Освітні втрати: підходи до вимірювання та компенсації

Початок пандемії COVID-19 актуалізував дискусію про освітні втрати у світі. Міжнародні організації почали публікувати звіти та записки, у яких обговорювалося питання впливу закриття шкіл на освіту та його наслідків. Одним із таких широко обговорюваних наслідків є освітні втрати. 

Ця аналітична записка містить огляд міжнародних досліджень щодо визначення, причин і довготривалих наслідків освітніх втрат. Крім цього, у ній розглянуто різні підходи до вимірювання та компенсації освітніх втрат. У цьому матеріалі ми зосередилися на освітніх втратах у середній освіті. Дослідження показують, що шкільна освіта є базою для розвитку знань, навичок і компетенцій, необхідних для людського розвитку. Якщо уч_ениці не засвоюють їх на цьому рівні освіти, це впливає на можливості вибору подальшої освіти, а також дохід і добробут у майбутньому.

Для підготовки цієї записки ми проаналізували міжнародні дослідження і рекомендації щодо освітніх втрат, офіційні документи і повідомлення органів влади, а також провели 5 інтерв’ю з українськими освітніми експерт_ками.

Висновки та рекомендації

Освітні втрати — це прогалини у знаннях і навичках, які виникають в учнівства під час освітнього процесу у порівнянні зі стандартами освіти та очікуваними результатами навчальних здобутків. Освітні втрати можуть бути спричинені як індивідуальними, так і структурними чинниками, зокрема масштабними надзвичайними ситуаціями, вплив яких накладається на системні нерівності та вразливості.

Наразі достовірних даних про освітні втрати в Україні немає. При цьому ситуація в Україні є особливою на тлі інших країн: наслідки повномасштабної війни наклалися на вплив пандемії COVID-19. Зважаючи на це, важливо як вивчати досвіди різних держав щодо вимірювання та компенсації освітніх втрат, так і враховувати, що в умовах війни Україна має значно складнішу ситуацію, ніж у країнах, які зазнали впливу лише пандемії.

Масштаб наявних викликів не дозволяє розраховувати, що вони вирішаться самі по собі без цілеспрямованої державної політики. Для її створення необхідно розробити і прийняти стратегічні документи, які б визначали способи вимірювання та компенсації освітніх втрат. Зокрема, варто оновити проєкт і затвердити Стратегію освітніх оцінювань, а також документи щодо компенсаційних заходів.

Необхідно розвивати систему моніторингу освітніх здобутків, навичок та втрат за допомогою національних стандартизованих тестувань на різних рівнях загальної середньої освіти. Для цього важливо, зокрема, за можливості не скасовувати тестування, які вже існують, тобто зовнішнє незалежне оцінювання. Варто проводити моніторинги, які б фіксували, скільки часу було втрачено, як учасни_ці освітнього процесу оцінюють освітні втрати. Також важливо далі брати участь у дослідженні PISA та інших міжнародних моніторингових дослідженнях освітніх досягнень (TIMMS, PIRLS та інших). За прикладом моніторингу початкової школи необхідно розробити національну систему моніторингу для інших ланок загальної середньої освіти. Також важливо продовжувати моніторинг якості дистанційного навчання.

Важливим є роз’яснення учасни_цям освітнього процесу самого терміну «освітні втрати», а також його значення. Завдяки цьому, наприклад, вчитель_ки могли б оцінити та виміряти освітні втрати учнівства, а самі уч_ениці мали розуміння власної потреби у надолуженні матеріалу, могли б звернутися по допомогу або опанувати необхідну інформацію самостійно.

На основі даних вимірювань і моніторингів важливо розробляти і впроваджувати механізми та програми компенсації освітніх втрат. Ключовим заходом допомоги дітям у надолуженні втрачених знань і навичок має стати національна програма тьюторства і додаткових компенсаційних занять. Оскільки низькі доходи сім’ї й низька залученість батьків до освіти їхніх дітей є факторами, що посилюють імовірність виникнення освітніх втрат, роль держави є критично важливою у їхній компенсації для вразливих категорій учнівства. Аби охопити якомога більше тих, хто цього потребує, програма тьюторства має фінансуватися державним або донорським коштом. При цьому важливо, що тьюторство не повинно стати ще одним додатковим неоплачуваним або низько оплачуваним навантаженням для вчитель_ок, які мають отримувати гідну оплату праці та не мати значних обсягів понаднормової роботи.

Важливою є методична підтримка вчительства, допомога і поради для батьків, а також психологічна підтримка всім учасни_цям освітнього процесу.

Варто розглянути можливості продовження навчального року, зокрема через запровадження додаткових навчальних тижнів улітку. В окремих випадках може бути потрібен додатковий рік навчання. Крім можливості самостійно приймати рішення, як громадам, так і закладам освіти можуть бути корисні методичні рекомендації та підтримка на національному рівні.

Необхідно звернути увагу на те, що в умовах війни опанувати освітні та навчальні програми може бути складно для всього учнівства, адже часу на засвоєння матеріалу може бути набагато менше, а синхронні методи навчання може бути важко застосувати. Зважаючи на це, на національному рівні було б корисно розробити пояснення, рекомендації та поради для вчительства щодо опанування навчальних програм: які теми можна пройти оглядово, які пропустити, а які залишити на наступний рік.

Важливо також продовжувати вже розпочаті зусилля з забезпечення учасни_ць освітнього процесу технічними засобами.

Підготовлено в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку впроваджує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції, викладені у цій публікації, не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження».