Головна
Дослідження
Культура в умовах пандемії: аналіз проблем і наслідків

культура

29.11.2021

Культура в умовах пандемії: аналіз проблем і наслідків

Пандемія Covid-19 триває вже другий рік, що суттєво вплинуло на сферу культури в Україні. Cedos проаналізував основні аспекти реагування на пандемію COVID-19 з боку органів влади в Україні у 2020-2021 роках, забезпечення доступу до культурних послуг і потреб та вплив пандемії на зайнятих у секторі. Аналіз опубліковано в межах проєкту «Європейський Союз для сталості громадянського суспільства в Україні», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Юлія Назаренко

аналітикиня Cedos (2018-2024), заступниця директора (2024)

Олена Сирбу

аналітикиня Cedos (2018-2024)

Поділитись:

Вступ

Культура є частиною самореалізації та дозвілля людини. Право на вільну участь у культурному житті спільноти закріплене у 27 статті Декларації прав людини.

У довгостроковій перспективі залучення у культурні активності може позитивно впливати на фізичне та психічне здоров’я і добробут як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Участь у культурних і мистецьких активностях серед молоді може впливати на життєві шанси, зокрема збільшувати ймовірність отримання вищої освіти й покращувати результати навчання. Крім цього, доступ до культури є можливістю відпочивати, навчатися, формувати спільноту.

Однією з особливостей сектору культури є масові заходи, зокрема фестивалі, бієнале, концерти, кінопокази, вистави. Водночас пандемія COVID-19 спричинила хвилю закриття закладів культури та трансформацію культурних подій. Під час першого локдауну навесні 2020 року організатор_ки більшості культурних заходів в Україні скасували або перенесли їх на пізніший час. Невелика частина культурних інституцій одразу перенесли свої активності в онлайн-формат. Згодом більшості культурних інституцій і організацій як в Україні, так і поза її межами довелося адаптувати свої заходи під цифровий формат, часто без попередньої підготовки або навичок проведення подій онлайн.

Під час пандемії у секторі культури відбулися також значні зміни, які не були пов’язані з коронавірусом напряму. У 2021 року в Українському культурному фонді змінилося керівництво, зокрема було переобрано Наглядову раду, що спричинило кризу в інституції. Через це реалізація грантів почалася на півтора місяця пізніше. Частині проєктів, які отримали високі оцінки експерт_ок, було відмовлено у фінансуванні. Крім цього, відбувалися втручання в конкурси на посади очільни_ць таких інституцій як «Довженко-центр» та «Мистецький арсенал». У відповідь на загрози роботи державних культурних інституцій у жовтні 2021 року було створено «Коаліцію дієвців культури». Ці процеси не були частиною нашого аналізу, бо напряму не пов’язані з пандемією, однак вони справили важливий вплив на сферу культури, який потребує окремого вивчення.

Для того, щоби зрозуміти вплив пандемії COVID-19 та її наслідків на культурний і креативний сектор, ми описали і проаналізували основні аспекти реагування на пандемію COVID-19 з боку органів влади в Україні у 2020-2021 роках, забезпечення доступу до культурних послуг і потреб та вплив пандемії на зайнятих у секторі. У межах підготовки аналітичної записки ми провели два експертні інтерв’ю з представни_цями об’єднань закладів культури, а також проаналізували дані, зібрані під час попредніх досліджень Cedos у цій сфері, проведених цього року.

Реагування на пандемію та державна підтримка

На початку весни 2020 року в Україні було введено перший локдаун у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби. Карантин було запроваджено 12 березня: було закрито для відвідування всі заклади культури, скасовано всі масові заходи.

Переважно на початку пандемії Міністерство культури та інформаційної політики (далі — МКІП) надавало рекомендації для бюджетних установ та окремих напрямків ККІ про те, як їм виходити після жорстких обмежень або діяти під час карантину. 25 березня 2020 року МКІП разом із Профспілкою працівників культури випустили рекомендації щодо умов роботи працівни_ць закладів культури. У них ішлося про необхідність дотримання норм чинного законодавства: забезпечувати працівни_ць культури умовами дистанційної роботи, не знижувати заробітну плату, не скорочувати та не звільняти, не допускати примусового відправлення працівни_ць у відпустки. Крім цього, у рекомендаціях були окреслені безпекові рекомендації, щоб не проводити масові та колективні заходи.

