Співпраця громад із недержавним сектором у сфері надання соціальних послуг

Вступ і методологія дослідження

Цей аналітичний звіт присвячений темі надання соціальних послуг в громадах в Україні. Попри те, що реформа соціальних послуг, яка триває вже три роки, покликана перейти до нової моделі надання соціальних послуг, в якій їх надавачами виступатимуть установи та організації різної форми власності, наразі основними надавачами соціальних послуг у громадах залишаються комунальні установи. Відтак, з одного боку, на законодавчому рівні неурядові та приватні установи визнаються повноцінними надавачами соціальних послуг, за умови, що їхня діяльність відповідає визначеним критеріям і є внесеною до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (далі — Реєстр). Відповідними нормативними актами врегульовані також механізми залучення таких установ та організацій до надання соціальних послуг у громаді органами місцевого самоврядування. З іншого боку, на практиці таке залучення є вкрай нерівномірним у громадах по всій Україні, а частка надавачів соціальних послуг, що є неурядовими або приватними організаціями, у Реєстрі є відносно невеликою, порівняно з надавачами, що за своєю організаційно-правовою формою є державними/комунальними установами.

Практика залучення неурядових організацій (далі — НУО) до надання соціальних послуг є досить розповсюдженою в інших країнах Європи. Нерідко саме НУО можуть бути більш уважними до потреб певних вразливих груп, які залишаються поза увагою держави та місцевої влади, та, зокрема, допомагають тим, хто найбільше стикається з соціальною ексклюзією та маргіналізацією у суспільстві, як-от бездомним людям. Це особливо актуально для суспільств, де рівень соціальної ексклюзії окремих груп залишається високим. Таким чином, саме громадські організації нерідко заповнюють наявні прогалини у соціальній роботі та задовольняють потреби тих людей, які недостатньо охоплені послугами, що їх надають комунальні установи.

Дослідники й дослідниці також вказують на те, що НУО часто знаходять альтернативні та інновативні рішення в організації надання соціальних послуг. Наприклад, аналізуючи досвід громадських організацій в Боснії і Герцеговині, Божич зазначає, що через залученість місцевих громадських організацій в міжнародні мережі обміну досвідом вони отримують доступ до свіжих ідей та знань й імпортують моделі надання певних послуг та підходи до соціальної роботи, які доречні для місцевого контексту.

НУО часто є більш пластичними та гнучкими у своїй діяльності та можуть швидше за комунальні установи реагувати на нові соціальні потреби, а також оперативніше коригувати щось в організації надання послуг, відштовхуючись від актуального досвіду роботи з отримувачами. Такі переваги можна пояснити організаційною специфікою неурядового сектору (особливо, невеликих організацій), що передбачає меншу зарегульованість діяльності, більшу швидкість та легкість прийняття рішень й впровадження змін.

Деякі дослідники звертають увагу також на те, що організація надання соціальних послуг НУО нерідко має більш партисипативний характер, тобто самі отримувачі послуг мають більший вплив на те, як послуги надаються та на їхній зміст. Це можливо завдяки ефективнішим формам зворотного зв’язку, більшій кількості ресурсів, які мають громадські організації для організації такої комунікації з отримувачами, а також може бути пов’язане з виконанням умов отриманої донорської підтримки та звітуванням за її використання.

Делегування надання принаймні частини соціальних послуг НУО також може дозволити муніципалітетам знизити свої витрати, адже в такий спосіб муніципалітет (спів)фінансує вартість лише самих послуг, а інституційне фінансування НУО залучають з інших джерел, зокрема з донорських коштів. Власне саме ця перевага залучення громадського сектору в надання соціальних послуг згадується в літературі найчастіше.

Водночас є і низка викликів, пов’язаних із залученням НУО до надання соціальних послуг. Якщо говорити безпосередньо про співпрацю з місцевою владою, то найчастіше в аналітичних записках, що аналізують цей досвід в інших країнах, згадується недостатній рівень навичок роботи громадських організацій із бюрократизованими системами та небажання такої роботи, зокрема системою контрактування, а також брак кваліфікованих спеціалістів у сфері соціальної роботи у штаті. Аналізуючи досвід країн Центральної та Східної Європи, Евенсон також звертає увагу на небезпеку поширення практик «фаворитизму», коли органи (місцевої) влади вибудовують клієнтелістські відносини з певними НУО та надають їм перевагу при контрактуванні на надання послуг та/або виділенні підтримки на їхню діяльність.

Також отримувачі послуг можуть мати більше складнощів з тим, щоб притягнути громадські організації до відповідальності у випадку, якщо послуги були надані неякісно. Особливо, якщо фінансування відбувалося з донорських коштів, а отримання послуг для людини було безкоштовним. Якщо делегування надання соціальних послуг НУО стає більш масштабним, то за відсутності належного законодавчого регулювання та відповідного моніторингу з боку держави якість соціальних послуг та їх охоплення може знизитися.

Більш системною проблемою, на яку звертають увагу, є залежність НУО від наявності грантового фінансування. Делегування надання частини соціальних послуг громадським організаціям дозволяє зекономити кошти місцевих бюджетів. Проте грантове фінансування та інші форми підтримки від донорів, які забезпечують діяльність таких організацій, зазвичай не є стабільними, відтак, нестабільним є і становище багатьох НУО. Відповідно обсяг та характер послуг, які можуть надавати НУО, часто є несталими. В такій системі фінансування громадські організації здебільшого сфокусовані на втіленні короткотермінових проєктів, повʼязаних з досягненням цілей конкретних донорів. Дослідники також звертають увагу на те, що у випадку співфінансування соціальних проєктів донорами та державою обсяг донорського фінансування зазвичай значно вищий за державний, і після того, як співпраця з донором завершується, муніципалітети часто не мають можливості фінансувати громадські організації для продовження їхньої діяльності. Таким чином, напрацьовані механізми не інтегруються у систему соціального захисту та не практикуються в інших громадах.

Щоб максимізувати позитивні наслідки залучення НУО до надання соціальних послуг та запобігти можливим негативним наслідкам для системи соціального захисту, в наявній літературі, що аналізує досвід інших європейських країн, найчастіше звертають увагу на важливість таких факторів:

• має відбуватися налагодження та посилення міжсекторальної співпраці між неурядовим сектором, місцевою та національною владою, аби у НУО та органів місцевого самоврядування була можливість впливати на формування політик, а діяльність НУО у сфері надання соціальних послуг була видимою та відповідала встановленим на національному рівні стандартам;
• модель надання соціальних послуг має розбудовуватися у такий спосіб, щоб НУО доповнювали існуючу державну/комунальну систему, але не заміщували її повністю; акцент має бути на розбудові і підтримці насамперед стабільної моделі надання послуг;
• НУО мають отримувати підтримку не лише від міжнародних донорів: як організаційна, так і фінансова підтримка має надходити також і від держави та муніципалітету.

