Дев’ять місяців повномасштабнoї війни в Україні: думки, переживання, дії

Повномасштабна війна Росії проти України стала великим суспільним потрясінням. Війна впливає на емоційний стан, побут і повсякдення, громадську думку, міжлюдські стосунки, соціально-економічне становище, зайнятість, громадську активність. Масштаб цих змін є безпрецедентним як для України, так і для Європи у перспективі десятиліть. Водночас ці зміни впливатимуть на майбутнє суспільних інститутів у повоєнній Україні та її подальший розвиток загалом. Фіксування й осмислення цих змін дає можливість отримати дані як для подальших досліджень українського суспільства після війни, так і для планування трансформаційних змін.

Як команда соціальних дослідни_ць та аналітик_инь, з перших тижнів повномасштабної війни ми продовжуємо вивчати й аналізувати вплив війни на українське суспільство. У березні ми провели перше дослідження, щоб зафіксувати думки, переживання і дії людей в Україні у перші два тижні після 24 лютого. Аби зафіксувати динаміку змін в емоційних станах, прийнятті рішень і пристосуванні побуту до умов війни, надалі щотри місяці ми проводили наступні хвилі дослідження. Отож у травні було проведено другу хвилю, присвячену першим трьом місяцям повномасштабної війни; у серпні — третю хвилю, присвячену шести місяцям повномасштабної війни. У листопаді 2022 року ми провели четверту хвилю, аби зафіксувати вплив подальшого розгортання подій і зумовлені цим зміни. Результати її аналізу представлені у цьому звіті.

Методологія

Метою дослідження було зафіксувати (процесуально — безпосередньо під час розгортання подій, а не ретроспективно), описати й узагальнити досвіди переживання війни в Україні, а також тенденції зміни переживань у часі.

Предмет дослідження — досвіди переживання війни українським суспільством.

Для цілей цього дослідження ми відносимо до українського суспільства всіх, хто ідентифікує себе з ним. Ми не виключаємо з цієї сукупності людей, які не мають українського громадянства; людей, які певний час не живуть в Україні, але ідентифікують себе з Україною й українським суспільством. Ми не обмежуємо об’єкт дослідження лише цивільним населенням, включаючи також комбатант_ок, однак припускаємо, що представленість останніх у вибірці є обмеженою.

Фокусом дослідження є етап російсько-української війни, відомий як «повномасштабна війна», що розпочався 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Попри те, що війна розпочалася ще у 2014 році, масштаб її впливу на українське суспільство суттєво змінився і зріс внаслідок повномасштабного вторгнення, що і стало поштовхом до початку роботи над цим дослідженням.

Дослідження є розвідувальним, тобто має на меті передусім опис дійсності, а не пошук зв’язків і пояснення причин. Оскільки метою дослідження є ідентифікація можливих тенденцій переживань, а не їх кількісна оцінка, ми, як і у попередніх хвилях, обрали якісницький підхід. Це дозволило зробити схоже за методологією дослідження та мати можливість зіставляти отримані результати. 

Для збору даних ми використовували опитувальник для самозаповнення, оформлений у Google Forms. Як показали попередні хвилі дослідження, такий варіант є простим і зручним для респондент_ок, оскільки не має часових обмежень, передбачає можливість необов’язкових відповідей та переривання проходження опитування в будь-який момент. Інформація про дослідження та посилання на форму для заповнення поширювалася на сторінках Cedos у соціальних мережах, зокрема через таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos, через імейл-розсилку Cedos, на особистих сторінках залучених дослідни_ць і в особистій комунікації. 

Оскільки це дослідження досвідів переживання повномасштабної війни українським суспільством є четвертим подібним дослідженням, ми називаємо його «четвертою хвилею». Попри це, опитувальник лише частково повторював попередні, адже у листопаді ситуація в Україні змінилася порівняно з серпнем («третя хвиля»), травнем («друга хвиля») і березнем («перша хвиля»). Наприклад, на дев’ятому місяці повномасштабної війни повторне опитування про досвіди переїздів видалося нам менш актуальним, тоді як значно загострилися питання про підготовку до зими та пошук роботи. З огляду на це ми адаптували опитувальник і зосередилися на питаннях, які стали більш важливими, зважаючи на розвиток і зміни досвідів переживання війни з часом. А проте, деякі питання залишилися у такому ж або дещо модифікованому вигляді для збереження тяглості.

Опитувальник містив питання, які співвідносяться з п’ятьма вимірами, що стосуються різних сфер життя людини, через які ми розглядаємо досвіди переживання війни в межах цього дослідження: 

• тілесний вимір: питання про повсякдення та побут;
• психологічний вимір: питання про емоційні переживання;
• соціальний вимір: питання про спілкування з сусід_ками;
• економічний вимір: питання про підготовку до зими, фінансові труднощі, роботу, основні зміни та турботи;
• публічний вимір: питання про єдність українського суспільства, відчуття відмінностей та участь у житті громади.

