Статистичний портрет молодо_ї художни_ці

Проєкт ініційовано Бюро системних рішень BUT (Поліна Городиська, Марія Задорожна, Вероніка Селега, Ольга Тихонова) спільно з Юлією Гнат за співпраці з Cedos і дослідницькою агенцією Info Sapiens. Медіапартнер проєкту — газета ВОНО. Дослідження відбулося за підтримки Українського культурного фонду.

Короткий опис методології

Протягом останніх десяти років у культурному середовищі і практиці закріпилось визначення «молодий художник», найбільшою мірою за рахунок певних резонансних подій: конкурсів, премій, бієнале, програм — освітніх, обмінів і короткострокової мобільності, частіше невзаємопов’язаних і несталих. Для підтримки динамічної художньої спільноти створюються нові культурні інституції і грантові програми, які спираються на вкорінений конструкт. Проте широко вживана в міжнародному контексті категорія «emerging artist» в Україні набула обрисів виключно як вікова — «молодий художник» — начебто саме собою зрозуміле і себе ж пояснююче визначення, яке насправді не є обґрунтованим і релевантним стану і умовам сектору.

У рамках цього дослідження «художни_цями» вважаються ті, хто самі себе так ідентифікували. Вживаючи терміни «молод_а» (emerging artist), «зріл_а» (mid-career artist) та «визнан_а» (established artist) художни_ця, ми маємо на увазі насамперед не вікові категорії, а етап у мистецькій кар’єрі.

Це дослідження проведене у рамках проєкту «Статистичний портрет молодо_ї художни_ці». Його метою було визначити портрет молодо_ї художни_ці в Україні, зокрема соціально-демографічні характеристики, умови праці, професійний розвиток, проблеми та перешкоди роботи.

Завдання дослідження:

• виявити, що вкладається в конструкт «молод_а художни_ця» та
  які існують переваги і недоліки перебування у цьому статусі;
• описати початок становлення професійного шляху художни_ць, зокрема вплив оточення та відлік самоідентифікації себе як художни_ці;
• визначити роль формальної та неформальної освіти, а також
  самоосвіти у професійному розвитку художни_ць;
• розкрити умови праці художни_ць в Україні;
• з’ясувати рівень обізнаності щодо авторського права та досвід щодо його порушення у художньому секторі;
• визначити, наскільки художни_ці обізнані щодо професійних можливостей та програм;
• визначити потреби та запити художни_ць щодо власного професійного розвитку;
• з’ясувати проблеми та перешкоди, з якими стикаються художни_ці.

Об’єкт дослідження — мист_кині в Україні, які ідентифікують себе як молоді художни_ці за етапом у кар’єрі. Молод_а художни_ця — це визначення, яке закріпилось завдяки мистецьким подіям: конкурсам, преміям, фестивалям. Воно вважається відповідником міжнародного визначення «emerging artist», яке є одним з етапів у кар’єрі і не залежить від віку мист_кинь. Натомість в Україні поняття «молод_а художни_ця» позначає насамперед вік. Заходи, які організовуються для «молодих художни_ць», мають вікові обмеження до 35 років. Це дослідження покликано критично оцінити поняття «молод_ої художни_ці». Для збору даних опитані були не лише «моло_ді художни_ці», а також експерт_ки у секторі та художни_ці різного віку і досвіду. Збір даних було реалізовано у два етапи, що проходили паралельно: опитування (кількісний компонент) та глибинні інтерв’ю (якісний компонент).

Висновки

Конструкт «молод_а художни_ця»

В Україні визначення «молод_а художни_ця» існує в рамках поділу професійної кар’єри художни_ць на три етапи («молод_а», «зріл_а», «визнан_а» художни_ця). Поняття «молод_а художни_ця» існує одночасно на позначення художни_ць 18–35 років та як український варіант англомовного поняття «emerging artist».

Так, визначення «молод_а художни_ця» в Україні є прив’язаним до віку (18–35 років), а тому проблемним: художни_ці, які розпочинають кар’єру раніше 18 або пізніше за 35 років, мають складнощі з участю в професійних активностях для «молодих художни_ць». Однією з проблем також виявилась нерівна конкуренція серед «молодих художни_ць»: художни_ці, які за віком потрапляють до «молодих», але за тривалістю, якістю і знаністю практики могли б вважатись «визнаними», змагаються на конкурсах з початків_ицями. Таким чином, термін «молод_а художни_ця» хоч і вважається свого роду еквівалентом «emerging artist», насправді не дає переваг художни_цям-початків_ицям.