Метою діяльності Представництва Міжнародного фонду солідарності (Польща), на замовлення якого підготовлений цей звіт, є підтримка розвитку демократії та самоврядування в Україні, реалізація проєктів співробітництва для розвитку, підтримка секторальних реформ та наближення України до стандартів Європейського Союзу у сфері управління, і зокрема, що стосується реформи соціальних послуг. Подібно до України, забезпечення виконання низки соціальних гарантій, зокрема надання соціальних послуг, у Польщі поетапно (1990, 1999) було передано до повноважень місцевої влади. В Польщі НУО, що надають соціальні послуги, зʼявилися дещо раніше, ніж в багатьох інших посткомуністичних країнах, і їх співпраця (зокрема шляхом контрактування) з органами місцевого самоврядування розвивається вже тривалий час.

У цьому звіті ми проаналізували актуальну ситуацію в Україні із залученням НУО до надання соціальних послуг у громадах. Досвід громад у цьому питанні, безперечно, є досить різноманітним. Несхожий досвід багатьох громад може залежати від соціально-економічної та безпекової ситуації, розташування громади, наявності та змісту стратегій місцевого розвитку у сфері соціальної політики та соціального захисту населення та того, як їх реалізують відповідні органи місцевого самоврядування (далі — ОМС). Нашим головним завданням було описати загальні тенденції щодо залучення неурядових акторів до надання соціальних послуг, які ми можемо побачити в громадах в Україні наразі. На основі цього ми прагнули виділити певні аспекти цієї взаємодії, які заслуговують на увагу профільних органів національної влади з метою посилення та вдосконалення існуючої моделі надання соціальних послуг.

Цей звіт складається з трьох розділів.

У першому розділі ми стисло представляємо чинну рамку ключових нормативно-правових актів, що регулюють сферу надання соціальних послуг, фінансування їх надання у громадах, а також актуальні механізми залучення НУО до надання соціальних послуг у громадах.

У другому розділі представлені результати збору та аналізу доступних адміністративних даних щодо структури надавачів соціальних послуг в Україні, зокрема кількість суб’єктів надання соціальних послуг різного типу власності, а також рівень залучення недержавних закладів та організацій, фізичних осіб до надання соціальних послуг в розрізі по областях України. Окрім того, з цього розділу можна дізнатися про найбільш поширені та найменш поширені соціальні послуги, що надаються надавачами різного типу власності.

У третьому, основному розділі звіту, викладені результати аналізу структурованих глибинних інтерв’ю з представниками й представницями органів місцевого самоврядування у 14 громадах. Всі інтерв’ю були проведені у період із жовтня по листопад 2023 року. В кожній з громад ми проводили інтерв’ю з представником профільного структурного підрозділу (відділу/управління/департаменту) ОМС, що відповідає за соціальних захист населення.

Відбираючи громади для проведення інтерв’ю, передусім ми прагнули забезпечити представленість різних громад залежно від того, чи є на їхній території НУО, що є надавачами соціальних послуг (згідно з Реєстром), чи був у них досвід закупівлі соціальних послуг у таких НУО, а також, чи є в ОМС досвід співпраці з НУО в цілому. Ми також прагнули забезпечити варіативність громад різного типу, а саме — охопити досвід як міських, так і селищних та сільських громад, оскільки з інших досліджень знаємо, що ситуація із наданням послуг може значно відрізнятися. Таким чином, було проведено інтерв’ю з представниками й представницями профільних структурних підрозділів ОМС у 7 міських громадах, 5 селищних та 2 сільських. Із 7 міських громад, 4 — мають центри у містах-обласних центрах.

Географія громад, у яких були проведені інтерв’ю, охоплює 11 областей та всі чотири макрорегіони України. Серед інформантів та інформанток було дещо більше представників ОМС у громадах Західного макрорегіону порівняно з іншими регіонами. Втім, забезпечення регіональної варіативності саме за макрорегіонами не відігравало важливої ролі для проведення якісного аналізу ситуації із залученням НУО до надання соціальних послуг у громадах. Набагато важливішим фактором, на який ми звертали увагу, був саме тип громади, а також безпосередньо наявність або відсутність НУО та досвіду співпраці з ними.

Рекрутинг інформантів та інформанток для глибинних інтерв’ю у громадах проводився шляхом контактування з громадами із застосуванням різних каналів комунікацій — як шляхом звернень за офіційними номерами телефонів та на електронні скриньки ОМС у громадах та установ-надавачів соціальних послуг, так і шляхом менш формалізованої комунікації, коли авторки дослідження користувалися тими контактами у громаді або в сусідніх громадах, районі чи області, які вдавалося знайти.

В рамках проведених інтерв’ю ми прагнули з’ясувати, наскільки ОМС залучають НУО до надання соціальних послуг, чи вбачають в цьому необхідність, якими є форми цієї співпраці, як оцінюють цей досвід, які складнощі чи перепони виникають і, зрештою, що важливо було б змінити, аби така співпраця відбувалась та була більш ефективною з точки зору ОМС. Аби якісно проаналізувати відповіді на ці запитання, ми також зверталися до ширшого соціального контексту в громадах, зокрема запитували в представників та представниць громад про актуальні у їхніх громадах потреби в соціальних послугах та спроможність громади їх задовольнити. Слід зазначити, інтерв`ю проводилися в громадах, що перебувають під впливом різних факторів, які можуть впливати на цей контекст, а саме — знаходяться близько до лінії бойових дій, до кордону з РФ або Білоруссю, прийняли велику кількість внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО) тощо.