Крім цього, в опитувальнику були прикінцеві питання для визначення соціально-демографічних характеристик респондент_ок. 

На початку опитувальника містилося роз’яснення щодо мети дослідження та конфіденційності зібраної інформації, а також попередження про те, що він передбачає запитання щодо чутливих тем. Крім того, до складу опитувальника входить інформація про сервіси та платформи безкоштовної психологічної допомоги та посилання на них. Більшість питань передбачала відкриті відповіді, тож респондент_ки не були обмежені наперед заданими варіантами. Таким чином, ми намагалися спонукати респондент_ок описувати власний досвід, мотивації та переживання й надавати більш розгорнуті відповіді. 

Перед початком опитування ми провели пре-тест розробленого інструментарію. Пре-тест проводився серед кола знайомих учасни_ць дослідницької команди. Основним завданням пре-тесту було з’ясувати, чи зрозумілими є формулювання питань, чи викликає формулювання питань і заповнення опитувальника психологічний дискомфорт, а також перевірити, скільки часу в середньому займає заповнення опитувальника. 

Опитування було проведене протягом 7–27 листопада 2022 року. За цей час в опитуванні взяли участь 352 респондент_ки.

Обмеження дослідження

Проводячи це дослідження, ми стикнулися з низкою викликів щодо дослідницької методології та етики. Обрані шляхи реагування на ці виклики визначили обмеження проведеного дослідження.

• Вибірка дослідження не є репрезентативною для населення України. Розподіл соціально-демографічних характеристик (як-от стать, вік, матеріальний стан, розмір населеного пункту та регіон проживання тощо) серед опитаних не відображає розподілу цих ознак серед усього населення України. З огляду на це результати опитування не можна поширювати на все населення. У звітах за результатами дослідження ми описуємо досвіди переживання, які реально існують, та які нам вдалося зафіксувати. Водночас цей опис досвідів не є вичерпним. Обрана методологія не дозволяє нам робити висновків про поширеність цих досвідів. Хоча ми наводимо деякі спостереження щодо можливих тенденцій у тому, як різняться відповіді людей, що належать до різних соціальних груп; проте вони не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями, що потребують подальших досліджень.
• Обрані нами методи збору даних і розповсюдження опитувальника могли вплинути на непредставленість у вибірці людей, які в період проведення опитування не мали доступу до мережі Інтернет, а також тих, хто не володіє навичками користування платформою Google Forms.
• Зважаючи на безпекові ризики, брак вільного часу та можливий брак доступу до інтернету й технічних засобів, у вибірці дослідження могли бути недопредставленими люди, які перебували на окупованих територіях, у зонах бойових дій, інтенсивних обстрілів чи близько до них, а також комбатант_ки. Люди, які належать до перерахованих категорій, присутні у вибірці, однак, зважаючи на безпекові ризики, опитувальник не містив питань, на меті яких могла б бути ідентифікація таких респондент_ок. З огляду на це, ми також не можемо оцінити їхню частку у вибірці чи порівняти їхні відповіді з результатами інших респондент_ок.
• Порівняно з першою хвилею дослідження, у четвертій хвилі ми змогли зібрати досвіди меншої кількості людей, тож динаміка заповнення опитувальника була нижчою. Ми пов’язуємо це зі станом загальної втоми респондент_ок і тим фактом, що, порівняно з першим тижнем березня, заклики взяти участь у різноманітних дослідженнях впливу війни стали більш звичними та викликали менше зацікавлення. Водночас кількість респондент_ок, які взяли участь у другій, третій та четвертій хвилях дослідження, була майже однаковою: 335, 320 та 352 респондент_ок відповідно. Аби отримати більше заповнень анкети, у цих трьох хвилях ми застосовували таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos, призначену для тих, хто вподобав сторінку, та їхніх друзів. Така цільова аудиторія платного поширення покликана наблизити вибірку до тієї, яка була сформована у першій хвилі завдяки органічному поширенню (без реклами).
• Беручи до уваги досвіди попередніх хвиль опитування, ми вдалися до низки кроків, аби забезпечити більшу представленість серед опитаних соціальних груп, що були недопредставленими раніше (чоловіки, люди старшого віку, люди з низькими доходами). Для цього в анкеті ми розмістили прохання до респондент_ок за можливості попросити знайому чи близьку людину старшого віку взяти участь в опитуванні. Крім цього, ми застосовували таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos з посиланням на опитувальник і закликом поділитися своїм досвідом, призначену для цільових груп (чоловіків і жінок різного віку, чоловіків і жінок старшого віку, чоловіків різного віку).
• Попри те, що ми поширювали анкету тими ж самими каналами комунікації, а також надсилали посилання на неї учасни_цям попередніх хвиль дослідження, які погодилися взяти участь у наступних і залишили свої контактні дані, вибірки різних хвиль не є однаковими. Не є ідентичними також анкети, хоча вони й містять низку схожих або аналогічних запитань. Зважаючи на це, можливості порівняння різних хвиль дослідження є обмеженими. Ми порівнюємо там, де це актуально і доречно. Втім, такі порівняння не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями про можливі тенденції, що потребують подальших досліджень.
• Самозаповнення респондент_ками опитувальника зі значною кількістю відкритих відповідей передбачає метод фіксації власного досвіду та переживань через письмо. Обмеженням або наслідком вибору цього методу є те, що фіксація своїх переживань на письмі неуникно сприяє більшій наративізації оповіді та спонукає раціоналізувати пережите, що було враховано при аналізі даних. 
• Включеність дослідни_ць, тобто те, що вони тією чи іншою мірою переживають досвід повномасштабної війни та вимушеного переселення, може бути як перевагою, так і обмеженням дослідження. З одного боку, це могло спонукати до більшої рефлексивності та чутливості щодо отриманих даних внаслідок їхнього співставлення з особистими переживаннями. З іншого боку, це могло задавати наперед певні аналітичні матриці, які впливатимуть на інтерпретацію отриманих даних. Задля уникнення когнітивного або досвідового викривлення, робота з отриманими даними розподілена між дослідни_цями як на етапі аналізу та інтерпретації, так і на етапі взаємного редагування.

