Коронавірус та освіта: аналіз проблем і наслідків пандемії

Освіта є одним з основних прав людини, що закріплене у 26 статті Декларації прав людини, Конституції України та галузевих законах. Четверта ціль сталого розвитку ООН до 2030 року, виконання якої здійснює також і Україна, передбачає «забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіх».

Рівень освіти прямо впливає на доходи та зайнятість населення — краще освічені люди легше знаходять роботу, мають кращі умови праці та більше заробляють. Крім того, він позитивно пов’язаний із тривалістю життя, здоров’ям та соціальною інтеграцією. Краще освічені люди є більш залученими у громадське та політичне життя, вони активніше долучаються до розвитку справді демократичного суспільства. 

Стаття 53 Конституції України та Закон України «Про освіту» гарантують загальний доступ до освіти незалежно від місця проживання дитини, соціального походження, стану здоров’я, мови спілкування та інших факторів. Право на освіту в Україні реалізується переважно через публічні (державні і комунальні) заклади освіти. Частка приватних коливається залежно від рівня освіти, однак значущу роль відіграє лише у позашкільній та вищій освіті.

На початку карантину навесні 2020 року всі заклади освіти перейшли на дистанційне навчання. У цьому тексті ми вирішили зосередитися на тому, якими були дії уряду в організації навчального процесу під час карантину, спричиненого COVID-19, і яку роль у цьому відіграли громадські та міжнародні організації. Також ми окреслимо освітні та позаосвітні проблеми, з якими стикалися учасни_ці навчального процесу: школярство, студентство, вчитель_ки та викладач_ки. 

Для цього ми проаналізували рішення уряду з 11 березня по 4 листопада (тобто до переходу від «адаптивного карантину» до «карантину вихідного дня»), а також рекомендації Міністерства освіти і науки (МОН) та Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), які надавалися з березня по жовтень, щодо організації дистанційного й очного навчання в закладах освіти під час карантину. Також під час аналізу ми використовували вторинні дані, досвід інших країн та інформацію про роботу стейкхолдерів у сфері освіти (громадських і міжнародних організацій).

«Жорсткий карантин» і закінчення попереднього навчального року

Пандемія призвела до суттєвих змін у сфері освіти протягом 2020 року в усьому світі. Переважна більшість країн принаймні на деякий час закрили всі заклади освіти, в решті навчання зупинилося в окремих районах. За даними ЮНЕСКО, на квітень 2020 року всі школи було закрито у 191 країні світу, де мешкають понад 90% усіх уч_ениць планети.

Україна закрила всі заклади освіти для відвідування з 12 березня 2020 року, коли в країні починалася епідемія і було підтверджено перші випадки захворювання. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів (КМУ) № 211 від 11 березня 2020 року, на всій території країни впроваджувався карантин, і здобувач_кам освіти заборонили відвідувати заклади освіти всіх рівнів. 

Спочатку карантин було встановлено на 3 тижні — до 3 квітня 2020 року. Протягом весни 2020 року його ще тричі продовжували — спочатку до 24 квітня, потім до 11 і до 22 травня. Врешті у закладах повної загальної середньої освіти навчальний рік завершився дистанційно. Заклади освіти інших рівнів після пом’якшення карантинних обмежень почали відновлювати роботу. Зокрема, з 25 травня дозволено було відновити роботу дитячих садків, а з 1 червня — закладів позашкільної освіти та інклюзивно-ресурсних центрів. Також з 1 червня відновилося практичне навчання у закладах професійно-технічної та окремі навчальні заходи у закладах вищої освіти.

Важливо зауважити, що попри карантин, МОН рекомендував не змінювати термін закінчення навчального року, тож усі заклади освіти мали завершити освітній процес до 1 липня. Насамперед це важливо було для закладів професійно-технічної та вищої освіти, бо в закладах загальної середньої освіти заняття закінчилися ще 31 травня, а державну підсумкову атестацію (ДПА) скасували. Уч_еницям, які завершили здобуття початкової та базової середньої освіти, замість ДПА зарахували середні бали з відповідних предметів. Випускни_ці 11 класів, котрі планували продовжувати навчання у закладах вищої освіти, складали зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) і за бажання могли зарахувати бали ЗНО як бали ДПА з відповідних предметів або також отримати в атестат середній бал на основі річних оцінок. Таким чином, на відміну від минулого року, коли ДПА у формі ЗНО з української мови, історії України або математики на вибір мали складати всі, хто завершив здобуття повної загальної середньої освіти, у тому числі у закладах професійно-технічної освіти та коледжах, цьогоріч ЗНО складали лише ті, хто використовував його для вступу до закладів вищої освіти. 
Основна сесія ЗНО відбулася з 25 червня до 17 липня — на місяць пізніше, ніж планувалося до карантину. Поза цим процедурно основна сесія зовнішнього незалежного оцінювання пройшла практично без змін, якщо не рахувати вимог соціального дистанціювання (відстань між учасни_цями не менше 1,2 м), використання антисептиків і засобів індивідуального захисту. Пробне ЗНО було скасовано, а кошти за нього повернули учасни_цям.

«Адаптивний карантин» і початок нового навчального року

З липня 2020 року в Україні було запроваджено адаптивний карантин. Відповідно до Постанови КМУ № 641 від 22 липня 2020 року, залежно від ряду показників (динаміки кількості хворих, кількості місць у лікарнях тощо) кожній адміністративно-територіальній одиниці було вирішено присвоювати один з 4 статусів, який визначав ступінь карантинних обмежень. 

Відповідальність приймати рішення про те, чи переходить навчальний заклад на дистанційне навчання, була покладена на місцеву владу відповідно до рішення уряду про визначення епідеміологічних зон. Водночас організацію та форму дистанційного навчання визначає педагогічна рада кожної окремої школи. 

