22 грудня Кабінет Міністрів вніс на розгляд Верховної Ради ряд законопроектів, серед яких №1577 “Проект Закону про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”. У цьому проекті, вочевидь, знайшли втілення пропозиції Міністерства фінансів щодо економії бюджетних коштів від 4 грудня 2014 р. Втім, оскільки той документ не мав жодного офіційного статусу і став відомий громадськості та ЗМІ через витік інформації, то і аналізувати та коментувати його можна було лише в якості пропозицій. Законопроект же у разі прийняття може спричинити дуже суттєві зміни в освітній, соціальній, культурній та інших сферах. Попри це, його автор(к)и не вважають за потрібне обговорювати запропоновані зміни з людьми, на життя яких вони вплинуть, і зазначили, що законопроект не потребує консультацій з громадськістю та не зачіпає соціально-трудової сфери, а отже, не вимагає залучення до обговорення соціальних партнерів.

Запропоновані зміни до законодавчих актів всерйоз зачіпають освіту – пропозиції Кабміну стосуються ЗУ “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “ Про позашкільну освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту”, а також ряду інших законів щодо соціального захисту учнів, студентів та педагогічних працівників.

Зміни можна загалом класифікувати наступним чином: це скасування деяких послуг чи пільг, якими користуються учні, студенти та педагоги, або перекладання запровадження цих пільг та їх фінансування на органи місцевої влади; виключення зі сфери законодавчого регулювання деяких особливостей оплати праці у сфері освіти та перенесення рішень щодо цього до компетенції Кабінету Міністрів; спрощення закриття освітніх закладів.

Однак однією з найсуттєвіших є зміна, що не вкладається у таку класифікацію і потенційно може вплинути на структуру середньої освіти загалом: автор(к)и законопроекту пропонують змінити 35 статтю ЗУ “Про освіту”, де державою гарантується право за здобуття повної середньої освіти та її оплату з бюджетних коштів, а також встановлювалася її обов’язковість. Натомість нова норма гарантує лише право на здобуття загальної середньої освіти. Цю зміну потрібно розглядати в контексті згаданих вище пропозицій Міністерства фінансів, де йшлося про необхідність змін до Конституції, які б скасували обов’язковість саме повної загальної середньої освіти та безоплатність освітніх послуг. Нагадаємо, що згідно із 53 статею Конституції, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Крім того, повна загальна середня освіта є загальнообов'язковою. Виходячи з цього, ми можемо припустити, що в планах Міністерства фінансів (чи уряду загалом) є подальше ініціювання змін до Конституції та введення плати за навчання у старшій школі або обмеження доступу до неї, наприклад, шляхом запровадження конкурсного вступу. Без таких змін нова редакція 35 статті Закону “Про освіту” не зможе забезпечити “економне та раціональне використання державних коштів” (саме так у пояснювальній записці визначається мета даного законопроекту). Навіть лишивши в стороні той факт, що скасування обов’язковості та безоплатності повної загальної середньої освіти суперечить загальносвітовому тренду до збільшення тривалості освіти (в тому числі і обов’язкової), спроби Міністерства фінансів виконувати невластиві йому функції, визначаючи державну політику у сфері освіти, видаються позбавленими здорового ґлузду.

Згідно із законопроектом №1577, зникають гарантії доплати вчителям та викладачам, встановлені у Законах про середню та вищу освіту — порядок оплати їхньої праці (а отже, і наявність та розмір доплат) визначатиметься Кабінетом Міністрів. Пропонується вилучити із відповідних законів пункти про встановлення надбавок за наукові ступені та вчені звання, вислугу років, класне керівництво, перевірку зошитів та інші.

Вилучено норми про безкоштовне забезпечення учнів підручниками. Підручники від держави зможуть отримати лише діти з малозабезпечених сімей, сироти та діти з обмеженими можливостями.

Із Закону “Про вищу освіту” пропонується забрати норму про конкретні обсяги фінансування наукової діяльності (для націольнальних університетів вона складаї 10% від усього обсягу державного фінансування, для дослідницьких — 25%). Це дасть змогу державі ухилитися від збільшення фінансування дослідницької діяльності у вишах, якого так прагнули автор(к)и прийнятої нещодавно нової редакції Закону “Про вищу освіту”, бажаючи повернути в українські університети науку. Також скасовується можливість вступати до ВНЗ поза конкурсом для пільговиків. Втім, жодних альтернатив на кшталт безоплатної доуніверситетської підготовки для таких категорій абітурієнтів не пропонується.

