Благоустрій по-київськи, або Хто і навіщо білить бордюри?

Поганий фізичний стан міської інфраструктури, незручність і непривітність міських публічних просторів у Києві ні для кого не є секретом. Щодня мешканці міста стикаються із розбитою бруківкою або проваленим асфальтом на тротуарах, затопленими пандусами на пішохідних переходах, відсутністю поручнів, рамп і освітлення в підземних переходах. Звичними стали брак лавок та смітників, несправність вуличного освітлення, відсутність цікавих місць для відпочинку і дозвілля, захаращеність вулиць і площ кіосками та торговими ятками, як і показова боротьба з ними.

Навіть якщо залишити в стороні масштабні процеси приватизації і комерціалізації, які спільними для всіх українських міст, київські вулиці, площі і парки чи не найбільше страждають саме від браку уваги до них з боку міських комунальних служб. А також – від застарілих, нерелевантних і непублічних підходів до їх дизайну і впорядкування. Причиною є те, що міські публічні простори фінансуються за залишковим принципом. Крім того, в уяві чиновників і міських комунальних служб, які їх адмініструють, актуальними залишаються функціональний підхід, аварійний ремонт і поверхова естетизація. Міський публічний простір чітко ділиться на транзитний, “рекреаційний” чи торгівельний – це або транспортна розв’язка з клумбою, або ринок біля метро, або дитячий майданчик чи алея для прогулянок в парку. Увага до дизайну міського простору, його зручності і привабливості приділяється часто на поверховому рівні, і в основному в центральних районах. Останнє – показова увага до благоустрою центру міста – заишається незмінним ще з дореволюційних часів.

Проблеми

Багатофункціональність, доступність і зручність публічного простору для всіх можливих категорій користувачів (дітей, молоді, людей з особливими потребами), що ще з кінця 1970-х стало аксіомою “нового урбанізму” на Заході, в Києві залишається омріяним ідеалом міських активістів. Однією із причин цього є те, що в системі існуючих офіційних уявлень про те, як мають виглядати та адмініструватися міські публічні простори, повністю відсутній елемент залучення міської громади до процесів прийняття рішень. Чи не єдиним дієвим механізмом хоч якось вказати на проблеми чи висловити свої побажання в цій сфері (без особливих гарантій) є служба звернень киян “1551”. Як із сумом констатують молоді архітектори, дослідники-урбаністи і просто небайдужі городяни, в українських містах замість учасницького урбанізму і дизайну міського середовища (де проектування публічного простору відбувається за принципом bottom-up – відштовхуючись від узагальнених інтересів та пропозицій його користувачів, що стають доступними після кількох раундів консультацій і досліджень) є благоустрій.

Номінально “благоустроєм” називається в українських нормативних документах будь-яка офіційно санкціонована діяльність із впорядкування міського простору. У структурі Київської міської адміністрації є спеціальний департамент, який цим займається, а також ціла низка підпорядкованих йому комунальних підприємств. Відповідно, всі зміни в просторі (розриття тротуару для ремонту комунікацій, організація паркінгу на газоні, видалення дерев чи встановлення кіосків) мають бути офіційно санкціонованими і погодженими, ця процедура називається “тимчасовим порушенням благоустрою” і вимагає довзолу. В ринкових умовах права на порушення благоустрою (дозволи), як і власне самі громадські простори українських міст стають економічними активами, якими міська влада може вільно оперувати. Вона надає їх в приватне користування систему дозволів і погоджень, а іноді їх банально захоплюють підприємці для ведення комерційної діяльності, з подальшим узаконюванням приватизації. Згадаймо практику “узаконювання” несанкціонованих кіосків, яку ніяк не можуть подолати, приватизацію скверів і тротуарів ресторанами або величезну кількість безкоштовних парковок “для клієнтів” на тротуарах у Києві.

Визначальною ж ознакою благоустрою як підходу до облаштування міського середовища в наших містах є його майже завжди репрезентативний характер. Це не реально необхідний для комфорту користувачів дизайн міського простору, а радше створення образу “гарного і впорядкованого” міського середовища за примітивно-естетичним принципом. Причому благоустрою підлягають в жодному разі не всі публічні простори, а лише ті, які знаходяться на видноті, у середмісті. Таким чином створюється демонстративне міське середовище, яке має мало спільного з реальними потребами чи очікуваннями його користувачів.

