Вступ

Освіта є одним із базових прав людини, закріпленим у 26 статті Декларації прав людини, Конституції України та Законі України «Про освіту». Якість та доступність освіти мають прямий вплив на доходи, зайнятість, розвиток, здоров’я та соціалізацію людей.

Перехід на дистанційне навчання у зв’язку з пандемією COVID-19 спричинив погіршення якості та доступності освіти, а також загострення низки освітніх нерівностей. На початку пандемії 90% шкіл по всьому світу були зачинені. Весною 2020 року всі навчальні заклади в Україні перейшли на дистанційне навчання. Через кілька місяців в Україні було запроваджено «адаптивний карантин», який передбачав поділ України на зони епідеміологічної безпеки: «зелену», «жовту», «помаранчеву» та «червону». Відповідно до цього заклади загальної середньої освіти постійно переходили з дистанційного на змішане навчання та навпаки, натомість заклади вищої освіти переважно залишалися на дистанційному навчанні.

Минулого року ми вже аналізували, як закінчився навчальний рік 2019/2020, з якими освітніми та не освітніми проблемами стикалися учасни_ці освітнього процесу та яку роль відігравали міжнародні та громадські організації. Цього разу ми вирішили зосередитися на тому, яким чином було організовано процес навчання протягом навчального року 2020/2021, проаналізувати питання безпеки та здоров’я учасниць протягом навчального процесу, здійснити огляд міжнародних організацій щодо організації дистанційного навчання, а також розглянути проблеми з якістю та доступністю освіти, спричинені пандемією.

Для цього ми проаналізували рішення уряду з вересня 2020 до травня 2021 року, а також рекомендації Міністерства освіти і науки (МОН) та Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), які надавалися з вересня 2020 до липня 2021 року щодо організації дистанційного й очного навчання. Також ми використовували міжнародні рекомендації щодо організації дистанційного навчання, іноземні дослідження та вторинні дані.

Організація навчального року в умовах адаптивного карантину

1.1 Перша половина навчального року 2020/2021

Навчальний рік 2020/2021 року почався в умовах адаптивного карантину. Заклади освіти, розташовані в «червоних зонах», не вийшли на очне навчання. Частина з них розпочали навчальний рік дистанційно, а в деяких містах продовжили літні канікули. Натомість у «жовтих» і «помаранчевих» зонах на карантин переводили окремі школи та класи. У деяких закладах вищої освіти на навчання вийшла лише частина студент_ок і провчилась очно перші два тижні вересня, після чого навчання продовжилося в дистанційному форматі.

Положення про оновлені умови організації дистанційного навчання з’явилося лише з 16 жовтня 2020 року — через півтора місяця після початку навчання. Варто зазначити, що це положення існувало ще з 2013 року та містило у собі загальні рекомендації щодо організації, забезпечення та технологій дистанційного навчання. Наказом Міністерства освіти та науки (далі — МОН) від 8.09.2020 № 1115 були додані лише деякі зміни, які стосувалися організації дистанційного навчання у різних навчальних закладах, зокрема у професійно-технічних. Однак інших суттєвих змін положення не містило. Лист з рекомендаціями на основі цього положення було розіслано закладам загальної середньої освіти лише на початку листопада.

У жовтні 2020 року МОН рекомендувало школам встановити канікули з 15 по 30 число, а закладам професійної, фахової передвищої та вищої освіти перейти на дистанційне навчання. Рішенням уряду від 11 листопада 2020 року було скасовано розподіл на зони за епідеміологічним рівнем і було встановлено, що всі заклади освіти, крім закладів дошкільної, загальної середньої, позашкільної та спеціалізованої мистецької освіти, можна відвідувати лише в складі 20 осіб. Відповідно до цього, МОН надало рекомендації для закладів професійно-технічної, передфахової та вищої освіти з 16 листопада вести змішане навчання за умови не більше ніж 20 осіб в одній групі.

1.2 Січневий локдаун

9 грудня Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», за якою на всій території України з 8 до 24 січня вводили посилені карантинні обмеження, у тому числі було заборонено відвідування всіх закладів освіти. МОН рекомендував школам або продовжувати канікули після 11 січня, або організовувати дистанційне навчання. Однак за законом України «Про повну загальну середню освіту» школи самостійно можуть приймати це рішення. Відповідно, деякі школи запровадили канікули на період локдауну, а деякі продовжили навчатися в режимі дистанційного навчання.

Деякі управління освіти в обласних центрах надавали рекомендації різним закладам освіти, як їм функціонувати, де здебільшого рекомендувалося після канікул повертатися до дистанційного навчання. Департамент освіти та науки КМДА розробив доволі детальні рекомендації, де радив закладам загальної середньої та професійно-технічної освіти не лише викладати у дистанційному форматі, а й створювати комфортні та доступні умови для всіх здобувач_ок освіти, надавати у цей період за потреби відпустки вчитель_кам, забезпечувати технічними засобами всіх учасни_ць процесу, які цього потребують.

У період січневого локдауну заклади професійно-технічної освіти та вищої освіти (далі — ЗВО) працювали у дистанційному форматі. МОН надало лише коротке роз’яснення для закладів передвищої фахової освіти та ЗВО щодо проведення екзамінаційно-залікових сесій дистанційно. Натомість закладам професійно-технічної освіти було надано роз’яснення про те, як організовувати навчання вже після локдауну.

1.3 Друга половина та завершення навчального року 2020/2021

Навесні 2021 року не було всеукраїнського локдауну, але багато регіонів перебували в червоній зоні, яка передбачала низку обмежень, зокрема закриття всіх навчальних закладів і переведення на дистанційне навчання. Наприкінці березня у «червоній зоні» перебували 7 областей України, а станом на середину квітня — вже половина України. У Києві карантинні обмеження зачепили транспортну інфраструктуру — їздити на громадському транспорті могли лише окремі категорії людей за спецперепустками. Освітян_ки не були включені до цих категорій. Відповідно, у вчитель_ок могли виникати проблеми з організацією дистанційного навчання, якщо вони не мали вдома технологічно оснащеного робочого місця і мали самостійно добиратися до школи. Під час цих карантинних обмежень, які діяли на частині території України, в МОН не оприлюднили жодних рекомендацій для закладів освіти з організації навчання.

13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла закон, за яким учні 11-х класів звільнялися від обов’язкового проходження державної підсумкової атестації (далі — ДПА). Натомість її можливо було за бажанням пройти у формі зовнішнього незалежного оцінювання. 27 квітня МОН надіслав лист керівни_цям департаментів і управлінь освіти про завершення навчального року 2020/2021, де йшлося про те, що підсумкове оцінювання здобувач_ок освіти має відбутися дистанційно, було наведено роз’яснення щодо скасування ДПА та здобуття свідоцтв про повну загальну середню освіту.

