Ставлення до мобілізації під час повномасштабної війни в Україні

Вступ

Повномасштабна війна Росії проти України стала великим суспільним потрясінням. Війна впливає на емоційний стан, побут і повсякдення, громадську думку, міжлюдські стосунки, соціально-економічне становище, зайнятість, громадську активність. Масштаб цих змін є безпрецедентним як для України, так і для Європи у перспективі десятиліть. Водночас ці зміни впливатимуть на майбутнє суспільних інститутів у повоєнній Україні та її подальший розвиток загалом. Фіксування й осмислення цих змін дає можливість отримати дані як для подальших досліджень українського суспільства після війни, так і для планування трансформаційних змін.

Як команда соціальних дослідни_ць та аналітик_инь, з перших тижнів повномасштабної війни ми почали вивчати й аналізувати вплив війни на українське суспільство. У березні 2022 року ми провели перше дослідження, щоб зафіксувати думки, переживання та дії людей в Україні у перші два тижні після 24 лютого 2022 року. Аби зафіксувати динаміку змін в емоційних станах, прийнятті рішень і пристосуванні побуту до умов війни, ми що три місяці протягом першого року повномасштабної війни проводили наступні хвилі дослідження. Тож у травні 2022 року було проведено другу хвилю, присвячену першим трьом місяцям повномасштабної війни; у серпні 2022 року — третю хвилю, присвячену шести місяцям повномасштабної війни; у листопаді 2022 року — четверту хвилю, присвячену девʼяти місяцям повномасштабної війни; у лютому–березні 2023 року — пʼяту хвилю, присвячену першому року повномасштабної війни. У лютому-березні 2024 року ми провели шосту хвилю, аби зафіксувати вплив подальшого розгортання подій впродовж другого року повномасштабної війни і зумовлені цим зміни.

У цьому звіті викладена частина результатів п’ятої та шостої хвиль цього дослідження, а саме аналіз питань, які стосуються ставлення до мобілізації до Збройних сил України.

Метою дослідження було зафіксувати (процесуально — безпосередньо під час розгортання подій, а не ретроспективно), описати й узагальнити досвіди переживання війни в Україні, а також тенденції зміни переживань у часі.

Предмет дослідження — досвіди переживання війни українським суспільством.

Для цілей цього дослідження ми відносимо до українського суспільства всіх, хто ідентифікує себе з ним. Ми не виключаємо з цієї сукупності людей, які не мають українського громадянства; людей, які певний час не живуть в Україні, але ідентифікують себе з Україною й українським суспільством. Ми не обмежуємо обʼєкт дослідження лише цивільним населенням і включаємо також комбатант_ок, однак припускаємо, що представленість останніх у вибірці є обмеженою.

Фокусом дослідження є етап російсько-української війни, відомий як «повномасштабна війна», що розпочався 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Попри те, що війна розпочалася ще у 2014 році, масштаб її впливу на українське суспільство суттєво змінився і зріс внаслідок повномасштабного вторгнення, що і стало поштовхом до початку роботи над цим дослідженням.

Дослідження є розвідувальним, тобто має на меті передусім опис дійсності, а не пошук звʼязків і пояснення причин. Оскільки метою дослідження є ідентифікація можливих тенденцій переживань, а не їх кількісна оцінка, ми обрали якісницький підхід.

Для збору даних ми використовували опитувальник для самозаповнення, оформлений у Google Forms. Загалом, опитувальник містив питання, які співвідносяться з п’ятьма вимірами, що стосуються різних сфер життя людини, через які ми розглядаємо досвіди переживання війни у межах цього дослідження: тілесний вимір (питання про повсякдення та побут), психологічний вимір (питання про емоційні переживання та відчуття, а також про способи справлятися з цими переживаннями), соціальний вимір (питання про спілкування з різними групами людей), економічний вимір (питання про зміни в роботі та її характері), публічний вимір (питання, які стосуються громадської діяльності, включно з волонтерством і пожертвами, питання щодо єдності суспільства, зміни соціальних норм в українському суспільстві, питання про думки щодо розвитку війни, бачення власної ролі у війні, роздуми про відновлення та відбудову, а також питання про ставлення до мобілізації до Збройних сил України).

