Цілі міст і містян для розвитку нового типу економіки. Кейс-стаді: сектори споживання води, електроенергії та міської мобільності

Резюме

У першій частині статті міста розглянуто як суб’єкти, зацікавлені у розвитку циклічної економіки й економіки антизростання. У ній наведено огляд переваг міст у визначенні цілей для переходу до нового типу економіки. Наступні частини зосереджені на кейс-стаді трьох секторів міського розвитку: споживання води й електроенергії у домогосподарствах, а також сектору міської мобільності. У статті проаналізовано особисте споживання і тенденції попиту в кожному з секторів.

Одна з цілей статті — зрозуміти, які тенденції до змін свого економічного обсягу мають ці сектори (чи ці сектори схильні до зростання чи зменшення), які проблеми для суспільства та довкілля вони створюють, які економічні підходи слід застосувати, щоб вирішити ці проблеми. Для кожного сектору описані принципи підходу антизростання. Також запропоновано поради щодо того, як стимулювати перехід до циклічної економіки.

Міста як основні суб’єкти формування нового типу економіки

Сьогодні людство стикається з такими наслідками своєї діяльності як зміна клімату, забруднення довкілля, соціальна нерівність та обмежені матеріальні ресурси. Однією з ідей для подолання цих суперечностей є перебудування економіки на основі моделі циклічної економіки. На противагу лінійній моделі, заснованій на принципі «брати та створювати відходи», циклічна економіка є за самим задумом регенеративною і має на меті поступово відокремити зростання від споживання скінченних ресурсів. Порівняно з циклічною економікою, економічний підхід антизростання підкреслює необхідність зниження глобального споживання та виробництва загалом.

Зростання капіталістичної економічної системи забезпечують два фактори. Перший — це стимулювання споживання товарів і послуг. Другий — наголос на ідеї збагачення як основному стимулі комерційних компаній.

Однак нині навіть саме підприємництво підлягає переосмисленню. Багато компаній шукають нових, додаткових мотиваційних цілей для своєї діяльності, крім комерційної вигоди. До них може належати справедлива торгівля (fair trade), покращення екологічного чи соціального стану регіону, вирішення проблем людства або навіть політ на Марс, який не приносить жодного комерційного прибутку у найближчому майбутньому. Водночас для підприємства важливою метою залишається комерційний успіх, але іноді він стає не самоціллю, а системою кровообігу компанії, забезпечуючи її ефективність і досягнення цих додаткових цілей існування. Звісно, не слід забувати, що іноді ці декларації бізнесу є просто грінвошингом.

Міста з сильним місцевим урядом можуть стати провідниками у постановці нових цілей і реалізації альтернативних економічних моделей. Міста мають такі переваги над комерційними компаніями у якості економічних одиниць при формулюванні нових внутрішніх цілей для переходу до циклічної економіки чи економіки антизростання:

• основною ціллю виборної місцевої влади є покращення якості життя громадян, а не збільшення прибутків;
• у багатьох містах ефективно працює система представництва містян_ок в органах управління, тобто жител_ьки міст загалом є ближчими до системи прийняття рішень, а муніципальні структури є більш підзвітними їм порівняно з відносинами між працівни_цями та компаніями;
• населення міст менш далеке від наслідків діяльності муніципалітету і більш зацікавлені в успіху його діяльності; міста тісно пов’язані з регіоном довкола: багато проблем, що постають з підтримки життєвих функцій міст, швидко дають про себе знати у місті;
• у містах багато суб’єктів та центрів прийняття рішень: різні інтереси сторін, необхідність пошуку компромісу та існування різних точок зору на проблеми дозволяють містам знайти більш збалансований підхід до вирішення проблем.

Нині існує багато прикладів, коли міста ставили собі нові цілі і вже досягли їх. Наприклад, міста цілком переходять на відновлювані джерела енергії, повністю усуваючи використання транспортних засобів з двигунами внутрішнього згорання. Завдання муніципалітетів, що встановлюють рамки діяльності різних суб’єктів, такі:

• стимулювати розвиток циклічної економіки й економіки антизростання;
• оптимізувати процеси міського постачання з точки зору мінімізації ресурсів;
• стимулювати розвиток безресурсної, віртуальної економіки, яка є «дешевшою» для міста;
• приваблювати суб’єктів (людей, організації та навіть спеціаліст_ок з міських питань), які могли б розвивати місто, привносити технологічні інновації, реалізувати циклічну економіку чи підхід антизростання.

