«Сьогодні рівно місяць, як ми живемо на заводі» – таке повідомлення я отримала від сестри зранку 10 квітня. Їй разом із дітьми вдалось на початку березня знайти прихисток у Закарпатській області: один із найбільших місцевих заводів перетворився на гуманітарний хаб та переобладнав виробничі цехи для проживання переселенців. За місяць 150 осіб, які там проживають, організували спільноту, налагодили шкільне навчання та додаткові активності для дітей, і навіть спробували привнести трохи затишку у своє тимчасове житло (наприклад, висадили квіти). 

Такі історії про людей, для яких проживання у тимчасовому житлі на заводі чи у спортивній залі школи затягнулось вже щонайменше на місяць, є доволі типовими. Як і історії про тих, кого прихистили родичі чи знайомі, з якими вже могли початися розмови, «чи ти не збираєшся їхати назад?» 

Неможливість облаштувати побут у тимчасовому житлі через брак базових умов, як-от кухні чи пральної машини у приміщеннях заводу, або ж місця, звідки можна працювати або навчатись, ймовірно, є одним із найвпливовіших чинників, чому переселенці приймають рішення повертатись назад до місць постійного проживання всупереч засторогам представників влади. 

Водночас, евакуація з окупованих територій і регіонів, де ведуться або можуть початися бойові дії, зумовлює зростання кількості людей, які потребують житла у відносно безпечних регіонах.

Прихисток

Наприкінці березня аналітичний центр Cedos провів моніторинг впливу війни на питання житла та житлового забезпечення в Україні. Зокрема, ми розглянули, які саме рішення приймали місцеві органи влади щодо забезпечення переселенців житлом. У першу чергу, в західних областях України облаштовували кризове короткострокове житло. Прихистком став як житловий фонд, так і нежитлові приміщення: школи, дитячі садочки, спортивні заклади та заклади культури. Детальну інформацію про розміщення надають у гуманітарних штабах, які також відповідальні за координацію поселення та розподіл людей між різними об’єктами залежно від їх заповненості.

Багато приватних осіб готові надати своє житло та прихистити переселенців або вже це зробили. Популярними є різні координаційні ініціативи з пошуку житла, наприклад, «Прихисток», та численні волонтерські групи. Втім, питання про терміни, на які житло надається переселенцям, залишається відкритим. І хоча Уряд України обіцяє щомісячну компенсацію власникам житла в обсязі 450 гривень за кожну людину на місяць, не всі з тих, хто надав своє житло, зможуть робити це протягом тривалого часу (так само як і не для всіх переселенців такий прихисток є комфортним довгостроковим рішенням). Зростання попиту на житло, а також неможливість частини людей працювати, і, відповідно, сплачувати за оренду, є одним з основних чинників, чому переселення в межах України наразі є непростим. 

Загалом, у короткотерміновій перспективі, рішення щодо прихистку переселенців спрацювали відносно успішно: велика кількість людей оперативно отримала дах над головою. Втім, якщо частина прихистків або місць у них й справді використовується для короткострокового перебування, то інші перетворились на пролонговано-тимчасове житло. Отже, потреба у пошуку довготермінових рішень стає все нагальнішою і вже артикулюється представниками органів влади. Зараз розглядаються три можливі рішення: 

  1. встановлення модульних будиночків,
  2. переобладнання наявного житлового і нежитлового фонду (в тому числі, гуртожитків, пансіонатів тощо) та
  3. будівництво житла.

Розглянемо ці варіанти детальніше. 

Модульні будинки

Одним із найбільш часто пропонованих варіантів забезпечення переселенців тимчасовим житлом є встановлення модульних будинків (їх іще називають «контейнерними»). Вони зводяться з виготовлених наперед конструкцій, які можна швидко збудувати й так само швидко розібрати, коли з’явиться можливість переселити людей у кращі приміщення.

Перші 18 модульних будиночків передали до Закарпатської області на початку квітня зі США (де таким житлом забезпечують тих, хто втратили домівки внаслідок природніх катастроф). Їх планували облаштувати на території промислового підприємства, де зараз працює логістичний штаб гуманітарної допомоги, проте згодом, за рішенням голови Закарпатської ОВА, передали для розміщення людей, житло яких зруйноване, у Бучі та Гостомелі.