Поняття «молод_а художни_ця» як концепт охоплює художни_ць на початку кар’єрного шляху. У зв’язку із відносно частим вживанням поняття, можна говорити про формування певних стереотипних характеристик такої художниці. Серед них такі уявлення: «молод_а художни_ця» є молодою за віком людиною (18–35 років); але вже має виставковий досвід (щонайменше групових виставок); мистецьку освіту; може працювати без гонорару або навіть віддавати свою роботу за участь у виставці; проживає в географічній близькості до великого населеного пункту (в ідеалі — переїха_ла в Київ); не має матеріальних зобов’язань (тобто власної сім’ї); не має імені в мистецькому середовищі; готов_а працювати лише за можливість додати виставку до свого СV.

Перебування у статусі «молодо_ї художни_ці» має свої переваги та недоліки. Серед переваг згадують: більшу кількість можливостей та тематичну свободу. Серед недоліків: необхідність мати попередній досвід, виконувати неоплачувану працю, визнавати свою субординовану позицію (перед викладачем, а потім куратором), необізнаність з авторським правом, наявність гендерної дискримінації в середовищі.

Початок професійного шляху

Описуючи професійний шлях художни_ць, ми звертали увагу на їхню мотивацію займатися мистецтвом. Мотиваціями вибору професії художни_ці для більшості респондент_ок були власні самореалізація, задоволення та розвиток (від 54% до 41%). Понад половина (60%) опитаних вказали також, що обрали саме цю професію, бо завжди хотіли займатись мистецтвом. Натомість більш прагматичні причини — на кшталт заробітку, наявності професійного навчання або бажання змінити спосіб життя — мотивували дещо менше, близько 17–20% респондент_ок.

Оточення художни_ць впливало на їхній вибір професійного шляху. Серед тих, хто найбільш позитивно впливали або мотивували до рішення стати художни_цями, були батьки та видатні діяч_ки мистецтва. Третина респондент_ок зазначила, що не мали в своєму оточенні людей, які позитивно впливали б або мотивували їх до рішення стати художни_цею. Водночас на третину респондент_ок ніхто з їхнього оточення не мав впливу. Частину респондент_ок оточення, навпаки, демотивувало та відмовляло від рішення стати художни_цею. Насамперед це були батьки: про негативне ставлення щодо обраної професії від матері та / або батька вказали близько чверті респондент_ок (21% та 17% відповідно). Однак більшість художни_ць (52%) усе ж не відчували скептичного або негативного ставлення від оточення стосовно власного професійного вибору. Під час глибинних інтерв’ю інформант_ки-художни_ці також розповідали про людей, які вплинули на рішення розпочати цей професійний шлях або ж на кар’єрний розвиток. З їхніх відповідей можна виділити кілька груп людей з оточення художни_ць, які мали позитивний або негативний вплив. Отже, під час розмов інформант_ки згадували про батьків (або ж бабусь-дідусів), друзів, викладач_ок та коле_жанок / однокурсни_ць.

Середній вік початку роботи за фахом та отримання першого доходу за професійну діяльність художни_ць, які взяли участь в опитуванні, — 23 роки. На основі глибинних інтерв’ю можна умовно виділити чотири часові проміжки, які ставали визначальними для усвідомлення себе як художни_ці: дитинство, старший (або середній) шкільний вік, студентство та роки після студентства. Водночас питання самоідентифікації не для всіх інформант_ок є закритими або однозначно зрозумілими. По-перше, через непевність щодо загального спільного розуміння терміну або професії «художни_ця». По-друге, через загальні сумніви у власній ідентичності як художни_ці.

Роль формальної, неформальної освіти та самоосвіти

Більшість художни_ць, які взяли участь в опитуванні, не мають середньої або спеціальної художньої освіти (55%). Таку здобули менше ніж половина (45%) респондент_ок. Серед молодих художниць понад половина (61%) не мають середньої або спеціальної художньої освіти, і лише 39% здобували таку. Натомість серед художни_ць у середині кар’єри та серед визнаних художни_ць ситуація протилежна: понад половина в обох групах здобували середню або спеціальну художню освіту. Більшість художни_ць, які взяли участь в опитуванні, мають вищу освіту (79%), хоча і не всі мають вищу освіту саме з мистецьких спеціальностей. 45% отримували освіту з образотворчого мистецтва або дизайну, решта 55% не мають формальної освіти з цих спеціальностей. Серед художни_ць з формальною художньою освітою 68% мають середню або спеціальну художню освіту. Тобто більшість респондент_ок, які навчались на цих двох спеціальностях, обрали свій професійний шлях ще на етапі середньої освіти.

