Вимушена внутрішня міграція підіймає важливі питання до інституційної спроможності держави розв’язувати проблеми в даній сфері. Ми повинні розуміти, що вирішення цих проблем потрібен комплексний підхід, і зараз саме той час, коли ми маємо можливість переглянути підходи до нашої міграційної політики загалом. Невідповідність задекларованої політики у сфері міграції реальному стану речей є однією з причин теперішньої неспроможності влади адекватно реагувати на виклики, пов’язані з появою внутрішньо переміщених осіб.

Потрібно розуміти, що таке масивне переміщення робочої сили може мати різноманітні економічні наслідки – як позитивні, так і негативні. Проблема в тому, що в Україні ніхто раніше не займався дослідженням масової трудової міграції, а внутрішньо переміщені особи до того ж потребують відмінного підходу. Потрібно враховувати, що, на відміну від ситуації трудової міграції, приймаючий регіон не зможе зекономити кошти за рахунок витрат на освіту, соціальні виплати тощо. У випадку невдалої державної програми працевлаштування, затяжного економічного спаду, кризи та довгострокового безробіття внутрішньо переміщені особи не стануть своєрідним амортизатором і не покинуть місця проживання. Треба проаналізувати, як не допустити зниження заробітної плати при зростанні пропозиції, щоб уникнути посилення ворожості до ВПО з боку місцевого населення, та розробити методики оцінки потреб в робочій силі в різних регіонах України.

Також потрібно проаналізувати, які законодавчі вдосконалення необхідні для полегшення входження ВПО на нові ринки праці. Очевидно, що треба спростити адміністративні процедури, мінімізувати перелік документів, які вимагаються від працівника, надавати пільги роботодавцям, стимулювати укладення довгострокових контрактів, надавати додаткові соціальні гарантії членам сім’ї працюючих ВПО.

Зважаючи на специфіку регіону походження ВПО, більшість з них є міськими жителями з відповідною спеціалізацією, сферами зайнятості та рівнем доходів. Тому потрібно враховувати, що складно буде спонукати їх переселятися у сільську місцевість без державної програми, яка б передбачала надання житла, працевлаштування, зручного доступу до соціальних сервісів. Крім того, очевидно, що для успіху програми потрібна потужна медійна кампанія.

Інституційна відповідальність за імплементацію законодавства та впровадження державних програм повинна бути чітко розділена між усіма учасниками процесу: центральними та місцевими органами державної влади і органами місцевого самоврядування. Потрібно визначити орган, на який будуть покладені координаційні функції.

В Україні досі відсутнє цілісне бачення змісту та напрямків реалізації міграційної політики. Ефективна державна міграційна політика повинна бути складовою стратегії розвитку держави. Однак єдиний наразі наявний документ у цій сфері – Наказ Президента N 622/2011 ’’Про Концепцію державної міграційної політики’’ від 30 травня 2011 року – не охоплює соціально-економічну сфері.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

  • Переглянути Концепцію міграційної політики України у зв’язку з новими викликами вимушеної внутрішньої міграції, складною економічною ситуацією та змінами в структурі трудової міграції в Україні;

  • Чітко визначити ієрархію інституцій, залучених до формування та реалізації політики щодо ВПО. Визначити інституційну відповідальність за забезпечення потреб та реалізацію прав ВПО;

  • Надати обрахунки щодо потенційного впливу ВПО на ринок праці в середньостроковій та довгостроковій перспективі. Це потрібно як для повноцінного розуміння ситуації та перспектив її розвитку, як і для того, щоб подальше взаємодія з державними структурами в контексті розвитку ринку праці базувалася на реалістичних даних;

  • Забезпечити організаційний, інформаційно-аналітичний та науковий супровід державної політики щодо ВПО.

Рекомендацій Міжнародної науково-практичної конференції «ВИМУШЕНО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ В УКРАЇНІ:  РЕАЛІЇ ТА МОЖЛИВОСТІ»