На Львівщині розглядають можливість будівництва модульних будинків для 20 000 переселенців. Завдяки допомозі Уряду Польщі у Львові вже звели перше містечко на 350 осіб, і планують облаштувати ще кілька. Перші будиночки встановили на території Стрийського парку. Це, втім, викликало у частини місцевої громади занепокоєння з приводу облаштування комунікацій і можливого впливу модульного містечка на функціонування парку як рекреаційного простору (водночас, у приміщеннях Кафедри фізичної культури Львівської політехніки, розташованих поруч у парку, уже живуть люди).

Окрім органів державної влади та місцевого самоврядування, питаннями розміщення та пошуком сталих рішень для тимчасового проживання опікуються й приватні актори: громадські організації та бізнес. Автори таких проєктів звертають більшу увагу на створення комфортних умов для переселенців та відстоюють ідеї необхідності спільних просторів, зонованих приміщень та забезпечення доступного житла для людей з різними потребами.  

До прикладу, архітектурне бюро BalbekBuro презентувало дизайнерську пропозицію модульних будинків, які мають більш сталий дизайн, виготовлені з натуральних матеріалів та можуть бути швидко масштабовані відповідно до потреб. Наприклад, із системи модулів можна скласти кількакімнатний житловий блок для великої родини з дітьми та маломобільними особами. Ще один приклад дизайнерського рішення – будинки-куполи, спорудження яких є порівняно дешевим та не потребує значних витрат матеріалів. Ідея проєкту у тому, щоби будувати містечка з купольних будинків у привабливих районах із подальшим їх використанням для рекреації. 

Недоліки рішення. Ключовим критичним зауваженням до модульних будинків є занадто мінімальний рівень комфорту, який таким чином можна забезпечити. Ризиком є посилення цієї проблеми з часом, якщо термін проживання затягнеться. Саме так сталося зі збудованими у 2015 році модульними містечками у Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та Павлограді. Термін використання будинків був обмеженим і сягав двох років, а проживати там люди мали не довше шести місяців. Проте окремі родини переселенців залишилися в цьому житлі на понад п’ять років (частина – через відсутність кращих варіантів, частина – тому, що змогли облаштувати побут й відмовились переїздити до наданих гуртожитків у передмістях, умови життя в яких могли видаватися гіршими). У випадку створення містечок з модулів, обшитих пластиком, недоліком є також неекологічність цього рішення.

Переваги рішення. Модульні будинки можуть і мають бути середньостроковим рішенням для розміщення переселенців. Їх можна швидко змонтувати і масштабувати відповідно до потреб родин. Відносно широкі вимоги до місць розташування дозволяють обладнати модульні містечка у зручних місцях, аби скоротити людям час і витрати на дорогу. Також модульні будинки є одним із найдешевших варіантів забезпечення житлом. Якщо країни-партнери уже мають готові конструкції, вони можуть бути відносно просто перевезені в Україну і змонтовані тут, як це вже почало відбуватися. Незважаючи на критичні зауваги, таке житлове рішення у середньостроковій перспективі має відчутні переваги над тимчасовим розміщенням у погано пристосованих нежитлових приміщеннях, школах і дитячих садках. Особливо – за умови підвищення вимог до зручності й екологічності модульних будиночків, а також своєчасного створення належних альтернатив для переселення людей у комфортне постійне житло.

Переобладнання існуючого житла

Інший варіант сталого рішення для тимчасового проживання переселенців – переобладнання незаселених гуртожитків, а також санаторіїв, пансіонатів чи нежитлових приміщень. Над такою можливістю у західних областях України почали працювати ще на початку березня як органи влади, так і громадські ініціативи.

Громадська організація Будуємо Україну разом започаткувала волонтерські табори для тих, хто має сили й бажання облаштовувати житло для переселенців. Силами волонтерів шукають приміщення та облаштовують їх з метою створення просторів добросусідства. Перший такий табір вже розпочався у Дрогобичі, другий відбудеться у Івано-Франківську.    

Перетворенням незаселеного гуртожитку на комфортне житло займається й організація MetaLab: наразі вже відновлюють університетський гуртожиток в Івано-Франківську на 80 місць, та планують масштабувати зусилля. Ще один приклад – перетворення санаторію в Хусті на комфортне житло для 150 переселенців силами приватної ініціативи.   

Недоліки рішення. Активісти зазначають, що шукати гуртожитки та нежитлові будинки для переобладнання під житло для переселенців непросто, й пошук може стикатись з перепонами з боку органів місцевої влади. Кількість будівель, які можливо переобладнати на житло, є обмеженою. Споруди можуть перебувати у поганому стані, а переобладнання потребувати ресурсів і часу. Навіть після перебудови, гуртожитки, збудовані десятки років тому, не завжди можуть задовольнити потреби родин із дітьми, маломобільних осіб, мати достатню кількість кухонних приміщень та спільних просторів.