Як при розробці інструментарію для інтерв’ю, так і безпосередньо при аналізі отриманої інформації ми зверталися до ключових тез існуючих аналітичних записок та досліджень, що стосуються як теми надання соціальних послуг в громадах, так і в ширшому сенсі оцінок реалізації громадами своїх повноважень у сфері соціального захисту населення, які вони отримали в результаті реформи територіально-адміністративного устрою. Також ми аналізували виявлені в Україні тенденції, порівнюючи їх з тими, що відомі з літератури про досвід інших країн Європи. Окрім того, в рамках дослідження ми провели чотири експертні інтерв’ю: три з експертами з теми соціальних послуг, що представляють НУО, і ще одне — з представником районної ради одного з регіонів країни. Інформацію, отриману в цих інтерв’ю, ми використовували для аналізу даних, отриманих в інтерв’ю з представниками й представницями громад. Зрештою, при аналізі ми також звертаємося до онлайн-дискусій з представниками та представницями НУО та кількох ОМС, що були організовані Фондом в рамках проєкту.

Висновки

В рамках цього дослідження було проаналізовано чинне законодавство, що
регулює сферу надання соціальних послуг, їх фінансування та механізми для залучення НУО до надання соціальних послуг у громадах. Окрім того, було зібрано та проаналізовано доступні адміністративні дані щодо структури надавачів соціальних послуг в Україні та послуг, які ними надаються. Також було проаналізовано актуальну ситуацію з наданням соціальних послуг в українських громадах та із залученням у цю сферу недержавних організацій.

На основі цього можна зробити такі висновки.

• Чинне законодавство у сфері соціальних послуг та самоврядування покладає значну частину відповідальності за організацію надання соціальних послуг та їх фінансування на органи місцевого самоврядування та, відповідно, на місцеві бюджети громад. Закон України «Про соціальні послуги» (ст. 16 п. 6) визначає перелік з 18 базових соціальних послуг, які за потреби мають бути надані особі або сім`ї максимально наближено до місця свого проживання або вдома. Відповідальність за забезпечення цього права Закон покладає на ОМС.
  
  Надавачами соціальних послуг можуть виступати субʼєкти різної організаційно-правової форми, проте їхня діяльність має відповідати єдиним затвердженим державою критеріям, а надання послуг — єдиним стандартам. Аби вважатися надавачем соціальних послуг, відповідно до законодавства, організації також мають бути зареєстровані у Реєстрі надавачів та отримувачів соціальних послуг; при цьому реєстрація є обов’язковою лише для державних/комунальних установ. Це призводить до ситуацій, в яких недержавні організації можуть де-факто провадити діяльність у сфері соціальних послуг, проте де-юре не вважатися надавачами соціальних послуг і не дотримуватися визначених державою вимог у своїй діяльності.
  
  Перелік, короткий опис та строки надання соціальних послуг, а також перелік категорій отримувачів цих послуг міститься у Класифікаторі соціальних послуг, що затверджений Постановою КМУ від 23.06.2020 № 429. Чинна редакція Класифікатора містить 43 соціальні послуги. При цьому, державні стандарти надання соціальних послуг наявні лише для 31 послуги, що створює перешкоди для надання тих послуг, державних стандартів для яких бракує.
  
  Наразі законодавство передбачає досить широкий набір інструментів, які можуть використовувати ОМС для співпраці з недержавними надавачами соціальних послуг. Це закупівля послуг шляхом соціального замовлення; публічні закупівлі; конкурси проєктів та місцевих ініціатив в рамках громадського бюджетування («бюджети участі»); конкурси соціальних проєктів, соціальних програм; надання фінансової підтримки статутної діяльності громадських організацій, що провадять діяльність на території громади; державно-приватне партнерство; шляхом інших форм співпраці з недержавними установами, що передбачені чинним законодавством. Деякі з цих механізмів передбачають безпосередню закупівлю послуг у недержавних надавачів шляхом компенсації наданих послуг, деякі — надання більш широкої підтримки недержавним організаціям, що надають соціальні послуги. Більшість наявних механізмів передбачають відбір організацій для надання фінансування шляхом конкурсного відбору на підставі певних критеріїв. При цьому, слід зазначити, що рішення про використання таких механізмів та, в цілому, про співпрацю з НУО в сфері соціальних послуг на рівні громади приймається ОМС, а в місцевому бюджеті мають бути передбачені фінансові ресурси для цього. Водночас діяльність заснованих ОМС комунальних установ, які надають соціальні послуги, обов’язково повинна фінансуватися з місцевого бюджету. Таким чином, можливості для отримання фінансування з місцевого бюджету для комунальних та недержавних надавачів не є однаковими, а для НУО, що надають послуги, не передбачено певного сталого фінансування на місцевому чи національному рівні, на яке б вони могли стабільно розраховувати.
• Наразі в Україні можна виділити чотири основні типи надавачів соціальних послуг: державні/комунальні установи, приватні організації; фізичні особи-підприємці та неурядові організації. Відповідно до доступних адміністративних даних, наразі основними надавачами соціальних послуг в Україні є установи державної/комунальної форми власності.
  
  Більшість неурядових та приватних організацій, які надають соціальні послуги, а також надавачів, що працюють як фізичні особи-підприємці, сконцентрована в громадах, центром яких є місто-обласний центр. Такі надавачі нерівномірно розподілені по областях України. За даними Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, приватні організації наявні лише в 12 областях України та м. Київ. Сумарно у м. Києві, Одеській, Львівській, Харківській та Миколаївській областях представлено майже стільки ж неурядових надавачів соціальних послуг, скільки разом в усіх інших областях України. Серед неурядових організацій, що внесені до Реєстру як надавачі, за чисельністю переважають громадські організації та благодійні організації.
  
  Окрім того, за даними Реєстру можна бачити, що соціальні послуги мають різну поширеність серед надавачів. Так, найменше надавачів послуг пропонують тимчасовий відпочинок для осіб, що здійснюють догляд за особами з інвалідністю, особами, які мають невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування; тимчасовий відпочинок для батьків або осіб, які їх замінюють, що здійснюють догляд за дітьми з інвалідністю; нічний притулок; переклад жестовою мовою; супровід під час інклюзивного навчання. Дані Реєстру свідчать, що переважно саме неурядові організації виступають надавачами тих соціальних послуг, пропозиція надання яких на ринку є найбільш обмеженою. Так, організаціями іншого типу практично не надаються соціальні послуги тимчасового відпочинку для осіб, що здійснюють догляд за особами з інвалідністю, невиліковними хворобами, хворобами, що потребують тривалого лікування, а також для батьків, що доглядають за дітьми з інвалідністю.
  
