гуртожитки знаходяться в місцях, з яких зручно добиратися до корпусів університету. Тим не менш, попри очевидну вигоду, студент_ки зазначають, що часто їхні університети або взагалі не мають власних гуртожитків, або вони перебувають у жахливому стані. Якщо університети не мають власних гуртожитків, вони пропонують місця в гуртожитках місцевих коледжів і технікумів, але кількість місць часто обмежена, а умови є незадовільними.
«Університет не має своїх гуртожитків. Це була перша головна проблема. Коли такі студент_ки, як я, приїжджають з далеких міст, університет дає тобі можливість попасти в гуртожитки інших закладів. (…) Але в (…) коледжі було неймовірно важко, тому що умови були просто жахливі. (…) жити в гуртожитку, де просто немає гарячої води — це був жах. Я тоді здоров’я угробила повністю, тому що купалася в холодній воді. (…) І на другому курсі я переїхала саме через це. Переїхала з гуртожитку в квартиру зйомну. І в період, коли почалася пандемія, це було дуже важко. Тому що я живу в квартирі зйомній, я маю за неї платити. Роботи, на яку я ходила, її немає».
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі)
«Постійно була на якихось квартирах, на якихось кімнатах, бо умови у гуртожитку не дуже приємні, і в принципі проживати з незнайомими людьми, хоча я це роблю на квартирі, це не дуже приємно».
(Жінка, 2 курс, навчається на Заході)
Також варто зазначити, що респондент_ки, які проживають у гуртожитку, відзначали, що це поліпшило їхній процес інтеграції, адже наявність спільноти навколо полегшувала комунікацію і процес знайомства.
Багато студент_ок ВПО знаходять вихід із цієї ситуації, обираючи знімати квартиру з одногрупни_цями або знайомими. Умови на квартирах часто кращі, ніж у гуртожитках, студент_ки облаштовують власний побут, який відповідає їхнім потребам, але також це викликає складнощі: це дорожче, складно знайти сусід_ок, треба витрачати більше грошей і часу на добирання.
«Мені бракує нормального житла, тупо нормального житла, нормальних гуртожитків… Треба знімати квартиру, платити 3-4 тис., коли у мене просто 5 тис. загалом сума моя».
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі)
«Коли я переїхав до Одеси, я знімав кімнату на двох з хлопцем. З грошима мені допомагали батьки, це було відносно дешево, 2000 грн на місяць. Я отримував стипендію спеціальну та 1000 грн допомоги як студенту-переселенцю… Батьки допомагали з грошима, але в межах своїх фінансових можливостей».
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
Житло і комфорт, безумовно, впливає на якість життя і може створювати відчуття дому:
«Мені дуже комфортно тут (…). Мені Київ подобається, я живу в крутому районі на Подолі. Мені тут дуже прикольно, цікаво жити. Я буквально позавчора розмовляв з батьками про квартиру, про якийсь побут і сказав, що я нарешті починаю відчувати, що повертаюсь додому».
(Чоловік, 3 курс, навчається в Центрі)
Фінансова стабільність
Більшість респондент_ок фінансово підтримують батьки, особливо на початку навчання. Часто це є основою їхнього бюджету, до якого додаються стипендії та підробітки. У переважної більшості опитаних респондент_ок батьки проживають на окупованих територіях, де працюють і мають власну нерухомість.
Слід зазначити, що порівняно зі студент_ками з підконтрольних територій, яких теж можуть підтримувати фінансово рідні під навчання в ЗВО, у взаємовідносинах студент_ок з ТОТ та їхніх батьків є певні відмінності. У випадках, коли родини мешкають на ТОТ та мають там власний бізнес і нерухомість, їм складно ризикувати своїм фінансовим становищем і переїжджати на підконтрольні території. Під час переїзду вони можуть стикатися з проблемами, які не дозволять їм надалі підтримувати дитину фінансово: на деякий час втратять стабільний дохід, матимуть складнощі з продажем майна на ТОТ, не зможуть швидко адаптуватись і знайти роботу чи започаткувати бізнес у новому місті.
Більше того, один із респондентів на питання про його можливе повернення до рідного міста відповів, що якщо він повернеться на ТОТ, то змарнує зусилля своїх батьків. Також, згадуючи про свій перший приїзд до Маріуполя з батьком, щоб отримати паспорт, він зазначив, наскільки був вражений містом і почувався як за кордоном. Бо для нього це був «якийсь інший, кращий світ», яким залишається досі для його батька та мами. З цього та інших інтерв’ю можна припустити, що студент_ки усвідомлюють і цінують вибір батьків, які мають залишатись на ТОТ і допомагають їм здобути освіту в українських ЗВО.
«Я не зовсім можу відчувати себе своїм у місті, де немає моїх батьків. Бо для мене це надважливо. Якби я мав змогу їх якось витягнути сюди… Але треба розуміти, що їх там ніхто не тримає, вони самі там залишаються, бо там їхні батьки, мої бабусі. Там їхній бізнес, який по факту тримає мене тут. Тому що я зараз лише на частину живу на свої гроші, більшу частину мого життя зараз забезпечують мої батьки… Якщо я повернусь — то я просто змарную зусилля моїх батьків».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Мій один близький друг, який поступив у Вінницю, він покинув школу в ЛНР, не довчившись, і поступив одразу в 10 клас в Україну (…). Йому доводилось багато працювати, власне, як і його батькам. В якийсь момент навіть його батьки повернулися до Луганська, він залишився сам. Тому що вони не могли знайти роботи, яка б могла їх забезпечувати (…). Все ще мій друг комбінує навчання в двох університетах і декілька робіт».
