Повномасштабна війна Росії проти України стала великим суспільним потрясінням. Війна впливає на емоційний стан, побут і повсякдення, громадську думку, міжлюдські стосунки, соціально-економічне становище, зайнятість, громадську активність. Масштаб цих змін є безпрецедентним як для України, так і для Європи у перспективі десятиліть. Водночас ці зміни впливатимуть на майбутнє суспільних інститутів у повоєнній Україні та її подальший розвиток загалом. Фіксування й осмислення цих змін дає можливість отримати дані як для подальших досліджень українського суспільства після війни, так і для планування трансформаційних змін.

Як команда соціальних дослідни_ць та аналітик_инь, з перших тижнів повномасштабної війни ми продовжуємо вивчати й аналізувати вплив війни на українське суспільство. У березні ми провели перше дослідження, щоб зафіксувати думки, переживання і дії людей в Україні у перші два тижні після 24 лютого. Для того, аби зафіксувати динаміку змін в емоційних станах, прийнятті рішень і пристосуванні побуту до умов війни, у травні було проведено другу хвилю дослідження, фокусом якої стали перші три місяці повномасштабної війни. Бажання зафіксувати вплив подальшого розгортання подій і зумовлені ним зміни за пів року стало причиною проведення третьої хвилі дослідження у серпні 2022 року, результати аналізу якої представлені у цьому звіті.

Методологія

Метою дослідження було зафіксувати (процесуально — безпосередньо під час розгортання подій, — а не ретроспективно), описати й узагальнити досвіди переживання війни в Україні, а також тенденції зміни переживань у часі.

Предмет дослідження — досвіди переживання війни українським суспільством.

Для цілей цього дослідження ми відносимо до українського суспільства всіх, хто ідентифікує себе з ним. Ми не виключаємо з цієї сукупності людей, які не мають українського громадянства; людей, які певний час не живуть в Україні, але ідентифікують себе з Україною й українським суспільством. Ми не обмежуємо об’єкт дослідження лише цивільним населенням, включаючи також комбатант_ок, однак припускаємо, що представленість останніх у вибірці є обмеженою.

Фокусом дослідження є етап російсько-української війни, відомий як «повномасштабна війна», що розпочався 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Попри те, що війна розпочалася ще у 2014 році, масштаб її впливу на українське суспільство суттєво змінився і зріс внаслідок повномасштабного вторгнення, що і стало поштовхом до початку роботи над цим дослідженням.

Дослідження є розвідувальним, тобто ставить за ціль передусім опис дійсності, а не пошук зв’язків і пояснення причин. Оскільки метою дослідження є ідентифікація можливих тенденцій переживань, а не їх кількісна оцінка, ми, як і у попередніх хвилях, обрали якісницький підхід. Це дозволило зробити схоже за методологією дослідження та мати можливість зіставляти отримані результати. 

Для збору даних ми використовували опитувальник для самозаповнення, оформлений у Google Forms. Як показали попередні хвилі дослідження, такий варіант є простим і зручним для респондент_ок, оскільки не має часових обмежень, передбачає можливість необов’язкових відповідей та переривання проходження опитування у будь-який момент. Інформація про дослідження та посилання на форму для заповнення поширювалася на сторінках Cedos у соціальних мережах, зокрема через таргетовану рекламу від Facebook-сторінки Cedos, через email-розсилку Cedos, на особистих сторінках залучених дослідни_ць і в особистій комунікації. 

Оскільки це дослідження досвідів переживання повномасштабної війни українським суспільством є третім подібним дослідженням, ми називаємо його «третьою хвилею». Попри це, опитувальник лише частково повторював попередні, адже у серпні ситуація в Україні змінилася порівняно з травнем («друга хвиля») і березнем («перша хвиля»). Наприклад, на шостому місяці повномасштабної війни повторне запитування про досвіди переїздів видалося нам менш актуальним, тоді як більшої актуальності набули питання про економічні зміни та пов’язані з ними переживання. З огляду на це ми адаптували опитувальник і зосередилися на питаннях, які стали більш важливими, зважаючи на розвиток і зміни досвідів переживання війни у часі. Тим не менш, деякі питання залишилися у такому ж або дещо модифікованому вигляді для збереження тяглості.

