Анонс події

З початку повномасштабного вторгнення громади по всій Україні зіштовхнулися з низкою викликів і перешкод для власного розвитку. Мільйони україн_ок були вимушені покинути рідний дім. Частина людей переселилися у межах України. Це стало викликом як для громад, які прийняли переселен_ок, так і для громад, з яких вони виїхали.

Громади також зіштовхнулися з викликами економічної переорієнтації й необхідності економії ресурсів, зростаючими потребами в соціальному захисті, житлі, соціальній інфраструктурі та робочих місцях, ризиком зростання бідності, труднощами з поповненням національних і місцевих бюджетів.

Водночас навіть в умовах повномасштабної війни громади продовжують втілювати реформу децентралізації. У багатьох випадках це вимагає розробки нових партисипативних методів і підходів. У результаті у громадах виникають нові практики успішної участі у розвитку громади, активізму, волонтерства та залучення мешкан_ок.

23 грудня, з 14:00 до 16:00 за київським часом запрошуємо на онлайн-обговорення і обмін досвідом щодо партисипації і залучення мешкан_ок до розвитку громад під час війни. Ми створимо простір для обговорення потреб й викликів щодо публічної партисипації в умовах повномасштабної війни, а також стосовно процесів відновлення. Крім цього, під час події ми презентуємо можливості підтримки громад щодо партисипативної розробки місцевих планів відновлення, над якими аналітичний центр Cedos планує працювати у 2023 році.

Подія відбудеться онлайн у Zoom. Для того, щоб долучитись до події і мати змогу приєднатися до дискусії, зареєструйтесь за посиланням.

Подію організовано за підтримки Європейського Союзу і його держав-членів: Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії через Програму «U-LEAD з Європою». Зміст події є виключною відповідальністю аналітичного центру Cedos та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Програми «U-LEAD з Європою», уряду України, Європейського Союзу і його держав-членів: Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії.

Відео події

Конспект події

З початку повномасштабного вторгнення громади по всій Україні зіштовхнулися з низкою викликів і перешкод для власного розвитку. Мільйони україн_ок були вимушені покинути рідний дім. Частина людей переселилися в межах України. Це стало викликом як для громад, які прийняли переселен_ок, так і для громад, з яких вони виїхали.

Громади також зіштовхнулися з викликами економічної переорієнтації і необхідності економії ресурсів, зростаючими потребами в соціальному захисті, житлі, соціальній інфраструктурі та робочих місцях, ризиком зростання бідності, труднощами з поповненням національних і місцевих бюджетів.

Водночас навіть в умовах повномасштабної війни громади продовжують втілювати реформу децентралізації. У багатьох випадках це вимагає розробки нових партисипативних методів і підходів. У результаті в громадах виникають нові практики успішної участі в розвитку громади, активізму, волонтерства та залучення мешкан_ок.

Модераторки: Олена Сирбу та Марія Грищенко

Серед учасни_ць події:

  • Іван Вербицький, директор аналітичного центру Cedos;
  • Андрій Залівський, міський голова Червонограду;
  • Євген Поляков, заступник голови «Департаменту архітектури та містобудування» Миколаївської міської ради;
  • Сергій Яківчук, архітектор «Агенції просторового розвитку», місто Вінниця;
  • Оксана Гус, дослідниця Болонського університету;
  • Олександра Койдель, доцентка Київської школи економіки;
  • Анна Бондар, народна депутатка України, архітекторка;
  • Наталія Величко, фахівчиня з посилення спроможності та адвокації у проєкті USAID «HOVERLA»;
  • Юлія Попова, директорка КУ «Агенція місцевого розвитку територіальних громад Полтавського району».

Успіхи та виклики в процесі залучення жителів на прикладах кількох громад

Іван Вербицький

Цього року за підтримки програми «U-LEAD» ми розпочинаємо проєкт «Не залишити нікого осторонь», який присвячений громадській участі для планування відновлення громад. Війна зараз є великим складним викликом для всіх нас, тим не менше, вже зараз починаються процеси відновлення, відбудови. Є очікування, що Україна і громади в Україні матимуть фінансування також у контексті нашої європейської інтеграції. Ми розуміємо, що для того, щоби це працювало, нам потрібні плани відновлення та стратегії розвитку, які допомагатимуть нам усім залучати фінансування, реалізовувати проекти, працювати над розвитком — для цього всього дуже важливо залучати жителів. Сьогодні ми б хотіли познайомитись і обговорити, що зараз відбувається в громадах. Які зараз є виклики і які потреби? Які запити? Які складнощі виникають у процесі залучення?

