Анонс події
Від початку повномасштабного вторгнення в Україні постраждало 1611 заклади освіти, а 161 було повністю зруйновано. За даними ЮНІСЕФ 1.8 мільйона дітей виїхали з України, а 2.5 мільйона стали внутрішньопереміщеними особами в Україні. За свідченням міністра освіти і науки, з України виїхало 23 тисячі українських педагогів.
З середини березня почало відновлюватися навчання там, де це дозволяла безпекова ситуація. Наразі навчання у школах та університетах відбувається переважно дистанційно. За даними МОН, до навчання повернулися 3,6 мільйона дітей.
Водночас в зонах проведення бойових дій навчання могло зовсім не відбуватися. На новоокупованих територіях, окупанти намагаються якомога швидше відновити навчання з переведенням його на російську мову та російські стандарти. Надходять свідчення про погрози освітян_кам та їхнім родинам у разі відмови від співпраці з колаборант_ками.
Які виклики та ризики існують в освіті під час війни? Що треба зробити, щоб вирішити нагальні проблеми та подолати можливі виклики?
24 травня, 16:00-17:30 запрошуємо вас обговорити це. Разом з експертами та експертками ми хочемо окреслити виклики та можливості, які наразі існують в освіті в умовах війни, з якими проблемами стикаються учасни_ці освітнього процесу, які рішення потрібні в освітній політиці та як підготуватися до нового навчального року 2022/2023.
Спікер_ки:
- Тетяна Вакуленко, заступниця директора Українського центру оцінювання якості освіти,
- Сергій Горбачов, Освітній омбудсмен України,
- Олена Масалітіна, віце-голова Ради ГО «Едкемп Україна»,
- Оксана Матіяш, очільниця програми «Навчай для України»,
- Олександра Пєтушкова, голова ГО «Центр інноваційної освіти «Про.Світ», керівниця краудфандингової платформи GoF,
- Анна Сидорук, операційна директорка ГО «Освіторія»,
- Галина Титиш, керівниця ГО «Смарт освіта»,
- Іван Юрійчук, заступник Голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Державної служби якості освіти.
Список гостей ще доповнюється.
Подія відбудеться онлайн у Zoom. Для того, щоб приєднатися до події і мати змогу приєднатися до дискусії, зареєструйтесь за посиланням: https://bit.ly/3sJtSF0
Подія також транслюватиметься на сторінці Cedos у Фейсбуці. Відеозапис буде опублікований на ютуб-каналі Cedos.
Відео події
Конспект події
Сергій Горбачов, Освітній омбудсмен України
- Найголовніше питання, яке треба виводити в порядок денний – що ми будемо робити з освітою після перемоги? Найбільше побоювання у тому, що ми переможемо, а все лишиться як було, що дуже демотивує. Питання про зміст освіти, підготовку вчительських кадрів, формування освітньої мережі, фінансову автономію закладів освіти зараз постають в екзистенційному плані, бо саме освіта та культура роблять націю нацією, і саме зараз ми усвідомлюємо нашу єдність і одночасно загострення наших проблем, які були й раніше.
- Як зберегти українську освіту? Батьки й діти, які побачили освіту за кордоном, тепер питають: чому у нас не так? Немає точної статистики, скільки дітей виїхали з України, і це теж проблема. Буде дуже прикро, якщо усі ці люди вирішать не повертатися в Україну. Це ризик, який ми маємо усвідомлювати.
- Усе, що відбуваться у сфері освіти, є дотриманням прав людини: право на якісну освіту в безпечних умовах. Нам потрібно чітке усвідомлення, що відбувається з дотриманням прав в освіті. Освітнє законодавство недосконале у багатьох аспектах, а під час війни виплило багато різних нових проблем. Не всі проблеми навіть усвідомлюються як такі.
- На жаль, МОН закривається від долучення громадськості й експертів до розробки різних документів. Я вбачаю великі корупційні ризики, де нема Національного мультипредметного тесту, бо якщо у деяких учнів при вступі в університет буде лише співбесіда та есе – це дуже ризиковано. Завдяки ЗНО ми подолали несправедливість під час вступної кампанії, а зараз ризик знову з’являється.
Тетяна Вакуленко, заступниця директора Українського центру оцінювання якості освіти
- В Україні немає реєстрів учнів, і зараз, коли ми намагаємось організувати комунікацію з учнями за кордоном, розуміємо, що в нас немає надійних засобів комунікації. Також немає інформації про освітні результати учнів на різних етапах навчання, наприклад, що вони знають у 4 чи у 9 класі. Перше надійне дослідження щодо цього – PISA у 2018. Швидше за все, зараз його результатів не буде, і ми не зможемо знайти підтвердження своїх припущень щодо освітніх втрат.