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
Для студент_ок-ВПО існують державні виплати та соціальні стипендії задля поліпшення матеріального становища цієї категорії населення, і більшість респондент_ок користуються ними. Вони позитивно відгукуються про соціальні стипендії та виплати, виділяють їх як важливу частину власного бюджету.
«Я не працюю, в принципі, мені вистачає 2000 грн в місяць, щоб прожити спокійно. У мене стипендія 1300 і адресна допомога 1000. І я собі спокійно дозволяю і поїсти купити, і в кіно сходити, і погуляти».
(Чоловік, 2 курс, навчається на Сході, перекладено з рос.)
Проте для частини студент_ок взаємодія з установами, які оформлюють соціальні виплати, досі залишається складною та заплутаною. Зокрема, наші респондент_ки нарікали на бюрократію, необхідність відвідувати установи і брак можливості подавати відповідні документи в електронному форматі. Також не всі студент_ки знають про всі нюанси, пов’язані з грошовою допомогою від держави, зокрема про те, що потрібно обирати між знижкою на гуртожиток і адресною допомогою. Для молодих людей, які переїхали з ТОТ і не мали до цього досвіду взаємодії з адміністративними установами, бюрократичні процедури можуть ускладнювати життя, якщо вони не отримують кваліфікованої консультаційної допомоги — наприклад, в університеті.
«Називається одна послуга, яка мені дуже сильно допомагає — ВПО [внутрішньо-переміщена особа]. Ти йдеш у прозорий офіс, оформляєш собі це. Тобі просто жахливі жінки, що тобі там “нерви кушають”. І ти раз на місяць отримуєш 1000 грн, поки тобі, там, не буде 21 року або поки не закінчиш університет. І ці жінки, коли кожні півроку ти приходиш… Вони в тебе запрошують документи з університету, а ти кажеш: “Ну, ви ж можете електронну версію получити”, а вони кажуть: “Нє, так не підходить”».
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі)
«Це дуже хитрий прийом [знижка на гуртожиток]. Якщо ти переселенець, ти маєш право на адресну допомогу. Адресна допомога — це 1000 грн. Якщо ж ти просиш, щоб держава надала тобі безкоштовно гуртожиток, то тут така логіка: гуртожиток за місяць коштує 520 грн. А адресна допомога — 1000. Але якщо ти береш цю знижку, то втрачаєш адресну допомогу. І 480 грн втрачати як би не особливо хочеться.
(Чоловік, 2 курс, навчається на Сході, перекладено з рос.)
З початком пандемії та карантину студент_кам стало складніше отримувати гроші від батьків. Ця система і раніше мала велику кількість перепон, адже на тимчасово окупованих територіях не працюють великі платіжні системи, такі як Mastercard чи Visa, тому перерахувати гроші на картку неможливо. Також, згідно з українським законодавством, діє обмеження на ввезення на територію України рублів, що не дозволяє ввозити великі суми, які потрібні для забезпечення проживання. Карантин поглибив цю проблему, бо ситуація на КПВВ постійно змінювалася, вони відкривалися, зачинялися, змінювались умови перетину.
«Складність у тому, що батьків немає поруч. І якісь там трабли починаються, перші житейські трабли. Це в мене почалось з пандемією, перші такі великі трабли. Коли немає коштів, щоб за квартиру заплатити. Нічого не працює, немає батьків, які могли би допомогти. І ти такий: “А що робить?”»
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі)
Деяким респондент_кам перераховують свої українські пенсії бабусі та дідусі.
«Мої бабуся, дідусь та дідусь отримують пенсію на українські картки, українську пенсію, хоча знаходяться там [на ТОТ]. І мені їхню пенсію пересилають на мою картку. Тому я живу на пенсію моїх бабусі, дідуся та дідуся… Тому що дуже дорого звідти відправляти гроші. Там є квазі-банки, але це дуже великі відсотки…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Більшість з опитаних нами студент_ок намагаються підробляти або працювати на фрілансі. Це допомагає їм почуватися спокійніше в цих обставинах. Тим не менш, одночасно з навчанням в університеті повністю забезпечити себе в респондент_ок не виходить.
«Я підробляла, але зараз тільки вчуся, тому що диплом, складний час. З грошима допомагають мама і бабуся».
(Жінка, 4 курс, навчається на заході, перекладено з рос.)
«У принципі, здебільшого забезпечують батьки, десь 65-70 відсотків батьки, крім стипендії».
(Жінка, 2 курс, навчається на заході)
Один із важливих факторів, що впливає на рівень інтеграції, — задоволеність якістю навчання. Це головне, заради чого студент_ки взагалі переїжджають і вступають в університети поза межами рідного міста і навіть країни. Якщо студент_ка задоволен_а університетом, спеціальністю та навчальною програмою, то в_она почувається щонайменше не розчарован_ою, що покину_ла домівку, близьких і рідних заради навчання. Звісно, незадоволеність якістю навчання може призвести до невтішних наслідків і навіть спонукати студент_ку змінити університет (спеціальність) або й узагалі повернутися додому і навчатись там. Університетська спільнота та студентське коло спілкування — важливі складові для успішної інтеграції.