Безпека та здоров’я освітяно_к і уч_ениць/студент_ок

2.1 Засоби індивідуального захисту

Постанова Головного державного санітарного лікаря України «Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 23.04.2021 регулює процес використання засобів індивідуального захисту у всіх закладах освіти. Відповідно до неї персонал закладів освіти допускається до роботи лише за умови наявності респіраторів або захисних масок. Весь персонал має бути забезпечений засобами індивідуального захисту протягом усього 5-денного робочого тижня з розрахунку 1 маска на 3 години роботи. Батьки теж повинні перебувати в закладах освіти у захисних масках. Здобувач_ки освіти мають використовувати засоби індивідуального захисту лише під час входу та пересування навчальним закладом. Натомість під час занять це не є обов’язком. Інформації щодо того, скільки масок на день потребують уч_ениці та студентк_и, в документі не вказано. Уч_ениці 1-4 класів повністю звільняються від носіння масок або респіраторів.

За рекомендаціями ВООЗ, діти з 6 до 11 років мають носити маски з огляду на такі фактори як рівень захворюваності середовища, де вони перебувають, обізнаність про те, як правильно носити маску, та наявність контролю з боку дорослих. З 12 років діти вже можуть носити маски на рівні з дорослими. Додаткових рекомендацій та роз’яснень для батьків і дітей щодо того, де та за яких умов дітям і підліткам варто вдягати засоби індивідуального захисту, МОЗ та МОН не надали.

У Постанові також визначено, що у закладах вищої освіти мають бути встановлені антисептичні засоби, а санітарні кімнати мають бути забезпечені милом і паперовими рушниками. Наголошується, що основним засобом гігієни є передусім миття рук, а не використання антисептичних засобів. Однак не вказано, з якою регулярністю треба мити руки. Йдеться лише про те, що працівни_ці навчальних закладів зобов’язані мити руки перед тим як одягти захисну маску.

На початку навчального року 2020/2021 учасни_ці навчального процесу не були належно забезпечені засобами індивідуального захисту. У МОН наголошували, що основна відповідальність за забезпечення масками й антисептиками лежить на органах місцевої влади, які мають використовувати залишки освітньої субвенції. Однак на той момент використовувати ці кошти на засоби індивідуального захисту було неможливо: їх не було у переліку товарів та послуг, на які розраховані ці гроші. Їх туди було внесено лише постановою КМУ від 4 листопада 2020 року.

У березні 2021 року у відповідь на запит State Watch МОН надало інформацію, що на це забезпечення у 2020 році потрібно було 6 мільярдів гривень. Натоміть Кабмін виділив лише 539 мільйонів, які були розраховані лише на дезінфікуючі засоби. Водночас ці кошти були взяті не з коронавірусного фонду або інших релевантних програм, а з інших освітніх програм, які забезпечують життєдіяльність науки й освіти в Україні. За даними Міністерства фінансів, з коронавірусного фонду станом на 31.12.2020 на освіту були виділені лише 52 млн на повернення коштів за пробне ЗНО у 2020 році. Інших витрат на освіту з фонду виділено не було.

Натомість для забезпечення дезінфікуючими засобами зменшили на 77 мільйонів видатки на програму, яка призначена для забезпечення підручниками, посібниками та методичними матеріалами, а також на 40 млн скоротили фінансування академічних стипендій студент_кам, аспірант_кам та докторант_кам. Більше того, ці гроші було виділено вже у жовтні, коли вже два місяці як тривало очне навчання у багатьох школах. А за повідомленням на сайті МОН, деякі регіони — наприклад, Херсонська, Чернівецька та Тернопільська області — отримали ці гроші лише у грудні.

У квітні Кабмін ухвалив постанову № 361 від 14 квітня 2021 року, відповідно до якої місцеві бюджети могли використовувати залишки освітньої субвенції, що утворилися станом на 1 січня 2021 року, на закупівлю засобів індивідуального захисту у розмірі 5,3 мільярда гривень. Однак залишається незрозумілим, яким чином школи забезпечували засобами індивідуального захисту перші 3,5 місяці навчального року. До того ж залишки освітньої субвенції розподіляються нерівномірно. У деяких громадах через неефективну освітню мережу залишків зовсім немає, і тому вони можуть не мати коштів на забезпечення всіх потрібних ресурсів.

Як і минулого року, ЗНО відбувалося в очній формі, а це означало, що всі учасни_ці процесу зобов’язані дотримуватися карантинних вимог — соціальної дистанції, мати при собі маски та антисептики. Минулого року уч_еницям, які брали участь у ЗНО, маски забезпечував ЮНІСЕФ. Цього року з державного бюджету на придбання захисних засобів було виділено 20 мільйонів гривень для забезпечення учасни_ць і тих, хто був долучений до процесу організації. На сайті МОН повідомлялося, що захисні маски видаватимуть на вході до пункту тестування.

2.2 Вакцинація

У ЮНІСЕФ ще на початку минулого року наголошували, що вчитель_ки мають бути пріоритетною групою для вакцинації. На початку пандемії через поширення коронавірусної хвороби було закрито 90% шкіл по всьому світу, що вплинуло на освітні результати учени_ць. Пріоритетна вакцинація учитель_ок та освітян_ок потрібна для того, аби школи не переходили на дистанційне навчання під час нових спалахів хвороби. Відповідно до «Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19», яка була затверджена МОЗ 24 грудня 2020 року, учитель_ки та інші працівни_ці освіти є пріоритетною групою, тому їх мали почати вакцинувати на третьому етапі. За календарним планом, представленим МОЗ на початку 2021 року, це мало відбутися не раніше вересня-жовтня 2021 року.

У середині квітня МОЗ та МОН оголосили про те, що освітян_ок, які долучені до проведення ЗНО, добровільно щеплюватимуть вакциною CoronaVac проти COVID-19 виробництва Sinovac Biotech. Пройти повну вакцинацію, тобто отримати дві дози, освітян_ки мали до 21 травня (початку ЗНО). Однак у деяких областях освітян_ок почали щеплювати лише на початку травня, а це означає, що до початку проведення ЗНО вони могли не встигнути отримати другу дозу.

Одним зі способів заохотити освітян_ок вакцинуватися мали би стати роз’яснення щодо вакцини, якою планують їх вакцинувати. Однак МОН надав роз’яснення-інфографіку про вакцину CoronaVac на одному зі своїх ресурсів лише через місяць після оголошення вакцинації. Водночас не було інформації про те, що ця інфографіка була поширена серед освітян_ок іншим чином.

У травні 2021 року міністр освіти та науки заявив, що вакцинація для учитель_ок може стати обов’язковою. Однак вже у серпні він наголосив, що вакцинація не буде примусовою. Також у травні на сайті МОН було опубліковано алгоритм запису освітян_ок на щеплення, яке мало здійснюватися вакциною Comirnaty від компанії Pfizer-BioNTech. Листи з алгоритмом було розіслано у департаменти управління освіти та керівни_цям закладів вищої освіти. Працівни_ці закладів освіти звертаються до своїх керівни_ць. Керівни_ці дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти формують та направляють списки місцевим органам управління освіти; керівни_ці закладів професійно-технічної та фахової передвищої освіти — обласним управлінням освіти або КМДА (Київській міській державній адміністрації); керівни_ці закладів вищої освіти — обласним департаментам охорони здоров’я або КМДА. Після цього до закладів освіти приїжджають мобільні бригади. Оскільки цей процес може відрізнятися у кожному окремому закладі освіти, для швидшої вакцинації освітян було б доречніше, аби до них зверталися керівни_ці закладів або місцеві та/або обласні управління освіти або охорони здоров’я, запрошуючи їх щепитися. 