Опитувальник містив питання, які співвідносяться з п’ятьма вимірами, що стосуються різних сфер життя людини, через які ми розглядаємо досвіди переживання війни у межах цього дослідження: 

  • тілесний вимір: питання про повсякдення та побут;
  • психологічний вимір: питання про емоційні переживання та відчуття;
  • соціальний вимір: питання про міжособистісні стосунки;
  • економічний вимір: питання про роботу, основні зміни та турботи;
  • публічний вимір: питання про цінності, погляди, українське суспільство і громадську діяльність, зокрема волонтерство та пожертви.

Крім цього, в опитувальнику були прикінцеві питання для визначення соціально-демографічних характеристик респондент_ок. 

На початку опитувальника містилося роз’яснення щодо мети дослідження та конфіденційності зібраної інформації, а також попередження про те, що він містить запитання щодо чутливих тем. Більшість питань передбачали відкриті відповіді, тож респондент_ки не були обмежені наперед заданими варіантами. Таким чином ми намагалися спонукати респондент_ок описувати власний досвід, мотивації та переживання й надавати більш розгорнуті відповіді. 

Перед початком проведення опитування ми провели пре-тест розробленого інструментарію. Пре-тест проводився серед кола знайомих учасни_ць дослідницької команди. Основним завданням пре-тесту було з’ясувати, чи зрозумілими є формулювання питань, чи викликає формулювання питань і заповнення опитувальника психологічний дискомфорт, а також перевірити, скільки часу в середньому займає заповнення опитувальника. 

Опитування було проведене протягом 8–28 серпня 2022 року. За цей час в опитуванні взяли участь 320 респондент_ок.

Обмеження дослідження

Проводячи це дослідження, ми стикнулися з низкою викликів щодо дослідницької методології та етики. Обрані шляхи реагування на ці виклики визначили обмеження проведеного дослідження:

