Соціально-економічний портрет студентів: результати опитування

Опитування студентів ВНЗ проводилося компанією GfK Ukraine у період з 15 лютого по 6 березня 2016 року на замовлення Аналітичного центру CEDOS в рамках проекту "Ініціативи з розвитку українських аналітичних центрів" Міжнародного фонду "Відродження" (IRF) у співпраці з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF), за фінансової підтримки посольства Швеції в Україні (SIDA). Вибірка дослідження: 831 студент денної форми ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації. Похибка не перевищує 3,5% при довірчому інтервалі 95%.

Метою опитування було дослідити соціально-економічне становище студентів, зокрема питання репетиторства, матеріального забезпечення, мотивації студентів, обставин вибору ВНЗ та спеціальності, працевлаштування студентів тощо.

Показати методологію

За лінком представлені результати опитування у одновимірних та двовимірних таблицях. В подальшому описі результатів опитування кожне посилання веде на відповідну таблицю відповідей.

Шкільний досвід

Часто можна почути, що школа та університет існують ніби у двох різних реальностях, що середня освіта не готує учнів до здобуття вищої та до майбутньої роботи, а вища ніяк не враховує те, чому дітей вчили у школі. Проте результати опитування все ж демонструють наявність зв’язку між цими рівнями освіти.

Перш за все, існує зв’язок між навчальними предметами, з яких студенти найкраще встигали у школі , та обраним напрямком навчання в університеті. Так, більшість студентів аграрних та ветеринарних спеціальностей (68%), а також медиків (56%) мали найкращі оцінки з природничих дисциплін, тоді як гуманітарії мали хороші оцінки з іноземної мови, рідної мови та літератури, історії та права (ці дисципліни обрали як найбільш успішні у школі більше половини студентів гуманітарних спеціальностей). Також логічно, що на інженерних та природничих спеціальностях вчиться найбільше шкільних "математиків" найбільша (серед майбутніх інженерів математика добре давалася у школі 46%, серед природничників – 58%).

По-друге, чим краще респонденти вчилися у школі, тим більша вірогідність, що вони навчаються за кошт держави та отримують стипендію: якщо серед відмінників (тих, хто мають в атестаті оцінки 10-12 балів) бюджетниками виявилося майже 70% опитаних, то серед тих, хто мав у атестаті 7-9 балів, на бюджеті навчається 44% . Відмінники у шкільні часи найчастіше добре вчаться і в університеті – 88% відмінників, які навчаються на бюджеті, отримують стипендію, а от частка хорошистів-бюджетників зі стипендією менша – їх 70%.

Варто відмітити, що матеріальне становище студентів також пов’язане з їхніми навчальними результатами: скажімо, частка відмінників тим більша, чим вищі доходи родини. Серед студентів з незаможних родин відмінників 43%, серед дітей із родин середнього достатку їх вже 50%, а серед забезпечених – 59%. Натомість серед хорошистів до незаможних віднесли свою родину 56%, тоді як до забезпечених – тільки 37%. Тобто багатші імовірніше краще вчаться у школі.

Аналогічний зв’язок є між навчальними результатами у школі та освітою батьків (особливо матерів): серед матерів відмінників вищу освіту мають 72%, тоді як серед матерів студентів із оцінками 7-9 у атестаті таких 49%. Ці дані можуть свідчити про зв’язок навчальних досягнень учнів та їхньої подальшої навчальної траєкторії, зокрема, доступу до вищої освіти, із рівнем освіти та матеріальним становищем їхніх батьків. Якщо дослідження залежності доступу до вищої освіти від рівня освіти батьків в Україні вже проводилися (Оксамитна, 2011), то зв’язок між соціально-економічним статусом учнів і студентів та їхніми навчальними результатами потребує подальших досліджень.

Репетиторство

Одним з аспектів, який впливає на зв’язок між навчальними досягненнями у школі та шансом вступити до ВНЗ, є послуги репетиторів. Серед опитаних студентів 46% додатково займалися для підготовки до ЗНО поза шкільними уроками одразу з кількох предметів, а ще 13% – з одного. Решта 41% взагалі не займались додатково поза шкільними заняттями.

Втім, відмова від додаткової підготовки не означає неможливості вступити на бюджет. Студенти, які не займалися додатково, майже порівну вступили як на контрактну форму навчання, так і на бюджетну (49,5% і 50,5% відповідно). Водночас серед студентів, які користувалися послугами репетиторів, бюджетників 61%. Втім, ці дані не означають, що саме додаткові заняття є причиною збільшення шансів отримати вищий результат ЗНО та вступити на бюджет. Високий результат ЗНО може пояснюватися, зокрема, успішністю навчання у школі, а за нею, у свою чергу, стоять статки і освіта батьків, матеріально-технічна база школи, кваліфікація вчителів, доступ до позашкільних занять тощо.

Результати опитування показують, що до послуг репетиторів звертаються не учні, які відстають у навчанні, а навпаки – ті, хто найкраще встигає. Серед відмінників 57% займалися одразу з кількох предметів, з одного – 11% і не займались – 32%. Натомість серед "хорошистів" найбільша частка не готувалась з жодного предмету – 49%, готувались по кільком предметам 37%, з одного – 15%.

З респондентів, які з репетиторами не займалися, майже половина не робила цього через впевненість у власних знаннях, – 51% хорошистів і 48 % відмінників. Ще третина студентів з тих, хто не займався додатково, просто не бачили сенсу витрачати час та гроші на репетитора. У цій групі хорошистів більше – 55% проти 37% відмінників. З огляду на те, що хорошистів на бюджеті навчається менше, аніж відмінників (64% бюджетників – шкільні відмінники), можна припустити, що більша частка хорошистів одразу не розраховувала йти на бюджет (а отже, брати участь у реальній конкуренції за результатами ЗНО), а планувала вчитися за кошти батьків, або ж вирішили вступати на спеціальності чи у виші з мінімальним конкурсом.