Це дослідження не є всеохопним. Його результати фіксують різноманіття досвідів переживання війни та їх модифікації на певному проміжку часу, але не можуть бути екстрапольовані на все населення України та весь період війни, адже множинність досвідів її переживання є більшою й багатограннішою. Вони потребують багатьох подальших досліджень, а саме: від репрезентативних на національному рівні до сфокусованих на окремих темах і соціальних групах.

Висновки

На основі проведеного опитування можемо дійти таких висновків щодо досвідів і переживань в українському суспільстві в листопаді 2022 року.

Інформант_ки відчували невизначеність щодо тривалості війни. З відповідей можна виокремити тенденцію до звикання до думки, що війна продовжується і водночас триватиме довго. У листопаді 2022 року респондент_ок найбільше турбували речі, які були прямо пов’язані з війною: масовані ракетні обстріли, відключення електроенергії, світла, води та опалення, ймовірність повторного наступу з Білорусі. Окрім цього, як і в попередній хвилі дослідження, опитаних турбувала безпека своя та близьких, стан здоров’я, фінансовий стан та робота, а також економічна ситуація в Україні.

Серед найважливіших подій учасни_ці дослідження виокремлювали масовані обстріли ракетами й дронами. Це також впливало на повсякденне життя й побут через відключення електроенергії, води або тепла, що зумовило необхідність перелаштовувати рутини й графіки. Респондент_ки готувалися до зими та можливої відсутності опалення. Люди, які мали достатньо фінансових ресурсів, купували прилади для забезпечення автономного електроживлення. Люди з меншим доходом купували одяг та робили запаси їжі. Частина людей мали труднощі з відпочинком. Вони не могли абстрагуватися від думок про війну, були перевантажені роботою та мали проблеми зі сном. 

Для учасни_ць дослідження війна змінила динаміку планування й посилила їхню адаптивність щодо планування майбутнього. Основною тенденцією стала відсутність довгострокового планування. На можливість планувати впливали фінансовий стан, безпекова ситуація, відключення електроенергії. Горизонт планування для багатьох опитаних становив від декількох днів до декількох місяців. У перші дні після повномасштабного вторгнення більшість опитаних зазначила, що не планує своє майбутнє взагалі. Вже у травні, за результатами другої хвилі опитування, респондент_ки відзначали, що мають плани на один або декілька днів. Попри те, що станом на листопад 2022 року значна частина опитаних все ще не могла будувати планів на віддалене майбутнє, деякі зазначали, що в їхнє життя починали повертатися елементи середньострокового планування та певна стабільність. Як результат, планування респондент_ок переважно було короткостроковим — водночас частина з них відчувала тривогу щодо довгострокового планування.

Фінансові труднощі, спричинені інфляцією, втратою роботи або доходу, змушували респондент_ок обмежувати свої витрати, витрачати заощадження, брати кредити та накопичувати борги. Частині опитаних не вистачало коштів навіть на базові споживчі товари, медичні послуги та ліки. Суттєвою проблемою для багатьох ставала оплата комунальних послуг та оренди. В таких умовах особливо складними для опитаних були додаткові витрати, пов’язані з вимушеним переміщенням, підготовкою до зими, необхідністю облаштувати свій побут в умовах нерегулярного електропостачання. Окрім того, значну частину респондент_ок непокоїло те, що через погіршення їхнього фінансового становища, вони більше не могли донатити на потреби військових або волонтерських організацій такі ж суми, як раніше, або ж більше не могли робити таких пожертв взагалі.