  • Вибірка дослідження не є репрезентативною для населення України. Розподіл соціально-демографічних характеристик (таких як стать, вік, матеріальний стан, розмір населеного пункту та регіон проживання тощо) серед опитаних не відображає розподілу цих ознак серед усього населення України. З огляду на це результати опитування не можна поширювати на все населення. У звітах за результатами дослідження ми описуємо досвіди переживання, які реально існують і які нам вдалося зафіксувати. Водночас цей опис досвідів не є вичерпним. Обрана методологія не дозволяє нам робити висновків про поширеність цих досвідів. Хоча ми наводимо деякі спостереження з приводу можливих тенденцій щодо відмінностей відповідей людей, які належать до різних соціальних груп, вони не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями, що потребують подальших досліджень.
  • Обраний нами метод збору даних і розповсюдження опитувальника може вплинути на непредставленість у вибірці людей, які у період проведення опитування не мають доступу до мережі інтернет, а також тих, хто не має навичок користування платформою Google Forms.
  • Зважаючи на безпекові ризики, брак вільного часу та можливий брак доступу до інтернету і технічних засобів, у вибірці дослідження можуть бути недопредставленими люди, які перебувають на окупованих територіях, у зонах бойових дій та інтенсивних обстрілів чи близько до них, а також комбатант_ки. Люди, які належать до перелічених категорій, присутні у вибірці, однак, зважаючи на безпекові ризики, анкета не містить питань, метою яких є ідентифікація таких респондент_ок. З огляду на це ми також не можемо оцінити їхню частку у вибірці чи порівняти їхні відповіді з відповідями інших респондент_ок.
  • Порівняно з першою хвилею дослідження у третій хвилі ми змогли зібрати досвіди меншої кількості людей, динаміка заповнення опитувальника була нижчою (водночас кількість респондент_ок, які взяли участь у другій і третій хвилях, була майже однаковою: 335 і 320 респондент_ок відповідно). Ми пов’язуємо це зі станом загальної втоми респондент_ок і тим фактом, що порівняно з першим тижнем березня заклики взяти участь у різноманітних дослідженнях впливу війни стали більш звичними і викликали менше зацікавлення. Для того, щоб отримати більше заповнень анкети, ми застосовуємо таргетовану рекламу від Facebook-сторінки Cedos, призначену для тих, хто вподобав сторінку, та їхніх друзів. Така цільова аудиторія платного поширення покликана також наблизити вибірку до тієї, яка була у першій хвилі завдяки органічному поширенню (без реклами).
  • Беручи до уваги досвіди попередніх хвиль опитування, ми вдалися до низки кроків, аби забезпечити більшу представленість серед опитаних соціальних груп, які були недопредставленими у попередніх хвилях (чоловіки, люди старшого віку, люди з низькими доходами). Для цього в анкеті містилося прохання до респондент_ок за можливості попросити знайому чи близьку людину старшого віку взяти участь в опитуванні. Крім цього, ми застосовували таргетовану рекламу від Facebook-сторінки Cedos з посиланням на опитувальник і закликом поділитися своїм досвідом, призначену для цільових груп (чоловіків і жінок різного віку, чоловіків і жінок старшого віку, чоловіків різного віку).
  • Хоч ми і поширювали анкету тими самими каналами комунікації, а також надсилали посилання на неї учасни_цям попередніх хвиль дослідження, які погодилися взяти участь у наступних хвилях і залишили свої контактні дані, вибірки різних хвиль не є однаковими. Не є ідентичними також анкети, хоча вони й містять низку схожих або аналогічних запитань. Зважаючи на це, можливості порівняння різних хвиль дослідження є обмеженими. Ми порівнюємо там, де це актуально і доречно. Втім, такі порівняння не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями про можливі тенденції, що потребують подальших досліджень.
  • Самозаповнення респондент_ками опитувальника зі значною кількістю відкритих відповідей передбачає метод фіксації власного досвіду та переживань через письмо. Обмеженням або наслідком вибору цього методу є те, що фіксація своїх переживань на письмі неуникно сприяє більшій наративізації оповіді та спонукає раціоналізувати пережите, що було враховано при аналізі даних. 
  • Включеність дослідни_ць, тобто те, що вони самі тою чи іншою мірою переживають досвід повномасштабної війни та вимушеного переселення, може бути і перевагою, і обмеженням дослідження. З одного боку, це могло спонукати до більшої рефлексивності та чутливості щодо отриманих даних внаслідок їхнього співставлення з особистими переживаннями. З іншого боку, це могло задавати наперед певні аналітичні матриці, які впливатимуть на інтерпретацію отриманих даних. Задля уникнення когнітивного або досвідового викривлення робота з отриманими даними розподілена між дослідни_цями як на етапі аналізу та інтерпретації, так і на етапі взаємного редагування.

Це дослідження не є всеохопним. Його результати фіксують різноманіття досвідів переживання війни та їх модифікації у певний проміжок часу, але не можуть бути екстрапольовані на все населення України і весь період війни, адже множинність досвідів її переживання є більшою й багатограннішою. Вони потребують багатьох подальших досліджень — від репрезентативних на національному рівні до сфокусованих на окремих темах і соціальних групах. 

Висновки

На основі проведеного опитування можемо зробити такі ключові висновки щодо досвідів і переживань в українському суспільстві у серпні 2022 року.

Переживання війни було всеохопним і таким, що проникало у всі сфери життя, а тому в людей могли одночасно співіснувати різні досвіди. За результатами попередньої хвилі опитування, проведеної у травні, ми виокремили тенденцію, яка вказує на те, що лише частина людей призвичаїлися до зміни повсякдення в умовах війни повністю або частково. Водночас у цій хвилі дослідження ми помітили, що ті самі респондент_ки вказували на поєднання різних досвідів. Частина учасни_ць дослідження одночасно відчували як налагодження (усталення) повсякдення й повернення до звичних рутин, так і емоційну нестабільність і життєву невизначеність. Стабілізацію повсякдення частини людей можна охарактеризувати як «сталість у мінливості» через відчуття тривожної реальності, готовності до непередбачуваних подій та неможливості довгостроково планувати. Респондент_ки розповідали про свої переживання й турботи, які були як позитивними, так і негативними. Вплив війни є різним, тому можна говорити про інтерсекційність, яка проявляється у перетині загальних чинників, таких як безпекова або економічна ситуація, й індивідуальних досвідів, зокрема пов’язаних із побутом, переживаннями, стосунками.