Також були рекомендації для закладів культури щодо виходу з локдауну, який був весною 2020 року. Зокрема у них ішлося про те, що керівни_ці закладів культури мають забезпечити доїзд своїх працівни_ць на роботу, дотримання протиепідеміологічних заходів, відновлення репетицій у закладах культури з певними обмеженнями. Були також окремі рекомендації щодо організації зйомок фільмів, серіалів і кліпів, які містили здебільшого поради щодо дотримання соціальної дистанції, індивідуальної гігієни, а також аспекти, які стосувалися організації дистанційної зйомки.

В Україні через початок пандемії загострилися питання з фінансуванням сектору культури. У березні 2020 року були спроби зменшити фінансування Міністерства культури, молоді та спорту на 7 мільярдів гривень. Таким чином суттєво скорочувався бюджет Українського культурного фонду (далі — УКФ), який залишався одним із небагатьох джерел державної підтримки. Це спричинило критику з боку представни_ць культурних інституцій. Зрештою бюджет переглянули і затвердили його, але все одно зі скороченнями. Так, бюджет Українського культурного фонду мав бути 462 мільйони, а залишився 400,86 млн грн.

16 червня 2020 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв’язку з дією обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19», який передбачав підтримку культурних і креативних індустрій. Зокрема, були ухвалені рішення про введення податкових пільг зі сплати оренди, звільнення від деяких податків, можливості зменшення орендної плати за нерухоме майно. Поміж іншого було надано державну субсидію на розвиток кінопроєктів і спрощено процедуру державної допомоги суб’єктам господарювання, які зазнали втрат через пандемію.

Крім того, закон містив зміни про регулювання діяльності Українського культурного фонду й Українського інституту книги. Зокрема, в повноваженнях УКФ закріплювалося надання грантів інституційної підтримки «юридичним особам усіх форм власності для забезпечення конкурентоспроможності та створення робочих місць в умовах дії запроваджених відповідно до законодавства обмежень господарської діяльності, зумовлених надзвичайною ситуацією чи надзвичайним станом, або вжиття адміністративних та (або) медико-санітарних заходів (карантин)».

У липні 2020 року УКФ створив окрему програму підтримки «Культура в часи кризи: інституційна підтримка», яка мала на меті підтримати юридичних осіб різних форм власності в умовах пандемії. Це дало можливість організаціям та ініціативам залучити додаткове фінансування. Попри короткі терміни програми, вона стало важливою підтримкою для багатьох установ. Водночас, до слабких сторін грантового фінансування можна віднести його меншу сталість, а також конкурсні засади відбору найкращих заявок, більше можливостей написання яких мають краще забезпечені заклади культури. Тим, хто вже мали ресурси й досвід взаємодії з донорами, було простіше отримати антикризову допомогу, ніж менш спроможним закладам.

У липні 2020 року було запроваджено адаптивний карантин, відповідно до якого територія України розділялася на різні зони епідеміологічної безпеки: «зелену», «жовту», «помаранчеву» та «червону». У «зеленій» та «жовтій» зонах дозволялася робота закладів культури, але деякі з них, зокрема кінотеатри та театри, мали працювати за умови не більш ніж 50% заповнюваності місць. Дозволялося проведення масових культурних заходів за участі не більше як однієї особи на 5 кв. метрів площі будівлі або території (якщо захід проводиться на відкритому повітрі). У «помаранчевій» зоні масові культурні заходи дозволялися за участю не більш ніж 100 осіб і не більше однієї особи на 20 кв. метрів площі будівлі або території (якщо захід проводиться на відкритому повітрі). У «червоних» зонах усі заклади культури мали бути закриті та переведені на дистанційну роботу, а також заборонялося проведення масових заходів. Тоді ж, у липні 2020 року, Кабінет Міністрів України (далі — КМУ) прийняв постанову, яка продовжувала роботу закладів культури з 22:00 до 23:00. За словами міністра культури, деяким закладам культури, зокрема кінотеатрам і театрам, потрібно було дозволити працювати після 23:00, бо частина сеансів і спектаклів припадають на нічний час.

У листопаді 2020 року уряд ввів карантин вихідного дня, який обмежував роботу закладів культури та проведення масових заходів. Однак у грудні його вже скасували, і на всій території України заклади, які проводять масові заходи, такі як кінотеатри та театри, мали працювати з наповненістю залів до 50%, а музеї та галереї — з розрахунку 1 людина на 20 кв. м і з дотриманням соціальної дистанції. З 8 по 24 січня 2021 року на всій території України був введений локдаун, під час якого заклади культури були зовсім закриті. Із лютого знову почав діяти адаптивний карантин із кольоровим зонуванням. Навесні 2021 року всі області України опинилися в червоній зоні, тому заклади культури знову залишалися закритими.