Крім цього, в опитувальнику були прикінцеві питання для визначення соціально-демографічних характеристик респондент_ок.

Для п’ятої хвилі опитування було проведене протягом 21 лютого — 13 березня 2023 року. За цей час в опитуванні взяли участь 435 респонденток. Для шостої хвилі опитування було проведене протягом 29 лютого — 26 березня 2024 року. За цей час до опитування долучилося 218 респонденток, що менше, ніж у минулих хвилях.

Це дослідження не є всеохопним. Його результати фіксують різноманіття досвідів переживання війни та їх модифікації на певному проміжку часу, але не можуть бути екстрапольовані на все населення України та весь період війни, адже множинність досвідів її переживання є більшою й багатограннішою. На основі цих даних ми також не можемо зробити висновки щодо того, які настрої переважають у суспільстві або яким чином сформувалася та чи інша думка. Теми, які ми порушуємо, потребують багатьох подальших досліджень — від репрезентативних на національному рівні до сфокусованих на окремих темах і соціальних групах.

Детальніше про інструментарій, його тестування та поширення анкети, фокус цих хвиль у порівнянні з іншими, етичні аспекти збору інформації, обмеження дослідження та опис вибірки можна прочитати у повних звітах про п’яту та шосту хвилі дослідження.

Метою цього дослідження була ідентифікація думок і ставлень людей щодо процесу мобілізації, а не аналіз безпосередньо цього процесу. Отримані результати представляють різноманіття суб’єктивних оцінок, а не об’єктивну оцінку досліджуваного явища. Наприклад, результати дослідження дають можливість зробити висновки не про те, наскільки ефективними були державні комунікації щодо мобілізації, а лише про те, як опитані оцінюють їхню ефективність. Для аналізу того, як саме має відбуватися процес мобілізації, комунікаційна кампанія стосовно нього, робота центрів рекрутингу та інші явища, думки щодо яких були висловлені респондент_ками, необхідні окремі сфокусовані дослідження з відповідними методологіями.

Висновки

Проведені п’ята та шоста хвилі «Дослідження думок, переживань і дій під час повномасштабної війни в Україні», які містили питання стосовно мобілізації в Україні, дають нам змогу дійти певних висновків стосовно наявного сприйняття різних аспектів мобілізації українським суспільством у періоди лютого–березня 2023 та 2024 років.

У п’ятій хвилі дослідження ми поставили питання про ставлення респондент_ок до того, як відбувається мобілізація до Збройних сил України. Більшість опитаних вважали, що мобілізація є необхідною в умовах війни проти Росії для проведення ротацій та через втрати військових на фронті. При цьому значна частка респондент_ок по-різному ставилися до окремих аспектів процесу мобілізації. Одночасно з розумінням необхідності проведення мобілізації вони мали певні занепокоєння щодо того, які відбувається цей процес. Деякі респондент_ки говорили, що він є «хаотичним», «несистемним», «несправедливим».

Учасни_ці дослідження нерідко писали про ТЦК та СП як про такі, що виконують свою роботу некомпетентно і в яких присутня корупція. Деякі опитані як приклади наводили мобілізацію людей старшого віку та тих, хто має проблеми зі здоров’ям. У цьому контексті інформант_ки також подекуди зазначали, що робота військово-лікарських комісій може бути недобросовісною.

Частина учасни_ць дослідження висловлювали незадоволеність тим, що мобілізація є примусовою. Були наявні твердження, що важливими для мобілізації є вмотивованість та підготовка до військової служби. На думку частини опитаних, процес мобілізації не завжди враховує ці аспекти. Багато розмірковувань інформант_ок стосувалися того, що служба в ЗСУ не має бути інструментом залякування та покарання, і військовозобов’язаним не мають вручати повістку як покарання за вчинення правопорушень. Водночас частина відповідей стосувалися відчуття роздратування, сорому або розчарування стосовно чоловіків, які активно уникають мобілізації — наприклад, шляхом «відкупу» від мобілізації або виїзду за кордон.