З огляду на більшість відповідей можемо говорити про тенденцію до об’єднання та солідарності в українському суспільстві — як у коротко-, так і у довгостроковій перспективі. Попри це, частина відповідей вказує на наявність певних розбіжностей у думках і поглядах. На них могли впливати відмінності досвідів, інтенсивність переживань і довготривале відчуття невизначеності. Учасни_ці дослідження згадували конфлікти, спричинені активністю в соціальних мережах і обговоренням новин, як чинники, що можуть сприяти поляризації суспільства. З цим пов’язана також тенденція до перенасичення інформацією та намагання обмежити час на перегляд новин.

Відповіді учасни_ць дослідження вказують на те, що люди почали жити з усвідомленою думкою про довготривалість війни. Вона спричиняла різні емоції. Частина людей намагалися управляти ними, проте це вдавалося лише до певної межі, тому не у всіх виходило впоратися зі своїми внутрішніми переживаннями. Як результат, деякі респондент_ки переживали інтенсивні емоційні стани й емоційну нестабільність. Це накладалося на невизначеності в інших життєвих вимірах, а управління власними емоціями впливало на інші сфери життєдіяльності. Водночас частина опитаних шукали способи підтримки й можливості відволіктися від переживань, пов’язаних з війною, зокрема у спілкуванні з іншими й волонтерстві. 

Пов’язані з війною невизначеність, страх і нестабільність належали до головних турбот респондент_ок. Життя багатьох опитаних зазнало безпосереднього впливу війни. Деякі з них змушені були тікати від обстрілів чи втратили житло, одні долучилися до лав ЗСУ, інші продовжували волонтерити. Деякі люди залишалися в окупації. Для когось найбільшим потрясінням за останні три місяці стала смерть близьких на фронті, й вони намагалися віднайти способи пережити цю втрату. Серед найважливіших подій частина опитаних згадували, що для них головним стало те, що вони змогли вижити під час обстрілу або воєнних дій поблизу їхнього дому. Відповідно, безпека рідних, близьких, а також особиста безпека були серед ключових турбот. Крім цього, респондент_ки зазначали, що їх хвилювала нестача грошей, втрата роботи, початок навчального року й організація навчання, фізичне та ментальне здоров’я, підтримка України на міжнародному рівні, гіпотетичний ризик зміни політичного курсу країни.

Попри все, протягом трьох місяців — з травня по серпень — з частиною опитаних сталися також багато приємних і довгоочікуваних подій. Можливість знаходити розраду і радість в умовах постійної тривожності та переживань були важливими для підтримки як фізичного, так і ментального здоров’я. Учасни_ці згадували, що їх радували подорожі — як у межах України, так і за кордон. Для когось найважливішою подією став вступ їхніх дітей в університет. Для інших — народження дітей або поява ону_чок. Серед важливих подій також називали весілля, освідчення в коханні, планування вагітності. Однак приємні події та досягнення часто йшли пліч-о-пліч з турботами про війну, здоров’я і добробут, з невизначеністю майбутнього, самотністю та розлукою. Це показує, що навіть в умовах начебто «нормального» життя з частковим відновленням звичного повсякдення люди болісно переживали війну як трагічну подію.

Повномасштабна війна стала об’єднуючим досвідом для багатьох людей. Вона збільшила потребу в спілкуванні, дозволила налагодити та переоцінити стосунки з рідними, друзями та навіть відновити давно втрачені контакти. У цих умовах будь-яка розмова стала більш цінною і важливою; так, респондент_ки зазначали, що стали більш уважними та чуйними у спілкуванні. 

Війна стала спільним викликом для українського суспільства, посприяла підвищенню згуртованості, тому відчуття єдності проявлялося у стосунках не лише з рідними чи друзями, а й з малознайомими людьми чи навіть незнайом_ками. Учасни_ці дослідження зазначали, що їм стало простіше звертатися по допомогу без необхідності робити довгі «передмови» та пояснення. Зросла кількість дистанційного спілкування, що стало одночасно і розрадою, і викликом. Комусь вдавалося підтримувати зв’язок на відстані, інші ж, навпаки, зазначали, що дзвінки та листування не можуть замінити зустрічей і розмов наживо. Саме через це люди інколи відчували самотність та ізольованість — особливо це стосувалося опитаних старшого віку. 