Ознаки і приклади

Характерними ознаками сучасного благоустрою в Києві є:

1. Зосередження лише на зовнішній, “естетичній” стороні публічних просторів, в першу чергу, на квіткових клумбах і декоративних елементах (“Київ – місто квітів”). Щороку у столиці масово створюють гарні квітники і клумби із сезонних рослин, які висаджують у вигляді гербів, написів, фігур, викладають орнаментів бруківкою. А ще створюють садово-паркові скульптури на основі квітників і клумб (особливо полюбляють таке робити у Печерському ландшафтному парку), встановлюють ковані арки, лавки і чавунні ліхтарі “під старовину”, “під модерн” тощо. При цьому в Києві, навіть у центральних парках в середині літа дуже важко знайти якісний зелений газон для відпочинку, що є неодмінним елементом комфортного середовища в прогресивних містах.

2. Велика любов до пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних ландшафтних об’єктів, якими заповнюються публічні простори. Часто вони створюються за кошти інвесторів і благодійників, але впорядковуються і утримуються за міський кошт. Часто інвестори з власної ініціативи нав’язують місту “подарунки”, причому це далеко не шедеври публічного мистецтва. Але як правило ініціатива йде від районної влади, окремих депутатів або наближених до розподілу бюджету людей (громадських організацій). Так, в 2014 році на встановлення пам’ятника “Визволителям Києва” біля кінотеатру “Жовтень” (з ініціативи районної Ради ветеранів ВВВ)  і благоустрій території навколо нього на Подільська РДА мала витратити 3 мільйони гривень.

3. Ігнорування функціонального та утилітарного виміру міського публічного простору (у  першу чергу йдеться про його доступність, універсальний дизайн); ігнорування якості і надійності об’єктів вуличної інфраструктури: вуличних меблів, покриття, освітлення, рекламних конструкцій, навігації тощо. Типові київські приклади: сходи замість пандусів у підземних чи наземних переходах, численні непотрібні пороги і бордюри, балюстради, відсутність понижень бордюру на пішохідних переходах. А також щорічне створення квітників на газонах у парках, які можна було б використовувати для відпочинку на траві, огорожа навколо газонів і тротуарів там, де це не виправдано захистом від автомобілів, і відсутність тротуарних стовпчиків там, де вони потрібні.

4. Ігнорування базових принципів створення комфортного мікрорельєфу і мікроклімату у місті. Так, газони та квітники у столиці часто розташовані вище за рівень тротуару, а трав’яний покрив на схилах пагорбів інтенсивно косять, через що ґрунт вимивається і перетворюється на грязюку на тротуарах і узбіччях. Ще одна біда Києва – відсутність/недосконалість дренажу і захисту від вимивання і вивітрювання ґрунту у вигляді газонів та кущів, через що столиця – надзвичайно запилене місто (достатньо влітку у вітряну погоду пройтися хвилин 10 широкою вулицею будь-де в Києві, щоб це відчути). Крім того, зелені насадження не захищені від коліс автомобілів, що паркуються на тротуарах і розвозять ґрунт.

5. Непублічність і непідзвітність громадянам.

Благоустрій здійснюють міські комунальні служби, які чітко виконують накази згори і посилаються на них, або користуються усталеними за довгу радянську історію принципами. Якось вплинути на їхню діяльність і вимагати, до прикладу, засіяти газон багаторічною травою, на якій можна буде відпочивати, замість створювати там клумби лише на літо, або добитися встановлення на тротуарі стовпчиків в місцях незаконної парковки практично неможливо. І це незважаючи на те, що діяльність цих служб фінансується винятково за рахунок податків.

6. Ну і так званий “ЖКГ-арт”, феномен, який ще більше ріднить всі пост-радянські міста. Клумби та “лебеді” з використаних покришок, “поросята” із п’ятилітрових пляшок, гриби із пеньків однаково прикрашають міста від Архангельська до Севастополя. Невідомо, чи ці ініціативи походять від комунальників, чи від місцевих мешканців, які прагнуть прикрасити власні подвір’я, але вони однаково добре сприймаються і тими, і тими.

Символом живучості традиційних уявлень про благоустрій в Києві можна назвати Європейську площу. Це транспортна розв’язка без пішохідної зони, з квітковою клумбою в центрі і незрозумілою конструкцією із прапорами і великим футбольним м’ячем (очевидно, для підкреслення “європейськості” і “футбольності” столиці під час Євро 2012). З радянського часу тут змінилося хіба що ідеологічне послання в центрі площі (30 років назад там ще була візуальна пропаганда). Окрім цього, універсальним символом благоустрою є побілка бордюрів щовесни.

Відповідальні

Основних комунальних “гравців”, що відповідальні за менеджмент міського публічного простору, дуже багато, а коло їхніх повноважень – дуже широке. В першу чергу це шляхово-експлуатаційні управління (районні КП ШЕУ) – найбільші “ударники” київських вулиць. Вони відповідальні за стан тротуарів, їх поточний ремонт, наявність/відсутність пандусів і безбар’єрного простору, тротуарні стовпчики, паркани, пішохідні переходи, стан зупинок громадського транспорту, наявність смітників, видалення рекламного сміття і т.д.

