Учасни_ці заходу:

Захід модерував Данило Судин, ​к.с.н., доцент кафедри соціології УКУ, науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України.

Олександра Слободян

  • Як ми визначаємо організації громадянського суспільства (далі — ОГС), що працюють у сфері міграції? По-перше, це організації, що працюють з мобільними групами населення: інозем_ки, внутрішньо переміщені особи, трудові мігрант_ки, біжен_ки та шукач_ки захисту, постраждалі від торгівлі людьми тощо. Також це організації, які репрезентують людей з певним досвідом міграції — такі як діаспора та українські спільноти за кордоном.  
  • Стан розвитку великою мірою пов’язаний з роком заснування організації: якщо організація заснована у 90-тих і досі працює, то вона має чітко визначені цілі та значну інституційну спроможність. Часто ОГС, з якими ми розмовляли, виникли у відповідь на певну кризову подію (Помаранчева революція, Революція Гідності). Також траплялися організації, які утворювали поступово, відповідно до того, як розвивалася проблема та її розуміння.
  • Ми намагалися зрозуміти, яким чином досліджувані організації вибудовують операційну та дослідницьку діяльність. Якщо узагальнити, то серед ОГС є такі: ті, які не бачать потреби в дослідженнях; не мають визначеної потреби, але вбачають у дослідженнях певні переваги і розуміють, що дослідження можуть бути корисними; мають чітко визначені потреби, але не мають спроможностей; мають недостатньо чітко визначені потреби та обмежені спроможності; мають чітко визначені потреби та високу внутрішню спроможність у проведенні досліджень.
  • Необхідно більше взаємодії та співпраці між організаціями громадянського суспільства та дослідницькими інститутами. Адже ОГС перебувають на передовій проблем різних груп мігрант_ок, а дослідни_ці та дослідницькі інституції можуть бути корисними у процесі розробки рішень для цих груп

Ліліана Філіпчук 

  • Покращення та активізація взаємодії пов’язані з подіями Майдану та війни, на думку наших інформант_ок. Це був час, коли багато організацій отримали поштовх зміцнитися інституційно, почали працювати більш професійно і розуміли, як саме вони можуть працювати разом. Утім, ОГС рідко утворюють міжсекторальні партнерські стосунки. До того ж, організації, які працюють в Україні, нечасто співпрацюють з партнерськими організаціями з інших країн. 
  • Переважно ОГС, з якими ми спілкувались, зазначили, що вони мають досвід налагодженої взаємодії з принаймні однією або декількома організаціями. Видається, співпраця є більш успішною у сферах, де активніше працюють міжнародні донори, і де питання знаходяться в межах однієї держави. Це організації, що працюють з ВПО та постраждалим від конфлікту населенням, біжен_ками, шукач_ками притулку, особами без громадянства та постраждалим від торгівлі людьми.
  • Існують різні форми взаємодії між ОГС, від найменшого до найбільш учасницького: обмін інформацією, обмін досвідом, “перенаправлення” до іншої організації, спільні інформаційні кампанії або акції прямої дії, спільна підготовка альтернативних звітів та інші спільні проєкти, підтримка організаційного розвитку інших організацій.
  • ОГС відрізняються стратегіями взаємодії з органами державної влади: взаємодія, спрямована на представництво інтересів бенефіціар_ок та адвокацію (шляхом співпраці з окремими народними депутатами, комітетами Верховної Ради, участі у робочих групах у міністерствах, участь у громадських консультаціях та спеціалізованих дорадчих органах); взаємодія, спрямована на розбудову спроможності органів влади (моніторинг роботи публічних службов_иць, консультації та тренінги); взаємодія, спрямована на підтримку зв’язків і стосунків (спільна організація культурних та просвітницьких заходів, представництво інтересів України, обмін інформацією).
  • Що є перешкодами для кращої взаємодії між ОГС? Деякі ОГС не бачать користі від співпраці з іншими організаціями. Іноді бракує інформації про інші організації та їхню діяльність. Інший виклик пов’язаний з питанням різниці світоглядів, деякими політичними та ідеологічними розбіжностями представни_ць організацій. Є запит на високий рівень професіоналізму партнерських організацій, особливо тих, хто займається правовою і соціальною підтримкою та інтеграцією вразливих груп — біжен_ок, шукач_ок притулку, осіб без громадянства та постраждалих від торгівлі людьми.
  • Перешкоди для кращої взаємодії ОГС з органами влади наступні: брак інституційної пам’яті і брак здатності вміло використовувати напрацювання своїх попередни_ць всередині державних органів; незалученість ключових осіб, які приймають рішення, до взаємодії з ОГС; відсутність довіри та прозорості у відносинах; антимігрантська політична риторика або брак інтересу до політики у сфері міграції та мобільності серед органів влади.

