Житло у прифронтових сільських і селищних громадах

Вступ

Доступ до житла залишається однією з наскрізних проблем, з якою стикаються різні соціальні групи в Україні. Повномасштабне російське вторгнення загострило потребу в житлі, а також поглибило наявні проблеми у сфері житла. На сьогодні житло є одним із найбільш постраждалих секторів економіки. За даними Уряду України та міжнародних організацій, станом на грудень 2024 року близько 13% всього житлового фонду в Україні було пошкоджено або зруйновано, що вплинуло на понад 2,5 мільйона домогосподарств. Необхідні інвестиції в секторі житла оцінюють у близько 83,7 мільярда доларів.

Разом з тим виклики у житловому секторі не є однаковими на всій території України. У прифронтових громадах труднощі у сфері житла поглиблюються через наближеність до лінії фронту, часті обстріли, а в деяких випадках — через пережитий досвід окупації. Внаслідок близького розташування до лінії бойового зіткнення та/або кордону з Росією деякі громади зазнають частих руйнувань і пошкоджень житлового фонду. Крім цього, такі громади часто є першим місцем, куди вʼїжджають внутрішньо переміщені люди. Саме тому завданням таких громад є забезпечити прихисток після евакуації або розмістити у громаді людей, які вирішують залишитися. Місцевим органам влади у прифронтових громадах доводиться долати три типи викликів у секторі житла: 1) ті, які громада мала до повномасштабного вторгнення, 2) ті, які виникли у більшості громад України внаслідок повномасштабної війни, 3) і ті, які спричинені наближеністю до лінії фронту.

Основні виклики, з якими стикаються прифронтові сільські та селищні громади: регулярні обстріли й нагальна потреба у громадській безпеці та цивільному захисті; велика кількість руйнувань і знищених будівель; замінованість територій у громадах, які пережили досвід окупації; пошкодження інфраструктури; відсутність водопостачання, газу та електрики й обмежений доступ до питної води; проблеми з транспортним сполученням, брак транспортних засобів, високі ціни на проїзд; брак кадрів і перенавантаження; зменшення бюджету; зміни у складі населення, зокрема зростання частки літніх людей; збільшення кількості внутрішньо переміщених людей; низький рівень безбар’єрності будівель і публічних просторів.

У таких умовах гострою є потреба в екстреному реагуванні. Водночас ресурси прифронтових громад залишаються обмеженими, що ускладнює перехід до впровадження сталих рішень. Наше дослідження спрямоване на те, щоби зʼясувати, якою є житлова ситуація у прифронтових громадах, якої допомоги вони потребують, а також чи наявні політики та програми враховують виклики й контекст прифронтових громад.

Методологія

Це дослідження охоплювало дві сфери — соціального захисту та житла у прифронтових сільських і селищних громадах. Метою було описати контекст та виклики прифронтових сільських і селищних громад у сфері соціального захисту та житла, з’ясувати, якими є шляхи підтримки процесу відновлення та переходу до сталих рішень у цих громадах. Для оприлюднення отриманих даних ми розділили результати дослідження на дві публікації: «Соціальний захист у прифронтових сільських і селищних громадах» та «Житло у прифронтових сільських і селищних громадах». У цій публікації представлено аналіз сфери житла та житлової політики у прифронтових сільських і селищних громадах.

Основні завдання дослідження:

1. Дослідити загальний контекст та виклики у діяльності місцевих органів влади прифронтових сільських і селищних громад.
2. З’ясувати, з якими викликами і труднощами стикаються прифронтові сільські та селищні громади у сфері соціального захисту і житла.
3. Дослідити, які кроки можуть зробити державні органи влади та неурядові міжнародні й українські організації, аби підтримати громади у забезпеченні потреб населення.
4. Розглянути, наскільки можливим є перехід від гуманітарного реагування до довготривалих сталих рішень у сфері соціального захисту та житла.

Для реалізації цих завдань було обрано якісницьку методологію як для збору, так і для аналізу даних. Збір даних передбачав проведення напівструктурованих глибинних інтерв’ю. У співпраці з партнерською міжнародною неурядовою організацією IMPACT було обрано 4 громади, щоб на їхньому прикладі більш комплексно розглянути поточний стан соціального захисту та житла у прифронтових сільських і селищних громадах. Окрім цього, в межах проєкту було проведено воркшоп для прифронтових громад з різних областей України. У результати дослідницького звіту включені напрацювання з групових обговорень воркшопу.

