Сталість у складні часи: як громадським та культурним центрам вижити і жити

Спікерки:

• Ольга Дятел, голова правління ГО «Інша Освіта». Співзасновниця агенції proto produkciia, галереї «Асортиментна кімната» в Івано-Франківську та резиденції «Хата-Майстерня» в Карпатах.
• Ляна Мицько, директорка Львівського муніципального мистецького центру, засновниця ГО «Лінія Втечі». Спеціалізується на створенні просторів та подій для спільнототворення у місті.
• Ірина Брунда, директорка Чортківської Публічної бібліотеки Чортківської міської ради, культурна менеджерка.
• Ірина Озимок, керівниця Програми місцевого економічного розвитку WNISEF, засновниця Міжнародного саміту мерів.

Модераторка: Мар’яна Куземська, старша експертка з місцевого розвитку та партисипації Cedos.

Ірина Озимок

Керівниця Програми місцевого економічного розвитку WNISEF, засновниця Міжнародного саміту мерів.

Усі чули про 17 Цілей сталого розвитку ООН, але як це перекладається практично на організацію? По суті, це така діяльність організації, аби існувати довго, але й так, щоби не шкодити довкіллю та досягати соціально-економічної справедливості й розвитку. Можна виокремити п’ять важливих для цього факторів:

1. Перспектива. Чи є в організації довгострокове бачення її розвитку, визначені цілі, зміни, які прагне втілити? Що робить організація сьогодні, за рік, за п’ять?
2. Людський капітал. Чи є в організації фахова, вмотивована, чисельна команда, що зможе забезпечити подальший розвиток організації? Бо одна людина чи кілька працівни_ць не можуть мати всіх компетенцій.
3. Фінансування. Скільки джерел фінансування в організації? Чи вдається забезпечити безперервне фінансування? Однозначно не може бути єдине джерело коштів — їх має бути кілька.
4. Партнерства. Дуже важливо мати партнерів, які підсилюють діяльність організації, які представляють різні сторони, різні категорії суспільства: і владу, і громаду, і бізнес, і різні покоління.
5. Вирішення проблеми. Чи проводите періодичний аналіз потреб громади? Дуже запам’яталося, коли ми допомагали перекласти книгу “Місто стартапів”, бо там чи не перше речення – “стартапи виникають там, де є проблеми, які потрібно вирішити”.

Помилки та проблеми в управлінні організацією

1. Залежність від однієї людини. Що буде з вашою організацією, якщо завтра ви вирішите піти? Не може одна організація триматися на одній людині, оскільки вона просто перестане існувати, коли людина вирішить щось змінити у своєму житті.
2. Залежність від одного джерела фінансування. Саме тому ми не фінансуємо проєкти, які закінчаться тоді, коли закінчаться наші гроші. Нашою вимогою у проєктах центрів спільнототворення було співфінансування хоча би 20-30%. Це про довготривалість і сталість, бо донорські кошти вичерпні, а співфінансування влади може бути ненадійне. Це можуть бути невеликі внески від вашої ЦА. Кожен окремий елемент фінансування є недостатнім, але якщо вони поєднані, то відбувається синергія.
3. Незнання цільової аудиторії. Цінним і надзвичайно важливим є знання цільової аудиторії — тих, для кого ви проводите ваші активності. Як часто ви проводите аналіз потреб вашої ЦА?
4. Одиночна гра теж є помилкою. Дуже важливо робити громаду партнером, шукати круті організації, які можуть вас посилити.
5. Шкідливі партнерства. Не ідеалізуємо партнерів, оскільки бувають ті, які можуть шкодити репутації. Тому завжди майте перелік тих організацій, з якими ви точно не співпрацюватимете за жодних умов, тому що вони можуть зашкодити.

Рішення в умовах невизначеності

Ми живемо в умовах невизначеності, у часи війни, тому дуже важливо враховувати кілька факторів під час прийняття рішень:

1. Обмежена інформація vs дані.  У таких умовах ми часто маємо обмежену інформацію, але її все одно треба перевіряти та тестувати.
2. Своєчасна оцінка ризиків. Коли ми починаємо будь-які проєкти, потрібно подумати, а що може завадити впровадженню цього проєкту? Часто це будуть такі фактори, які від нас не залежать — війна, політична ситуація, економічні кризи. Однак вам треба передбачити ці ризики — тоді можна зробити щось, аби убезпечити себе від найгірших наслідків.
3. Гнучкість. Так, у нас є цілі та довгострокове бачення, але ми мусимо їх переглядати, тому що деколи їх треба адаптовувати та змінювати.
4. Додана вартість (креативність). Світ настільки змінився, що зараз недостатньо просто робити добре свою роботу. Важливо це робити також креативно, розуміти яку додану вартість ви створюєте. До прикладу, у кожного центру спільнототворення мусить бути щось, чого немає в іншому центрі.