Думки художни_ць щодо якості мистецької освіти в Україні були різними. З усіх респондент_ок, незалежно від наявності у них формальної мистецької освіти, третина вважають, що якісна формальна освіта для художни_ць в Україні радше існує, ніж ні (32%). Третина (31%), навпаки, вважають, що така освіта радше не існує, ніж існує. 12% впевнені в тому, що якісної формальної освіти для них в Україні не існує. Водночас стільки ж впевнені в протилежному.

Художни_ці, які отримували мистецьку освіту, під час глибинних інтерв’ю розповідали, що не шкодують про це, але також бачать недоліки та проблемні місця у формальній освіті в мистецьких академіях або університетах. З одного боку, більшість наголошували на тому, що саме академічна освіта дає можливість отримати базові навички та знання — наприклад, історію мистецтва, знання будови тіла, навички створення малюнку. Окрім цього, серед переваг формальної освіти згадували можливість використовувати майстерні та працювати з натурою, отримати доступ до таких можливостей безоплатно. Також формальна освіта дає студентству систему та структуру, на відміну від неформальної і, особливо, короткострокової освіти. З іншого боку, неодноразово інформант_ки, спираючись на власний досвід здобуття вищої мистецької освіти та / або ж на досвід друзів, зауважували застарілість освітньої програми, а також обмеження, які накладають методи викладання та / або викладачі і викладачки. Перелік недоліків формальної мистецької освіти, які згадували експерт_ки, загалом також збігається з тим, який озвучували під час глибинних інтерв’ю художни_ці: застарілі програми, брак навчання про сучасне мистецтво, брак навчання критичного мислення.

Більшість опитаних мист_кинь (85%) розвиваються також за допомогою самоосвіти. Ще близько третини користуються іншими неформальними освітніми форматами: приватними уроками від художни_ць, вебінарами, довго- та короткостроковими курсами, резиденціями, освітніми програмами в рамках фестивалів. Значно менш популярними є тренінги, навчання у ментор_ок та сезонні школи.

Поняття «неформальна освіта», принаймні у частини інформант_ок з глибинних інтерв’ю, асоціюється або з самоосвітою, або з конкретними закладами неформальної освіти, наприклад з Kyiv Academy of Media Arts (KAMA). Інформант_ки наголошували, що самоосвіта та постійний розвиток є важливими елементами розвитку
художни_ць і грають визначальну роль у професійному шляху. Під самоосвітою, як з’ясувалось під час глибинних інтерв’ю, розуміють різне: читання фахової літератури, вдосконалення практичних навичок, практична робота з малюванням, звернення до ментор_ок або наставни_ць, участь у колаборативних проєктах. Однак, за словами деяких інформант_ок, самоосвіта не може бути заміною більш структурованій та систематизованій освіті. Іншими словами, самоосвіта має надбудовуватись на здобуту деінде «базу», «фундамент», однак сама навряд може стати таким фундаментом.

Більшість опитаних художни_ць не мали досвіду участі в мистецьких освітніх заходах за кордоном. Лише 5% отримували формальну освіту не в Україні і ще 21% брали участь у заходах неформальної освіти. Причиною відсутності досвіду здобуття закордонної освіти може бути недостатнє знання англійської мови. Серед тих, хто володіє англійською на нижчому рівні — від А1 до В1 або взагалі не володіє цією мовою, дійсно значно більше тих, хто не брали участі у формальній або неформальній освіті за кордоном. Наприклад, з тих, хто не володіє англійською, 81% не мають закордонної освіти, серед тих, хто має рівень А1, таких 84%, А2 — 79%, В1 — 76%. Натомість серед тих, хто володіє англійською на рівні В2 та С1, лише близько 60% не навчались в інших країнах. Цей показник може означати, що, крім знання англійської мови, у художни_ць існують і інші перешкоди, які стають на заваді навчанню за кордоном.