У частини респондент_ок був запит на збільшення та поширення інформації щодо того, як відбувається мобілізація. На їхню думку, брак інформації та мотиваційних заходів можуть формувати хибні враження про процес мобілізації.

Деякі учасни_ці дослідження ділилися власними планами та готовністю приєднатися до Сил оборони. Також писали про переживання за власне життя або життя своїх близьких, яких можуть мобілізувати.

У шостій хвилі дослідження, опитування для якої проводилося через рік після п’ятої — у лютому–березні 2024 року, ми знову поставили питання про ставлення до мобілізації до Збройних сил України.

Відповіді респондент_ок п’ятої та шостої хвилі дослідження війни стосовно ставлення до того, як відбувається мобілізація в Україні, багато у чому були подібними. Учасни_ці шостої хвилі дослідження в переважній більшості визнавали необхідність мобілізації в умовах війни проти Росії, проте висловлювалися критично щодо методів її проведення. До таких методів, які відзначали інформант_ки, належали випадки, коли мобілізація супроводжується насильством чи приниженням гідності військовозобов’язаних. Імідж діяльності ТЦК та СП залишився негативним і пов’язаним з недовірою, страхом, невдоволенням та злістю. Частина респондент_ок зазначали, що в окремих випадках представни_ці ТЦК перевищують свої повноваження та порушують правила мобілізації військовозобов’язаних. На думку деяких респондент_ок, поширення інформації про випадки зловживань з боку ТЦК негативно впливає на ефективність проведення мобілізації.

Як і в минулій хвилі дослідження, частина респондент_ок висловлювалися про необхідність мобілізації як передумови створення можливостей для демобілізації військових, які вже проходять службу. Респондент_ки, як і торік, порушували питання залученості жінок до війська та створення можливостей для їхньої служби. Однак у шостій хвилі ця тема частіше траплялася у відповідях у контексті потреби створити умови для перебування жінок у війську.

Респондент_ки знову робили певний акцент на питанні справедливості та стверджували, що мобілізація відбувається несправедливо з різних причин. Цьогоріч вони наводили дещо більше прикладів різних несправедливостей, пов’язаних з мобілізацією. Вони припускали, що для менш привілейованих соціальних груп існує більша ймовірність мобілізації, та мали враження, що мобілізація у міських і сільських населених пунктах відбувається нерівномірно, і ТЦК та СП вручають більше повісток мешканцям сіл, а у великих містах мобілізація є найменш помітною.

Питання важливості позитивної мотивації до проходження військової служби та якісної комунікації з боку держави не втратили свою актуальність. Побажання стосовно процесу мобілізації також стосувалися підвищення його прозорості та важливості вдосконалення рекрутингу, використання наявних успішних прикладів рекрутингу окремих бригад. Окремо відзначалося створення рекрутингових центрів як таких, що викликають більше довіри.

Одна з думок, що стала більш вираженою в шостій хвилі дослідження, стосувалася питання справедливості. Деякі респондент_ки вважали, що війна — це загалом несправедливе явище, що змушує державу вдаватися до певних вимушених кроків.

Ми запитали респондент_ок, чи готуються вони до можливої мобілізації та як саме. Частина жінок пояснювали у своїх відповідях, що зупиняє їх від підготовки до мобілізації. Учасниці дослідження говорили про те, що вони не є військовозобов’язаними. Іншою розповсюдженою причиною була репродуктивна та доглядова праця — догляд за дітьми та іншими членами родини. Жінки також називали причиною користь, яку вони приносять як цивільні завдяки волонтерству, пожертвам на допомогу армії, професійній діяльності.

Деякі жінки зазначали, що вони не готуються до мобілізації, проте за потреби готові освоїти необхідні навички та приєднатися до Сил оборони. Деякі респондентки відчували провину за те, що вони не готувалися до мобілізації.

