Чи має культурна робота бути ефективною і приносити прибуток? Як культуру висвітлюють у медіа і чому тут переважає «шок-контент»? Що спільного у культурної журналістики і металургії?

Послухати випуск можна також тут:

Нагадуємо, що ви можете розповісти про свій досвід роботи у сфері культури та поділитися враженнями від подкасту. Чекаємо на ваші історії та відгуки у цій формі.

Ведуча: Олена Сирбу, аналітикиня Cedos, програмерка KISFF. Гості: Анна Кравець, культурологиня, продюсерка подкастів, радіожурналістка та Ліза Корнейчук, редакторка газети «ВОНО».

Монтаж і звук: катерина бабич. Ілюстрації: Анна Іваненко.

Подкаст виходить за підтримки Українського культурного фонду.

Конспект подкасту

Конспект підготувала Нана Гарсеванішвілі

«Нам потрібно більше говорити про прекарність у культурі та бути більш ангажованими в теми, пов’язані з умовами праці. Навіть якщо все здається зрозумілим, все одно потрібно постійно проговорювати проблемне становище, у якому ми працюємо», — Ліза Корнейчук, головна редакторка газети «ВОНО».

«Варто розвивати культуру праці чи то у сфері культури, чи в інших сферах. Водночас саму культуру варто виводити з нішевого становища, тому що в мистецтві є багато політичного та важливих рефлексій про суспільство», — Анна Кравець, культурологиня, радіожурналістка.

У новому епізоді подкасту «Культурна робота» Олена Сирбу говорить з Лізою Корнейчук та Анною Кравець про висвітлення культури в медіа, діяльність нішевих видань і феномен паскудних робіт.

Про мотивацію працювати у сфері культурних медіа

Культурна журналістика поєднує інтерес до текстів і письма з інтересом до мистецтва і культури. З одного боку, увага до культурних медіа в дефіциті. Але через великий обсяг проєктів у культурній сфері, згенерований інфраструктурою у вигляді грантового фонду, відчутна потреба в медіа. Медіа існують між цих двох дефіцитів.

Роль медіа у формуванні публічного дискурсу

Загалом сфера культури висвітлюється в масових медіа, коли трапляються скандали. Культура витіснена з площини актуальної політики в Україні. Фінансування на культуру в медіа скорочують, тому в новини та медіа потрапляє «шок-контент». Цінні та варті загальної уваги проєкти лишаються ніби зарезервованими лише для певної частини суспільства.

Тему умов праці висвітлюють дуже періодично навіть нішеві медіа. Зрештою, культурні медіа беруться за теми умов праці, коли трапляється щось радикальне. Це зумовлено тим, що культурних медіа мало, і вони намагаються охопити якомога більше тем.

Культурне поле досить вузьке, і для розвитку кар’єри в культурній політиці ти маєш налагоджувати стосунки з усіма, що заважає відкрито говорити про проблеми. Складно змінювати статус-кво радикально і системно. Говорити про працю — це маргіналізована тематика в Україні.

Показники ефективності культурної індустрії

Думка про те, що культура існує в певній ніші — це підлаштування суспільства і поняття корисної праці під критерій економічної ефективності. За таких умов культура стає надлишком, яким можна знехтувати. Масові медіа зазвичай висвітлюють історії успіху, які створюють нереалістичну картину культурної сфери.

В Україні немає чіткої культурної політики, тому дивно накладати очікування і критерії ефективності на певних гравців у культурній сфері. Майже не відбувається досліджень впливу культурної сфери на суспільство, відбувається лише підрахунок витрат. Тобто держава не має інших критеріїв оцінки ефективності, крім як у рамках економіки. Культура має апріорі інші функції: комунікативні, освітні тощо.