В Україні доволі високий відсоток недовіри до вакцинування серед населення (лише близько половини населення точно готові вакцинуватися) та доволі низький темп вакцинації (станом на 25 липня повний курс вакцинації отримали лише 4% населення). Водночас ми не маємо досліджень щодо того, скільки освітян_ок готові вакцинуватися. 

Для того, аби заохотити освітян_ок вакцинуватися, потрібна широка інформаційна кампанія, яка міститиме інформацію щодо алгоритму вакцинування, щодо доступних вакцин, розвінчування міфів тощо. МОН опублікувало посібник для освітян_ок з відповідями на питання, що стосуються вакцинації, розроблений спільно МОЗ, ЦГЗ та ЮНІСЕФ, лише в середині червня, хоча щепитися освітян_ки могли вже з квітня.

У деяких країнах — наприклад, у США — мають намір щепити освітян_ок до вересня для того, щоб у них сформувався імунітет та у разі чергового спалаху коронавірусу не довелося знову закривати всі школи. У МОН заявили, що теж розраховують, що вакцинація педагогічних працівни_ць відбудеться до 1 вересня. Однак наразі не існує механізмів, які б гарантували, що це станеться, а інформування освітян_ок є недостатнім.

Зараз в Україні прогнозують новий локдаун восени, саме тому постало питання, яким чином школи працюватимуть у цих умовах. Постановою Кабінету Міністрів від 28 липня 2021 року № 787 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» було затверджено, що заклад освіти може працювати у звичайному режимі лише за умови 80% вакцинованих вчитель_ок, викладач_ок і технічних працівни_ць. Такі обмеження діятимуть у регіонах, які опиняться у «жовтій», «помаранчевій» та «червоній» зонах. У разі браку в закладі освіти визначеної кількості вакцинованих працівни_ць навчання здійснюватиметься дистанційно. Однак якщо деякі дані про кількість вакцинованих освітян_ок є, то інформації про кількість інших щеплених працівни_ць немає.

Станом на липень 2021 року, за повідомленням на сайті МОН, працівни_ці освіти отримали 553 330 щеплення, але не уточнюється, скільки з них отримали одну дозу, а скільки пройшли повний курс вакцинації. Наразі на сайті МОН немає інформації про кількість щеплених педагогічних і непедагогічних працівни_ць за різними типами закладів освіти. Станом на серпень, за свідченням Міністра освіти та науки, в Україні вакциновано 1,08 мільйона освітян, що становить 35% від загальної кількості. Однак кількість вакцинованих не є рівномірною за регіонами.

З наближенням навчального року, уваги потребує питання про вакцинацію студент_ок. У липні 2021 року МОЗ надало рекомендації щодо вакцинації дітей та підлітків старше 12 років вакциною Comirnaty/Pfizer, але лише в окремих випадках: підвищений ризик важкого перебігу та ускладнення після хвороби; з метою об’єднання сім’ї; для виїзду для навчання закордоном; для учасни_ць міжнародних спортивних змагань або інших заходів закордоном; за умови вакцинування першою дозою Pfizer в іншій країні. Це означає, що студент_ки 16-17 років не можуть вакцинуватися, що зменшує імовірність, що вони зможуть навчатися очно в умовах пандемії.

2.3 Психічне здоров’я

В умовах пандемії, яка триває вже другий рік, і дистанційного навчання учнівство, студентство, вчитель_ки та викладач_ки можуть переживати проблеми, пов’язані з психічним здоров’ям: підвищення тривожності, депресію, стрес, страх. В Україні не проводили оцінку впливу пандемії на психологічний стан учасни_ць освітнього процесу.

Дослідження показують, що через закриття шкіл і перехід на дистанційне навчання діти та підлітки більше часу проводять в ізоляції, не бачаться з друзями, менше часу проводять на вулиці та відчувають погіршення психологічного стану. Відповідно до американського дослідження, проведеного серед уч_ениць старшої школи та студент_ок, понад 60% відчували погіршення психічного здоров’я, 80% відчували стрес, тривожність, сум, почуття самотності. Через це у здобувач_ок освіти можуть виникати проблеми з навчанням. Наприклад, однією з найпоширеніших проблем, спричинених пандемією та ізоляцією, з якою стикалися учен_иці та студент_ки, була складність зосередитися на навчанні. Опитування, проведене Державною службою якості освіти (ДСЯО), також підтверджує, що під час дистанційного навчання мотивація уч_ениць є низькою — цю проблему виокремили 40% керівни_ць закладів освіти та 44% вчитель_ок. За результатами опитування, проведеного в університетах Нідерландів, з’ясувалося, що через пандемію студент_ки мають проблеми з концентрацією на навчанні, відчувають почуття самотності та переживають зниження настрою. 

На національному рівні не було надано рекомендацій щодо того, як закладам освіти надавати психологічну підтримку уч_еницям, студент_кам і педагог_иням. Окремі рекомендації надавала органи влади на рівні громад й деякі заклади освіти. Так само невідомо, наскільки шкільні й університетські психологи_ні могли надати відповідну допомогу. Крім того, не було надано рекомендацій щодо того, як батькам підтримувати психічне здоров’я своїх дітей. Одні з небагатьох таких порад надавав ЮНІСЕФ про те, як підтримати дітей під час пандемії, а також як допомогти дитині адаптуватися, якщо вона повертається до очного навчання. Водночас у МОЗ лише підкреслювали актуальність цього питання, але не надавали рекомендацій.

Психологічний стан вчитель_ок і викладач_ок теж погіршувався під час пандемії. Деякі дослідження показали, що вчитель_ки зазнавали великого стресу під час локдауну, коли їм доводилось адаптовувати навчання під дистанційний формат, а також страждали від понаднормової роботи через викладання з дому. Дослідження, проведене серед шкільних учитель_ок в Іспанії, показало, що вчитель_ки, які мають дітей і паралельно викладають дистанційно, мають вищий ризик погіршення психічного здоров’я. Підвищений ризик також мають вчитель_ки старшого віку. 

Крім безпосередніх учасни_ць освітнього процесу, під час дистанційного навчання збільшилося навантаження на батьків, через що вони також могли відчувати погіршення психологічного стану. Дослідження показують, що під час дистанційного навчання батьки почали менше часу присвячувати своїй роботі та мали більше дбати про дітей. У Канаді 44% батьків, які проживають з дітьми, молодшими 18 років, повідомили про погіршення психологічного стану. Серед причин називали фінансові, які були пов’язані з втратою роботи та страхом не мати можливості забезпечити базові потреби сім’ї, а також погіршення стосунків з дітьми та домашнє насильство. 

Крім самоізоляції та переходу на дистанційне навчання, на фізіологічний та психічний стан учасни_ць освітнього процесу впливають наслідки перенесеної хвороби COVID-19. Дослідження доводять, що після одужання протягом певного часу як дорослі, так і діти страждають від неврологічних симптомів, серед яких погіршення пам’яті, складність з концентрацією, головний біль і дезорієнтація. Крім цього, люди, котрі перехворіли на коронавірус, схильні до депресії, тривожності та безсоння, що значно погіршує психічний стан. Усі перелічені фактори можуть значно впливати на якість освіти та комфорт учасни_ць освітнього процесу.