Таким чином, на думку автора, міста зацікавлені у розвитку циклічної економіки, але іноді вони також стикаються з обмеженнями на шляху переходу до економіки антизростання. У наступних частинах цієї статті розглянуто можливі трансформації у споживанні води й електроенергії, а також у секторі міської мобільності. Мета цих частин — зрозуміти, чи ці сектори схильні рости чи зменшуватися, які проблеми споживання ресурсів у цих секторах створює для суспільства та довкілля, які економічні підходи слід застосовувати для вирішення цих проблем.

Вода для домогосподарств

Національна стратегія розвитку Білорусі, прийнята у 1997 році — класичний приклад неправильно поставлених цілей у секторі споживання води. У ній була поставлена ціль забезпечення мешкан_ок певною кількістю води на душу населення, при чому цільовий індикатор збільшувався з часом (з 260 літрів на душу населення на день у 1997 році до 350-355 літрів у 2010-му). Вважалося, що чим більше споживання води на душу населення, тим краще. Міністерство, що відповідає за постачання води, було зацікавлене в такій моделі споживання. У ті роки жител_ьки Білорусі, не звиклі до економії, споживали в середньому вдвічі більше води (260 літрів на день у 2001 році), ніж жителі, наприклад, Нідерландів (близько 128 літрів на день).

Кампанія за впровадження такого простого рішення як індивідуальні лічильники води у квартирах призвела до ситуації, за якої кількість спожитої води — і, як наслідок, потреба в очистці стічних вод — знизилася рівно вдвічі за 18 років (до 136 літрів на душу населення на день).

Таблиця 1.  Порівняня споживання води (літрів на душу населення) (Ryabova, Novikova, 2007, p. 19; NSSD of Belarus, 1997, Appendix 1; EU Water Statistics, 2020; Netherlands Water Statistics)

Дані Європейського Союзу показують, що споживання води варіюється між країнами (від 65 до 289 літрів на душу населення на день) (EU Water Statistics, 2020). Це можна пов’язати як з вартістю води, так і з культурною традицією. Ці дані також свідчать, що споживання води у всіх країнах залишається більш-менш стабільним протягом 10 років. Отже, можна зробити припущення, що в тих країнах, де вартість води не є значущим фактором, люди розуміють, скільки води їм зазвичай потрібно. Тож допустимо стверджувати, що міста можуть мати власні стабільні рівні споживання води.

Більше того, сукупне споживання води у місті не повинне перевищувати ресурсну спроможність екосистеми. Кожне місто має власні ресурсні обмеження. Наприклад, Мінськ бере більшість води для потреб сектору домогосподарств з кількох сотень муніципальних свердловин. Навіть сьогодні місто використовує більше артезіанської води, ніж можна отримати з ґрунтових вод, не зменшуючи їх запаси. Це призводить до зниження рівня ґрунтових вод поблизу Мінська та Мінського району, що, у свою чергу, призводить до збільшення вертикальної інфільтрації води крізь ґрунт з поверхні у свердловини. Погано очищена вода з поверхні міста, що містить різні хімічні забрудники, починає просочуватися у свердловини. Крім того, у глибинах землі під містом утворилася воронка від зниженого рівня води, радіус якої постійно розширюється далі від Мінська.

Як результат, вода з полів також починає активно всмоктуватися у свердловини. Вона містить нітрати, які не відфільтровуються при проходженні крізь ґрунт. Унаслідок цього процесу вода, яку постачають у місто артезіанські свердловини, іноді не відповідає вимогам якості. Спеціальні системи фільтрації для таких випадків не передбачені. В майбутньому це може призвести до необхідності установки дорогих фільтрів. Більше того, не у всіх мешкан_ок Мінська є доступ навіть до такої артезіанської води, тож вони використовують очищену воду з річки — далеко не найкращої якості. Отже, Мінськ потребує подальшого зниження споживання води. Звісно, це завдання має бути покладене не лише на мешканців міста, які споживають близько 51% усієї води (Статистика води у Мінську, 2020), а й на промислові підприємства. Аналіз їхнього споживання води виходить за межі дослідження у цій статі.

