Залучення мешкан_ок до планування міського простору у Львові. Приклад проєкту «Вулиця для всіх»

У межах навчальної програми для аналітик_инь «Міське питання: цілі та завдання громадянського суспільства» аналітичного центру Cedos у березні-травні 2021 року учасни_ці програми провели навчальне дослідження міського громадського руху в партисипативному проєкті планування реконструкції вулиці Степана Бандери у Львові — «Вулиця для всіх».

«Право на місто»

Аналіз історії соціальної та правової категорії «місто» дозволяє виокремити певні риси концепції «право на місто» практично з часу перших міських поселень: можливість брати участь в управлінні містом, правовий статус людини залежно від місця проживання тощо. 

У ХХ столітті французький філософ і соціолог Анрі Лефевр сформував концепцію «права на місто» (англ. «right to the city»). У своїх працях «Право на місто», «Простір та політика», «Творення простору» (англ. The Right to the City (1986), Space and Politics (1973), The Production of Space (1991). Лефевр запропонував ідею, яка була і є основою для суспільних рухів і правових концепцій «повернення» міста його житель_кам.

Лефевр розглядав місто з антропологічної точки зору, і на його думку, урбанізоване суспільство визначає його соціальні потреби. Він звертав увагу на потребу безпеки та відкритості, визначеності та спонтанності, непередбачуваності та чіткого плану, однаковості та можливості бути іншим. Міському населенню необхідно акумулювати енергію так само, як і витрачати її. Ці всі потреби враховані містом. Але є те, що, на думку Лефевра, міське планування не бере до уваги — потреба мешкан_ок міста в креативі. 

У центрі нового гуманізму, на думку Лефевра, лежать не ідеї політик_инь, а соціальне життя. Саме тому суспільство повинно постійно спостерігати за собою, вивчаючи нові правила та закони, які формуються між людьми. Лефевр засуджує юридичний позитивізм і державне регулювання, що нав’язані ззовні й обмежують природний розвиток суспільства в міському просторі. Він підкреслює важливість інтеграції житель_ок міста та їхньої участі в розвитку міста, однак з умовою: ніколи не уникати критики, практичних вимог і глобальних викликів¹Lefebvre, H., & Nicholson-Smith, D. (1991). The production of space (Vol. 142). Blackwell: Oxford.

На думку деяких вчених, які критикували праці Лефевра, його підхід до визначення міста є виключно ідеологічним і створений з метою утвердження марксистської ідеології. Так, з точки зору М. Кастельса, теоретичні формулювання А. Лефевра плутані та неповні. Його вчення — це намагання пов’язати абстрактні теоретичні положення з емпіричними дослідженнями за допомогою довільного формалізму²Feldman, M. M. A., & Feldman, M. M. A. (1978). Manuel Castells’ The Urban Question A Review Essay. Review of Radical Political Economics, 10(3), 136–144. URL: https://doi.org/10.1177/048661347801000313. Що, однак, не заважало Франції в кінці XX століття посилатися на праці Лефевра при реформуванні міського простору й організації міст³Chueca, E. G. (2016). Human rights in the city and the right to the city: two different paradigms confronting urbanisation. Global Urban Justice, 103–120. URL: https://doi.org/10.1017/cbo9781316544792.007..

Водночас Майкл Е. Лірі-Оухін вважає, що роботи А. Лефевра незаслужено зневажають тільки через його особисті марксистські переконання, тим самим уникаючи можливої користі, яку можуть принести його бачення міста⁴Leary-Owhin, M. E. (2018). Henri Lefebvre, Planning’s Friend or Implacable Critic? Urban Planning, 3(3), 1–4. URL: https://doi.org/10.17645/up.v3i3.1578.

Попри те, що до праць Лефевра можна ставитися по-різному, на нашу думку, його підхід до розуміння потреб людини в міському просторі закріпився в сучасній доктрині права на місто.