2.4 Домашнє насильство

З початку пандемії по всьому світу різко виріс рівень домашнього насильства, пов’язаний з умовами вимушеної ізоляції. Тільки на початку пандемії ВООЗ повідомляла, що в Європі на 60% збільшився рівень домашнього насильства. Оскільки від домашнього насильства частіше страждають жінки, це могло впливати на учасниць освітнього процесу. За перші кілька місяців карантину кількість дзвінків на гарячу лінію з запобігання домашньому насильству збільшилася на 30%. Водночас за даними поліції за цей період кількість звернень не збільшилася, що може свідчити про те, що не всі жертви домашнього насильства мали змогу повідомити про злочин, бо проживали зі своїми кривдниками. Водночас збільшилась і кількість повідомлень про випадки домашнього та сексуального насильства над дітьми. Це підтверджують дані від «Ла Страда-Україна», за якими за 2020 рік було зафіксовано 100 тисяч звернень щодо насильства над дітьми, а за перші три місяці 2021-го — 41 тисячу звернень. Найчастіше про випадки насильства повідомляли дівчата. 31% повідомлень стосувалась випадків домашнього насильства над дітьми. Високий рівень домашнього насильства впливає на якість і процес навчання, особливо під час дистанційного навчання, коли всі або більшість членів родини перебувають удома.

Через локдауни й перехід на дистанційне навчання школяр_ки та студент_ки більше перебували вдома і в інтернеті, що підвищило ризик сексуального насильства та харасменту онлайн. Відповідно до досліджень, проведених у Великобританії, батьки та вчительки розуміють проблему з погіршенням безпеки дітей в інтернеті. Однак 63% батьків ніяк не обмежували користування інтернетом для своїх дітей протягом пандемії. На початку пандемії Міністерство цифрової інформації опублікувало посібник з порадами для батьків та опікун_ок щодо безпеки в інтернеті. Однак оскільки батьки не можуть повністю контролювати діяльність своїх дітей онлайн, важливим є роз’яснення для самих дітей, яке має надаватися в школі, щодо безпеки в інтернеті та розпізнавання різних видів насильства.

Якість і доступність освіти

3.1 Огляд рекомендацій щодо цифрової грамотності та дистанційного навчання для освітян_ок

Хоча вже другий навчальний рік завершився в умовах пандемії, в українській освіті все ще дається взнаки неготовність до різкого переходу на дистанційне навчання: брак матеріально-технічної бази, практичний брак навичок роботи в такому форматі на момент переходу у педагогічного складу, а також брак відповідного навчання та методичних рекомендацій про організацію освітнього процесу. Поза тим, бракує і даних, аби критично оцінити стан (не)готовності освітньої системи до дистанційного формату та якість дистанційної освіти на другий рік пандемії. Міжнародні експертні організації розробили за цей час достатньо рекомендацій для організації дистанційного навчання, збереження якості освіти та здоров’я учнівства, студентсва та освітян_ок, зокрема значне місце відведено підтримці психологічного здоров’я. 

У рекомендаціях від ЮНЕСКО у першому пункті йдеться про перевірку готовності шкіл до переходу на дистанційний формат: забезпеченість гаджетами, інтернетом із якісним з’єднанням, розвинені цифрові навички в освітян_ок та студент_ок. 

Проте на другому році пандемії з періодичними локдаунами все ще не проведено такої оцінки готовності українських закладів освіти, педагогічного складу та учнівства і студентства до роботи в умовах дистанційного або змішаного навчання, зокрема рівня цифрової грамотності й забезпеченості учасни_ць освітнього процесу гаджетами та якісним інтернетом. Так само, попри нагальну необхідність, досі не відбулося загального дослідження рівня знань дітей і втрат (прогалин) у знаннях і навичках через пандемічні умови навчання, і поки що немає офіційної інформації, що його заплановано.

Не менш важливим є надання підтримки вчитель_кам і батькам в освоєнні нових для них цифрових інструментів через тренінги чи окремі зустрічі. 

Окрім забезпечення технічними засобами для віддаленого навчання, важливим є й оволодіння навичками користування цими засобами — цифрова грамотність учасни_ць освітнього процесу. Наприклад, Європейська комісія схвалила План дій щодо цифрової освіти на 2021-2027 роки. У ньому акцентують увагу на двох важливих напрямках роботи:

  • сприяння розвитку ефективної системи цифрової освіти (інфраструктура, зв’язок, технічні засоби, розвиток компетенцій викладацтва й учительства, високоякісний навчальний контент);
  • покращення цифрових навичок (базові цифрові навички з раннього віку, боротьба з дезінформацією, забезпечення рівного доступу жінок та дівчат до цифрового навчання та інше).

Прийняття такого плану дій вкрай не вистачає й Україні.

На початку пандемії батьки та освітян_ки вирішували ці питання самостійно, підбираючи інструменти для уроків та отримуючи навички користування ними просто під час навчального процесу. Пізніше було реалізовано низку заходів для підтримки дистанційного навчання у навчальному році 2020/2021: інформаційну кампанію «Школо, ми готові» (спільно з ЮНІСЕФ-Україна), онлайн-програму для професійної підготовки й обміну досвідом між учитель_ками щодо питань дистанційної освіти (EdCamp Україна) та інші. Зараз, за опитуванням керівни_ць, у майже 97% закладів середньої освіти використовуються технології дистанційного навчання (такі як Google Classroom, Zoom, Microsoft Teams тощо), але при цьому у 20% шкіл навчання здійснюють лише забезпечені комп’ютерною технікою та доступом до інтернету вчитель_ки. В університетах розгортання систем дистанційної освіти відбувалося через відповідні накази ректор_ок, і тренінги з ознайомлення та навчання навичок користування ними проводив кожен заклад окремо. Також портал «Дія» запустив освітній серіал «Цифрові навички для вчителів».

Одна з ключових рекомендацій — це встановлення правил дистанційного навчання, а саме розробка питань, тестів і вправ для моніторингу навчального процесу та надання зворотного зв’язку від учнівства та студентства без допомоги батьків.

У процесі термінової організації онлайн-навчання стала очевидною проблема недостатності взаємодії між учасни_цями освітнього процесу для того, щоб зберегти можливості контролю за навчанням, як це було у допандемічні часи. Серед простих і відносно доступних інструментів для створення задач та вправ існують такі сервіси як Formative. Для більш повного структурування навчального процесу онлайн на допомогу прийшли системи забезпечення дистанційного/змішаного навчання (наприклад, Moodle), які дозволяють гнучко та прозоро проводити контроль знань, збирати фідбек і навіть вести журнал оцінок. Втім, для розгортання такої системи та набуття навичок її використання важливою є реалізація тез із попереднього пункту (забезпечення технічних можливостей, готовності викладацтва працювати із новими інструментами, компенсувати додатковий час, що витрачається на цифровізацію навчального матеріалу тощо) разом із наявністю профільних спеціаліст_ок для її періодичної технічної підтримки й оновлення.