Євген Поляков

Я сьогодні розповім, як ми залучаємо нашу громаду до відбудови майбутнього Миколаєва. Зараз ми беремо участь у пілотному проєкті Європейської економічної комісії ООН щодо відбудови міст та громад нашої держави, куди залучена також італійська компанію One Works. Наша мета — зрозуміти, як ми будемо використовувати наші простори й наші території, у чому стратегія нашого міста і як результат — повернення максимальної кількості людей. Це передбачає залучення звичайних людей, мешканців міста, а також фахової спільноти архітекторів, екологів, великого бізнесу. Через офіційні сторінки міського голови й міської ради почали опитування в соцмережах, питали, як люди жили до початку військових дій, чого їм не вистачало в нашому місті, що потрібно зробити в майбутньому; чи всі території потрібно відновлювати (Миколаїв під обстрілами протягом майже всього часу військових дій).

Першочергова мета — залучити 100 000 містян і зробити соціологічне дослідження їх думки. Зараз маємо зворотний зв’язок від 12 000 мешканців. Нагадуємо про опитування щотижня в соцмережах, хочемо, аби до нього долучились не лише ті, хто зараз перебуває в Миколаєві, але й ті, хто виїхали.

Над генеральним планом працюємо в п’яти напрямках: відбудова нашої культурної спадщини, створення зелених зон, інноваційного району, відбудова індустрії, яка пов’язана з водним фронтом, відродження певних будинків, будівель, які постраждали від обстрілів.Тут також будемо проводити консультації з громадськістю. Разом із фаховими зустрічами ми проводимо публічні обговорення нашої роботи з містянами, щоб вони розуміли, що таке генплан, для чого він, що в їх думці теж зацікавлені. Коли у 2018 році ми замовляли оновлення генплану, то нам надійшли пропозиції від менше ніж ста мешканців, а тепер ми маємо 12 000 думок. Громада — наш найцінніший ресурс. Люди повернуться, коли побачать, що їх готові слухати й чути, що вони своїми діями й рішеннями здатні впливати на майбутнє міста.

Сергій Яківчук

Я поділюся прикладом залучення громади в локальний проект «Площа перемоги». Це площа в районі Замостя, на проспекті Коцюбинського. Спочатку ми проводили «Студії ідей», куди залучали спеціалістів та громада. Там розробили концепцію, а згодом провели архітектурний конкурс на площу. Якщо раніше площа розділяла вулицю на дві частини, то зараз пролунало багато пропозицій про створення єдиного простору. Громаду вирішили залучати до проведення проектних та архітектурних робіт — створили фокус-групу та за допомогою громадських організацій організували день тестування площі, яка б була суцільним простором. 14 липня під час теракту російська ракета потрапила саме в площу, після чого постала потреба в обговоренні її нового змісту та вигляду. Раніше за літаком мав бути скейт-парк для дітей, а тепер постало питання, чи це місце для веселощів. Чи має тут вирувати життя? Чи має це місце розповідати про трагедію, яка відбулася? Організували обговорення, куди запросили представників музеїв Вінниці, Будинку офіцерів, що постраждав, Департаменту архітектури, депутатів, а також представників фонду, який створили рідні тих, хто постраждали чи загинули під час теракту. З’явилась ідея за літаком створити меморіальний сквер.

Пізніше проводили дводенний воркшоп на цю тему з представниками міської влади, ініціативної групи родичів та мешканцями міста. Дуже важко проводити такі обговорення, особливо разом із рідними тих, хто загинули. Але вдалося дуже добре проговорити майбутній вигляд площі, цінність, яку вона має нести. Результатом воркшопу стала концептуальна записка, де зафіксували ідею про те, що площа не має бути суто меморіалом, що вона має відображати віру в майбутнє, поєднувати трагічну історію і майбутні функції. Обговорення були потрібні, аби коректно зафіксувати ці тези. Далі їх будуть використовувати для ескізних напрацювань. Ескізний проект також презентуватимемо учасникам цього воркшопу.

Андрій Залівський

Напередодні Нового року в нас постало питання про те, чи доречно буде встановлювати ялинку. Ми провели опитування в соцмережах і 67 % містян висловились проти, тож ялинку вирішили не встановлювати. Інші громади вчинили навпаки, тож ми себе почували дещо відокремленими, натомість на Різдво вирішили встановити сніп і шопку — люди залишились задоволеними. Вийшло, що ми і врахували побажання людей, і зробили щось, щоб трохи відійти від війни.

