Вплив війни на вищу освіту в Україні: виклики та перспективи

Олег Шаров, Генеральний директор директорату фахової передвищої, вищої освіти Міністерства освіти і науки України

Дивитися на цю війну потрібно з перспективою того, що буде після неї – потрібно мислити категоріями +5, 10, 25 років.

Система освіти достатньо гарно адаптувалась до війни. Covid-19 допоміг швидко перейти до онлайн навчання. Досвід війни 2014 року дозволив розв’язати проблему з переміщенням ЗВО та забезпеченням виплат викладачам і студентам. Цього разу вдалося перемістити ще й заклади фахової передвищої освіти, у 2014 ми такі заклади втратили. Маса закладів, які працюють у тилових регіонах, включились у програми внутрішньої мобільності, запросили на навчання студентів до себе.

Є дві системи розширених можливостей для дітей з тимчасово окупованих територій. Перша категорія вступників – з територій, які були окуповані до 24 лютого 2022 року. Таким дітям треба видати свідоцтво про повну загальну шкільну освіту і зарахувати до закладу вищої освіти на підставі випробування, бо вони не завершували освітню програму за освітніми стандартами України. Друга категорія вступників – ті, хто опинились на тимчасово окупованих територіях чи в зоні бойових дій після 24 лютого. Вони мають свідоцтво про закінчення повної загальної середньої освіти. 

Ми маємо витягнути дітей на підконтрольну Україні територію. Поки що вони можуть навчатися дистанційно, але надалі ми наполягатимемо на виїзді до підконтрольної території. Наша мета – щоб вони не опинилися в окопах з іншого боку лінії фронту. 

Ми поділяємо хвилювання стосовно мотиваційного листа. Я б не перевищував рівень його впливу на вступ цього року, бо мотиваційні листи є вирішальними лише при вступі на ті освітні програми, де на контракт візьмуть усіх, або при однаковій кількості балів і всіх інших параметрів двох вступників. Ми не вважаємо це критичним, а вже далі будемо дивитися на досвід цього року, зокрема наскільки мотиваційні листи впишуться в нашу систему.

Фінансування – завжди болюча тема. Є низка системних розломів. Мінфін хоче надати фінансову автономію, при цьому забравши фінанси. Ми також маємо консервативну частину університетів, яка хоче автономію, але не хоче брати на себе жодних зобов’язань. Під час війни запровадити фінансову автономію неможливо.

На студентські стипендії ми дивимось з радянської точки зору: такого типу стипендій майже ніде у світі немає. Повне фінансування університетів з боку держави і ніякого співфінансування з боку домогосподарств ставить всіх у глухий кут. Має бути або якесь зобов’язання випускників, або співфінансування збоку як держави, так і домогосподарств студентів, які навчаються.

Мережу університетів потрібно буде реорганізувати. Чим більше ми це відтягуємо, тим більше ми за це заплатимо. Що треба зробити спочатку:

1. розібратися зі сферами управління цивільними закладами вищої освіти
2. ліквідувати філії університетів – вони втратили сенс
3. багато університетів обтяжені своїми закладами фахової передвищої освіти, вони роблять так, щоб ці заклади працювали не на ринок праці, а на заклад вищої освіти. Вивільнені заклади передвищої освіти мають стати кістяком оновленої системи освіти, яка орієнтована на новий адміністративно-територіальний устрій України. Два фахових коледжі у кожному новому районі дають розвивати і систему освіти, і освіту для дорослих.

Закладам вищої освіти потрібно готуватися до повернення до офлайн навчання, це питання зараз всюди обговорюється. Взимку треба зробити максимально можливу паузу через дефіцит енергоресурсів. Будемо рекомендувати максимально використати теплу пору року для навчання. Принаймні у частині України є передумови, щоб поступово й поетапно повертатися до офлайн навчання, з урахуванням заходів безпеки. Онлайн не повинен залишитися з нами назавжди. 

Василь Карпуша, ректор Сумського державного університету

Основа успішного університету – його фінансовий стан. Як прикордонний університет ми прекрасно розуміємо ризики вступної кампанії цього року. Одне з основних джерел наших надходжень – це науково-технічна діяльність. Ми хочемо нарощувати обсяг наукових досліджень. Іноземні студенти давали нам 26% надходжень, але тепер це джерело доходу ми втратили.

Університет вибудував кадрову політику, яка стимулює інновації та продуктивну роботу. Втрата такого типу кадрового потенціалу вже відчутна (ті, хто знають англійську мову, мають контакти за кордоном). Розуміємо, що можемо втратити цих колег.

Низькі ціни на навчання створюють замкнене коло, бо без грошей неможливо гарантувати якісну освіту. Університет повинен максимально диверсифікувати надходження, запроваджувати різні платні послуги. Спецкошти, які отримують лише шляхом контрактників – це неефективно.

У мене є сумніви, чи онлайн освіта є настільки якісною, як би нам хотілося. М’які навички здобути важко, а це дуже важливо у подальшому житті. Сумно, що такі освітні ресурси як Coursera майже не використовується університетами, хоча ця можливість є.

У нашому університеті є велика проблема – постшоковий синдром, бо місто перебувало близько до зони ведення бойових дій. Психологічну проблему подолати складно, час іде, а ми не можемо повернутися до продуктивності, яка була до повномасштабної війни. Потрібно знайти в собі сили, аби рухатись вперед.