У нових умовах навчання актуальними є моніторинг і встановлення обмежень на навантаження викладач_ок, вчитель_ок і студентства та учнівства. Так, пропонується перегляд навчальних планів з огляду на адаптацію до дистанційного навчання, корекція типів і кількостей завдань, які реально можна виконати та перевірити (менеджмент навчального часу). Встановлення часових обмежень на роботу за комп’ютером для викладач_ок і студент_ок (наприклад, не більше 6 годин за умови денної форми навчання і перерви кожні 45 хвилин занять). Поділ задач на синхронні (у режимі реального часу на зустрічах у Zoom, MS Teams, Google Meet та ін.) й асинхронні (домашні завдання), надання чітких інструкцій для їхнього виконання, підбір відповідних онлайн-інструментів тощо. Особливо це актуально для школи, оскільки режим змішаного навчання (частина уч_ениць — очно, частина — на карантині віддалено) вимагає від учитель_ки одночасно мати готові матеріали для обох форматів, а також працювати з ними паралельно, що перевантажує освітян_ок.

Не варто забувати і про сприяння принципам і забезпеченню академічної доброчесності. МОН видало «Рекомендації щодо впровадження змішаного навчання у закладах фахової передвищої і вищої освіти», де, серед іншого, розглянуто способи запобігання плагіату у студентських роботах. Серед дієвих способів: урізноманітнення завдань (аудіо, відео, текстові, презентації тощо), обмеження часу на виконання завдання, фокус на змісті завдань без готової відповіді із доступних джерел, використання інструментів платформ для дистанційної освіти (наприклад, випадковий порядок тестових питань і варіантів відповідей на них) та інші.

У нових умовах проблема самотності чи безпорадності є доволі поширеною, тож рекомендоване створення спільнот, де батьки, вчитель_ки або викладач_ки та керівни_ці навчальних закладів змогли б ділитися досвідом і обговорювати нагальні проблеми дистанційного навчання.

Вочевидь, враховуючи пандемічні обмеження, робота таких спільнот має переважно відбуватися онлайн, а перешкодою цьому (за результатами дослідження) може бути проблема доступу до комп’ютерів чи мобільних гаджетів (особливо якщо у сім’ї кілька школяр_ок чи студент_ок, а батьки працюють віддалено). Тим не менше, 20 січня 2021 року відбулася онлайн-сесія «Співпраця і залученість батьків до навчання під час карантину», де спікер_ки розглянули питання участі батьків у навчанні в умовах карантину, а також важливості співпраці з учитель_ками та впливу на неї з боку керівни_ць закладів освіти.

3.2 Якість освіти

Якість освіти — вагомий чинник впливу на доходи та зайнятість населення, а отже, і на економічний розвиток суспільства, тож неперервне функціонування й адаптація освітнього процесу в умовах карантину є критично важливими.

Процес розгортання віддаленого навчання розпочався після публікації листа МОН № 1/9-154 від 11.03.2020, у якому рекомендувалася розробка заходів із забезпечення навчання за допомогою технологій дистанційної освіти та заходів із часткового переведення працівни_ць на роботу у дистанційному форматі. 16.03.2020 видано наказ «Про організаційні заходи для запобігання поширенню коронавірусу COVID-19», у якому була відзначена необхідність забезпечити виконання освітніх програм шляхом організації освітнього процесу із використанням дистанційного навчання, що не передбачає відвідування закладів освіти її здобувач_ками, а у листі № 1/9-173 від 23.03.2020 були надані рекомендації з організації окремих частин навчального процесу в школах: фіксації (ведення журналів), трудових відносин, робочих годин тощо. Але фактично відповідальність за прийняття рішень у нових умовах на себе брали директор_ки закладів, нормативна база щодо організації дистанційного навчання затримувалася й не завжди була ефективною, містила рекомендації, а не чіткий план дій. Не дивно, що майже половина шкіл залишилися сам на сам з новими умовами. Так, 15,63% опитаних директор_ок шкіл не отримали допомоги від місцевих органів управління освітою та методичних служб з питань організації дистанційного навчання, а 31,5% зазначили, що така допомога була неповною.

Іншим подібним випадком стала ситуація з посиленням карантинних заходів узимку 2020-2021 років. Так, у січні 2021 року було введено посилені обмеження із забороною відвідування закладів освіти. Відповідно до рекомендацій МОН, школи мали або продовжувати канікули після 11 січня, або організувати навчальний процес дистанційно і приймали це рішення самостійно. З огляду на те, що школи мали попередній досвід запровадження дистанційного навчання, можна зробити припущення, що ті школи, які обрали канікули, не мали змоги організувати дистанційне навчання. Відповідно до закону про «Повну загальну середню освіту» навчальний рік має тривати не менш ніж 175 днів. Це означає, що ті школи, які мали подовжені канікули восени, взимку або весною, мають компенсувати їх навчанням улітку. У деяких регіонах навчання тривало до середини червня. 

Навесні 2020 року за участі ГС «Освіторія» було створено низку телеуроків для школяр_ок, а через півроку, 11 грудня 2020 року, було запущено платформу для дистанційного та змішаного навчання учнів 5-11 класів «Всеукраїнська школа онлайн». Доступ до контенту отримали й охочі мешкан_ки тимчасово окупованих територій України, які бажають навчатися за українською державною програмою, а національні оператори мобільного зв’язку забезпечили україн_ок нетарифікованим доступом до сайту платформи та її мобільного застосунку (крім YouTube-каналу із навчальними матеріалами). Проєкт підтримав також Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, зокрема фонд зробив внесок у навчання автор_ок уроків, допомогу з питань інклюзивності освіти тощо.

Для роботи у нових умовах важливі також підтримка і навчання вчитель_ок необхідних навичок роботи з цифровими інструментами. За дослідженням освітнього омбудсмена (квітень 2020 року), сервіс для обміну повідомленнями Viber був найбільш популярним інструментом для організації дистанційного навчання на початку карантину, а отже, вчитель_ки давали учнівству завдання на самостійне опрацювання матеріалу, а це не можна назвати повноцінною освітою. За моніторингом ДСЯО, тенденція до лідерства серед месенджерів (типу Viber, WhatsApp, Telegram) зберігається — ними користуються 83% опитаних вчитель_ок, але чимало (75%) використовують засоби для відеоконференцій (Zoom, Skype), а також спеціальні навчальні програми (Google Classroom, Microsoft Teams тощо) — 75%. Досі чимало педагог_инь (більше 60%) використовують телефонний зв’язок та електронну пошту (майже 40%).

На допомогу у травні 2020 року прийшов посібник для шкіл від ГО «Смарт Освіта» щодо організації дистанційного навчання, який отримав гриф МОН. Низку заходів для вчитель_ок проводить і EdCamp — наприклад, із циклу підвищення кваліфікації «Онлайн-толока»: зустрічі для розвитку інноваційності у педагогічній професії, підбиття підсумків навчального року 2020/2021 та ідеї на наступний тощо.

Також у травні 2021 року МОН разом із Мінцифри запустили національний тест цифрової грамотності для вчитель_ок — «Цифрограм для вчителів». Проте цей інструмент не має статусу обов’язкового, тому з його допомогою неможливо отримати надійні дані для аналізу ситуації та прийняття державою рішень для її покращення.

У закладах вищої освіти організація навчання в нових умовах відбулася кількома способами. Так, в одному випадку після формальної декларації керівництва ЗВО про перехід на дистанційне навчання частина викладач_ок, залишившись сам на сам із питаннями організації навчання, вдалися до схеми реферативних відпрацювань занять. Окрім неефективності цього рішення для засвоєння матеріалу, наслідком стало збільшення навантаження як на студент_ок, так і на самих викладач_ок.