Зараз ми розпочали проект зі стратегічного планування майбутнього громади, залучаємо різні групи людей щодо обговорення, зокрема представників бізнесу, молодь (яка часто виїжджає з міста і її хочеться повернути) та шахтарські колективи. З останніми особливо хотілось проговорити про те, яке їх бачення майбутнього міста після шахт, це складно було, адже вони в основному говорять про роботу великих промислових підприємств.

Про дослідження «Співурядування: джерело стійкості громад під час війни»

Оксана Гус

Ми провели опитування на запит «Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи», і це опитування провелося в співпраці з «Асоціацію міст України». Мета цього опитування була сформувати нову політику Ради Європи щодо України і щодо місцевого рівня врядування. Велика проблема, яку ми з Олександрою вбачаємо, полягає в тому, що коли планується відбудова на національному рівні, то місцевий рівень врядування практично не береться до уваги.

Під час опитування ми отримали 241 відповідь переважно від громад, які мають 50 000 населення, серед них були громади раніше окуповані або на лінії фронту. Перше, що ми визначили, це високий рівень стійкості. Дві треті громад зберегли нормальне функціонування в той час, як майже кожна третя громада не припиняла своєї діяльності навіть на початку повномасштабного вторгнення. 43 % повернулися до нормального функціонування через 2 тижні. Хоча ми визначаємо стійкість не лише через підтримку функціонування, а й через питання, чи здатні громади надавати адміністративні послуги громадянам. І три четверті громад відповіли, що вони надають адміністративні послуги, і більшість із них у повному обсязі.

Попри те, що мери отримали із «Законом про воєнний стан» можливість приймати одноосібні рішення, все одно більшість громад надають перевагу прийняттю рішень через виконавчі комітети або через рішення рад. У той час, як місцеві ради продовжували засідання, навіть на початку повномасштабного вторгнення. Це показує, демократичність і те, що місцеві влади є запобіжником навіть під час централізації прийняття рішень, за умов війни.

Один із центральних моментів утримання стійкості — це залучення громадян та інших стейкхолдерів, зокрема бізнесу. Також активно залучають ВПО для вирішення проблем. Експерти, у порівнянні з 2021, залучаються набагато менше. На 33 % більше громад сказали, що вони залучають громадян у першу чергу для залучення зовнішніх ресурсів, тобто з’явилося розуміння, і прагматичне ставлення, що інші стейкхолдери потрібні для вирішення проблем. 

Хотіли б наголосити й на такій меті — подолання корупції. На 20 % ОМС більше вказали, що це є першочерговою метою для них, у порівнянні з 2021 роком. Також ми тестували такий підхід, anticipatory governance, тобто робота на випередження, планування, зокрема відбудови інфраструктури. У порівнянні з іншими проблемами, як інтеграція ВПО, забезпечення, відбудова інфраструктури планується найменшою кількістю громад. Майже кожна друга громада не займається плануванням. Для нас дуже цікаво, добре й позитивно, чути приклади які ми побачили сьогодні. Але це опитування дає розуміння, що далеко не всі громади, особливо малі, це планування проводять.

Марія Грищенко

Дякую всім, хто зробили презентацію. У мене запитання до представників громад. Чи ви працюєте з пам’яттю у ваших громадах, і із залученням спільноти? З одного боку, як простором для проживання травми та трагедії, яка відбувається в житті громади, але з іншого боку й  у тому контексті переосмислення минулого, для того, щоб рухатися далі і створювати майбутнє. Чи сьогодні ведуться такі практики? І якщо так, то які вони у ваших громадах?

Євген Поляков

Наше питання «Чого ви не хочете бачити в нашому місті в майбутньому, що не потрібно відновлювати?» стосується не лише матеріальних, а й нематеріальних аспектів. Крім цього, місто позбувається тих наративів, які впроваджувала Російська Федерація протягом багатьох років. Це і публічні думки, і культурні об’єкти, якщо їх можна так назвати. Ми зараз на етапі аналізу інформації, документів, які ми маємо, думки містян та руйнувань, яких зазнало наше місто. Щодо об’єктів культурної спадщини й публічних просторів ми будемо проводити відкриті діалоги для того, щоб почути думку містян.