Польовий етап дослідження відбувався у листопаді 2024 — березні 2025 року.

Загалом у межах дослідження було проведено 50 глибинних інтерв’ю. З них 26 інтерв’ю було проведено з представниками та представницями місцевих органів влади 4 громад Харківської та Запорізької областей (Савинської, Оскільскої, Комишуваської та Тернуватської), 14 — з неурядовими організаціями, які провадили різні типи активностей у цих громадах, 10 — з експертками й експертами у сферах соціальної політики, житла та місцевого розвитку.

Авторки дослідження здійснили розвідувальний візит у Савинську громаду Харківської області у листопаді 2024 року, під час якого провели особистісні інтерв’ю з представниками та представницями місцевих органів влади. Інші інтерв’ю були проведені онлайн за допомогою платформи Zoom або телефоном. Рекрутинг учасниць та учасників дослідження аналітичний центр Cedos здійснював за сприяння міжнародної неурядової організації IMPACT Initiatives.

Композиція вибіркової сукупності була обумовлена специфікою кожної громади, тому кількість інтерв’ю і статуси інформантів та інформанток різнились у чотирьох громадах. У кожній із громад ми провели інтерв’ю з головою громади та/або заступником чи заступницею голови, головою відділу соціального захисту населення, директором або директоркою центру надання соціальних послуг, головою відділу житлово-комунального господарства, комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна. Якщо таких посад чи установ у громаді не було, ми спілкувалися з тими людьми, в обов’язки яких входять подібні повноваження. Також у деяких громадах були проведені інтерв’ю з представниками та представницями інших відділів, ЦНАПів, а також зі старостами.

Групові обговорення відбулися під час воркшопу «Житло та соціальний захист у прифронтових громадах», який проходив 26–28 лютого 2025 року у Києві. На воркшопі були присутні понад 20 представниць та представників чотирнадцяти сільських і селищних прифронтових громад:

• Маломихайлівської громади Дніпропетровської області;
• Комишуваської, Новоолександрівської, Михайло-Лукашівської, Степненської, Тернуватської, Широківської громад Запорізької області;
• Воскресенської, Мішково-Погорілівської громад Миколаївської області;
• Ямпільської громади Сумської області;
• Оскільської, Савинської, Старосалтівської громад Харківської області;
• Нововоронцовської громади Херсонської області.

Задля забезпечення конфіденційності учасниць та учасників дослідження отримані дані були доступні лише дослідницькій команді. Цитати, використані у звіті, були анонімізовані та не містять інформації, за допомогою якої можна ідентифікувати людину.

Дослідження має низку обмежень:

• Дослідження не є репрезентативним для всіх прифронтових сільських і селищних громад. Його ціллю було описати кейси 4 громад, а також зібрати досвіди інших громад під час воркшопу, виявити основні складнощі, з якими стикаються громади, та з’ясувати, якими є їхні потреби. Можливість робити висновки про поширеність проблем серед усіх прифронтових сільських та селищних громад є обмеженою.
• Це дослідження не містить порівняння з громадами, які не є прифронтовими. Деякі проблеми, описані у звіті, можуть не бути специфічними для прифронтових громад і, ймовірно, можуть траплятися в інших громадах.
• Обмежена представленість досвіду місцевих офіційно не зареєстрованих об’єднань і волонтерських ініціатив. Ми спілкувалися з організаціями, про які згадували представниці та представники місцевих органів влади під час інтерв’ю у контексті надання допомоги та роботи з різними групами населення. Усі вони мали статус офіційно зареєстрованої громадської чи благодійної організації. Водночас деякі місцеві ініціативи можуть не мати офіційної реєстрації та вести несистемну діяльність, тому про них могли не згадати місцеві органи влади, і дослідницька команда не проводила з ними інтерв’ю. Діяльність таких ініціатив потребує окремого вивчення.
• Нерівномірна представленість досвіду громад з різних областей. Попри включення у дослідницький звіт напрацювань з воркшопу для громад, це дослідження більше показує ситуацію, яка характерна для громад Харківської та Запорізької областей. Прифронтові громади в інших областях можуть натрапляти на інші труднощі, які могли бути недостатньо висвітлені у цьому дослідженні.
• Це дослідження фокусується на громадах, розташованих на відстані більш ніж 15 км від лінії бойового зіткнення. Результати цього дослідження неможливо поширити на громади, які розташовані ближче до лінії фронту і в яких, зокрема, оголошена обов’язкова евакуація родин з дітьми. Ці громади можуть зіштовхуватися з іншими проблемами та потребами, які це дослідження не охоплює.

