25 серпня Міністерство освіти і науки України (МОН) уклало угоду про співпрацю з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Угода передбачає, серед іншого, необхідність “сприяння викладанню курсів морального спрямування” у школах та спільні заходи для недопущення у підручники й навчальні програми інформації, що суперечить так званим “традиційним сімейним цінностям”.

Фото: Інформаційний ресурс Української греко-католицької церкви

Підписання угоди викликає занепокоєння із двох причин. По-перше, воно може призвести до більшого втручання церкви в освітній процес і руху в напрямку від світської держави. По-друге, воно є свідченням непослідовності дій і неузгодженості політики МОН.

Занепокоєння викликають два пункти Угоди.

У пункті 1.1 йдеться про курси морального спрямування: “Сторони погоджуються щодо необхідності подальшого сприяння викладанню курсів морального спрямування у закладах загальної середньої освіти, виховання на засадах моральних і духовних цінностей у закладах дошкільної освіти з метою формування у здобувачів освіти засад моральності і духовності, забезпечення належного виховання молоді”.

Пункт 1.5 зосереджується на недопущенні положень, що суперечать традиційним сімейним цінностям: “… сторони погоджуються на співпрацю задля недопущення закладення у навчальну літературу та навчальні програми положень, що суперечать традиційним сімейним цінностям українського народу, несуть загрозу знецінення інституту сім’ї, материнства і батьківства та позбавляють сім’ю, відповідальне материнство і батьківство значення виховного ідеалу”.

Розглянемо ці питання детальніше.

Курси морального спрямування – вже давно не кіт у мішку. Під цим загальним поняттям зазвичай маються на увазі саме курси, пов’язані з християнством: “Основи християнської етики”, “Християнська етика в українській культурі”, “Біблійні історії та християнська етика”, “Школа подружнього життя” та “Православна культура Слобожанщини”. Навесні цього року якраз відбувалися активні обговорення щодо їхної (не)обов’язковості в новій типовій програмі 5-9 класів.

Якщо МОН приймає рішення сприяти викладанню таких курсів, то суперечить собі ж. Лише у березні міністр Сергій Шкарлет заявляв, що ці курси не можуть бути обов’язковими для вивчення. Навіть за умови, що під “сприянням викладанню курсів морального спрямування” не мається на увазі їхня включеність до навчальних програм як обов’язкових, залученість Міністерства до популяризації саме цих курсів суперечить часто згадуваній статті 35 Конституції України про свободу світогляду та віросповідання: “Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.”

Про непослідовну політику Міністерства свідчать також й інші, попередні, партнерства. До прикладу, пів року тому МОН обговорювали з представниками Фонду народонаселення ООН впровадження антидискримінаційних підходів в освіті та впровадження комплексної сексуальної освіти, що стосується зобов’язань України в межах “Партнерства Біарріц”. Проте ці питання якраз і передбачають включення у навчальні програми інформації, яка, згідно з поглядами ВРЦіРО, суперечить “традиційним сімейним цінностям”.

У дискусіях навколо ефемерних дій, спрямованих на “руйнування” традиційної сім’ї та її цінностей, бракує визначення цього ключового поняття. Що таке традиційна сім’я? В Україні є багато родин, що складаються з матері, дитини й бабусі, а в час війни є особливо поширеними ситуації, коли чоловіка в родині немає: коли гинуть військові – їхні родини втрачають чоловіка й батька. З іншого боку, наприклад, в українських сім’ях, на жаль, поширеним є домашнє насильство. Лише у 2019 році було зафіксовано понад 130 тисяч звернень з цього приводу, про що інформує Мінсоцполітики. Чи це теж є традиційною українською сім’єю?

Ймовірно, в угоді йдеться про шлюб як союз чоловіка й жінки. ВРЦіРО вважає одностатеві стосунки злом і протиприродними, посилаючись у цьому на Священні Писання. Водночас, ще в 1990 році (31 рік тому) Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) виключила з переліку хвороб гомосексуальність, знявши цим передумову для подібних переконань у світському житті. Нещодавно про рішення ВООЗ нагадував і український Центр громадського здоров’я.

Державні політики мають формуватися на основі доказів, спиратися на дослідження й аналітику, рекомендації міжнародних авторитетних організацій, провідні практики інших країн. У дискусії про включення чи недопущення в навчальну літературу та навчальні програми питань про різновиди сімей і сексуальних орієнтацій необхідно керуватися тим же.

У березні 2021 року громадська організація “Терго” презентувала результати національного опитування підлітків, що ідентифікують себе як ЛГБТ, в Україні. 30% із них стикалися з фізичним насильством через сексуальну орієнтацію, а 67% чули гомофобні висловлювання від працівників у школі. Подібна реакція з боку однолітків і вчителів школи впливає на почуття безпеки та відвідуваність навчання: протягом місяця перед дослідженням 40% ЛГБТ-підлітків не пішли до школи принаймні раз через страх за себе, близько чверті бояться відвідувати їдальню, уникають заходити до вбиральні. Якщо у питаннях сексуальної освіти навчальні програми будуть формуватися на основі побажань церков, це може призвести до погіршення становища і порушення прав ЛГБТ-підлітків в Україні та ситуації з нетолерантністю і булінгом в цілому.

Пункти угоди МОН та ВРЦіРО про “недопущення” окремих тем суперечать Конституції України: всі громадяни мають рівні права й свободи, а привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками релігійних переконань не може бути (стаття 24). Приналежність до будь-якої з конфесій не дає права визначати, які типи сімей та сексуальних орієнтацій можуть чи не можуть існувати, бути “правильними” й замовчуватися — як би це не суперечило їхнім цінностям чи поглядам.

Загалом, налагодження партнерств і залучення Міністерством освіти і науки до співпраці інших інституцій, безсумнівно, є корисним і необхідним. Однак, лише за умови, що воно не несе загрози учасникам та учасницям освітнього процесу.