Вступ

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації (далі — РФ) в Україну, що почалося 24 лютого 2022 року, змінило життя всієї країни та вплинуло на кожну зі сфер життя. Війна спричинила масштабні переміщення мільйонів українок, руйнування домівок і соціальних зв’язків, втрату житла, роботи та впевненості у завтрашньому дні. Сотні українок втратили на війні своїх рідних, тисячі приєдналися до лав Збройних сил України, тисячі чекають на повернення своїх рідних додому.

Соціально-економічні наслідки війни є особливо тяжкими для тих, хто і раніше були особливо вразливими, як-от малозабезпечених сімей, людей старшого віку, людей з інвалідністю, самотніх батьків тощо. Ці вразливості не в останню чергу пов’язані зі структурними проблемами у сферах соціальної та житлової політики, браком необхідної соціальної інфраструктури, недостатнім рівнем безбарʼєрності публічного простору, прогалинами у забезпеченні соціальними послугами, що утворилися внаслідок децентралізації, високим рівнем бідності. Війна, особливо перший рік повномасштабного вторгнення, до певної міри підсвітила наявні проблеми у різних секторах публічних послуг, і, зокрема через значні руйнування інфраструктури внаслідок бойових дій, загострила їх. Окрім того, війна змусила звернутися по допомогу і тих, хто раніше звикли розраховувати лише на себе, тож свою вразливість відчули мільйони громадян_ок.

Система соціального захисту населення покликана підтримувати людей у складних ситуаціях, з якими вони не можуть справитися самостійно, як-от бідність, самотність, бездомність, тривалі проблеми зі здоров’ям, а також тоді, коли вони потребують додаткової підтримки. Такі періоди в житті людини українське законодавство визначає як «складні життєві ситуації» і передбачає низку програм, які покликані підтримати людину фінансово та запобігти бідності: виплати державної допомоги, субсидії та пільги, а також великий спектр соціальних послуг, покликаних запобігати виникненню таких ситуацій, мінімізувати їхній вплив на якість життя людини та допомогти особам і сім’ям справлятися з такими складними ситуаціями, долаючи негативний вплив різних обставин.

Загострення вразливостей і зростання потреби у підтримці призвело до значного навантаження на сферу соціального захисту. Працівни_ці цієї сфери були одними з тих, хто допомагали справитися з негативними наслідками війни з перших днів повномасштабного вторгнення і продовжують робити це і донині.

Цей текст присвячений тому, як війна вплинула на щоденну працю цих людей. Він фокусується на працівни_цях, які безпосередньо залучені у надання соціальних послуг у комунальних установах, що розташовані у громадах. Це люди, які працюють у територіальних центрах соціального обслуговування, центрах надання соціальних послуг та у центрах соціальних служб. Це соціальні робітни_ці, соціальні працівни_ці, фахівчи_ні з соціальної роботи, психологи_ні, воді_йки, завідувач_ки відділів, директор_ки установ та інші спеціаліст_ки. При цьому, попри те, що значна частина інсайтів стосується цих працівни_ць у цілому, більша увага приділяється соціальним робітни_цям та фахівчи_ням із соціальної роботи, адже кількість цих працівни_ць є найбільшою серед штатних розписів установ — надавачів соціальних послуг (інакше кажучи, їхня роль у безпосередньому наданні соціальних послуг є ключовою), а також керівни_цям установ через рівень відповідальності та впливу, пов’язаний з цією посадою.

Соціальні робітни_ці працюють у терцентрах соціального обслуговування (далі — терцентри) та у центрах надання соціальних послуг (далі також — ЦНСП). Вони залучені передусім у надання соціальної послуги догляду вдома, а також у послугу натуральної допомоги. Їхня робота може включати допомогу у веденні домашнього господарства (як-от прибирання, приготування їжі), у самообслуговуванні (наприклад, вони можуть допомогти людині помитися та здійснити інші необхідні гігієнічні процедури), у пересуванні по квартирі, у здійсненні комунальних платежів, в оформленні документів та обробці поштової кореспонденції. У сільській місцевості соціальні робітни_ці також можуть допомагати своїм клієнт_кам з обробкою присадибних ділянок. Соціальні робітни_ці забезпечують отримання продуктів харчування, засобів особистої гігієни та інших необхідних речей.

