Комунікації, інформування, прозорість: як створити основу партисипації

Комунікація, інформування та прозорість є одними з ключових складників ефективного залучення. Комунікації та інформування мешкан_ок громади є наскрізним процесом на кожному з етапів партисипативних проєктів і форматів. Відкритість та доступ до публічної інформації є незамінними складниками прозорої роботи органів місцевого самоврядування, які посилюють можливості громадської участі. Це є передумовою для створення довіри між мешкан_ками громад, представни_цями органів влади та підприємцями.

В умовах повномасштабної війни громади зіштовхнулися з новими комунікаційними викликами, а старі проблеми могли лише загостритися. Водночас інформування, планування стратегічних і проєктних комунікацій, аналіз аудиторії і стейкхолдерів продовжують бути незамінними інструментами для успішного залучення до розвитку громади.

Спікер_ки

• Анастасія Пустова, співзасновниця «Бюро стратегічного супроводу SUPERWISE», директорка зі стратегічних комунікацій проєкту «Твій сімейний лікар».
• Янна Чайковська, КП «Інститут розвитку міста», координаторка проєкту «Малі річки Вінниці»
• Рудольф Греф, архітектор
• Катерина Цибенко, експертка з відкритих даних

Модераторка: Марія Грищенко, соціологиня, дослідниця

Комунікаційна стратегія та практичні поради з комунікацій

Анастасія Пустова

Останні 4 роки я щаслива співзасновниця «Бюро стратегічного супроводу SUPERWISE», яке ми заснували з партнеркою. Один із наших проєктів — «Твій сімейний лікар». Це комунікаційний проєкт на підтримку реформованої первинної медичної ланки. Коли почалася реформа, первинна медична ланка опинилася в дуже скрутному становищі. На них навалилася купа нових обов’язків, незнайомих для них, вони були розгублені. Почався саботаж реформи, через те, що їх комунікаційно кинули напризволяще, у процесі адаптації до нових реалій. Від цього безпосередньо страждало публічне здоров’я. До нас прийшла благодійна організація «100 % життя», і ми сіли думати, як вирішити цю проблему. Цей проєкт унікальний, тому що він народився із партисипації. Ми покликали представників ГО, лікарів і лікарок, людей які працюють у пацієнтських організаціях, і сіли думати, як вирішити це завдання. І придумали проєкт, який називається «Твій сімейний лікар».

Спочатку розповім про те, що таке комунікації, стратегії та комунікаційна стратегія. Комунікація в тому сенсі, у якому ми її сьогодні будемо розглядати, робить спільною інформацію, ідеї, знання, заклики до дій. Комунікаційна стратегія це та частина загальної стратегії, для якої основним інструментом досягнення поставлених цілей є комунікація. Що ж таке стратегія загалом? Стратегія це шлях із пункту А, де ми зараз, у пункт Б, де ми хочемо опинитися через віддалений час, обходячи потенційні бар’єри, які ми розуміємо і проаналізувавши можемо розставити на своєму шляху. «Бар’єри» або «обмежені ресурси».

Що ж входить у комунікаційну стратегію, і що ми там розглядаємо, у контексті цих пункту А, пункту Б і шляху між ними? Ми розглядаємо насамперед завдання стратегії, до якої мети ми йдемо, і які бар’єри конкретно ми долаємо, чого ми хочемо досягти самою стратегією, яка кінцева мета. Зміна в суспільстві, зміна сприйняття, реалізований конкретний проєкт, підтримана пропозиція. Це має бути мета, яка настає не через тиждень чи два. Тому що тоді це не стратегія, а план. Чим відрізняється стратегія від плану? Відрізняється кількістю невідомого. Щодалі в часі ваша мета, то більше впливу невідомого й непрогнозованого. Особливо зараз ми можемо відчувати на собі, наскільки невідоме впливає на реалізацію планів. Стратегія не каже про конкретні кроки, а визначає принципи, за якими ці кроки можна формувати, коли невідоме втручається. Тому стратегії не варто ігнорувати навіть у часи високої невизначеності.