Умови праці

Умови праці опитаних художни_ць є нестабільними. Здебільшого художни_ці є самозайнятими і займаються втіленням власних проєктів. Зайнятість художни_ць переважно мінлива: періоди інтенсивної роботи замінюються її відсутністю. Це стосується й доходу. Значна частина (80%) художни_ць самостійно фінансує свою мистецьку діяльність. Частина художни_ць суміщає свою мистецьку діяльність з іншою оплачуваною роботою. Друга робота може стосуватися більш комерційних секторів художньої роботи: дизайн, ілюстрація.

Окрім художньої діяльності та оплачуваної другої роботи, художни_ці приділяють час просуванню та популяризації своїх робіт. Серед художни_ць поширені практики безоплатної роботи. Наприклад, відсутність гонорарів за участь у виставках. Цьому може сприяти низьке фінансування інституцій та поширеність неформальних трудових стосунків.

Наявність у художниць дітей прямо впливає на їхню практику. Жінки-художниці частіше ніж чоловіки виконують неоплачувану роботу по догляду за дітьми (виховання, піклування). Це зменшує їхні професійні можливості, тому що художниці можуть менше часу приділяти мистецькій діяльності. Під час глибинних інтерв’ю художниці висловлювали потребу, щоб інституції під час проведення виставок, резиденцій та інших заходів враховували інтереси людей з дітьми: йдеться про наявність дитячої кімнати, куточка. Також йшлося про те, що оплата роботи няні може сприяти збільшенню можливостей жінок-художниць.

Переважна більшість художни_ць не укладають договори під час співпраці з юридичними особами (53%) та фізичними особами (70%). Серед можливих причин — недостатня обізнаність про те, як і навіщо це робити, потреба наповнити портфоліо, безкоштовна робота.

Найпоширенішим видом угоди з фізичними та юридичними
особами (організаціями) серед опитаних є договір на замовлення. Під
час глибинних інтерв’ю художни_ці розповідали, що на укладання договорів впливають такі фактори: якщо інституції самі пропонують це зробити, якщо є можливість скористатися послугами юриста, якщо у художни_ць більша обізнаність про договори, якщо зареєстровані як
ФОП. Однак не усі художни_ці реєструють ФОП через нестабільність доходу, а також через додаткове навантаження (потребу орієнтуватися у податках та готувати звітність).

За порадами щодо юридичних фінансових та менеджерських аспектів своєї діяльності художни_ці найчастіше звертаються до друзів або знайомих (49%), до культурних куратор_ок (20%), також до юристок (19%) та бухгалтерок (16%). Зрілі художни_ці частіше звертаються
до юрист_ок і бухгалтер_ок, ніж молоді, що також може пояснюватися
їхньою сформованою потребою у юридичному супроводі, а також наявними для цього ресурсами.

Під час глибинних інтерв’ю художни_ці здебільшого говорили, що не відчувають себе соціально, економічно та юридично захищеними. Нерегулярні доходи від мистецтва змушують мист_кинь знаходити
«основну» роботу, яка забирає час і ресурс, але дає фінансову стабільність і страховий стаж для майбутньої пенсії. Брак юридичних знань, нестабільні та / або недостатні доходи можуть пояснювати ситуацію із соціальною та економічною незахищеностями.

Авторське право

Майже половина (46%) респондент_ок не стикалася з випадками порушення авторського права. З такими ситуаціями молоді художни_ці частіше не стикалися у порівнянні зі зрілими. Опитування показало, що скоріше не обізнаних у порушеннях авторського права більше (44%), аніж скоріше обізнаних (35%). Зрілі художни_ці більш обізнані, ймовірно, через те, що мають більше досвіду. Для того щоб бути більше обізнаними у питаннях авторського права, деякі художни_ці намагаються самостійно опанувати потрібні знання.

Серед випадків порушення авторського права інформант_ки під час глибинних інтерв’ю називали такі: публікація без дозволу автор_ки в інтернеті, повторення / копіювання творів, крадіжки робіт. У випадку порушення авторських прав респондент_ки найчастіше зв’язувалися з порушником (51%), писали про порушення у соцмережах розголос (22%). Меншість консультувалися з юрист_кою / скаржилися на порушника (по 16%), лічені одиниці подавали до суду, 13% нічого не робили. Серед причин відсутності реакції на порушення авторських
прав можна виділити: незнання, що саме треба робити, відсутність
фінансового та психологічного ресурсу, сумніви у захищеності з боку
законодавства.