Володимир Бахрушин, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти

Перша група проблем пов’язана з тим, що багато студентів і викладачів перебувають у різних обставинах (на окупованих і неокупованих територіях, з деякими немає зв’язку, хтось перемістився в межах України, а хтось виїхав за кордон).

Друга група – фінансові проблеми. Державний бюджет був скорочений, а обсяг роботи при цьому не змінився. Спеціальний фонд бюджету, який наповнюється через оплату студентів за навчання та співпрацю з підприємствами, також скоротився.

Водночас зросла зацікавленість міжнародних партнерів, з’являється все більше партнерських програм. Треба думати, як ефективно використати ці можливості.

Національний мультипредментний тест – найбільш адекватна заміна ЗНО, яку можна було реалізувати цього року. ЗНО за визначенням у законодавстві – це будь-яке зовнішнє незалежне оцінювання, тож цьогорічний тест – певна форма ЗНО. Мотиваційні листи – це доволі поширена практика в європейських та американських університетах, але є ризик, що з’являться шаблонні мотиваційні листи. Засмучує норма стосовно перевірки на унікальність цих листів, бо університет може перевірити унікальність лише за власною електронною базою.

Освіта протягом життя або освіта дорослих – це дуже важлива ніша для освітньої діяльності університетів. Можливо, вона й не зможе компенсувати університетам всі втрати через Covid-19 та війну, але принаймні допоможе розвиватись далі.

Є велика проблема з тим, що університети не можуть розпоряджатися тими коштами, які заробляють. Університет має статус бюджетної установи, і має у зв’язку з цим певні обмеження. Важливо, щоб університети могли самостійно використовувати те, що вони заробляють, у тому числі за грантовими програмами, угодами з підприємствами, від контрактників, освіти дорослих. 

Мережа університетів сьогодні надмірна і непосильна для України. У 1991 було менше ніж 150 закладів вищої освіти, а студентів було більше, ніж зараз. Станом на початок 2021 у нас був 281 заклад. Що є критерієм оптимізації та ефективності мережі – поки незрозуміло. Можна використовувати підходи, які є у світі. Наприклад, структуризація закладів: дослідницькі університети, вищі школи та інше. Це різні типи закладів, які мають різні умови, різне фінансування, вимоги тощо. Треба не просто скорочувати кількість закладів, а структурувати систему.

В Європі виникла ідея створення університетських альянсів. Ми можемо  створювати їх як всередині країни, так і в партнерстві з іноземними університетами. Можна створювати спільні освітні програми, центри колективного використання обладнання тощо.

Роман Грищук, Член Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій

Проблеми були й до війни, і не тільки з фінансуванням. Ми маємо розуміти, що грошей більше не буде. 27,8 млрд було закладено у бюджеті на підготовку кадрів у сфері вищої і фахової передвищої освіти. Наступного року, швидше за все, ця сума буде ще меншою.

Мережа університетів була великою ще до лютого. Зараз, коли коштів стане ще менше, питання про кількість університетів постане ще гостріше. З іншого боку, чи етично закривати університети, особливо ті, які виїхали з окупованих територій? Їм потрібна підтримка. 

Якою має бути форма навчання? Доводиться обирати між безпекою та якістю. Проблем багато, а рішення для них є лише непопулярні.

Були спроби розв’язати проблеми фінансування університетів, щоб дозволити університетам використовувати кошти спецфондів без процедури Prozorro, але Міністерство економіки та Міністерство фінансів були категорично проти. Для цих рішень потрібно мати політичну волю.

40% людей, які закінчили заклад вищої освіти, – немає у податковій системі України, вони працюють неофіційно. Те, що держава витратила на освіту цих людей, не повернеться у державу.

Ілля Войтюк, в.о. голови Студентської ради Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Студенти та викладачі перебувають у різних місцях та умовах — і важко придумати умови, які б урівняли їх. Хтось перебуває в окупації, хтось за кордоном, хтось під час тривоги має писати контрольну.

Що робити студентам, які зараз воюють? Як ставитись до якості освіти, яку вони отримали? Вони не можуть отримувати освіту через війну, але, з іншого боку, не можна просто видавати дипломи за те, що хтось воював. 

Ще однією проблемою є оплата навчання: батьки студентів могли втратити роботу, тому студенти змушені йти працювати.

Зменшення кількості стипендіатів не мотивує вступати до українських вишів. Можливо, треба ініціювати та заохочувати, щоб приватні компанії давали власні стипендії (замість того, щоб розраховувати на бюджетні кошти). 

Студенти змушені брати академічну відпустку через війну. Проте вони повинні мати можливість повернутися на своє бюджетне місце — зараз вони його втрачають.

Важливо, щоб заклади вищої освіти не перестарались з академічною мобільністю, яка спрямована на те, щоб лишити людей в Україні. Якщо вони зараз відмовляються оформити академічну мобільність за кордоном, то відштовхують студентів. Потрібно створити такі умови, коли студент має вибір між українським та міжнародним закладами, і обирає Україну.

Потрібно інформувати студентів щодо змін навчального процесу. Студенти мають планувати своє життя. На мою думку, якщо ми хочемо якісної освіти, то треба повертатися до очного навчання.

Конспект: Юлія Кабанець