У квітні 2021 року КМУ затвердив перелік КВЕДів, за якими ФОПи та наймані працівни_ці у червоних зонах, які втратили дохід, могли отримати одноразову допомогу у розмірі 8 тисяч гривень. Серед КВЕДів були й ті, що стосуються сектору культури та креативності, зокрема діяльності кінотеатрів, театрів, музеїв і бібліотек. Однак серед них не було інших КВЕДів, за якими діють ФОПи та інші юридичні особи у секторі культури, наприклад: 74.20 Діяльність у сфері фотографії, 90.03 Індивідуальна мистецька діяльність, 58.11 Видання книг, 58.19 Інші види видавничої діяльності. За словами представника МКІП, міністерство врахувало думку представни_ць креативних індустрій про те, які КВЕДи варто подавати, щоб отримати матеріальну допомогу, але у результаті перелік був врахований лише частково.

У липні 2021 року була прийнята постанова КМУ, за якою у разі погіршення епідеміологічної ситуації заклади культури у «жовтій» зоні змогли б працювати лише за умови 80% вакцинованих працівни_ць, а у «червоній» зоні — за умови 100% вакцинованих. Почав формуватися перелік професій, для яких щеплення є обов’язковим: працівни_ці освіти, працівни_ці центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів. За словами Міністра охорони здоров’я, невдовзі до цього переліку увійдуть працівни_ці всіх державних установ, організацій та підприємств.

Вплив пандемії на доступність культури

2.1 Вплив на сферу культури в Україні та світі

За дослідженням ЮНЕСКО, найбільше постраждали ті напрямки сектору культури, які передбачають більше фізичної включеності та соціальної взаємодії. Тож заклади культури (зокрема театри, кінотеатри, музеї, бібліотеки), а також масові культурні події постраждали більше, ніж ті активності, до яких є доступ з дому (стрімінгові платформи, книжки тощо). Наприклад, зазначається, що через пандемію навесні 2020 року було зачинено 90% музеїв — об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

У 2020 році було скасовано велику кількість публічних подій. Наприклад, третина бієнале по всьому світу були скасовані. В Україні також більшість масових заходів були скасовані та перенесені на наступний рік, серед них: літературний фестиваль «Книжковий арсенал», музичні фестивалі Atlas Weekend, UPark, «Файне місто» та інші. Деякі змогли адаптуватися до онлайн-формату — наприклад, Міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA, який зазвичай транслював кінострічки в кінотеатрах, у 2020 році розмістив фільми на онлайн-платформі. А деякі події все ж відбулися з дотримання карантинних обмежень — наприклад, міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» проходив на свіжому повітрі з дотриманням соціальної дистанції, бо на той час, влітку 2020 року, рівень захворюваності був менший.

Закриття закладів культури та скасування масових культурних заходів викликало реакцію з боку культурних інституцій. Зокрема, інституції приєднувалися до міжнародних флешмобів, таких як #MuseumFromHome, #stayathome, #museumcoffeebreak. 12 травня 2020 року відбулася масштабна акція «Стоп культурний карантин», яка мала на меті привернути увагу до кризи, спричиненої пандемією, а також браку реакції на неї з боку держави у секторі культури.

Багато міжнародних досліджень, звертаючи увагу на вплив пандемії на сектор культури, передусім досліджують економічні втрати. Зокрема, культурні заклади, організації та події, які передбачали фізичну взаємодію з відвідувачка_ми і мали менше можливості адаптуватися до дистанційної роботи, зазнали більших фінансових втрат. Крім того, оцінки економічних втрат свідчать про втрати робочих місць, зайнятості та скорочення доходів багатьох людей, які працюють у секторі культури.

Загалом у середньому за один вікенд в Україні культурні та креативні індустрії втратили 324,16 млн грн, водночас кіномережі — 17,13 млн грн. Податкові надходження від частини культурних і креативних індустрій також знизилися. Найбільше падіння по сплаті податків і ЄСВ продемонстрували КВЕДи «59.14 Демонстрацiя кiнофiльмiв», «59.13 Розповсюдження кiно- та вiдеофiльмiв, телевiзiйних програм», «90.02 Дiяльнiсть iз пiдтримки театральних i концертних заходiв», «59.12 Компонування кiно- та вiдеофiльмiв, телевiзiйних програм», «74.20 Дiяльнiсть у сферi фотографiї», «32.20 Виробництво музичних iнструментiв».

Наразі наявні в Україні дослідження про вплив коронавірусу на сферу культуру переважно стосуються економічних втрат. Однак немає досліджень про те, як брак або обмежений доступ до культурних подій вплинув на населення.

2.2 Вплив на заклади культури в Україні

Як уже було зазначено вище, з березня до червня 2020 року заклади культури були закриті. Поступово послаблювати карантинні обмеження почали у травні 2020 року. Тоді очільни_ці 7 музеїв України звернулися із заявою до уряду, що не зможуть розпочати роботу з 11 травня, бо не мають ресурсів на забезпечення закладів засобами індивідуального захисту та дезинфекції, а також через те, що у Києві на той момент не працював громадський транспорт. З впровадженням адаптивного карантину заклади почали діяти з певними обмеженнями, зокрема з дотриманням соціальної дистанції, обмеженням кількості відчвідувач_ок (у театрах і кінотеатрах).

Рекомендації МОЗ з організації роботи у закладах культури були затверджені лише в липні 2020 року. Відповідно до них:

має бути визначена особа, яка робитиме температурний скрінінг на вході до закладу;
мають бути інформаційні матеріали про COVID-19;
не можна допускати скупчення відвідувач_ок;
слід дотримуватися соціальної дистанції між відвідувач_ками;
слід забезпечити працівни_ць масками, антисептиками;
має бути надана інструкція про те, як часто треба мити руки.

В умовах пандемії важливим аспектом є забезпечення закладів культури засобами індивідуального захисту та засобами дезінфекції. Згідно з постановою КМУ від 8 липня 2020 року, було виділено «34403,1 тис. гривень (видатки споживання) на безповоротній основі — для закупівлі засобів індивідуального захисту та гігієни підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики, для запобігання ускладненню епідемічної ситуації внаслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Однак лише частина закладів культури належать до підпорядкування Міністерства культури. Комунальні заклади культури слід забезпечувати з місцевих бюджетів. За весь час пандемії не було оприлюднено розрахунків щодо того, скільки потрібно коштів для забезпечення закладів культури засобами індивідуального захисту. Також немає моніторингу щодо того, чи всі громади спроможні забезпечити засоби індивідуального захисту для працівни_ць закладів культури.

Як уже було зазначено раніше, згідно з постановою КМУ у липні 2021 року, за умови погіршення епідеміологічної ситуації працюватимуть лише ті заклади культури, де будуть вакциновані не менше 80% працівни_ць. Відповідно до дорожньої карти, працівни_ці культури не є пріоритетною групою для вакцинації. Через це не було визначено, яким чином має бути організована їхня вакцинація — як це зробили, наприклад, для працівни_ць освіти. Натомість у закладах культури це організовували окремі керівни_ці та профспілкові організації, до яких виїжджали мобільні бригади. Також немає даних щодо того, скільки працівни_ць закладів культури наразі вакциновані. Наприклад, за повідомленням голови Черкаської ОДА, станом на жовтень 2021 року в області були вакциновані лише 50% працівни_ць культури. Водночас на сайті МКІП не публікують прицільні інформаційні повідомлення про важливість вакцинації працівни_ць культури.

Наразі в Україні не проводилося досліджень, які б встановили, як пандемія вплинула на роботу закладів культури. Можна припустити, що ті заклади культури, які постійно проводять масові заходи — наприклад, кінотеатри, театри, будинки культури — постраждали більше, ніж заклади, де відвідувач_ки можуть зберігати соціальну дистанцію, зокрема бібліотеки чи музеї. Кінотеатри та театри під час адаптивного карантину могли працювати лише за умови не більш ніж 50% заповнюваності. Це підтверджується зниженням у порівнянні з 2019 роком кількості сплачених податків за КВЕДами, які стосуються демонстрації фільмів (на 45%) та діяльності з підтримки театральних і концертних заходів (на 11%).

Пандемія посилила потребу в діджиталізації забезпечення культурних потреб. Частині закладів культури вдалося адаптуватися й перейти в онлайн-формат. Переваги мали заклади, які вкладали ресурси у діджиталізацію до пандемії, а також мали матеріально-технічне забезпечення та підключення до Інтернету. А також заклади, які загалом мають більше ресурсів, зокрема розташовані у великих містах. Наприклад, бібліотеки змогли перевести частину своїх активностей, зокрема презентації, дискусії, гуртки за інтересами, в онлайн-формат. Деякі бібліотеки пропонували відвідувач_кам віртуальні книжкові виставки, рекомендаційні списки літератури, почали активно вести соціальні мережі, організовували онлайн-заходи. Деякі бібліотеки також організували доставку книжок додому.