- Наші вчителі – герої, навчають з підвалів та під обстрілами, але чи всі діти мають можливість відвідувати заняття? Чи обрали вони українську школу замість школи за кордоном? Чи зможемо ми створити мотиви, щоб дорослі і діти повернулися? Якщо ні, то чи створимо ми ці мотиви, коли вони вже отримають якийсь рівень освіти, аби повернутися відбудовувати Україну? Скількох людей ми втратимо?
- На майбутнє в нас багато роботи, і потрібно починати вже сьогодні. За обмежених ресурсів дуже складно зробити щось добре і швидко, тому треба пріоритизувати завдання, що дуже складно.
- Маю подякувати 23 країнам, які підтвердили можливість проведення тестувань для вступної кампанії у них: це створить мотивацію повернутися в Україну. Також вдячні партнерам з «Навчай для України» і «Освіторії» за запровадження регулярних навчань, аби учні повернулися до системного здобуття освіти, бо деякі школи не могли це зробити.
- Очевидно, що національний мультипредметний тест (НМТ) – не оптимальна версія тестування. ЗНО не можна змінити цим тестом назавжди. Перший недолік НМТ – там немає відкритих завдань, другий – відсутність урахування особливих освітніх потреб, ми втрачаємо напрацювання багатьох років.
- Найважливіший виклик для нас – аби навчальний рік для студентів почався восени, і щоб тест відбувся в Україні та у країнах Європи.
- Потрібно припинити думати, чи маємо ми право робити ту роботу, яка в нас є. Як ЗСУ робить свою, так і ми повинні робити свою.
- Щодо перспектив: ми б хотіли втілити в життя стратегію освітнього оцінювання, яку розробили у 2017 році. Має бути система оцінювання знань і навичок учнів на різних етапах. Ця система могла б зекономити державі величезні зусилля і гроші.
- Ми не можемо дозволити собі розв’язання питань маленькими поточними завданнями. Освіта зазнала величезних втрат, і ми маємо їй допомагати. Потрібно мислити системно, а для цього мати нормальні якісні валідні дані про те, чого учні досягають, чого хочуть вчителі і т.д. Це має бути робота державного сектору, бо громадський сектор часто навіть не має повноважень, аби проводити таку роботу.
Олена Масалітіна, віце-голова Ради ГО «Едкемп Україна»
- Великим ризиком ми вбачаємо, що будуть прийняті якісь рішення, вкладені гроші без належних досліджень і моніторингу. Це нас лякає, бо ми вже стикнулись з тим, що з найкращими намірами до нас приходять колеги й міжнародні інституції з готовими рішеннями, а ми не впевнені, що рішення, які були запропоновані іншим країнам, підійдуть нам.
- Ми виокремили 5 напрямків, де будуть важливі дослідження, аби далі приймати якісь рішення:
- Напрацювання архітектурних форм і типових проєктів для відновлення відбудови закладів освіти. Не на кожному місці, де школа стояла з радянських часів, нам потрібна школа. Потрібно розробити принципи, яким будуть відповідати освітні простори. Освітні заклади мають бути вписані в соціальну інфраструктуру, бо школа не існує в вакуумі.
- Поляризація в суспільстві і випадки дискримінації. Потрібно дослідити, що і де відбувається та які інтервенції можуть працювати для зниження цієї напруги.
- Склад педагогічних колективів під час та після війни. Потрібно знати, хто лишилися, хто виїхали, за яких умов готові повернутися. Якщо якась частина вчитель_ок не вернеться, то кого не вистачає і де. Це має бути взаємопов’язано з формуванням мережі закладів освіти.
- Визначення місцеперебування педагог_инь і надання їм допомоги на тих місцях, де вони є (окуповані території, території ведення бойових дій чи відносно мирні області).
- Визначення мотивації педагог_инь щодо того, хочуть вони вертатися (і куди саме), чи лишитися за кордоном. Чи готові вони до дистанційної роботи? Наскільки вони взагалі готові до продовження праці в освітній сфері?
Дослідження у цих напрямках дало б хороший фундамент для прийняття правильних рішень і спрямування коштів, які нам надаватимуть партнери й інші країни.