Висновки

У цьому дослідженні ми сфокусувалися на труднощах і потребах, з якими стикаються прифронтові сільські та селищні громади у сфері житла. Ми також звернули увагу на роботу неурядових організацій та їхню співпрацю з прифронтовими громадами в питаннях житла.

Труднощі у секторі житла в прифронтових сільських і селищних громадах поглибилися після початку повномасштабного вторгнення. Ці громади зіштовхуються з подвійним навантаженням: до наявних раніше проблем, які трапляються і в інших громадах України, додалися ті, що пов’язані з повномасштабною війною та розташуванням на прифронтовій території. Значна частка житла у прифронтових громадах є знищеною або пошкодженою, а також збільшилася кількість людей, які потребують житла внаслідок вимушених переміщень і руйнувань. З цими ситуаціями місцеві органи влади ладнають в умовах обмежених ресурсів. Вони функціонують в умовах зменшення бюджету громади, браку фахівців і фахівчинь, безпекових викликів, невизначеності щодо планів держави з відновлення конкретних населених пунктів.

У прифронтових сільських і селищних громадах нове будівництво не ведеться — майже все житло побудоване до 1990 року. Більшість житлового фонду становлять індивідуальні будинки. Наявні багатоповерхові будинки мають застарілі системи комунікацій і приміщення, що перебувають у незадовільному стані.

У громадах наявне безхазяйне житло і будинки, власники чи власниці яких тривалий час мешкають в інших населених пунктах або інших країнах. Проте з різних причин громади не використовують ці будинки для розміщення ВПО або людей, які втратили житло. Зокрема, це повʼязано з тим, що безхазяйні будинки не перебувають у комунальній власності та потребують капітального ремонту. Власники ж будівель, які тривалий час не мешкають у громаді, не завжди готові здавати житло в оренду іншим людям.

Рівень безбар’єрності як житла, так і простору громад загалом, є низьким. Це створює значні труднощі для маломобільних людей. Представниці та представники місцевих органів влади переважно були свідомими цієї проблеми, проте ділилися, що в межах наявного у громади бюджету вони не зможуть її вирішити.

Внаслідок війни у деяких громадах пошкодженим або зруйнованим є близько 90% житлового фонду. При цьому, за словами учасниць та учасників дослідження, комплексна відбудова не ведеться. Ті роботи та заходи, які наразі відбуваються, є скоріше точковим або екстреним реагуванням на обстріли. Проведення таких ремонтних робіт також має низку проблем. Зокрема це брак кваліфікованих працівників і працівниць, відсутність у громадах ремонтних бригад і неготовність бригад з інших міст приїжджати на прифронтові території.

У частині громад для розгляду питань щодо надання компенсацій за зруйноване чи знищене житло було створено відповідні Комісії. У багатьох випадках робота у Комісіях стала додатковим навантаженням для вже наявних працівників і працівниць місцевих органів влади. Це призводить до перенавантаження працівників і працівниць.

Кошти на відбудову житла мешканці та мешканки прифронтових громад здебільшого отримують за програмою «єВідновлення». Також у цьому процесі підтримку надають неурядові організації. Часто неурядові організації допомагають саме з нескладними ремонтами — надаючи будівельні матеріали, а іноді й організовуючи роботу бригад. Проте, за словами представників і представниць місцевих органів влади, допомога від НУО не є постійною. Водночас громади потребують постійної можливості звернутися по матеріали чи підтримку в організації робіт.

Отримана під час дослідження інформація свідчить про те, що люди часто зіштовхуються з труднощами у спробах отримати компенсацію за пошкоджене чи знищене житло. Так, труднощі виникають у разі повторного руйнування через неможливість підтвердити результати першого ремонту; через відсутність правоустановчих документів чи технічного паспорта або не оформлене належним чином житло у випадках, коли два окремі домогосподарства мешкають в одному розділеному на дві частини будинку; через брак статусу населеного пункту у поселень, де мешкають люди.

