Вступ

Захист гідності та забезпечення права на гідне життя для кожної людини були одними з ключових вимог Революції Гідності, що відбулася в Україні у 2013–2014 роках. Після перемоги цього суспільного руху країна пришвидшила реформи та європейську інтеграцію, а Росія розпочала проти України війну, намагаючись протидіяти цим процесам.

Для координації міжнародної підтримки реформ із 2017 року Уряд України з партнерами почав проводити щорічні Міжнародні конференції з питань реформ в Україні (Ukraine Reform Conference). Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році ці заходи продовжили збиратися щороку уже як Конференції з питань відновлення України (Ukraine Recovery Conference). Масштабні руйнування і негативний вплив війни доповнили порядок денний щодо реформ публічних політик питаннями відбудови фізичної інфраструктури, зруйнованої бойовими діями.

Під час першої конференції з відновлення у Швейцарії 4–5 липня 2022 року країни-учасниці ухвалили підсумковий документ під назвою «Декларація Лугано». Він визначив сім керівних принципів процесу відновлення України. Одним із них названо гендерну рівність та інклюзію. Детальний опис цього принципу має таке формулювання:

Процес відновлення має бути інклюзивним і забезпечувати ґендерну рівність і повагу до прав людини, включно з її економічними, соціальними та культурними правами. Відновлення має принести користь кожному, і ніхто із членів суспільства не повинен залишитися осторонь. Потрібно зменшити нерівність.

Українська урядова інструкція визначає гендерно чутливий підхід як «урахування специфічних соціальних, культурних, економічних, політичних та інших характеристик умов життя та потреб жінок і чоловіків». Ми виходимо з того, що гендерно чутливий підхід передбачає врахування потреб та інтересів всіх соціальних груп, а не лише тих, що мають найбільше доступу до влади і ресурсів. Чоловіки з доходами, вищими за середні, історично були найбільш привілейованою групою в суспільстві, яка найчастіше брала участь у прийнятті рішень. Зважаючи на це, особистий життєвий досвід представників саме цієї групи мав найбільше впливу на рішення, а також сприймався як варіант за замовчуванням, приклад звичайної людини.

Гендерно чутливий підхід полягає в ідентифікації та врахуванні різних досвідів різних соціальних груп, які можуть бути відмінними. Йдеться не лише про соціальні групи, відмінні за статтю, а й за віком, матеріальним становищем, походженням, сексуальною орієнтацією, станом здоров’я, наявністю інвалідності та іншими ознаками, а також їх сукупністю. Залежно від ознаки кожна людина може належати як до категорій, досвіди яких частіше враховувалися, так і до тих, на які традиційно звертали менше уваги. Більше того, впродовж життя залежно від різних, часом непередбачуваних подій кожна людина може змінювати свій соціальний статус. Врахування різних комбінацій привілейованості та дискримінованості, які утворюються внаслідок перетинів багатьох групових та індивідуальних ідентичностей, є основою інтерсекційності, що є частиною гендерно чутливого підходу.

Хлопці підліткового віку з незаможних домогосподарств; одинокі матері, партнери яких загинули на війні; гомосексуальні чоловіки віком понад 60 років; жінки з інвалідністю, які живуть у сільській місцевості, — для кожної з цих (та інших) соціальних груп можуть бути актуальними різні проблеми та питання публічної політики. Через наявні обмеження не всі з них можливо вирішити одночасно; понад те, інколи інтереси різних соціальних груп можуть вступати у протиріччя. Гендерно чутливий підхід передбачає звернення особливої уваги та пріоритезацію потреб менш привілейованих соціальних груп, які історично менше враховувалися при прийнятті рішень.

Застосування гендерно чутливого підходу у процесі відновлення може наблизити гендерну рівність та інклюзію в українському суспільстві, зокрема й на місцевому рівні. Врахування потреб різних соціальних груп є важливим кроком, необхідним для практичного втілення принципу «не залишити нікого осторонь» і досягнення соціальної справедливості.