Варто підкреслити, що людиноцентричному підходу до побудови простору в місті також сприяють сучасні процеси розвитку великих міст. Так, в умовах глобалізації виникло нове поняття світових міст (англ. «world cities»), які стають схожими на малі держави в державах, бо частіше діють самостійно в економіці та політично⁵Flores, J. M. (2005). Globalization and Urban Opportunities in the Immigrant Cityscape URL: https://cutt.ly/xhQ7zDV.. 

Ця самостійність сприяє також тому, що міські органи самоврядування зосереджують більше уваги на дотриманні прав людини в межах їхньої юрисдикції. При цьому вони розширюють зміст цих прав відповідно до місцевих умов⁶Eriksen, T. H. (2001). Small places, large issues. An introduction to social and cultural anthropology..

Проєкт «вулиця для всіх»

Проєкт «Вулиця для всіх» мав на меті створити прецедент налагодження комунікації між мешкан_ками, підприєм_ицями й органами влади міста під час реконструкції міського простору. Крім цього, завданням проєкту було поширення практики належного врядування в умовах чинного національного законодавства та переважно радянських традицій планування вулиць.

Дослідження проєкту «Вулиця для всіх» є цікавим з точки зору спроби органів міської влади в межах її юрисдикції реалізувати право мешкан_ок на участь у вирішенні питань місцевого значення (ст. 18 Статуту територіальної громади м. Львова). 

На нашу думку, такий механізм співпраці органів місцевого самоврядування з мешкан_ками міста є прикладом втілення концепції «право на місто». Зокрема, спроба побудови людиноцентричного підходу до планування простору в місті, яке регулює ці суспільні відносини самостійно, з дотриманням загальних правил і національного законодавства.

Проєкт здійснювався в межах співробітництва Лейпцизької міської влади і Львівської міської ради, спільно Департаментом будівництва доріг і планування транспорту  Лейпцига і КУ «Інститут міста». Партнером проєкту була Львівська міська рада.

Проєкт передбачав напрацювання ескізного проєкту в результаті залучення  мешкан_ок на ранніх етапах планування. Ескізний проєкт не є робочим проєктом (останній є проєктною документацією, яка підлягає затвердженню). Натомість ескізні матеріали не передбачені для реалізації⁷Закон України «Про архітектурну діяльність» та Порядок розроблення проєктної документації на будівництво об’єктів (Наказ 16.05.2011 № 45).. Відтак ескізний проєкт є документом рекомендаційного характеру.

Це дослідження стосується реалізації проєкту вперше під час планування реконструкції вулиці Степана Бандери у Львові.

Залучення мешкан_ок відбувалось у різних формах:

1. Інформативна: розміщення стендів для ознайомлення з матеріалами щодо проєкту, поширення інформаційних буклетів, публікація інформації про перебіг проєкту на офіційних сторінках модератора проєкту в мережі Facebook, надсилання інформації на електронні скриньки учасни_ць робочих зустрічей, ознайомлення зі звітом за результатами залучення мешкан_ок, створення відео з поясненнями рішень щодо проєкту;
2. Інтегративна: проводилися зустрічі з різними зацікавленими групами мешкан_ок (велосипедист_ки, мешкан_ки вулиці), робочі групи в приміщенні Львівської міської ради, Інституті міста.

Процес партисипації був запланований як двоетапний проєкт. Перша стадія — попереднє планування з високим рівнем участі громадськості. Вона включає напрацювання концепції, створення попередніх візуалізацій та обговорення. Під час цього етапу відбувалося багато дискусій, нарад для залучення думок різних груп людей. Друга стадія — проєктування та будівництво з нижчим рівнем участі громадськості.

Однак фактично проєкт закінчився у 2018 році після напрацювання концепції та створення ескізного проєкту. Початок реалізації проєкту було заплановано на 2017 рік. Проте  роботи розпочалися лише у 2020 році в умовах конфлікту щодо планування руху автомобільного транспорту по вулиці і збереження наявного покриття дороги бруківкою. Органи міської влади прийняли рішення щодо цих питань самостійно через неможливість досягти консенсусу між різними зацікавленими групами населення міста.