За результатами опитування можна робити висновки також про ефективність занять з репетитором. Серед відмінників, які займались з репетитором та які не займались, майже однакова кількість вступили на бюджет (71% і 67% відповідно), тобто статистично значущий зв’язок між заняттями з репетитором та формою плати за навчання в університеті для шкільних відмінників відсутній. Для "хорошистів" же різниця є: серед тих, хто займався з кількох предметів, 53% вступили на бюджет, а з тих, хто не займався, – 40%.

Загалом, шкільні оцінки впливають на шанс потрапити на бюджет чи на контакт більше, ніж заняття з репетиторами, хоча і наявність занять з репетитором, і оцінки в атестаті мають досить слабкий, але статистично значущий позитивний зв’язок із формою плати за навчання. Це суперечить очевидній гіпотезі, що чим краще абітурієнт навчався у школі і чим більше часу він приділяв підготовці до ЗНО, зокрема, з репетитором, тим більше у нього чи неї шансів вступити на бюджет. Слабкість цього зв’язку може бути пояснена зокрема фактором мотивації. Припущення полягає у тому, що сильніші учні можуть мати кращу мотивацію та більш чіткий намір вступити саме на певну (престижну) спеціальність, тож вони готові навіть навчатися на ній за кошт батьків, хоча могли би вчитися на бюджеті на іншій, менш популярній, спеціальності чи у менш популярному виші.

Спроможність оплатити послуги репетитора для підготовки до ЗНО поза шкільними заняттями може залежати від матеріального стану сім’ї школярів. З-поміж респондентів, які оцінювали його як незаможний, більше половини не займались підготовкою до ЗНО поза шкільними уроками (52%). Натомість студенти із забезпечених родин переважно займалися: або з кількох дисциплін (60%), або хоча б з однієї (11%). Серед студентів з родин середнього достатку кілька предметів додатково вчило 38% – можна припустити, що батьки дітей з цієї категорії рідше мають гроші на кількох репетиторів.

Виявилося, що немає статистично значущого зв’язку між типом населеного пункту, де студенти проживали під час навчання у школі, і зверненням до послуг репетиторів. Це ставить під сумнів поширену думку, що кращі результати, які показують на ЗНО учні з міст (причому чим більше місто, тим вищі результати мають випускники), зумовлені кращим доступом до послуг репетиторів. Втім, треба зважати, що опитані вже навчаються у ВНЗ, тобто найімовірніше представляють найбільш мотивованих, академічно успішних та підготовлених випускників сільських та селищних шкіл, а якщо опитати усіх випускників, то картина може бути іншою.

Найбільш популярними предметами для позашкільної підготовки є ті, що найчастіше даються на ЗНО: обов’язкова до здачі українська мова і література (61% серед тих, хто займався з репетиторами), математика (52%), англійська мова (37%), історія України (31%).

Вступ до ВНЗ

Більшість студентів здобуває вищу освіту саме для кращого працевлаштування. Знання та навички, які стануть в нагоді під час роботи, а також можливість отримати хорошу роботу в майбутньому набрали 50% та 51% відповідей респондентів . Особистий та інтелектуальний розвиток цікавить 38% респондентів. Водночас третина студентів відповіли, що хочуть просто отримати диплом про вищу освіту. Найменше людей йдуть здобувати вищу освіту, бо на цьому наполягали батьки (8%) та щоб переїхати в інше місто (6%). Таким чином, попри поширені нарікання на якість вищої освіти, самі студенти все ще сприймають її як засіб знайти задовільну роботу у майбутньому.

Спектр причин, які виявились вирішальними під час вибору університету, дещо відрізняється від загальної мотивації здобувати вищу освіту. Для більш зручної подачі інформації ми об’єднали споріднені відповіді. Престижність вишу та переконання, що диплом цього університету забезпечить хорошу роботу, обрали майже 28% респондентів. Поради батьків чи друзів – 22,3%. При чому студенти, які навчаються на контракті, природньо більше керувались цими порадами – 28,8% проти 17,2% серед бюджетників. Адже за навчання на контракті абсолютної більшості студентів (83%) платять батьки. Зручна відстань чи бажання вчитись разом із друзями були вирішальною для 16,9%. Впевненість у високій якості освіти в обраному ВНЗ опинилась аж на четвертому місці – 14,5%. Вищі шанси потрапити на бюджет, попри пануючі уявлення, стала причиною лише для 11%.

Причини, які справили основний вплив під час вибору спеціальності, набагато більше пов’язані із власними вподобаннями студентів, ніж із наміром знайти гарну роботу. Більшість студентів (50%) обрала спеціальність, бо цікавляться нею. Майже вдвічі менше студентів (29%) обирали, зважаючи на престиж професії, можливість працевлаштування та гарного заробітку. Водночас 16% студентів були заручниками тих чи інших зовнішніх обставин: порад батьків, знайомих, ціни чи місця на бюджеті. При цьому якщо саме батьки були ініціаторами рішення здобувати вищу освіту, то вибір спеціальності був пов’язаний з цими зовнішніми обставинами майже у половини з них (46%).

Власна зацікавленість залишається головною причиною для вибору спеціальності як для контрактників, так і для бюджетників. Різниця з’являється у другій за популярністю причині. Для бюджетників нею є орієнтація на можливості подальшого працевлаштування (11,4%), а для контрактників – престиж майбутньої професії (17%). Можливо, бюджетники більш орієнтовані на швидкий пошук роботи після університету, незалежно від її престижності. Адже на бюджетні місця частіше намагаються потрапити студенти, родини яких не мають можливості оплачувати навчання, і, можливо, вони намагаються якомога швидше знайти способи заробітку після університету. У той же час контрактники частіше бувають більш забезпеченими, саме тому можуть дозволити собі обирати спеціальності, які не є такими популярними на ринку праці, але натомість є престижними.