Отже, визначивши, що Мінськ має знизити кількість спожитої води, ми перейдемо до розгляду того, як це можна зробити у секторі побутового споживання.

Ідея трансформації

Місто виснажує джерела води в довкіллі, не компенсуючи шкідливі наслідки для природи, тобто не сплачуючи повну вартість зовнішніх витрат. Звичним рішенням було б подальше зниження споживання води шляхом використання сучасних побутових приладів і методів економії води. Крім того, відомі також різні технічні заходи:

• розробка технологій рециркуляції води, в тому числі покращеного очищення стічних вод, забезпечення якості чистої води, організації забору води для технічних потреб міста під точками випуску очищеної води;
• використання очищеної дощової води;
• поділ водопостачання на технічну та питну воду з різним рівнем і вартістю очищення;
• очищення й повторне використання брудної води (наприклад, вода після душу використовується для зливу в унітазі).

Усі ці та інші технології є технічно досяжними, хоча, безсумнівно, їх впровадження займе багато років і дорого коштуватиме. Важливіше визначити обґрунтований цільовий показник у секторі води, що може включати дві підцілі. По-перше, слід забезпечити місто водою без шкоди для довкілля, тоді як решту обсягів можна отримувати шляхом рециркуляції води. По-друге, після завершення цього технічного переходу слід знизити вартість нової технічної системи.

Діаграма 1. Споживання води у місті й економіка сектору водопостачання (довільний масштаб) [Ред. на зображенні збережено оригінальний авторський правопис]

З точки зору циклічної економіки міське споживання води має бути на оптимальному сталому рівні (чорна суцільна лінія на Діаграмі 1). Синя штрихова лінія показує ліміт рівня води, яку можна брати з екосистемних джерел (річок, озер, свердловин) без втрати балансу відновлюваності чи інших негативних наслідків. Сьогодні кількість води, яку споживає місто (чорна суцільна лінія), перевищує цей ліміт води.

Тариф на воду (чорна пунктирна лінія), включно з податками — це механізм заохочення користувачів знижувати своє споживання води. Вода — це природний ресурс, за який, як це часто буває з природними ресурсами, люди не сплачують повну вартість додаткових зовнішніх витрат. Вартість шкідливих наслідків у цьому прикладі визначити важко. Тим не менш, тариф на воду може суттєво зрости, при цьому залишаючись прийнятним для споживачів. Сьогодні вартість водопостачання й очищення води (без нагрівання) у Мінську не перевищує 3 доларів на особу на місяць при споживанні 150 літрів на день, що є прийнятним для більшості сімей.

З введенням підвищеного податку (пунктирна лінія на Діаграмі 1) на воду з’являється додатковий стимул для користувач_ок економити воду та шукати інших способів економії. Зібрані податки можна інвестувати в технології рециркуляції води.

Чорна штрих-пунктирна лінія на Діаграмі 1 показує зростання економічного обсягу сектору водопостачання (CAPEX + OPEX). Реалізацію можна проводити у три етапи. 

Перший етап — тариф на воду піднімається шляхом введення додаткових податків. У випадку Мінська вони становитимуть суттєву частку тарифу. Це призведе до невеликого зменшення сукупного обсягу споживання води, а отже, до невеликого зменшення економічного об’єму сектору. Перший етап повинен бути коротким і викликати зацікавленість інвесторів та підприємців у розвитку ринку та впровадженні технологій.

Другий етап — впровадження нових технологій. Капіталізація та експлуатаційні витрати сектору суттєво зростають, і вартість постачання й очищення води теж зростає. Зі збільшенням вартості води знижуються муніципальні податки для запобігання підвищенню тарифів. Податки зводяться до мінімуму.

Третій етап — ринкові механізми та інноваційні технології знижують вартість води, тому тариф, CAPEX та OPEX знижуються.

Підсумовуючи, споживання води містян_ками за 20 років знизилося вдвічі. Це свідчить про те, що підхід антизростання вже починає впроваджуватися. Розвиток міста і підвищення добробуту не призводять до підвищення споживання води. Економічна складова сектору водопостачання має певний оптимальний рівень. У цьому секторі для цілі досягнення циклічної економіки завданням жител_ьок є знизити споживання води, а завданням бізнесу — впроваджувати відновлювані технології. Завданням муніципалітету, у свою чергу, є постановка спільних цілей для міста і стимулювання обох категорій суб’єктів до виконання цих завдань.

Електроенергія для домогосподарств

У Білорусі побутовий сектор споживає близько 20% усієї електроенергії, використаної у країні. Передбачити тенденції споживання у секторі електроенергії важче, ніж у секторі водопостачання. На відміну від води, функції якої більш-менш чітко визначені, електроенергію використовують для багатьох нових послуг, особливо для енергоємних.

Споживання електроенергії суттєво відрізняється в різних домогосподарствах залежно від того, чи її використовують для опалення, приготування їжі тощо. Самим людям також складно визначити кількість електроенергії, яку їм потрібно споживати.

З одного боку, вартість електроенергії створює стимул для її економії, а також для підвищення енергоефективності приладів. Деякі прилади знизили споживання енергії у десять разів. З іншого боку, з’являються нові сервіси і прилади. До приладів, які забезпечують людям нові грані комфорту і які почали поширюватися в Білорусі, належать посудомийні машини, робопилососи, спеціалізовані кухонні прилади, сенсори «інтернету речей» і датчики для «розумного дому». Загалом ці пристрої є енергоефективними — більше того, деякі з них призначені для економії електроенергії (або води й опалення).

Електроавтомобілі — це новий прилад, що споживає багато електроенергії порівняно з побутовим споживанням. Однак електроавтомобілі ми будемо аналізувати для наших цілей у секторі міської мобільності. Ще одним новим сервісом є заміна центрального опалення електричним і газових плит електричними. Така заміна призведе до зниження споживання паливних ресурсів і в інших секторах.

Загалом за останні 10 років споживання електроенергії залишалося незмінним.

Таблиця 2. Сукупне споживання електроенергії в усіх домогосподарствах Білорусі (Национальный статистический комитет Республики Беларусь, 2019)

У найближчому майбутньому єдиною побутовою послугою в Білорусі, яка суттєво підвищить споживання електроенергії, будуть системи фільтрації повітря, рекуператори й дедалі популярніші системи кондиціонування повітря. Кондиціонери влітку можуть стати додатковою значною статтею споживання електроенергії у Білорусі. Ймовірно, зі зростанням достатку дедалі більше жителів захочуть встановити кондиціонери.

Сьогодні середній рівень побутового споживання електроенергії в Білорусі — 608 кВт⋅г на рік на душу населення для роботи побутових приладів і 790 кВт⋅г для приготування їжі (Национальный статистический комитет Республики Беларусь, 2019). У Мінську електроенергію практично ніколи не використовують для опалення житла або нагрівання води, тож споживання електроенергії обмежується зазначеними вище обсягами. Масове використання систем кондиціонування повітря може подвоїти сукупне споживання електроенергії.

Мета забезпечення міста відновлюваними джерелами енергії (ВДЕ), розташованими повністю на його території, нині не є ні технічно досяжною, ні доцільною. Тому краще, щоб сонячні електростанції були розташовані за містом, де земля є менш цінною. Вітряні турбіни генерують надмірний шум і також вимагають вільної зони довкола.

Багато міст поставили собі інакшу ціль: повністю забезпечити місто енергією з відновлюваних джерел, виробленою в межах міста, в його околицях, придбаною з відновлюваних джерел енергії в сільській місцевості чи за кордоном. Ця мета є технічно можливою. Як і у випадку водопостачання, така мета чітко визначена і сформульована. Саме цю мету слід детальніше проаналізувати з точки зору циклічної економіки.

Діаграма 2. Споживання електроенергії домогосподарствами [Ред. на зображенні збережено оригінальний авторський правопис]

Експлуатаційні витрати (OPEX) на конвенційне виробництво електроенергії зазвичай вищі, ніж капітальні витрати (CAPEX), адже до них входить досить значний компонент палива та персоналу. Для відновлюваної електроенергії, навпаки, характерні низькі експлуатаційні витрати (брак складової палива, низка технологій практично не вимагають витрат на утримання) і високі капітальні витрати.

На стадії переходу до циклічної економіки основні енергетичні потужності на основі викопних палив заміняються на відновлювані. Спочатку енергетичні потужності та обсяг фінансування зростають, а потім з’являється річна економія та звуження сектору шляхом зниження витрат на закупівлю енергоресурсів і закриття традиційних електростанцій.

Через нерівномірність генерування електроенергії з відновлюваних джерел для забезпечення споживачів електроенергією в тому самому обсязі з часом знадобиться більша кількість встановлених потужностей відновлюваної електроенергетики та додаткові системи зберігання енергії.

Після кінця переходу енергетичний сектор стане повністю відновлюваним. Економічна модель такого енергетичного сектору більше не передбачає зовнішніх витрат, які не покриватиме суспільство, як у випадку традиційної електроенергії. Їх також враховано у виробництві й утилізації електростанцій на ВДЕ. Відновлювана енергія має і може гнучко реагувати на зростання попиту на електрику. Вчасне встановлення додаткових потужностей забезпечить необхідну гнучкість.

Повний перехід усього сектору електроенергії в Білорусі на відновлювані джерела був запропонований у сценарії в «Енергетичній [р]еволюції» (Симон та ін., 2018). Згідно з цим сценарієм, вартість вибору шляху енергетичної [р]еволюції — 61 мільярдів доларів, сума на рівні нинішнього ВВП Білорусі. Попри високу вартість, за оцінками, цей шлях є більш ефективним з точки зору витрат, ніж шлях економії традиційної електроенергії. Вибір цього шляху означатиме перехід до циклічної економіки, що дозволить вирішити екологічні проблеми. Після його впровадження Білорусь економитиме понад 5 мільярдів доларів на закупівлях палива щороку.

Ідея трансформації

Мету переведення споживання електроенергії на ВДЕ може ставити не лише ціле місто, а й окремо кожна мешкан_ка. На відміну від сектору водопостачання, де наявна технічна система та потенційні технічні рішення є централізованими (система рециркуляції води в окремо взятому будинку здається фантастикою), постачання електроенергії може бути децентралізованим, принаймні частково, а тому його можуть забезпечувати багато суб’єктів.

У Мінську сонячні панелі, встановлені на дахах і стінах багатоповерхових будинків, легко було б використовувати у якості відновлюваних джерел електроенергії безпосередньо у місті. До переваг розташування сонячних панелей безпосередньо на будівлях належать мінімальні витрати на передачу електроенергії, економія на підключенні до електростанції, оскільки її можна під’єднати до електромережі, що вже наявна у будинку, а також залучення мешканців до незалежного інвестування у власне споживання електроенергії.

Середня площа квартири у Мінську — 51 кв. м. Сучасні сонячні електростанції (СЕС) такої площі спроможні генерувати 6650 кВт⋅г електроенергії на рік (Harbunou, 2020). Водночас середнє річне споживання електроенергії однієї сім’ї у Мінську можна оцінити в 1520–3650 кВт⋅г (середній розмір домогосподарства — 2,7 осіб, більший обсяг відповідає споживанню домогосподарства з електричною плитою). Тобто панелі, встановлені на даху, можуть забезпечувати достатньо електроенергії для 2-4 домогосподарств.

Мікроінвестиції споживачів уможливлюють приваблення інвестицій у швидке зростання відновлюваної енергетики. Люди можуть або інвестувати у власну електростанцію, встановлену на даху їхнього будинку, або об’єднатися в спеціалізовані енергетичні кооперативи чи енергетичні трасти. Такі об’єднання можуть інвестувати у встановлення потужностей відновлюваної енергетики за межами Мінська, а співвласники багатоквартирних будинків — у їх встановлення на спільних дахах таких будинків.

Прямі інвестиції у ВДЕ без посередництва банків мають кілька переваг:

• прозорість для інвестор_ки: люди впевнені, що їхні гроші будуть використані конкретно для розвитку відновлюваної енергетики;
• споживач_ки можуть обрахувати власний енергетичний баланс, щоб визначити, скільки електрики вони споживають і виробляють за допомогою відновлюваних джерел енергії;
• самофінансування дає людям можливість визначати себе не лише як споживач_ок, а й як виробни_ць: вони стають споживачами-виробниками, «енергетично респектабельними», якщо вони виробляють не менше електроенергії, ніж споживають;
• будь-хто зможе співвіднести зростання споживання електроенергії і компенсувати його, встановивши додаткові джерела енергії;
• інвестування в електроенергію несе більш ніж просто особистий економічний інтерес, воно створює стимул для людей витрачати свої гроші на виробництво інших відновлюваних ресурсів;
• співпраця в рамках одного будинку та району також допоможе посилити місцеві спільноти.