Географічна близькість стала відігравати ключову роль для спілкування. В умовах, коли багато людей переїхали в інші міста чи країни, зруйнувалося або пошкодилося багато усталених соціальних зв’язків. З одного боку, це могло призвести до зменшення кількості спілкування. З іншого боку, могло стати приводом до формування нових контактів і знайомств. Опитані згадували, що вони відновили спілкування зі старими друзями або почали тісно спілкуватися з людьми, з якими раніше мали холодніші стосунки. Крім цього, війна заохотила декого познайомитися та налагодити контакти з сусідами. Водночас зумовлений війною високий рівень тривожності та стресу міг мати негативні наслідки для спілкування. Для декого війна стала досвідом, який підвищив рівень недовіри до інших.

Своєрідна «інтеграція» напруження та тривоги до повсякденного життя є однією з найбільш виразних тенденцій, які ми побачили у відповідях респондент_ок дослідження у серпні. Двома ключовими джерелами, які спричиняли переживання перманентної, фонової тривоги та стресу були страх за фізичну безпеку себе та своїх рідних, а також проблеми, пов’язані з економічним благополуччям і його стабільністю, особливо у зв’язку з наближенням зими. Описуючи свій емоційний стан, навіть ті респондент_ки, які говорили про його нормалізацію, нерідко відзначали його хиткість; а серед тих, хто безпосередньо говорили про нестабільність свого стану, багатьом більше не вдавалося контролювати емоції, як це було у перші місяці війни.

Серед того, що їх підтримувало та допомагало справлятися з емоційними переживаннями, респондент_ки найчастіше згадували спільний час і спілкування з близькими людьми, свою роботу, прогулянки на природі чи роботу на дачній ділянці/на городі, а також їжу. Крім того, значна частина опитаних говорили також про психотерапію, фільми, книжки, музику, хобі й алкоголь. Говорячи про джерела підтримки, респондент_ки розповідали про спроби прийняти ситуацію якою вона є та дозволити собі проживати власні емоції, а також про те, наскільки підтримуючою для них є їхня надія на завершення війни та віра у ЗСУ.

Побут і повсякдення тісно пов’язані з іншими сферами життя людини, тому на визначення респондент_ками власного повсякдення як усталеного впливали наявність роботи, довгострокового житла та можливість планувати майбутнє. Одна з тенденцій, які виразніше проявилися у цій хвилі дослідження, полягає у тому, що повсякденне життя в умовах війни з постійними повітряними тривогами та комендантською годиною поступово ставало «новою нормою». З цим пов’язано те, що деякі люди не так активно реагували на повітряні тривоги, як у перші місяці. Водночас учасни_ці дослідження згадували, що вони враховували комендантську годину та повітряні тривоги при пересуванні містом і користуванні громадським транспортом. Крім цього, зберігалася тенденція приділяти більше уваги базовим потребам: сну, їжі. 

Найбільш поширеними наслідками впливу на такий аспект життя як робота, які ми можемо виділити з відповідей респондент_ок (окрім тих, які не стикнулися з суттєвим впливом війни на умови чи оплату своєї праці), є втрата оплачуваної зайнятості або доходу від неї; скорочення цього доходу — або на тлі скорочення робочого навантаження, або попри його зростання. З низки відповідей, особливо внутрішньо переміщених осіб і людей з менш заможних домогосподарств, можемо зробити висновок про тенденцію вичерпування фінансових ресурсів таких сімей. В умовах втрати роботи або значної частини доходу ці респондент_ки були готові братися фактично за будь-які пропозиції роботи чи підробітку.

Залученість до волонтерства та допомоги іншим протягом шести місяців повномасштабного вторгнення змінювалася в опитаних по-різному. Деякі почали приділяти цій діяльності більше часу або змінили напрям волонтерства. Інші, навпаки, стали менше долучатися або зовсім припинили це робити. Причинами називали різні фактори, серед яких брак часу та ресурсів, зокрема фінансових, вигорання, менша потреба у певних напрямках діяльності, стабілізація волонтерської допомоги. У частини опитаних залученість ніяк не змінилася.

