Усі люди потребують гідного, доступного та безпечного житла. Хоча рішення про те, де та на яких умовах жити, здаються індивідуальними, насправді вони залежать від формальних та неформальних суспільних норм. Це стосується й оренди житла: з одного боку, існують юридичні норми, які регулюють цей процес, з іншого – є неформальна взаємодія між орендодавцями та орендарями. Саме так суспільні норми впливають на індивідуальні рішення.Житло – це не лише про дах над головою, а й про безпечний простір, якого може бракувати, наприклад, підліткам, яких батьки вигнали з дому через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, або жінок, які живуть з аб’юзерами та зазнають насильства. Такі проблеми є не індивідуальними – «просто комусь не пощастило» – а соціальними. Відповідно, їхнє вирішення залежить не від окремих людей, а від державної політики.

Багато випадків нашого життя, які ми звикли вважати особистими, насправді є досить поширеними та соціально сконструйованими. Тож зміни цих патернів лежать більшою мірою у політичній, ніж індивідуальній площині. Важливо, яка відповідальність у цьому покладається на державу та як держава регулює ці процеси.

Прикладом того, як державні політики впливають на такі соціальні проблеми, стала пандемія коронавірусної хвороби. Впроваджені карантинні заходи не враховували потреб вразливих груп та орендар_ок і лише поглибили існуючі нерівності у житловій сфері.

В Україні стосунки між орендодавцями та орендарями сприймаються як неформальні. Однією з особливостей сфери оренди житла в Україні є майже монопольне становище фізичних осіб-орендодавців. Низькі витрати на житло через відсутність адекватного оподаткування нерухомості, відсутність відрахувань на капітальні ремонти та відсутність плати за землю якраз і створюють ситуацію, у якій ці фізичні особи-орендодавці мають владу над орендарями. Низька обізнаність про права і обов’язки та неготовність звертатись до суду для вирішення суперечок – свідчення того, як обидві сторони сприймають такі відносини як неформальні та «нормальні».

Цікаво, що коли ми купуємо техніку чи йдемо на масаж, артикулюємо це як ситуацію, коли є  конкретний товар, послуги та суб’єкти, в яких ми це придбали. Тобто є відповідальні сторони і правила. У разі виникнення проблем є механізм вирішення. Щодо оренди відповідальність є нерівномірною, а правила непрозорими. Легко уявити ситуацію, коли орендар сплачує кошти за пошарпаний диван (припустимо, кішкою), проте орендодавець відмовляється полагодити зламаний старий кран, або коли власник повідомляє орендареві, що потрібно з’їхати наступного дня, а не каже це заздалегідь.

«Конечно, я такое встречала, но меня это не касается, потому что у меня нет ни ребенка, ни животного, и я их заводить не собираюсь, поэтому, ну кто-то так хочет, это их дело, потому что это их собственность», – Катя.*

Що в цьому негативного? Одна з причин – проблеми чи конфліктні ситуації вирішуються не за чітким та прозорим механізмом, а «як домовимось». Суб’єктивний характер неформальних стосунків, що складається між тими, хто орендує та власниками, набуває надто важливого значення. Водночас, символічна влада в цих інтеракціях розподілена нерівномірно. Її більше у власників. Саме від їхнього бажання залежить вирішення тієї чи іншої проблемної ситуації.

Замість ринкових правил стосунки між орендодавцями та орендарями моралізовані. Замість відкритої комунікації, розуміння власних прав та обов’язків, дії сторін просякнуті оціночними судженням. Подобаються умови проживання – «добра власниця». Порушують умови договору, не починають говорити про права та їхнє дотримання – «погана», «не пощастило». Особливо це було видно під час обов’язкової самоізоляції. Органи влади не прийняли жодного рішення щодо оренди; громадської активності та дискусії також не було. Натомість у соціальних мережах можна було побачити коментарі «пощастило», якщо орендодавиця погодилась зробити знижку та не вигнала з квартири.

«Попасть на хорошего желательно. Я слышал много разных ситуаций. Выселяли по любым причинам, поэтому здесь чистое везение. Попадешь на хорошего, добросовестного человека, будет все четко. Если же попадутся какие-то не слишком адекватные, вразумительные люди, будет много бед», – Микола.