Музеям, які мали можливості та ресурси, теж простіше було адаптувати свої активності до онлайн-формату. Наприклад, Музей Ханенків публікував відео з описами експонатів музею, Національний художній музей організовував віртуальні екскурсії. Натомість кінотеатрам або театрам могло бути важче адаптуватися до цього формату, бо вони проводять масові заходи. Під час пандемії як в Україні, так і в інших країнах зросла популярність стрімінгових платформ, які транслюють кіно. Однак створювати такі онлайн-платформи кінотеатри можуть не мати можливості. Деякі театри, які мали ресурси, переспрямували свою роботу в соціальні мережі та транслювали свої вистави онлайн.

Деякі органи влади на місцевому рівні надавали рекомендації щодо того, яким чином заклади культури можуть організувати свою роботу онлайн. Однак тут були викладені лише деякі формати роботи, а також, можливо, не було враховано, що не всі заклади культури можуть це робити.

За весь час пандемії не було цілеспрямованої програми на державному рівні, яка б спрямовувала додаткові кошти на забезпечення закладів культури відповідною технікою для того, щоб вони могли повноцінно забезпечувати дистанційний формат роботи. Наразі немає моніторингу й аналізу матеріально-технічного забезпечення закладів культури.

2.3 Вплив на відвідувач_ок

З введенням карантинних обмежень і залежно від карантинних обмежень заклади культури були вимушені адаптуватися до дистанційного формату роботи. У 2020 році під час локдаунів, за даними дослідження, проведеного серед музеїв європейських країн, кількість відвідувач_ок скоротилася на 27%-75%. Наприклад, згідно з аналітичною довідкою «Вплив карантинних обмежень на культуру, туризм та креативні індустрії в Україні в 2020 році», відвідування мереж кінотеатрів знизилося на 39%. За спостереженнями працівни_ць закладів культури, з якими ми проводили експертні інтерв’ю, після зняття суворих обмежень і переходу на адаптивний карантин кількість відвідувач_ок культурних подій зменшилася. Експерт_ки пов’язують це зі зменшенням доходів у їхньої аудиторії та впливом пандемії на практики проведення вільного часу серед населення, зокрема зменшення потреби в соціалізації та колективному культурному дозвіллі. Однією з причин також міг бути страх відвідувач_ок захворіти на COVID-19. Дослідження про участь людей у культурних активностях, проведене у Великій Британії, також показало, що ті, хто боялися захворіти, переважно брали участь у культурних активностях онлайн.

Зважаючи на розрив забезпечення швидкісним Інтернетом між міським і сільським населенням в Україні, можна припустити, що мешкан_ки сільської місцевості мали дуже обмежений доступ до тих культурних заходів, які проводилися онлайн. А з іншого боку, у сільських місцевостях, де немає доступу до якісного Інтернету, заклади культури не могли забезпечити належного доступу до культурних заходів. Також втратити доступ до культурних активностей могли люди з низьким доходом, які не мають належного технічного забезпечення.

Крім цього, для того, щоб мати доступ до онлайн-активностей, необхідно володіти цифровою грамотністю. Згідно з дослідженням Міністерства цифрової трансформації, станом на 2019 рік 53% населення України володіють цифровими навичками нижче базового рівня. Також майже не володіють цифровими навичками люди літнього віку (60-70 років), тому вони можуть мати обмежений доступ до культурних активностей онлайн.

Як пандемія вплинула на працівни_ць культурної сфери

3.1. Загальні характеристики зайнятості у сфері культури

В Україні частина зайнятих у сфері культури є найманими працівни_цями. Наймані працівни_ці мають оформлені трудові відносини з роботодав_ицями у формі трудового договору. Натомість зайнятість частини працівни_ць сфери є атиповою, що загалом є характерним для культурних і креативних індустрій (Travkina & Sacco, 2020). Такій формі зайнятості властиві самозайнятість або приховані трудові відносини (IDEA Consult et al., 2021; Naylor et al., 2021). У дослідженні аналітичного центру Cedos приховані трудові відносини визначаються як ті, в рамках яких «зайняті перебувають з певною установою чи підприємством у відносинах, що мають ознаки трудових, проте не мають укладеного трудового договору (в т. ч. строкового контракту), а працюють, зокрема, або без жодного письмового оформлення своїх відносин, отримуючи винагороду за свою працю “у конверті”, або на підставі цивільно-правових договорів» (Лазаренко та ін., 2021, с. 18). Згідно з дослідженнями, у культурних і креативних індустріях переважає тимчасова, неповна або проєктна зайнятість (IDEA Consult et al., 2021; Naylor et al., 2021). Зайняті в сфері культури мають нестабільний та/або низький дохід, можуть поєднувати кілька робіт, а також стикаються з випадками неоплати зробленої роботи від недобросовісних працедав_иць. Також для сектору культури характерними є волонтерства й неоплачувані стажування, часом довготривалі. Наслідками такого формату зайнятості можуть бути самоексплуатація й вигорання працівни_ць. Такі умови праці посилюють вразливість зайнятих у секторі, зокрема до зовнішніх викликів, таких як пандемія COVID-19. Це означає, що пандемія могла сильніше вплинути на зайнятих у сфері культури, особливо на тих, чия діяльність частково або повністю пов’язана з організацією масових заходів, зокрема у бібліотеках, клубних закладах або кінотеатрах. Проведення публічних подій в онлайн-форматі могло потребувати значних додаткових ресурсів з боку працівни_ць культурних закладів та інституцій.

