Розподіл бюджету Києва: публікувати не можна приховувати

Сьогодні процес формування і розподілу бюджету Києва є вкрай непрозорим. Чи зважиться Кличко на маленький крок, який може розпочати великі зміни?

За оцінками одного з заступників головного архітектора Києва, вартість реалізації першочергових заходів Генерального плану на найближчі 5 років становить більше 180 мільярдів гривень, тоді як доступними є лише 10-15 мільярдів.

Потрібно врешті позбутися ілюзій і мрій про десятки транспортних розв’язок, кілька тунелів під Дніпром та інші мегапроекти. Достатньо подивитися на Подільський мостовий перехід. Його будують вже більше 10 років і, при збереженні теперішніх темпів фінансування, повного завершення об’єкту прийдеться чекати ще стільки ж.

В такому разі маємо справу з класичною проблемою. Як розподілити дефіцитний ресурс? На що витратити гроші, яких дуже мало?

Капітальні вкладення, тобто розвиток міської інфраструктури в якнайширшому значенні, фінансуються з бюджету відповідно до Програми економічного та соціального розвитку (ЕСР) Києва. Цей документ є частиною системи державного прогнозування розвитку, яка прийшла на заміну централізованому плануванню часів СРСР.

Замість спущених згори планів маємо тепер гнучкі програми, що створюються на місцях. Однак децентралізація не означала демократизацію.

Програми ЕСР розробляються Департаментом економіки та інвестицій КМДА за поданням головних розпорядників бюджетних коштів, тобто інших підрозділів міської влади, які будуть адмініструвати виділені гроші.

При цьому не існує правила, яка б визначало, за яким принципом головні розпорядники вирішують, які проекти подавати на розгляд, а які ні. Є, звичайно, згадка про відповідність Стратегії розвитку міста Києва, цільовим проектам чи Генеральному плану. Але, як ми вже зрозуміли, ці документи передбачають реалізацію в 15 разів більшої кількості проектів, ніж можна здійснити насправді. Тому все залежить від суб’єктивного вибору чиновників: який проект подати, а який – ні. Яку школу відремонтувати, а яку залишити на потім.

На наступному рівні все відбувається точно так само. Департамент фінансів передає в Департамент економіки граничні обсяги фінансування, тобто визначає, яку суму місто може собі дозволити витратити на капітальний розвиток цього року.

Виходячи з цієї суми Депекономіки розподіляє гроші між проектами, які запропонували головні розпорядники. Як? Чому? Виходячи з чого? Відповіді на ці питання нам не дають.

Втім, проаналізувавши цей розподіл коштів, можна виділити певні тенденції. Перш за все, більші шанси отримати фінансування має той проект, який можна найближчим часом закінчити і урочисто відкрити. Критерієм прийняття рішень стає не користь для міста і мешканців, а швидкість і потреба піару. Це, наприклад, була однією з причин, чому Черновецький свого часу відкрив серед лісу станцію метро “Червоний хутір”, але не виділяв достатньо грошей для добудови підземки на Теремки.

Важливу роль грає також суб’єктивний чинник – кожен мер і його команда мають особисті симпатії до тих чи інших проектів, які вони робить своїми візитівками. Їм і світить фінансування.

Паралельно існують лобісти. Президент України, якому захотілося збудувати той чи інший пам’ятник. Депутат Верховної Ради, який придумав “інноваційний парк”. Або, наприклад, будівельна компанія, якій потрібні замовлення. В цьому сенсі не варто забувати про корупційні можливості освоєння бюджетних коштів.

Десь на маргінесах цього процесу існує і громада. Перш за все вона обирає міського голову і депутатів. Вони можуть давати КМДА доручення і, все ж таки, наприкінці цього довгого процесу затверджують Програму економічного і соціального розвитку та бюджет. Однак було би наївно думати, що при розподілі грошей більшість депутатів приймає рішення виключно в інтересах мешканців міста. Хіба мажоритарники часом, здебільшого перед виборами, можуть лобіювати інтереси свого округу.

Однак, у більшості випадків, якщо адміністрація має лояльну більшість в Київраді (а так останнім часом було завжди), вся лобістська діяльність депутатів проходить не у сесійній залі, а на підготовчих етапах, коли рішення є предметом політичних торгів і адміністративних рішень в чорній скриньці, назва якої “Департамент економіки та інвестицій КМДА”.

У світі, натомість, існує багато методів участі мешканців у прийнятті рішень про розвиток міста. Від класичних референдумів по ключових і дорогих проектах (типу метро на Троєщину) до безпосередньої участі делегатів чи фокус-груп у формуванні переліку проектів міського розвитку, які отримають гроші. Як не дивно, такі речі відбуваються в недемократичному Китаї або країнах Латинської Америки.Звичайним киянам залишається писати звернення, просити, виходити на мітинги і влаштовувати акції протесту. Такий шлях справді часом працює. Але його системна ефективність доволі низька. З одного боку, всі ці речі є точковими. З іншого, рішення всерівно залишається за чиновниками Департаменту економіки та міською радою.

В українських умовах подібні механізми наразі залишаються фантастикою. Вочевидь, нам потрібно починати з простіших речей. Для прикладу, зробити процес розподілу бюджетних грошей на капітальні видатки прозорим. Про це багато говорить адміністрація Кличка. Однак поки що істотних зрушень не відбулося.

Серед основних досягнень – нерепрезентативне і некоректне опитування на сайті, де киянам пропонується визначити, що є пріоритетнішим: “Освіта” чи “Охорона здоров’я”, “Транспорт” чи “ЖКГ”. Не уявляю, яким чином можна зробити вибір з таких альтернатив. До того ж, абсолютно незрозуміло, що мається на увазі під цими широкими поняттями. Цілком очікувано, що попередні результати показали приблизно однакову кількість голосів за кожен з варіантів відповіді.

Інше зрушення – проведення 4 листопада розширеного засідання Бюджетної комісії Київради. На нього прийшла вся міська верхівка, було запрошено експертів і представників громадських організацій. Вийшов гарний PR-привід для міського голови. Однак на засіданні було презентовано лише кілька ключових цифр. Натомість ні члени Бюджетної комісії, ні гості так і не зрозуміли, звідки ці цифри взялися. Не кажучи вже про можливість вплинути на їхнє формування.

Розподілу бюджетних коштів потрібна справжня, а не удавана прозорість. Процес потрібно контролювати на всіх етапах. Департамент фінансів повинен оприлюднювати інформацію про те, скільки коштів є. Департамент економіки має публікувати не лише кінцевий варіант їхнього розподілу у вигляді Програми економічного і соціального розвитку, але також всі пропозиції головних розпорядників, які до нього надходять. Таким чином можна буде побачити, з яких альтернатив були обрано ті чи інші проекти. Це може стати першим кроком, який почне залучення міської спільноти до прийняття бюджетних рішень.

4 листопада, на вже згаданому відкритому засіданні, Бюджетна комісія Київради доручила КМДА розглянути відповідний проект розпорядження, яке може зробити розподіл грошей на капітальні вкладення публічним. Він також передбачає публікацію щомісячних звітів про використання цих коштів, які головні розпорядники надають в Департамент економіки та інвестицій.

Ці всі документи передаються як в друкованому, так і в електронному вигляді, тому зміни стосуються однієї простої дії. Документи потрібно буде не лише отримувати, але й публікувати в інтернеті для громадського обговорення.

Наразі прийняття цього рішення залежить від КМДА: її голови Віталія Кличка, а також підлеглих меру чиновників. Чи справді вони хочуть зробити процес формування бюджету прозорим?

Маленький крок може розпочати великі зміни.

Джерело