  Серед соціальних послуг, які надають неурядові організації, у Реєстрі найчастіше зустрічаються такі: консультування, соціальна адаптація, інформування, соціальна профілактика. За ними слідують представництво інтересів, соціально-психологічна реабілітація осіб із залежністю від наркотичних засобів чи психотропних речовин, соціально-психологічна реабілітація, соціальний супровід сімей/осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, соціальна реабілітація осіб з інтелектуальними та психічними порушеннями, натуральна допомога.
  
  Важливо також зазначити, що, оскільки реєстрація у Реєстрі надавачів та отримувачів соціальних послуг для НУО та надавачів приватної власності є добровільною, надійних даних про кількість недержавних організацій, чия діяльність пов’язана з наданням соціальних послуг, проте які незареєстровані у Реєстрі, немає. Так само як і даних щодо кількісних показників їхньої діяльності (кількості наданих послуг, їх отримувачів тощо).
• Практично в усіх громадах є певні складнощі з забезпеченням надання принаймні частини базових послуг. Найбільше складнощів виникає з послугами, надання яких потребує залучення фахівців, зокрема психологів та юристів, а також деяких інших спеціалістів, а також послуг, надання яких потребує витрат значних коштів.
  
  Серед основних викликів, з якими представники та представниці ОМС стикаються у забезпеченні населення соціальними послугами — нестача коштів у місцевому бюджеті, брак кадрів у громаді і, зокрема, конкретних фахівців, нестача приміщень для надання соціальних послуг у громаді. Окрім того, через проблеми з транспортом у багатьох громадах утруднюється надання як деяких базових, так і інших соціальних послуг та забезпечення рівного доступу до них для мешканців громади. Не всім ОМС вдається забезпечити в своїй громаді надання транспортних соціальних послуг з перевезення осіб з числа маломобільних категорій та наявність спеціалізованого транспорту для перевезення осіб з інвалідністю. У більшості громад також відсутня достатня кількість житлового фонду, який можна було б використати для організації надання соціальних послуг із забезпеченням проживання, що унеможливлює надання кількох із базових послуг, зокрема підтриманого проживання та надання притулку, а також для тимчасового проживання вразливих груп населення, що також може перешкодити успішному наданню деяких соціальних послуг (наприклад, більш довгострокової підтримки жінкам, що постраждали від домашнього насилля, після того як їм було надано послуги кризово та розміщено на якийсь час у місцевому шелтері).
  
  Складнощі з фінансуванням посилилися з повномасштабним вторгненням, в результаті якого навантаження на соціальну сферу зросло, а надходження у місцеві бюджети скоротилися. При цьому на законодавчому рівні не регулюється наявність певної обов’язкової фіксованої частки, що має бути передбачена у місцевих бюджетах громад для видатків на забезпечення надання соціальних послуг мешканцям. Обсяги фінансування соціальних послуг із місцевого бюджету великою мірою залежать також і від того, які пріоритети місцевого розвитку розставляє ОМС та яку позицію займають очільники громади. Важливу роль у виділенні фінансування можуть відігравати й активні дії з боку об’єднань самих мешканців та мешканок, які потребують певної соціальної послуги.
  
  Передбачений законодавством диференційований підхід до оплати коштів, відповідно до якого отримувач має сплачувати частину вартості або повну вартість наданих йому соціальних послуг, міг би дозволити громадам заощадити якусь частину коштів місцевого бюджету для витрат на інші потреби (наприклад, на розвиток надання певних вартісних соціальних послуг). Проте при його застосуванні на практиці громади стикаються з низкою складнощів. На думку частини інформанток та інформантів, з якими ми поспілкувалися в рамках цього дослідження, оскільки цей механізм передбачає оцінку лише доходів особи, але не її видатків, він не завжди дозволяє комплексно оцінити реальне матеріальне становище людини. Ці та інші міркування підштовхують частину ОМС до відмови від використання цього механізму та надання соціальних послуг всім мешканцям громади безкоштовно, незалежно від розміру їхніх доходів.
• Згідно з законодавством, ОМС повинні планувати управлінські рішення щодо організації надання необхідних мешканцям громади соціальних послуг на основі регулярної оцінки потреб. Вона має проводитися відповідно до періодів планування: що три роки — для середньострокового планування; щорічно — для короткострокового планування. Збір даних про потреби населення у конкретних соціальних послугах, про наявність та чисельність вразливих категорій, про наявних у громаді надавачів соціальних послуг та послуг, які вони надають, — має відбуватися в рамках такої оцінки. Інформація про те, як саме проводиться оцінка потреб населення у соціальних послугах у громадах, отримана під час інтервʼю, дозволяє припустити, що оцінка потреб у громадах нерідко проводиться спрощено, а також виділити низку чинників, які можуть призводити до цього.
  
  Здебільшого, проводячи оцінку потреб, ОМС обмежуються аналізом наявних адміністративних даних щодо отримувачів соціальних послуг за попередній період, натомість елементи соціологічного дослідження (наприклад, опитування мешканців і мешканок або проведення фокус-групових дискусій) — використовуються набагато рідше.
  
  Така обмежена оцінка потреб, на основі якої громада планує розвиток соціальних послуг, безперечно, не є оптимальним підходом, адже в такий спосіб неможливо виявити нові потреби в соціальних послугах та нові вразливі категорії.
  
  На основі отриманих з інтервʼю інсайтів можна припустити, що у громадах меншого розміру набагато більше покладаються також на активну діяльність тих мешканців і мешканок громади, які відповідно до законодавства належать до суб’єктів виявлення осіб або сімей, що потрапили (або мають високий ризик потрапити) до складних життєвих обставин, як-от соціальні працівники, фахівці з соціальної роботи, працівники інших установ, що провадять діяльність у громаді, а також родичі, сусіди тощо. Тобто згуртованість членів громади і певна неформальна комунікація, а також налагоджена міжвідомча комунікація в менших громадах, зокрема сільських, може сприйматися як альтернатива проведенню ресурсозатратної централізованої оцінки потреб мешканців громад у соціальних послугах.
  
  Ключовою причиною того, чому оцінка потреб не проводиться комплексно, за словами наших інформантів, є брак коштів, які б можна було виділити з місцевого бюджету для проведення соціологічних досліджень, а також перевантаженість працівників і працівниць структурних підрозділів ОМС з питань соціального захисту та брак необхідних знань про те, як ефективно планувати та проводити оцінку потреб.
  