Оксана П’ятковська

  • У дослідженні ми зосередилися навколо декількох тематичних блоків: інтеграція опитаних активіст_ок (збереження національної ідентичності та інтеграція), активізм опитаних, їхніх організації, взаємодія з іншими ОГС, візія міграції як особистого досвіду та як соціального явища. Сьогодні ми презентуємо, хто саме, як і чому займаються громадською діяльністю і активізмом, які виклики перед ними постають, і у який спосіб активіст_ки взаємодіють з іншими. 
  • Здебільшого українські активіст_ки за кордоном — жінки, від 30 до 40 років, переважно об’єднані спільними цілями. Вони є достатньо добре фінансово забезпечені, адже таким чином вони можуть виділяти час для на громадську активність або жертвувати кошти. Події Євромайдану та війна відіграли ключову роль для початку або розвитку громадської активності опитаних. 

​Юрій Марусик

  • Ми виділили три типові сфери діяльності українських активіст_ок за кордоном: відстоювання інтересів україн_ок, які перебувають за кордоном; відстоювання інтересів України за кордоном; та підтримка України в межах її національних кордонів. За напрямком відстоювання інтересів україн_ок: правові консультації мігрант_ок, допомога із вивченням мови, організація шкіл та інституцій, які допомагають українським дітям зберігати українську мову і культуру. Відстоювання інтересів України за кордоном: надання інформації про Україну в країні перебування через експертну діяльність, намагання вплинути на органи влади в країні перебування, культурна дипломатія. Підтримка України в межах її національних кордонів: інформаційна та експертна підтримка реформ, збір коштів на армію, ветеран_ок та волонтер_ок, а також підтримка соціальних ініціатив та окремих житель_ок України.
  • Українські активіст_ки за кордоном організовуються спонтанно, але з часом зазвичай відбувається інституціоналізація активізму, тобто стабілізуються процедури рекрутингу та фандрейзингу. Активіст_ки зазначали про те, що їм часто не вистачає ресурсів, зокрема людських, для того, щоб реалізовувати все заплановане. Цілеспрямованого рекрутингу не відбувається, скоріше залучають людей до громадського активізму через знайомих та друзів за принципом “ви можете так, як ми”. Попри широкий спектр джерел залучення ресурсів, основні донори — найближчі люди активіст_ок. Якісь резонансні випадки у політичному чи економічному житті України призводить до нових сплесків фандрейзингу та активностей; це показує, що вони добре вловлюють те, що відбувається в Україні. 
  • Українські активіст_ки сприймають свій активізм як неоплачувану роботу, яка має тільки часткову зайнятість, тобто, скоріше, це волонтерство. Відтак, це зменшує кількість людей, які можуть витрачати свій час на активізм.

Лідія Кузьменко

  • Під спільнотою ми маємо на увазі людей, об’єднаних певною характеристикою — національністю, досвідом переміщення чи будь-чим іншим, що люди відчувають як об’єднавчий фактор. Ми співпрацюємо не лише з зареєстрованими організаціями, а також з ініціативними групами. Ми працюємо над розширенням можливостей спільнот, щоб вони могли знаходити довготривалі рішення та займатися адвокацією своїх прав. Також ми допомагаємо розвивати стосунки з органами місцевої влади у приймаючих громадах та з органами центральної влади там, де це необхідно. 

​Олена Турчин

  • Біжен_ок та шукач_ок захисту в Україні зовсім небагато — приблизно 5 тисяч людей. Основні країни походження: Російська Федерація, Сомалі, Сирія та країни Центральної Азії. Більшість громад, з якими ми працюємо, знаходяться в Києві, Одесі та на Закарпатті, оскільки це найпоширеніші місця проживання біжен_ок і шукач_ок захисту в Україні.
  • Як саме ми працюємо з такими спільнотами? Зазвичай спільноти є leader-driven, тому ми насамперед працюємо з лідер_ками, які можуть об’єднати навколо себе багатьох інших людей. Багато часу роботи зі спільнотами ми виділяємо на те, щоб ідентифікувати цих лідер_ок. Деякий час у нас зайняло, щоб зрозуміти, що робота зі спільнотами — це не проєкт і не активність, це процес. І це дуже тривалий процес, адже ми маємо із самого початку інвестувати багато часу, щоб зрозуміти проблеми спільноти, а також пам’ятати про них і час від часу повертатися до них, обговорювати ідеї та виклики. Ми робимо це до того часу, поки певн_а лідер_ка не ідентифікован_а, і вони готові розпочати цей проєкт.