Друге, що має бути в стратегії — з якими ЦА та стейкхолдерами ми маємо працювати, аби цього досягти. Для того, щоб ваш проєкт реалізувався, вам треба вплинути на людей. Стейкхолдери це всі, кого зачіпає те, що ви робите. Цільові аудиторії — це ширші аудиторії, які вам треба здебільшого інформувати, або масово впливати, наприклад, змінювати їхню точку зору. Що за люди приймають важливі для вас рішення? Що за люди будуть вам допомагати, або, можливо, на певних етапах є ризик, що вони будуть чинити вам опір, наприклад, у владі, у ГО, ЗМІ чи самих громадах. Як ви можете змістовно розділити на групи, і створити притомні портрети? Іноді є дуже типові представники й можна їх означити. Що важливо в портреті? Важливо, як цей сегмент ставиться до того, що ви плануєте робити, ваші гіпотези щодо цього. З погляду комунікаційної стратегії, потрібно розуміти, як і де ці люди отримують, публікують інформацію, на що вони звертають увагу. Наприклад, колись ми писали стратегію для Microsoft, треба було зрозуміти, які медіа читають топменеджери великих корпорацій, для того, щоб зрозуміти, де з ними комунікувати і вплинути на прийняття рішень.

Далі, вам треба зрозуміти, у якому оточенні ви знаходитесь. Хто ще комунікує в цьому інформаційному полі? Якщо мова про забудову, які ГО чи інституції говорять із вашою ж аудиторією на ці теми? Як вони це роблять? Де вони це роблять? Що вони кажуть? Чи вони за вас? Чи вони просувають якусь протилежну альтернативну думку? Чи вони вам потенційно допоможуть, чи можуть завадити? Чи вони відбирають, перетягують на себе увагу вашої аудиторії? Чи успішні їхні комунікації, або невдалі? І чому ми можемо із цього навчитися.

Далі, вам потрібно з огляду на все попереднє продумати, що ви маєте сказати кожному сегменту стейкхолдерів, кожному сегменту ЦА, щоб усе це разом допомогло вам досягти вашої мети. Наприклад, для проєкту «Твій сімейний лікар», ми мали на початку, коли ми почали підтримувати їх у турбулентний момент впровадження медичної реформи, ми мали лікарям сказати, що підтримка є, хтось захищає ваші права на особистий простір, на вихідні, на неробочий час. Пацієнтам сказати, що не так багато чого змінилось. Треба йти туди, де є інформація і прочитати, як працює система, зрозуміти оці маленькі нюанси, які змінилися. Пацієнтським організаціям сказати, що в лікарів тепер нові обов’язки, зверніть на це увагу. Ви можете ними користуватись, як своїми амбасадорами. Як агентами тих речей, які вам потрібні. Тобто там можуть бути десятки цих сегментів, по кожному можуть бути 3–5 ключових повідомлень.

Далі, треба по кожному із цих сегментів аудиторії зрозуміти, які канали та інструменти комунікації ми використовуємо. Що краще подати у відео, що краще надрукувати в газеті, що краще роздати листівкою? Для чого потрібен сайт, а для чого він абсолютно некорисний і не варто на це навіть витрачати свій час? Бо час це теж ресурс. І його треба використовувати дуже ефективно. І результати. Що буде свідчити про успіх? Якщо все добре, і ви всього досягли, що сталося, що змінилося? Як поводять себе ваші сегменти аудиторії? Що вони роблять інакше? Що вони думають інакше? Як змінилася їхня поведінка? Це можуть бути і якісні й кількісні показники. Кількісні складніше прорахувати і спрогнозувати, але легше потім зрозуміти, коли саме настала ця галочка. Наприклад, у нас стільки-то підписників, і ви собі поставили галочку. Підписників досягли, значить, таку аудиторію ви у своїй комунікації охопили.

Перейду до практичних порад. Перше, помилка є в людей, які комунікують, що їхню тему й так знають. Коли вам здається, що ви щось уже один раз пояснили, і більше не треба. Найчастіше це не так. Упевніться 100 разів, що ті речі, які вам здаються очевидними, так само очевидні для людей, з якими ви комунікуєте. Якщо ви говорите про певний факт, наприклад, якесь рішення або оновлення в законодавство, поясніть, що це значить. «Вони й так зрозуміють» — не працює. Усе треба пояснювати дуже простою зрозумілою людською мовою. Бо інакше люди можуть трактувати абсолютно не так. І навіть позитивні рішення будуть сприйняті як проблема, зрада, перетворяться на море негативу.