  Інформанти та інформантки розповідали, що проблеми виникають також і під час збору й аналізу статистичних та адміністративних даних, необхідних для проведення оцінки. Переважно це пов’язано з відсутністю або неможливістю отримання необхідних даних: так, деякі дані про вразливі групи не збираються зовсім або не є агрегованими за необхідними соціально-демографічними характеристиками (наприклад, дані про людей з інвалідністю), а деякі статистичні дані збираються на рівні областей, тому можливість отримати детальнішу інформацію по конкретній громаді відсутня. Окрім того, в ОМС є складнощі і з визначенням точної чисельності населення, адже частина мешканців і мешканок не мають реєстрації місця проживання в цій громаді, а повномасштабна війна спричинила значні переміщення населення, що тривають досі.
  
  Інформанти та інформантки зазначали, що вони щорічно збирають інформацію про діяльність НУО в рамках оцінки потреб населення громади у соціальних послугах, проте підкреслювали, що не завжди НУО бажають контактувати з ОМС та ділитися деталями своєї діяльності.
  
  В частині громад, з якими ми поспілкувалися в рамках дослідження, оцінка потреб у соціальних послугах наразі не проводиться зовсім, а в деяких вона ще жодного разу не проводилась — там ОМС лише починають розбиратися, яким чином має проводитися оцінка, які для цього потрібні ресурси, створюють або планують створювати відповідальні за це робочі групи тощо.
  
  Одним з інструментів, створених на основі проведеної оцінки потреби, який може використовуватися громадами для планування місцевого розвитку, є соціальний паспорт. Частина інформантів та інформанток, з якими ми поспілкувалися в рамках дослідження, зазначали, що в їхній громаді такий інструмент не використовується (наявність соціального паспорта в громаді не є обовʼязковою згідно з законодавством). Його відсутність пов’язана або з тим, що громади не бачать практичної користі від паспорта, не знають, як він може знадобитися в ході роботи та планування у сфері соціального захисту, або ж з тим, що в ОМС немає достатньо кадрових ресурсів для його складання.
  
  Ті інформанти з ОМС, в чиїх громадах використовується такий інструмент як соціальний паспорт, зазначали, що він є корисним у прогнозуванні змін у складі населення, потреб у соціальних послугах (які послуги матимуть найбільший попит, чи є потреба у запровадженні нових послуг) та інших програмах підтримки, а також у довгостроковому плануванні надання соціальних послуг в громаді.
  
  Важливо підкреслити, що представники та представниці частини громад зазначали, що мають потребу в додатковому навчанні: як щодо планування, організації та проведення оцінки потреб населення у соціальних послугах, так і щодо різноманітних інструментів, які можна використовувати для планування місцевого розвитку та, зокрема, розвитку соціальних послуг.
• В рамках дослідження ми також обговорювали, якою ОМС вбачають роль Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг в контексті залучення НУО до надання соціальних послуг. Інформантам та інформанткам було дещо складно повною мірою оцінити користь Реєстру через відсутність практики тривалого користування та можливості застосування усього його функціоналу наразі. Проте вони висловлювали сподівання, що Реєстр надасть їм можливість побачити детальну інформацію по всім отримувачам соціальних послуг в громаді і в такий спосіб буде корисним для прогнозування потреб у соціальних послугах. Адже вони бачитимуть більш детальний портрет населення громади, статистику щодо наданих послуг. Якщо ж Реєстр буде безпосередньо використовуватися при обробці заяв на отримання соціальних послуг, а працівники структурних підрозділів ОМС з питань соціального захисту будуть бачити, наприклад, які послуги не були надані через брак можливості, на думку інформантів, це допоможе виявляти наявні проблеми та планувати, як посилити можливість громади забезпечити надання цих послуг.
  
  Представники ОМС також зазначали, що сподіваються, що Реєстр полегшить процес закупівлі соціальних послуг в неурядових та приватних надавачів, адже дозволить їм бачити всіх надавачів соціальних послуг в своїй та сусідніх громадах та послуги, які вони надають. Водночас зазначали, що це станеться лише за умови, якщо всі організації, що надають послуги, будуть в ньому зареєстровані, а інформація про них буде достовірною та детальною і включатиме вартість послуг, готовність працювати з ОМС на умовах закупівлі тощо. Також частина інформантів та інформанток говорили про потребу в додатковому навчанні з користування Реєстром.
• Загалом наші інформанти та інформантки розповідали, що поінформовані про неурядові організації, які працюють у їхній громаді та займаються сферою соціального захисту. Проте не в усіх сільських та селищних громадах такі організації наявні. У більших громадах моніторинг діяльності наявних НУО потребує значних ресурсів від ОМС. Окрім того, частина інформантів зазначали, що не всі НУО бажають інформувати ОМС про свою діяльність.
  
  У більшості громад, з представниками та представницями яких ми поспілкувалися в рамках цього дослідження, є певний досвід співпраці з НУО. Найчастіше це отримання від НУО гуманітарної допомоги для мешканців громади, а також матеріального забезпечення, необхідного для діяльності комунальних установ-надавачів соціальних послуг. Представники ОМС розповідали, що зазвичай раді такій співпраці, оскільки вона підсилює спроможність громад і, нерідко, сприяє активізації участі громад у грантових конкурсах для залучення додаткових коштів чи іншої допомоги. Окрім того, на основі інформації, отриманої в рамках інтерв’ю, можна припустити також, що від початку повномасштабного вторгнення НУО відігравали важливу роль у розв’язанні кризових ситуацій в громадах, маючи ресурси для швидкого реагування.
  
  Так само представники тих громад, що мають досвід співпраці з недержавними надавачами соціальних послуг, зазначали, що залучення НУО до надання соціальних послуг має позитивний результат для громади, допомагає забезпечити надання тих послуг, які не надаються комунальними надавачами, а також, у низці випадків, є економічно вигіднішим шляхом забезпечити надання деяких соціальних послуг. Найчастіше ними використовувалися такі механізми співпраці: закупівля послуг шляхом соціального замовлення, конкурси соціальних проєктів, надання фінансової підтримки статутної діяльності громадських організацій, що провадять діяльність на території громади, а також співфінансування залучення безробітних до суспільно корисних оплачуваних робіт в інтересах громади.
  
  Серед соціальних послуг, до надання яких залучалися недержавні організації, найбільше таких, які є затребуваними серед людей з інвалідністю, як-от соціальні транспортні послуги; фізичний супровід осіб з інвалідністю, які мають порушення опорно-рухового апарату та пересуваються на кріслах колісних, порушення зору; переклад жестовою мовою; соціальна адаптація та денний догляд.
  