Фахів_чині з соціальної роботи переважно працюють у центрах соціальних служб (далі також — ЦСС) та у ЦНСП. Ці працівни_ці передусім надають соціальні послуги сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, сім’ям опікунів, прийомним сім’ям, вразливим категоріям дітей, особам, які повертаються з місць позбавлення волі, та їхнім сім’ям тощо. Робота фахів_чинь із соціальної роботи є комплексною. По-перше, вони залучені у виявлення вразливих осіб і сімей, які можуть потребувати соціальних послуг, а також ведення їх обліку. Для цього вони здійснюють соціальне інспектування домогосподарств осіб і сімей з ознаками складних життєвих обставин (наприклад, ознаки зловживання алкоголем чи недбалого ставлення до виконання батьківських обов’язків). По-друге, вони займаються розробкою індивідуальних планів надання соціальних послуг конкретній людині або сім’ї, які містять детальну програму соціальної роботи — по суті, маршрут, яким фахівчині необхідно пройти із сім’єю, аби допомогти їй подолати складні життєві обставини та/або мінімізувати їхній вплив. На основі такого плану фахів_чині з соціальної роботи здійснюють соціальний супровід вразливих сімей, для чого можуть також співпрацювати з іншими органами соціальної сфери, допомагаючи збирати й оформлювати документи для отримання державних соціальних виплат і допомоги, субсидій тощо.

Керівни_ці (директор_ки, завідувач_ки) відповідають за організацію роботи працівни_ць і всієї установи — надавача соціальних послуг.

Розглядаючи різні аспекти умов праці, цей текст прагне окреслити основні зміни, які відбулися після 24 лютого 2022 року, а також узагальнює основні проблеми, які існували й раніше, проте досі залишаються невирішеними. Передусім це такі основні аспекти умов праці, як:

  • робоче навантаження (його характер, співвідношення обсягу роботи та робочого часу, питання перепрацювань, пов’язаних із ним);
  • графік роботи (тривалість та організація робочого часу і можливість впливати на неї);
  • робоче місце та забезпеченість засобами праці;
  • переміщення по місту в рамках виконання посадових обов’язків;
  • оплата праці (її розмір, справедливість і стабільність);
  • безпечні умови для фізичного та психічного здоров’я (зокрема питання стресу, пов’язаного з роботою, та психоемоційний стан працівни_ць).

Окремою темою, якій було приділено особливу увагу, є вплив обстрілів, повітряних тривог і вимкнення електроенергії на робочий процес у цілому та перелічені аспекти умов праці зокрема.

Більш оглядово цей матеріал торкається комфортності взаємин із колегами та керівництвом, а також можливості висловлюватися та впливати на розв’язання проблем на робочому місці.

У роботі над матеріалом ми відштовхувалися від базового визначення умов праці Міжнародної організації праці (далі — МОП), в якому зазначено, що «умови праці покривають широкий спектр тем і питань від робочого часу (годин роботи, годин відпочинку та робочих графіків) до оплати праці, фізичних умов і психологічних викликів, які існують на робочому місці», а також від визначення «гідної праці», яке використовує МОП. За визначенням МОП, гідна праця — це «зайнятість, яка гарантує справедливий дохід, безпечність робочого місця, хороші перспективи особистого розвитку та соціальної інтеграції, свободу висловлюватися про проблеми на робочому місці, організовуватися та брати участь у рішеннях, які впливають на життя працівни_ць, рівність можливостей та ставлення до жінок і чоловіків». Перелік умов праці, на яких зосереджується цей матеріал, є дещо вужчим, бо його фокус перш за все на тих умовах праці, на які істотним чином могла вплинути війна.

Передусім цей текст ґрунтується на трьох фокус-групових дискусіях і кількох інтерв’ю з представни_цями первинних профспілкових організацій соціальної сфери, проведених у грудні 2023 року.

Три фокус-групові дискусії охопили соціальних робітни_ць, фахівчи_нь із соціальної роботи, завідувач_ок та директорок терцентрів, центрів соціальних служб і центрів надання соціальних послуг.

Серед учасни_ць кожної фокус-групової дискусії були працівни_ці комунальних установ, що розташовані у трьох основних типах територіальних громад в Україні: сільських, селищних і міських. У кожній дискусії було принаймні по одній учасни_ці з прифронтової громади, а також із громади, що прийняла значну кількість внутрішньо переміщених осіб. Це громади Дніпропетровської, Чернігівської, Чернівецької, Харківської та Київської областей.

Така варіативність досвідів учасни_ць дискусій була забезпечена з огляду на те, що саме тип громади може впливати на організацію надання соціальних послуг і деякі істотні умови праці (наприклад, виплата надбавок з місцевого бюджету; розвиненість мережі громадського транспорту, що є важливим для працівни_ць, які багато пересуваються містом у рамках роботи). Водночас висновки з проведених раніше досліджень дозволяють припустити, що об’єм і характер навантаження соціальних працівни_ць у прифронтових громадах, а також громадах, що прийняли велику кількість ВПО, може мати суттєві особливості. Деякі учасниці фокус-групових дискусій також пережили тимчасову окупацію своєї громади у 2022 році.

Окрім того, всі учасни_ці фокус-групових дискусій пропрацювали мінімум один рік на своїй посаді до 24 лютого 2022 року. В середньому ж стаж роботи на чинній посаді серед учасни_ць фокус-групових дискусій становить 9,5 років. Така характеристика була необхідна для того, щоб, розповідаючи про вплив війни на умови праці, учасн_иці мали достатньо досвіду роботи перед повномасштабним вторгненням, аби мати можливість помітити певні зміни.