Повноцінне відновлення і відбудова України не є можливими без перемоги та встановлення сталого і справедливого миру. При цьому процес відновлення вже розпочався і триває. У пошкоджених будівлях відновлюють дахи і вікна, евакуйовані університети продовжують навчання, вимушено переміщені люди знаходять житло і роботу, відкриваються нові установи і підприємства, країна продовжує працювати. Втім, крім прямого завдання шкоди, війна також посилила виклики, які і раніше стояли перед державою та громадами, зокрема й брак персоналу та коштів, складність пріоритезації сталих і системних рішень перед дешевими і швидкими, недовіру і недостатню спроможність. Зважаючи на це, ми виходимо з того, що відновлення є довготривалим і комплексним процесом, який нерозривно пов’язаний із загальним розвитком країни, реформами та європейською інтеграцією. Він потребує не лише компенсації чи відбудови того, що було зруйновано і втрачено, а й системного оновлення, адаптації країни до нових умов, можливостей і викликів.

Цей документ підготовлений до Конференції з питань відновлення України 2024 року в Берліні, аби запропонувати рекомендації щодо втілення принципу гендерної рівності та інклюзії у процесах відновлення і розвитку на місцевому рівні. Він розглядає як публічні політики, так і конкретні практичні рішення у шести сферах: урядування, бюджетування, безпека, соціальний захист, мобільність і дозвілля. Ці сфери були обрані зважаючи на те, що урядування і бюджетування є ключовими для втілення будь-якої публічної політики, безпека і соціальний захист набули особливої актуальності внаслідок війни, а мобільність і дозвілля є основою поля відповідальності місцевих органів влади. При цьому контексти та рішення для цих сфер у деяких випадках настільки взаємопов’язані, що межі між ними є радше умовними.

У рамках підготовки документа було проаналізовано наявну літературу і попередні напрацювання, а також проведено 10 експертних інтерв’ю з фахів_чинями, які працюють у 6 розглянутих сферах на національному та місцевому рівнях. Для кожної зі сфер запропоновано огляд контексту з прикладами, рекомендації щодо практичних рішень у коротко- і довгостроковій перспективі, а також посилання на матеріали для детальнішого ознайомлення з темою. Пропоновані рекомендації будуть корисними для громад, які різною мірою постраждали від війни: як тих, що потребують повномасштабної відбудови інфраструктури та відновлення органів управління, так і тих, де основною потребою є адаптація до нових умов. У кожному із варіантів гендерну чутливість можливо й потрібно враховувати під час процесів відновлення і розвитку для забезпечення його інклюзивності та справедливості.

Висновки

Впровадження принципу гендерної рівності та інклюзії до відновлення і розвитку на місцевому рівні передбачає ідентифікацію та врахування потреб і досвідів різних соціальних груп. Наслідком цього дуже часто є створення публічних політик, користь від яких отримують не лише найменш привілейовані, а й усі інші люди в суспільстві.

Необхідними складовими впровадження гендерно чутливого підходу є дослідження і доказові рішення, партисипативні практики і громадська участь у прийнятті рішень, а також багаторівневе врядування. Дослідження, аналіз потреб і збір даних є необхідними для прийняття обґрунтованих рішень, базованих на доказах, а також критичному аналізі попереднього досвіду та можливих наслідків впроваджуваних проєктів і програм. Доступ до інформації, застосування партисипативних практик і прийняття рішень за участі зацікавлених сторін необхідні для надання різним соціальним групам можливості відстоювати свої інтереси. Багаторівневе врядування є необхідним для координації зусиль національних, регіональних і місцевих органів влади, участь яких є важливою для втілення системних суспільних змін.