Методологія

Дослідження відбувалось у форматі кабінетного дослідження та проведення глибинних структурованих інтерв’ю з учасни_цями проєкту: громадськими активіст_ками, активними мешкан_ками, модератор_ками проєкту.

Мета дослідження — дослідити практики взаємодії громадських організацій та окремих активістів у процесі планування, трансформування міського простору на прикладі реконструкції вулиці Степана Бандери у Львові.

Завдання:

1. З’ясувати механізми співпраці громадських організацій чи окремих активіст_ок з органами місцевого самоврядування на прикладі проєкту «Вулиця для всіх».
2. З’ясувати основні проблеми співпраці мешкан_ок з органами влади на прикладі проєкту «Вулиця для всіх».
3. Дослідити потреби мешкан_ок у процесі організації партисипативних підходів у місті.

Ми провели чотири інтерв’ю з громадськими активіст_ками, залученими до проєкту, та представником КП «Інститут міста», який був модератором процесу партисипації (думка модератора виділена в тексті цього звіту окремо).

Результати

1. Залучення мешкан_ок до проєкту — попереднього планування реконструкції вулиці.

Респондент_ки-активіст_ки цього дослідження були залучені до проєкту самостійно, з власної ініціативи, одержавши первинну інформацію про проєкт з відкритих джерел в Інтернеті. 

Активіст_ки зауважують, що у проєкті брала участь невелика кількість мешкан_ок. Серед можливих причин вони виокремлюють брак комунікації:  

«На початках він не був сильно розпіарений, хоча в ході процесу було близько 40 зустрічей. Вони не були такі досить популярні, в плані, там не було багато людей. Переважно декілька людей, 10-15 макс. Не знаю, чому так було, я думаю, що це був брак комунікації».

Активіст_ки взяли участь у проєкті, бо це був перший проєкт із залученням іноземних експерт_ок з партисипативного планування міського простору. Очікування активіст_ок стосувалися реалізації можливостей безпосередньо впливати на благоустрій вулиці. Вони пояснювали це бажанням використати своє бачення або експертне знання в темі і вплинути на простір міста: «хотілось, щоб вулиця була людська», «внести трохи конкретики в цей процес».

Зазначимо, що, за даними Інституту міста, у Львові досить високий індекс ідентичності мешкан_ки (4,24 з 5 — «я прагну працювати на благо свого міста»; 4,21 з 5 — «я відчуваю відповідальність щодо майбутнього свого міста»)⁸Майже кожен другий (50,8%) цікавиться громадським життям у Львові. Щодо рівня здатності мешканок об’єднуватися заради вирішення соціальних проблем, то, на думку самих мешканок, вона перебуває на середньому рівні. Дещо вищим цей показник є у міському вимірі: опитані вважають, що мешкан_ки міста є більш здатними об’єднуваатися заради вирішення соціальних проблем. Одним із пояснень такої різниці в результатах може бути недостатня комунікація й інструменти поширення інформації про заходи, активності, які відбуваються в конкретному мікрорайоні. Результати дослідження «Соціальний простір міста: потенціал до громадотворення» (2015). Сайт Львівської Міської Ради. URL: https://city-adm.lviv.ua/news/city/lviv-changes/225775-rezultaty-doslidzhennia-sotsialnyi-prostir-mista-potentsial-do-hromadotvorennia..

Відтак можемо припустити, що долучення мешкан_ок за власною ініціативою до планування реконструкції вулиці Бандери є одним із ілюстративних прикладів характерної ознаки громади міста Львова — прагнення брати участь в управлінні містом.