Зайнятість у сфері культури є гендерованою (Семерин, 2020; Стан та просування рівних можливостей для жінок та чоловіків у культурних та креативних індустріях в Україні, 2018). У 2020 році в Україні дві третини (66,6%) штатних працівн_иць у сфері творчості, мистецтва та розваг були жінками, водночас у бібліотеках, архівах, музеях та інших закладах культури працювали понад три чверті жінок (77,1%) (Сеник, 2021, с. 61). Крім того, у 2020 році розрив між середньомісячною заробітною платою чоловіків і жінок, які є штатними працівни_цями й зайняті у мистецтві, спорті, розвагах та відпочинку, був найбільшим з-поміж інших видів економічної діяльності. У цих сферах заробітна плата жінок до заробітної плати чоловіків становила 63,5%, жінки отримували 8049 грн, чоловіки — 12680 грн, а у середньому розрив в оплаті праці між жінками й чоловіками був 79,6% (Сеник, 2021, с. 58).

Хатню і доглядову працю в Україні переважно виконують жінки (Дутчак, 2017; Малиш, 2018). Обсяг цієї праці збільшився через закриття закладів загальної середньої освіти, перехід на дистанційну форму навчання та збільшення тривалості шкільних канікул внаслідок пандемії COVID-19. Під час локдаунів діти постійно перебували вдома через неможливість відвідувати заклади освіти й гуртки. Для працівни_ць культури, які мають дітей і мали працювати дистанційно, це означало збільшення навантаження та зменшення вільного часу.

Офіційна статистика не демонструє реальні цифри щодо зайнятих у секторі культури. По-перше, це пов’язано з різним розумінням галузей, які входять у культурний і креативний сектор. Наприклад, у нього можуть включати працівни_ць IT-сектору, умови праці й дохід яких можуть відрізнятися від працівни_ць закладів культури, зокрема бібліотек, музеїв або кінотеатрів. По-друге, опитування щодо зайнятості включають лише основну оплачувану роботу респондент_ок і не відображають дані про другу роботу або неоплачувану працю, що є характерним для сектору культури. Наприклад, згідно з результатами дослідження умов праці у сфері культури та креативних індустрій в Україні, більше третини (38%) опитаних мають іншу оплачувану зайнятість (Лазаренко та ін., 2021, с. 105). Тому частина працівни_ць є «невидимими» (приховані трудові відносини, сезонні працівни_ці, стажер_ки), і вони можуть бути не репрезентовані статистично.

Дані про заклади культури в Україні можуть бути неточними або неповними. Наприклад, через реформу децентралізації відбувається трансформація централізованих бібліотечних систем у громадах, в результаті чого кількість бібліотек змінюється. Наявність даних безпосередньо впливає на спроможність органів влади реагувати на виклики, спричинені пандемією COVID-19. Наприклад, брак даних про кількість працівни_ць і закладів культури впливає на прийняття рішень щодо того, кого потрібно підтримувати і яким має бути обсяг цієї підтримки.

3.2. Вплив пандемії COVID-19 на найманих працівни_ць культури

Іноземні дослідження впливу пандемії COVID-19 на сферу культури демонструють суттєве скорочення робочих місць і зменшення заробітної плати у культурних і креативних індустріях. Згідно з оцінками дослідни_ць, у 2020 році загальне скорочення робочих місць у культурних і креативних індустріях могло становити до 10 млн робочих місць (Naylor et al., 2021). Культурні та креативні індустрії є одними з найбільш постраждалих від пандемії COVID-19, у регіонах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) скорочення робочих місць становить від 0,8 до 5,5% (Travkina & Sacco, 2020). Дохід 55% працівни_ць культурних і креативних індустрій у Південній і Центральній Америці знизився більше ніж на 80% у липні-вересні 2020 року (Naylor et al., 2021). Згідно з дослідженням аналітичного центру Cedos, 21% опитаних працівни_ць культурних і креативних індустрій в Україні зазначили, що внаслідок пандемії COVID-19 втратили основну та додаткову зайнятість (Лазаренко та ін., 2021).