Окрім цього існує зв’язок між успішністю у школі та мотивацією до вибору ВНЗ та спеціальності. Хорошисти найчастіше обирають університет за порадою батьків, друзів чи знайомих (27%) та через престижність ВНЗ і можливість отримати потім хорошу роботу (24,6%). Через можливість зручно добиратися до університету або вчитися там разом зі шкільними друзями обирає виш кожен п’ятий хорошист – це третій за популярністю фактор. Високу ж якість навчання обрало лише 10,6% хорошистів. Відмінники теж переважно орієнтуються на престижність вишу та перспективи працевлаштування. Водночас вони набагато частіше, ніж хорошисти, звертають увагу на високу якість навчання (18%), проте менше дослухаються до порад батьків, друзів та знайомих (17,5%).

Що стосується вибору спеціальності, то відмінники частіше, ніж хорошисти, обирають її, виходячи з особистого інтересу, тому що їм цікава певна сфера (57% відмінників проти 43% хорошистів). Водночас хорошисти частіше орієнтуються при виборі на зовнішні фактори – простіше вступити на бюджет або поради родичів та друзів – ці варіанти обрали 21% студентів з четвірками в атестаті і лише 12% з п’ятірками.

Більшість опитаних студентів (60%) не бажає змінювати свою спеціальність. Решта або ж хоче змінити (21%) або ж вагається і обрала варіант "важко відповісти" (20%). Імовірно частка тих, хто хоче змінити свою спеціальність, може бути більшою, проте студенти побоюються втратити час та не наважуються перевступити чи перевестись. Можливо, їх відлякує ризик втратити бюджетне місце або ж тиск батьків. Також стримуючим фактором може бути брак інформації про можливості переведення та правила ліквідації академічної різниці. ВНЗ здебільшого бояться втратити студентів, тому часто не поширюють цієї інформації між ними. Міносвіти в свою чергу приділяє мало уваги системі внутрішньої академічної мобільності та переважно докладається в кризові моменти, наприклад, переведення студентів з окупованих територій.

Студенти, які вже працюють за фахом, не настільки схильні змінювати свою спеціальність. Таких лише 12,5%, ще 10% вагаються. Натомість серед тих, хто працює не за фахом, навпаки більше охочих змінити свою спеціальність – 32,5%, також більше тих, хто вагається – 18.1%. Цілком імовірно, що працюючи не за своєю спеціальністю, вони хочуть змінити її саме на ту, за якою працюють.

Найпопулярнішими джерелами для пошуку інформації про університети та їх спеціальності є сайти самих університетів та студенти, які там навчаються. Серед опитаних 56% дізнавались інформацію саме з сайтів, а 48% розпитували знайомих студентів, які вже вчились в цих університетах. Хоч перед вступною кампанією університети і влаштовують дні відкритих дверей та беруть участь у ярмарках освіти, лише невелика частина абітурієнтів (18%) отримала інформацію таким способом. За таких умов університети, які хочуть краще інформувати вступників про себе, мусять активніше використовувати свої сторінки в Інтернеті та розміщувати там достатньо актуальної інформації. Також варто систематично залучати власних студентів до інформаційних кампаній, зокрема до відвідування своїх шкіл.

Сайти є основним джерелом інформації саме для тих, хто обирає університет за престижністю, шансами на працевлаштування та звертає увагу на високу якість навчання та шанси потрапити на бюджет. Серед перших майже 70% респондентів звертали увагу на сайти, серед других – 68%, серед третіх – 67%.

Натомість ті, для кого джерелом були знайомі, які навчаються в університетах, переважно обирали університети через зручну відстань та власне за порадами батьків та друзів. Серед тих, кому важлива відстань, на знайомих орієнтувались 65%. Серед тих, хто обирав ВНЗ за порадою батьків та друзів, 59% отримували інформацію про ВНЗ від знайомих.

Інші дослідження аналітичного центру CEDOS показують, що університети публікують досить мало інформації про свої освітні програми. Більшість студентів підтверджують це – 59% відчували брак тої чи іншої інформації про університети, коли їх обирали. У питанні множинного характеру найбільше відповідей набрала нестача інформації про перспективи працевлаштування (22%), бази та можливості практики (18%), програми міжнародних обмінів (16%) та інформації про сам зміст програм і дисциплін (15%). Водночас 41% студентів зазначили, що вони мали усю потрібну інформацію про університети, коли їх обирали. Видається, що в деяких випадках існує замкнуте коло, коли студенти часто не створюють попит на інформацію, а університети не поспішають її публікувати.

У питанні множинного характеру про брак інформації під час вибору спеціальності майже чверть студентів (24%) зазначили, що не отримали бажаної інформації про затребуваність професії на ринку праці. Про сам зміст програми хотіли, але не могли дізнатись 20% студентів, про можливу майбутню заробітну плату – 18%. Водночас великій частині респондентів (38%) було важко відповісти на це питання. Можливо, вони орієнтувались у першу чергу на вибір університету, а можливо не розуміли, яка саме інформація про спеціальність їм була потрібна. Варто зазначити, що в самій анкеті на це питання не було варіанту відповіді "інформації вистачало". Тому, можливо, серед тих, хто обрав варіант "важко відповісти" були й ті, кому інформації насправді не бракувало. Проте за будь-яких умов тієї чи іншої інформації про спеціальність бракувало для 62% опитаних студентів.

Матеріальне становище студентів

Соціально-економічний портрет українського студентства має бути предметом набагато масштабнішого дослідження, проте дані опитування дозволяють у загальних рисах описати, в яких умовах живуть студенти.

Більше половини студентів (55%) походить з великих міст (із населеннях 100 тисяч і більше). Студенти з сільської місцевості (разом із вихідцями з селищ міського типу (9%) складають чверть опитаних. Решта ж приїхали навчатися з невеликих міст (із населенням до 100 тисяч).

Половина студентів задля навчання мусили змінити місце проживання. Втім, для 45% з них переїзд обмежився кордонами тієї області, де вони попередньо проживали (імовірно, що йдеться про переїзд до обласного центру). 18% поїхали вчитися у іншу область, але поблизу, у одному регіоні. Досить значна кількість студентів (34%) ризикнули відправитися на навчання у інші регіони країни.