Водночас низький рівень залученості до цього проєкту на етапі попереднього планування, на думку активіст_ок, найчастіше був спровокований не низьким рівнем здатності мешкан_ок до об’єднання та партисипації в цілому, а іншими причинами. Зокрема, активіст_ки стверджують, що недостатній рівень комунікації був однією з головних причин низького рівня залученості.

На нашу думку, важливим аспектом комунікації є координація зацікавлених сторін. Зокрема, замовником проєкту є ЛКП «Львівавтодор» — юридична особа, яка не є стороною проєкту «Вулиця для всіх» безпосередньо. На думку активіст_ок, така структура організації планування негативно вплинула на ефективність залучення мешкан_ок і повноту врахування їхніх інтересів: 

«Був брак комунікації на рівні самої міської ради. Внутрішня співпраця в ЛМР була слаба. Ключові стейкхолдери дізнавались, коли майже все готово.

Всім цим займався Інститут міста, який не є замовником, утримувачем вулиць. Зазвичай цим займається “Львівавтодор” або департамент житлового господарства та інфраструктури — ці підрозділи ЛМР були дуже слабо залучені.

Ті самі структури, які відповідають за інфраструктуру міста, вони були слабо долучені до цього проєкту… І вони мало цікавилися цим етапом. Вони мало вірили в цей етап, в цей взагалі проєкт, що також є мінусом». 

У розмові представник «Інституту міста» відзначив опір замовника врахуванню пропозицій мешкан_ок у проєктній документації:

«На початку найскладніше було донести до [органів] влади думку громадськості. Потрібно було дійсно переконати, що це реально — втілити те, що люди хочуть. Нам колеги з Німеччини казали: “Це нормальні бажання, ми вже це робили в себе”. Для цього ми ще робили ряд зустрічей для обміну досвідом, щоб переконувати “Львівавтодор”, “Львівелектротранс” —  змінювати традиції планування вулиць, пристосовуватись до потреб людей. У них все одно було таке бачення: “Нехай вони там собі говорять”. Переконати, що це неформальне планування важливе і потрібне. Знову ж таки, коли ми заходили в “Львівавтодор” до інженера, який був призначений для комунікації з нами, в цілому, він говорив: “Що ви мені тут приходите з народної медицини”, бо фактично він може зробити, як він собі хоче. Тобто була така проблема на початку».

Окремо варто підкреслити юридичний статус проєкту.

«Тут теж момент, що навіть після рішення виконкому можна було розвернути все і сказати “робимо так, як буде дешевше” або інший момент. Знову ж таки, тут політична воля».

Етап попереднього планування був визначений у Партнерському проєкті «Вулиця для всіх — партисипативне планування вулиці у Львові» (затверджено Ухвалою ЛМР № 349 від 17.03.2016) та в договорі про реалізацію партнерського проєкту «Вулиця для всіх — партисипативне планування вулиці у Львові» (Ухвала ЛМР № 509 від 26.05.2016). На жаль, тексту договору немає на сайті ЛМР, тому ми не можемо проаналізувати зобов’язання сторін щодо процесу здійснення попереднього планування.

Однак підкреслимо, що для уникнення «розвернення» результатів проєкту і для підвищення довіри мешкан_ок до локальних інструментів партисипації варто регламентувати процедуру залучення мешкан_ок до схожих проєктів. Крім цього, ми рекомендуємо визначити статус спільно прийнятих рішень.

Зокрема, такі положення можуть бути частиною права членів територіальної громади Львова на участь у вирішенні питань місцевого значення (стаття 18 Статуту територіальної громади м. Львова), права на участь у безпосередньому здійсненні місцевого самоврядування територіальною громадою м. Львова (стаття 25 Статуту). На нашу думку, право повинно передбачати ефективний спосіб його захисту, а отже, потребує закріплення. І якщо тут не йдеться про судовий захист, то має йтися про адміністративний: скарги, звернення, відповідальність публічних управлінців.

2. Механізм взаємодії.

• Що таке партисипація

На думку респондент_ок, партисипація є механізмом взаємодії органів влади і мешкан_ок, який дає можливість різним стейкхолдерам впливати на управління містом та вносити свої пропозиції. 