Департамент містобудування і архітектури КМДА займається загальним проектуванням і дизайном міських публічних просторів, вулиць, парків, набережних, розташуванням кіосків та інших комерційних тимчасових споруд, дотриманням естетичного вигляду вулиць, довгостроковими планувальними проектами, кадастровими і землевпорядними питаннями тощо.

Департамент міського благоустрою і збереження міського природного середовища КМДА відповідає за загальне проектування та управління, в т.ч. керівництво низкою комунальних підприємств. Також це відомство здійснює контроль і “сприяє розвитку та поліпшенню стану благоустрою міста”; притягає винних до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою і т.д.

Департамент транспортної інфраструктури займається проектуванням та реконструкцією вулиць, доріг, об’єктів транспортної та пішохідної інфраструктури.

КП “Київблагоустрій” (підпорядковується Департаменту благоустрою) відповідає за підготовку документів, надання дозволів та ордерів на будь-які види робіт, пов’язані із порушенням благоустрою, в тому числі земельні роботи, встановлення тимчасових споруд і МАФів; моніторинг, демонтаж та ліквідацію незаконних МАФів; експертний нагляд за станом споруд, контроль якості робіт з благоустрою тощо.

На КО “Київзеленбуд” (підпорядковуються Департаменту благоустрою) покладено утримання, прибирання, відновлення, видалення всіх газонів, парків, клумб, кущів, дерев; утримання паркової інфраструктури, в т.ч. доріжок і вуличних меблів. У кожному районі міста є свій орган з утримання зелених насаджень (районні КП УЗН), який підпорядковується центральному.

КП “Київський метрополітен” (Департамент транспорту) – відповідальні за стан наземних павільйонів метро і підземних переходів, зокрема за торгівлю в них, а також за санітарний стан і вигляд ділянок навколо виходів з метро радіусом 20 метрів.

КП “Київпастранс” (Департамент транспорту) – все, що стосується наземного пасажирського транспорту, розташування зупинок, розкладу руху іт.д.

КП “Київтранспарксервіс” – відповідальне за експлуатацію паркувальних майданчиків у Києві. Зокрема, до повноважень цієї структури входить ліквідація несанкціонованих і стихійних парковок, більша частина яких розташовується в пішохідних зонах і на тротуарах.

КП “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд” – проектує та будує транспортні розв’язки, магістралі, виступає виконавцем реконструкції майже всіх вулиць та доріг і відповідає в тому числі і за пішохідну і велосипедну інфраструктуру.

КП “Плесо” – відповідальне за зовнішній благоустрій, санітарний стан та експлуатацію міських водойм і земель водного фонду.

КК “Київавтодор” – виконання робіт з утримання, ремонту, реконструкції та будівництва вулиць, доріг, тротуарів та інших елементів транспортної інфраструктури.

Управління реклами – дозвільна і регулятивна діяльності у цій сфері. Серед повноважень цього управління – “координація заходів щодо впорядкування рекламної діяльності в галузі реклами та впровадження системного підходу до формування високоякісного зовнішнього дизайну Києва” (дуже актуально для Києва, чи не так?)

КП “Київреклама” – контроль та облік зовнішньої реклами в місті, укладання договорів з орендарями площ під рекламоносії, демонтаж незаконних носіїв і санкції порушникам законодавства у сфері реклами.

Але не тільки комунальні структури відповідальні за благоустрій у Києві. Насправді чи не кожен заклад харчування чи надання інших послуг у місті є балансоутримувачем певного громадського простору (наприклад частини тротуару чи газону перед своїм фасадом), а отже і відповідальним за його благоустрій. Але приватний менеджмент публічного простору в Києві і їх (часто руйнівна) діяльність не є предметом цієї статті.