Переваги рішення. Розміщення людей у відновлених житлових приміщеннях може бути оптимальним середньостроковим рішенням за умови забезпечення належного комфорту і врахування при переобладнанні потреб різних груп переселенців. Використання уже наявних будівель має також переваги з точку зору екологічності і повторного використання матеріалів.

Будівництво нового житла

Серед варіантів облаштування тимчасового житла для переселенців розглядається й можливість будівництва нового житла.

Президент Зеленський ще 25 березня закликав обласні адміністрації якнайшвидше виділити землю під будівництво. Від заступника голови Офісу Президента Кирила Тимошенка лунала заява про те, що держава має побудувати «декілька десятків тисяч квартир» для переселенців у безпечніших містах. Такі квартири будуватимуться за пришвидшеною схемою, можуть бути готові за 3-4 місяці та будуть обладнані необхідним мінімумом меблів та побутової техніки. Їх розподілятимуть між тими переселенцями, хто наразі проживає у тимчасовому житлі. 

Недоліки рішення. Повноцінне будівництво може бути найдорожчим і найдовшим із розглянутих варіантів. Ризиком у такому разі є виділення ділянок, що може спровокувати нові або загострити вже наявні конфліктні ситуації (наприклад, щодо забудови цінних територій, збереження яких є багаторічним предметом боротьби місцевих громад). Ще одним ризиком є якість проєктування та будівництва чи нехтування сучасними підходами, результатом чого може стати створення некомфортного міського середовища. Суттєвим ризиком є також питання розподілу і адміністрування такого житла, особливо, за умови збереження права безоплатної приватизації. Швидкий запуск процесу, що матиме довготермінові наслідки для подальшого вигляду міст і добробуту людей, може означати недостатню обґрунтованість чи прорахованість рішень, що матимуть критичний вплив на майбутнє.

Переваги рішення. Нове будівництво повноцінного житла є довгостроковим рішення проблеми і дає можливість забезпечити потребу у житлі на тривалий час. Саме житло при цьому може бути найкомфортнішим порівняно з іншими альтернативами і, власне, не відрізнятися від «нормального». За умови відсутності права приватизації, такі помешкання залишаться і надалі у державній власності, поповнивши фонд соціального, тимчасового або неприбуткового орендного житла, розмір якого є наразі критично малим або взагалі відсутнім. З точки зору уряду, ймовірно, однією з переваг цього рішення є також можливість фінансово підтримати будівельну галузь.

Ще один схожий варіант – передача вільного житла від забудовників. З одного боку, це дозволяє отримати комфортне житло вже зараз, не чекаючи на довгий процес будівництва. З іншого боку, кількість доступних помешкань вочевидь є обмеженою. Наразі розглядається варіант викупу державою приміщень, які вже збудовані, але ще не введені в експлуатацію, за ціною нижче ринкової. В умовах спричиненого війною різкого скорочення надходжень до бюджету, а також зростання потреб у бюджетних видатках, плата за залучення порожнього житла може виглядати не найбільш оптимальним способом витрачання обмежених ресурсів. Закон про правовий режим воєнного стану уже передбачає військово-квартирну повинність, тобто можливість тимчасового безоплатного залучення державою житла для поселення як евакуйованого населення, так і військових.

***

Від початку повномасштабної війни 24 лютого пошук екстрених рішень для розміщення переселенців загалом можна назвати відносно успішним. Люди, які тікають від війни, отримують хоча б тимчасовий, але прихисток – на заводах, у школах та спортивних залах. Проте такі рішення не можуть стати постійними, а отже, виникає потреба пошуку середньострокових альтернатив.

Деякі коментатори зазначають, що цей етап можна чи варто оминути, зосередивши зусилля на довгострокових рішеннях, як-от будівництві нового житла чи відновленні зруйнованого. Проте, оскільки швидко забезпечити велику кількість людей постійним житлом може бути вкрай складно (зважаючи як на фінансові, так і технологічні обмеження), відмовитися від тимчасових середньострокових варіантів не видається можливим.

Як переобладнання приміщень, так і зведення модульних містечок мають свої недоліки і ризики. Втім, вони можуть допомогти забезпечити мінімально комфортне житло якомога більшій кількості людей у максимально короткі терміни, особливо, за умови врахування найкращого досвіду і забезпечення якомога зручніших умов, на скільки це можливо.

Авторка: Валерія Лазаренко, аналітикиня Cedos

Текст написаний за участі Івана Вербицького, директора Cedos