У громадах, де рівень захворюваності низький, — у зеленій зоні — навчання відбувалось у закладах освіти практично без змін. Необхідною умовою було дотримання загальних санітарних рекомендацій щодо дезінфекції, провітрювання приміщень, миття рук, а також організація навчання з уникненням скупчення людей. Серед рекомендацій — асинхронний розклад, використання різних входів у приміщення школи, використання масок на перервах. Під час уроків діти і вчитель_ки не повинні носити маски, натомість батькам заборонено заходити до приміщення шкіл і садків. 

За загальними вимогами адаптивного карантину, у разі зміни статусу на «жовтий» чи «помаранчевий» організація навчального процесу в закладах загальної середньої освіти не змінювалася. Однак місцеві органи влади могли надавати додаткові рекомендації щодо безпечної організації навчання за умови зростання рівня захворюваності. Наприклад, за рекомендаціями Департаменту освіти та науки КМДА, у випадку, якщо статус змінюється на жовтий чи помаранчевий, деякі предмети, такі як мистецтво чи фізкультура, можуть викладатися дистанційно, аби зменшити кількість часу, який діти проводять у школі. 

У випадку, якщо рівень захворюваності на максимальному, червоному рівні, навчання повністю переводиться у дистанційну форму. Однак на початку цього навчального року у деяких містах, де оголошено найвищий рівень загрози, дітям просто продовжили літні канікули. У випадку виявлення хворо_ї на COVID-19 серед учнівства або вчитель_ок клас переводили на дистанційне навчання на 2 тижні, а якщо у закладі освіти випадків багато, його весь могли перевести на дистанційне навчання. 

У закладах професійно-технічної та вищої освіти у містах, віднесених до помаранчевих зон, заняття можуть організовуватися у групах не більше 20 осіб, натомість у містах «червоної зони» ці заклади теж повністю переводяться на дистанційне навчання. 

Можна помітити певну різницю між рішеннями уряду навесні та восени. Під час жорсткого карантину, коли в Україні офіційно кількість хворих була меншою, всі заклади освіти перевели на дистанційне навчання, і лише до початку літа поступово відкрили деякі з них для відвідування. Восени ж, коли кількість хворих почала зростати швидше, уряд намагався уникнути дистанційного навчання у школах і закриття дитячих садків.

Відповідно до Постанови КМУ № 848 від 16 вересня 2020 року було визначено, що рішення щодо роботи навчальних закладів в населених пунктах «червоної зони» спільно визначають державна та регіональна комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Відповідно, регіональна комісія може впливати на рішення щодо роботи навчальних закладів у містах своєї області. Наприклад, рішенням комісій від 15 жовтня було визначено низку населених пунктів «червоної зони», де заклади загальної середньої освіти залишалися відкритими: Івано-Франківськ, Полтава, Харків, Хмельницький, Бережани, Чортків тощо. 

З 15 жовтня до 15 листопада уряд рекомендував закладам вищої та професійно-технічної освіти у зв’язку з погіршенням епідеміологічної ситуації повністю перейти на дистанційне навчання.

Державна політика: чого (не) робило Міністерство освіти і науки

У період жорсткого карантину наприкінці березня МОН надіслало роз’яснення керівни_цям закладів загальної середньої освіти щодо організації завершення 2019/2020 навчального року. У листі наголошувалось на автономності шкіл та прийнятті рішень щодо форм дистанційного навчання на власний розсуд педагогічної ради. Однак методичних рекомендацій та порад, яким би могли слідувати вчитель_ки через брак попереднього досвіду дистанційного навчання, МОН не запропонувало. У травні також було розіслано рекомендації до закладів вищої освіти щодо організації сесії в умовах дистанційного навчання.

Перед початком поточного навчального року МОН розіслало листи закладам загальної середньої освіти та професійно-технічної освіти щодо організації 2020/2021 навчального року. Однак більшість з цих рекомендацій стосувалися санітарно-гігієнічних норм і дотримання умов, встановлених карантинними зонами, які ґрунтуються на Постанові головного санітарного лікаря «Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19». Водночас професійно-технічним закладам освіти пропонується застосовувати методи змішаного навчання — теорію проводити дистанційно, а практику організовувати очно з дотриманням санітарно-епідеміологічних норм. 

З 16 жовтня набуло чинності розроблене в МОН Положення про оновлені умови організації дистанційного навчання. Цей документ був радше запізнілим реагуванням, адже був випущений більш ніж через місяць після початку нового навчального року і містив короткі пояснення організаційних процесів дистанційної освіти. Натомість в ньому бракувало методичних рекомендацій щодо проведення дистанційної освіти для різних типів закладів. 

Варто наголосити, що надавати закладам загальної середньої освіти широку автономію недостатньо у цій ситуації, адже попри те, що пройшло вже 7 місяців карантину і вчитель_ки отримали певний досвід дистанційного навчання, вони досі потребують переліку мінімальних вимог та рекомендацій щодо процесу навчання. Також необхідно враховувати, що різні шкільні предмети, а також різний вік школярства потребують відмінних методик дистанційного навчання. Заклади вищої освіти є автономними, але викладач_ки так само потребують роз’яснень і рекомендацій щодо проведення занять в умовах дистанційного навчання.

Протягом першої фази карантину, тобто до кінця 2019/2020 навчального року, всі засоби індивідуального захисту та інші необхідні для протидії пандемії засоби для закладів освіти купувалися коштом місцевих бюджетів. Інформації про те, скільки коштів на це потрібно, МОН не надало, однак в Асоціації міст України порахували, що лише маски для вчитель_ок на щодня будуть коштувати близько 10 млн гривень. Маски для дітей мають купувати батьки. 