Спільнота

Інформант_ки неодноразово зазначали, що спільнота художни_ць фрагментована на різноманітні менші об’єднання, які під час розмов називали «тусовками». Крім того, окремі художни_ці не зараховують себе до жодного з об’єднань. Отож, в уявленні наших інформант_ок у середовищі художни_ць відбуваються спроби солідаризації, але немає стійких механізмів чи досягнутих результатів солідаризації. По-перше, об’єднання стаються як реакції на якісь кризові ситуації, як-от непрозорий конкурс на посаду директора Мистецького арсеналу чи відкриття кримінальної справи щодо фотографа Євгена Нікіфорова у 2021 році. По-друге, незначна кількість ситуацій здатні насправді об’єднати людей з різними позиціями.

У глибинних інтерв’ю інтформант_ки переважно погоджувалися з думкою, що в середовищі художни_ць наявна конкуренція і вона має різні прояви. Найбільш помітною є конкуренція за представленість на виставкових майданчиках, видимість і вплив на розвиток мистецького процесу. Називали переважно дві речі, які з цим пов’язані: відкриті конкурси (open call) на участь у виставках та художні премії. Неодноразово інформант_ки вказували, що проявом конкуренції є практика приховування і втаємничення інформації про можливості професійного розвитку та знання про особливості роботи у сфері.

Щодо проявів корупційності та гендерної дискримінації: інформант_ки переважно не стикалися з ними, тому щодо цього складно зробити однозначні висновки. Частина експерт+ок говорили,
що такі явища, як непрозорі рішення та непотизм, потенційно можуть бути корупційними. Щодо гендерної (не)чутливості середовища: зазначали про поширеність гендерних стереотипів (про особливе «жіноче мистецтво», про роль жінок як «помічниць» чоловіків-художників), хоча їх порівняно менше, ніж в українському суспільстві в цілому.

На думку частини інформант_ок, між старшим і молодшим поколінням художни_ць існує прірва, тобто певний ментальний розрив, відсутність тяглості у мистецтві, відсутність зв’язку між різними поколіннями. Деякі інформант_ки вважають, що розрізнення відбувається скоріше не за поколіннями, а за напрямом, у якому художни_ці працюють: сучасне мистецтво чи класичне, традиційне. Інша частина підтримує думку про те, що вислів про прірву між поколіннями є штучним і надуманим: певні прірви чи розриви наявні всередині кожного покоління, а особливості взаємодії залежить від світогляду самої людини, а не її віку.

Професійний розвиток та досвід

Серед цілей, які ставлять перед собою, художни_ці називали різні аспекти професійного розвитку: здобути освіту, поїхати за кордон, мати персональні виставки, змінити оточення, більше заробляти мистецтвом, розширити діяльність (викладати, організовувати виставки) тощо. Результати глибинних інтерв’ю дозволяють відслідкувати еволюцію цілей залежно від віку: на початковому етапі чимало художни_ць прагнуть отримати освіту та навички, знайти свій стиль, концепцію, взяти участь у виставці тощо.

Натомість у художни_ць з більшим досвідом цілі зміщуються у бік професійної діяльності, яка би дала можливість заробляти на мистецтві: участь у більшій кількості виставок, продаж робіт, самопросування. Частина художни_ць прагне реалізувати себе за кордоном, оскільки відчуває потребу зміни робочого середовища та бачить там більше можливостей для мист_кинь, зокрема фінансових. Дехто уникає визначення цілей у цілому чи лише довгострокових цілей, а дехто фокусується на збереженні запалу до заняття мистецтвом та психічного здоров’я, щоб не втратити мотивації бути художни_цею взагалі.