Багато опитаних зазначали, що готувалися до можливої мобілізації. Деякі опитані вказали, що вони або їхні партнери вже займаються пошуком свого майбутнього місця у структурі Сил оборони. Ми виокремили такі типи підготовки як освітня, фізична, психологічна, матеріальна та пошук місця у структурі Сил оборони.

Освітня підготовка була найбільш поширеною серед респондент_ок і полягала в отриманні медичних та безпосередньо військових знань, часто — знань в обох напрямках одночасно. До медичної підготовки належали курси тактичної медицини та першої домедичної допомоги, які, на думку частини опитаних, можуть бути корисними не лише для військових, а й для цивільних.

Для отримання військових знань і навичок інформант_ки проходили базові кількаденні курси для цивільних від організацій громадянського суспільства та державних структур. Деякі опитані також згадували онлайн-навчання з основ військової підготовки та відвідування вузькоспеціалізованих курсів з навчання на снайпер_ок, оператор_ок БПЛА, військових психолог_инь. Деякі учасни_ці опитування також займалися самоосвітою у цій сфері: читали відповідні матеріали в інтернеті, відвідували тир, самостійно практикувалися керувати FPV-дронами тощо.

Опитані часто згадували турботу про здоров’я та підтримку фізичної форми в контексті підготовки до мобілізації.

Деякі респондент_ки зазначили, що вони готували матеріальну базу для мобілізації. Наприклад, вони цікавилися спорядженням або заздалегідь купували його, щоб бути незалежними від забезпечення державою, чи накопичували кошти, які могли б знадобитися на початку служби в армії.

Ми просили учасни_ць дослідження розповісти про те, що вони знають про рекрутинг і рекрутингові центри Збройних сил України. Більшість інформант_ок знали певну інформацію про рекрутинг та рекрутингові центри, і лише невелика частка вказали, що нічого про них не чули. Деякі респондент_ки уточнювали, що вони бачили рекламу рекрутингових центрів онлайн.

Знання опитаних про діяльність рекрутингових центрів здебільшого відповідали дійсності, однак у відповідях також були наявні помилкові уявлення. Частина респондент_ок знали про те, що завдяки рекрутинговим центрам в охочих цивільних з’являється можливість самостійно обирати, в який підрозділ, рід військ і на яку посаду мобілізуватися. У відповідях відзначали можливості для отримання військової підготовки, консультації щодо вибору посади та проходження співбесіди. Респондент_ки також згадували про те, що за допомогою цієї системи відбувається поширення інформації про спеціалізовані вакансії у конкретних підрозділах (причому деякі опитані вважали, що ці вакансії переважно «небойові»). Деякі з учасни_ць дослідження вказували, що вони знали про роботу рекрутингових центрів у конкретних містах (Львові та Києві), невелика частка також знали про рекрутинг онлайн і ресурси, де можна знайти вакансії у війську.

Учасни_ці дослідження показували різне ставлення до запровадження рекрутингу та рекрутингових центрів. Частина опитаних вважали створення такої системи хорошим рішенням, що працює ефективно та дозволяє знаходити вмотивованих до мобілізації людей. Інші інформант_ки висловлювали думки про процес рекрутингу з негативною конотацією: вони казали про сумнів і недовіру до його реального перебігу або вважали, що система рекрутингу потребує значних покращень. Для деяких опитаних негативне сприйняття рекрутингових центрів було пов’язане з тим, що вони асоціювалися з ТЦК та СП — їх називали засобом для відвернення уваги від проблем в ТЦК та СП чи вважали, що рекрутинг відбувається через ТЦК та СП.

Ми запитали у респондент_ок, чого їм не вистачає в комунікації від держави стосовно служби у Збройних силах України. У відповідях переважно згадували питання, пов’язані з різними аспектами умов проходження служби, — наприклад, потребу в комунікації про необхідне навчання, визначені терміни служби, можливості отримувати звільнення та відпустки, механізми ротації та демобілізації. Частина опитаних також окремо згадували про важливість комунікації стосовно прозорих механізмів вступу та переведення до інших підрозділів Сил оборони та про можливості для впливу на те, на яку посаду їх призначать.