Бюджети і видатки

Усі ці підприємства та установи керуються українським законодавством (зокрема Законами України “Про благоустрій населених пунктів”, “Про столицю України – місто-герой Київ”, “Про місцеве самоврядування в Україні”) та відповідними розпорядженням КМДА, зокрема, нині чинними “Правилами благоустрою” столиці. Фінансуються вони за кошти міського бюджету. 2014 року на благоустрій у міському бюджеті передбачено майже 442 мільйони гривень, що становить близько 2% міського бюджету. Ці кошти нерівномірно розподілено між різними виконавцями:

Але на цьому прозорість бюджету закінчується. Чинне законодавство в принципі дозволяє прослідкувати використання всіх цих коштів – за умови, що зацікавлена особа набереться терпіння і часу для пошуку інформації у малозрозумілих бюджетних таблицях або запитами на отримання публічної інформації. Звісно, потроху, за півроку дуже цікавий витягне з районного ШЕУ чи якогось КП дані про їхні тендери та фінансову звітність. Але сам процес визначення пріоритетів і розподілу видатків на благоустрій, як і цільові використання бюджетних коштів залишається непублічним і проходить повністю поза участю (а часто і поза інтересами) громади. Неможливий в нинішній ситуації і громадський контроль доцільності використання бюджетних коштів на благоустрій – бо планування міського бюджету в цілому також відбувається непублічно. Це в свою чергу пов’язано із відсутністю закріплених законом механізмів місцевого самоврядування та й власне територіальних громад зі своїми власними бюджетами.

Яким чином визначаються пріоритети та обираються об’єкти благоустрою? Чому одні міські простори роками страждають від недофінансування, а інші ремонтуються щорічно і на них завжди звернена увага комунальних служб? В рамках офіційної політики благоустрою і розподілу бюджетних видатків зрозуміти це неможливо, необхідно аналізувати більш глибинні зв’язки між окремими сферами міського розвитку і приватними інтересами економічних еліт, представлених в міській владі. Власникам дорогої нерухомості в центрі міста і девелоперам, які інвестують у розвиток земельних ділянок вигідно, щоб місто із року в рік інвестувало в благоустрій саме центральних публічних просторів, величезну символічну значимість і безпосередню зручність яких для киян вони вміло використовують.

Наразі ж долучитися киянину до обговорення майбутніх бюджетних видатків на благоустрій (и тим більше взяти участь у їх затвердженні) практично неможливо. Хоча окрім звернень до контактної служби “1551” (яка працює фактично як прийом скарг), кияни можуть також надати свої пропозиції щодо використання бюджетних коштів на благоустрій… до 18 квітня кожного року, або обговорити використання бюджетних коштів за минулий рік у форматі електронної консультації. Але знову-таки, за наявної ситуації з бюджетною прозорістю і доступу громадян до формування міського бюджету поки що малоймовірно, що набереться критична маса обізнаних із бюджетним процесом людей, які будуть здатні лобіювати суспільні проекти упорядкування міського простору.

У цій ситуації комунальні підприємства і установи діють за усталеними принципами (поверхова естетизація, брак уваги до зручності і комфорту) і керуються наявними нормативними документами, в яких ніде не сказано про залучення громадян до планування публічних просторів і міського благоустрою. Відсутність прозорості і участі громадян, природно, відкриває широкі можливості для корупції. Результати цього, як правило, проявляються у появі дорогих, часто невиправданих проектів реконструкції публічних просторів, нового будівництва і т.п. які не тільки не відповідають інтересами мешканців, а часто і суперечать їм. Один із найбільш показових прикладів останнього часу – це офіційний проект реконструкції парку “Оболонь” (урочища “Наталка”) від Оболонської РДА, проти недолугості, неекологічності і надмірності якого повстали активні мешканці району. Вони вимагають більш сучасного, багатофункціонального, і в той же час менш пафосного і дорогого парку, без чавунних скульптур, широких брукованих алей, парковок, масової вирубки дерев, нового будівництва і фонтанів.

Чи є якісь виходи з цієї ситуації? Можна впевнено сказати, що точкова боротьба за відповідальне ставлення до міських публічних просторів та врахування потреб їх користувачів не має перспектив. Адже реальні виконавці робіт (всі ці перелічені комунальні підприємства і підрозділи КМДА), яких іноді можна тиском громади змусити, приміром, відгородити пішохідну зону на Арсенальній площі або занизити пандус десь на пішохідному переході, часто не розуміють доцільності цих робіт, інакше все робилося б одразу і в повному обсязі. Приватні балансоутримувачі міських публічних просторів ще менше зацікавлені у задоволенні потреб і вимог міської громади, адже вони часто неспівмірні з бажанням отримати швидкий прибуток від комерційного використання міського простору. Якщо у підприємця є легальна чи напівлегальна можливість розмістити літній ресторан у привабливому міському сквері в середмісті – він це обов’язково зробить. Змінити цей стан справ можливо лише з переходом до справжнього учасницького містобудування. Зокрема до законодавчого запровадження механізмів прозорого, учасницького розподілу бюджетних видатків на благоустрій і повного доступу до бази міської нерухомості. Але такий підхід має відповідно передбачати повну прозорість бюджетного і містобудівного планування і постійні консультації влади з міськими громадами.

Джерело