У листопаді 2020 року міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко зазначив, що в Україні через карантинні обмеження, запроваджені внаслідок пандемії COVID-19, представни_ці культурних і креативних індустрій втратили 3 мільярди доларів доходів і 300 тисяч робочих місць.

В Україні працівни_ці комунальних і державних закладів культури могли отримувати принаймні частину заробітної плати під час локдаунів. Водночас власни_ці приватних закладів культури могли виплачувати заробітну плату частково, відправити у відпустку за власний рахунок або навіть звільнити працівни_ць.

Під час локдаунів найманих працівни_ць у закладах культури могли відправляти на простій не з вини працівни_ці. Згідно з КЗпП це означає, що працівни_ці цих закладів отримують не нижче 2/3 свого окладу. Найманих працівни_ць також могли відправити у неоплачувану відпустку. Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», «термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін» (не більше 15 календарних днів на рік). Це могло вплинути на те, що частина найманих працівни_ць впродовж тривалого часу отримували заробітну плату меншу, ніж потрібна для забезпечення їхніх життєвих потреб. Водночас наймані працівни_ці, яких відправили у неоплачувану відпустку, не отримували заробітну плату взагалі, що могло призвести до звільнення через втрату доходу.

Працівни_ці комунальних і державних закладів культури більш захищені, ніж працівни_ці приватних. Частина з них отримують заробітну плату з коштів місцевого або державного бюджету, а тому є більш захищеними від затримки виплат заробітної плати. Можна також припустити, що працівни_ці комунальних і державних закладів культури з нижчою ймовірністю будуть звільнені з їхнього місця роботи.

Менш захищені працівни_ці сфери культури, зокрема ті, хто не мали фінансової подушки безпеки, могли звільнитися та працевлаштуватися у більш прибуткових і захищених індустріях. Дослідження умов праці у сфері культури та креативних індустрій в Україні продемонструвало, що 20% опитаних працівни_ць знайшли додаткову зайнятість під час пандемії, а 8% зареєструвалися як фізична особа — підприємець (Лазаренко та ін., 2021). Водночас 10% працівни_ць культурних і креативних індустрій були відправлені в неоплачувану відпустку під час локдауну (Там само). Наприклад, у мережі кінотеатрів «Multiplex» під час локдаунів працівни_ці почергово виходили в неоплачувану відпустку, а після послаблення карантинних заходів поверталися на робочі місця (Давимука et al., 2020). Вимушена відпустка за власний рахунок означає, що частина працівни_ць могли втратити основне джерело доходу, а згодом — звільнитися через необхідність шукати іншу оплачувану зайнятість.

Водночас у секторі культури були приклади, коли роботодав_иці намагалися убезпечити працівни_ць від звільнення. Наприклад, мережа кінотеатрів «Планета кіно» на початку першого локдауну у березні 2020 року виплачувала 70% заробітної плати, а згодом — 50%. Після першого локдауну працівни_ці отримували до 70% виплат заробітньої плати (Там само).

3.3. Вплив пандемії на самозайнятих і тих, хто не має оформлених трудових відносин з роботодавцем

Найбільше від пандемії постраждали самозайняті й ті, хто не мали оформлених трудових стосунків з роботодавцями (Naylor et al., 2021). Також у найменш захищеній позиції були сезонні працівни_ці. Натомість заходи, які запроваджували національні й місцеві органи влади для підтримки працівни_ць культурного та креативного сектору, були скоріше недоступними для атипово зайнятих (Travkina & Sacco, 2020). У 2020 році в культурних і креативних індустріях Великої Британії фрилансер_ки могли втратити роботу з імовірністю 43%, натомість імовірність втрати роботи найманими працівни_цями становила 7% (Naylor et al., 2021). Згідно з опитуванням, проведеним у межах дослідження умов праці у сфері культури та креативних індустрій в Україні, у 2021 році 4% опитаних припинили діяльність як фізична особа — підприємець. Водночас через брак даних щодо людей, які не перебувають в оформлених трудових відносинах з роботодав_ицями, складно реально оцінити вплив пандемії на зайнятих у сфері культури в Україні. Крім цього, в Україні особи, оформлені як ФОП, не могли скористатися оплачуваним лікарняним у випадку COVID-19.