У нашому дослідженні студентів не запитували, скільки вони грошей отримують у вигляді допомоги від родини. Однак було питання про матеріальне становище родини, засноване не на кількісних показниках (дохід родини), а на оцінці самим студентом, з варіантами "ледве зводимо кінці з кінцями", "вистачає на харчування та придбання необхідних недорогих речей" тощо, аж до "ми можемо дозволити собі практично все, що захочемо". Лише 1% опитаних обрали перший з названих варіантів, чого не достатньо, щоб робити якісь висновки про цю групу. Натомість "найбагатша" група становить аж 7% опитаних. Цікаво порівняти результати нашого опитування студентів (проведеного на початку 2016 р.) та опитування молоді України віком від 14 до 35 років (Gfk, 2015 р.):

Різниця очевидна, хоча "середняки" ("у цілому на життя вистачає") становлять найбільшу групу, понад 40%, в обох опитуваннях. Серед студентів виявилось більше тих, чиї родини живуть забезпечено або заможно, і суттєво менше тих, чиї родини ледве зводять кінці з кінцями.

Можлива причина розбіжності полягає в тому, що вища освіта лишається більш доступною для дітей із багатших родин. Це пов’язано як напряму з грошима (можливістю оплатити контрактне навчання, у випадку невступу на бюджет), так і з відмінностями у соціальному та культурному капіталі, через які діти з бідніших родин мають менше стимулів краще навчатись, нижчі очікування щодо майбутньої роботи, менше можливостей доповнити шкільне навчання книжками чи репетиторами. Численні дослідження показали залежність освітніх досягнень від соціально-економічного статусу.

Крім того, розбіжність між двома опитуваннями може бути спричинена дещо різними формулюваннями питання: у студентів запитували про матеріальне становище родини, а у всієї молоді – про становище родини або особисте становище, у випадку окремого проживання. Іншими словами, студенти у своїх відповідях говорили, здебільшого, про своїх батьків, а молодь у цілому – також і про свій особистий стан. А молоді люди традиційно мають більш хитке фінансове становище, ніж їхні батьки.

Зважаючи на те, що два опитування – молоді і студентів – не цілком порівнювані, цю різницю в матеріальному становищі не можна вважати доведеною. Питання матеріальної нерівності між молодими людьми, що вступають до внз і тими, які не вступають, потребує подальших досліджень.

З метою отримання більш надійних статистичних результатів, ми об’єднали дві групи бідніших студентів (тих, кому "ледве вистачає на життя" та "вистачає на харчування"), а також дві групи багатших студентів ("живемо забезпечено" та "можемо дозволити практично все"). Таким чином, об’єднана група "незаможні" містить 12% опитаних студентів, "середнього статку" – як і раніше, 48%, і "забезпечені" становлять 34%.

Доходи та фінансові можливості є визначальними чинниками у багатьох сферах життя, у тому числі студентського. У різних розділах цього звіту демонструється, як матеріальне становище є статистично значущим чинником у діях та мотиваціях студентів. Приміром, серед забезпечених студентів 60% займались додатковою підготовкою до ЗНО з кількох предметів, а серед незаможних – 39%. Різниця між багатими і бідними студентами починається ще до університету та ЗНО, оскільки серед багатших студентів суттєво вища частка тих, у кого в атестаті були переважно оцінки 10-12 балів (59% відмінників серед забезпечених, 50% – серед "середняків" та 43% серед незаможних). Заздалегідь кращі умови для багатших дітей призводять до того, що бюджетні місця займають також значною мірою студенти з небідних родин: частка багатих на бюджеті ненабагато менша, ніж серед вибірки загалом (32% бюджетників із багатих родин).

Окрім прямого питання про становище родини, студентів у дослідженні просили також оцінити розподіл їхніх витрат за категоріями (житло, їжа, розваги тощо). Відомо, що за законом Енгеля разом зі зростанням фінансових можливостей частка, яка йде на споживання товарів першої необхідності (насамперед харчових продуктів) зменшується (Engel, 1857). Таким чином, знаючи розподіл витрат студентів, можна оцінити їхній матеріальний стан. Складність цього підходу в тому, що більшості людей важко з великою точністю оцінити розподіл своїх витрат і вказати відсотки відразу за кількома категоріями. Частина опитаних (4,3%) просто вказали нулі в усіх категоріях (ми не враховуємо цих респондентів у аналізі). Тому можна робити тільки приблизні висновки на основі результатів цього питання.

Перша категорія витрат, яку оцінювали студенти – плата за житло та комунальні послуги. Половина тих, хто відповіли на питання (50.5%) вказали нуль у цьому питанні. Серед решти студентів середня частка витрат, які йдуть на житло – 26%, медіана – 20%. Іншими словами, навіть серед тих, хто платить за житло, половина витрачає на це менше 20% від своїх загальних видатків. Така велика частка нулів у цьому питанні пояснюється тим, що майже половина опитаних студентів – 49% – живе з батьками або іншими родичами. Тільки 18% із таких студентів відповіли, що платять хоча б щось за житло. Натомість житло є частиною витрат у 89% тих студентів, які орендують житло (самостійно чи з іншими людьми). В середньому це 38.5% їхніх витрат (медіана – 28%). Гуртожитки обходяться дешевше: в середньому 23% житлових витрат та медіана 18% для тих, хто щось платить, а 20% відповіли, що нічого не витратили за житло. Серед тих нечисленних студентів, які живуть у власному помешканні (таких 35, тому висновки щодо цієї групи робити важко), 40% кажуть, що нічого не платять за своє житло та комунальні послуги, а якщо платять, то це становить в середньому 22% їхніх витрат (медіана 23%).

Як матеріальне становище впливає на сплату за житло? Як показує опитування, незаможним студентам частіше доводиться платити за помешкання: 58% з них вказали відсоток вищий за нуль у цій графі, порівняно з 51% "середняків" та 44% студентів із забезпечених родин. Втім, серед тих, кому доводиться платити, різниця практично відсутня – 27% витрат у середньому для незаможних та середняків і 25% у забезпечених (медіана – 21% і 19% відповідно). Звісно, житло буває різне за вартістю, тому частка витрат може бути однаковою серед бідних і багатих, незважаючи на дуже різні абсолютні суми.