Інший спосіб — перевести навчання в онлайн за допомогою систем дистанційної освіти та пов’язаних із нею технологій, таких як Moodle, Google Meet, Zoom тощо. Так, університети, які вже мали робочу систему для дистанційного навчання (власну або на основі Moodle), змогли відносно швидко налагодити освітній процес, а ті, що не мали, рухалися, наприклад, від Google Classroom у 2019/2020 навчальному році до альтернативних платформ, зокрема Moodle, у 2020/2021 навчальному році або повністю обирали сервіси Google.

За дослідженням, 86% українських викладач_ок не мали суттєвого досвіду користування інструментами онлайн-освіти, тож університети забезпечували навчання викладацтва навичок користування цими інструментами, створення чи перенесення курсів в онлайн-простір і загалом організації навчання — через випуск інструкцій, створення каналів у YouTube, Telegram, груп у Facebook, інструкції зі створення силабусу курсів для змішаного навчання тощо. Але важливою проблемою стало збільшення навантаження на викладацтво, зокрема додатковий час на оволодіння навичками користування цифровими технологіями в освіті, створення чи перенесення своїх курсів до систем дистанційної освіти, їхнє регулярне оновлення, доповнення та спілкування зі студен_ками. Так, зазначається, що витрати часу на комунікацію зі студентством збільшилися, оскільки письмово пояснювати завдання (або додавати його опис до онлайн-курсу) довше, ніж в аудиторії, а також можливі додаткові окремі питання від студент_ок, і листування з ними теж збільшує робочий час викладач_ки. Крім цього, причиною ненормованого робочого часу стала потреба у розробці занять у новому форматі та пошуку додаткових матеріалів. При цьому частина університетів зберігали змішаний формат навчання — таким чином, крім роботи онлайн, викладач_кам доводилося працювати і в аудиторіях також. Аналогічна ситуація з навантаженням спіткала і вчитель_ок, яким подекуди доводилося навіть відвідувати уч_ениць особисто.

За умов термінового переходу на дистанційне навчання та пов’язаних із цим недоліків у поспіхом створених умовах для освітян_ок логічно очікувати спад у результатах освіти. Міжнародні дослідження зафіксували втрати знань учнівства від закриття шкіл під час пандемії COVID-19 у європейських країнах із вищим за український рівнем економічного розвитку. Наприклад, уч_ениці Нідерландів втратили 20% очікуваного прогресу в навчанні через закриття шкіл, хоча мали чи не найкращі можливості для дистанційного навчання. За даними аналітик_инь Світового банку, які узагальнили дані 157 країн, реальні втрати навчального часу оцінюються від 0,3 до 0,9 року шкільного навчання (залежно від тривалості жорстких обмежень і закриття шкіл). На жаль, в Україні таку інформацію не збирають, не досліджують, а отже, немає підґрунтя для прийняття рішень для покращення ситуації і компенсації прогалин учнівства та студентства. Фактично, в Україні немає інформації, яка дозволила б розробляти комплексні заходи роботи з негативними наслідками пандемії для освіти. Так само немає оцінки готовності освітньої сфери до переходу на дистанційний формат — зокрема технічного забезпечення учасни_ць навчального процесу та навичок використання нових інструментів цифрової освіти. МОН стверджує, що втрати некритичні, й оцінює падіння якості освіти лише на рівні 8%, а прогрес якості та рівня дистанційної освіти з грудня до травня — на рівні +10-15%. Втім, невідомо, на які дані посилається Сергій Шкарлет. За окремими даними дослідження 5 областей України, 50% опитаних учитель_ок шкіл і 70% батьків вважають, що перехід на дистанційну чи змішану форми навчання вплинув на погіршення навчальних результатів. Зважаючи на скасовану у 2021 році обов’язкову ДПА, втрачено можливість дізнатися справжні освітні результати серед старшокласни_ць. Наступна можливість трапиться у 2022 році, коли відбудеться черговий раунд PISA.

Окрім відставання, важливою проблемою стало поглиблення освітньої нерівності внаслідок закриття освітніх закладів через пандемію. Особливо це помітно на прикладі сільських і міських шкіл. Ще у 2018 році за тестуванням PISA було виявлено, що у читанні уч_ениці/студент_ки з сільської місцевості відстають від уч_ениць/студент_ок із великих міст майже на 3 роки. Щодо математики та природничих наук спостерігалася схожа тенденція щодо різниці в успішності представни_ць сільських і решти шкіл. Є підстави вважати, що ситуація погіршилася із закриттям шкіл через пандемію у 2020 році. Так, за даними Мінцифри, у серпні 2020 року більше 2500 шкіл були розташовані у тих населених пунктах, які не обслуговує жоден провайдер, а за таких умов неможливо забезпечити якісне дистанційне навчання. Втім, у квітні 2021 року Кабмін видав постанову про розподіл субвенцій на боротьбу з наслідками пандемії у середній освіті, а з держбюджету було виділено 980 млн грн на закупівлю комп’ютерної техніки для 60 тисяч вчитель_ок. 

3.3 Доступність освіти

Нерівний доступ провокує відставання у навчанні або низькі навчальні досягнення у тих, хто відчуває нестачу комп’ютерного обладнання, робочого місця, брак якісного інтернету або має інші причини, зокрема психологічного характеру, або особливості сприйняття інформації. Така ситуація призводить до втрат у процесі навчання, дані про які міжнародні експерт_ки рекомендують збирати передусім. Але варто зазначити, що втрати нерівномірні, і діти з малозабезпечених родин, діти з родин, що належать до маргіналізованих соціальних груп, діти з сільської місцевості тощо є особливо вразливими у доступі до освіти. З даних Держстату стає очевидна нерівність між домогосподарствами великого міста та села у підключенні до інтернету (у селі таке підключення фіксується майже вдвічі рідше). Низькі доходи не дозволяють забезпечити постійний та якісний доступ до необхідної техніки й інтернету, облаштувати індивідуальне місце для навчання. На початку карантину (дослідження за квітень 2020 року) близько 10% сімей скаржилися на погану якість інтернету, а 3% — на перебої. Близько третини батьків не зазначили, що мають необхідне комп’ютерне обладнання для своїх дітей. Там само знайдемо тривожні цифри щодо тих, хто випав із навчання через карантин. Так, 1% дітей не продовжили навчання зовсім, а 14% дітей продовжили лише частково. Фактично, 15% дітей втратили повноцінний доступ до освіти з початком пандемії COVID-19. На батьків, які не в змозі забезпечити дитину телефоном чи ноутбуком, а також проконтролювати процес дистанційного навчання, навіть подавали до суду.