  Основним механізмом співпраці ОМС з недержавними організаціями у сфері надання соціальних послуг є соціальне замовлення. Разом з тим, інформанти та інформантки з громад, з якими ми поспілкувалися в рамках цього дослідження, підкреслювали слабкі сторони цього механізму, такі як його ресурсозатратність та обмеженість річним циклом замовлення та надання послуг. Вони говорили, що процедура конкурсного відбору надавачів є тривалою у часі, а деякі передбачені законодавством вимоги — складними у виконанні. Можливість укладання договору на надання соціальних послуг, обмежена одним бюджетним роком, створює складнощі для забезпечення безперервного надання послуг тим, хто їх потребує, а також для довгострокового планування НУО своєї діяльності. Через такі особливості цього механізму можна припустити, що громади можуть тяжіти до використання цього механізму для закупівлі соціальних послуг, які не є базовими та/або не потребують постійного надання. У такому разі соціальне замовлення може не сприяти забезпеченню надання в громадах тих послуг, потреба в яких є дійсно нагальною.
  
  Щодо тих громад, які ще не мали досвіду закупівлі чи іншої співпраці з недержавними надавачами соціальних послуг, слід сказати наступне. Найчастіше представники та представниці таких громад зазначали, що це пов’язано з тим, що:
• поки такої потреби не було;
• в громаді відсутні недержавні надавачі соціальних послуг;
• наявні в громаді недержавні надавачі соціальних послуг не виявили бажання співпрацювати з ОМС в рамках чинних механізмів закупівлі соціальних послуг;
• брак кадрових ресурсів у структурному підрозділі ОМС з питань із соціального захисту для організації та координації залучення недержавних надавачів (проведення конкурсного відбору, організації закупівель тощо);
• брак фінансових ресурсів, які громада може виділити на сферу соціальних послуг (відповідно, основна частина коштів у місцевому бюджеті призначена для фінансування заснованих ОМС комунальних установ-надавачів соціальних послуг);
• непоінформованість про передбачені законодавством механізми співпраці та/або нерозуміння процесу їх використання.
  
  Важливо зазначити, що деякі громади розглядають можливість такого залучення у майбутньому, проте потребують додаткової інформації про наявні для цього механізми. Водночас частина громад наразі не бачить переваг у залученні недержавних надавачів і, у разі появи нових потреб в соціальних послугах, намагається розвивати надання необхідних послуг наявними комунальними надавачами.
  
  Серед основних аспектів співпраці з недержавними надавачами, які викликають занепокоєння серед ОМС та робота над якими є передумовою для ефективної трансформації ринку надавачів соціальних послуг, найчастіше звучали такі:
• забезпечення якості послуг, які надають недержавні надавачі, та належної фахової підготовки й досвіду їх працівників;
• якісне проведення оцінки потреб у соціальних послугах, яка передбачає також і оцінку спроможностей наявних надавачів;
• підвищення спроможності наявних НУО у сфері надання соціальних послуг як щодо надання самих послуг, так і щодо залучення сталого фінансування на свою діяльність;
• успішне делегування надання послуг організаціям недержавного сектору вимагає від ОМС витрати значних ресурсів на різноманітну роботу з НУО, що потребує збільшення штату відповідного структурного підрозділу та проведення додаткових навчань;
• для справжньої конкуренції на ринку має бути достатня кількість надавачів;
• необхідність збільшення мережі надавачів соціальних послуг у менших громадах шляхом цільових заходів зі стимулювання, навчання, фінансування тощо;
• відповідність діяльності всіх організацій, які де-факто надають соціальні послуги, незалежно від їх організаційно-правової форми та наявності у Реєстрі надавачів та отримувачів соціальних послуг, однаковим критеріям;
• важливість збереження наявних державних/комунальних надавачів у громадах, інтеграція недержавних надавачів в наявну систему надання послуг у громадах;
• перегляд чинної моделі фінансування соціальних послуг та перерозподіл повноважень між місцевим та національним рівнями.
  
  На основі цих висновків, а також спираючись на проаналізовану в рамках дослідження літературу та проведені експертні інтерв’ю, ми можемо підсумувати, що наразі залучення недержавних організацій у сферу надання соціальних послуг є доволі обмеженим. Одними з основних причин цього є низка структурних барʼєрів, зокрема пов’язаних з чинною моделлю фінансування як сфери соціальних послуг, так і діяльності самих недержавних організацій, та з іншими проблемами та викликами системи соціального захисту, а також брак систематичних комплексних інтервенцій, які б сприяли зростанню цього залучення. Ґрунтуючись на проведеному аналізі, ми виділяємо такі напрямки можливих дій, які б сприяли розвитку потенціалу недержавних організацій як надавачів соціальних послуг та посиленню їх залучення у цю сферу.

Рекомендації для посилення залучення недержавних організацій у надання соціальних послуг

• Важливо розробляти та впроваджувати програми підтримки громад для проведення якісної оцінки потреб мешканців та мешканок у соціальних послугах. Оцінка потреб має бути повноцінною складовою процесу забезпечення надання соціальних послуг у громаді та проводитись на належному рівні, аби кошти з місцевих бюджетів скеровувалися на надання послуг, в яких дійсно є потреба.
  
  Необхідною є розробка навчальних матеріалів, проведення тренінгів, консультацій та програм підвищення кваліфікації для працівників та працівниць ОМС у сфері збору та аналізу даних, зокрема щодо складання переліку ключових наборів даних, показників, тенденцій, які обов’язково потрібно збирати та аналізувати в рамках оцінки потреб мешканців громади у соціальних послугах. Окрім того, слід надавати необхідну фінансову підтримку для проведення більш комплексної і вартісної оцінки потреб для середньострокового планування тим громадам, яким не вистачає для цього коштів місцевого бюджету.
  