Одним із наскрізних питань, які варто враховувати під час відновлення і розвитку громад, є сталість, що передбачає довгострокове планування і врахування повних життєвих циклів, прагнення до кліматичної нейтральності, турботу про наступні покоління, збереження та відновлення природи. Зміна клімату є важливим суспільним викликом, до негативних наслідків якого підвищено вразливими є соціальні групи, що є менш привілейованими й історично несуть менше відповідальності за рішення, що мали негативний вплив на природу і посилювали зміну клімату. Таким чином, впровадження публічних політик, орієнтованих на запобігання й адаптацію до зміни клімату, тісно пов’язане з досягненням соціальної справедливості, гендерної рівності та інклюзії.

Не всі рішення, необхідні для відновлення, а також руху до гендерної рівності та інклюзії, потребують пошуку нових підходів чи інноваційних розробок. Значна частина заходів, які є критично необхідними, передбачають впровадження таких уже доволі давно відомих політик, як, наприклад, розвиток громадського транспорту та зручної пішохідної інфраструктури або забезпечення належної роботи дитячих садочків і центрів надання соціальних послуг. Кожне з цих рішень переживає внутрішні зміни й удосконалення, має власні інноваційні підходи: сучасні практики можуть відрізнятися від поширених десятки років тому. Попри це, в багатьох випадках ключовим завданням на шляху впровадження гендерно чутливого підходу є не пошук ультрасучасних чи цифрових інновацій, а розвиток базової публічної інфраструктури, що триває вже десятки або сотні років, але часом, на жаль, досі не відповідає потребам і вимагає уваги на рівні публічних політик. На жаль, у багатьох випадках війна лише посилила виклики у відповідних сферах, які існували й раніше. Її наслідком стали руйнування базової публічної інфраструктури і збільшення навантаження на неї через вимушене переміщення і зростання потреб через появу нових вразливостей.

Одним із ризиків впровадження гендерно чутливого підходу є його імітація — здійснення заходів, які формально спрямовані на досягнення певних цілей, але фактично не прискорюють рух у цьому напрямку. Оскільки гендерна рівність та інклюзія часто є обов’язковою вимогою при отриманні національного чи міжнародного фінансування, проєкти або програми у деяких випадках можуть симулювати очікувані дії або результати. Не завжди причиною цього є злий умисел: часом певні заходи нав’язуються донорами без урахування місцевого контексту. Наприклад, призначення певної людини уповноваженою з гендерної рівності може бути неефективним у ситуації браку кадрів чи гідних умов праці, внаслідок яких ця людина перевантажена роботою і не має спроможності належно виконати нові обов’язки. Розробка програми «Безпечне місто» без попереднього визначення ключових проблем і аналізу різних альтернативних варіантів їхнього вирішення може призвести до того, що відчуття безпеки серед вразливих соціальних груп внаслідок впроваджуваних заходів може погіршитися.

Одним зі шляхів запобігання ризикам є навчання, підвищення кваліфікації й обмін досвідом, у тому числі міжнародний. Громадянський контроль, аудит і незалежне оцінювання публічних політик можуть допомагати запобігати випадкам недоброчесності. Систематичність і пошук структурних причин наявних проблем, стратегічне планування і налагоджений зв’язок між стратегічними та тактичними рішеннями, а також координація всередині громад і місцевих органів влади між різними підрозділами сприятимуть уникненню неефективних заходів. Доброчесність, добре врядування і демократичність є критично важливими у процесі відновлення. Для того, аби задекларовані принципи були втілені в життя, необхідне не лише проголошування, а й щира підтримка цих ідей, а також практика щоденного використання їх у своїй діяльності.