У дослідженні взимку 2021 року у громадах 5 областей України зафіксовано складнощі з забезпеченням уч_ениць і вчитель_ок комп’ютерною технікою та доступом до інтернету, а отже, існують проблеми з рівним доступом до освіти в умовах дистанційного навчання уч_ениць із малозабезпечених родин, дітей з особливими потребами тощо. Зазначається, що таким сім’ям у громадах допомагають матеріально (надання/придбання гаджетів у межах можливостей місцевого самоврядування), а також застосовують індивідуальний підхід з боку вчитель_ок. Крім того, аби подолати труднощі із низькою технічною забезпеченістю учасни_ць навчального процесу, використовувався телефонний зв’язок (наприклад, для передачі завдань учням), а також практикувалося використання одного гаджету кількома уч_еницями. Важливою перепоною для ефективної організації дистанційного навчання також був брак інтернет-провайдерів, які б надавали якісний зв’язок, особливо у віддалених селах. Проблеми матеріально-технічного характеру стосуються і шкіл. Так,  Хоча за словами міністра освіти на початку 2020 року не були підключені до інтернету 750 шкіл, а станом на вересень таких закладів залишалося 74. Втім, невідомо, про яку якість підключення говорив очільник МОН. Для вчитель_ок, які працюють або у змішаному режимі, або зі школи, вкрай важливе якісне підключення до інтернету й обладнане робоче місце, що під час локдауну (коли вчителям не завжди надавали перепустки до громадського транспорту) ставало ще більш критичним, якщо діти вчитель_ок також мали навчатися дистанційно й потребувати технічних засобів для цього.

Як вже згадувалось, у грудні МОН, Міністерство цифрової інформації, Освіторія та Український інститут розвитку освіти запустили оновлений варіант «Всеукраїнської школи онлайн», яка розміщувалася на спеціалізованому онлайн-ресурсі. Опитування Державної служби якості освіти, проведене у лютому 2021 року серед вчитель_ок і керівни_ць шкіл, показало, що близько 14% вчитель_ок взагалі не користуються цим інструментом, а 47% — лише інколи. Серед причин, чому не використовують цей інструмент, називали брак інтернету та технічного забезпечення, необізнаність про платформу та неактуальні або неузгоджені з темами у підручниках матеріали. Також відчувається брак таких інструментів для початкової школи. Втім, станом на травень 2021 року більше половини шкіл України користуються платформою для навчання. Всеукраїнська школа онлайн охопила 125 тисяч уч_ениць, 34 тисяч вчитель_ок і 8 тисяч слухач_ок.

Важливою когортою осіб, які страждають від нерівного доступу до освіти, є діти з Криму та ОРДЛО. Український уряд ще з 2016 року впроваджувала програму паралельного навчання в українських школах (для тих випускни_ць з ОРДЛО, які, закінчивши школу, не матимуть атестату, який визнається в Україні) та надавала пільги при вступі кримчан_кам (за якими іспити з української мови та історії України і профільні іспити замінювали б атестат і ЗНО). Але у 2020 році, користуючись карантином, окупаційна влада тимчасово окупованих територій (ТОТ) обмежила можливості виїзду вступни_ць на підконтрольні Україні території. Так, з 21 березня 2020 року почала діяти повна заборона на виїзд із так званої «ДНР», хоча Україна залишала можливість для в’їзду громадян_ок з поважних причин (зокрема навчання), а в подальшому виїзд був можливий лише за наявності реєстрації на підконтрольній Україні території (тобто абітурієнт_кам виїзд було заборонено).

Таким чином, абітурієнт_ки стикнулися з проблемами при вступі до українських університетів: отримували штрафи за незаконний перетин кордону (коли намагалися проїхати через територію Росії — цей штраф скасовано лише влітку 2021 року), марно чекали можливості виїзду по кілька днів на КПП тощо.

МОН розробило покрокову інструкцію для вступни_ць із тимчасово окупованих територій. Прізвища вступни_ць шифруються, вони вступають за спеціальною квотою у межах одного освітнього центру (тобто, в межах одного університету), де мають можливість подати до 5 заяв на спеціальності. Ті абітурієнт_ки, які не мають українського документа про повну середню освіту та сертифіката ЗНО, повинні особисто подавати документи. У 2021 році це можна зробити із подовженим строком — від 7 червня до 24 вересня. Зважаючи на те, що окупаційна влада ОРДЛО перешкоджає виїзду дітей на підконтрольну Україні територію, доступ до освіти для мешкан_ок тимчасово окупованих територій є обмеженим. Втім, за статистикою, кількість вступни_ць із ТОТ влітку 2020 року перевищила кількості попередніх років, демонструючи таким чином позитивну динаміку за останні роки навіть попри пандемічні умови.

Студентство, яке мешкає у гуртожитках, також зазнає впливу нерівності у доступі до освіти. Попри те, що у березні 2020 року уряд вважав неприпустимим виселяти здобувач_ок освіти з гуртожитків і навіть рекомендувати робити це, вже у жовтні на той час в.о. міністра освіти Сергій Шкарлет написав, що міністерство рекомендує освітнім закладам вищої, передвищої та професійно-технічної освіти перейти на дистанційну форму навчання на період 15 жовтня — 15 листопада 2020 року з «обов’язковим виїздом усіх студентів із гуртожитків». Таким чином, вирішення питання з доступом до освіти загострювалося для мешкан_ок гуртожитків і викликало обурення серед студентства. Особливо від такого рішення постраждають студент_ки із вразливих категорій населення, оскільки можуть не мати вдома всіх необхідних умов для навчання, а декому, можливо, просто не було куди виїжджати (наприклад, студент_кам з ОРДЛО). Трохи пізніше офіційним повідомленням МОН рекомендувало забезпечити тимчасовий виїзд із гуртожитків для студент_ок, але зауважував, що організація виїзду не має примусового характеру.

На жаль, немає даних про зміни у вступі іноземних студент_ок до вишів України. Але, за словами директорки Українського державного центру міжнародної освіти, суттєвого скорочення кількості інозем_ок у 2020/2021 навчальному році не відбулося. Зважаючи на постійне зростання кількості іноземних студент_ок протягом останніх 7 років, можна спробувати непрямо оцінити втрати (так, у 2019/2020 році в українських вишах навчалися 80 470 студент_ок, а на рік пізніше — 76 548). Якщо звернутися до міжнародних джерел, то результатом впливу пандемії на студентську мобільність стали проблеми з пересуванням між країнами через закриття кордонів чи суттєві обмеження. Втім, 85% досліджуваних університетів пропонували альтернативні схеми навчання, зокрема дистанційного — «віртуальну мобільність». Але, наприклад, у США студент_ки, чиї університети перейшли виключно на дистанційне навчання, були вимушені виїжджати з країни або переводитися на офлайн-навчання до інших університетів. Окремо варто згадати і про студент_ок, які не змогли повернутися у свої країни і стикнулися із закриттями кампусів, а отже, з потребою в пошуку альтернативного житла, ізоляцією, проблемами з документами тощо. Невизначеність із набором іноземних студент_ок під час пандемії очікувано призвела до зменшення набору і загалом зниження кількості таких студент_ок (на 20% у Німеччині, на 16% у США, а в Австралії запити на студентські візи скоротилися на 80-90%). Таким чином, є підстави вважати, що і когорта іноземних студент_ок в Україні також має проблеми з доступом до освіти, але, на жаль, брак моніторингу не дає можливості оцінити втрати та мати підґрунтя для вжиття відповідних заходів для покращення ситуації — так само, як і щодо багатьох інших проблемних питань освіти в умовах пандемії СOVID-19.