За законом Енгеля, на бідність найбільше має вказувати частка витрат на їжу. Однак у нашому опитуванні цю закономірність важко простежити. 9% студентів вказали нуль витрат на їжу (переважно ті, хто живе з батьками або родичами). Серед студентів із незаможних родин нулі вказали 9% опитаних, серед середняків – 8.5% і серед забезпечених – 4%, що не узгоджується із законом Енгеля. Імовірно, ті незаможні студенти, які живуть із батьками, з найбільшою імовірністю не мають коштів на їжу поза домом. Середня та медіанна частки витрат для кожної групи (якщо відкинути студентів з нулями) показують ту саму закономірність: обидва показники найвищі серед студентів-середняків (31% середнє і 26% медіана) і дещо нижчі серед незаможних (26% і 19%) та забезпечених (25% і 21%). Місце проживання студента також, певно, має деяке значення для харчових витрат: медіанні витрати становлять 30% у тих, хто живе в гуртожитку, проти 19% тих, хто живе з батьками та 19% у тих, хто орендує квартиру спільно з друзями.

Можна припустити, що у випадку українських студентів закон Енгеля може не діяти просто через те, що студенти можуть харчуватись удома або отримувати продукти передачами від батьків. Тому, умовно кажучи, бідніші студенти мало витрачають на їжу, бо споживають їжу від батьків, а багаті – просто тому, що можуть більше витратити на інші категорії витрат. І тому середні за матеріальним становищем студенти мають найбільшу частку витрат на їжу.

За категорією "розваги" можна простежити очікуваний, відповідно до закону Енгеля, тренд (більше споживання цієї "розкоші" серед багатших). Серед студентів із забезпечених родин вищі середнє і медіанне значення частки розважальних витрат (19% і 14% відповідно). У незаможних середнє 13% і медіана 8%, у "середняків" – 15% і 10%. У поділі за місцем проживання студента найбільше витрачати на розваги вдається тим, хто живе з батьками – медіанний показник становить 16%. Мешканці гуртожитків та ті, хто орендує квартиру спільно з іншими людьми, витрачають близько 8%.

Варто зауважити, що запитання про відсоток витрат на різні категорії – не дуже надійний спосіб вимірювати рівень доходів і витрат студента. Зокрема, очікувані зв’язки з бідністю чи багатством родини студента далеко не завжди можна знайти. Це може означати некоректну оцінку студентами матеріального становища їх родин або ж просто невдало сформульоване питання про витрати, на яке вкрай складно задовільно відповісти.

Підсумовуючи, можемо стверджувати, що матеріальне становище родини впливає на шанси займатись додатковою підготовкою до ЗНО, отримувати кращі оцінки і зрештою вступити в університет (зокрема, даючи можливість оплатити контрактне навчання у випадку невступу на бюджет). Розшарування за матеріальним становищем проявляється і у витратах студентів на житло, їжу, розваги тощо.

Стипендії

Загалом стипендії повинні слугувати матеріальною допомогою та водночас стимулом для кращого навчання. За українським законодавством для отримання академічної стипендії потрібно бути бюджетником денної форми і мати середній бал не менше 4 за 5-бальною системою. Серед бюджетників в опитуванні 82% отримують стипендію, тобто можна сказати, що здобути право на стипендію не так і складно. Якщо подивитись на бюджетників у розрізі курсу навчання, то видно, що з часом частина студентів втрачає стипендію і на четвертому курсі бакалаврату стипендія є вже у 75%. Зі вступом на спеціалітет або магістратуру знову понад 80% бюджетників має стипендію. Але загалом зв’язок між роком навчання і наявністю стипендії незначущий.

Цікаво, що статистичного зв’язку між матеріальним становищем родини студента та отриманням стипендії також немає. Іншими словами, бідний студент має приблизно такі ж шанси отримувати стипендію, як і багатий. Це абсолютно не дивно, враховуючи, що соціальний статус впливає на успішність у навчанні, а українські стипендії не орієнтовані на бідніших студентів і платять такі ж гроші багатим, як і бідним.

Найбільше студентів зі стипендією серед тих бюджетників, які вивчають соціальні науки – близько 90%. Найменша частка зі стипендією на аграрних науках (64%, однак треба зауважити, що вибірка студентів цієї галузі дуже мала – 28 осіб). Решта спеціальностей мають дуже схожі показники – 78-82% бюджетників зі стипендіями. Щодо шкільних оцінок зв’язок очікуваний: стипендія є у 88% бюджетників, в атестатах яких були здебільшого оцінки 10-12 балів, проти 70% у "хорошистів". Вочевидь, більшості успішних школярів вдається підтримувати хороші оцінки і після школи.

Стипендії не може вистачити на покриття всіх витрат середнього студента, і для більшості студентів стипендія лишається додатковим джерелом доходів. Лише для 6% тих, хто отримує стипендію, стипендія покриває понад 75% витрат. Ще для 19% стипендії вистачає на 50-75% витрат, для 36% – від чверті до половини витрат, а для 39% стипендія покриває менш ніж чверть усіх витрат. Іншими словами, стипендія відіграє справді ключову роль – покриваючи більше половини витрат – лише для 25% студентів, які її отримують.

Статистично значущого зв’язку між роллю стипендії у витратах студента та його віком або курсом навчання немає. Більше того, нема також зв’язку між матеріальним становищем родини та відсотком стипендійних витрат. Можна було б очікувати, що для бідніших студентів стипендія гратиме більшу роль у витратах, однак це не так. Також для відсотка стипендійних витрат не має великого значення місце проживання студента (у батьків, у гуртожитку чи в орендованому житлі) та чи працює студент (серед тих, у кого є робота, дещо вища частка тих, для кого стипендія покриває менш ніж 25% витрат, однак цей зв’язок не є статистично значущим).