Органи влади ситуативно підтримували самозайнятих і тих, хто не мали оформлених трудових відносин з роботодавцем. Частина самозайнятих, які мають статус ФОП, могли отримати одноразову фінансову допомогу від держави в розмірі 8 тисяч гривень. Проте ця допомога могла бути недостатньою й не покрити втрату основних джерел доходів. Крім того, частина людей, які не мають статусу ФОП і працювали без оформлених трудових відносин, взагалі могли не отримати допомогу від держави, зокрема виплати по безробіттю. Наприклад, якщо ті, хто працювали без оформлення трудових відносин, молодші за 35 років, вони могли отримувати допомогу з безробіття у мінімальному розмірі строком на 180 календарних днів. Під час карантину і 30 днів після його закінчення це 1 тис грн, після цього — 650 грн. Водночас зайняті без оформлених трудових відносин і старші за 35 років не мали право на виплату допомоги з безробіття (Пирожок, 2020). Згідно з даними про мережі кінотеатрів України, скорочення штату найбільше вплинуло на сезонних працівни_ць (Давимука et al., 2020).

Зайнятість у секторі культури часто є проєктно-орієнтованою. Результати опитування аналітичного центру Cedos демонструють, що у 2021 році у майже половини (49%) опитаних незалежних фахів_чинь зменшилася кількість проєктів або замовлень, водночас 13% втратили всі проєкти або замовлення (Лазаренко та ін., 2021). Втрата проєктів або замовлень може спричинити тимчасовий або перманентний перехід зайнятих у сфері культури в інші сфери.

3.4. Інші аспекти впливу пандемії COVID-19 на зайнятих у сфері культури

Одним із наслідків пандемії COVID-19 є прискорення діджиталізації й тимчасова необхідність працювати онлайн. Це могло бути викликом для тих працівни_ць сфери культури, які не мають достатнього матеріально-технічного забезпечення та/або не володіють необхідними для дистанційної праці цифровими навичками. Водночас частині працівни_ць довелося оперативно перелаштуватися на онлайн-формат роботи, що могло збільшити робоче навантаження.

Пандемія COVID-19 зменшила можливості для нетворкінгу й міжінституційної співпраці. Робота зайнятих у секторі культури, особливо самозайнятих і незалежних фахів_чинь, часто залежить від соціальних зв’язків, «теплих» контактів і можливостей нетворкінгу для майбутніх проєктів (Banks, 2007; Oakley, 2006). Джерелом таких зв’язків переважно є неформальне спілкування — наприклад, на професійних заходах, публічних подіях, волонтерстві або стажуванні. Пандемія COVID-19 обмежила можливості офлайн-комунікації. Це могло особливо вплинути на культурних працівни_ць, які тільки починають працювати у сфері культури й ще не мають сталих професійних зв’язків.

Також пандемія COVID-19 послабила міжнародні культурні зв’язки через фізичні обмеження на подорожі та скасування культурних проєктів і резиденцій. Наприклад, у 2020 році низка культурних інституцій скасували або перенесли мистецькі резиденції на 2021 рік. Це позбавило роботи частини тих, хто були долучені до підготовки й реалізації міжнародних активностей.

Пандемія COVID-19 вплинула на участь художни_ць у професійних активностях в Україні та інших країнах. Згідно з результатами дослідження «Статистичний портрет молодо_ї художни_ці», протягом 2020-2021 років кількість художни_ць, які не мали досвіду участі у виставках в Україні та за кордоном, зросла у порівнянні з 2018-2019 роками (Куделя та ін., 2021, с. 173-174). Крім цього, зменшилася кількість художни_ць, які брали участь в українських і закордонних резиденціях, воркшопах, фестивалях та освітніх форматах.

За оцінками експерт_ок, пандемія COVID-19 скоротила кількість робочих місць у секторі культури як в Україні, так і в інших країнах. Це посилило прекарність і незахищеність культурних працівни_ць. Водночас це змусило частину працівни_ць сектору змінити сферу зайнятості та працевлаштуватися — можливо, тимчасово — на більш захищеній роботі. Ми можемо припускати, що частина зайнятих у секторі культури могли взагалі змінити сферу зайнятості. Наявність і ефективність заходів з подолання наслідків пандемії від органів влади визначатимуть, наскільки перманентними стануть ці наслідки пандемії COVID-19.