Ольга Дятел

Голова правління ГО «Інша Освіта». Співзасновниця агенції proto produkciia, галереї «Асортиментна кімната» в Івано-Франківську та резиденції «Хата-Майстерня» в Карпатах

В якийсь момент ми зрозуміли, що треба уніфікувати менеджмент процесів різних організацій для того, щоб різним людям не доводилося стикатися з одними і тими самими проблемами й окремо вирішувати їх. На основі цих рішень я сформулювала 7 уроків стійкості:

1. Випрацювана структура онлайн-взаємодії. Під час повномасштабного вторгнення, через постійні переміщення, у нас виникла потреба залучати людей, які працюють дистанційно. Коли почалися ці всі рухи, наявність усталених інструментів робочого онлайн-спілкування була дуже помічною. Багато організацій користуються гугл-документами, але питання, чи кожен в команді може добре зрозуміти як усе працює.
2. Хтось має відповідати за функцію піклування про команду. У мене є різні функції в моїх організаціях, але в мене нема ресурсу, щоби спілкуватись із кожною людиною з команди та уважно вислуховувати їх проблеми.  Тому дуже важливо цю роль піклування про команду зафіксувати. Якщо навіть немає такої спеціалізованої людини, то краще зрозуміти, хто може за це відповідати. У нас зараз у команді є дві окремі людини, які працюють із командою, пошуком персоналу і піклуванням про них. Якщо немає ресурсу на окрему людину, то завжди можна подумати, хто це може робити краще, ніж керівни_ця. 
3. Дбати про безпеку простору і красу простору, у якому команда працює. Наш київський офіс знаходиться близько біля метро, а у Івано-Франківську ми облаштували сховище. Минулої весни це було визначальним фактором, чому деякі люди поверталися в місто та йшли працювати в офіс. Було відчуття безпеки, а взимку наявність інтернету, генератора. Не менш важливим є те, як цей простір, у якому ми працюємо, виглядає. Бо, на жаль, дуже часто в нас є тенденція до захаращення просторів або приділення цьому менше уваги. Насправді простір впливає на те, як люди почуваються та працюють. Це має значення у довгостроковій перспективі, особливо, коли навколо дуже багато стресу.
4. Знайти те, в чому можна бути впевнен_ою. Не можна бути хорошою керівни_цею для команди, якщо в мене немає розуміння, куди рухатись. На початку повномасштабного вторгнення важливою частиною впевненості була наша напрацьована навичка робити проєкти. Ми можемо робити проєкти, можемо розподіляти кошти та займатися фінансовим менеджментом. Відчуття впевненості допомагає краще справлятись із психічним здоров’ям, коли навколо дуже багато непевності.
5. Вкладати в партнерства: локальні, національні та міжнародні. Є сенс в це вкладатися найбільше в громадській діяльності. Наш міжнародний партнер сказав “ось вам гроші на три місяці, щоб ви могли забезпечити свою команду і подумати про наступні періоди”. Проте така підтримка не з’являється нізвідки, бо це партнер, з яким ми десять років працювали в різних проєктах та маємо спільну історію.
6. Фізичні простори крихкі, але вони — важлива основа для стійкості. Ми живемо в час, коли фізичний простір може бути легко зруйнований, проте якщо є простір, то в нього точно приходять люди. Наявність простору, його відкритість — це сталість для людей і для команди в нашому випадку. У нас є хата-майстерня в Івано-Франківській області, яку ми почали робити у 2014-му році. Я тоді переїхала з Криму в Івано-Франківськ разом із моїми коле_жанками з Донецької області. Це була реакція на те, що світ руйнується, але треба щось будувати натомість.
7. Спершу допоможи собі. У мене немає цілі бути подругою для моєї команди, але в мене є ціль бути людиною, яка може забезпечити для команди кращі умови роботи. Чому “спершу допоможи собі”? Прагматично, якщо я зараз не витрачаю сили на маленькі справи, а можу приділяти час виключно пошуку грошей та організаційним справам, але є людина, яка піклується про людей, то команда однозначно буде кращою. Я, як людина, яка веде команду, маю піклуватися про те, щоб у мене був простір та можливість відійти на певну дистанцію від команди, попри те, що це часто не виходить робити. Під піклуванням про себе маю на увазі робочі рутини, які можу налагодити так, щоб я мала можливість думати про більш складні речі.