Коли уряд у липні оприлюднив нові рекомендації для закладів освіти, де серед іншого були норми щодо користування засобами індивідуального захисту, дезінфекції тощо, в МОН вказували, що усе це має фінансуватися з місцевих бюджетів, у тому числі із залишків освітньої субвенції. Натомість з коронавірусного фонду коштів на це не виділялося і МОН їх не просило. Залишається питанням, чи справді місцева влада забезпечила працівни_ць закладів освіти засобами індивідуального захисту, а не вони купляли їх за власні кошти.

Протягом серпня-вересня в МОН дотримувалися позиції, що фінансувати додаткові витрати на навчання в умовах пандемії можна із залишків освітньої субвенції. Однак залишки з 2019 року були вже частково витрачені, і що найважливіше — дуже нерівномірно розподілені, адже одні місцеві бюджети мали залишки субвенції, а інші — ні. Крім того, освітня субвенція є цільовою, і витрачати її кошти, у тому числі залишки, можна на вичерпний перелік товарів та послуг. Однак серед них не було засобів індивідуального захисту — їх внесли туди лише змінами до Постанови КМУ від 4 листопада 2020 року. Кошти субвенції 2020 року до 1 січня 2021-го взагалі не є залишками і їх можна витрачати винятково на оплату праці вчитель_ок.

Варто зауважити, що у проєкті бюджету на 2021 рік уряд заклав окрему субвенцію на протидію пандемії у сфері освіти обсягом 1 млрд гривень. Також було запропоновано, щоб залишки освітньої субвенції не лишалися у тих місцевих бюджетах, в які прийшла субвенція, а були розподілені рівномірно по всій країні залежно від кількості уч_ениць — також як резерв для навчання в умовах пандемії.

Як відбувалося навчання: основні проблеми

Процес навчання під час карантину навесні був напруженим для всіх учасни_ць освітнього процесу: вчитель_ок, школяр_ок, батьків, викладач_ок та студент_ок. Через відсутність або брак попереднього досвіду дистанційного навчання та реакції з боку уряду виникла ціла низка освітніх проблем. Нижче ми наведемо їх перелік, який в основному ґрунтується на вторинних даних, а саме онлайн-опитуваннях щодо навчання в закладах загальної середньої освіти, проведених Державною службою якості освіти (ДСЯО) та освітнім омбудсменом. Треба зауважити, що всі ці опитування проводилися ще навесні, а отже, показують проблеми, з якими стикнулись учасни_ці навчального процесу ще в період жорсткого карантину, коли всі заклади були на дистанційному навчанні. Однак більшість з цих проблем досі є актуальними та невирішеними.

Брак у вчитель_ок та викладач_ок попереднього досвіду дистанційного навчання. За даними опитування, яке проводила ДСЯО¹, у 55,53% шкіл дистанційне навчання було проблемою, оскільки вони раніше не мали досвіду такої форми навчання, тому не були готові до навчання під час карантину. 47,5% викладач_ок (20 590 осіб) зазначили, що раніше не використовували технології дистанційного навчання у своїй педагогічній діяльності. Натомість, як ми зазначали раніше, вчитель_ки не отримували рекомендацій щодо методики проведення дистанційного навчання або навчання за допомогою освітніх онлайн-інструментів. Водночас для вчитель_ок корисним були б розроблені поради щодо того, як пояснювати новий матеріал, давати зворотній зв’язок, тренувати навички, оцінювати прогрес та визначати тривалість уроків в умовах дистанційного навчання.

На жаль, в Україні наразі не проводилися ґрунтовні дослідження про те, як проходило дистанційне навчання в закладах вищої освіти. Однак можна припустити, що викладач_ки так само стикалися з проблемою браку досвіду та навичок дистанційного навчання, організовуючи роботу самостійно. Водночас бракує рекомендації щодо організації занять в умовах дистанційного навчання, а також інструментів, за допомогою яких викладач_ки змогли б обмінюватися вже набутим досвідом одні з одними. 

Брак універсального доступу до інтернету та обладнання, необхідного для навчання. Ця проблема зачепила як вчитель_ок, так і школярство. За даними ДСЯО, 62,35% директор_ок зазначили, що більшість вчитель_ок та/або уч_ениць не мали необхідного обладнання вдома, а 46,9% вказали на низькошвидкісне підключення до інтернету. Більша частина вчитель_ок користувалися комп’ютером разом з іншими членами сім’ї, а 6% вчитель_ок не мали доступу до швидкісного інтернету. Про низьку якість під’єднання до інтернету свідчать 22,3% опитаних батьків. Крім того, 8,8% батьків сказали, що їхні сім’ї не мають комп’ютера. За даними опитування, проведеного освітнім обмудсменом², більшість дітей (81,6%) використовували мобільні телефони, імовірно смартфони, для дистанційного навчання. Натомість менше користуються ноутбуком (45,6%) та стаціонарним комп’ютером (34,3%). Водночас не всі завдання можливо виконувати на телефоні, тому діти могли потребувати ноутбуків чи комп’ютерів, які належали батькам. Якщо ж батьки також працювали дистанційно, це могло ускладнювати як навчання, так і роботу. Ще складнішою могла бути ситуація в сім’ях, де більше однієї дитини шкільного віку. Те саме стосується і вчитель_ок, які могли бути вимушені ділити технічні засоби зі своїми дітьми або іншими членами родини.

Можна припустити, що з цими самими проблемами стикалися й студент_ки та університетські викладач_ки, які мали ділити гаджети для дистанційного навчання з іншими членами родини.