Рекомендації

Урядування

  • Заохочувати представленість жінок і людей, що належать до вразливих груп населення, на ключових політичних посадах. Важливими є як участь у виборних представницьких органах — наприклад, радах, — так і призначення на посади у виконавчих органах, зокрема й найвищі лідерські позиції. Необхідним при цьому є забезпечення гідних умов і оплати праці для публічних службов_иць. Особливо важливим є прагнення до вищої представленості у сферах, які пов’язані з великими ресурсами і в яких традиційно було менше жінок — наприклад, у будівельній сфері. Корисними кроками можуть бути визначення уповноважених посадових осіб з питань гендерної політики, а також створення депутатських груп з гендерних питань.
  • Робити громадські й адміністративні будівлі інклюзивними і дружніми до різних груп користувачок. При проєктуванні і дизайнуванні слід враховувати досвід і потреби різних людей, у тому числі людей з дітьми, людей з інвалідністю, літніх людей, щоб вони мали можливість комфортно користуватися публічними послугами. Важливими є облаштування безбар’єрних входів, зон очікування, робочих місць і вбиралень. Варто передбачати гендерно нейтральні вбиральні, а також пеленальні столики, до яких мають доступ люди з різними гендерними ідентичностями, батьки і матері, які піклуються про малих дітей. Необхідними є достатня кількість місць для очікування і зручна навігація, а також дитячі зони або дитячі кімнати.
  • Залучати мешканок до прийняття рішень, вживаючи особливих заходів для забезпечення участі вразливих соціальних груп. Щоб залучення виявилось ефективним, заходи з залучення варто проводити у зручний для запрошених людей час і у доступних для них місцях, які є інклюзивними і дружніми до різних груп користувач_ок. Необхідно здійснювати належне інформування через канали комунікації, якими користуються цільові аудиторії. Обираючи інструменти чи способи залучення, важливо враховувати досвіди різних соціальних груп — наприклад, передбачати не лише онлайн, а й офлайн-механізми, бо не всі люди мають безперебійний доступ до інтернету чи просунутий рівень комп’ютерної грамотності. Окремими заходами з залучення може бути створення спеціальних дорадчих або експертних органів, зокрема і з питань гендерної рівності та інклюзії.
  • Збирати дані щодо місцевого розвитку, які містять у собі розподіл за статтю та іншими важливими ознаками. До таких ознак можуть належати вік, наявність дітей, наявність інвалідності тощо. Для відстежування динаміки змін збір даних варто проводити на регулярній основі. Важливим є також налагодження системи належного зберігання, використання й обміну даними.

Бюджетування

  • Аналізувати доступні дані та проводити дослідження, у тому числі дослідження потреб. Результати аналізу варто враховувати при прийнятті рішень і плануванні місцевого розвитку, розподілі коштів і оцінюванні потреб у певній інфраструктурі. Прикладами корисних для місцевого розвитку досліджень можуть бути проведення гендерного аналізу і створення гендерного профілю, створення соціального паспорту, проведення гендерних аудитів безпеки, віктимологічних опитувань, а також досліджень мобільності.
  • Проводити оцінювання якості надання послуг, запроваджувати механізми зворотного зв’язку користувач_ок. Належне проведення моніторингу й оцінки програм місцевого розвитку може допомагати ідентифікувати складнощі й підвищувати якість наданих послуг. Для визначення наявних бар’єрів важливим може бути також дослідження досвідів людей, які не одержують певні послуги.

Безпека

  • Враховувати відчуття безпеки під час організації вуличних просторів, уможливлюючи наявність «очей на вулиці». Стимулювання вуличної активності, належна освітленість, створення активних і відкритих фасадів збільшують імовірність перебування на вулицях людей або спостереження людей за вуличним простором зсередини будівель, що позитивно впливає на відчуття безпеки. Водночас вузькі проходи, закриті території, високі паркани і глухі фасади роблять перебування у просторах небезпечним за відчуттями. Застосування камер відеоспостереження є виправданим лише в окремих випадках, передусім для попередження крадіжок і злочинів стосовно майна — наприклад, на паркувальних майданчиках.
  • Розбудовувати систему протидії гендерно зумовленому насильству, включно з мобільними бригадами і кризовими центрами. Важливими є навчання фахівчинь, зокрема психологинь, лікар_ок, поліцейських, створення мобільних бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства, поліцейських груп реагування «Поліна», а також закупівля для них транспортних засобів. Розвиток мережі кризових центрів включає створення притулків, центрів соціально-психологічної допомоги, кризових кімнат, а також налагодження належної роботи системи перенаправлень.