Власне, такі неформальні та моралізовані відносини сприяють різноманітним упередженням. Упередження – це систематична та стійка суб’єктивна оцінка групи або її учасників, переважно в несприятливій перспективі. Їхня наявність може впливати на прийняття рішень. Особливо, коли в когось є блага і він/вона вирішує, як ними розпорядитись. До прикладу, власник відмовляється здати в оренду житло через негативні упередження щодо ромів. Відповідно можливості інших людей (носіїв стигми) до отримання цих послуг зменшуються. Коли людину обмежують, через якісь її статуси, відбувається дискримінація. Дискримінація – це нерівне ставлення до людини або групи людей, засноване на їхніх статусах (вік, вірування, стать тощо), яке обмежує доступ до соціальних ресурсів (освіта, житло, робота тощо).

«Приезжает хозяйка, смотрит на нас и говорит: «Нет, я не хочу вам сдавать», — опять же, по той же причине, типа вы тут будете вечеринки устраивать, а у меня сверху сосед инвалид… «Ну вы же студенты, первый курс», – Христина.

«Был вариант снимать именно комнату в частном секторе, и тогда на сайте и по телефону звучала одна цена, а на деле, когда уже созванивались с этими людьми, они говорили: «А, студентка, девушка, первый курс, ну тогда вот такая вот цена». Почему? — «Ну, потому что, типа девочки потребляют больше воды», – Рита.

В Україні діє закон «Про запобігання та протидії дискримінації», який поширюється на сферу житлових відносин. Та чи є дискримінація при оренді? Результати розвідувального дослідження можуть свідчити, що дискримінація при оренді є поширеною та множинною.

Власники олодіють малою кількістю інформації про орендодавців та формують свої висновки, засновуючись на негативних упередження щодо віку, гендеру, сімейного стану, зовнішності, національності тощо. Цих ознак може бути безліч, тому майже кожен може почути відмову при оренді через якісь характеристики.

Найбільш вразливі групи – ті, хто може зазнати множинної дискримінації. Жінка з дитиною, неодружена, яка приїхала з Донецької області, може бути дискримінованою за наявністю дитини, сімейним станом та минулим місцем проживання. Перехресність різноманітних статусів може зменшувати можливості орендувати бажане житло. Варіацій цих перехресностей також може бути велика кількість. Водночас, один із статусів орендодавців може оцінюватись навпаки  позитивно, що буде «перекривати» інші. Наприклад, зайнятість у гарно оплачуваній сфері для деяких орендодавців може бути причиною «прийняти» інші стигматизовані статуси. Повернімось до жінки, неодруженої і з дитиною, яка приїхала із Донецькою області: якщо вона працівниця IT-галузі, це може збільшити її шанси орендувати бажане житло. Не лише через імовірно високий заробіток, який дозволяє це зробити, а й через можливі думки орендодавиць, що працівниці IT можуть бути гарними орендарками.

«Можна я в тебе позичу типу [каблучку] і скажу, що ми заручені, тоді нам легше здадуть квартиру», – Оксана.

Існуючі системи нерівностей за різними ознаками: гендером, віком, сексуальною орієнтацією, інвалідністю та інші стосуються й інших сфер життя. Люди, які зазнають множинної дискримінації, можуть мати менше можливостей до оренди ще й тому, що зазнають її й в інших сферах. Наприклад, на роботі, через що отримують менше прибутку, що впливає на спроможність орендувати житло.

Людина може мати різноманітний досвід та набувати різних соціальних статусів протягом всього життя. Приймати рішення щодо надання чи обмеження її у певних послугах через її статус щонайменше несправедливо.

Унормування дискримінації поглиблює проблему. Артикулювання проблеми такої, як вона є, робить її видимою, а видимість сприяє дискусії та пошуку шляхів її вирішення. Створення публічного неприбуткового сектору оренди житла – один з варіантів, який може покращити становище найбільш вразливих, дискримінованих груп.

*справжні імена інформанток були замінені