У 2018–2019 роках, тобто до пандемії COVID-19, понад половина
художни_ць не мали досвіду участі в українських та іноземних професійних програмах. Йдеться про участь у закордонних (84%) та українських (81%) резиденціях, виставках за кордоном (66%), закордонних (60%) та українських (60%) воркшопах, закордонних (81%) та українських (60%) фестивалях, закордонних (79%) та українських (60%) освітніх форматах. Виключенням є виставки, що проводились в Україні: майже третина (26%) брали участь у них 2–3 рази до пандемії, ще 13% — 4–5 разів. Загалом у 2020–2021 році під час пандемії COVID-19 частота участі у програмах ще більше знизилася порівняно з попередніми роками. Це може означати, що і до пандемії існували перешкоди для участі як в українських, так і закордонних професійних програмах, а з початком пандемії ця ситуація погіршилась. Однією з перешкод для участі у професійних програмах часом називають незнання мов, зокрема англійської. Однак ця гіпотеза не підтвердилась: серед тих, хто взагалі не знає англійської, є чимало (від 11% до 36%) тих, хто брав у них участь у професійних програмах. Під час глибинних інтерв’ю деякі інформантки,
які не знали англійської, але брали участь у програмах, зазначали,
що користуються Google Translate. Деякі інформант_ки відзначали, що пандемія позитивно вплинула на їхній професійний розвиток завдяки можливості відпочити або адаптуватися під дистанційний формат роботи.

Більшість опитаних художни_ць не отримували фінансову підтримку від державних, приватних або міжнародних культурних інституцій чи ж приватних осіб за останні 4 роки (2018–2021 роки). Водночас кількість серед тих, хто все-таки отримували таку підтримку, знизилась під час пандемії (2020–2021 роки) порівняно з 2018–2019
роками.

Кожна п’ята опитана в рамках дослідження художни_ця отримувала українські премії або нагороди. При цьому частіше їх мають зрілі художни_ці (28%) порівняно з молодими (19%). Лише 4% мають закордонні премії або нагороди. Художни_ці під час глибинних інтерв’ю висловлювали недовіру до державної підтримки — за їхніми словами, вона є неефективною. Зокрема, говорили про корупційну складову та непрозорість у розподілі фінансування, недостатність державної підтримки (премій, нагород, стипендій). Старші митці, на думку інформант_ок, уже не входять до цільової аудиторії для переважної більшості програм підтримки художни_ць.

Водночас державні інституції можуть надавати іншого типу підтримку і бути майданчиками для саморепрезентації, консультацій, зворотного зв’язку, спілкування, розширення соціальних зв’язків тощо. Втім, чимало нарікань щодо роботи інституцій стосується вікового цензу та орієнтації саме на художни_ць у віці до 35 років.

Джерела інформації, з яких художни_ці дізнаються про професійні програми, можна розділити умовно на дві категорії: соціальні мережі та інформація від оточення. Серед соціальних мереж згадували про Telegram та Facebook. Також інформацію отримують від кураторів, колег, партнерських організацій.

Експерт_ки наголошували, що більшість заходів проходять у великих містах України та в столиці. Для художни_ць з маленьких міст і сіл існують проблеми з доступністю до таких заходів. Ще одна категорія, для якої можуть бути недоступні професійні програми, — це художни_ці з інвалідністю, для яких часто не обладнані локації, тож багато програм не мають інклюзивного простору. Останнім часом з’являються ініціативи, які працюють з цією категорією художни_ць, однак вони також зосереджені більше у великих містах. Відповідно, існує потреба з покращенням доступу до професійних програм для цих категорій художни_ць.

Проблеми і перешкоди

Найбільшими завадами для отримання освіти для художни_ць є брак часу у зв’язку з роботою (43%) та висока ціна на неформальне навчання (40%). Серед інших причин, які стоять на заваді, респондент_ки зазначали такі: брак часу у зв’язку з домашніми зобов’язаннями, низька якість запропонованого навчання та відсутність кар’єрних можливостей після навчання. Для молодих мист_кинь (45%) фактор високої ціни на неформальне навчання є вагомішим, ніж для зрілих (19%). Можна припустити, що через нестабільний та низький дохід для молодих художни_ць неформальне навчання менш доступне.

Відсутність стабільної зайнятості та доходу серед художни_ць є однією з основних причин, які обмежують професійний розвиток і не дають займатися мистецтвом повноцінно. Зокрема, брак фінансових можливостей — один з основних чинників, який обмежує професійний розвиток більше половини (55%) опитаних художни_ць. Прикметно, що майже 40% із них мають неповнолітніх дітей, з якими живуть разом. Дотичним є чинник браку часу через хатні справи: він обмежує кожну п’яту, 62% з яких проживають разом із неповнолітніми дітьми, тож, вочевидь, зазнають більших часових втрат на роботу з догляду. Інституційний чинник нестачі професійних навичок та знань обмежує 27% опитаних, а низький статус мистецтва у суспільстві не дозволяє займатися ним як основною дільністю чверті художни_ць. Нестача можливостей щодо виставок зупиняє 21% опитаних. Молоді художни_ці частіше відчувають брак навичок і фінансові труднощі.