Волонтерство та допомога іншим людям по-різному вплинули на опитаних. Часто респондент_ки зазначали, що волонтерство стало можливістю відволіктися від подій навколо, побороти стрес, при цьому допомагаючи іншим. Також важливим для опитаних стало відчуття внеску в боротьбу та перемогу України за допомогою волонтерства. Деякі респондент_ки також зазначали, що загалом зрозуміли важливість волонтерства та потребу допомагати іншим людям. Для частини опитаних допомога іншим людям супроводжувалася сильними емоційними переживаннями. Деякі учасни_ці опитування зазначали, що стали більш емпатичними до інших людей, а інші — навпаки. Більше того, декому волонтерство дало відчуття єдності та згуртованості, а також розуміння важливості соціальних контактів. За словами частини респондент_ок — зокрема тих, які займалися цим іще з 2014 року, — досвід волонтерства після початку повномасштабної війни ніяк по-новому на них не вплинув. 

До ключових змін у власних принципах і поглядах після початку повномасштабної війни, які відзначали респондент_ки, можемо зарахувати такі: зміна ставлення до життєвих пріоритетів і місця матеріального у них, зміна підходів до планування, зміна ставлення до людських стосунків, зміна поглядів на вибір мови спілкування та споживання контенту, зміна ставлення до Росії та росіян, зміна уявлення про відстоювання власних поглядів. 

Відзначаючи практичні уроки, які вони винесли для себе за час повномасштабної війни, респондент_ки звертали увагу на різні речі. Готовність до непередбачуваних подій була однією з найчастіших відповідей на це питання. Для багатьох також змінилося ставлення до матеріальних речей: вони усвідомили, що потребують набагато менше речей, ніж раніше, а для декого матеріальні речі загалом втратили цінність. Простежується тенденція до пріоритезації свого життя та життя близьких людей на противагу матеріальним цінностям. Серед іншого респондент_ки також винесли уроки щодо необхідності засвоєння певних навичок: водіння, домедичної допомоги, цивільної оборони, володіння іноземними мовами. Крім цього, розуміння важливості турботи про власне здоров’я — як психічне, так і фізичне — стало одним із уроків для частини опитаних.

Описуючи зміни, які трапилися з українським суспільством після початку повномасштабної війни, респондент_ки часто виділяли тенденцію до його згуртування, «дорослішання», відходу від колоніальних наративів. На думку частини опитаних, досвід взаємопідтримки та самоорганізації охопив більшу кількість людей, ніж під час Революції гідності у 2013–2014 роках, і створив передумови до збільшення громадянської участі людей. Україна й українське суспільство, як зазначали респондент_ки, веде боротьбу, щоб «остаточно відірватися» від Росії. Одне з найяскравіших свідчень цього учасни_ці дослідження вбачали у розвитку національної ідентичності: переході на українську мову, більшому інтересі до української культури та історії.

Частина респондент_ок вважали, що українське суспільство може стати більш поляризованим внаслідок війни або вже ставало таким. Люди окреслювали, що основні поділи можуть відбуватися на «постраждалих» і «не постраждалих» через неоднорідність впливу війни на людей або на здебільшого «активних» і «пасивних» громадян_ок, адже другі можуть бути готовими йти на поступки Росії. Респондент_ки висловлювали побоювання щодо більшої радикалізації суспільства, що може проявлятися у зростанні агресії, нетерпимості, більшій кількості внутрішніх конфліктів, зокрема в соціальних мережах.

Описуючи, якою вони бачать зовнішню і внутрішню політику держави в майбутньому, респондент_ки говорили про важливість дотримання принципів демократії та захисту прав людини, справедливого правосуддя, антикорупційних заходів і компетентного державного управління. Також частина відповідей стосувалися забезпечення гідного рівня життя та можливостей реалізації для всіх — респондент_ки розповідали про потребу в конкретних реформах у сферах охорони здоров’я, освіти, зайнятості та соціальної політики. Респондент_ки висловлювали побоювання щодо ризику втрати «запалу» до змін і даремності численних людських жертв. Описуючи бажані реформи, вони зазначали, що ці внутрішньополітичні зміни є необхідними, щоб не уподібнюватися до Росії та закріпити розрив з колоніальним минулим.

Завантажити повний звіт у PDF (3 МБ)