Оцінюючи результати вступу наших респондент_ок, можемо назвати їх переважно позитивними, адже майже всі виявилися задоволеними своїм навчанням у ЗВО. Водночас студент_ки, які були задоволені вибором університету, не зазначали, які саме аспекти навчання їм подобаються. Декілька респондент_ок скаржились на якість навчання та відзначали застарілі методики та матеріал викладання, корупцію і невідповідне ставлення викладач_ок чи працівни_ць університету до студент_ок.
«У студентських організаціях немає людей, які турбуються за благополуччя студентів. Хочеться більш компетентних викладачів, сучасної літератури, нових методик викладання».
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі)
«Зараз я не можу сказати, що я задоволена тим університетом, де я навчалась, це як мем “очікування-реальність”. Ти йдеш навчатись з надією та ентузіазмом, а всі твої мрії розбиваються об скелі корупції, такого якогось надмінного відношення до студент_ок, негативний загалом досвід після навчання у цьому університеті. І це зовсім не те, чого я очікувала, коли обирала університет».
(Жінка, 3 курс, навчається на Сході)
«У мене був куратор [при вступі], який курував всіх людей. Ми йому дзвонили по телефону, ніби все нормально, все пояснює. А як приїхали — незрозуміло що взагалі. Небо і земля порівняно з тим, як він спілкувався по телефону, і тим, як він спілкувався особисто. Це трішки образило».
(Жінка, 1 курс, навчається на Сході, перекладено з рос.)
Переважна більшість респондент_ок зазначили, що вони б позитивно поставилися до наявності можливості отримати психологічну допомогу в межах університету. Така допомога також повинна враховувати потреби студент_ок-переселен_ок, для яких переїзд часто пов’язаний з травматичним досвідом.
Соціальне коло — це один із факторів, які допомагають людині інтегруватися, легше пристосуватися до середовища. У випадку зі студент_ками, які переїжджають з ТОТ, це також є однією з поширених причин, що впливає на рішення щодо переїзду.
Однією з наших задач було дослідження особливості впливу соціального кола на відчуття інтегрованості у студент_ок з ВПО. Багато хто з респондент_ок відзначили суттєвий вплив громадських організацій у їхньому житті, а саме «Української академії лідерства» — 10-місячної програми особистісного та суспільного розвитку для випускни_ць шкіл, волонтерської програми «Будуємо Україну разом», громадської організації «Фундація регіональних ініціатив», через які вони знайомилися з однолітками та різними людьми. Однак цей результат потрібно трактувати з обережністю, бо у вибірці, ймовірно, є системне зміщення на користь більш активних студент_ок, які через краще розвинені соціальні контакти мали більшу ймовірність потрапити до вибірки:
«Короче, взагалі моє оточення, по більшій частині, — це УАЛівці, з якими я спілкуюся після академії. Вони для мене як шкільні друзі».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Що допомагає? Це просто люди інші і можливість відкриватись світу. Такі штуки як УАЛ, як якісь програми, які допомагають адаптуватися».
(Жінка, 4 курс, навчається в Центрі)
«Допомагає адаптуватися [про соціальну активність], не боятися спілкуватись, показати себе таким, яким ти є. Показати, що ти сам себе приймаеш. Розширює коло твоїх інтересів також».
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі)
«На початку це були переважно якісь одногрупники, однокурсники, люди з університету, з якихось таких тусовок, з йоги, а зараз це здебільшого люди з ГО, з БУРу, з університету, з якихось ініціатив, де ми перетинались десь на таборах, на якихось подіях, на якихось вилазках».
(Жінка, 2 курс, навчається на Заході)
«Загалом це громадські активісти, політичні партії різні, представники влади, активна молодь. Люди, з якими ніколи не сумно, з котрими можна вийти ввечері, взяти чаю, посидіти і спокійно поговорити про щось, що тебе непокоїть».
(Чоловік, 2 курс, навчається на Сході)
Деякі респондент_ки вже мали якісь встановлені контакти на підконтрольній території або в обраному місці навчання, що вплинуло на їхнє відчуття інтегрованості та спрощувало цей процес. На питання про брак чогось, про складнощі, багато відповідей було саме про важливість соціального кола, а саме психологічної, моральної підтримки:
«Дуже важливо, аби була підтримка і можливість до когось звернутися, якщо щось не так. В мене не було такого, аби я приїхала і нікого не знала. Я вже знала декілька чоловік з групи, ми познайомились до того. Також у мене тут була подруга; зі мною приїхала мама і жила зі мною перші два місяці».
(Жінка, 4 курс, навчається на Сході)
«Психосоціальна допомога, скоріш за все, потрібна, але якщо я кажу про себе — то мені, скоріш за все, ні. Так сталося, що я відчуваю підтримку в оточенні, відчуваю підтримку від батьків. Тому я доволі м’яко переживаю все, що відбувається. Через те, що доволі багато людей мене оточує та підтримує».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Незнання міста, страх бути одному. Ти, як кажуть, в чужому місті, ніхто тебе не знає і нікому ти не потрібен. Страх бути нікому непотрібним, знехтуваним.»
(Чоловік, 2 курс, навчається на Сході)
Ще декілька респондент_ок зазначали, що почувалися «білою вороною», і їм було б корисне спілкування з іншими внутрішньо переміщеними особами або вступни_цями з ТОТ в університеті зі схожим досвідом.