Неузгодженість телевізійних уроків та шкільної програми. «Всеукраїнська школа онлайн» — телевізійний проєкт, який транслювався по телебаченню та на YouTube-каналі МОН для уч_ениць 5-11 класів з 11 предметів. Проте за результатами опитування керівни_ць закладів загальної середньої освіти лише у 29,3% школах розклад дистанційних занять узгоджувався з розкладом телевізійних уроків. Відповідно, учнівство могло отримувати нерівномірно розподілену інформацію з окремих дисциплін. Наразі МОН планує запустити нові телеуроки, які будуть транслюватися на безкоштовній платформі і які розробляють ГО «Освіторія» у співпраці з Міністерством цифрової трансформації. 

Значна частина навчального матеріалу була залишена для самостійного вивчення. У багатьох навчальних закладах дистанційне навчання виглядало як надсилання матеріалу для самостійного опрацювання з підручника, письмові завдання для перевірки знань та оцінювання результатів без обговорення, зворотного зв’язку та пояснень. 

На думку уч_ениць, опитаних ДСЯО, вчитель_ки частіше їм надсилали перелік параграфів та вправ з підручника на самостійне опрацювання (41,2%), ніж проводили дистанційні заняття (17,25%). Намагання видати самостійне навчання за дистанційне через брак попереднього досвіду також підтверджують результати опитування щодо інструментів у взаємодії між вчитель_ками та учнівством, які застосовувались найчастіше. Зокрема, на першому місці опинився Viber — ним користувалися 92,4% вчитель_ок. Відповідно, вони могли відправляти через месенджер теми та завдання для опрацювання, що фактично є самостійним навчанням, а не дистанційним. 

Схожа ситуація була й у закладах вищої освіти: частина викладач_ок замінювали дистанційні заняття на відпрацювання у вигляді письмових робіт, що призводило до надмірного завантаження студент_ок. Такі методи не сприяють якісному засвоєнню матеріалу, а, навпаки, створюють додатковий стрес. При чому ситуація в межах одного університету могла бути різною, оскільки деякі викладач_ки давали письмові відпрацювання, а інші проводили дистанційні заняття. Водночас координації між самими викладач_ками та контролю з їхнього боку за навантаженням на студент_ок могло не бути. Ця проблема знову актуалізується зараз, адже більша частина закладів вищої освіти перейшли на дистанційне навчання.

Неможливість відтермінування захисту кваліфікаційних робіт. Держава фінансує вищу освіту, сплачуючи університету за кожну людину, яка навчається на бюджеті. Відповідно, якщо людина навчалася, але не отримала вчасно диплом, буде вважатися, що кошти витрачені неефективно. Через брак фінансової автономії заклади вищої освіти могли отримати через це санкції «за нецільове використання бюджетних коштів». Щоб цього не допустити, у своєму листі МОН рекомендував «закінчити навчальний рік вчасно». Це не дало університетам достатньо гнучкості, аби відтермінувати захисти кваліфікаційних робіт. Студент_ки, які не встигли завершити освітню програму у визначений термін, мали або оплатити переслуховування кредитів, які не встигли опанувати, або бути відрахованими. 

Відсутність виплат вчитель_кам та викладач_кам. Протягом карантину не було здійснено доплат вчитель_кам, попри різні формати навчання та наявність надмірного навантаження. Зокрема коли окремі класи йдуть на дистанційне навчання, а решта залишається навчатися в очній формі. Відповідно, вчитель_ки мають готувати презентації нового матеріалу, завдання на відпрацювання та контрольні для різних форм навчання, що суттєво збільшує їхнє навантаження. Крім того, залишившись наодинці з дистанційною освітою навесні, вчитель_ки мали витрачати більше ресурсів для того, щоб самостійно опановувати та реалізовувати методики дистанційного навчання. Більше того, якщо вчитель_ка хворіє на COVID-19 або йде на вимушений карантин через виявленого у класі хворого, то отримує лише половину своєї заробітної плати. Відповідно, такі освітян_ки потребують більшої фінансової підтримки, особливо вчитель_ки літнього віку, для яких COVID-19 несе суттєву небезпеку. 

У закладах вищої освіти ситуація трохи відрізняється, оскільки вони мають ширшу автономію та можуть залучати додаткові гроші зі спеціальних фондів. Однак і цих коштів може не вистачати на повноцінне забезпечення викладач_ок.

Діяльність громадських та міжнародних організацій

Під час впровадження першого жорсткого етапу карантину, а згодом — другого, адаптивного етапу громадські та міжнародні організації частково взяли на себе виконання функцій органів державної та місцевої влади. За підтримки МОН вони розробляли інформаційно-методичні матеріали й рекомендації для учасни_ць освітнього процесу. Наприклад, ГО «Смарт Освіта» підготувала посібник «Організація дистанційного навчання в школі. Методичні рекомендації», а також спільно з ЮНІСЕФ розробила дистанційні уроки з біології про COVID-19. EdEra розробила безкоштовний онлайн-курс «Про дистанційний та змішаний формати навчання» для вчительства й керівництва шкіл.

Міжнародні організації переважно надавали інформаційно-просвітницьку підтримку, але також забезпечували матеріальну допомогу:

• ЮНІСЕФ спільно з МОН запустили інформаційну кампанію про безпечне навчання під час пандемії «Школо, ми готові», а під час ЗНО забезпечили пункти тестування медичними масками, засобами дезінфекції, термометрами, медичними халатами, захисними щитками та інформаційними матеріалами;
• USAID спільно з МОЗ створили інформаційні матеріали для закладів освіти;
• Швейцарська Конфедерація в межах проєкту DECIDE («Децентралізація для розвитку демократичної освіти») підтримала розробку сайту mon-covid19.info, а також онлайн-курсу «Про дистанційний та змішаний формати навчання»;
• Google надав закладам освіти безкоштовний доступ до всіх інструментів та сервісів G Suite for Education.

