«Urban Curators» – організація, що реалізує проєкти різного масштабу (від міста до окремої будівлі) та різних підходів (від концепцій просторового розвитку до досліджень неформальних ініціатив).

Розповіла про кейс співзасновниця ініціативи Ірина Яковчук.

Контекст кейсу

  • Алея 12,7 – велопішохідний маршрут вздовж лівого берега Південного Бугу у Вінниці. 
  • Нещодавно відбулись зміни у законодавстві України, відповідно до яких кожен громадянин та громадянка України має мати безперервний та безперешкодний доступ до усіх водних об’єктів у містах, містечках та селах. Міська рада Вінниці розробила програму та стратегію із забезпечення такого доступу. У рамках цієї програми розробляється проєкт «Алея 12,7».

Методологія

дослідницькі прогулянки, інтерв’ю-прогулянки («променадологія»), просторовий аналіз, фотографування, мапування, зустрічі зі стейкхолдерами, консультації з експерт_ками.

  • Дослідження крос-дисциплінарне, охоплює різні дисципліни: архітектура, соціологія, економіка.
  • Географічні рамки дослідження: визначили, щоб зрозуміти, яким чином працювати з територією.
  • Теоретичні рамки: дослідження Джеймса Гіббсона про екологічний підхід у візуальному сприйнятті. Роботи Сетти Лоу і Тіма Інгольна. Усі вони спирались на людино-, природо-, ландшафтно- орієнтований підхід. Задачею було показати саме ті характеристики простору, що є важливими для людей.
  • Інтерв’ю-прогулянки: 25 інтерв’ю. Просили людей водити своїми звичними маршрутами і розказувати, чому вони сюди ходять, розказувати свої спогади.
  • Просторовий аналіз: робили за допомогою екологічної матриці за Гіббсоном – щоб зрозуміти, які є бар’єри, яким чином люди їх долають.
  • Зустріч зі стейкхолдерами: зрозуміти їхні інтереси, виявити, чи є можливість робити певні зміни вже зараз.

Виклики дослідження

  • Перед нами стояли дуже різні задачі: зрозуміти й людей, і простір. Потрібно було зрозуміти не лише те, як люди рухаються, а і як вони ментально сприймають алею: чи сприймають її як єдине ціле, наскільки глибоко до води заходять, чи користуються алеєю. Потрібно було визначити характерні просторові зони, які вже виділились за користуванням та за тим, як місце виглядає. 
  • Мали напрацювати рекомендації і стратегічні, і акупунктурні: з одного боку, запропонувати візію, з іншого – точкові невеликі втручання, які могли б допомогти алеї ожити, з’єднатись і бути єдиним простором. Рекомендації мали бути корисними для проєктантів, що розробляють проєкт від міста. Водночас вони мали пропонувати тактичні кроки, з якими можуть працювати проєктанти та ініціативи.
  • Викликом було чути замовника і проєктанта та відповідати їхнім очікуванням. Водночас – не відмовлятись від початкової цінності, яку ми закладали в проєкт. Архітектурні практики, що вже існують, можуть іти всупереч із тим, що пропонуємо ми.
  • Була потреба зберегти природний ландшафт (¾ алеї): прописати рекомендації так, щоб не втратити природну ідентичність ландшафту. 
  • Через карантинні обмеження ми не могли залучити всіх стейкхолдерів одночасно. Могли зібрати в приміщенні лише 15 людей у масках.

Успіхи дослідження

  • Сформулювали для себе поняття шляху – тієї променади, яку людина може подолати вздовж річки.
  • Фіксували всі бар’єри, сходи, аналізували флору, фауну, елементи природного середовища.
  • Провели якісну оцінку всього маршруту й усієї зони. 
  • Підготували два документи. Формальний – збір усіх даних для міста. Неформальний – розмальовка, яку можна використовувати для подальшої партиципації. Дорослі й діти можуть намалювати, як вони бачать те чи інше місце набережної. 

Висновки

  • Природа адаптується. Раніше ми не працювали під дуже екологічним фокусом. Після спілкування з експерт_ками ми зрозуміли, що природа дуже адаптивна. Наприклад, біля алеї є багато пташок.
  • Неможливо придумати методологію, яка буде працювати для всіх задач. За час нашої роботи ми жодного разу не використали ту саму методологію, яку використовували в попередньому проєкті. Простір – дуже конкретний, тому в роботі з ним завжди потрібно під нього підлаштовуватись.
  • Немає нічого неможливого. Ми отримали це замовлення в розпал карантину, коли не ходили потяги до Вінниці. Ми змогли пройти цей шлях. Дослідження тривало чотири місяці – один місяць розробляли методологію, два місяці відбувалась партиципація, один місяць фіналізація, написання дослідження та рекомендацій.