Соціальний захист

  • Розвивати мережу закладів догляду, зокрема дитячих садочків і центрів надання соціальних послуг. Розширення мережі закладів дошкільної освіти, обладнання закладів освіти укриттями, а також посилення спроможності мережі комунальних установ, що надають соціальні послуги, шляхом збільшення штатів і покращення матеріально-технічної бази має супроводжуватися покращенням умов праці та підвищенням оплати праці, заходами з попередження емоційного вигорання для працівни_ць таких закладів.
  • Розбудовувати систему надання психологічної допомоги у громадах. Збільшення потреби у такій допомозі серед людей, що постраждали від війни, внутрішньо переміщених осіб, ветеран_ок та їхніх сімей потребує як заходів з подолання стереотипів щодо психологічної допомоги, так і розширення можливостей отримання довгострокової психологічної допомоги в громадах, зокрема й на безоплатній основі. До системи такої допомоги можуть бути залучені як соціальні центри та служби, реабілітаційні та медичні установи, так і заклади освіти, місця роботи, громадські центри тощо. Психологічна допомога має надаватися відповідно до потреб людей, які по неї звертаються.
  • Створювати програми перекваліфікації та підвищення кваліфікації для сприяння зайнятості. Розвиток системи професійної освіти й освіти дорослих має супроводжуватися її інтеграцією з системою допомоги у працевлаштуванні. Існує потреба у створенні короткотермінових курсів підвищення кваліфікації та перекваліфікації у вже наявних закладах освіти, а також відкритті нових центрів освіти дорослих. Доповненням програм розвитку підприємництва через гранти і пільгові кредити можуть бути можливості навчання і менторства. Особливу увагу варто звертати на потреби людей старшого віку, а також боротьбу з гендерною та віковою дискримінацією на ринку праці.
  • Розвивати систему довгострокового соціального житла. Необхідним є збільшення кількості довгострокового житла, що перебуває у комунальній власності і надається в оренду людям, які його потребують, безплатно або за доступну плату. Розвиток системи соціального житла потребує посилення спроможності місцевих органів влади управляти таким житлом. Ключовим пріоритетом є переселення внутрішньо переміщених осіб, які живуть у тимчасовому житлі та місцях компактного проживання, у довгострокове житло. Особливим фокусом житлової політики у громадах має бути подолання явища бездомності, створення притулків для бездомних людей, а також програм ресоціалізації і надання довгострокового житла.

Мобільність

  • Розвивати громадський транспорт як злагоджену і якісну систему. Мережа громадського транспорту має дозволяти всім мешканкам громади безперешкодно, вчасно та комфортно пересуватися різними маршрутами. Ключовими заходами в цьому напрямку можуть стати створення системи єдиного квитка, забезпечення безбар’єрної посадки і висадки пасажирок, виділення місць для візків, колясок, велосипедів, валіз чи інших габаритних предметів, створення виділених смуг для громадського транспорту, облаштування тривожних кнопок, розміщення на зупинках інформації про розклад руху, обладнання зупинок для зручного очікування у сонячну, вітряну і дощову погоду.
  • Розвивати пішохідну інфраструктуру. Пішохідна інфраструктура має бути зв’язною, безбар’єрною, комфортною для пересування, а також бути обладнаною місцями для відпочинку. Особливу увагу варто приділяти заходам заспокоєння дорожнього руху для підвищення безпеки пішоход_ок з метою досягнення цілі нульової смертності. Важливими кроками є будівництво чи оновлення мережі достатньо широких тротуарів з рівним покриттям, зниження бордюрів, розміщення лав для відпочинку, створення зелених насаджень, пріоритезація наземних пішохідних переходів, освітлення переходів, створення піднятих пішохідних переходів і острівців безпеки.
  • Здійснювати комплексний розвиток безпечної велосипедної інфраструктури. Важливими є будівництво велосипедних доріжок і велосмуг як суцільної мережі, що дозволяє формувати маршрути пересування у щоденних цілях, створення супутньої інфраструктури, зокрема знаків і світлофорів, стійок очікування, належних місць для паркування. Окремими заходами може бути створення прокату велосипедів, зокрема автоматизованих систем прокату у великих містах. Водночас у малих громадах можливою є пріоритезація велоруху і створення зелених веломаршрутів.
  • Забезпечувати безбар’єрність і створювати можливості для вільного переміщення маломобільних груп. Усі оновлення вуличної мережі неодмінно мають супроводжуватися заходами з підвищення доступності. Важливими є як врахування потреб людей із порушеннями опорно-рухового апарату, так і потреб інших груп людей з інвалідністю — наприклад, людей з порушеннями, повною або частковою втратою зору чи слуху. Серед заходів, що допомагають забезпечити безбар’єрність, є створення належних пандусів, тактильних смуг, пристроїв звукового оповіщення пішохідних світлофорів.