Особливості роботи в державному і приватному медіа

Нішеві медіа, що обирають стратегію повільної журналістики (slow journalism), часто просто не мають можливості бути швидкими, новинними, оперативними. Нішеві ініціативи часто користуються підтримкою краудфандингу. Таке фінансування дозволяє раз на місяць-два випустити текст за ринковим гонораром, редактор_кам необхідно мати ще одну роботу, що створює тиск і додаткове навантаження.

Ситуація прекарного медіа не дозволяє думати про розвиток взагалі. Іноді медіа мають фінансування від меценат_ок, але це теж не завжди стале фінансування. В Україні домінує ринок олігархічних медіа, з якими важко конкурувати невеликим медіа, що роблять незвичний контент.

Концепція паскудних робіт

Антрополог Девід Гребер писав про феномен «паскудних робіт». Вперше він сформулював цю ідею у 2013 році в есе для журналу Strike, а згодом доповнив і розширив її у книзі Bullshit Jobs: A Theory. Гребер описував «паскудні роботи» як такі, що не мають жодної соціальної користі. На його думку, навіть люди, які працюють на таких роботах, не вірять у потрібність їхньої праці. У своїй роботі Гребер спирається на історії працівни_ць різних сфер, які йому вдалося зібрати для написання книги.

Антрополог виокремлює декілька типів паскудних робіт, які можуть бути пов’язані з корпоративною бюрократією або завданнями, які можна автоматизувати. Гребер наголошує на тому, що паскудні роботи зазвичай добре оплачувані, однак безглузді. Він наводить приклади зі сфери корпоративного права, продажу, телемаркетингу і порівнює ці роботи з іншими, соціально важливими, але малооплачуваними позиціями. Девід Гребер каже, що якщо зникнуть «паскудні роботи», у світі нічого не зміниться. Важливою ідеєю Гребера є те, що приватний сектор переповнений безглуздими роботами й неефективним використанням часу і потенціалу людей. Він заперечує тезу про те, що саме модель приватної корпорації є найкращим способом використовувати ресурси.

У культурній сфері є певний відсоток робочого часу, що містить абсурдний елемент, але основна мета сфери суперечить тому, щоб робота відштовхувалася від критерію ефективності. Люди, які працюють у культурній сфері, сильно мотивовані та бачать сенс у своїй роботі. Однак часом через умови, брак нормального стратегічного планування з’являються формальні завдання, що мають лише одну ціль — вписатись у звіт.

Джерело фінансування визначає кількість бюрократії. Наприклад, нішеві редакції не мають бюрократичних проблем, бо часто існують коштом «Патреону». Більше проблем виникає через необхідність працювати на кількох роботах.

Як відбувається робота в нішевих медіа, на прикладі «ВОНО»

Спочатку ініціатива виникла як студентська газета, була друкованим виданням. Ініціатива мала на меті бути революційним медіа в рамках Академії мистецтв. Пізніше медіа перейшло в онлайн і отримало юридичний статус ГО, зареєстрованого як газета. Автор_ки «ВОНО» пишуть про ті проєкти та події в культурі, які потребують підтримки, або більш критичні тексти про більш відомі події чи діячок. Пишуть у форматі довгих текстів, працюють за принципом повільної журналістики. «ВОНО» отримує фінансується через «Патреон».

Пандемія та прекаризація праці

Культурна сфера опинилася в оголеному становищі, величезна кількість людей опинилась у вкрай прекаризованому становищі. Але через це виріс розвиток самоорганізації, що має потенціал для розвитку та покращення умов в майбутньому. Багато мистецьких діяч_ок опинилася у становищі, за якого необхідно швидко продукувати та доводити, що вони потрібні.

Висновки

Треба бути більш критичними до прекарності й актуалізувати дискурс довкола цієї теми. Варто розвивати культуру праці в усіх сферах і виводити культуру з нішевого становища. Медіа можуть відігравати важливу роль у просуванні ідеї самоорганізації та захисту прав працівни_ць культури.

Рекомендації

Подкаст виходить за підтримки Українського культурного фонду. Ілюстрація: Ганна Іваненко.