  Можна також розглянути перегляд та удосконалення методичних рекомендацій та підходів до оцінки потреб у такий спосіб, аби вони дозволяли громаді планувати надання соціальних послуг в умовах динамічних змін населення громади та його потреб, спричинених вимушеним переміщенням населення через війну та її довгострокові демографічні наслідки. В перспективі для оцінки потреб в соціальних послугах можна також використовувати дані Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, за умови, якщо там будуть актуальні й вичерпні дані про надавачів та отримувачів послуг і якщо адміністрування заяв на отримання соціальних послуг буде здійснюватися через Реєстр.
• Важливо посилювати кадровий потенціал працівників ОМС, зокрема працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту, та підвищувати їхню спроможність якісно та ефективно адмініструвати сферу соціального захисту та, зокрема, надання соціальних послуг у громаді. Це може відбуватися через цільове навчання, стажування, експертну підтримку та консультації. Необхідно також вживати заходів, які б сприяли унормуванню робочого навантаження працівників та працівниць ОМС, як-от пошук можливостей для розширення штатів тих структурних підрозділів, що мають в цьому таку потребу. Потрібно посилювати спроможність ОМС формувати пріоритети стратегічного розвитку громади у соціальній сфері, підтримувати проведення стратегування для розробки місцевих цільових програм розвитку та імплементацію цих програм.
• Варто також адресувати основні проблеми щодо збору даних, які виникають при проведенні оцінки потреб населення громади у соціальних послугах. Зокрема, врегулювати обмін адміністративними даними між установами та відомствами, зафіксувавши зобов’язання всіх суб`єктів щодо передачі даних та передбачивши відповідальність за їх ненадання, аби фахівці та фахівчині ОМС, які залучені в оцінку, могли отримати необхідні дані від установ та закладів обласного рівня підпорядкування, зокрема медичних закладів. Також необхідно розширити доступ для ОМС до державних реєстрів та усунути бар’єри у доступі до даних з реєстрів, які є наразі. Потрібно гармонізувати підходи до збору статистичних даних з реформою територіально-адміністративного устрою, щоби громадам були доступні статистичні дані, необхідні для планування у сфері соціального захисту.
• Необхідно проводити дослідження, сфокусовані на комплексній оцінці реальної спроможності НУО, що провадять діяльність у соціальній сфері, виступати надавачами соціальних послуг, зокрема переходити від проєктної до більш стабільної діяльності, працювати за єдиними державними стандартами надання соціальних послуг та відповідати єдиним критеріям до діяльності надавачів. Аналіз повинен також охоплювати такі аспекти діяльності НУО, як сфера діяльності (які послуги надають/бажають надавати), спроможність залучати стале фінансування своєї діяльності та диверсифікувати його джерела, а також професійні знання та навички працівників НУО з точки зору відповідності їх фаховим компетенціям соціальних фахівців (та інших спеціалістів), затвердженим на законодавчому рівні. Дослідження можуть проводитися як на загальнонаціональному рівні, так і у розрізі конкретних громад, стосуватися як надання соціальних послуг у широкому сенсі, так і фокусуватися на окремих сегментах соціальних послуг або ж на окремих сегментах їх отримувачів.
  
  Цілями такого аналізу, з одного боку, є ідентифікація тих аспектів, напрямків, питань, в яких НУО-надавачі (або потенційні надавачі) потребують допомоги та посилення, а, з іншого боку — оцінка актуального стану недержавного сегмента ринку надавачів соціальних послуг для прийняття поінформованих рішень щодо побудови оптимальної системи надання соціальних послуг у кожній конкретній громаді. Така система повинна ґрунтуватися на ефективному поєднанні ресурсів та спроможностей наявних у громаді державних/комунальних надавачів соціальних послуг та недержавних, аби створити дійсно єдину інтегровану систему надання соціальних послуг у громаді. Це допомогло б розвантажити наявні комунальні установи та заповнити пробіли у наданні тих послуг, які переважно не надають комунальні надавачі, та водночас забезпечити сталість системи надання соціальних послуг у громаді, враховуючи, що сегмент недержавних надавачів наразі є більш фрагментованим.
• Варто збільшувати наявні можливості для отримання недержавними організаціями фінансової підтримки для своєї діяльності, зокрема у формі більш сталого, інституційного фінансування. Особливо така підтримка необхідна локальним НУО. Тому слід створювати можливості для отримання фінансування, що є доступними для невеликих місцевих організацій, з відповідною адаптацією вимог доброчесності та критеріїв відбору. Однією з умов отримання такого фінансування може бути реалізація проєктів у співпраці з ОМС у сфері соціальних послуг та/або безпосередньо надання соціальних послуг населенню у співпраці з ОМС та/або реалізація проєктів, що адресують одну з соціальних проблем у громаді, виявлених в рамках проведеної оцінки потреб у соціальних послугах, та/або передбачають надання соціальної послуги, незакрита потреба в якій була виявлена в рамках оцінки.
• Необхідно посилювати спроможність наявних НУО, що провадять діяльність у соціальній сфері та готові працювати як надавачі соціальних послуг. Це може враховувати консультації щодо статутних документів, а також інших документів, що потрібні для реєстрації в Реєстрі надавачів та отримувачів соціальних послуг, додаткові консультації та супервізію на початку провадження діяльності, зокрема з фокусом на можливі механізми взаємодії з ОМС та можливості для отримання фінансування з коштів місцевого, обласного, державного бюджетів. Можна також сприяти створенню об’єднань надавачів соціальних послуг, які б могли обмінюватися досвідом (зокрема, і співпраці з ОМС), а також спільно захищати свої інтереси й адвокатувати здійснення необхідних змін на рівні громади та в національному законодавстві.
• Необхідно розробляти комплексні заходи щодо підвищення кадрової спроможності у сфері соціального захисту, спрямовані як на підвищення якості професійної підготовки наявних працівників, так і на збільшення їх кількості. Такі заходи можуть також включати в себе оновлення наявних освітніх програм підготовки спеціалістів за освітніми напрямами «Соціальна робота», «Соціальна педагогіка» тощо, а також покращення умов та оплати праці, підвищення престижу праці соціальних працівників для запобігання відтоку кадрів з професії у суміжні сфери та втрати працівників через трудову міграцію. Необхідно посилювати кадровий резерв у соціальній сфері, оскільки для збільшення кількості надавачів соціальних послуг, зокрема за рахунок недержавного сектору, потрібна відповідна кількість фахових кадрів, що зможуть працювати у цих організаціях-надавачах.
• Позитивні результати для розвитку мережі надавачів соціальних послуг у громадах, так і в цілому для забезпечення населення соціальними послугами, можуть мати адвокаційні кампанії, спрямовані на підвищення розуміння серед очільників територіальних громад та ключових осіб, що впливають на прийняття рішень у громаді (голови громад, депутати місцевих рад тощо), пріоритетності соціальної сфери та її фінансування для добробуту та розвитку громади.
• Важливим є збільшення можливостей для реалізації більш довгострокових проєктів за участі НУО та ОМС, які би сприяли більш сталій співпраці, а також посиленню взаємної довіри та взаємної поінформованості про особливості діяльності кожного з секторів. Зокрема, взаємна співпраця може бути умовою отримання фінансування для реалізації локальних проєктів у соціальній сфері (безперечно, лише за наявності у громаді НУО, що провадять діяльність у цій сфері).
• Слід сприяти підвищенню взаємної довіри та налагодженню ефективної комунікації та співпраці між НУО, ОМС та комунальними установами, що працюють з вразливими категоріями населення та/або у сфері надання соціальних послуг.
• Ефективна система соціальних послуг неможлива без ефективної фінансової моделі фінансування. Слід розглянути можливість перегляду чинної моделі фінансування соціальних послуг із врахуванням актуальних проблем та існуючого міжнародного досвіду. Це могло б включати:
  • диверсифікацію джерел фінансування соціальних послуг шляхом залучення позабюджетних механізмів фінансування, коштів міжнародної технічної підтримки та інших донорських коштів;
  • збільшення розміру співфінансування з державного бюджету надання частини соціальних послуг або діяльності організацій, що провадять її у сфері їх надання;
  • підвищення ефективності використання бюджетних коштів та оптимізацію видатків на соціальний захист шляхом переспрямування частини видатків із соціальних виплат на соціальні послуги;
  • запровадження фіксованого відсоткау надходжень ПДФО до місцевого бюджету, що повинен бути спрямований на надання соціальних послуг у громаді;
  • запровадження загальнонаціонального механізму добровільного або обов’язкового страхування на випадок потреби отримання доглядових послуг;
  • розробку та впровадження механізмів додаткової підтримки громад для забезпечення надання тих базових послуг, з якими зараз найчастіше виникають складнощі, а саме — послуг денного догляду, підтриманого проживання, супроводу під час інклюзивного навчання тощо;
  • запровадження для фінансування принаймні частини соціальних послуг підходу «Гроші ходять за клієнтом», коли отримувач сам обирає установу, в якій він буде отримувати соціальні послуги, а вартість отриманої послуги компенсується з місцевого та/або обласного чи державного бюджету; для реалізації права отримувача на вільний вибір надавача послуги міг би бути використаний функціонал Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
    