Сергій Яківчук

Під час воркшопу основна наша ціль була, вийти тет-а-тет із тими, хто постраждали безпосередньо від теракту й почути їхнє ставлення. Інші люди, часто ті жителі, які були учасниками воркшопу, але які безпосередньо не переживали події, які там відбулися, і не дотичні до них, по-іншому дивляться на цей простір. Основною ідеєю було створити місце, яке мало б функцію меморіалізації, але було б спокійне. Це буде спокійний сквер, куди люди зможуть приходити і згадувати про ту подію. Наприклад, сидіти на лавочках між деревами. Дотичність учасників нам дуже допомогла до цього дійти, сформувати, яким це місце повинно бути. Для нас важливо надалі цей контакт не розривати.

Олександра Койдель

У мене питання до Сергія і до Євгена. Ви зараз показали в основному цифрові інструменти збору зворотного зв’язку. Наскільки для вас актуальне питання залучення людей, які не володіють цифровими технологіями? Яким чином ви залучаєте таких людей?

Євген Поляков

Миколаїв був весь час під обстрілами, тому проводити зібрання було складно. Зараз ситуація змінилась на краще. Водночас ми будемо проводити публічні діалоги в онлайн режимі. Але в нас буде можливість залучати туди людей, які не мають цифрових навичок, для того, щоб вони відвідували невеликі простори, де вони зможуть почути і висловити свої думки. Це наразі єдиний механізм для швидкої взаємодії, який можливо практично реалізувати. У кожного в сім’ї є людина із цифровими навичками. Люди кооперуються. Насправді такі жахливі події об’єднують людей, долучають один до одного. Навіть люди, які погано володіють навичками, беруть участь у нашому анкетуванні, розповідають один одному.

Сергій Яківчук

Для різних проєктів ми замовляємо різних підрядників, які допомагають збирати інформацію для проекту. Це через різні ЗМІ відбувається. Але саме воркшопи й фокус-групи, які ми можемо наживо зібрати і проговорити різну тематику — основний інструмент. Тому що це вибірка людей, яка надає достатньо ліквідну інформацію. Такі воркшопи й обговорення для нас є основним інструментом залучення людей, які не можуть це зробити в електронній формі. Тому це для нас найкраще й найдієвіше рішення. Ми це робили й до війни і зараз продовжуємо.

Олена Сирбу

Як через війну змінився процес залучення мешканців, які виклики постали? Які трансформації відбулися? Чи з’явилися нові пріоритети?

Сергій Яківчук

Напевно в самих проєктах змінилися пріоритети. Тому що з’явилися проєкти, яких у нас могло й не бути. Наприклад, це проєкт по житлу. Це дослідження житла й житлового фонду для міста. Тому що потрібно враховувати й біженців, які зараз є в місті. І потрібно враховувати, що міське населення також потребує житла. Такі проєкти, які з’явилися, стали в пріоритеті, і посунули в пріоритеті інші проєкти.

Наталія Величко

Влітку представники органів місцевого самоврядування, якщо не проводилось стратегічне планування і розробка стратегічних документів, дуже стереотипно сприймали залучення як таке. Тобто це окремі форми, які вимагає законодавство. Або це залучення заради залучення. Але якщо почати це обговорювати, то вони самі визнають що в мешканців зараз високий запит на те, що треба обговорювати це питання. Це проговорення є одним з інструментів профілактики можливих конфліктів і роз’яснення ситуації.

Виникає наступне запитання від представників ОМС. Зараз у них зменшилися кадрові ресурси в органах місцевого самоврядування. Тому що й так було велике навантаження. А те що стосувалося залучення було таким додатковим навантаженням. Крім цього, частина цих людей, особливо жінки, виїхали за кордон. І зараз є потреба в тому, щоби показати, що це залучення можливо, зокрема в іншій формі й в інших обсягах. В більшості випадків усі думають, що це треба відкрити клуб і зібрати як на свято три села. А коли ти проводиш захід, навіть в укритті, а на цьому заході використовуєш певні методики, і врешті говориш, що це один з інструментів, які ви можете використати зі своєю цільовою аудиторією, то в них є запит на нові форми і на навчання. Є розуміння, що це може допомогти у вирішенні проблем, які існують у громаді. 

Іван Вербицький

З того, що я чув від колег, це те, що одним з викликів зараз є налагодження взаємодії і співпраці з внутрішньо переміщеними особами. Можливо, хтось більше розповість про це?