Дозвілля

  • Створювати якісні некомерційні публічні простори і враховувати в їхньому дизайні потреби різних соціальних груп. До відкритих публічних просторів належать площі, парки, сквери, вуличні простори, набережні, пляжі. Планування публічних просторів має передбачати функціональне зонування і, відповідно, багатофункціональне використання для різноманітних потреб у спокійному відпочинку чи більш активному проведенні часу різного рівня складності для людей різного віку та фізичної підготовки. Важливими є безпечність і достатня освітленість таких просторів, а також безбар’єрність. Це включає в себе доступність для маломобільних людей; наявність гендерно нейтральних вбиралень і пеленальних столиків з доступом для людей з різною гендерною ідентичністю, батьків і матерів, які піклуються про малих дітей; наявність фонтанів з питною водою та лавок різної висоти і розмірів.
  • Розвивати й оновлювати мережу громадських і культурних закладів, у тому числі бібліотек і клубних установ. Створення багатофункціональних і безбар’єрних просторів має супроводжуватися програмною діяльністю, що відповідає на потреби різних груп користувач_ок. Вона може включати в себе майстер-класи і освітні заходи, творчі зустрічі та кіноперегляди, спільні обговорення проблем громади. Крім цього, громадські та культурні центри можуть надавати свої простори для розвитку громадської активності і низових ініціатив та волонтерства. Важливим аспектом діяльності таких установ є спільнототворення і посилення соціальної згуртованості.
  • Розвивати муніципальну спортивну інфраструктуру з урахуванням різних потреб людей залежно від статі та віку. Це включає в себе як комунальні спортивні центри зі спортивними і тренажерними залами, басейнами, так і відкриту вуличну інфраструктуру: майданчики для футболу, баскетболу, волейболу, настільного тенісу, шахів, петанку та інших ігор і тренувань, бігові, велосипедні, прогулянкові, трекінгові маршрути. Спортивна інфраструктура має передбачати достатньо можливостей займатися фізичною активністю різної складності для людей з різною фізичною підготовкою, різного віку та статі.
  • Посилювати і підтримувати низові громадські ініціативи, зокрема й молодіжні. Основою розвитку таких ініціатив є залучення різних соціальних груп до прийняття відповідних рішень у громаді. Ідентифікація, символічна та матеріальна підтримка самоорганізованих ініціатив може потребувати додаткових зусиль органів влади — наприклад, створення окремого офісу, що за принципом «єдиного вікна» буде надавати необхідне сприяння, а також супроводжуватиме громадські ініціативи під час взаємодії з іншими підрозділами та службами. Особливу увагу в програмах підтримки громадської активності і самоорганізації варто приділяти посиленню ініціатив людей, які належать до вразливих соціальних груп і можуть мати менше власних ресурсів для втілення своїх ідей.
Завантажити повний звіт у PDF (7 МБ)