Тематика гендерної рівності присутня у багатьох культурних доробках, однак чи пов’язаний процес їх створення з феміністичними практиками? Чому однакове співвідношення жінок* і чоловіків, зайнятих в культурній сфері — не про рівність? Які структурні обмеження, пов’язані з гендером, зустрічаються на кар’єрному шляху?

*під терміном «жінка» у епізоді підсумовано також досвід квір- та небінарних людей, трансгендерних жінок.

Послухати випуск можна також тут:

Нагадуємо, що ви можете розповісти про свій досвід роботи у сфері культури та поділитися враженнями від подкасту. Чекаємо на ваші історії та відгуки у цій формі.

Ведуча: Олена Сирбу, аналітикиня Cedos, програмерка KISFF. Гості: Катерина Міщенко, редакторка, перекладачка, Юлія Сердюкова, кінопродюсерка.

Монтаж і звук: катерина бабич. Ілюстрації: Анна Іваненко.

Подкаст виходить за підтримки Українського культурного фонду.

Редакторку, перекладачку і співзасновницю видавництва «Медуза» Катерину Міщенко з юності цікавила література. В університеті вона навчалася на німецькій філології, а потім — на історії літератури. Після закінчення навчання викладала літературу, потім почала займатися культурним активізмом. Разом з колегами з кафедри літератури вони почали видавати журнал «Простори», де публікували художні переклади, а згодом влились у низові активістські рухи і почали цікавитись філософією, політичною та соціальною критикою. Пізніше у Катерини була міждисциплінарна робота, яка згодом привела у видавничу справу.

Кінопродюсерка Юлія Сердюкова з дитинства цікавилася театром. Ця зацікавленість переросла у захоплення кіно. Зі студентських років вона працювала у різних сферах кіновиробництва: на кінофестивалях, у дистриб’юторській компанії, була кінокритикинею в журналі. З 2011 року Юлія почала продюсувати кіно. Нещодавно вона почала займатися проєктами на стику кіно та мистецтва, організовувати кінофестивалі, мистецькі виставки.

У шостому епізоді подкасту «Культурна робота» аналітикиня Cedos і програмерка Kyiv International Short Films Festival Олена Сирбу говорить про гендерні нерівності зайнятості у культурі. Читайте, чому однакове співвідношення жінок* і чоловіків, зайнятих у культурній сфері, — це не про рівність? Які структурні обмеження, пов’язані з гендером, трапляються на кар’єрному шляху?

Конспект подкасту

Конспект підготувала Нана Гарсеванішвілі

Редакторку, перекладачку і співзасновницю видавництва «Медуза» Катерину Міщенко з юності цікавила література. В університеті вона навчалася на німецькій філології, а потім — на історії літератури. Після закінчення навчання викладала літературу, потім почала займатися культурним активізмом. Разом з колегами з кафедри літератури вони почали видавати журнал «Простори», де публікували художні переклади, а згодом влились у низові активістські рухи і почали цікавитись філософією, політичною та соціальною критикою. Пізніше у Катерини була міждисциплінарна робота, яка згодом привела у видавничу справу.

Кінопродюсерка Юлія Сердюкова з дитинства цікавилася театром. Ця зацікавленість переросла у захоплення кіно. Зі студентських років вона працювала у різних сферах кіновиробництва: на кінофестивалях, у дистриб’юторській компанії, була кінокритикинею в журналі. З 2011 року Юлія почала продюсувати кіно. Нещодавно вона почала займатися проєктами на стику кіно та мистецтва, організовувати кінофестивалі, мистецькі виставки.

У шостому епізоді подкасту «Культурна робота» аналітикиня Cedos і програмерка Kyiv International Short Films Festival Олена Сирбу говорить про гендерні нерівності зайнятості у культурі. Читайте, чому однакове співвідношення жінок* і чоловіків, зайнятих у культурній сфері, — це не про рівність? Які структурні обмеження, пов’язані з гендером, трапляються на кар’єрному шляху?

Гендерне питання у сфері культури

У 2016 році Британська рада проводила дослідження «Гендерна рівність і розширення рівних можливостей для жінок та чоловіків у культурних та креативних індустріях» в Україні, Вірменії, Азербайджані та Грузії. Результати показують, що зайнятість у сфері культури розподілена рівномірно між чоловіками і жінками, але жінки часто займають менш оплачувані та більш прекарні позиції, на відміну від чоловіків.

«Загалом більше жінок працює у секторах так званих культурних інституцій (музеї, галереї, театри, бібліотеки), а більше чоловіків — у секторах, які пов’язані з бізнесом (архітектура, ІТ, маркетинг). Відповідно, у бізнес-сфері вища оплата праці», — повідомляють автор_ки дослідження.

Основні тенденції роботи в культурній сфері в Україні, які можна аналізувати з феміністичної точки зору, — це прекарність, самоексплуатація, брак коштів для виплати достойних гонорарів, дискримінація за політичними поглядами. Жінки в культурній сфері частіше погоджуються на безоплатну або низькооплачувану працю. Жінкам частіше притаманний синдром самозванки. Жінки частіше погоджуються допомагати, асистувати, відмовляються від статусу та регалій. У результаті жінки втрачають можливість створювати або пригальмовують появу власного культурного проєкту.