Ляна Мицько

Директорка Львівського муніципального мистецького центру, засновниця ГО «Лінія Втечі». Спеціалізується на створенні просторів та подій для спільнототворення у місті

Львів завжди називали культурною столицею і багатьом людям, із якими я спілкувалася про місто, завжди було дуже дивно, що мені чогось завжди бракувало. Я прагнула робити більше всіляких концертів, фестивалів, різних речей і так це стало моїм покликанням. Мені дуже хотілося робити речі, які трохи розбурхають спільноту біля нас. Таким чином і знаходилися мої перші контакти, які дали мені змогу далі співпрацювати як із бізнесом, так і з містом. Так сталося з муніципальним мистецьким центром, бо був момент, коли в листопаді 2018-го року в місті була конкретна криза. Закривалися галереї, різні виставкові зали, концертні зали. Ми з друзями вирішили зробити акцію, яка налічувала 20 учасни_ць. Ми занесли до міськради листа про те, що Львів як культурна столиця перестає існувати. Ми пропонували свою допомогу як культурні менеджер_ки, художни_ці та артист_ки і нам почали пропонувати приміщення, міська рада запросила нас до співпраці. Нам сказали, що “ваша головна мета – це співпраця з людьми, які працюють із сучасною культурою, то от вам ключі від простору – спробуйте щось тут зробити”. 

І ми почали робити ремонт, користуючись нашими знаннями про те, як мають виглядати сучасні простори і намагалися забути, що це буде комунальна установа. Ми почали знаходити розписи в цьому просторі, старі планування і повертати їх первинний вигляд. За дев’ять місяців ми зробили Муніципальний мистецький центр. Нам вдалося зробити його інклюзивним з допомогою спеціалізованих організацій. І якщо 3 роки тому цей пошук інклюзивних рішень виглядав як, можливо, надлишковий елемент, то зараз це дало нам дуже багато плюсів у плані співпраці з правозахисними організаціями, із військовослужбовцями, які зараз проходять реабілітацію. І йшлося не лише про нашу співпрацю з міською владою, а й про залучення місцевих активіст_ок. Ми будували мапу організацій і людей, які будуть проводити у нас свої події, будуть з нами співпрацювати і робити цей центр спільнототворення для нашого міста. Вони представляють зазвичай кіно, музику, суспільні науки, намагаються комунікувати і створювати нові організації. Наша мета — дати їм простір, надати можливість розказати про себе. Майже всі наші події є задокументованими у нас на ютюбі, і, таким чином, ми посилюємо спільноту навколо себе і стаємо сильнішими як організація. 

На початок повномасштабного вторгнення Львів перетворився на хаб. У перші тижні та місяці війни Львівський вокзал приймав тисячі людей на добу. У перший день ми виносили всі виставки з виставкових зал і почали робити намети. Через те, що в нас була така велика мережа співпраці по Україні, нам почали писати дружні групи та організації з різних українських міст. Отак ми і стали шелтером. І, очевидно, що війна — це величезна біда, але вона зробила сильнішими нас усіх. Ми перетворилися на цілодобовий інфоцентр з можливістю попрацювати, поспати і стали волонтерським таксі. Вирішили, що наші нові харківські, лисичанські, київські друзі будуть в нас тепер мати місце для своєї взаємодії. Із цим ми працювали вже далі, почали робити разом з ними постери нашого простору, які стали частиною міжнародних виставок, що дало можливість говорити про Україну такою невербальною мовою, мовою поширених зображень. Наші друзі з Паризької академії мистецтв також вирішили подарувати нам постери, які просили розклеїти по місту. Вже у березні ми відкрили першу реакційну виставку про війну – це була Kinder album і Влада Ралко, дуже потужні роботи з точки зору психоемоційного навантаження. Також від першого вечора війни я написала знайомим психолог_иням: “Збирайте всіх своїх, у нас зараз будуть люди у різному стані, яких ми будемо забирати з вокзалу. Я не знаю як із ними взаємодіяти. Ви, як психологи_ні, які працюють з травмами, знаєте краще”. Психологи_ні зробили між собою графік чергування і приймали як телефонні дзвінки, так і особисто в нас людей. 