Безсоромно продавайте те, що ви робите. Передавайте його цінність для людей. Розказуйте, чому це важливо. Не бійтесь негативу. Негатив це, по-перше, джерело інформації. По-друге, якщо ви його концентруєте десь у себе, там, де ви його контролюєте, наприклад, під постом, ви зможете з ним працювати. Якщо він розмазаний по інтернету, зібрати його буде дуже важко.

Без прогалин, комунікуйте постійно. У вакуумі народжуються чутки. Комунікуйте регулярно. Навіть якщо якесь рішення не зсунулось, напишіть що воно продовжує розглядатись, і робота триває. Повертайте цінність, дякуйте людям, які залучилися. Дякуйте за коментарі, дякуйте за негативні коментарі. Підвищуйте цінність взаємодії з вами публічно. Розказуйте, які класні люди, які до вас прийшли або які взяли участь в опитуванні. І які важливі речі вони для вас зробили.

Створюйте амбасадорів. Люди довіряють людям, а не інституціям. Особливо в Україні з довірою інституціям проблеми. Зробіть так, щоб говорив хтось за вас і про вас, як ми зробили із нашими лікарями. Створюйте коаліції, збирайте тих, хто за вас. Збирайте їх разом, створюйте горизонтальні структури. Делегуйте їм частини своїх задач.

Дивіться свіжим оком. Якщо всі роблять Фейсбук сторінки або новинні сторінки на сайті, це не значить, що це класний інструмент. Дивіться на ефективність. Можливо, вам треба стінгазета в супермаркеті, можливо, вам треба посидіти біля поліклініки, поговорити з людьми наживо. Можливо, розклеїти в парку якісь листочки. Способів комунікації може бути багато. Ви свої громади знаєте краще, ніж будь хто.

Увага та повага. Люди залучаються туди, де їх поважають і їм дають увагу. Де їхній час поважають. Будуйте комунікацію з увагою та повагою до потреб, до обмежених ресурсів своєї аудиторії. І визнавайте, чого не знаєте. Звертайтеся до експертів, дивіться відкриті джерела.

Янна Чайковська

Я розповім про контекст самого проєкту, перед тим, як перейти до комунікації. Жила була Вінниця, і раптом люди усвідомили, що є в місті не лише одна велика річка й кілька відомих ставків, а взагалі є ще купа малих струмків, малих річок, їх у нас аж 37. Виявилося, що окрім Південного Бугу і більш-менш відомих ставків і річок, є ще блакитна мережа, яка пронизує все місто, кожен район. Основна комунікаційна цікавинка проєкту, що на самому початку ні містяни, ні переважна кількість органів місцевої влади поняття не мали, що Вінниця має такий потенціал. Тому першим меседжем і завданням нашої комунікації, було донести, що вони є. До проєкту ми підходили комплексно, і довго вивчали й досліджували, що саме ми хочемо з ними зробити, який потенціал є, що це зараз для міста, які в нас є можливості, а в річок — спроможності.

І ми вибудували чотири кити, на яких тримається проєкт. Про ці чотири аспекти ми не забуваємо, що б ми не робили, що б ми не комунікували, і в які процеси ми би не влазили:

1. Екологічний аспект, тому що річка це екосистема, навколо неї багато всього відбувається: птахи, тварини, рослини.
2. Просторовий аспект, зокрема те, що стосується доступності, безпеки, мобільності. Як ці простори виглядають, який вони несуть у собі потенціал для людей.
3. Ментальний аспект, він містить у собі велику глибу комунікації, партисипації, контакту з усіма акторами. Тому що важливо, щоби люди усвідомлювали, по-перше, що таке річки й що їх є багато, і як себе з ними поводити, а по-друге, — яка цінність для міста, мати багато природних просторів.
4. Системний аспект. Тобто ми не просто реалізовуємо проєкт на річках, ми хочемо зробити механізм, реплікацію, щоб всі цінності й наші підходи, могли діяти як система. Тобто це не лише якісь точкові взаємодії.

Візія і мета самого проєкту полягає в тому, що синьо-блакитна мережа нашого міста — це суцільні коридори для людей, води, флори та фауни. Вони часто під землею, захаращені надбудовами, гаражами, засмічені, забруднені. Мета, яку ми перед собою поставили, що колись це стане мережею, це будуть суцільні коридори. Саме такий вигляд ми намагаємось комунікувати містянам.

За весь час роботи проєкту, у нас виокремилися цільові аудиторії, з ким ми взаємодіємо. Це активні мешканці, люди які з самого початку з проєктом, у яких воно болить. І органи влади, від яких багато всього залежить. Також є коло фахівців, це експерти, люди які допомагають нам з дослідженнями. Це зацікавлені сторони, в яких присутній дисбаланс інтересів, тобто власники гаражних кооперативів, власники бізнесу біля річок. Люди, які здійснили самозахоплення території. І широкий загал, тобто в широкому розумінні — мешканці міста Вінниці.

І про те, у якій часовій системі відбувалося налагодження контакту з представниками та акторами. Якийсь час нам потрібен був для того, щоб розкрити цю тему для себе. Потім ми виходили на експертне коло. У нас було кілька консультацій як із міжнародними експертами, так і з місцевими. Ми почали залучати представників різних департаментів міської ради. І налагоджували насамперед вузьку павутинку зв’язків експертних, для того, щоби сформувати бачення. Потім ми перейшли в ширше коло. Коли ми вийшли до громадськості, перші люди, які нас зустріли, це були люди, які хоча би трохи в темі. Це були активісти, урбаністи, екологи, люди, для яких поняття «малі річки», «клімат», «синьо-зелена інфраструктура» щось має в колі їхніх цінностей. Тільки після того ми почали комунікувати про проєкт на широкий загал для всіх мешканців.

Звісно, після цих трьох стадій, був момент, коли комунікація зводилася до того, що ми приймали всіх і одразу. Тобто проєкт став відомим у місті, зокрема у міській раді, і потрібно було «гасити пожежі». Через те, що було багато комунікації, і вона була несистематизованою. Але після цього пішов процес систематизації. Проєкт почався з кількох людей. І хоч ми й частина міськради, ця тематика була на трьох департаментах міської ради, які між собою мало комунікують. Ми почали їх збирати між собою. Ми почали дізнаватися, які саме компетенції закривають вони, яких ще не вистачає.

Ми ходили на різні рівні міської ради. Одного разу ми започаткували формат «Кав із заступниками». Ми ходили на наради до заступників міського голови, і кожного разу ми включали в порядок денний малі річки. Врешті ця тематика розповсюдилася по дуже багатьом департаментам. Наші цінності й підходи до проєкту, а також наше бачення того, як мають розвиватися малі річки поширилися всередині адміністрації добре й швидко. Потім чітко розуміли, хто цим займається, до кого звертатися, і як все має виглядати й працювати.

Наступний ширший проєкт ми назвали «Експедиціями». Тобто вихід людей у річки, а річок — у люди. Як тільки після цієї вузької експертної комунікації в нас сформувалося бачення, ми запросили людей на територію. Це були люди, які розумілися у поняттях урбаністичних і кліматичних. Після того ми їх почали називати прихильниками малих річок Вінниці, тому що вони ходили майже на всі заходи. Ніби утворилася окрема спільнота людей. Завданням усіх цих заходів було привести туди людину, тому що про багато локацій, які могли навіть знаходитись у центрі міста, ніхто не знав. Це спрацювало й надало певного розголосу проєкту.

На заходах ми збирали відгуки й на їхній основі приймали рішення. Коли люди проходили повністю річкою, вони могли відмітити, які території їм найбільш цінні й комфортні. Це був приклад двосторонньої комунікації. Не тільки ми розповідали людям про річки, але й вони давали свій фідбек.

Далі варто було охоплювати ширше коло міста. Людей, які навряд чи шукають подібні теми навколо. Ми почали наші заходи наповнювати тематиками, які привели в «Малі річки» звичайних мешканців багатоповерхівок, одноповерхових будинків. Тут ми застосовували й запрошення листівками, й різні виступи на телебаченнях. Намагалися в кожний вихід на малу річку вплітати більш цікаві теми. Людям дуже подобалося виходити на толоки. Цієї весни, після повномасштабного вторгнення, ми сумнівались, чи варто взагалі це робити, чи буде хтось приходити. Але виявилось, що людям потрібно це розвантаження. Побути на природі, поробити щось фізично, зробити позитивний вплив на навколишнє середовище. Інша тема, яка достатньо близька до річок, але все ж сусідня — це біорізноманіття. Ми боролися з борщевиком й інвазійними рослинами на берегах малих річок. Багато говорили про туризм. Кілька експедицій і екскурсій були присвячені спадщині міста.

Широке коло людей ми зачепили, комунікуючи з перехожими, які живуть неподалік, для того, щоби запитати їхню думку. Нам було важливо, наскільки люди усвідомлюють, що вони живуть поруч із водоймою. І що вона для них означає, як вони бачать чи не бачать її майбутнє, чи розуміють вони її потенціал. Широка комунікація з різними стейкхолдерами відбулася за допомогою анкет і дослідження громадської думки.

На сторінці у Фейсбуці в нас переважно відображено хід проєкту. Часто ми ділимося успішними практиками або дослідженнями, які в нас відбуваються. Запрошуємо людей на розіграші, роздаємо тематичні чашки або худі людям, які стежать за сторінкою.

Цікавий кейс про пілотний простір на березі малої річки. У нього були прихильники — мешканці багатоповерхівок, які хотіли б мати новий громадський простір, та противники — мешканці приватних будинків, які побоювались, що простір принесе шум та бруд. Зібралися дві ЦА, які радикально «за» й радикально «проти». Ми хотіли провести подію, де почули б фідбек від усіх. Другу групу було важче залучити, але ми розробили листівки, конкретно ходили по всьому регіону, кидали ці листівки їм у поштові скрині. Із розумінням того, що для нас це буде важче, якщо вони прийдуть, але ми хотіли, щоб вони побачили цей проєкт, і прокомунікували, що в них болить.

Захід був достатньо інтенсивним, тому що налаштовані були вони радикально, проте відбулася магія партисипації. Почався діалог не між нами і мешканцями, а між цими мешканцями. Тобто люди, які хотіли громадський простір, почали доводити свою думку, чому це важливо. Люди, які не хотіли простору, почали захищати свою позицію. Врешті решт, вийшли із заходу всі задоволені, із розумінням, що простір там буде, тому що ми також узяли на себе зобов’язання врахувати всі думки. Це був свідомий захід про конфлікт, який нам важливо було проговорити, і це вдалося.
У цьому році з’явився новий підхід до комунікації — комунікація-навігація. Ми не просто хочемо запросити людей побути з нами на малих річках, ми розробляємо механізми, щоб вони приходили туди самі. Щоб уникнути конфліктів, там мають з’явитися інші користувачі.

Чому важливо комунікувати проєкти у сфері містопланування?

Рудольф Греф

Я буду говорити з погляду того, хто займається містоплануванням, як професіонал, а також багато комунікує з органами влади і громадськістю.

Щодо питання, чому комунікація важлива. Я хочу спитати, як часто ви чуєте на публічних презентаціях чи зустрічах таку фразу: «Це лише папірець. Це все лише на папірцях, це лише плани». «Давайте будемо менше говорити, давайте більше робити». «Давайте не витрачати час на балачки». Або кажуть Ви нам постійно щось обіцяєте, але нічого не відбувається. Ми вже стільки бачили цих папірців, і нічого не відбулося». Я думаю, що дуже багато хто з вас чув це раніше. І завжди неприємно чути такі речі, навіть коли це відбувається не вперше.

Саме з цієї причини комунікація є важливою для того, щоби реагувати на такі занепокоєння з боку людей і попереджати такі запитання. Людей це непокоїть, тому що вони бояться або неправильно розуміють щось. Вони не впевнені: те, чим ми тут займаємося, дійсно принесе постійні зміни? Це якось змінить реальність, чи ми знову зберемося, поговоримо і все на цьому? Важливо переконати людей, що містобудування важливо, що те, що ми робимо, може бути втілено, що нам дуже важлива підтримка й участь, залученість громади в цьому процесі.

Варто пам’ятати, що люди, які займаються містобудуванням, які вивчали цю професію в класичному варіанті, звикли робити це у підході, коли рішення приймаються згори і спускаються вниз. Ми часто переживаємо, якщо наші ідеї відкидаються, і громада не хоче робити те, що ми запропонували. І коли нас навчали, як містобудівників, архітекторів, нам мало пояснювали про те, що комунікація важлива. Важлива емпатія. Важливо уміти слухати. Важливо вміти розв’язувати конфлікти під час комунікації. Я говорю зараз про дуже пряму особисту комунікацію. Уявіть собі, відбувається зустріч із людьми, через коронавірус, через війну в Україні, дійсно дуже багато всього проходить онлайн. Для цього потрібні навички, щоб вести ефективну комунікацію онлайн.

Містобудування це для багатьох людей щось дуже абстрактне. Часто їм здається, що це не найважливіше, на чому треба фокусуватися. Я можу сказати, що головне в містобудуванні це комунікація, а не саме планування. Дуже важливо вміти комунікувати рішення, для того, щоби забезпечити підзвітність, прозорість у публічній сфері. Для того, щоби побудувати довіру, залучити стейкхолдерів. Є така річ, як матриця стейкхолдерів. Це дуже важливий інструмент, тому що він вам допоможе залучати людей і гнучко працювати, змінювати ваші формати й підходи. Це допоможе відповісти на занепокоєння, які виникають у громаді. Тому що ми можемо починати з нуля для себе, коли ми приїхали в це місто, нічого про нього не знаємо та працюємо тут як професіонали. Але для людей, які тут живуть, це все не з нуля. Ці люди жили тут, і в них щось уже відбувалося до вашого приїзду.

Це вимагає уникати конфліктів у майбутньому, обговорювати їх саме зараз. І наприкінці ви отримаєте багато підтримки того, що ви хочете робити в майбутньому, якщо ви комунікуєте і використовуєте партисипативний підхід, коли займаєтесь містоплануванням.

Приклади інструментів, які ми можемо використовувати. Мені здається, що дуже важливо використовувати просту зрозумілу всім мову. Не перевантажувати свої повідомлення професійною термінологією. Також дуже важливо ефективно використовувати картинки, візуальну інформацію, зображення, простіші плани: якою є ваша мета, що ви пропонуєте, над чим ви працюєте. Також важливо отримувати зворотній зв’язок від вашої ЦА. Ви можете використовувати сторітелінг. Наприклад, розказати про різні речі, які вас хвилюють, для того, щоб отримати більше відгуків.

Важливо мати комунікаційний план. Знати вашу ЦА, до кого ви звертаєтеся. Які інструменти ви використовуєте, які канали ви використовуєте. Партисипативні проєкти також зазвичай структуровані як інформаційні чи комунікаційні заходи.

Я хочу поділитися з вами інструментами, які ми використовували в Чернівцях та Тімішоарі. Комунікація це ніби дорога з двома напрямками руху. Загалом я думаю, що надзвичайно важливо ніколи не обходити комунікацію. І не думайте, коли ви починаєте комунікувати, що всі повністю розуміють, що ви хочете. Надзвичайно важливо пояснювати все чітко, роз’яснювати термінологію. Подбати про те, що люди розуміють і чітко комунікувати ті результати, яких ви хочете досягти, чого ви хочете досягти від цих людей, з якими комунікуєте.

Коли ви займаєтеся містобудівними проєктами, насамперед важливо створити матрицю ваших зацікавлених сторін, стейкхолдерів. Знати, з ким ви працюєте і з ким хочете працювати. Також важливо бути відкритим до сюрпризів і до нових людей. Комунікувати те, що ви робите, за допомогою різноманітних каналів. Звісно, поважаючи чи намагаючись визначити, який канал підходить найкраще для якої аудиторії. Треба запрошувати якомога більше людей, давати їм можливість відповідати на запитання, надавати зворотній зв’язок. Зараз це може здаватися чимось складним, тому що часто люди, у яких немає відповідної освіти будуть багато коментувати те, що ви робите. Але в будь-якому разі, дуже важливо комунікувати результати вашої роботи, вашої зустрічі й того, що ви зробили разом.

Щодо інструментів, які ми використовували в Чернівцях під час створення плану інтегрованого розвитку міста, ми видавали газету. Ми обрали такий формат, тому що він знайомий більшості людей. Ми роздрукували кілька тисяч примірників, поширили ці примірники всюди в місті.