Інформаційна та матеріальна підтримка громадських і міжнародних організацій полегшила перехід на дистанційне навчання як для студентства, учнівства та їхніх батьків, так і для працівни_ць та керівництва закладів освіти. Важливо, що ініціативи громадського сектору були підтримані профільним міністерством. З огляду на перехід на дистанційну освіту, позитивним прикладом урядової ініціативи можна вважати проєкт «Всеукраїнська школа онлайн»³. Водночас органам державної влади варто активніше займатися розробкою власних інформаційно-просвітницьких матеріалів щодо дистанційного навчання — наприклад, методичних рекомендацій або керівництв для шкіл — як це робили органи влади інших країн⁴.

Наслідки дистанційного навчання 

Серед наслідків закриття шкіл і переходу на дистанційне навчання ЮНЕСКО називає перерване навчання, погане харчування, стрес для вчительства, непідготовленість батьків до дистанційної домашньої освіти, погіршення догляду за дітьми, економічні втрати, непередбачене навантаження на систему охорони здоров’я, зростання випадків виключення із закладу освіти, збільшення рівня насильства та експлуатації, соціальну ізоляцію, труднощі з вимірюванням та перевіркою засвоєння знань. Більшість цих наслідків можуть бути релевантними також і для закладів вищої та професійно-технічної освіти. Крім того, наслідки дистанційного навчання під час карантину можуть бути сильнішими для вразливих груп населення. Розглянемо деякі з них.

Цифрова нерівність

Одним із найбільш суттєвих негативних наслідків дистанційного шкільного навчання під час пандемії є поглиблення наявних нерівностей між уч_еницями. Згідно з дослідженням освітніх нерівностей у Європі й фізичного закриття шкіл під час COVID-19, у половині з 21 досліджуваних країн уч_ениці 4 класів з низьким соціально-економічним статусом мають, у найкращому разі, вдвічі менше шансів мати доступ до інтернету, ніж їхні більш привілейовані однолітки. Загалом учнівство та студентство з бідних родин найімовірніше мають менше доступу до цифрових навчальних ресурсів — наприклад, особистого комп’ютера або ноутбука, високошвидкісного інтернету, а також до комфортного середовища для навчання, зокрема власної кімнати або столу, тихого особистого простору, підтримки батьків. В Україні доступ до інтернету, особливо у селах і малих містах, є обмеженим, що могло значно вплинути на посилення освітніх нерівностей.

За даними Держстату, домогосподарства у великих містах майже вдвічі частіше мають доступ до інтернету, ніж сільські домогосподарства — 80% проти 44%. 79,5% мешкан_ок великий міст користуються інтернетом, тоді як із сільських житель_ок про це повідомили 55,9%. Мінцифри дослідило доступ до широкосмугового швидкісного інтернету (ШСД). Виявилося, що понад 17 тисяч населених пунктів з 28 тисяч не мають оптичних мереж взагалі. Близько 65% сіл не покриті якісним ШСД. Загалом, 5,75 млн громадян_ок не мають можливості підключитися до якісного фіксованого ШСД. Понад 4 млн україн_ок мешкають у селах, де немає якісного фіксованого інтернету. 40% шкіл, переважно розташованих у селах або малих містах, не мають доступу до швидкісного інтернету. 

Цифрові навички, навички користування інтернетом є гіршими у школяр_ок з сільських населених пунктів.

Люди з нижчими доходами рідше користуються інтернетом. Лише 42,2% людей з 10% домогосподарств із найнижчими доходами взагалі користувалися інтернетом, тоді як серед людей з дециля з найвищими доходами таких 91,6%. Також особи у найвищому децилі доходів частіше щоденно використовують інтернет як удома, так і на роботі. Це означає, що члени бідних домогосподарств, зокрема й ті з них, хто навчається, ймовірно, мають гірші навички користування інтернетом. В умовах дистанційного навчання, коли інтернет є ледь не єдиним засобом взаємодії між вчитель_ками і викладач_ками, закладами освіти та здобувач_ками освіти, найменш привілейовані категорії школярства, студентства та освітян_ок виявляються найменш готовими до дистанційного навчання. Врешті нерівність у доступі до цифрових ресурсів може призводити до розриву в освітніх результатах серед різних категорій населення.

Освітні результати

Перехід на дистанційну освіту під час пандемії може мати довгостроковий вплив на освітні результати, особливо серед вразливих груп населення. За оцінками дослідни_ць з Франції, Італії та Німеччини, щотижневе погіршення у навчанні внаслідок переходу на дистанційне навчання коливатиметься у межах від 0,82% до 2,3% від стандартного відхилення. На їхню думку, таке погіршення відобразиться у результатах тестування через зменшення кількості навчального часу у порівнянні з кількістю часу, яке учнівство виділяло на навчання до запровадження карантинних обмежень і переходу до онлайн-форматів.

Централізований облік відвідування навчання під час карантину не відбувався, а через розмаїття форм і методів дистанційного навчання, способів його організації у різних закладах освіти зібрати точну інформацію про те, яка частка здобувач_ок освіти випала з освітнього процесу, неможливо. За результатами опитування ДСЯО, зовсім не виходили на зв’язок лише близько 3% уч_ениць загальноосвітніх шкіл. Щодо здобувач_ок освіти інших рівнів інформацію не вдалося знайти.