Таким чином, стипендія є додатковим джерелом доходу для більшості студентів незалежно від особливостей студента – його віку, матеріального становища, місця праці тощо. Очевидно, стипендія просто занадто мала для того, щоб грати значну роль. За останні два роки інфляція "з’їла" її купівельну спроможність, а адекватної індексації проведено не було. Цього факту достатньо, щоб пояснити маленьку частку стипендії у витратах студентів. Але це передбачає, що у студентів є інші джерела доходів, і якби стипендія була для них справді ключовою, то її частка у витратах просто збільшилась би (одночасно з погіршенням якості життя студентів). Ми цього не бачимо, а бачимо тільки, що студентам є чим замінити знецінену стипендію у своїх витратах.

Частково це пояснюється тим, що студенти в середньому походять із багатших родин, ніж українська молодь в цілому. На жаль, формально безкоштовна освіта не призводить до реального доступу до вищої освіти для всіх прошарків населення, насамперед через вплив бідності на шкільне і дошкільне навчання. І навіть ті бідні, хто таки вступає на бюджет і отримує стипендію, не можуть використати її для покриття своїх витрат, бо стипендії не таргетовані і виділяються так само на багатих студентів, як і на бідних. Ці факти змушують замислитись про стратегію покращення доступу до вищої освіти для молоді із бідних родин (що, переважно, включатиме політику у сфері дошкільної та шкільної освіти). І не менш важливим має бути збільшення соціальної справедливості у розподілі стипендій в університеті, щоб стипендія була стимулом для талановитої молоді з незаможних родин, а не кишеньковими грошима "на пиво" для майже всіх тих, хто вступив на бюджет.

Магістранти

17% опитаних студентів навчається на магістратурі або спеціалітеті, в тому числі 8% – на спеціалітеті, 7% – на першому курсі магістратури і 2% – на другому (різниця пояснюється тим, що на багатьох програмах магістратура однорічна). Це дещо менше, ніж за даними Держстату, відповідно до яких 13.6% студентів у 2015/16 навчальному році навчались на спеціалітеті та ще 9.7% – на магістратурі. Варто зазначити, що незначна кількість спеціалістів та магістрів у нашій вибірці (138 осіб) не дозволяє робити дуже однозначних висновків про що-небудь, тому подальший аналіз може бути менш точним, аніж аналіз усієї вибірки.

58% студентів магістратури навчаються за рахунок бюджету – майже такий самий показник, як і серед усіх студентів в цілому, тоді як серед спеціалістів бюджетники становлять тільки 46%. Переважна більшість із бюджетників, або ж 51% усіх студентів магістратури та 43% студентів спеціалітету, отримують стипендію. 50% із цих студентів мають 21 або 22 роки, хоча трапляються навіть ті, кому 18 чи 19 років. За рівнем матеріального становища родини магістри не мають значущої відмінностей із студентами бакалаврату, що свідчить про те, що освіта на магістратурі або спеціалітеті в Україні така ж доступна, як і бакалаврська.

37% студентів магістратури і спеціалітету працює з частковою зайнятістю і 10% – з повною. Серед усіх студентів ці показники становлять 27% і 4% відповідно. Розбіжність узгоджується із тією закономірністю, що серед старших студентів більше тих, хто вже знайшов собі роботу.

Уявлення про те, що диплом бакалавра не означає здобуття повної вищої освіти, продовжує лишатись чинником у діях студентів. Для 42% студентів магістратури та спеціалітету саме це стало причиною вступу на вищий освітній рівень. Ще 32% бажали продовжити свій особистий та інтелектуальний розвиток і 15% вбачали проблеми з працевлаштуванням з дипломом бакалавра. Водночас жоден респондент не обрав бажання змінити спеціальність серед причин свого вступу на магістратуру. Очевидно, що в Україні іще не усталилась модель, за якою значна частина студентів продовжує навчання після бакалаврату саме задля зміни спеціальності. Відповідно, не дивно, що головною причиною вибору спеціальності на магістратурі чи спеціалітеті майже половина (46%) назвали той факт, що на бакалавраті вони вчились за цією ж спеціальністю.

Існує також думка, що магістратура готує студентів до наукової діяльності, тож серед студентів-магістрів має бути більша частка потенційних аспірантів, ніж серед студентів-бакалаврів. Опитування показує, що це не так. Між бакалаврами та магістрами і спеціалістами немає значущої різниці у відповідях на питання "чи бажаєте ви займатись науковою діяльністю після закінчення університету?".

Таким чином, коротке порівняння студентів магістратури та студентів усіх курсів навчання (тобто всієї вибірки опитування) показує, що між магістрами і всіма іншими студентами немає суттєвої різниці у тих питаннях, щодо яких можна було очікувати відмінності. Великий відсоток тих, хто вважає бакалаврську освіту "неповною" вищою освітою і саме тому пішов на магістратуру, свідчить про сталість традиційних уявлень про п’ятирічне навчання в університеті. Лише невелика частка студентів вбачає проблеми з працевлаштуванням після бакалаврату, тож це не є вагомою причиною іти на магістратуру. Разом із небажанням змінювати спеціальність при вступі на вищий освітній рівень це показує, що студенти магістратури за великим рахунком є "бакалаврами п’ятого курсу", а не цілком відмінною студентською групою.

Така стійкість старих уявлень може стати перепоною на шляху реформування української вищої освіти, адже поки що складається враження, що багато студентів просто не бачать сенсу в окремому навчальному рівні.

Бажання займатись наукою

Наступним після магістра рівнем традиційно є аспірантура. Втім, аспіранти зазвичай не вважаються студентами і багато з них навчається не у ВНЗ, тож опитування їх не покрило. Тільки одне питання, поставлене студентам, стосувалось науки: "чи бажаєте ви займатись науковою діяльністю після отримання вищої освіти?" 31% усіх студентів відповіли "так", а 69% – ні. Це досить значний відсоток охочих до науки, враховуючи, що в аспірантуру вступає значно менше третини студентів. У 2015 р., за даними Держстату, понад 217 тисяч людей випустилось із спеціалітету або магістратури, тоді як тільки 9813 вступили на навчання в аспірантуру.

Безумовно, аспірантура є не єдиним шляхом у науку. Медики, природничники та інженери можуть займатись наукою в лабораторії чи конструкторському бюро і при цьому не здобувати науковий ступінь. Тому не виключено, що наукою у майбутньому займатиметься більший відсоток студентів, ніж відсоток тих, хто піде в аспірантуру. Хоч і навряд чи це буде 31%.