«Але насправді і зараз є така штука, що є якась особистість, з якою у нас є конект. І потім я розумію, що ця особистість була в Донецьку, жила в Донецьку, з Донецька. З Донецької, Луганської областей. Тобто я не знаю, як це виражається. Але є така штука, що є особливий конект з цими людьми через пережитий досвід, пов’язаний з військовими діями».
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі)
Це зумовлено тим, що вступни_ці з ТОТ у в суспільстві більш маргіналізованою групою, ніж студент_ки, які переїхали з метою освіти в межах підконтрольних територій. Вступни_ць з ТОТ визначають як окрему групу, одним із завдань якої є «інтегруватися в приймаючі громади»:
«Тому те, що мене не виокремлюють як окрему соціальну групу, — мені це не потрібно (…). На мені не ставлять акцент і це не провокує в мені певні патерни поведінки, де я меншість. Бо якщо всі почнуть думати, що я меншість, то я так чи інакше в певний момент почну думати, що меншість».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Зараз — так [почуваю себе своєю]. Раніше — ні. Раніше дуже відчувала цю штуку, що я якась біла ворона. Воно виражалось у різних моментах, просто це відчувала. Навіть воно виражалось у жартах. Якісь вінницькі одногрупники і тупорилі жарти “о том, что что-то взрывается”, і всі дивляться на тебе. Я така “спасиба, дорогие, очень приятно”. Якісь тупорилі, мемні жартики про Донбас, але коли воно боляче, коли війна в твоєму домі йде, то це не можна сприймати як жарт. Це сприймається як щось серйозне і важке».
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі)
Таку поведінку як соціальна та громадська активність можна пояснити тим, що вступни_ці з ТОТ, як маргіналізована група, мають два полюси: прагнення до групи близьких по духу людей або прагнення залишатися в групі вже знайомих, близьких людей (тобто залишатися в зоні безпеки) та бажання інтегруватися — вихід із зони комфорту (знайомство з іншими людьми «не свого кола») й перенаправлення в іншу соціальну групу (в нашому дослідженні це були в основному соціально- та громадсько-активні групи).
Відчуття дискримінації, упереджене ставлення
Наявність упередженого ставлення та дискримінації студент_ок з ТОТ може негативно впливати на інтеграцію. Однак зібраних нами даних недостатньо для того, щоб дійти загального висновку щодо наявності або браку упередженого ставлення до студент_ок з тимчасово окупованих територій.
Деякі респондент_ки відзначають, що з упередженим ставленням ні з боку одногрупни_ць, ні з боку викладач_ок вони не стикалися.
«В мене група, яка в більшості всім окей, що я спілкуюсь російською. На початку я писав в чаті українською, бо [назва університету]… Але трошки згодом ми перейшли вже на “кому як комфортно” — хтось на суржику розмовляє, хтось на російській, хтось на українській. Всі всіх толерують. Немає такого, щоб хтось за щось когось шеймить. Щодо [назва університету] як спільноти в цілому, то я не знаю, я не мав дуже багато контактів з людьми, які не з мого факультету… Але я знаю, що в мене є знайомі, які вчаться на історії, на праві — там дуже багато націоналістів, радикально правих поглядів. І там питання мови, гендеру, сексуальної орієнтації — воно більш гостре, тому що це просто радикальні люди, яким просто не подобається не їхня точка зору».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Якщо мова йде про мою територіальну приналежність, то з цим ніколи не виникало проблем. Я взагалі навіть пишаюсь, що я з Луганська. Я вважаю, що це гарне місто, шкода, що його постигла така доля».
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
Деякі респондент_ки навіть після переїзду до міста, де вони навчаються, вважають, що можуть зіткнутися з упередженим ставленням.
«Я спочатку думала, що — перший час, коли переїхала, і досі є таке — що коли питають “звідки ти”, я стараюсь говорити з обережністю. Бо був час, коли якось так реагували. (…) Бо буває, там, зі старшого покоління можуть запитати, “а що, як”, але не лізуть прямо так».
(Жінка, 2 курс, навчається в Центрі)
Також одна респодентка зазначила, що з упередженим ставленням з боку одногрупни_ць стикалася ще до початку навчання. Це пов’язано з тим, що її ім’я було у списку студент_ок, зарахованих за квотою. Але з часом ставлення одногрупни_ць змінилося, і більше проблем у комунікації не виникало.
Декілька респондент_ок стикалися з упередженим ставленням з боку викладач_ок.
«Був один викладач у київському виші, який упереджено ставився до студент_ок з ВПО і казав, навіщо ви переїхали, навчались би в себе там або поїхали б у Росію. Коли я до нього зверталась українською, то він казав: “Говорите на своем родном языке”».
(Жінка, 3 курс, навчається на Сході)
Інколи викладач_ки навіть ішли назустріч студент_кам з ТОТ, намагаючись спростити їм процес інтеграції. Це також стосувалося і вибору мови спілкування: деякі викладач_ки, розуміючи, що студент_кам з тимчасово окупованих територій може бути складно одразу перейти на українську, з розумінням ставилися до того, що студент_ка спілкується російською. Одна з респонденток, яка навчається на Сході, сказала, що викладач_ки в їхньому університеті питають, якою мовою студент_кам зручніше проводити заняття.
«Я ніколи не відчував, що я луганчанин та що через це мені потрібні якісь квоти. Реально вони мені як факт не потрібні, я впорався сам і той рік буду з дипломом, з документами штурмана. У мене немає скарг до самого навчального процесу. І я не відчував, що мені потрібна якась особлива допомога. На другому курсі я навіть був відмінником, отримав підвищення стипендії (…). І були викладачі, які прямо мені казали: “Ти з Луганська, я розумію твою ситуацію”, — і в чомусь спрощували для мене навчання».
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
«Наприклад, був викладач з української мови. І він вінничанин такий. І я кажу: “Ну, я можу зараз виступити, але я не можу українською мовою, тому що тупо не відчуваю себе комфортно”. Він каже: “Ну, дивись, виступай зараз мовою, яка тобі зручна”. Тобто вони йшли назустріч, і це було прям дуже круто».
(Жінка, 3 курс, навчається у Центрі)
Загалом, у студент_ок, які переїжджають з тимчасово окупованих територій, не виникає проблем з переходом в інше мовленнєве середовище. Для деяких респондент_ок перехід на спілкування українською є принциповою позицією. Наприклад, респондентка, яка переїхала на навчання на Захід України, одразу перейшла на українську і зараз майже не спілкується російською. Для інших респондент_ок мова також не була фактором, який міг би ускладнити процес інтеграції, і непорозумінь через мову у респондент_ок не виникає.
Відчуття безпеки
Більшість респондент_ок відзначили, що намагаються відвідувати рідних на ТОТ хоча б раз на півроку або хотіли би мати таку можливість. Але перетин КПВВ для них найчастіше ускладнений через великі черги, дискомфорт під час перевірок документів і речей, необхідність підтверджувати мету візиту:
«До карантину були такі солідні черги, там по 3-4 години можна було стояти на цьому КПП… Перевірка документів триває в середньому щонайменше півгодини (…). І це все одно такий-сякий стрес, тому що тебе можуть обшукати там, незрозуміло куди залізти в твої речі».
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі, перекладено з рос.)
«Це для мене настільки болісна тема, тому що я не їздила додому вже майже 1,5 року, а раніше я їздила кожні півроку. Минулого року не їздила через пандемію. Дуже важко витримувати ці черги, контролі, паспорти. Зараз все ж таки важко перетинати кордон».
(Жінка, 3 курс, навчається на Сході)
Із початком пандемії коронавірусу у студент_ок з ТОТ виникли додаткові труднощі з перетином КПВВ. Додаткових коштів і часу вимагала самоізоляція, яка певний час була обов’язковою при перетині лінії розмежування. Для студент_ок з ТОТ цю вимогу було скасовано у вересні 2020 року. Додаткові кошти потрібні студент_кам також для того, щоб при перетині кордону зробити тест на виявлення коронавірусу. Також під час пандемії КПВВ стали часто закривати, тому дістатися в ТОТ стало можливим лише через Росію, порушуючи правила перетину державного кордону, на що потрібно витрати більше коштів6.
«Зараз все впирається у складний проїзд і вартість. Раніше, коли коронавіруса, пандемії ще не було, у мене дорога обходилася 100 грн (…). А зараз же, щоб доїхати з Єнакієва до Краматорська, це треба віддати мінімум 5000 грн. Це дуже великі гроші».
(Чоловік, 2 курс, навчається на Сході, перекладено з рос.)
Під час перетину КПВВ і під час «перевірок» на ТОТ, студент_ки можуть стикатись із доволі брутальною поведінкою військових з ТОТ і загалом не почуватися в безпеці:
«Ось цього разу… Я йшла додому і на КПП ”ЛНР” мені сказали відкрити валізу, а там все-все-все. Я відкрила валізу, в мене зверху лежав пакет, у мене там була нижня білизна. І ось цей чоловік бере просто голою рукою… залазить мені… в пакет з нижньою білизною. Мало приємного, але, з іншого боку, розумієте, нічого сказати не можна».
(Жінка, 3 курс, навчається в Центрі, перекладено з рос.)
Отриманих нами даних загалом недостатньо для вичерпних висновків про те, як згадані труднощі з перетином кордону впливають на інтегрованість студент_ок з-поміж ВПО. Можна припустити, що в окремих випадках брак безпеки при перетині КПВВ напряму впливає на почуття безпеки та свободи дій на підконтрольній території. Це може ставати перешкодою для інтеграції студент_ок на підконтрольних територіях.
Один із респондентів зазначив, що намагався публічно не афішувати свої фотографії, які би підтверджували його участь у діяльності громадських організацій. Інший опитаний зауважив, що взагалі намагається не бути активним у громадській сфері в Україні, бо хоче мати можливість безпечно перетинати КПВВ та відвідувати рідних на ТОТ:
«Я б, навпаки, обходив будь-яку гласність свого перебування, тому що я б хотів їздити в Луганськ. Я б не хотів бути засвічений в якихось проукраїнських організаціях, щоб у мене не було проблем з людьми на непідконтрольних територіях».
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
«Вони [батьки] боялися, чи не буде проблем з в’їздом та виїздом. Але в академії я намагався не постити фотки, не фоткатись, щоб мене потім не знайшли і не побачили. Щоб це було більш безпечно».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
З цієї ж причини один з респондентів не оформлює статус ВПО, бо не хоче з’являтись у «базах даних», до яких, на його думку, можуть незаконно отримати доступ інші особи. Він також зазначив в інтерв’ю, що почувається більш безпечно, коли його особисті дані не внесені в якусь із реєстраційних баз, і через це відмовляється від адресної допомоги для ВПО.