Аналіз цих розмов доповнюється висновками та інсайтами з інших досліджень у сфері надання соціальних послуг, у які авторка тексту була залучена у 2022–2023 роках, а також даними та інсайтами з інших опрацьованих при підготовці цього матеріалу релевантних досліджень, присвячених впливу війни на соціальну сферу та вразливі групи населення.

З огляду на методи, використані для збору й аналізу даних, слід зазначити, що інсайти з дослідження можуть не представляти досвід усіх соціальних працівни_ць в Україні.

Висновки

У цілому, можна зробити висновок, що повномасштабне російське вторгнення в Україну мало негативний вплив на умови праці соціальних працівни_ць. Водночас ідеться радше про поглиблення вже наявних проблем, що були притаманні цій сфері й раніше. Це низький рівень оплати праці, велике навантаження, яке часто перевершує норми, закріплені на законодавчому рівні, розповсюдженість недостатнього забезпечення засобами праці, а також транспортними засобами, що необхідні соціальним працівни_цям для пересування в межах громади.

Серед факторів, що сприяли збільшенню навантаження в умовах війни, особливо під час першого року повномасштабного вторгнення, — організація прийому та надання допомоги з розселенням ВПО у громаді, а також надання їм різноманітних послуг; залучення соціальних працівн_иць до організації отримання, видачі та розвезення гуманітарної допомоги, а також до оформлення статусу дитини, що постраждала внаслідок воєнних дій; зростання кількості осіб, які потребують доглядових послуг, через велику кількість осіб старшого віку, що залишилися самі після виїзду родич_ок, які за ними доглядали; зростання випадків домашнього насильства. Робота з сім’ями військовослужбов_иць і ветеран_ок, обʼєм якої поступово збільшується, так само стає одним із таких факторів. У деяких громадах соціальні працівни_ці також долучалися до перевірки наявності та доступності укриттів, що дещо збільшило навантаження на них у лютому–березні 2022 року. У тих громадах, які знаходились/знаходяться близько до зони активних бойових дій та/або регулярно обстрілюються армією РФ, а також у громадах, що перебували під окупацією, виїзд частини соціальних працівни_ць у безпечніші регіони був окремим чинником, який призвів до навантаження тих працівни_ць, що залишилися.

Наявні проблеми з оплатою праці поглибилися стрімким зростанням інфляції та ростом цін на продовольчі товари, що призвело до зниження купівельної спроможності зарплат у соціальній сфері. Через зниження надходжень до місцевих бюджетів у багатьох громадах на певний час припинялися (або ж скорочувалися) виплати низки доплат і премій, які становлять значну частку заробітної плати соціальних працівни_ць. Після підвищення розміру мінімальної зарплати у 2024 році розмір заробітної плати частини соціальних працівни_ць найнижчих тарифних розрядів, чий посадовий оклад є нижчим за рівень мінімальної заробітної плати, дещо зріс. Проте залишається проблема з привʼязкою обрахунку посадових окладів до законодавчо визначеного розміру прожиткового мінімуму (який, окрім того, є дуже низьким і не відповідає фактичному) та з «абсорбацією» частини доплат і надбавок шляхом дотягування розміру заробітної плати до рівня мінімальної.

Війна також впливає на безпечність праці зайнятих у соціальній сфері, особливо тих соціальних працівни_ць, які проживають у громадах, близьких до лінії фронту. Оскільки їхня робота великою мірою повʼязана з переміщеннями по місту, а у деяких переміщення становлять більшість робочого дня, в умовах війни соціальні працівни_ці стикаються з підвищеними безпековими ризиками, тому що часто можуть перебувати у місцях, розташованих далеко від укриттів. Напружений графік роботи та високий рівень відповідальності за її виконання часто можуть спонукати працівни_ць надзвичайно практично ставитися до використання робочого часу, протягом якого вони перебувають у бомбосховищах, а також часом нехтувати правилами безпеки й ігнорувати повітряні тривоги. Зупинка громадського транспорту під час тривог, а також часті відключення електроенергії так само негативно впливають на щоденну працю зайнятих у соціальній сфері, особливо соціальних робітни_ць, і значно утруднюють виконання ними своїх обовʼязків.

Підвищення рівня заробітних плат і перегляд підходів до їх обрахунку, зменшення обсягу паперової роботи та звітності, які доводиться виконувати соціальним працівни_цям, надання стабільної психологічної підтримки і збільшення тривалості відпустки для фізичного відновлення та психологічного розвантаження — це ті кроки, які інформан_тки цього дослідження найчастіше згадували, коли йшлося про шляхи суттєвого покращення умов праці у соціальній сфері. Поліпшення умов праці та винагороди за неї, своєю чергою, сприятиме підвищенню престижності професії соціальної працівни_ці і стимулюватиме збереження та розвиток кадрового потенціалу у сфері.

Завантажити повний звіт у PDF (4 МБ)