Крім цього, інформантки та інформанти відзначали необхідність врегулювати питання відновлення пошкоджених або зруйнованих господарських споруд, що належать мешканцям сільських і селищних громад. Адже такі будівлі часто є основою професійної діяльності домогосподарств.

Враховуючи описану вище ситуацію, місцеві органи влади здебільшого не мають можливості допомагати з розміщенням людей, які потребують житла. Тому люди, які втратили житло внаслідок бойових дій чи вимушеного переміщення, переважно проживають у родичів. Також частина таких людей мешкають в орендованому у приватних осіб житлі, за згоди власників чи власниць розміщуються у вакантному житлі, проживають з незнайомими людьми, рідко — купують собі житло. Під час оренди житла у приватних осіб люди зіштовхуються з ситуаціями, коли вартість оренди є зависокою, приміщення перебуває в неналежному стані, у приміщенні немає комунікацій. У сільських і селищних громадах люди рідко укладають договори між орендарями й орендодавцями. Важливим моментом також є те, що, попри наявне вакантне житло, пропозиція на ринку оренди в сільських і селищних прифронтових громадах є досить низькою. Тому люди не завжди можуть знайти собі житло і вимушені переїжджати до іншої громади.

Соціального житла переважно немає у прифронтових сільських і селищних громадах. Зі слів представниць і представників місцевих органів влади, у деяких громадах є комунальне житло, призначене для проживання у ньому людей, які потребують соціального захисту, або людей певної професії, однак кількість таких приміщень обмежена. Учасники й учасниці дослідження підкреслювали актуальність створення соціального житла для їхніх громад. Вони вбачали доречними різні шляхи його створення — через будівництво нового житла або через переведення у комунальну власність і капітальний ремонт наявного безхазяйного житла. Поруч із цим порушували питання потреби інвентаризації житлового фонду, адже не завжди у громаді є актуальні дані щодо наявного житла, його стану та власників.

Прифронтові сільські та селищні громади активно співпрацюють з неурядовими організаціями. Така співпраця відбувається у сфері відбудови житла та цивільної інфраструктури. Однак, як зазначали інформантки та інформанти, існують певні проблеми, що виникають у процесі цієї співпраці. Однією з основних є несистемність і тимчасовість допомоги. Крім того, неурядові організації підтримують населення лише у невеликих ремонтах, не маючи можливості чи ресурсів для виконання більш складних і масштабних відновлювальних робіт.

У ході дослідження ми також запитали представниць і представників місцевих органів влади про ту підтримку, якої їхні громади найбільше потребують від неурядових організацій. Учасниці й учасники дослідження вказали на потребу в допомозі щодо соціального житла, зокрема в його облаштуванні та будівництві. Крім того, представниці та представники прифронтових громад висловили необхідність підтримки у сферах архітектурної експертизи та розробки проєктно-кошторисної документації. Важливою для громад є підтримка в організації ремонтних робіт — практики, коли НУО самостійно знаходять ремонтні бригади.

Невирішеною проблемою, за словами учасниць та учасників дослідження, залишається брак розуміння планів щодо відновлення зруйнованих населених пунктів, пріоритетів і методів відбудови. Це особливо стосується деокупованих прифронтових сіл, у які повернулися лише декілька домогосподарств. У таких населених пунктах вартість житлово-комунальних послуг є значно вищою, ніж в інших, тож це ускладнює забезпечення населення необхідними послугами. У зв’язку з цим представниць і представників місцевих органів влади турбувало питання про плани щодо таких населених пунктів — чи буде прийнято рішення про їх відновлення.

Для прифронтових сільських і селищних громад перехід від гуманітарного реагування та довгострокових рішень ускладнений безпековою ситуацією. Попри те, що представники та представниці місцевих органів влади визнають потребу в житлі, зокрема в соціальному житлі, масштабне будівництво на цих територіях є неможливим. Саме тому для прифронтових громад особливо актуальним є питання інвентаризації наявної нерухомості та перетворення її на житло для внутрішньо переміщених людей. Громади потребують більш комплексної та сталої підтримки у сфері житла. Найбільш пріоритетними напрямками є 1) відновлення пошкоджених та зруйнованих будівель (як житлового, так і нежитлового призначення); 2) підтримка у забезпеченні житлом людей, які його втратили внаслідок війни; 3) постійний доступ до допомоги в отриманні будівельних матеріалів і пошуку бригад для відновлення будинків.