Також ми стараємося допомагати війську і просимо різні ініціативи робити у нас аукціони заради війська і продавати різні артефакти, які привозять з війни. Частина тих харківських гостей, які жили в нас, сказали, що їхні будинки зруйновані. Відповідно знищені і їхні велосипеди, якими вони звикли пересуватися по місту. Як наслідок, надійшов запит від кількох людей: “Чи можемо ми знайти велосипеди, щоб вивчити місто і, можливо, легше добиратися на роботу?” Я відразу подзвонила в Управління транспорту міської ради, а також до урбаніст_ок у Київ, а вони написали в Копенгаген Мікаелю Кольвілль Андерсену, великому другові України, про те, що нам потрібні їхні велосипеди. За кілька тижнів після мого сигналу у Львів приїхала фура, заповнена велосипедами. Частина цих велосипедів залишається у Львові, а більшість ми передаємо після ремонту на деокуповані території. Ми зрозуміли, що нам необхідний простір, де люди зможуть на тлі свого катання на велосипедах по місту отримувати новий досвід, нове спілкування та вивчати місто. Ми зможемо долучати до цієї роботи урбаніст_ок і також надавати консультації про роботу веломайстр_инь у Львові, бо майже всі львівські веломайстр_ині наразі на фронті. Наші друзі із Карлсбергу повірили в нашу ідею про створення такої велоспільноти і дали нам кошти на те, аби реалізувати проєкт ремонту. Це має також увійти в структуру нашої діяльності як центру спільнототворення у Львові. 

Багато наших друзів ВПО є художни_цями і втратили місце для того, щоб працювати. І робити свої об’єкти, або вивчати архіви, або згадувати своє місто. Відповідно, окрім виставкового простору, ми захотіли надати їм місце для праці. Таким чином біля мистецького центру ми знайшли кілька кімнат, які також були покинуті, і ми почали самостійно провадити там ремонт. Врешті-решт, ми відкрили муніципальну мистецьку резиденцію, яка працює з листопада 2022-го. Провели вже резиденції для понад 20-ти різних художни_ць. Історія про резиденції є дуже перспективною, бо всі звикли, що резиденції для україн_ок проводяться за кордоном. Також ми робимо реабілітаційні екскурсії для військовослужбовців, які зараз лікуються у Львові і загалом відповідаємо на ті виклики часу, які перед нами стоять. 

Ірина Брунда

Директорка Чортківської Публічної бібліотеки Чортківської міської ради, культурна менеджерка

У нашій публічній бібліотеці я працюю два з половиною роки. Прийшла сюди із громадського сектору, оскільки попередні роки працювала з різними культурними проєктами, а також із досвідом роботи зі стратегічним розвитком громад. Я прийшла із розумінням, наскільки важливим є культурний розвиток і спільнототворення у маленьких громадах. Мене завжди торкалось питання, чому люди, які постійно мешкають у менших містах, мають тільки дивитися на культуру, а не творити її та відчувати її частиною себе? 

Коли я прийшла працювати в бібліотеку, ми почали роботу із дуже хорошої візійної зустрічі, яка ознаменувала реформування бібліотек у моїй громаді. Їх до того було п’ять у місті і всі були об’єднані в одну, аби стати більш ефективною інституцією. Завдяки роботі з ментор_ками з фонду, що опікується розвитком бібліотек в Україні, ми визначили свій вектор розвитку. Хоч ми і невелике місто та громада, однак маємо амбітні цілі і потрібно формувати для себе завдання з конкретними термінами. У 2021 р., коли я вже прийшла в усталений колектив, я стикнулася з тим, що команду потрібно постійно будувати. І ми цим займалися впродовж року, тому що бібліотеки паралельно реформувалися та з’їжджалися. Ми стикалися з усіма бюрократичними труднощами, з якими стикаються бібліотеки зараз по всій країні. Проте завдяки відкритості ми маємо  багато друзів серед різних спільнот у нашій громаді. 

Ми вийшли на таку візію, що бібліотека більше не має бути просто місцем для книг, а має стати простором для людей.  Простір є важливим, але утримувати його складно, не кажучи вже, аби робити краще, але ми намагаємося це робити з усіх сил, залучаючи багато різних ресурсів. Ситуація із місцевим чи бюджетним фінансуванням в кожній громаді своя — і виходити з неї в кожному окремому випадку потрібно. Ми зібрали на Спільнокошті двісті тисяч гривень на мурал, яким ми прикрасили одну зі стін нашої бібліотеки. Це була проблемна стіна, адже вона найбільша за площею, тому робила наш заклад не енергоефективним. Паралельно із виконанням цього проєкту ми змогли утеплити стіну і зробити бібліотеку більш затишною, зокрема завдяки місцевим партнерствам із майстр_инями та будівельними магазинами.