«Я оформлюю ВПО і з’являюсь у якійсь реєстраційні базі. І я не дуже параноїк, але мені не дуже комфортно з цим. Бо я знаю, що деякі бази людей, які тут, є там. І буває різне. Ми з батьками порадились і вирішили, що якщо буде потреба, ми це зробимо. Якщо потреби немає, то є як є, так я відчуваю себе більш безпечно».
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Крім того, один із цих респондентів зазначив, що вже кілька років не може наважитися поїхати до рідних на ТОТ саме через страх перетинати КПВВ. Цей страх пов’язаний з думкою, що під час проходження перевірки йому буде складно говорити російською мовою, оскільки після переїзду та вступу до університету він переважно спілкувався українською. Також респондент відзначив страх деяких мешкан_ок ТОТ перед людьми в формі, який теж додає напруги перед майбутнім перетином КПВВ:
«Хочу стати просто хлопцем, який може з’їздити до батьків, до рідного міста, поспати в своєму ліжку. Але я вже три роки не був вдома, саме якраз через свої страхи щодо перетину і просто негативні спогади».
(Чоловік, 3 курс, навчається на Півдні)
Респондентів-чоловіків хвилює питання, пов’язане з військовою службою як на непідконтрольних, так і на підконтрольних Україні територіях. Зокрема, це може перешкоджати відвідинам рідних на ТОТ. Дехто може боятися покинути університет в Україні чи мати необхідність довчитися до певного віку, щоб не бути призваним на строкову службу.7
«Хочу довчитись до того віку, поки мене не заберуть в армію. Бо я дуже не про армію…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
«Ну, начебто недавно з військкомату взагалі моїй мамі подзвонили і сказали, мовляв: “А що там, ваш син до військкомату прийде? У нас же недавно призив оголосили в “ДНР”?”… Мама каже: “Він взагалі-то в Україні вчиться”. Вони кажуть: “До сих пір?”»
(Чоловік, 1 курс, навчається на Сході)
З іншого боку, відчуття більшої безпеки та особистої свободи на підконтрольних територіях на противагу ТОТ можна розглядати і як додатковий поштовх до інтеграції студент_ок у містах, де вони навчаються. Наприклад, можна припустити, що потреба в безпеці вмотивувала частину студент_ок переїхати з тимчасово окупованих територій і вступити до українського ЗВО. Один з респондентів зауважував, що його здивувало, як на одному з молодіжних таборів люди різних політичних поглядів могли вільно висловлюватись. У його рідному місті він не мав такої можливості:
«Мені часто казали: “Тримай язика за зубами”. Бо я був [на ТОТ] такий Дон Кіхот — з “ветряними мельницами” боровся і міг сказати, що у нас тут “держава майбутнього, гіперлупи будуємо”. І мені могли сказати: “Всі тебе розуміють, всі з тобою згідні, але нічого не кажи вслух”».
(Чоловік, 1 курс, навчається на Сході)
Інший респондент теж стикався з порушенням прав людини, коли через соціологічне дослідження щодо життя ЛГБТ+-підлітків на ТОТ його викликали на допит і почали переслідувати. Через це він вирішив переїхати на підконтрольні території та звернувся по допомогу до правозахисних організацій:
«Я коли ховався десь місяць від бойовиків, маякував усім правозахисним організаціям, щоб вони мені якось допомогли…»
(Чоловік, 1 курс, навчається в Центрі)
Залежно від того, наскільки безпечно студент_ки почувалися, мешкаючи на тимчасово окупованих територіях, і наскільки змогли інтегруватись у середовище на підконтрольних територіях після переїзду, вони вибудовують свої подальші плани на життя. Зокрема, лише одна респондентка зазначила, що не бачить свого майбутнього в Україні та збирається повернутися додому, аргументуючи своє рішення важливістю спілкування з рідними людьми. Проте більшість респондент_ок не збираються повертатися в тимчасово окуповані міста до їхнього повернення під контроль української влади. Двоє студент_ок зазначили, що наразі взагалі не можуть їздити на ТОТ, тоді як більшість розглядає варіант час від часу їздити до рідних, але не переїжджати назад:
«Відвідувати друзів — я за, але на ПМЖ — ні, не хочу повертатись у Луганськ. Я Харків не готова змінити зараз на своє рідне місто. Можливо потім, коли усе повернеться під владу України, то я б переїхала в Донецьк».
(Жінка, 3 курс, навчається на Сході)
«В окупований — не розглядаю варіант [переїзду]. В деокупований — можливо? тимчасово попрацювати десь над якимись проєктами по відновленню міста. Але на півроку, рік, тимчасово. Як якийсь особистий борг».
(Жінка, 2 курс, навчається на Заході)
«Дуже хоче бабуся, щоб я повернулася, але я для себе вирішила, що поки там той прапор, майбутнього для себе я там не бачу».
(Жінка, 4 курс, навчається на Сході)
При цьому окремі студент_ки можуть навіть прямо чи непрямо протиставляти ТОТ і підконтрольні території в питаннях почуття безпеки та свободи.
«Я кожен день ввечері ходжу і насолоджуюся тим, що вивіски горять вночі і що я можу спокійно ходити без комендантської години».