Для запуску такого механізму Білорусь має розробити нове законодавство і податкові стимули. Наприклад, особа чи організація може бути частково звільнена від сплати ПДВ на рахунки за електроенергію й інвестувати ці гроші у власну електростанцію. Вартість електроенергії з багатьох децентралізованих відновлюваних джерел енергії сьогодні може конкурувати з традиційною електроенергією.

Діаграма 3. Можлива схема виробництва електроенергії на сонячній електростанції та її споживання одним домогосподарством у Білорусі [Ред. на зображенні збережено оригінальний авторський правопис]

Споживання електроенергії на одне домогосподарство вважається однаковим протягом року — у нашому прикладі це 194 кВт-год. Потужність сонячної електростанції у цьому прикладі — 2,5 кВт. Вона потребує 18 кв. м площі. Виробництво електроенергії є різним у різні місяці. Протягом літніх місяців домогосподарство продає більше електроенергії, а протягом зимових місяців — купує більше. Річний баланс виробництва та споживання у цьому прикладі однаковий — на рівні 2328 кВт-год.

Основні інвестиції (CAPEX) у сонячну електростанцію в цьому прикладі відбуваються на початку періоду. Річні експлуатаційні витрати (OPEX) становлять кілька відсотків початкових інвестицій для цього типу відновлюваної енергії. Віддача від інвестицій відбувається шляхом зниження вартості купівлі електроенергії. У цьому прикладі віддача від інвестицій припадає на 15 рік роботи за умови нинішніх тарифів у Білорусі. Домогосподарства можуть інвестувати кошти, які вони економлять щороку, у збільшення енергетичних потужностей.

Міська мобільність

Якщо раніше експерт_ки аналізували транспорт передусім як систему, що складається з парку транспортних засобів, мережі доріг та паливних ресурсів, зараз вони змінюють фокус і аналізують передусім не транспортну систему міста, а міську мобільність у рамках цілісного підходу. За найзагальнішим визначенням, мобільність — це спроможність особи пересуватися незалежно або за допомогою транспортних засобів. Мобільність — це також послуги з пересування людей. Ці послуги може надавати громадський транспорт, автомобілі спільного користування, таксі, приватні автомобілі. Якщо місто організоване достатньо зручно — так, щоб багато потреб можна було задовольнити, дійшовши пішки — мобільність може навіть відбуватися без транспортних засобів. Якщо пересуватися у місті зручно, безпечно та доступно, особливо для вразливих груп населення (таких як люди з інвалідністю), тоді міська мобільність організована ефективно.

У секторі міської мобільності багато методів і трендів, які приносять безпосередню економічну користь містам і добре узгоджуються з циклічною економікою та підходом антизростання. Розвиток технологій і дедалі більша кількість людей, які працюють дистанційно, може призвести до зниження потреби в мобільності у межах міста. Зміщення початку робочого або навчального часу для деяких організацій — добре відомий спосіб знизити попит на пересування у годину пік. У міській мобільності є й інші тренди, які впроваджують деякі європейські міста:

• зниження експлуатаційних витрат шляхом впровадження електричного транспорту (електричний транспорт більш дорогий, але окупається в довгостроковій перспективі);
• збільшення використання громадського та приватного електричного транспорту;
• відмова від власного автомобіля: спільне користування транспортом (автомобілями, велосипедами та електричними самокатами, таксі) знижує капіталізацію сектору громадського транспорту, призводить до швидших оновлень транспортних засобів і прискореного впровадження інновацій;
• сфера транспорту, «роздута» в епоху панування приватного автомобіля, може почати зменшуватися як в економічному, так в буквальному фізичному сенсі (ширина проїзної частини);
• звуження вулиць і, як наслідок, вартості їх утримання через зниження попиту на транспортування приватних автомобілів уже стало помітним у деяких містах; відмова від власних автомобілів знижує площу та вартість інфраструктури парковок;
• майбутнє автономного транспорту поки що не є одним із впроваджених трендів, і його життєздатність ще не визначена. Безпілотний транспорт може знизити витрати не лише шляхом усунення вартості праці водіїв, а й шляхом зменшення кількості місць для парковки у місті (теоретично такий транспорт може бути постійно в роботі). У таких транспортних засобів менше часу простою. Повний перехід транспорту у місті на автономний контроль теоретично може знизити шкоду для громадськості шляхом зменшення кількості аварій на дорогах, а також зниження кількості регуляційної інфраструктури доріг (світлофорів, дорожніх знаків та розміток).