- Світ побачив нашу суб’єктність, і на ній потрібно постійно наголошувати. Часто пропозиції міжнародних партнерів бувають у такій формі чи таким змістом, де не відчувається суб’єктності України, сфери освіти і людей, для яких пропонуються ці рішення. Ми повинні самі вирішувати, що і як нам потрібно робити.
- На літо ми можемо дати можливість освітянам перелаштуватися, розвинути навички. Ми будемо допомагати освітянам, які прагнуть лишитися в українському освітньому просторі.
- Дуже хотілося б, щоб ми всі могли групуватися, щоб враховували думку і внесок усіх, хто долучений до процесу для формування стратегічних рішень. Наша сила в тому, щоб не розпорошуватись і працювати разом.
Оксана Матіяш, очільниця програми «Навчай для України»
- Коли почалась війна, навчальний процес тимчасово зупинився. Коли він почав відновлюватися, виявилось, що не всі школи були готові повертатися до навчання: безпекові питання, багато вчителів без доступу інтернету і т.д. На рівні класу чи громади з’являються різні групи дітей та вчителів в контексті доступу до відновленого навчального процесу.
- 2 місяці тому ми розпочали проєкт «Освітній суп» – там є доступ до онлайн уроків для дітей, навчання для яких ще не відновилося. Спочатку це була соціоемоційна підтримка, а потім ми побачили, що в дітей є бажання наздоганяти втрачене. Ми переформатувалися на проєкт компенсації освітніх втрат.
- Виклики, з якими ми стикаємось зараз – зовсім інші, ніж були раніше. На перше місце виходить соціоемоційна підтримка. Коли діти повертаються до уроків, їхні питання часто стосуються війни: чи будуть живі мої друзі, рідні? Онлайн навчання – чи не єдине місце, в якому дитина не відчуває, що зараз є війна. Це також місце, яке треба використати, аби повернути дитину до нормальної рутини. Мій заклик – ввести соціоемоційну підтримку як обов’язковий елемент в академічному викладанні.
- Опитування серед 800 дітей, які беруть участь у нашому проєкті показало: 45% дітей знаходяться у стані середнього і вище стресу і тривоги. Тобто для них відновлення навчального процесу не є реалістичним, їм потрібна соціоемоційна підтримка, і, можливо, психологічна. Серед учнів є також діти, які зазнали надзвичайної травми.
- Українській системі освіти потрібна діагностика. Деякі діти втратять, мабуть, роки знань, і з ними потрібно буде працювати. Потрібно буде знати, про яку кількість учнів ми говоримо, і кому саме буде потрібна значна підтримка в контексті додаткового часу на їхнє навчання.
- Ми помітили один важливий момент, який може перешкодити ефективному відновленню навчального процесу: він стосується вчителів. З закінченням цього навчального року з’являється нова проблема: в деяких областях перенасичення вчителями, а в деяких – нестача. Якщо нема вчителя – немає умов відновити це навчання. Фінансове забезпечення також є проблемою: що буде з заробітною платою вчителям? В розмовах з донорами ми звертаємо увагу на те, що потрібно розглянути можливість фінансової підтримки вчителів зараз, інакше система втрачатиме свій ресурс, бо без вчителя ефективного навчання не буде.
- Наше завдання – створити умови для того, аби діти могли надалі отримати якісну освіту, і ми побачили, що багатьом дітям важливо лишатися в українській системі освіти. Потрібно, аби вони знали, що на них тут чекають.
Олександра Пєтушкова, голова ГО «Центр інноваційної освіти «Про.Світ», керівниця краудфандингової платформи GoF
- Останні роки ми фокусувались на розвитку управлінських компетенцій керівників закладів загальної середньої освіти. Школи, які є автономними, які давно запровадили механізми прийняття рішень, організаційну структуру, набагато легше долали труднощі зараз.
- Що дає автономія школи? Директор за відсутності автономії не може приймати рішення, а з автономією може налагодити процеси у команді, делегувати повноваження і діяти в найкращих інтересах дітей та школи. Керівники шкіл, які самостійно вміють приймати рішення, не очікували вказівок зверху, а долучали до прийняття рішень команду, батьківську спільноту і діяли. На окупованих територіях заклад не зволікаючи міг самостійно оголосити про простій і тим самим убезпечити вчителів та дітей.
- Потрібну розвивати цю самостійність, вміння брати відповідальність на себе, знаходити найкраще рішення, аналізуючи ситуацію на місці, бо однакових рішень та інструкцій немає, всюди є різні виклики, і ми не володіємо повною інформацію про ситуацію на окупованих територіях, тому не знаємо, яке там було б найкраще рішення.