Значущого зв’язку між віком та бажанням піти в науку немає, тобто це бажання не стає сильнішим із віком. Водночас існує зв’язок із спеціальністю. Серед студентів медицини 59% висловили бажання займатись наукою, серед природничників – 40%. Тоді як у соціальних науках ця частка становить 27%, в інженерних – 25%, у сільськогосподарських – 22% (варто зазначити, що деякі спеціальності мають менш ніж 50 студентів у вибірці і висновки щодо них ненадійні). Тут важко знайти якесь пояснення окрім того, що медики і природничники мали більше шансів ще під час навчання попрацювати в лабораторії, а також те, що для них більший спектр діяльності асоціюється з наукою.

Відмінності залежно від форми сплати за навчання невеликі: 34% бюджетників і 26.5% контрактників готові займатись наукою. Навчання на бюджеті корелює з хорошими оцінками в школі, тож не дивно, що шкільні відмінники мають більше схильності до науки: серед тих, хто отримував у школі переважно 10-12 балів, 36% готові працювати науковцями, порівняно з 24% тих, у кого були "четвірки" або "трійки".

Мотивація щодо здобуття вищої освіти відрізняється у тих, хто бачить своє майбутнє в науці, і тих, хто не бачить. Серед потенційних науковців 45% вступали задля особистого та інтелектуального розвитку, 57% – для здобуття професійних навичок і лише 22% вказали причиною отримання диплома. Відповідні показники у тих, хто не збирається йти в науку – 35%, 47% та 36%. Також відрізняються мотивації щодо майбутнього місця роботи. Робота за спеціальністю важлива для 67% тих, хто готовий іти в науку, проти 55% тих, хто неготовий. Натомість рівень заробітної платні для них порівняно менш важливий – 73% проти 80%. Щоправда, робота по спеціальності у цьому випадку радше в майбутньому: у тих, хто працює під час навчання і має наукові амбіції приблизно такий самий рівень праці за спеціальністю, як і в тих, у кого наукових амбіцій нема.

Таким чином, можна сказати, що готовність займатись у майбутньому наукою властива меншості українських студентів, але ця меншість дещо відрізняється у своїх поглядах і мотиваціях від більшості студентів, які не уявляють для себе наукову кар’єру.

Ставлення до скорочень бюджетних місць

Одне з питань, на яке відповіли студенти у дослідженні, звучало так: "чи пiдтримуєте ви скорочення кiлькостi бюджетних мiсць, якi уряд видiляє щороку унiверситетам, якщо таке скорочення призведе до пiдвищення якостi навчальних програм?" 69% опитаних студентів відповіли, що не підтримують таке скорочення, 16% – що підтримують, і ще 15% не визначились. Як можна бачити, в цьому питанні студенти більш-менш одностайні. І все ж деякі відмінності між окремими групами студентів є.

Очікувано, є відмінності залежно від матеріального становища родини студента. Серед тих, кому вистачає на харчування та необхідні речі, 78% проти урізань і 15% за. Відсоток відповідей "ні" скорочується разом із підвищенням матеріального стану, тож серед забезпечених вже 58% проти урізань (хоча це все одно більшість) і 25% за. Разом з багатством, втім, зростає і невизначеність: лише 7% незаможних відповіли на це питання "важко сказати", але 17% серед забезпечених.

Можна очікувати, що такі самі розбіжності збережуться у зв’язку ставлення до скорочень бюджетних місць та форми оплати навчання, однак усе складніше. Серед бюджетників більше впевненості стосовно цього питання: 71% проти, 19% за і тільки 10% не визначились. Тоді як серед контрактників аж 20% не визначились, ще 67% проти і лише 13% за. Аналогічний розподіл спостерігається у студентів залежно від того, чи вони отримують стипендію. Серед тих, хто має стипендію, значно менше невизначеності, але вищий відсоток тих, хто відповів "за" та "проти". Імовірно, контрактники (які до того ж не отримують стипендію) просто менше цікавляться питанням скорочення бюджетних місць, оскільки більшості з них це не стосується. Втім, контрактники можуть переходити на бюджет під час навчання, тож серед тих, хто має свою позицію, позиція "проти" все одно домінує.

Існують відмінності у ставленні до скорочення бюджетних місць залежно від спеціальності студента. Особливо впевнено "проти" відповідали природничники (82% проти) та освітяни (76% проти). Відсоток відповідей "за" найвищий у гуманітаріїв (23%) та студентів медичних спеціальностей (24%). Основною причиною цих розбіжностей є, швидше за все, те саме матеріальне становище родини: на природничих та педагогічних спеціальностях навчається більше незаможних студентів.

Таким чином, переважна більшість студентів відкидає ідею скорочення бюджетних місць, незважаючи на уточнення про потенційне підвищення якості освіти. Цю позицію поділяють і бюджетники, і контрактники, хоча останні частіше мають невизначений погляд на це питання. Ті відмінності, які є між студентами, залежать від матеріального становища студентів: багатшим студентам, вочевидь, дещо менш важливе питання бюджетних місць. Однак навіть серед них цю ідею відкидає половина опитаних. Можна констатувати, що ідея зменшення бюджетних місць лишається дуже непопулярною серед студентства і будь-яке керівництво МОН має це враховувати у підготовці реформ фінансування вищої освіти.

Працевлаштування студентів

Для розуміння загальної ситуації з роботою серед студентів України варто зазначити, що абсолютна більшість респондентів не суміщає навчання з роботою (63%). Решта 37% працює під час навчання, з них більша частина (27%) працює з частковою зайнятістю, а з повною – лише 4%. Також серед респондентів є і такі, хто працював раніше, однак зараз не працює (6%).