Юлія Попова

Ми опікуємося Новоселівською громадою, це поруч біла обласного міста Полтава. Ця громада прийняла понад 800 ВПО. Понад 200 з них це діти й молодь. І в першу чергу, наш Відділ культури працює із молоддю. Це різноманітні майстер-класи, виготовлення поробок патріотичних, які ми потім або на ярмарках продаємо, або передаємо хлопцям для підтримки бойового духу. З самого початку дорослих ми залучали до плетіння маскувальних сіток і до приготування їжі. Пиріжки ліпили, пекли, паски випікали. Тушонку пекли в шкільних їдальнях. А також до звичайних активностей з благоустрою. Ми висаджували разом клумби у тих місцях, де живуть переселенці. Разом із переселенцями висаджували квіти, виривали бур’яни. Ходили на сільські свята для того, щоб між собою познайомити й подружити приїжджих людей і місцевих. Тоді виникає менше конфліктних ситуацій. Оце «понаехали» зникає. Стирається грань, коли люди між собою знайомляться і роблять якусь спільну роботу. 

Оксана Гус

Я би хотіла поділитися деякими результатами щодо роботи з ВПО, які ми побачили з нашого дослідження. Вимушене переселення — одна з найбільших криз в умовах війни, з якою стикалися органи місцевого самоврядування. Принаймні ті, від яких ми отримали відповіді. І для підготовки опитування, ми проводили дві фокус-групи, інтерв’ю із представниками різних громад. За розміром, регіонально. Й один із прикладів, який був дуже показовий, із Житомира. Вони залучили дуже активно ВПО із технологічним бекграундом. Тобто люди, які були внутрішньо переміщені, із навичками програмування, самі створили чат-бот, який зробив опитування серед ВПО, які скіли та навички в них є для того, щоб краще працювати й допомогти людям знайти роботу, сприяти їхній інтеграції. На іншому рівні переміщеного бізнесу створили колаборативні групи, де місцевий бізнес мав можливість обмінюватися із представниками бізнесу, який переїхав, і створювати нові бізнес-проєкти і працювати разом.

Інший момент теж із теорії з різних досліджень, з академічного бекграунду, що допомагає стійкості, це вертикальна комунікація і координація між місцевим, обласним та національним рівнем. Ми бачили гарний приклад у Рівненській області. На рівні області вони створили координаційну раду, у якій були представлені всі громади. Ця рада управляла обміном інформацією. Де її забагато, де можна розмістити для того, щоб у ці перші критичні тижні вони могли зняти навантаження з громади де багато ВПО й перемістити їх там, де є більша спроможність. І водночас вони працювали над переміщенням інституцій.

Олександра Койдель

Щодо рішення, коли знаєш, що потрібне житло. Як правило, громади обирають між двома варіантами. Або побудова спеціального житла, яке для нових мешканців, або пошук рішень, де вже є житло, наприклад, приватне розселення, особливо в селищних громадах багато є пустого житла.

Цікавий висновок із Нововолинської громади. Досить швидко вони відмовились від компактного проживання нових мешканців. Вони вирішили будувати. Можна сказати, це соціальне житло. Або таке житло, де отримується допомога, наприклад, для молодих сімей. Це молоді сім’ї з малими дітьми, які є в місті, незалежно від їхнього статусу, можуть подаватися і претендувати на хороші умови в цьому житлі. Таким чином вони хочуть змішати громаду замість того, щоб створювати окремі кластери. Це для них було важливо для інтеграції. 

Інший приклад з Німеччини. Тут теж є проблема в тому, що дуже багато пустого житла у селищній місцевості. Там створюються такі конгломерати креативних професій, куди їх запрошують, проводять хороший інтернет і кажуть ось вам хати, робіть з ними усе що хочете. В Україні ми теж бачили такі приклади, і вони досить потужно працюють. В інших громадах, наприклад, у селищних для інтеграції давали можливість і навчали, як висаджувати картоплю. Щоб люди могли самі собою забезпечувати. 

Я ще згадала щодо питання, як залучати, якщо громада розтягнута, має багато населених пунктів. З селищних громад хороший приклад – це робота і співпраця зі старостами. Це, як правило, найбільш активні громадяни, коли, можливо, частина з них була навіть головою сільського пункту. Їх залучають на етапі планування грантових заявок громади на міжнародні донорські чи проекти реконструкції. Тобто так можна досить швидко мобілізувати громаду навіть у віддалених пунктах.