«Партисипація — це нормальний процес, який мав би відбуватися на постійній основі». 

Проте механізм має різні шляхи пристосування до реальних умов і контекстів. Часто однакові механізми працюють по-різному в різних містах і країнах.

• Інформування про початок та перебіг проєкту

Варто зазначити, що всі учасни_ці цього дослідження вказали, що проблем з інформуванням не було. Інформація була відкритою (соціальні мережі, ЗМІ, роздаткові матеріали, оголошення підсумків кожної зустрічі, стенди на вулицях, розсилки на електронну пошту та ін.). Однак вони звернули увагу, що його було недостатньо.

Один із респондентів вказав на хаотичний характер інформування, висловив побажання мати доступ до всіх матеріалів на одному ресурсі з постійною можливістю ознайомлення.

«Робочий проєкт спочатку не опублікували, а тоді він з’явився в якійсь новині як долучений файл. При цьому в Німеччині всі ці дані відкриті, відкриті дати, як подати пропозиції, де буде зустріч, як надіслати свої письмові пропозиції. Ці посилання постійні. Для будь-кого в будь-який час».

Двоє з чотирьох респондент_ок оцінили інформованість як «доволі слабку».

«Про проєкт знала надто мала кількість людей. Результат — невдоволеність громади. Хоча зустрічі були відкриті, насправді. Оцінюю інформування як 5/10, не були використані всі канали, хоч анонси і були».

Дослідження показують, що поінформованість про об’єкт залучення мешкан_ок (наскільки добре мешкан_ки вивчили питання, яке потребує їхньої участі) і про процедуру залучення (наскільки прозорим є процес залучення та врахування їхніх зауважень та ідей) є однією з ключових ознак ефективних інструментів партисипації⁹Howard-Grabman, L., Miltenburg, A. S., Marston, C., & Portela, A. (2017). Factors affecting effective community participation in maternal and newborn health programme planning, implementation and quality of care interventions. URL: https://doi.org/10.1186/s12884-017-1443-0..

• Етапи залучення

Особливістю цього проєкту є залучення мешкан_ок до процесу планування вулиці до моменту напрацювання робочого проєкту проєктантом, коли будь-які зміни є малоймовірними. Така спроба у Львові була втілена вперше.

Варто зазначити, що момент залучення мешкан_ок до будь-яких партисипативних практик має вагоме значення для ефективного здійснення демократії¹⁰Guneet Kaur, (2007), Participatory approach / community involvement in planning 43rd ISOCARP Congress 2007.. Зокрема, ефективність самого інструменту участі залежить від часу запиту органів міської влади на участь громади: він має бути до початку роботи над плануванням. 

«Важливо долучитись на самому початку (коли ще можливі зміни), бо згодом ця партисипація вже є неефективною».

Попри те, що основний етап партисипації було завершено вчасно, у 2018 році, реконструкція розпочалася тільки у 2020 році. Однією з причин відтермінування є, зокрема, те, що, за словами респондент_ок, «найбільш активним періодом був фінал». На цьому етапі, за словами респондент_ок, в обговореннях брали участь частіше мешкан_ки, які не долучалися до обговорень під час формального етапу партисипації.

• Подача пропозицій

Пропозиції озвучувалися в робочих групах, фіксувалися на ватманах, у хмарних сховищах. Модератор вів протокол зустрічі. Після кожної зустрічі виносився перелік пропозицій.

«Тут, власне, я вважаю, що в тої команди, яка працювала [КУ “Інститут міста”], явно було бажання врахувати максимально ті думки, які були висловлені».

Підкреслимо, що наявність безстороннього модератора, якому довіряє більшість учасник_ць, є необхідною для ефективної партисипації¹¹Там само.