(Чоловік, 3 курс, навчається на Сході)
Отже, при перетині лінії розмежування респондент_ки можуть стикатися з труднощами. Перетин кордону забирає час і гроші, а під час пандемії відвідувати родич_ок на ТОТ студент_кам стало ще важче. При перетині лінії розмежування студент_ки з числа ВПО можуть не почуватися в безпеці. З наявних джерел важко встановити чіткий вплив перерахованих факторів на інтеграцію респондент_ок. З одного боку, проблема браку почуття безпеки при перетині кордону та під час перебування на ТОТ може ставати перешкодою для інтеграції. Окремі респондент_ки, наприклад, з міркувань безпеки намагаються уникати активності в громадських організаціях на підконтрольних територіях. З іншого боку, з інтерв’ю можна зробити висновок, що для частини респондент_ок підконтрольні території сприймаються як більш безпечні, ніж ТОТ. Це може ставати додатковим стимулом для інтеграції на цих територіях.
Рекомендації
Для держави:
Окремі державні політики, що існують, вступни_ці сприймають позитивно. Можна вважати, що вони допомагають їм інтегруватися на підконтрольних територіях України.
- Так, варто продовжити роботу центрів Донбас-Україна та Крим-Україна. Багато з респондент_ок при вступі користувалися послугами таких центрів. Загалом студент_ки з ТОТ задоволені роботою цих центрів. Окремі респондент_ки згадали і про моральну підтримку, яку вони отримували, консультуючись із представни_цями центрів.
- Варто лишити можливість вступу за квотою до розширеного переліку ЗВО для студент_ок з ТОТ. Така пільга дозволяє абітурієнт_кам обирати університети відповідно до їхніх уподобань, а не виходячи з вузького переліку університетів, у які можна вступити з пільгою. Можливість вступити у будь-який український університет за пільгою деякі респондент_ки оцінюють як позитивне зрушення у державній політиці щодо студент_ок з ТОТ.
- Створити єдиний ресурс для інформування молоді з ТОТ, на якому була би розміщена інформація про умови вступу до ЗВО, доступні для них пільги під час вступу та навчання, інші можливості від держави, ЗВО та ГО. Досі такого ресурсу, що спростив би пошук інформації для абітурієнт_ок з ТОТ, не існує.
- Вступни_ці з ТОТ можуть мати труднощі з визнанням їхніх документів на підконтрольних територіях. Це може обмежувати їхні можливості для вступу. Пропонуємо за можливості спростити процедуру визнання освітніх документів і документів, що підтверджують особу.
- Спростити перетин КПВВ для абітурієнт_ок, які вступають у ЗВО, та студентства, яке навідує батьків
- Варто продовжувати державну підтримку у вигляді пільги та соціальних виплат студент_кам-ВПО, однак процедуру надання пільг слід зробити більш зрозумілою та прозорою — наприклад, розробивши «дорожню карту» надання пільг, — а також покращити якість обслуговування ВПО при оформленні пільг.
- Створювати молодіжну інфраструктуру в прифронтових містах і містах з КПВВ, до яких можна відносно легко дістатися з тимчасово окупованих міст. А саме молодіжні центри, які би надавали широкий комплекс послуг — від отримання консультацій про вступ у ЗВО до проведення цікавих для молоді з ТОТ культурно-освітніх подій.
Для університетів:
- Оскільки знімати житло у новому місті студент_кам з ТОТ важко, університети можуть відкривати гуртожитки на період вступу й інформувати про це вступни_ць. Це би полегшило вступ абітурієнт_ок. Абітурієнт_ки з ТОТ, які не мають можливості винаймати житло на період складання іспитів, отримали би можливість скласти іспити. Цю практику можна було би поширити на якомога більшу кількість ЗВО.
- Не всі респондент_ки були достатньо обізнані щодо психологічної підтримки, яку вони можуть отримати в університетах. Університети можуть покращити доступ до психологічної підтримки: інформувати студент_ок про про можливості отримати таку підтримку або надавати таку підтримку в окремих університетських центрах.
- Варто проводити внутрішнє навчання для викладач_ок та співробітни_ць ЗВО щодо запобігання дискримінації та упередженого ставлення за будь-якою ознакою, зокрема за місцем проживання чи народження студент_ки.
- Університети можуть включити компоненти про психологічний стан, підтримку, матеріальне становище до опитування щодо якості освіти у ЗВО. Це могло би виявляти й запобігати проявам дискримінації в університеті, в тому числі щодо студент_ок з ТОТ, а також швидко реагувати на проблеми студентства (які, наприклад, виникають через карантинні обмеження).
Для громадських організацій:
- Всеукраїнські проєкти та ініціативи можуть полегшувати інтеграцію студент_ок з ТОТ. Наші респондент_ки, які беруть участь у таких програмах, мають знайомих однолітків з усієї України. Завдяки цьому коло спілкування таких студент_ок не обмежується людьми з ТОТ, а тому вони можуть почувати себе менш окремішно та краще інтегруватися. Відповідно, корисно було би розробити програми культурно-освітніх обмінів для студент_ок з ТОТ з метою відвідування різних українських міст. Так студент_ки матимуть можливість познайомитися зі своїми однолітками з інших міст, а також зможуть побачити розвиток цих міст, ознайомитися з успішними практиками місцевого самоврядування, молодіжної політики, бізнесу та, в свою чергу, отримати краще уявлення, у яких сферах вони могли би розвиватися та працювати в Україні.
- Нашою пропозицією є більш активна промоція українських програм та ГО серед абітурієнт_ок і студент_ок з ТОТ. Студент_ки, які брали або беруть участь у громадських організаціях (таких як БУР, ФРІ чи в УАЛ) зазначали, що це допомагало їм адаптуватися до нових умов. Можливо, такі організації навіть могли би робити винятки або пільги для вступу до своїх організацій студент_ок з ТОТ.