Рекомендації

Ці рекомендації мають кілька спрямувань. По-перше, необхідно гарантувати безпеку й оптимальні умови для навчання та праці учасни_цям освітнього процесу в умовах можливого продовження карантинних обмежень і продовження пандемії. Метою є мінімізувати ризики поширення хвороби у закладах освіти, при цьому забезпечивши доступність і якість освіти.

По-друге, важливо компенсувати негативні наслідки, що їх мала пандемія та викликані нею карантинні обмеження для учасни_ць освітнього процесу, їхнього добробуту, умов праці та навчальних результатів. При цьому особливу увагу треба звернути на представни_ць вразливих груп як серед здобувач_ок освіти, так і серед освітян_ок.

По-третє, варто зважати на глобальні зміни в освіті, що їх спричинила пандемія та карантин. Світ змінився незворотно, тож потрібно адаптувати систему освіти до роботи з більш інтенсивним використанням дистанційної та змішаної форм навчання. Це може стати шансом вирішити деякі з проблем української освіти, не пов’язані із пандемією — наприклад, дефіцит учитель_ок-предметни_ць, не однаково високу якість освіти через брак кваліфікованого персоналу та навчальних матеріалів, проблеми з доступом до освіти дітей з ізольованих населених пунктів. 

Здоров’я та безпека

  • Оцінити фінансову спроможність засновни_ць повністю забезпечити заклади дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти засобами індивідуального захисту
  • Спрямувати додаткові ресурси на засоби індивідуального захисту у громади, що не спроможні самостійно забезпечити заклади освіти засобами індивідуального захисту
  • Оцінити рівень психічного здоров’я учасни_ць освітнього процесу та шкоду, завдану пандемією
  • Розробити національну програму психологічної підтримки учасни_ць освітнього процесу в умовах пандемії та переходу на дистанційне і змішане навчання, що включатиме онлайн-курс для психолог_инь, вчитель_ок, викладач_ок щодо того, як допомагати собі, а також дітям і підліткам впоратися зі стресом, депресією, тривогою, що спричинені пандемією COVID-19, роздаткові інформаційні матеріали для уч_ениць, студент_ок і батьків на тему психічного здоров’я в умовах пандемії та постійний моніторинг психологічно стану і психічного здоров’я учасни_ць освітнього процесу
  • Провести цільову інформаційну кампанію щодо вакцинації від COVID-19 для педагогічних, науково-педагогічних та непедагогічних працівни_ць закладів освіти
  • Розглянути можливість проведення масової вакцинації для людей від 16 років, аби усе студентство в університетах, в тому числі першокурсни_ці, могли бути вакцинованими на загальних підставах

Цифрові навички та навички дистанційного і змішаного навчання

  • Провести моніторинг цифрових навичок учасни_ць освітнього процесу, насамперед педагогічних працівни_ць
  • Розширити й уточнити перелік компетентностей, потрібних для роботи в умовах дистанційного та змішаного навчання, у професійних стандартах педагогічних і науково-педагогічних працівни_ць
  • Організувати систематичні (щоквартальні) заходи з підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівни_ць у сфері методик дистанційного та змішаного навчання, розвитку їхніх цифрових навичок
  • Включити компетентності, потрібні для дистанційного та змішаного навчання, у стандарти освіти та типові освітні програми
  • Включити у типові штатні розписи закладів освіти посаду тьютор_ки (асистент_ки в освітньому процесі), в чиї обов’язки входитиме допомога уч_еницям у питаннях організації дистанційного та змішаного навчання

Доступ до освіти

  • Провести оцінку освітнього середовища (у закладах освіти та вдома в учасни_ць освітнього процесу) на предмет відповідності потребам освітнього процесу в дистанційній та змішаній формі освіти
  • Забезпечити технікою та доступом до інтернету уч_ениць та вчитель_ок, які перебувають у складних життєвих обставинах і не мають умов для навчання/роботи під час дистанційного та змішаного навчання
  • Створити гарячу лінію для повідомлення про обмеження доступу до освіти через карантинні обмеження
  • Рекомендувати органам місцевого самоврядування у випадку локдаунів включати освітян_ок до переліку осіб, які можуть користуватися громадським транспортом
  • Здійснювати моніторинг виконання закладами освіти ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» щодо тривалості навчального року в умовах карантинних обмежень, аби дистанційне навчання не замінювали канікулами

Якість освіти

  • Провести вивчення можливих втрат у навчальних результатах через пандемію та визначити уч_ениць, які найбільше потребують додаткових дій для закриття прогалин у навчанні
  • Розробити програму компенсації втрат у навчанні через пандемію для уч_ениць, які цього потребують, зокрема фінансувати додаткові заняття для них
  • Посилити національну електронну освітню платформу для того, щоб це був основний майданчик інструментів для дистанційного та змішаного навчання, яким можуть користуватися учасни_ці освітнього процесу
  • Запровадити програму досліджень і практичних розробок з методики дистанційного та змішаного навчання
  • Створити лінійку навчальної літератури, яку можна використовувати під час дистанційного та змішаного навчання — електронних підручників, посібників, а також навчальних додатків.

Джерела:

  1. World Bank. The Impact of COVID-19 on Education — Recommendations and Opportunities for Ukraine
  2. World Bank. Is the COVID-19 slide in education real?
  3. Здоров’я та освіта: Як пандемія COVID-19 вплинула на доступ до публічних послуг в Україні. Аналітичний огляд, 2021 (Новосад)
  4. Інтерв’ю з ДСЯО про моніторинг якості освіти (у тому числі дистанційної)
  5. Освітаналітика. Організація освітнього процесу в школах України в умовах карантину: аналітична записка
  6. ДСЯО. Аналітична довідка щодо організації дистанційного навчання у закладах загальної середньої освіти у 2020/2021 навчальному році
  7. International Association of Universities. THE IMPACT OF COVID-19 ON HIGHER EDUCATION AROUND THE WORLD
  8. ДСЯО. Аналітична довідка щодо тенденцій організації дистанційного навчання у закладах фахової передвищої та вищої освіти в умовах карантину у 2020/2021 навчальному році 
  9. Unicef. PREVENTING A ‘LOCKDOWN GENERATION’ IN EUROPE AND CENTRAL ASIA
  10. «Освіта і здоров’я», «Організація освітнього процесу в умовах карантину»
  11. Про ДПА і зменшення кількості тих, хто оцінює ЗНО: https://www.bbc.com/ukrainian/features-57485310.amp 
  12. CDC. Про відкриття шкіл восени: https://www.edweek.org/leadership/cdc-lags-in-childhood-vaccines-could-spark-outbreaks-in-other-illnesses/2021/06?utm_source=tw&utm_medium=soc&utm_campaign=edit
  13. Як українці оцінюють освіту та вступ в умовах пандемії: https://dif.org.ua/article/poyasniti-30-yak-ukraintsi-otsinyuyut-osvitu-ta-vstup-v-umovakh-pandemii
  14. Звіт про посилення нерівності через пандемію: https://www.hrw.org/report/2021/05/17/years-dont-wait-them/increased-inequalities-childrens-right-education-due-covid

Рецензування: Ірина Когут

Редагування: Роксолана Машкова

Аналітична записка підготовлена у рамках проєкту «Європейський Союз для сталості громадянського суспільства в Україні», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю аналітичного центру Cedos і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.