Теорія партисипативності громади в управлінні застосовує «Спектр громадської участі» для позначення рівня залучення громади. Міжнародна асоціація громадської участі (англ. International Association for Public Participation, IAP2) уклала «Спектр громадської участі». У цьому документі вони виокремлюють 5 рівнів зростання громадянського впливу (від найслабшого до найсильнішого): інформування, консультація, залучення, співпраця, уповноваження. Наразі «Спектр» є одним із найпопулярніших інструментів для оцінки зростання впливу громади на прийняття рішень.

За «Спектром громадської участі», форма механізму залучення мешкан_ок у проєкті «Вулиця для всіх» відповідає рівню «залучення», коли мета участі громади — «працювати із громадою протягом усього процесу, аби пересвідчитися, що громадська думка була коректно зрозуміла і врахована».

• Сильні і слабкі сторони партисипації в цьому проєкті, на думку респондент_ок

Сильні:

A. «У процесі проєкту було засновано “Інститут просторового розвитку”. Вже після проєкту деякі активні учасники очолили різні міські посади. Тобто воно все міняється. В “Львівавтодорі” теж змінились люди і зацікавлені проєкти реалізовувати якісно. Якщо постійно вести діалог, не завжди розмови мають стосуватись однієї вулиці, залученість, інтегрований підхід — вони дають можливість переконувати людей. У нашому випадку німецька сторона переконувала українську».

B. Залучення мешкан_ок з початку проєктування вулиці.

C. Зацікавленість модератора врахувати якомога більше думок учасни_ць партисипації, обґрунтувати відмови.

D. Зацікавленість частини мешкан_ок у якісній реалізації проєкту після завершення попереднього планування, слідкування за перебігом, висвітлення проблем на сторінках у соцмережах тощо.

E. Публічний доступ до інформації про проєкт. 

Слабкі:

A. Низька зацікавленість замовників проєкту у врахуванні думки мешка_нок при плануванні вулиці.

B. Брак комунікації між різними структурними одиницями міської влади.

C. Недовіра до роботи підрядника.

D. Часу на вплив мешканок дуже мало.

E. «Проєкт затягнувся та (що не сприяло довірі мешканців) підрядна організація не спішила оголошувати тендер».

F. Брак зобов’язань замовника врахувати напрацьовані проєкти в процесі партисипації.

G. Низький рівень довіри до міської влади: «Коли був готовий Decision Making Report, його, напевно, мало хто читав, ми вирішили зробити відео, в якому детально пояснити, чому так і як воно буде в майбутньому — це вже були додаткові заходи, які не були в проєкті, реагування на проблему. Ми зняли одне відео, наскільки могли. Тоді головний архітектор (йдеться про Ю. Чаплінського — прим.) включився, в нього це вийшло більш якісно підготувати. І це вже не суто там Інститут міста, який був модератором, робив техпідтримку проєкту, а коли вже головний архітектор — це вже має більший резонанс. Ідея була така, щоб донести результати проєкту. Не ставати на якусь сторону, але продемонструвати, чому саме такі рішення».

H. Намагання місцевих політик_инь зробити з проєкту привід для піару, що також вплинуло на терміни проєкту в негативному контексті.

3. Результати участі.

Респондент_ки зазначають, що загалом досвід був позитивним: 

«Ну, я так скажу, що швидше досягнув (цілей — прим.). Однак у наступних проєктах варто “відкоригувати партисипацію”, врахувати недоліки».

Висновок

За результатами дослідження проєкту залучення мешкан_ок до процесу планування реконструкції вулиці Степана Бандери у Львові можемо зробити висновок про те, що проєкт партисипації в цілому був успішним. Зокрема, активіст_ки зазначили, що їм вдалося донести свою думку до організатор_ок проєкту.

Щодо організації проєкту можемо зробити висновок, що закріплений інструмент участі — ще не інструмент. Ефективна партисипативність формується зацікавленістю сторін і готовністю враховувати думку всіх учасни_ць.

На зацікавленість впливає: 

1) поінформованість стейкхолдерів проєкту; 

2) прозорість процедури; 

3) розуміння всіма сторонами статусу прийнятого рішення. 

Активіст_ки позитивно оцінюють залучення мешкан_ок на ранніх етапах планування, оскільки це дозволяє врахувати більшу кількість зауважень зацікавлених сторін.

При цьому активіст_ки стверджують, що залученість була недостатньою, і це, зокрема, призвело до конфліктів на фінальній стадії реалізації проєкту. На думку активіст_ок, недостатній рівень комунікації був однією з головних причин низького рівня залученості. Важливим аспектом комунікації є координація зацікавлених сторін. Конкретно в цьому проєкті активіст_ки відзначили низьку зацікавленість замовників проєкту в урахуванні думки мешкан_ок при плануванні вулиці.

Крім цього, замовник не врахував невід’ємного елементу організації партисипативного підходу, зокрема відповідальності за якість реалізації пропозицій мешкан_ок / відмови враховувати результати обговорень — це впливає на довіру учасни_ць проєкту до результатів роботи.

Щодо статусу рішення, в цьому проєкті активіст_ки підкреслили те, що довіру до проєкту також підривало розуміння того, що у замовника («Львівавтодор») немає зобов’язань врахувати напрацьовані результати партисипації.

У цілому механізм співпраці «влада-мешкан_ки» можна назвати відходом від сформованої в радянський період традиції планування міського простору. Залучення до планування на ранніх етапах роботи над реконструкцією, рівень інформування, прозорість розгляду пропозицій, залучення модератора — ознаки сучасного підходу до планування міського простору. Однак рекомендаційний характер напрацювань проєкту, брак адвокації врахування думки учасни_ць перешкоджають успішній реалізації партисипативного методу планування.

Що ж до діяльності ГО у Львові в цілому, то активіст_ки зазначають, що часто зіштовхуються з байдужістю органів влади:

«Є питання, з якими вони змушені працювати (світлофор, впало дерево і т. д.) — тоді працюють. Якщо це пропозиції на перспективу, покращення — ні».

Водночас активіст_ки готові співпрацювати надалі, адже це можливість реалізації бажаних змін та впливу. Крім цього, це можливість згодом мати мандат влади для реалізації цих змін: 

«Для громадського сектору співпраця з органами влади (міською владою) в першу чергу є можливістю створення якісного та зручного міського простору. Це інструмент, який допомагає змінювати місто, впливати на містобудування. Співпрацюючи з владою, громадський сектор може пропонувати свої ідеї, змінювати хід подій. Також це шанс отримати новий досвід і можливість налагодити нові контакти для подальшої співпраці та, можливо, навіть працевлаштування».

«Урбаністичний громадський сектор, він відповідає в першу чергу за якісне, за створення якісного, там, зручного, комфортного міського середовища. І єдиним, єдиною можливістю це зробити все-таки, так, це є у співпраці з міською владою. Інакше цього досягти практично неможливо».

Водночас активіст_ки зазначають, що пересічним мешкан_кам бракує інформації про те, як працює міська адміністрація, хто за що відповідальний, короткого мануалу. 

«Також важливо доносити до мешкан_ок інформацію про ті документи, які вже прийняті (інтегрована концепція і т. д.). Це теж важливо, бо тоді стає простіше комунікувати хоча б на рівні цілей-цінностей». 

На думку респондент_ок, партисипація — це поінформованість мешкан_ок в умовах довіри до good governance (англ. «хорошого врядування») у місті, коли грамотн_а і вмотивован_а службов_иця здат_на проаналізувати отриману інформацію і прокомунікувати подальшу роботу / відмову. 

