Вже в неділю відбудуться місцеві вибори на яких мешканці столиці обиратимуть міського голову та новий склад Київради. Саме від місцевої влади залежить містопланування, земельні рішення, благоустрій, будівництво та житлово-комунальне господарство. Попри яскраві програми та численні обіцянки кандидати й кандидатки досить мало сказали про те, де та як саме ми будемо жити.

Застаріле житло та капітальні ремонти

У програмах часто зустрічаються згадки про реконструкцію, капітальні ремонти та заходи з підвищення енергоефективності житла. Усі ці заходи корисні й необхідні, але бракує пояснення хто за це все платитиме.

Уявіть ситуацію. Людина має трохи грошей і може користуватись громадським транспортом або купити собі авто. Купує авто, бо так ніби ж зручніше. В якийсь момент грошей на пальне не вистачає, і ця людина просить інших дати грошей на нього — яка ймовірність, що інші вважатимуть це нормальним? А тепер уявіть, що за 10 років цю машину треба ремонтувати, і власник тепер просить грошей в суспільства на ремонт своєї приватної власності. Навряд чи для багатьох така схема є прийнятною. Але ми чомусь робимо це з житлом! Спершу даємо власникам субсидії на оплату «комуналки», а потім ще й ремонтуємо з міського бюджету приватну власність — багатоквартирні будинки. Водночас «громадський транспорт» (соціальне житло) не фінансуємо, бо на це «немає коштів».

У Києві з міського бюджету витрачаються сотні мільйонів на енергоефективні заходи та капітальні ремонти житла. Такі витрати на утримання приватної власності окремих мешканців економічно необґрунтовані і несправедливі. Неважливо, є ви власником чи ні, створене у вашому будинку ОСББ чи ні – ви вже фінансуєте такі ремонти десь для когось. Єдине, що можна фінансувати з міського бюджету — відновлення документації на багатоквартирні будинки та аудит житлового фонду, на основі якого прийматиметься рішення про те, що робити далі.

Чому взагалі існує застаріле житло? Бо в Україні в тарифі десятиліттями (з 1996 року) немає відрахувань на капітальні ремонти. Навіть якби вони там були, то частина власників мають надто низькі доходи, щоб їх платити. Разом з тим, саме співвласники є відповідальними за утримання та ремонти свого майна — помешкань та будинків. Українська житлова політика потребує масштабної програми реприватизації, за якої частина нинішніх власників розплачуватиметься за ремонти частками власності й залишатиметься в житлі на правах оренди. Але для цього треба хоча б почати чесно говорити з виборцями про можливості, права та відповідальність.

Цікаво, що навіть представники та представниці ліберальних партій, які декларують підтримку ринкової економіки, обіцяють виборцям ремонти їх приватної власності – багатоквартирних будинків — за рахунок податків мешканців міста.

Підтримка ОСББ

Серед заходів реформування житлово-комунального господарства часом також згадується сприяння створенню та діяльності ОСББ. Інститут ОСББ в Україні вважається інструментом до формування «відповідального власника», який самостійно утримує та ремонтує житло, здійснює заходи з енергоефективності тощо. Попри те, в Києві сьогодні всього близько 1500 тисячі ОСББ, а багатоквартирних будинків — понад 12 тисяч. Більше того, саме лише формування ОСББ нічого не змінює. Бідні власники створюватимуть бідні ОСББ, не матимуть грошей на утримання та ремонт житла і також потребуватимуть грошей на них з бюджету. Допомогу потрібно надавати не стільки і не тільки ОСББ, а багатоквартирним будинкам в найгіршому стані й з найменшою спроможністю до організації.

Непідтримка орендарів

Читаючи та слухаючи кандидатів до міської ради та на посаду міського голови можна подумати, що в Києві існує якийсь майновий виборчий ценз, бо звертаються до мешканців ніби у всіх є житло у власності. Попри те, що в українських містах людей, які орендують, сотні тисяч, а Київ — безумовний лідер за чисельністю людей, які орендують житло, сектор оренди житла продовжує бути обділеним увагою.

Орендарі сьогодні сплачують вищу частку свого доходу, ніж решта мешканців міста, за житлові умови гіршої якості. Вони зазнають дискримінації, а їх права систематично не враховують в рішеннях, які стосуються житлової політики. Наприклад, під час карантину саме місцева влада могла прийняти рішення про підтримку цієї вразливої групи через відстрочення в суді розгляду справ про виселення.

Джерело