Культура є важливою частиною самореалізації та дозвілля людини. Вона позитивно впливає на фізичне та психічне здоров’я на індивідуальному та колективному рівнях.

З початком пандемії у березні 2020 року доступ до культури став обмеженим – усі заклади культури закрилися, а масові заходи скасували або перенесли.

Частина установ спробувала адаптуватися до онлайн-форматів. З початком адаптивного карантину у липні 2020 заклади культури почали знову працювати для відвідування з умовами дотримання соціальної дистанції та інших обмежень, пов’язаних з епідеміологічною ситуацією.

Наприклад, кінотеатри та театри почали поступово відкриватися лише у липні 2020 року з певними обмеженнями – місця мали бути заповнені не більше ніж на 50%, і всі мали дотримуватись соціальної дистанції. Але після цього в Україні було щонайменше два локдауни – взимку 2021 та навесні 2021, коли заклади культури були закритими, а масові заходи не проводилися. 

Станом на 2 грудня 2021 у “червоній” зоні перебувало18 областей України та місто Київ.

У червоній зоні заклади культури можуть працювати лише за умови 100% вакцинації усіх працівників установи. Водночас наразі немає доступних даних про те, скільки тих, хто працює закладах культури, вакциновано в Україні. 

Дослідження, які проводилися в Україні під час пандемії у сфері культури, фокусувалися в основному на втратах, яких зазнали приватні установи та інституції. Натомість досліджень про те, як коронавірус вплинув на державні та комунальні заклади культури, ніхто не проводив.

Припускаємо, що такі заклади культури, як бібліотеки та музеї, менше постраждали за театри та кінотеатри, бо могли повноцінно працювати за умови дотримання соціальної дистанції. У цей час театри й кінотеатри більшу частину 2020 працювали з обмеженням у 50% відвідувачок і відвідувачів.

Оскільки заклади культури працюють напряму з відвідувачами та відвідувачками, для них дуже важливо забезпечити безпечні умови. В першу чергу йдеться про засоби індивідуального захисту та дезінфекції.

У липні 2020 року було виділено гроші на засоби індивідуального захисту для тих закладів культури, які підпорядковуються Міністерству культури та інформаційної політики (далі – МКІП). Однак до підпорядкування МКІП належать здебільшого державні заклади культури.

Натомість комунальні мали б забезпечуватися з місцевих бюджетів. Утім не всі громади мають однакову спроможність забезпечити працівни_ць своїх закладів засобами індивідуального захисту.

Пандемія загострила питання діджиталізації у закладах культури. Ті установи, що мали більше ресурсів, вкладали гроші у цифрові технології, мали доступ до Інтернету та належне матеріально-технічне забезпечення, простіше адаптувалися до нових умов.

Наразі немає досліджень, які б аналізували матеріально-технічний стан базової мережі закладів культури та їхню здатність адаптуватися до дистанційних форматів роботи.

Заклади культури різними способами намагалися переводити свої активності та заходи в онлайн-формат. Наприклад, бібліотеки проводили різні онлайн заходи та активніше почали працювати із соціальними мережами, музеї проводили віртуальні екскурсії, а театри транслювали свої вистави онлайн.

За даними різних досліджень, від початку пандемії кількість відвідувачок та відвідувачів закладів культури суттєво зменшилась. Наприклад, відвідування кінотеатрів в Україні зменшилось на 39%.

Окрім фізичного закриття установ під час локдаунів, серед причин можуть бути зменшення доходів, зміна у практиках проведення вільного часу під час пандемії та страх захворіти на COVID-19.

Також важливим фактором є наявність підключення до швидкісного інтернету, який міг вплинути на доступ населення до культурних активностей, які відбувалися онлайн.

Оскільки існує розрив у забезпеченні інтернетом між міським та сільським населенням, це могло стати причиною, чому у сільській місцевості закладам культури було важко перевести свою діяльністю онлайн. Також мешканки та мешканці сільської місцевості могли мати обмежений доступ до культурних заходів, які проводились онлайн. 

Іноземні дослідження показують, що у культурних та креативних індустріях відбулось суттєве скорочення робочих місць та зменшення заробітної плати. Під час дослідження, яке проводив аналітичний центр Cedos про умови праці в культурних та креативних індустріях, 21% опитаних вказали, що втратили основну та додаткову зайнятість під час пандемії.

За словами міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка, представни_ці сектору культури і креативності в Україні втратили 300 тисяч робочих місць.

У державних та комунальних закладах культури працівники більш захищені, ніж у приватних інституціях, бо отримують бюджетні кошти, що гарантує менші затримки у виплаті заробітної плати.

Однак під час пандемії бюджетників могли відправляти на простій, що означало, що вони отримували не нижче  2/3 свого окладу. Також могли відправити у неоплачувану відпустку. 

Натомість працівни_ць у приватних закладах також відправляли у неоплачувану відпустку та лише частково виплачували або затримували заробітну плату, могли й звільнити. 

Іноземні дослідження демонструють, що найбільше пандемія вплинула на самозайнятих та тих, хто не мали юридично оформлених трудових відносин у сфері культури.

В Україні ті, хто мають статус фізичних осіб-підприємців не мали можливості оформити оплачуваний лікарняний у випадку COVID-19. Водночас ФОПи також могли отримати одноразову допомогу у розмірі 8 тисяч гривень, але навіть ця ситуаційна підтримка мала обмеження.

По-перше, у перелік КВЕДів, які могли отримати цю виплату, не входили усі КВЕДи, які здійснюють діяльність у сфері культури. Наприклад, не було: 74.20 Діяльність у сфері фотографії, 90.03 Індивідуальна мистецька діяльність, 58.11 Видання книг, 58.19 Інші види видавничої діяльності.

По-друге, ця допомога була недостатньою, щоб компенсувати витрати у разі втрати основного доходу.

Якщо говорити про тих, хто працюють взагалі без оформлення трудових відносин, то для них підтримка від держави теж мала обмеження. Наприклад, допомогу по безробіттю могли отримувати люди до 35 років, водночас люди віком старше 35 не могли її отримати.

Що можна зробити?

  • Спрямувати кошти на забезпечення працівниць та працівників закладів культури засобами індивідуального захисту. 
  • Сприяти розвитку цифрових навичок у культурних працівниць та працівників та організовувати навчання або тренінги у рамках підвищення кваліфікації. 
  • Надавати державну підтримку діджиталізації з пріоритетом для сіл й менш спроможних громад. 
  • Проводити оцінку матеріально-технічного оснащення закладів культури, щоб з’ясувати який їхній стан, які потрібні ресурси для того, щоб забезпечити заклади культури, зокрема в громадах.
  • Ініціювати сталі програми інституційної підтримки для різних форм юридичної власності (закладів культури, незалежних інституцій, ФОПів). 
  • Проводити моніторинг впливу пандемії COVID-19 на зайнятість у секторі культури й умови праці працівниць та працівників державних і комунальних закладів культури. 

Матеріали опубліковано в межах проєкту “Європейський Союз для сталості громадянського суспільства в Україні”, що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу