Як центри спільнототворення можуть працювати з наймолодшими

Спікер_ки:

• Дмитро Дем’яненко – керівник програми дитячих таборів “GeekWorld”, учасник програми «Навчай» від ГО «Навчай для України», вчитель інформатики в Ліцеї «Олександрівський», пластун;
• Остап Українець – методист і креативний директор ігрової системи дитячих таборів “GeekWorld”, військовослужбовець;
• Наталка Сосницька – програмна менеджерка проєкту Behind Blue Eyes;
• Андрій Батін – урбаніст, дизайнер, співзасновник «Агентів змін», Peremebli, Holabuda, Проєкт «Наше місце», с. Макарів.

Модераторка: Мар’яна Куземська, керівниця урбаністичного відділу Cedos.

Дмитро Дем’яненко

Молодіжний міський голова Тернополя, вчитель інформатики в Ліцеї “Олександрівський”, пластун, ментор і координатор освітніх програм, зокрема таборів “GeekWorld”. Брав участь у програмі “Навчай для України”, яка поєднує педагогіку, громадську участь та регіональний розвиток. У своїй діяльності Дмитро поєднує формальну освіту, неформальні освітні практики та культурну ініціативу.

Можливості в малих громадах

Село, де на перший погляд немає нічого «спеціального»: типова інфраструктура, типовий побут, кілька зупинок, лавочки, шкільний стадіон і звичні точки збору для підлітків. Але саме тут Дмитро почав системно впроваджувати практики участі та створювати молодіжну спільноту з нуля. Без інфраструктури. Без ресурсів. І що головне, без очікування, що хтось інший це зробить.

Спершу найпростіше — гурток при школі, потім — клуби за інтересами. За короткий час діти почали долучатися до гуртків настільних ігор, писанкарства, робототехніки. Дмитро орієнтувався на те, що сам вміє і любить, і давав простір для ініціатив самих учнів. Він не привносив «готові» ідеї, а уважно слухав і перетворював дитячі інтереси в активності.

Одним із проривних прикладів стала організація кібертурніру, завдяки успішному грантовому запиту на 40 000 грн. Подія стала не просто грою, а першою великою подією, яку повністю організували і провели самі учні. Згодом з’явилися навчальні візити до IT-компаній, таких як Reface та DHL, що допомогли учням побачити технологічні можливості за межами громади.

Наступним кроком стало створення учнівського парламенту, де школярі почали вчитися самоврядуванню, ініціативності та відповідальності. А також ідея відкриття молодіжного хабу на базі бібліотеки, щоб у дітей з’явилося постійне місце для зустрічей, ідей та реалізації власних проєктів.

«Ти не маєш чекати, поки з’явиться ідеальний простір чи ресурси. Якщо є діти — вже є можливість»

Його основний підхід простий, але дієвий принцип: почни з того, що вмієш, і підтримай те, що цікаво молоді. Коли молодь бачить, що їй довіряють, що її слухають, то вона розкривається. Коли їй дають право помилятись, вона вчиться. І навіть найменша громада може стати середовищем для росту, якщо є людина, яка не боїться дати дітям ключ від цього простору.

Остап Українець

Методист, письменник, військовослужбовець та креативний директор ігрової системи дитячих таборів GeekWorld. Його підхід ґрунтується на глибокому переконанні, що гра є не розвагою, а серйозним інструментом соціалізації, навчання та побудови спільнот. 

Ігрові методики та рольові табори

Уявіть собі світ, де підлітки мають можливість створити власну державу з економікою, політикою, соціальними структурами та повною свободою змінювати правила гри. Саме такий світ розгортається в таборах, які допомагає організовувати Остап Українець, методист, письменник і військовослужбовець, який працює з ігровими форматами в системі GeekWorld.

У цих таборах гра є не лише розвагою, а й формою моделювання реального життя, де учасники набувають досвіду співпраці, лідерства, конфліктології та креативного вирішення задач. Через рольову гру підлітки навчаються важливим соціальним навичкам: домовлятися в команді, відстоювати власну позицію, брати на себе відповідальність за рішення. Простір гри стає для них безпечним полем для помилок і проб, саме завдяки цьому формується внутрішня впевненість у собі та відчуття впливу на події.

Така методика не лише захоплює, а й дає глибокий інструмент для самопізнання. Остап наголошує, що через гру дитина може вчитися бути дорослою не через наслідування чи авторитет, а через безпосередній досвід дії. І саме ця форма дозволяє будувати справжні спільноти, де кожен має значення.

Ключові принципи роботи табору:

• створення повноцінного ігрового світу з правилами і логікою;
• свобода дітей змінювати сценарії і пропонувати нові рішення;
• використання гри як форми дорослішання і практикування навичок комунікації;
• моделювання ситуацій, у яких є місце для помилки і виправлення.

Організація таких таборів вимагає ресурсу, відданої команди та підтримки партнерів. У своїй діяльності команда GeekWorld співпрацює з різними громадами, зокрема з таборами Укрзалізниці, де впроваджує адаптовані версії ігор. Але головне, на чому наголошує Остап — це відкритість дорослих. Він зауважує, що найкращі результати з’являються тоді, коли дорослі готові прийняти «дитячі» формати, розслабитися і включитися по-справжньому, не формально, а щиро.

Підхід GeekWorld — це не про розвагу на літо, це про тривале партнерство, формування критичного мислення і, головне, розвиток внутрішнього відчуття сили у дитини. Бо саме це стає основою для майбутнього активного громадянина.

Остап розповів про авторську методику рольових ігор у таборах Geek World. Створення ігрового світу, зі своїми законами, економікою та сценаріями, стало способом занурення підлітків у нові ролі та соціальні динаміки. Важливо, що діти можуть змінювати правила, а це розвиває ініціативність і критичне мислення.

Табори потребують ресурсів, командної злагодженості, і найважливіше людей, які вміють бути з дітьми не зверху, а поруч. Працювати з дорослими складніше, бо часто їм бракує внутрішньої гнучкості. Успішною стає співпраця тоді, коли дорослі готові “поводитися як діти” — відкрито взаємодіяти, слухати і визнавати помилки. Команда Остапа шукає нові моделі адаптації, зокрема співпрацює з таборами Укрзалізниці, впроваджуючи спрощені версії своєї методики.

Андрій Батін

Архітектор, дизайнер і урбаніст, співзасновник таких ініціатив як «Агенти змін», «Перемеблі» та “Holabuda”. Його діяльність зосереджена на партисипативному дизайні — підході, що передбачає залучення мешканців, зокрема дітей, до створення міських просторів. Андрій ділиться досвідом залучення дітей у проєкті «Наше місце» в селі Макарів, де діти стали не просто відвідувачами заходів, а співавторами просторів.

«Наше місце» — діти як учасники спільнот

Андрій працює на перетині архітектури, гри, освіти і спільнототворення. Він створює умови, в яких діти можуть «спробувати на дотик» ролі дизайнера, будівельника, куратора чи автора публічного простору. Завдяки воркшопам, толокам, тимчасовим інсталяціям та дитячим експозиціям, діти включаються у процес планування й формування середовища навколо себе. Цей підхід формує не лише відчуття причетності, а й відповідальність за спільний простір.

Проєкт «Наше місце» став прикладом, як навіть у невеликій громаді можливо запустити процес культурної трансформації — не ззовні, а зсередини. Як зазначає сам Андрій, архітектура — це не лише про об’єкти, а про відносини, які навколо них формуються.

Андрій представив підхід, у якому діти є не лише учасниками подій, а співавторами середовища. Через воркшопи, предметний дизайн, толоки та спільне планування команда залучає дітей до створення публічних просторів. Важливим елементом є можливість адаптації простору під себе — це дає дітям досвід впливу, відповідальності, і водночас надихає дорослих згадати власний досвід гри й створення.

Способи залучення дітей, що використовувались:

• спільні воркшопи з дорослими та дітьми;
• дитячі ідеї в основі архітектурного рішення;
• толоки для дорослих із елементами навчання для дітей;
• організація окремих дитячих подій (про шовкодрук, платівки, фотографування) ;
• створення гнучких середовищ, які залишаються після подій.

Водночас робота з дорослими щодо залучення дітей у громадах буває непростою. Часто спочатку ініціатори проєктів зустрічають спротив або байдужість, але після перших успішних дій і змін у поведінці дітей — дорослі вмикаються. Ключ — показати приклад і результат.

«Наше місце» став прикладом, як навіть у невеликій громаді можливо запустити процес культурної трансформації — не ззовні, а зсередини. Як зазначає сам Андрій, архітектура — це не лише про об’єкти, а про відносини, які навколо них формуються.

Андрій представив підхід, у якому діти є не лише учасниками подій, а співавторами середовища. Через воркшопи, предметний дизайн, толоки та спільне планування команда залучає дітей до створення публічних просторів. Важливим елементом є можливість адаптації простору під себе — це дає дітям досвід впливу, відповідальності, і водночас надихає дорослих згадати власний досвід гри й створення.

Способи залучення дітей, що використовувались:

• спільні воркшопи з дорослими та дітьми;
• дитячі ідеї в основі архітектурного рішення;
• толоки для дорослих із елементами навчання для дітей;
• організація окремих дитячих подій (про шовкодрук, платівки, фотографування) ;
• створення гнучких середовищ, які залишаються після подій.

Водночас робота з дорослими щодо залучення дітей у громадах буває непростою. Часто спочатку ініціатори проєктів зустрічають спротив або байдужість, але після перших успішних дій і змін у поведінці дітей — дорослі вмикаються. Ключ — показати приклад і результат.

Наталка Сосницька

Програмна менеджерка та культурна кураторка, яка працює з темами травматичного досвіду, дитячого бачення світу і рефлексії через мистецтво. Координує проєкт Behind Blue Eyes, який дає дітям із прифронтових і деокупованих територій можливість фіксувати повсякденність на плівкові камери. 

“Behind Blue Eyes” (BBE)

Проєкт стартував із простого запиту — дати дітям з деокупованих і прифронтових сіл інструмент, через який вони зможуть говорити. Фотокамера стала символом діалогу, способом бачити і бути побаченим. Згодом навколо ініціативи сформувалась широка мережа публікацій, подкастів, виставок як в Україні, так і за її межами. Через фото і супровідні історії відкривається новий рівень сприйняття війни не через офіційні звіти, а через погляд дитини. Команда проєкту організовує також фестивалі творчості “Блищик”, знайомлячи таким чином дітей із різними видами творчості. 

У роботі з дітьми важлива довіра і делікатність. За кожним знімком реальна ситуація, реальні почуття. У роботі команди немає сценарію або редагування – тільки супровід, підтримка й увага. Такий підхід дозволяє створити безпечний простір, де дитина може осмислити своє сьогодення та зберегти спогади для себе і для суспільства.

Місія проєкту – показати, що творчість – це не просто хобі, а шлях до самореалізації та успіху, змінити ставлення до неї в Україні. А також надихати дітей мріяти сміливо та досягати своїх цілей. 

Цілі ініціативи:

• надати дітям інструмент для фіксації і рефлексії власного досвіду;
• створити публічність навколо їхніх історій через фото і голос;
• зафіксувати історичний момент через призму дитячого погляду;
• вивести бачення дітей в публічний і мистецький простір.

Це не просто про візуальне мистецтво — це про створення безпечного простору, де діти можуть бути почутими й побаченими. І водночас про переосмислення дитячого досвіду в суспільстві.

Проєкт Behind Blue Eyes показує, як фото може стати способом самовираження для дітей у прифронтових і деокупованих селах. Діти отримують плівкові камери й фіксують своє повсякденне життя. Таке документування дає їм голос і допомагає осмислювати складні події. Проєкт має сильне медійне охоплення: інстаграм, подкасти, міжнародні ЗМІ.