Феміністичне мистецтво і культурні проєкти

«Цього року відбудеться феміністичний кінофестиваль „Фільма“. На ньому ми показуватимемо кіно, яке об’єднане концепцією радикальної любові та зосереджує увагу на питаннях антирасистського активізму, транс-активізму і транс-комюніті. Співорганізаторок об’єднує політична позиційність — це квір-фемінізм та інтерсекційний фемінізм», — розповідає Юлія Сердюкова.

Крім цього, триває створення документального фільму UNDERWATER, «На глибині» (режисерка — Оксана Казьміна, продюсерка — Юлія Сердюкова; за участі художниць AntiGonna, Маші Проніної та Ксенії Платанової). У рамках цього проєкту відбувається рефлексія над експлуатацією, екзотизацією, ієрархією та насильницькими практиками в документальному кіно. Також у рамках роботи над UNDERWATER ми організуємо виставку сучасного мистецтва про процес створення фільму. Виставка стане рефлексією над певними практиками, яких хочеться позбутися у документальному кіно, і роздумами про альтернативи. Виставка проходитиме онлайн і буде доступна в середині жовтня. Юлія виступає співкураторкою разом з художницею Валею Петровою.

У кіно існує багато неетичних підходів. Наприклад, коли до бідної країни приїздить режисер з розвинутої країни і знімає кіно про людей у тяжкому становищі заради драматичної історії, не вникаючи глибоко у проблеми цих людей. Ці матеріали приносять символічний капітал режисеру, а герої часто не отримують ніякої винагороди. Такі фільми вважають правозахисними, але часто це не так, іноді це навіть погіршує становище героїв. В Україні також існує тенденція та цікавість до екзотичних, дивних людей та ситуацій. Але іноді в подачі бракує чутливості та занурення.

Феміністичний підхід до роботи — це не лише про теми, а й про рефлекцію над засобами виробництва. «У видавничому проєкті „Медуза“ не всі книжки феміністичні та класично ліві. Але на всіх етапах видавництва, під час розробки, створення книги та постпродукції, у взаємодії з підрядниками наявна чутливість», — каже Катерина Міщенко.

У фемінізму є широкий потенціал для розвитку всього суспільства. Завдяки фемінізму є можливість поглянути інакше на звичний світ і змінювати його.

Структурні передумови, які обмежують жінок у культурній сфері

Культурна сфера в Україні сильно прекаризована, їй не вистачає ресурсів. Бракує інституцій та людей, з якими ти можеш бути в діалозі. Що більше буде різних позицій, автор_ок і думок, то краще для збагачення культури та розвитку суспільства. Однак сьогодні культурна сфера в Україні не багатоманітна. У людей в культурній сфері є багато самообмежень, тож важко знаходити людей для спільних проєктів чи знаходити фінансування для «інакших» проєктів.

Структурно не вистачає дієвого антидискримінаційного законодавства, що регулюватиме гомофобію в інституціях, які надають фінансування культурним проєктам.

Жінкам з дітьми в Україні важко працювати — як у культурній, так і у будь-якій іншій сфері. Особливо дискримінованою є сфера доглядової праці. Через недостатню підтримку від держави жінки, які мають дітей, відчувають почуття провини. Вони часто не можуть ні повноцінно працювати, ні повноцінно доглядати за дитиною, приділяти їй час.

Висновки

Варто залучати якомога більше жінок у культурні проєкти і платити їм на рівні з чоловіками, навіть якщо самі жінки озвучують меншу винагороду. Необхідно підтримувати жінок, не покладати на них відповідальність за вихід із суспільних ролей, які є наслідком структурних нерівностей.

Крім цього, потрібно розвивати солідарність і взаємопідтримку поміж самими жінками. Коли ти говориш з жінками і не чекаєш атаки та засудження, то ти можеш краще розкриватись і висловлюватись, без захисної позиції. Більше жінок, транс-людей і небінарних людей мають об’єднуватися разом у культурній сфері й загалом підтримувати одне одного, змінювати чинну систему та розвивати взаємну солідарність.

Рекомендації

  • Книга Дебори Таннен You’re the Only One I Can Tell: Inside the Language of Women’s Friendships;
  • Книга Наталії Малиновської «Жіночий емірат? Політикині мусульманського світу»;
  • Подкаст «страшно підкастошна»;
  • Подкаст «Квірадіо»;
  • Зін «Праценевлаштована»;
  • Шосте число журналу «Спільне» «Гендер і праця», зокрема есе Ненсі Фрейзер «Фемінізм, капіталізм і підступність історії»;
  • Подкаст «Дами з кіном», зокрема епізод «Документальне кіно: про реалістичність реаліті-шоу, страждання заради мистецтва та „Докудейз“»;
  • Книга «Право на істину. Розмови про мистецтво і фемінізм» під редакцією Оксани Брюховецької та Лесі Кульчинської;
  • Книга Кумарі Джаявардени (Kumari Jayawardena) Feminism and Nationalism in the Third World.

*Під терміном «жінка» в епізоді підсумовано також досвід квір- і небінарних людей, трансгендерних жінок.

Подкаст виходить за підтримки Українського культурного фонду. Ілюстрація: Ганна Іваненко.