Приділяти більше часу мистецтву заважають також здебільшого фінансові чинники: недостатній дохід, малорозвинений мистецький ринок, недостатність коштів для інвестицій у матеріали та інфраструктуру. З іншого боку, важливими факторами є хатні справи, час на просування, брак інституцій для реалізації проєктів. Майже з усіма перешкодами частіше зустрічаються молоді художни_ці, ніж зрілі. Жінки-художниці частіше стикалися з проблемами доходу, часом на хатні справи, часом на просування, браком визнання. Також жінки-художниці вдвічі частіше за чоловіків скаржаться на відсутність можливості працевлаштування за фахом (16% жінок проти 8% чоловіків). Про нестачу визнання зауважили 23% жінок і 16% чоловіків. Про надмірний час, що витрачається на просування, також частіше зазначали жінки — 28% проти 22% чоловіків. Ці три пункти можуть свідчити про упереджене ставлення в суспільстві до художниць. Це також підтверджується питанням про упередження: жінки-художниці (24%) частіше зазнавали упередження через стать, ніж чоловіки (3%). Серед інших, найчастіше трапляються упередження за віком — 29%.

Запити і потреби

Для професійного розвитку близько третині респондент_ок кількісного опитування бракує таких заходів та форматів, як виставки (34%), резиденцій (33%) і фестивалі / бієнале (29%). Також п’ята частина респондент_ок зазначили, що відчувають нестачу мистецьких колективів та груп (21%), а також публічних форматів і платформ (19%). Натомість лише незначна частина опитаних відчувають брак вебінарів і коротко- та довгострокових курсів.

Близько третини респондент_ок зазначили, що у найближчі два роки хотіли б виставляти роботи на виставках (39%), працювати на резиденції з можливістю створити нову роботу / працювати над виставкою (37%) та співпрацювати з міжнародними куратор_ками (34%). Також значна частка респондент_ок протягом наступних двох років хочуть мати досвід як запрошені художни_ці (27%). Близько чверті хотіли б співпрацювати з іншими художниками та художницями (25%) та отримати можливість спеціалізуватись у певній галузі, отримати додаткові знання і навички (23%).

Більше половини (54%) зазначили, що потребують знань з маркетингу та просування. Також значна частка респондент_ок (39%) вважають наразі актуальною для себе інформацію про фінансування, гранти та стипендії. Серед тих знань, які вважають актуальними, близько від третини до чверті респондент_ок назвали управлінські питання, включаючи юридичні питання та просування за кордоном (29%), інформацію про авторське право та роялті (24%) і про управління проєктами (22%).

Якщо говорити про підтримку, яка наразі необхідна художни_цям для подальшого розвитку їхньої діяльності, то майже половина респондент_ок (47%) відповіли, що потребують фінансової підтримки для того, щоб мати час попрацювати над власним художнім проєктом. Близько третини потребують допомоги у створенні нової роботи або проєкту (34%) та у збільшенні видимості та впізнаваності в Україні (29%). Також респондент_ки вказували, що для подальшого розвитку їм необхідно було б отримати підтримку у доступі до інфраструктури (27%), у можливості міжнародної мобільності (26%), у можливості співпрацювати з іншими художни_цями або куратор_ками та у збільшенні видимості та впізнаваності за кордоном (по 23%).

Під час глибинних інтерв’ю серед форматів та запитів, яких зараз бракує, художни_ці також згадували соціальні чи перформативні — виставки, резиденції, дискусії. Вони також ділились думками про те, яких саме знань чи навичок їм не вистачає наразі або які загалом були б корисними для професійного розвитку. Згадані запити і потреби щодо знань та навичок можна розділити на чотири групи: 1) професійні, 2) знання і навички з інших сфер, 3) «м’які навички», 4) знання і навички, пов’язані з фінансами. На думку частини художни_ць та експерт_ок, ключовим питанням є пріоритети держави: без культурної політики дуже складно задовольнити запити і потреби художни_ць та забезпечити їхній професійний розвиток.