«РеаніМетро» – громадська ініціатива, що виникла як реакція на 15 смертей у метро за пів року, яких можна було запобігти, якби постраждалим надали допомогу. Команда адвокатує підвищення безпеки громадських місць завдяки встановленню загально доступних дефібриляторів та навчанню людей домедичній допомозі.

Контекст кейсу

  • Ми дуже раді, що останнім часом багато людей дізналось, що таке дефібрилятори: машинки для порятунку життя, «розумні роботи». Але на шляху до того, як на кожній станції метро з’явився дефібрилятор, а ЗМІ і соцмережі почали приділяти темі багато уваги, нам довелось поборотись з великою радянською машиною. Я не виню конкретно КП Київський метрополітен, а скоріше загалом радянські підходи до багатьох речей у нашій державі, які, я сподіваюсь, ми можемо ламати разом, у томи числі й адвокацією. 
  • Ми ще не перемогли, боротьба ще триває. Девіз нашої ініціативи захований у пісні Роббі Вільямса: «Спочатку вони тебе ігнорують, потім вони над тобою сміються, потім ненавидять, потім вони з тобою борються, а потім ти перемагаєш».
  • Все почалось із масової кількості повідомлень про смерті у метро, які з’являлись у ЗМІ наприкінці 2019 – на початку 2020 року. Це не могло пройти повз людей, які зацікавлені у домедичній допомозі й охороні здоров’я. Ми були в шоці, що в кожній цій новині наприкінці було написано, що лікарі швидкої могли лише констатувати смерть. Це проблема, з якою західні країни борються домедичною допомогою.
  • В середньому 10% людей виживають при зупинці серця, якщо вона стається не в лікарні, 28% виживають, якщо до них встигає приїхати швидка і 53% людей виживе, якщо люди, які знаходились поруч, почнуть реанімацію та застосують «вуличний» дефібрилятор. Ця статистика найяскравіше показує, чому навіть у системах з розвиненою охороною здоров’я запорука виживання – в людях, які знаходяться поруч. Ми хотіли вп’ятеро збільшити шанси вижити для людей, у яких сталась раптова зупинка серця в метро. Так виникла ініціатива «РеаніМетро».
  • Дефібрилятор – повністю автоматичний апарат, який визначає серцевий ритм і, якщо цей ритм потребує дефібриляцій, перезапускає серце. Дефібрилятор проведе розряд тільки тоді, коли це необхідно. В іншому випадку він просто не спрацює, тому ставити їх у громадських місцях безпечно.
  • Ми подали проєкти для обладнання дефібриляторів усіх станцій метро. Бюджет кожного проєкту був 190 тисяч гривень. Це зовсім не багато, особливо в межах Київського бюджету, який становить понад 50 млрд гривень. Основне, що нам було потрібно – зібрати дуже-дуже багато голосів, бо на громадському бюджеті шалена конкуренція.