Відтак у наступних проєктах варто врахувати такі аспекти:

1. Момент залучення активіст_ок до партисипативного планування повинен бути на ранніх етапах реалізації проєкту. Якість залучення залежить від його тривалості.
2. Реальну зацікавленість замовника: готовність прозоро комунікувати, враховувати напрацьовані результати або вмотивовано відмовляти.
3. Якість комунікації: системне використання якомога більшої кількості джерел інформування, яке дозволяє залучити якомога більшу кількість зацікавлених осіб на початку проєкту та сприяти довірі вже залучених учасни_ць.
4. Визначення статусу рішень, напрацьованих у результаті партисипації.
5. Залежність якості взаємодії з мешкан_ками від попередньої комунікації про бачення стратегічних цілей розвитку міста.

Література

1. Lefebvre, H., & Nicholson-Smith, D. (1991). The production of space (Vol. 142). Blackwell: Oxford.
2. Feldman, M. M. A., & Feldman, M. M. A. (1978). Manuel Castells’ The Urban Question A Review Essay. Review of Radical Political Economics, 10(3), 136–144. URL: https://doi.org/10.1177/048661347801000313.
3. Chueca, E. G. (2016). Human rights in the city and the right to the city: two different paradigms confronting urbanisation. Global Urban Justice, 103–120. URL: https://doi.org/10.1017/cbo9781316544792.007.
4. Leary-Owhin, M. E. (2018). Henri Lefebvre, Planning’s Friend or Implacable Critic? Urban Planning, 3(3), 1–4. URL: https://doi.org/10.17645/up.v3i3.1578.
5. Flores, J. M. (2005). Globalization and Urban Opportunities in the Immigrant Cityscape URL: https://cutt.ly/xhQ7zDV.
6. Eriksen, T. H. (2001). Small places, large issues. An introduction to social and cultural anthropology.
7. Закон України «Про архітектурну діяльність» та Порядок розроблення проєктної документації на будівництво об’єктів (Наказ 16.05.2011 № 45).
8. Результати дослідження «Соціальний простір міста: потенціал до громадотворення» (2015). Сайт Львівської Міської Ради. URL: https://city-adm.lviv.ua/news/city/lviv-changes/225775-rezultaty-doslidzhennia-sotsialnyi-prostir-mista-potentsial-do-hromadotvorennia.
9. Howard-Grabman, L., Miltenburg, A. S., Marston, C., & Portela, A. (2017). Factors affecting effective community participation in maternal and newborn health programme planning, implementation and quality of care interventions. URL: https://doi.org/10.1186/s12884-017-1443-0.
10. Guneet Kaur, (2007), Participatory approach / community involvement in planning 43rd ISOCARP Congress 2007.
11. Там само.

Команда: Соломія Щутяк (інтерв’ю) та Ярина Заяць (інтерв’ю, аналітична записка)

Ментор_ки: Анастасія Боброва, Павло Федорів

Редагування і коректура: Роксолана Машкова

Дослідження провели учасни_ці навчального дослідницького проєкту аналітичного центру Cedos у рамках проєкту «Зміцнення організацій громадянського суспільства для підтримки реформ в Україні», що виконується за фінансової підтримки Програми Matra Королівства Нідерланди.

Матеріал відображає позицію автор_ок, яка може не збігатися з позицією аналітичного центру Cedos та Програми Matra Королівства Нідерланди.

Будь-яке використання матеріалів, розміщених у цьому виданні, дозволене за умови згадки першоджерела не пізніше другого абзацу тексту.

У цьому звіті ми використовуємо іменник з відділеним нижньою рискою («_») гендерованим закінченням для позначення особи, гендер як_ої невідомий чи не має значення в нинішньому контексті, та групи осіб різного гендеру, або гендер яких невідомий, або гендер яких не має значення в нинішньому контексті. Ми однаково поважаємо жінок, небінарних осіб та чоловіків. Оскільки в україномовному інформаційному просторі сьогодні набагато частіше підкреслюється існування чоловіків, ніж усіх інших (тобто більшості людей), ми, щоб врівноважити цей перекіс, використовуємо таку форму на позначення сукупності різних людей чи людини, гендер як_ої невідомий.