Ідеальну модель міської мобільності, до якої потрібно прагнути, на відміну від моделі для сектору водопостачання чи електроенергії, дуже важко уявити, сформулювати й оцінити кількісно. Зниження вартості приватного транспорту може призвести до заторів, відмови від ходіння пішки та деградації громадського транспорту. Статистика розподілу транспорту у Вільнюсі може бути одним із типових прикладів (Jakimavičius & Burinskienė, 2013, 4). Споживання бензину жител_ьками Мінська зросло вдвічі, а дизельного палива — на 5% за 18 років (Национальный статистический комитет Республики Беларусь, 2019, 96-102). Підвищення обмежень швидкості й будівництво інфраструктури для швидкісного пересування у межах міста — це небезпечно. Більше того, це позбавляє людей відчуття міста як розширеного простору. Однак кожне місто залежно від його розміру, економіки, топографії та клімату може мати власний «транспортний коктейль» (співвідношення методів пересування, яким віддається перевага).

Отже, ставити довгострокові загальні цілі у сфері мобільності важко. Тому міста намагаються ставити деталізовані цілі у різних секторах мобільності: середня швидкість подорожі, затори, доступність об’єктів, кількість аварій, обсяг спожитої енергії тощо.

Як покращити міську мобільність

Міста повинні створювати умови для зручної й фінансово доступної мобільності для всіх мешканців. Однак покращене обслуговування може призводити до збільшення кількості поїздок, що може мати негативні наслідки. У сфері міської мобільності працівники муніципалітетів навчилися дуже активно управляти транспортною поведінкою людей і регулювати компанії, що надають послуги мобільності.

Сьогодні у містах ЄС використовуються багато механізмів для управління транспортними вподобаннями: додаткові податки й виплати, обмеження кількості смуг для пересування автомобілем і фізичних паркувальних місць. Водночас підвищується привабливість і якість альтернативного транспорту — наприклад, зручніші громадські транспортні засоби, маршрути і розклади, вища швидкість сполучення тощо. Існує широке поле для співпраці у роботі над проблемою створення кращої мобільності. Громадський транспорт, таксі, велосипеди й автомобілі спільного користування — це приклади спільного використання ресурсів. Карпул — підбирання пасажирів для заповнення вільних місць у машині під час поїздки з одного району міста в інший — не є популярним у Білорусі, але він також був би економічно доцільним.

Ідея трансформації

Розширення системи управління громадським транспортом може покращити міську мобільність і знизити вартість обслуговування. До системи громадського транспорту можуть входити не лише звичний маршрутний громадський транспорт, а й немаршрутні транспортні засоби різної пасажироємності. Гнучкий централізований контроль зможе забезпечити користувача транспортним засобом як для поїздок, запланованих заздалегідь у календарі, так і для спонтанних рішень. Користувач_ки встановлюють критерії поїздки — наприклад, з пересадками або без, самостійно на таксі чи з можливістю використання багатомісного транспорту, з пріоритизацією швидкості чи без. Система обирає маршрутний або немаршрутний транспорт для них на основі критеріїв оптимальності чи адаптує схему маршрутів громадського транспорту на майбутнє.

Спільне володіння транспортним парком і постійний відбір оптимального транспорту в системі може знизити загальні витрати. Однак, спільне володіння транспортним парком не обов’язкове. У випадку приватного володіння власни_ц, приватні та юридичні особи, можуть здавати свій транспортний засіб в оренду системі управління транспортом. Водночас залишається приватна власність на засоби надання послуг і конкуренція. Для такої транспортної системи є бажаною автономність транспортних засобів.

Висновки

Економічні аспекти цих сфер мають різні характеристики, які можна підсумувати в таблиці.