Адвокаційні інструменти

  • Ми почали активну кампанію на вулицях, коли збирали голоси для громадського бюджету. Ми стояли в громадських місцях, у парках. У нас був дуже крутий інтерактив: можливість покачати манекен, спробувати застосувати тренувальний дефібрилятор. Це дуже привертало увагу людей. Завжди проводьте ретельний аналіз своєї аудиторії: ми думали, що нашою цільовою аудиторією є літні люди, а виявилось, що до нас найбільше підходили діти. Це було круто, бо поки ми навчали дітей качати ляльку, їхні батьки голосували на громадському бюджеті. Цей інтерактив дуже добре спрацював. Упевнена, що більшість уваги до ініціативи серед не нашої «бульбашки» ми привернули саме цим. 
  • Це були доковідні часи, всі подорожували, і ми змусили всіх своїх друзів надіслати нам фотографії з дефібриляторами в різних країнах. Це було дуже цікаво: людям подобалось похвастатись, де вони є, де знайшли дефібрилятор, і це теж привертало увагу людей не з нашої «бульбашки».
  • Ніколи не можна недооцінювати важливість мемів. Багато з мемів, відверто скажемо, говорили про Київський метрополітен не у позитивному ключі, але насправді метрополітен був категорично проти нашої ініціативи й знаходив мільйон відповідей, чому не потрібно робити те, що ми хочемо. Навіть люди, які ніколи не цікавились метрополітеном, могли починати репостити такі меми просто тому, що розуміли, що проходить певний цивілізаційний розлом між людьми, які хочуть врятувати інших людей і людьми, які розказують, чому це не потрібно робити. 
  • Коли дефібрилятори з’явились на платформах, наші друзі почали масово з ними фотографуватись.
  • Ми закінчили історію з адвокацією дефібриляторів, але нам стало потрібно більше адвокації у домедичній допомозі. Метрополітен, змирившись із дефібриляторами, категорично відмовлявся від навчання надавати першу домедичну допомогу. Тому депутати від трьох фракцій Київради зареєстрували проєкт рішення про обов’язкове навчання домедичній допомозі у метро. Підтримка цього рішення стала нашою майбутньою адвокаційною історією.
  • Знадобився лист із підписом Міністра охорони здоров’я, аби переконати метрополітен, що він усе-таки повинен це робити. Лише тоді Київрада проголосувала за це рішення.  
  • Дуже допомогло створення великого волонтерського чату, де ми писали, що сьогодні нам потрібні дизайнер_ки чи журналіст_ки – і люди знаходили знайомих, які були готові допомогти.
  • Якщо є можливість якогось інтерактиву з журналістами, вони з радістю знімуть для вас історію. Це відео на професійну камеру ви самі зможете використовувати потім у своїй адвокації.
  • Важливими є чіткі меседжі для ЗМІ. Ми лише один раз проводили пресконференцію в Українському кризовому медіацентрі. Все одно всім сподобалась лише особиста історія хлопця, який врятував людину в метро. Але обов’язково мають бути заготовлені відповіді на «гострі» питання. Особливо якщо з вашою ініціативою можуть бути пов’язані якісь міфи – у вас має бути готовий факт-чек, який теж треба часто постити й розказувати. Можна запускати якісь флешмоби на кшталт «чи знаєте ви що…».

Виклики

  • Ми стикнулися зі стандартними порадами, що б ми краще зробили замість того, чим займаємось. Для нас було важливо придумати короткі заготовлені відповіді на кожне таке питання.
  • В один момент нас звинуватили у тому, що ми робимо «бізнес на крові». Коли в метро сталась чергова смерть, я зробила репост про це зі словами про те, що метрополітен продовжує упиратись, а люди – вмирати. Прессекретарка Київського метрополітену сказала, що ми робимо «бізнес на крові» і «хайпуємо на цьому». Це було жахливо і дало зрозуміти, що навіть люди, які в обличчя кажуть, що все окей, насправді можуть думати зовсім інше. Важливо не покладати надто великих надій на людей, які вас не дуже підтримують. Але важливо розуміти, що інших людей, іншого метрополітену у нас немає, тому треба було продовжувати. При цьому, ви маєте право ображатись, говорити про це, таке може потім вплинути на репутацію чиновни_ць.

Що вдалось добре

  • Протягом кількох тижнів ми зібрали 8 тисяч голосів киян. Нас знімали усі національні телеканали.
  • У 2020 році в метро з’явились перші дефібрилятори – завдяки міському центру здоров’я, який також нас дуже підтримав. Він самостійно вийшов на комунікацію, і було дуже важливо у цій комунікації вийти на партнерські умови. Це історія про те, як адвокацією та комунікацією ми привернули увагу міського центру, який зумів це профінансувати.
  • У 2021 році дефібрилятори перенесли з кас на платформи. 
  • Найкрутіша новина, для якої ми два роки робили ініціативу – перший порятунок життя в метро завдяки реанімації з дефібрилятором.
  • Наразі ми ростемо в «РеаніМісто» – мережу громадських локальних ініціатив по країні. Наприклад, у Рівному проєкт уже реалізований, у Чернігові поданий лише цьогоріч. Мрія, до якої ми прямуємо – мапа з громадськими дефібриляторами, як вона існує у Великобританії та Австралії. 
  • Ми вирішили, що не заробимо на метро ні копійки, тож ніхто із засновників не буде подаватись на тендери.

Висновки

  • Дуже важливо виходити зі своєї «бульбашки» знайомих, родичів, друзів. Саме поза нею ми почули аргументи, яких навіть не могли очікувати: чому «не варто» або чому ми класні. Коли вам кажуть, що ви класні, обов’язково всі ці моменти збирайте.
  • Комунікуючи у соцмережах, ми показували багато фото з закордону. Але у багатьох на цей досвід була реакція «ну ми ж не в Європі». Тут важливо було показувати приклади, як це реалізовується в Україні. Якщо у вашої ініціативи є хороші приклади в Україні, обов’язково включайте їх. Вони будуть цікавіші за Нью-Йорк, Париж і так далі. Потрібно показувати, що це можливо, руйнувати міфи про якийсь наш особливий менталітет. 
  • Надзвичайно важливим кроком була співпраця з органами державної влади. Нам пощастило – вони почали нас підтримувати самі. Підтримка Міністерства охорони здоров’я була надзвичайно важливою. Наша порада для інших ініціатив – цілком можливо, що вас не підтримують лише тому, що про вас не знають. Якщо ви постукаєте і розкажете – можете отримати шалену підтримку.
  • Потрібно дуже активно залучати ЗМІ й обов’язково із якимось інтерактивом. Покажіть найцікавіше, що у вас є. Пресконференції цікаві тільки з якимись високопосадовцями, а от якесь театралізоване дійство завжди заходить.
  • Не чекати, коли буде все так, як ви собі уявляєте. Наш перший логотип був намальований на серветці в кафе під час брейншторму. Цей логотип у нас висів пару тижнів, поки дизайнер не зробив нам нормальний.
  • Дружіть із депутат_ками й журналіст_ками, які допомагатимуть вам «закидати» бюрократів запитами. Підтримка Міністерства охорони здоров’я на етапі голосування рішення про обов’язкове навчання медичній допомозі працівни_ць метро стала можливою саме завдяки депутатським запитам. 
  • Навіть коли ви досягли своєї мети або тимчасово у вас нема якоїсь великої мети попереду, все одно потрібно «світитися»: ходити на якісь цікаві івенти, не зникати, говорити про себе. Це приносить дуже цікаві партнерства, яких ви навіть не могли очікувати. 
  • Об’єднуватись, але не давати «вкрасти» ваш успіх. У нас було три групи людей, не пов’язаних між собою, які хотіли дефібрилятори в метро. Ми могли пересваритись, але не зробили цього. У нас був фасилітатор, який звів нас усіх, ми об’єднались, і це посилило нас. Але деякі інші люди, які теж підтримували цю ідею, але не хотіли партнеритись із нами, досі впевнені, що це вони «протягнули» цей успіх. Дуже важливо розказувати, що це саме ми, ми ось це зробили. 
  • Ті люди, які вважаються релевантними експерт_ками для вас, не завжди будуть такими для тих, із ким ви комунікуєте. Здавалось, що залучення експерт_ок, які, на наш погляд, є професіоналами у сфері медичної допомоги, буде важливим, але для метро це не працювало. 
  • Якщо ви працюєте з державним або комунальним підприємством, найчастіше ви будете зустрічатися із виконав_ицями середнього рівня або із заступни_цями голови чи директор_ки. Дуже часто це не відбиватиме позицію директор_ки. З керівником метрополітену ми познайомились через півтора року після початку ініціативи. Для мене абсолютним шоком стало те, що він підтримує нас більше, ніж його заступники. Можливо, якби ми добилися якихось зустрічей на початку, було б легше. Не всі люди всередині однієї інституції однакові. Можливо, просто потрібно знайти іншу людину. 
  • Якщо хочеш переконати когось про важливість дефібрилятору, є два шляхи: залякування (не завжди працює і не завжди потрібне) і залучення через надання людині можливості врятувати іншу людину. Ті, хто зрозуміли важливість порятунку іншого життя, ставали нашими найбільшими адвокатами.