- Наше дослідження показало, що студент_ки з ТОТ в окремих випадках можуть стикатись із проявами дискримінаційної поведінки з боку свого оточення. Вважаємо за доцільне запровадити навчання для медіа щодо чутливих тем, зокрема стосовно вступу з ТОТ.
- Порівняно зі студент_ками, які вступають з підконтрольних територій України, студент_ки з ТОТ мають більше складнощів при вступі та більше перешкод для інтеграції. Відповідно, продуктивним рішенням могла би бути розробка програми менторства для студент_ок з ТОТ у період вступу (для підготовки до ЗНО та переїзду) і перших місяців навчання (для інтеграції в новому місті та пошуку інших освітніх програм відповідно до інтересів студент_ок).
- Багато наших респонеднт_ок згадали про фінансові труднощі, з якими часто стикаються вступни_ці з ТОТ та їхні родини. Фінансові труднощі можуть заважати абітурієнт_кам вступати й інтегруватися. Відповідно, для їхньої підтримки можна було би запровадити конкурси стипендій від приватних фондів і меценат_ок на навчання за контрактом чи в приватних університетах для молоді з ТОТ.
Це дослідження тільки частково розкриває проблеми, пов’язані з процесом вступу та інтеграції вступни_ць з ТОТ у ЗВО на підконтрольній території. Варто також більш детально дослідити процес прийняття рішення серед студент_ок, які залишаються на окупованих територіях чи повертаються туди після певного часу, а також більш детально дослідити роль та мотивацію батьків вступни_ць.
Примітки
1. Розподіл областей за регіонами: Центр — Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Київська, Полтавська, Сумська,Черкаська, Чернігівська області та м. Київ; Схід — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області; Захід — Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області; південь — Миколаївська, Одеська, Херсонська області.
2. Immigrant integration indicators: Proposal for contributions to the formulation of a system of common integration indicators. General Directorate for Immigrant Integration of the Ministry of Labour and Social Affairs in Spain, 2006. — 64 p.
3. Measurement and Indicators of Integration. Council of Europe. Directorate of Social and Economic Affairs, 1998. — 198 p.
4. Home Office Indicators of Integration: third edition. London: Home Office Research Report 109, 2019. — 60 p.
5. Студент_ки обирають, чи вони хочуть отримувати цільові виплати, чи знижку на гуртожиток. Цільова виплата зазвичай є більшою, тому знижкою на гуртожиток з опитаних нами респондент_ок ніхто не користується.
6. З початку пандемії з боку тимчасово окупованих територій КПВВ працювали нестабільно, оскільки були встановлені обмеження на в’їзд та виїзд: https://www.dw.com/uk/vizy-i-dozvoly-yak-i-navishcho-separatysty-blokuiut-kpvv-na-donbasi/a-57387177.
7. Відповідно до чинного українського законодавства, на строкову військову службу призивають громадян-чоловіків, яким уже виповнилося 18 і ще не виповнилося 27 років. Відстрочка надається за станом здоров’я, сімейними обставинами, у разі навчання у закладах вищої чи фахової передвищої освіти та представникам окремих професій. «Призов» юнаків у так званих «ДНР» та «ЛНР» вперше почав проходити у 2021 році та мав охопити кілька сотень молодих людей віком від 18 до 27 років. Про «відстрочку» від «призову» в «указі» про нього не йдеться. В окупованому Криму, попри порушення міжнародного законодавства, також побутує практика «призову» людей віком від 18 до 27 років з умовами відстрочки, подібними до тих, що існують в Україні.
Автор_ки: Олександра Богданова, Дар’я Гетманова, Катерина Iваніщенко, Олександра Єгорченкова, Володимир Куделя, Анастасія Севостьянова, Дар’я Шаповалова.
Менторки: Олександра Слободян, Ліліана Філіпчук
Редагування і коректура: Роксолана Машкова
Дослідження провели учасни_ці навчального дослідницького проєкту аналітичного центру Cedos у рамках проєкту «Зміцнення організацій громадянського суспільства для підтримки реформ в Україні», що виконується за фінансової підтримки Програми Matra Королівства Нідерланди.
Матеріал відображає позицію автор_ок, яка може не збігатися з позицією аналітичного центру Cedos та Програми Matra Королівства Нідерланди.
Будь-яке використання матеріалів, розміщених у цьому виданні, дозволене за умови згадки першоджерела не пізніше другого абзацу тексту.
У цьому звіті ми використовуємо іменник з відділеним нижньою рискою («_») гендерованим закінченням для позначення особи, гендер як_ої невідомий чи не має значення в нинішньому контексті, та групи осіб різного гендеру, або гендер яких невідомий, або гендер яких не має значення в нинішньому контексті. Ми однаково поважаємо жінок, небінарних осіб та чоловіків. Оскільки в україномовному інформаційному просторі сьогодні набагато частіше підкреслюється існування чоловіків, ніж усіх інших (тобто більшості людей), ми, щоб врівноважити цей перекіс, використовуємо таку форму на позначення сукупності різних людей чи людини, гендер як_ої невідомий.
Підтримати Cedos
Під час війни в Україні ми збираємо та аналізуємо дані про її вплив на українське суспільство, зокрема, у сферах житла, освіти, соціального захисту й міграції
Підтримати