Таблиця 3. Порівняння секторів

Ці сектори мають різні тенденції. У будь-якій із розглянутих сфер спроби зробити перехід до циклічної економіки чи дотримуватися підходу економіки антизростання суто технічними засобами без зміни поведінки людей та регулювання поведінки бізнесу можуть виявитися неефективними. Роль муніципалітетів є ключовою для постановки цілей та завдань для міст, громадян і бізнесу.

Джерела

EU Water statistics. (n.d.). Retrieved Nov 15, 2020, from https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/pdfscache/1182.pdf

Harbunou, P. (2020, Nov 15). Energy and investment calculator. Retrieved Nov 15, 2020, from https://docs.google.com/spreadsheets/d/1Kr4jFdtWv2X-0M42ya03d86s9G-QvMGFBr4A4okx5Tg/edit#gid=2060955334

Jakimavičius, M., & Burinskienė, M. (2013, Sep 2). MULTIPLE CRITERIA ASSESSMENT OF A NEW TRAM LINE DEVELOPMENT SCENARIO IN VILNIUS CITY PUBLIC TRANSPORT SYSTEM. Retrieved Nov 15, 2020, from file:///tmp/mozilla_pablito0/Straipsnis_galutinis_publikavimui.pdf

Minsk water statistics. (n.d.). Retrieved Nov 15, 2020, from https://mosk.minsk.gov.by/sprashivali-otvechaem/2776-vodoobespechenie-g-minska

National Statistical Committee of the Republic of Belarus. (n.d.). Electricity consumption in the household sector. Retrieved Nov 15, 2020, from https://belstat.gov.by/upload-belstat/upload-belstat-pdf/oficial_statistika/Potreblenie_energii_v_dom_hoz.pdf

National Statistical Committee of the Republic of Belarus. (n.d.). Total electricity consumption by all households in Belarus. Retrieved Nov 15, 2020, from ttps://belstat.gov.by/ofitsialnaya-statistika/makroekonomika-i-okruzhayushchaya-sreda/okruzhayuschaya-sreda/sovmestnaya-sistema-ekologicheskoi-informatsii2/g-energetika/g-5/

National Statistical Committee of the Republic of Belarus. (2019). ENERGY BALANCE OF THE REPUBLIC OF BELARUS. https://www.belstat.gov.by/upload/iblock/1f1/1f1d2e0f8b3e1df5b3f4ee1d17df4b0d.pdf

National Strategy for Sustainable Development of Belarus. (1997). http://pravo.levonevsky.org/bazaby11/republic54/text709/index6.htm

Ryabova, N., & Novikova, T. (2007). In search of harmony. Education for sustainable development. Minsk. http://greenlogic.by/content/files/OUR.pdf

Simon, S., Filiutsich, I., Bekish, N., & Harbunou, P. (2018). Energy [R]evolution: a Sustainable Belarus Energy Outlook. ISBN 978-617-7242-54-2. https://energy2050.by/#issuu_full

Water statistics of the Netherlands. (n.d.). Retrieved Nov 15, 2020, from https://www.statista.com/statistics/616197/per-capita-daily-water-usage-the-netherlands/

Переклад з англійської: Роксолана Машкова. Цей матеріал є частиною проєкту «Eastern European Cities: Degrowth vs Right to Develop», який відбувається за підтримки FES Regional Office «Dialogue Eastern Europe». Висловлені думки належать автор_кам і не обов’язково збігаються з позицією аналітичного центру Cedos або з позицією Фонду Фрідріха Еберта.

Будь-яке використання матеріалів дозволене за умови згадки першоджерела не пізніше другого абзацу тексту.

У тексті ми використовуємо іменник з відділеним «_» гендерованим закінченням для позначення особи, гендер як_ої невідомий чи не має значення в нинішньому контексті, та групи осіб різного гендеру, або гендер яких невідомий, або гендер яких не має значення в нинішньому контексті. Ми однаково поважаємо жінок, небінарних осіб та чоловіків. Оскільки в україномовному інформаційному просторі сьогодні набагато частіше підкреслюється існування чоловіків, ніж всіх інших (тобто більшості людей), ми, щоб врівноважити цей перекіс, тут і далі використовуємо на позначення сукупності різних людей чи людини, гендер як_ої невідомий, таку форму. Детальніше: Політика використання гендерованих закінчень Cedos.