Передусім необхідно перевірити такі документи:

  1. Документи, що підтверджують особу власника: паспорт і довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційний код). Порівняйте дані з тими, що містяться у документах, які підтверджують право власності. 
  2. Документи, що підтверджують право власності: договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності (приватизація) тощо. 
  3. Документи, що підтверджують повноваження представника орендодавця (якщо від імені орендодавця договір укладає інша особа). Необхідно перевірити паспорт і довіреність на укладення договору оренду (див. питання Чи можна заключати договір з довіреною особою, а не власником квартири?).

Додатково орендар може самостійно перевірити, за ким зареєстровано право власності на квартиру, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це можна зробити самостійно із використанням електронного цифрового підпису через сервіс сайту Міністерства юстиції https://online.minjust.gov.ua або через портал «Дія». Пошук можна здійснювати за адресою або за ПІБ та ідентифікаційним номером фізичної особи. Водночас зауважте, що якщо право власності на квартиру виникло до 1 січня 2013 року, дані про це можуть не відображатись у Реєстрі.

Щоб більше дізнатися про орендодавця, можна також пошукати про нього інформацію в Єдиному реєстрі боржників. Якщо особа є боржником, на її майно, в т. ч. квартиру, може бути звернено стягнення. Для оцінки потенційних ризиків можна також скористатись сервісом OpenDataBot, який підтягує інформацію з різних публічних реєстрів.

Додатково радимо перевірити останні квитанції на оплату комунальних послуг на предмет наявності боргу. У разі заборгованості по комунальних платежах її розмір варто зафіксувати в договорі.

Якщо декілька співвласників

У ході укладення договору оренди може з’ясуватися, що орендодавець є не єдиним власником квартири, що здається в оренду. У такому разі варто отримати письмову згоду інших співвласників на укладення договору оренди. Водночас брак такої згоди не робить договір оренди автоматично недійсним.

Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, а згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто інший співвласник, який не надав згоди на укладення договору оренди, може звернутися до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним, однак вирішення цього питання судом залежатиме від багатьох факторів і конкретних обставин справи. Досить часто відновлення порушених прав іншого співвласника полягатиме в отриманні частки доходу від здачі майна в оренду, а не у визнанні договору недійсним.