    Оновлена модель фінансування соціальних послуг має забезпечити доступність базових соціальних послуг для тих, кому вони потрібні, скоротивши залежність обсягів фінансування базових соціальних послуг у конкретній громаді від бюджетних надходжень цієї громади.
• Слід переглянути чинні механізми закупівлі громадами соціальних послуг у надавачів із недержавного сектору. Передусім необхідно вдосконалювати механізм соціального замовлення, вивчаючи та враховуючи актуальний досвід громад, які ним користуються, та ті перешкоди, які представники й представниці ОМС та НУО вбачають щодо його використання. Зокрема, необхідно працювати над усуненням бюрократичних бар’єрів для НУО у роботі з ОМС, а також для використання механізму закупівель для оперативного закриття нагальної потреби у тій чи іншій соціальній послузі, що виникла у громаді.
  
  Конкурсні механізми відбору недержавних надавачів мають регулювати процес підготовки закупівель таким чином, щоб запобігати можливим зловживанням, проявам непотизму чи клієнтелізму між ОМС та НУО, а також, за можливості, мінімізувати «людський фактор» при відборі надавачів. Для реалізації процесу відбору надавачів міг би бути використаний функціонал Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг — за умови, що він міститиме актуальні та вичерпні дані про наявних надавачів у громаді та сусідніх громадах.
  
  Варто посилювати інформування ОМС про інші можливі шляхи залучення недержавного сектору до надання соціальних послуг, а також про можливості співробітництва між громадами, створювати можливості для консультування працівників ОМС з тих питань, що в них виникають. Окрім того, варто проводити інформаційні кампанії серед ОМС, які б розʼяснювали можливу користь для громади від залучення/контрактування НУО у сферу надання соціальних послуг.
• Необхідно проводити інформаційні кампанії серед населення про наявні соціальні послуги та способи їх отримання, аби громадяни були більш обізнаними щодо своїх прав на реалізацію такої соціальної гарантії. Підвищення обізнаності про наявні соціальні послуги та можливості їх отримання в перспективі можуть зробити запит на потребу у цих послугах більш видимою для ОМС та голів громад. Відповідно, це збільшує ймовірність того, що ОМС будуть вживати активних дій для адресування потреби у відповідних послугах та розвитку їх надання у громаді.
• Необхідно розробляти дієві механізми контролю за якістю соціальних послуг та систему заходів для забезпечення якості послуг, що надаються надавачами різних форм власності. Є потреба у розробці єдиних індикаторів якості послуг, яким мають відповідати всі надавачі. Моніторинг надання і оцінка соціальних послуг мають здійснюватися на різних рівнях: у надавачів соціальних послуг повинні бути дієві внутрішні механізми контролю за якістю, водночас слід розглянути можливість створення незалежної (як від органів влади та від надавачів соціальних послуг) організації для контролю за дотриманням державних стандартів надання соціальних послуг та якості їх надання. Процедура оцінки якості наданих послуг має бути прозорою як для самих надавачів соціальних послуг, так і для мешканців та мешканок громади як потенційних отримувачів послуг.
• Слід усунути наявні бар’єри, що ускладнюють контроль за якістю наданих послуг. Одним з основних кроків до цього має стати детінізація неформальних надавачів — організацій, які здійснюють діяльність у сфері соціальних послуг, проте не є зареєстрованими як надавачі. Необхідно шукати шляхів забезпечення того, щоби всі організації, які надають соціальні послуги незалежно від їх організаційно-правової форми, відповідали єдиним критеріям надавачів і гарантували усім отримувачам соціальних послуг не лише їхню якість, але й безпеку при їх отриманні. Це може передбачити запровадження системи ліцензування надавачів; перегляд чинних критеріїв надавачів соціальних послуг; гармонізацію тарифів на соціальні послуги державних/комунальних надавачів та надавачів недержавного сектору; уніфікацію механізмів розрахунку вартості соціальних послуг; а також перегляд існуючих державних стандартів надання соціальних послуг та розробку стандартів для тих соціальних послуг, що наразі стандартів не мають, за залучення в цей процес надавачів соціальних послуг недержавного сектору. Ці стандарти мають бути гнучкими для їх використання як комунальними надавачами, так і недержавними.