Також поки складно сказати, як карантин вплинув на навчальні результати. Наразі єдиним щорічним освітнім вимірюванням, яке охоплює чи представляє всю вікову когорту, є ЗНО. Однак порівнювати результати ЗНО 2019 та 2020 років некоректно, оскільки щороку шкала оцінювання формується по-новому, а через скасування ДПА 2020 року суттєво змінився склад учасни_ць зовнішнього незалежного тестування. Навіть якщо взяти до уваги лише результати ЗНО випускни_ць шкіл, через скасування ДПА цього року суттєво зросла кількість тих, хто зареєструвалися на ЗНО, але не з’явилися на тест. Можемо припустити, що це учнівство, яке не планувало продовжувати освіту у вишах, принаймні в Україні. Цього року на ЗНО з української мови, що є обов’язковим предметом для всіх вступни_ць, не з’явилися 10,7% зареєстрованих учасни_ць з-поміж випускни_ць шкіл. Минулого року цей показник становив 0,5%.

Однак важливо зауважити, що переважно ця різниця виникла через випускни_ць сільських шкіл. На тест з української мови не з’явилися 6% випускни_ць з міських населених пунктів (що все ще суттєво більше, ніж минулого року) і 23,7% — з сільських. Таким чином, можемо припустити наявність різниці в освітній траєкторії залежно від місця проживання. Вона, ймовірно, повторює різницю в соціально-економічному статусі, що пояснюється не лише результатами ЗНО, а й планами школяр_ок та їхніх родин. Майже чверть випускни_ць сільських шкіл не планували здобувати вищу освіту.

Таблиця 1. Випускни_ці шкіл, які не з’явилися на ЗНО

Джерело: УЦОЯО

Втім, через нижчу явку порівняно з минулим роком змінився також інший важливий показник — частка учасни_ць ЗНО, які не подолали прохідний бар’єр, тобто не набрали достатньо балів, аби вважати тест успішно складеним і мати право на доступ до вищої освіти. Методика встановлення прохідного балу, звісно, ґрунтується на експертних оцінках, але Український центр оцінювання якості освіти стверджує, що порівняння цього показника для учасників ЗНО різних років є коректним. Загалом у 2020 році частка учасни_ць ЗНО, які не подолали прохідний поріг, знизилася (за одним винятком). Особливо помітним це зниження є для учнівства з сільських населених пунктів: значна частина таких випускни_ць не з’явилися на тестування, і можна припустити, що серед них були б ті, хто не подолали би прохідний поріг.

Таблиця 2. Випускни_ці шкіл, які не подолали поріг «склав/не склав» на ЗНО

Джерело: УЦОЯО

Право на житло

Для студентства карантин частково пов’язаний зі спробами обмежити їхнє право на житло — намаганнями виселити з гуртожитків. У березні медіа почали поширювати інформацію, що керівництво окремих ЗВО намагається примусово виселити студент_ок з гуртожитків на період карантину. Проте 18 березня 2020 року МОН оприлюднило лист «Про неприпустимість примусового виселення здобувачів освіти або надання таких рекомендацій здобувачам освіти», у якому йшлося про забезпечення діяльності гуртожитків на період карантину, інформування мешкан_ок і працівни_ць гуртожитків про COVID-19, виділення спеціальних місць для ізоляції для студент_ок з ознаками гострих респіраторних захворювань, посилення пропускного режиму. 

12 жовтня 2020 року МОН оприлюднило лист «Щодо тимчасового переходу на дистанційне навчання» з рекомендацією запровадити дистанційне навчання в закладах вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти з 15 жовтня до 15 листопада 2020 року. У листі також йдеться про рекомендацію виїзду студентства з гуртожитків на цей самий період. Водночас наголошується на неприпустимості примусового виселення з гуртожитків, а також на необхідності враховувати потребу у гуртожитку деяких більш вразливих категорій населення, зокрема сиріт, осіб, позбавлених батьківського піклування, студентства з тимчасово окупованих територій та «червоних» карантинних зон, іноземних громадян_ок та осіб без громадянства. Крім того, згідно з рекомендаціями МОН, студент_кам, які вирішили виїхати з гуртожитків, мають повернути плату за проживання.

У випадку зі студентством, яке мешкає у гуртожитках, потрібно враховувати той факт, що гуртожиток може бути єдиною доступною можливістю для цих студент_ок реалізувати своє право на житло. Не всі здобувач_ки освіти мають достатньо матеріальних ресурсів для оренди частини або всього приватного житлового приміщення у місті, де розташований їхній заклад освіти. Переїзд у гуртожиток також може бути зумовлений неможливістю мешкати вдома через домашнє насильство, погані умови проживання, перенаселеність помешкання. Оскільки мешкан_ки гуртожитків є менш привілейованою групою населення, ніж ті, хто має можливість мешкати у власному або орендованому житлі, під час пандемії їхня вразливість може посилюватися, зокрема і через спроби адміністрації закладів освіти виселити їх з гуртожитків.

Ментальне здоров’я

Як у здобувач_ок освіти, так і в працівни_ць закладів освіти може погіршуватися стан ментального здоров’я через перехід на дистанційну форму навчання під час пандемії. Результати проведеного у США національного опитування про здоров’я батьків та дітей під час пандемії COVID-19 свідчать, що 27% батьків повідомили про погіршення свого психічного здоров’я, а 14% — про погіршення стану психічного здоров’я своїх дітей. Згідно з результатами дослідження впливу COVID-19 на ментальне здоров’я студентства коледжів у США, 71% студент_ок зазначили, що відчували підвищений стрес і тривогу через спалах COVID-19. Результати дослідження впливу пандемії коронавірусу на ментальне здоров’я та добробут працівни_ць сфери освіти Великої Британії свідчать, що 52% вчительства шкіл повідомили про погіршення стану психічного здоров’я. 