Частина відповідей були про нестачу комунікації стосовно грошових аспектів служби — розмірів і регулярності фінансового забезпечення, матеріальної забезпеченості підрозділів, гарантій, які в разі поранення чи смерті отримають військові та члени їхніх родин.

Частині інформант_ок не вистачало комунікації про загальний перебіг мобілізації та військової служби: очікування від мобілізованих, умови проходження служби, права та обов’язки військовослужбов_иць. Деякі респондент_ки хотіли б бачити комунікацію про переваги й позитивні аспекти військової служби.

Опитані висловлювали загальне занепокоєння стосовно того, що їм не зрозуміло, якою є стратегія держави щодо мобілізації. Їм бракувало довготривалої комунікаційної стратегії, а також інформації стосовно проблем, які є у держави та у людей, які служать в Силах оборони.

Респондент_ки зазначали, що їм не вистачає інформації про проходження служби для жінок та більш детального висвітлення питань про перебування у Силах оборони. Їм також бракувало комунікації про протидію і запобігання гендерно зумовленому насильству та домаганням під час служби.

Ми також просили респондент_ок поділитися своїми думками щодо обов’язкової мобілізації жінок. Частина учасни_ць дослідження не підтримували таку ідею, серед іншої половини висловлювали різні думки стосовно можливих підходів до залучення жінок до Сил оборони України.

Частина опитаних відтворювали у своїх відповідях традиційні уявлення про роль чоловіків і жінок у суспільстві — вони говорили про важливість репродуктивної та доглядової праці для жінок і аргументували, що у випадку обов’язкової мобілізації жінок нікому буде доглядати за дітьми та старшими родич_ками. Деякі опитані також згадували про складну демографічну ситуацію в країні та потребу у народженні дітей. Подекуди учасни_ці дослідження транслювали стереотипні уявлення про відмінності чоловіків і жінок: вони вказували, що жінки не можуть або не повинні брати участь у воєнних діях через непристосованість їхньої психіки та фізичну слабкість. Також були думки про те, що захист країни — це обов’язок саме чоловіків.

Багато роздумів на тему мобілізації жінок стосувалися умов, за яких така мобілізація відбувалася б. Частина інформант_ок висловилися за проведення обов’язкової мобілізації жінок, проте лише за певних умов. Більшість тих, хто підтримували обов’язкову мобілізацію жінок, вказали, що варто враховувати їхній фах і вміння, а також брати до уваги їхній вік і рівень фізичної підготовки. Частина опитаних вважали, що мобілізованими повинні бути лише жінки з певними професіями або спеціальностями (як приклад наводили медичні, військові, ІТ, інженерні спеціальності). Деякі респондент_ки писали про те, що мобілізація жінок можлива лише на небойові посади або ж на ті, які передбачають роботу в тилу.

Частина учасни_ць дослідження говорили, що важливо брати до уваги сімейний стан жінок — наприклад, що не можна мобілізовувати одиноких матерів і дружин військовослужбовців. Також були думки про створення особливих умов проходження служби для жінок, які мають дітей.

Частина респондент_ок писали у відповідях, що обов’язкова мобілізація жінок можлива лише у разі створення для цього відповідних умов, зокрема, які б передбачали якісну військову підготовку та забезпечували б мобілізованих жіночою військовою формою.

Деякі учасни_ці дослідження вказували, що для проведення успішної мобілізації жінок важливою є зміна сприйняття їх як у війську, так і в суспільстві загалом. На їхню думку, має зменшитися рівень дискримінації, а на законодавчому рівні мають бути впроваджені захисні механізми у разі насильства у Силах оборони.

У частини учасни_ць дослідження не було однозначної відповіді на питання про ставлення до обов’язкової мобілізації жінок. З одного боку, вони бачили переваги такого рішення — наприклад, забезпечення рівності та створення більш справедливих умов як для жінок, так і для чоловіків. З іншого боку, вони вказували на те, що через низку перепон запровадити обов’язкову мобілізацію жінок може бути складно або й взагалі неможливо.