- Зараз дуже важливо звертати увагу й на стабілізацію емоційного стану вчителів. Бо лише коли вчитель має стабільний емоційний стан, то може надати допомогу і дітям. Потрібно також об’єднувати зусилля з вчительською спільнотою, аби зрозуміти їхні потреби.
Анна Сидорук, операційна директорка ГО «Освіторія»
- Світові експерти в захваті, як працює громадський сектор і вчителі в Україні: наскільки швидко освітяни відреагували, як вже за кілька тижнів повномасштабної війни з’явилась купа проєктів у сфері освіти.
- У нас немає необхідної кількості даних, на основі яких можемо «ставити діагноз», аби потім лікувати. Нам потрібно формувати стратегію, а для цього спершу потрібен глибокий аналіз і дослідження проблеми. Не варто чекати і робити це після перемоги, потрібно формувати таку стратегію вже. Нам потрібен освітній план Маршала, і його потрібно формувати зараз. Світові експерти готові долучатися до розробки стратегії.
- Як би не хотілося швидко гасити проблемні питання, потрібно думати на роки вперед. Освіта – фундаментальне питання для всіх сфер.
- Громадський сектор показав лідерство у сфері освіти. Було б добре, якби подібне лідерство і якісна й прозора комунікація відбувалась також зі сторони держави. Вчителям важливо доносити інформацію максимально прозоро, швидко і доступно.
Галина Титиш, керівниця ГО «Смарт освіта»
- За даними МОН, станом на 20 травня понад 670 тис. учнів та 25 тис. вчителів виїхали з України. Найбільший страх – що вони не захочуть повертатися.
- МОН має співпрацювати з урядами різних країн і забезпечити українознавчий компонент у навчанні дітей, які виїхали в інші країни, наприклад, вечірні школи. Громадський сектор не може це забезпечити, бо розробка таких програм – не його компетенція.
- Люди, які виїхали, нарешті зрозуміли, що таке НУШ у дії. Ключова річ – повага і мотивація дитини до навчання. МОН мало б готуватися до впровадження реформи у 5 класі.
- Не всі вчителі та діти травмовані, але всі пережили дуже великий стрес. У дітей різний ступінь травмованості, і деякі діти потребують окремої підтримки. Вчителі мають стати самозарадними, а ще вміти працювати з дітьми з різним ступенем травмованості і стресу, а це дуже складно.
- Зараз багато організацій роблять catch-up класи, аби наздогнати освітню програму. В дітей дуже різний рівень знань з багатьох причин. Потреба в цьому дуже велика, це має стати повноцінною державною політикою – вирівнювати знання учнів. 3 місяці, які ми втратили – це третина навчального року.
- Якщо ми говоримо про відновлення освіти, ми не можемо дозволити собі втратити вчителів, зокрема постає питання фінансового забезпечення вчителів.
Іван Юрійчук, заступник Голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Державної служби якості освіти
- За ці три місяці нам багато разів довелось почути словосполучення «не на часі». В перші дні війни у багатьох було бажання приєднатися до ТРО або армії, але не менш важливо робити свою справу. Якщо ми не подолаємо це «не на часі», то можемо багато втратити.
- Що робити в новому навчальному році? Важливим питанням є децентралізація. Якщо ми будемо мати сильні автономні заклади освіти, децентралізовану систему прийняття рішень, то будемо гнучкі й зможемо приймати найбільш ефективні рішення. Тому потрібно посилювати автономність шкіл.
- ДСЯО з лютого перетворився на гарячу лінію, бо було дуже багато питань, особливо у перший місяць. У консультаціях з МОН ми напрацьовували відповіді. Зараз ми маємо повертатися до своєї повсякденної роботи з надання методичних рекомендацій.
- Процедури, які були до війни, мають переосмислюватися, особливо щодо освітнього середовища. Раніше ми не думали про бомбосховище у школах чи алгоритм дій під час повітряної тривоги. Школи не можна лишати у цьому насамоті, потрібно бути постійно у контакті й підтримувати.
- Стосовно освітніх втрат: потрібно зафіксувати точки відліку, стан справ, інакше ми не дізнаємось ані про втрати, ані про здобутки.
Конспект: Юлія Кабанець
Підтримати Cedos
Під час війни в Україні ми збираємо та аналізуємо дані про її вплив на українське суспільство, зокрема, у сферах житла, освіти, соціального захисту й міграції