Під час пандемії та карантинних обмежень люди можуть відчувати стрес, тривогу, страх, ізоляцію, травму від втрати близької людини. В Україні не проводили спеціальних досліджень стану психічного здоров’я здобувач_ок освіти та працівни_ць цієї сфери, натомість проводили опитування про психоемоційний стан україн_ок на карантині. З одного боку, результати опитування свідчать про ознаки депресії, тривожності, паніки, втоми і розладів сну у респондент_ок, а з іншого, на думку дослідни_ць, «рівень негативних емоційних станів українців під час карантину та їх динаміка поки що не викликає занепокоєння», оскільки не було виявлено значної збільшення кількості таких розладів, як паніка або депресія. 

Попри брак даних, можемо припустити, що в Україні працівни_ці сфери освіти, особливо вчительство літнього віку, яке становить значну частку серед працівни_ць закладів середньої освіти, перебувають у групі ризику тих, чиє психічне здоров’я може найбільше постраждати. Це пов’язане з труднощами, які виникають через перехід на дистанційне навчання, зокрема з браком цифрових ресурсів та навичок, зменшенням комунікації та психоемоційної підтримки. До того ж ментальне здоров’я здобувач_ок освіти з вразливих груп також може бути у групі ризику. Підтвердження цих гіпотез потребує подальших досліджень психічного здоров’я працівни_ць сфери освіти та здобувач_ок освіти.

Домашнє насильство 

Вимушена ізоляція вдома під час карантинних обмежень пов’язана зі зростанням кількості випадків домашнього насильства в Україні й у світі. У США на початку карантину почали фіксувати на 50% більше звернень на національну гарячу лінію з питань насильства над дітьми у порівнянні з аналогічним періодом 2019 року. У Норвегії різко збільшилася кількість дзвінків на національну телефонну лінію допомоги дітям, багато з них стосувалися конфліктів та напруги вдома.

На початку карантину в Україні також на 30% зросла кількість звернень на гарячу лінію по запобіганню домашньому насильству. Водночас не було зафіксовано зростання кількості викликів поліції щодо домашнього насильства, що також може бути пов’язане з тим, що жертви насильства більшу частину часу проводять в одному просторі з агресором, який може контролювати їхній доступ до засобів зв’язку. Оскільки від домашнього насильства можуть сильніше страждати жінки та член_ки родин з низьким соціально-економічним статусом, у групі ризику опиняються вчитель_ки, більшість яких в Україні — це жінки, а також здобувач_ки освіти з бідних родин.

Харчування

В Україні частина учнівства та студентства має право на безкоштовне харчування у закладах освіти⁵. Перехід на дистанційне навчання міг вплинути на те, що вдома представни_ці цих категорій населення могли не отримувати повноцінне корисне харчування. З іншого боку, реальне харчування у закладах освіти може відрізнятися від рекомендованого.

Оскільки право на безкоштовне харчування мають вразливі групи здобувач_ок освіти, їхнє тимчасове перебування вдома під час дистанційного навчання створює додаткове фінансове навантаження на їхні родини. Через те, що такі родини можуть мати низький рівень доходу, необхідність витрачати незаплановані у родинному бюджеті кошти може погіршити їхній економічний статус і вплинути на загальне збільшення економічної нерівності. Прикладом позитивної ініціативи, метою якої є послаблення негативних наслідків пандемії й закриття закладів освіти на бідні сім’ї, є доставка безкоштовних шкільних обідів додому. Таку опцію запровадили у Німеччині, Великій Британії, США. 

Рекомендації 

Короткострокові заходи, спрямовані на подолання наслідків пандемії та карантину:

• Попри освітню автономію, варто встановлювати мінімальний перелік вимог не лише до санітарно-гігієнічної складової, а й до освітньої, і план дій на випадок, якщо цей мінімум не виконується. По-перше, щоб мати інформацію про проблеми або складнощі, які виникають в учасни_ць освітнього процесу, зокрема при переході на дистанційне навчання, потрібно дати їм інструменти повідомляти про такі випадки. По-друге, варто розробити методичні рекомендації для розв’язання поширених проблем. Врешті, такі рекомендації можна пропонувати закладам освіти як керівництво з досягнення освітніх стандартів у часи пандемії.

• Враховувати дані й рекомендації експерт_ок і міжнародних організацій щодо карантинних обмежень та їхніх наслідків у закладах освіти⁶. Прийняття рішень щодо карантинних заходів має ґрунтуватися на доказовому підході, тобто спиратися на дані й результати досліджень.

• Налагодити комунікацію органів державної влади (МОН, МОЗ) та органів місцевого самоврядування (місцеві управління освіти) з працівни_цями сфери освіти, учнівством та батьками задля надання їм інформаційної підтримки. Період пандемії пов’язаний з викликами сталості й довгостроковому плануванню у сфері освіти, що може викликати тривогу щодо прийнятих рішень і недовіру до них. З огляду на це, рекомендуємо чітко комунікувати, які карантинні заходи впроваджуються, чим вони обґрунтовані і які можуть мати наслідки.

• Розробити комплексні рекомендації і керівництва для закладів освіти щодо навчання під час карантину, зокрема програми з розвитку навичок дистанційного навчання у вчительства, рекомендації про те, як адаптувати учнівство до навчання і життя під час карантину. Органам влади варто бути більш ініціативними й активними у процесі створення таких матеріалів, цю роботу не слід повністю перекладати на громадські організації.

• Забезпечити додаткові виплати за перехід на дистанційне навчання вчитель_кам та викладач_кам, а також на супутні з цим витрати (наприклад, забезпечення повного доступу до онлайн-платформ, засоби індивідуального захисту і дезінфекції, технічні засоби тощо).

• Забезпечити мешкан_кам гуртожитків належні умови проживання у період карантинних обмежень, зокрема створювати й надавати доступ до приміщень для самоізоляції, а також контролювати спроби керівництва окремих закладів освіти виселити мешкан_ок гуртожитків.