Для більш зручної подачі інформації ми об’єднали споріднені відповіді з оцінкою власного матеріального стану у три категорії: забезпечені, середнього статку та незаможні. Забезпечені та незаможні студенти працюють частіше, ніж студенти із середнім статком. Тих, хто працює або вже працював, серед забезпечених 44%, серед незаможних 43%. Натомість зі студентів середнього статку таких виявилось лише 30%. В умовах нестачі коштів бідніші студенти природньо працюють більше, щоб забепечити свої потреби. Натомість забезпечені студенти мають кращі умови, щоб знайти роботу через свій соціальний капітал. Подібні результати, можливо, є підтвердженням гіпотез про зв’язок між соціальним становищем та шансами знайти роботу (Granovetter (1974, 1995).

Більшість з тих, хто суміщає навчання з роботою, працюють не за спеціальністю (67%). Цьому може існувати декілька пояснень. По-перше, лише для 34% студентів, які працюють під час навчання, робота за спеціальністю є визначальним критерієм у виборі місця працевлаштування. По-друге, самі студенти часто переконані, що не отримують практичних навичок під час навчання. По-третє, роботодавці менше довіряють студентам, які не є кваліфікованими працівниками. Тому під час навчання роботу за спеціальністю знайти важко. Через це студенти шукають вакансії у сферах, де кваліфікація та досвід роботи частіше за все не є настільки важливими, наприклад, сфера обслуговування.

Студенти, які суміщають навчання із роботою за фахом, застосовують знання, отримані в університеті, на робочому місці. Серед опитаних таких 85%. Решта взагалі не використовують ці навички. Тобто такі результати суперечать поширеному уявленню про відсутність зв’язку між університетською освітою та ринком праці.

Шукаючи роботу під час навчання, студенти найчастіше орієнтуються на рівень заробітної плати та гнучкий графік роботи. Для 62% респондентів важливим є перший критерій, для 52% – другий. Віддалена робота, часткова занятість та ненормований робочий день приваблюють студентів, які мають зважати на розклад занять та завантаженість в університеті. Водночас третина респондентів звертають увагу на те, щоб робота була за фахом.

Натомість, після закінчення навчання, вже більше студентів (58%) мають намір шукати роботу за фахом, при цьому, рівень заробітної плати залишається найважливішим критерієм: його обрали 78% респондентів. Забезпечені та незаможні студенти дещо більше звертають увагу на цей критерій, ніж студенти, яких можна віднести до категорії середнього статку. Серед перших та других рівень зарплати є важливим для 82% та 79% відповідно, серед третіх – 73%. Для незаможних студентів рівень заробітної плати є важливим через бажання матеріально підтримувати себе та свою родину, а також через прагнення змінити стиль життя. У той же час забезпечені студенти не прагнуть змінювати власний спосіб життя, і тому зважають на рівень заробітної плати під час пошуку роботи після навчання. Отже, студенти з різним соціально-економічним положенням можуть зважати на одні й ті самі критерії вибору роботи виходячи з зовсім різних причин.

Однак, це не означає, що забезпечені студенти обов’язково отримують більш високооплачувані робочі місця, у порівнянні зі студентами середнього статку. Маючи більше можливостей швидко знайти роботу після навчання, забезпечені студенти можуть отримувати меншу заробітну плату. Оскільки робота, знайдена за допомогою соціальних контактів може означати, що людина загалом отримала менше пропозицій роботи, або ж просто мала менше часу на пошуки роботи. У свою чергу це призводить до меншого рівня оплати праці (Franzen, Hangartner, 2006). Отже, студенти середнього статку, для яких рівень заробітної плати є трохи менш важливим, ніж для забезпечених, можуть в результаті отримати більш високооплачувану роботу.

Більшість студентів, які обирали спеціальність, керуючись внутрішньою мотивацією, прагнуть по завершенню навчання працювати за фахом. Серед тих, хто обрав ту спеціальність, яка була їм цікавою, 68% планують працювати за фахом. 62% студентів, які обирали, ким бути, орієнтуючись на майбутнє працевлаштування, престиж професії та рівень заробітку, хочуть у майбутньому мати роботу, пов’язану з їхньою спеціальністю. Натомість студенти, які обирали спеціальність здебільшого під впливом батьків, друзів чи зовнішніх обставин (бюджетні місця, ціна контракту), набагато менше прагнуть знайти роботу за фахом. До цього тяжіють лише 30% з них. Можливо, обираючи спеціальність, спираючись на ті чи інші зовнішні обставини, студенти рідше задумуються про те, наскільки спеціальність є цікавою чи практичною і на загал менш усвідомлюють свій вибір. Тому шанси обрати спеціальність, за якою захочеться працювати після завершення навчання в університеті, є меншими, ніж шанси тих студентів, які покладаються більше на власну мотивацію під час вибору спеціальності.

Отже, більшість студентів України не поєднує навчання з роботою. Однак, серед працевлаштованих більшість працюють за фахом, абсолютна більшість з них часто використовують у роботі знання та навички, отримані під час навчання. Серед критеріїв, за якими студенти обирають працевлаштування під час навчання, найважливішими виявились рівень заробітної плати, гнучкий графік роботи та робота за спеціальністю. Для вибору працевлаштування по завершенню навчання гнучкий графік роботи перестає бути таким важливим критерієм, і студенти орієнтуються більше на рівень заробітної плати та роботу за спеціальністю.

Бібліографія

Оксамитна, Світлана. Міжгенераційна класова та освітня мобільність. К. : НаУКМА, : Аграр Медіа Груп, 2011.– 287 с.

Молодь України, 2015. Gfk

Engel, Ernst. Die Productions- und Consumtionsverhältnisse des Königreichs Sachsen. Zeitschrift des statistischen Bureaus des Königlich Sächsischen Ministerium des Inneren 8–9, 1857.

Franzen, Axel. Hangartner, Dominik. Social Networks and Labour Market Outcomes: The Non-Monetary Benefits of Social Capital. European Sociological Review, Vol. 22, No. 4, 2006, pp. 353-368.

Granovetter, Mark. Granovetter Replies to Gaines. The American Journal of Sociology, Vol. 80, No. 2, 1974, pp. 527-529.

Granovetter, Mark. Getting a Job: A Study of Contacts and Careers. University of Chicago Press: Chicago, 1995.