Під відповідальність місцевої влади (а отже, і на її фінансування) передається компенсація за пільговий проїзд учнів, студентів та педагогів. Місцева влада може забезпечувати безкоштовний проїзд, якщо знайде на це гроші, законодавчого гарантування цих пільг пропонуть позбавитися. Також автор(к)и законопроекту № 1577 хочуть скасувати гарантію на безкоштовний підвезення до місця навчання для учнів із сільської місцевості.

Безкоштовне харчування, що дотепер гарантувалося законами усім учням 1-4 класів та дітям з особливим освітніми потребами протягом усього терміну навчання, пропонують залишити лише у початковій школі для сиріт, дітей з малозабезпечених родин та інвалідів. Харчування решти учнів усіх типів освітніх закладів може фінансуватися з місцевих бюджетів (за умови наявності у них коштів). Доплату батьками за харчування дітей у дитсадках пропонується встановити у розмірі не менше 60% від вартості для міст і не менше 40% для сільської місцевості (згідно з чинним законодавством, вона може становити не більше 50% вартості).

Пільги для працівників освітніх закладів, розташованих у сільській місцевості, на безкоштовне користування житлом з опаленням і освітленням, будуть доступні лише тим, хто має розмір середньомісячного доходу сім’ї на рівні 1,4 прожиткових мінімуми (тобто право на податкову соціальну пільгу) для кожного з її членів. На 2015 рік у проекті Державного бюджету закладено прожитковий мінімум у розмірі 1176 грн.

Пропонується вилучити норми про можливість закриття шкіл та дитсадків у сільській місцевості лише за згодою територіальних громад, а також норми про заборону безпідставного закриття дошкільних та позашкільних закладів. Також зникнути має і стаття Закону “Про освіту”, що дозволяє відкривати початкові школи у сільській місцевості незалежно від кількості учнів.

* * *

Запропоновані Кабінетом Міністрів зміни до освітнього законодавства звужують доступ до освіти для дітей у сільській місцевості та з родин із низькими доходами (адже запланований прожитковий мінімум не дозволяє забезпечувати навіть базові потреби, особливо з огляду на рівень інфляції у 2014 та прогнозовану зміну індексу споживчих цін у 2015 р., і велика кількість родин із доходами дещо більшими за прожитковий мінімум, але все одно дуже низькими, опиниться у ще більш скрутному становищі). У майбутньому це може спричинити зростання кількості дітей, що не відвідують школу та не продовжують навчання після закінчення обов’язкового терміну, виникнення спадкової бідності (оскільки наявність освіти напряму корелює з майбутніми шансами на працевлаштування та рівнем доходів) та поглиблення соціального розшарування та нерівності (коли майнова нерівність посилюється освітньою та культурною).

Місцеві бюджети систематично не покривають навіть витрат на заробітну плату та плату за комунальні послуги у сфері освіти, щороку потребуючи на це дотацій з державного бюджету. Тож, очікувати, що у них знайдуться кошти на компенсацію безкоштовного чи пільгового проїзду або харчування не видається можливим. Навіть за умов очікуваної децентралізації та збільшення надходжень до місцевих бюджетів подібні “м’які” формулювання (що ті чи інші пільги лише можуть фінансуватися місцевою владою, а не обов’язково повинні існувати) дозволять виділяти кошти на харчування чи проїзд учнів, студентів та педагогів по залишковому принципу або не виділяти взагалі. Тому вилучення певних соціальних гарантій із законодавства фактично означає скасування цих пільг. Те саме стосується і “ручного” керування оплатою праці вчителів і викладачів — вилучення норм про обсяг і види доплат із законів дозволяє завтра ж суттєво скоротити чи взагалі скасувати їх (а доплати можуть складати більше половини заробітної платні освітян — без них вчитель, прийшовши у школу на повну ставку, отримуватиме 1478 грн). Зниження і без того малої заробітної плати освітян погіршить якість освіти, сприятиме поглибленню кадрової кризи (особливо у сільській місцевості), оскільки позбавляє кращих абітурієнтів та студентів мотивації вступати та навчатися на педагогічних спеціальностях, а вчителів та викладачів — можливостей та бажання професійно вдосконалюватися.

Скорочення видатків на освітню сферу (та соціальних видатків загалом) може забезпечити економію бюджетних коштів тут і зараз, однак це відбудеться за рахунок суттєвого погіршення рівня життя та скорочення прав громадян. До того ж, зміна законодавства з метою короткострокової економії є прикладом невідповідності засобів меті, адже немає жодних гарантій, що після зникнення гострої нестачі бюджетних коштів відповідні норми про пільги та права будуть відновлені. Таким чином, запропонований Кабінетом Міністрів законопроект у частині, що стосується освітньої сфери, є неприйнятним.