• У період дистанційного навчання забезпечити належним харчуванням здобувач_ок освіти, які мають право на безкоштовне харчування у закладах освіти — наприклад, через доставку готових обідів таким групам школярства додому.

• Посилити безкоштовну інформаційну і психологічну підтримку жертв домашнього та/або сексуального насильства, які через карантинні обмеження опинилися у більш незахищеному стані. Забезпечувати надання місць у шелтерах постраждалим від такого насильства, а також їхню реабілітацію.

• Надавати безкоштовну психологічну підтримку як здобувач_кам освіти, так і працівни_цям закладів освіти, у яких з’явилися або погіршилися проблеми з ментальним здоров’ям через брак цифрових навичок та/або ресурсів, брак соціальних зв’язків і комунікації у період соціальної ізоляції. Крім того, такі заходи, як посилення спільнот у закладах освіти, заохочення позакласного онлайн-спілкування, створення умов для проведення спільного онлайн-дозвілля, можуть допомогти учасни_цям освітнього процесу впоратися з викликами пандемії, які впливають на їхнє психічне здоров’я.

• Пріоритизувати захист працівни_ць сфери освіти літнього віку. Особи старшого віку є більш вразливими до COVID-19, а оскільки освітян_ки значну частину свого робочого часу проводять з великою кількістю людей, вони можуть сильніше страждати від цього захворювання. Тому потрібно в першу чергу забезпечувати освітян_ок літнього віку засобами індивідуального захисту, а також додатковою підтримкою у разі виявлення в них COVID-19.

• Досліджувати вплив пандемії та карантинних обмежень на освітні результати здобувач_ок освіти в Україні. ДСЯО та Офіс освітнього омбудсмена проводили дослідження серед вчительо_ок, школярок_ок, директор_ок закладів загальної середньої освіти та батьків навесні. Нещодавно ДСЯО запустили повторне онлайн-опитування щодо організації навчального процесу в закладах загальної середньої освіти під час карантину. Однак таких моніторингів бракує щодо дистанційного навчання в закладах професійно-технічної та вищої освіти.

Довгострокові заходи, спрямовані на реформування політик у сфері освіти

• Забезпечити заклади освіти комп’ютерами й високошвидкісним інтернетом, який був би доступний і для вчительства, і для здобувач_ок освіти. Варто надавати пріоритет забезпеченню цифровими ресурсами закладів середньої освіти у малих містах і селах, оскільки це може сприяти зменшенню цифрової нерівності між учнівством з сільської та міської місцевості.

• Розробляти якісний цифровий контент для викладання у закладах освіти й навчати освітян_ок методів роботи з ним.

• Розробляти і впроваджувати заходи, спрямовані на компенсацію погіршених результатів навчання внаслідок переходу на дистанційне навчання.

• Посилювати фінансову автономію закладів вищої освіти, а також спроможність розпоряджатися нею. Збільшувати кількість можливостей використання індивідуальних освітніх траєкторій, у тому числі в закладах вищої освіти.

• Забезпечити належні умови проживання у гуртожитках без порушення прав і свобод здобувач_ок освіти.

• Розвивати спроможність закладів освіти створювати навколо себе інклюзивні спільноти, які можуть існувати як онлайн, так і офлайн.

• Сприяти формуванню безпечного навчального середовища й посиленню гендерної рівності у закладах освіти.

Примітки

1. Опитування було проведене у квітні серед уч_ениць 9-11 класів, їхніх батьків, вчитель_ок та директор_ок шкіл за допомогою онлайн-анкети. В опитуванні взяли участь 211,9 тис. осіб. Анкета була доступна всім, вибірка не була випадковою, тому результати є нерепрезентативними.

2. Опитування проводилось у квітні серед батьків. В опитуванні взяли участь 8,5 тис. осіб. Анкета була доступна всім, вибірка не була випадковою, тому результати є нерепрезентативними. 

3. Про недоліки цього проєкту див. вище.

4. Тут можна дізнатися, які ініціативи були запроваджені органами влади значної кількості країн світу протягом березня-червня 2020 року.

5. Серед таких категорій здобувач_ок освіти можуть бути діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, діти з малозабезпечених сімей, діти з особливими потребами, діти з сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, батьки яких є учасниками бойових дій, отримали поранення або загинули під час участі в АТО/ООС.

6. Як приклад, рекомендації ЮНЕСКО (1, 2), рекомендації ВООЗ, рекомендації ООН, спільні рекомендації ЮНЕСКО, ВООЗ та ЮНІСЕФ.

Автор_ки: Юлія Назаренко, Олена Сирбу, Ірина Когут

Коректорка: Роксолана Машкова

Керівник проєкту: Іван Вербицький

Аналіз здійснено в рамках проєкту ПРООН «Права людини для України», що реалізовується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Висловлені думки можуть не збігатися з позицією ПРООН чи Міністерства закордонних справ Данії.

Будь-яке використання матеріалів дозволене за умови згадки першоджерела не пізніше другого абзацу тексту.

У тексті ми використовуємо іменник з відділеним «_» гендерованим закінченням для позначення особи, гендер як_ої невідомий чи не має значення в нинішньому контексті, та групи осіб різного гендеру, або гендер яких невідомий, або гендер яких не має значення в нинішньому контексті. Ми однаково поважаємо жінок, небінарних осіб та чоловіків. Оскільки в україномовному інформаційному просторі сьогодні набагато частіше підкреслюється існування чоловіків, ніж всіх інших (тобто більшості людей), ми, щоб врівноважити цей перекіс, тут і далі використовуємо на позначення сукупності різних людей чи людини, гендер як_ої невідомий, таку форму. Детальніше: Політика використання гендерованих закінчень Cedos.