Ті респондент_ки, які від початку війни втратили роботу або ж доходи від самозайнятості, стикалися з низкою складнощів у пошуку нової роботи. З відповідей опитаних ми побачили, що зниження кількості вакансій та збільшення конкуренції за них через негативний вплив війни на економіку та зростання безробіття — призвели до певного погіршення пропонованих умов та оплати праці. Окрім того, опитані стикалися з тими проблемами, які існували й до війни, проте війна їх загострила. Передусім через те, що сама необхідність пошуку роботи в складних економічних умовах постала як проблема, що потребує невідкладного вирішення. Йшлося про такі труднощі, як дискримінація на ринку праці — за віком, наявністю інвалідності чи проблемами зі здоров’ям, за статусом ВПО, а також браком необхідної кваліфікації й навичок для перекваліфікації, за розміром населеного пункту, де на момент опитування прожива_ла респондент_ка.

На відміну від попередньої хвилі дослідження, у якій ми виокремили фонові напругу та тривогу як ключові емоції, у цій хвилі опитані найчастіше ділилися відчуттям хронічного стресу, перманентної втоми й апатії. Це також проявлялося у відповідях щодо пошуку роботи, спілкування з іншими людьми та залучення до життя громади й волонтерства: частина респондент_ок зазначала, що перепоною для них стали саме втома, вигорання і пов’язані з ними зниження продуктивності та концентрації уваги.

Складнощі з тим, щоб відпочити та відчути себе відпочилими, про які говорили опитані, також свідчать про те, що втома та стрес для багатьох стали хронічними.

Іншою розповсюдженою реакцією на тривале переживання інтенсивних емоцій поруч зі втомою й апатією була емоційна нестабільність, водночас виразною була й тенденція до складнощів із контролем гніву та підвищенням дратівливості. Поза тим, серед інших емоцій, якими респондент_ки ділилися в листопаді, домінували емоції негативного спектру: страх, тривога, безвихідь і самотність. Приводами для радості були переважно лише успіхи української армії та відчуття гордості за своє суспільство, народ, переживання певної єдності з іншими.

Війна вплинула на спілкування з сусід_ками. Серед опитаних, які відзначали зміни в цьому спілкуванні, більшість звертала увагу на позитивні аспекти, зокрема на підвищення згуртованості та поліпшення сусідського спілкування. Можна виокремити різні рівні та глибину змін. Серед іншого, частина опитаних помічала те, що їхнє спілкування з сусід_ками змінилося поверхнево, до прикладу, вони лише почали вітатися частіше. Інші ж, навпаки, зазначали, що за час повномасштабної війни отримали досвід взаємодопомоги, кооперації та спільної дії з сусід_ками. Деякі навіть наголосили, що така уважність одних до інших у їхніх містах переросла в організовані рухи сусідської взаємодопомоги.

Пояснюючи, що для них означає єдність, респондент_ки найчастіше згадували об’єднання проти Росії та боротьбу з нею. Іншими проявами єдності, на думку опитаних, стало збільшення волонтерського руху, а також фізичної, фінансової та емоційної допомоги тим, хто цього потребували, спільне проживання досвідів війни та посилення розуміння належності до українського суспільства. Водночас були й респондент_ки, які зазначали, що єдність більше проявлялася на початку війни, а на момент останнього опитування вона зменшилась, а також висловлювали занепокоєння щодо того, що після закінчення війни єдність може ослабнути. 

Говорячи про те, які відмінності в суспільстві могли загостритися від початку повномасштабної війни, респондент_ки найчастіше згадували відмінності, що пов’язані з майновим станом людей, наявністю безпосереднього досвіду зіткнення з війною, а також із політичними поглядами, що стосуються ставлення до війни, Росії та «російського». Окрім цього, в контексті відмінностей, відчуття яких загострилося, респондент_ки говорили про мову, етичні цінності та освіту, а також про різницю в тому, чи бере людина участь у війні активно (у лавах ЗСУ, як волонтер_ка тощо), чи все ж зберігає роль радше «пасивного спостерігача» і живе «своїм» життям.

Частина учасни_ць дослідження зазначала, що вже бере участь у житті громади або свого населеного пункту, займаючись волонтерством або допомогою тим, хто цього потребує. Ті ж, що бажали б якимось чином долучатися до життя громади надалі, зазначали, що хотіли б це робити у різний спосіб: займатися волонтерством, долучатися до громадських організацій, соціальних ініціатив або проєктів, брати більш активну громадянську участь та впливати на ухвалення рішень, а також займатися благоустроєм. Деякі опитані не хотіли або не були готові активно долучатися до життя громади.