У нас є зелена зона, частина дворику — місце, яке попередньо було майже приватним простором бібліотеки, що ніколи не було ніколи задіяне. Внаслідок візійної зустрічі ми побачили у дворику додатковий ресурс як місце зустрічі, як простір для людей, які, можливо, не зовсім морально готові зайти в бібліотеку, тому що мають про неї дещо хибне розуміння. Ми вирішили йти альтернативним шляхом і зробити дворик цікавим, привабливим і відкритим місцем для громади, залучаючи туди інші групи, спільноти, які своїми руками також робили б внесок у цей дворик. Пізніше ми запустили гаражні розпродажі, де збиралося багато людей і гуртувалися між собою не так працівники бібліотеки, працівники культури, як люди, які приходили з-зовні – різного віку, різного статусу, об’єднані тією чи іншою ідеєю. Також ми в співпраці з благодійним фондом “Рокада” змогли облаштувати у нашій дитячій читальні безпечний простір для наших маленьких читач_ок, де проходили також інтеграційні заняття, зустрічі з психолог_инями, зустрічі з нашими молодіжними волонтер_ками і залучали свої ресурси, багато активностей для дітей ВПО з нашої громади та дітей, які народилися тут.  Для внутрішньо переміщених людей бібліотека стала одним з десяти найперших місць, із якими вони познайомилися в нашій громаді і досі залишається одним із улюблених центрів.

Також ми запустили проєкт “Міський сад у дворику на Зеленій: візьми сад із собою”. Він полягає у дослідженні втілення і поширення природоорієнтованих зелених рішень на базі нашої бібліотеки. Ідеєю є поширення точкових та простих рішень, які можна робити спільно, щоби покращити середовище навколо себе, зробити його більш зеленим та приємним для життя. І це також ще одна ниточка, яка веде від бібліотеки до громади. Тому що ти іноді несеш свої саджанці до нас у бібліотеку, а іноді несеш насіння і садиш десь у себе. 

Звісно, що наша бібліотека, крім усього іншого, займається й книжками. Ми вдячні всім нашим партнерам, завдяки яким ми можемо отримувати бібліотечні книжкові ґранти. У нас декілька сотень подарованих книжок від наших читач_ок, а також допомога іноземних донорів, які збирають кошти для того, аби українські бібліотеки поповнювалися книгами. За цей рік ми отримали більше ніж 1500 книжкових новинок. Для розмірів нашої бібліотеки та міста – це дуже багато. Це різноманітні книги, на які чекали наші читач_ки і на які вони лишали заявку, тому як тільки ці книги з’являються на полицях — їх вже немає. І цей факт руйнує міф про те, що люди не читають у складні часи. Найяскравіший проєкт цього року — це бібліотечний арт-гараж, дружній простір доступний кожному, який ми втілюємо за підтримки WNISEF та Cedos. Будівля арт-гаражу — це модульний будиночок, який не матиме сходів та бар’єрів, тому будь-хто зможе до нього дістатися. Будівля бібліотеки має три поверхи і складно дістатися старими сходами навіть на другий, не те що вже на третій поверх, де розміщена наша арт-галерея. Це і стало основною причиною, чому ми подалися на цей грант. Ми шукали ресурси, яким чином зробити бібліотеку ще більш відкритою та  доступною для нашої громади. Також цей простір має стати затишним і комфортним середовищем, аби соціальні групи, які є у нашій громаді, перетворювалися у спільноти. Вони матимуть фізичний простір та якісне середовище для того, аби ставати спільнотою, розвиватися і рухатися вперед. Ми восени разом з нашою менторкою у проєкті центрів спільнототворення провели дуже змістовну зустріч з представниками різних груп та спільнот у нашій громаді. Це було близько 40-ка людей, які зібралися в нашу галерею і цілий вечір обговорювали арт-гараж, свої цінності, бачення через призму своїх спільнот спільнототворення і співтворення діяльності в цьому просторі. Люди, які готові проводити майстер-класи, організовувати концерти, надавати технічну підтримку, бути ментор_ками, коваль_ками, розвивати зелені рішення, творчі активності. Це все є у списках вже із конкретними іменами людей, які готові прийти і взятися за це.