Ще один інструмент, який працюєте непогано — громадська виставка. На різних етапах проєкту це може бути дуже доречним. Можете робити це більш, ніж один раз, залежно від фази проєкту. Подбайте про те, щоб люди могли надавати свій зворотній зв’язок. І після того, як ви цей зв’язок опрацюєте, ви можете покращити таку виставку. Не бійтеся також включати менторство, тому що часто людям важко слідкувати за всією інформацією, синтезувати різні частини такої виставки. Дуже важливо, щоб усе це хтось їм пояснив.

Хороший інструмент — присутність під час таких виставок працівників, які можуть пояснити, що відбувається, що означає ця інформація. Для того, щоб усі гості змогли зрозуміти локалізацію ваших дій, вашої концепції містобудування, урбаністичного розвитку. Наприклад, у нас була візія розвитку міста. Ми вирішили провести захід «Поліцентричне місто». Місто, де пішоходи на першому місці, де в них якісний простір навколо, яким вони можуть скористатися. Отже, у загальних поняттях це те, що використовується в політичному та урбаністичному дискурсі по всій Європі. Ви не можете очікувати, що звичайний громадянин чи громадянка буде знайомий із таким форматом. Часто у вас є абстрактний принцип, але його важливо підлаштувати під конкретне місце. Зрештою ваші плани набувають реальної форми. Вони стають чимось, що дійсно впливає на життя вашої спільноти й конкретних кварталів.

В іншому випадку ми займались облаштуванням публічного простору. Для того, щоб усе це зробити, ми провели чимало заходів для людей, щоб краще пояснити їм, що відбувається. Насамперед, ми хотіли зрозуміти, хто мешкає в кварталі. Ми провели 4 невеличкі заходи. У нас були екскурсія, зустріч із сусідами, фестиваль, сесія брейк-дансу, літературний фестиваль, читання просто неба. Ми влаштували 3 чи 4 таких заходи, для того, щоб активувати громаду, залучити її та цей громадський простір. Розбудувати амбіції, мотивацію громади для покращення цієї локації.

Під час реалізації проєкту в нас було мало спротиву з боку сусідів. Тому що зазвичай, коли відбувається якась трансформація міського простору, то люди можуть опиратися. Але в цьому випадку нам вдалося пояснити свої наміри. Люди були готові й чекали на трансформацію громадського простору. Наша мета була досягнута, тому чітко комунікувати про ваші наміри надзвичайно важливо. Нашим важливим кроком була документація всього, що ми робимо, щоби можна було використати ці гайдлайни й посібники для подальших проєктів. Ми створили цей посібник із партисипативного проєктування для того, щоб наші колеги змогли використовувати його в майбутньому, якщо задумають зробити щось подібне.

Протягом останніх 2 років я працював у міській раді Тімішоари, разом із мером, я був консультантом. Ми розпочали процес реформування адміністрації. Один з інструментів, який ми тоді використовували — це кілька просторів для публічних обговорень та зустрічей у міській раді, у форматі «таунхол». Вам потрібно багато зустрічатися фізично, коли ви комунікуєте, інформуєте, запрошуєте людей. Коли ви говорите на рівні міської влади, коли мер, наприклад, зустрічається із мешканцями міста, це дуже важливо. За останні 30 років ніхто із представників міської влади не зустрічався з місцевими мешканцями. Ніхто не питав їхньої думки про розвиток їхнього громадського простору. Ми зробили це вперше. Ми відкрили простір для обговорення, для публічної дискусії. Цей захід також транслювався онлайн. Його доповнювала виставка. Неподалік того приміщення, де це все відбулося, ми роздавали листівки. Ми взяли на себе політичну відповідальність за реалізацію цього проєкту. І хоча ця зустріч виявилася дуже конфліктною і дуже непростою, вона стала першим кроком того процесу, який триває досі. Тому що часто ми, фахівці, забуваємо, що процес може початися, але він майже ніколи не закінчується. Саме тому й комунікація має супроводжувати кожен крок цього проєкту. Потрібно мати простір для дискусії. Не завжди запрошувати людей, наприклад, до міської ради, а також виходити до людей, зустрічатися з ними там, де вони мешкають. У проєктах, які стосуються інфраструктури, які розраховані на багато років, комунікація має супроводжувати увесь процес.

Ще один інструмент, який ми використовували, дуже успішний, це цифрова платформа. Це дуже цікавий інструмент, він дозволяє залучати громадян 24 години, 7 днів на тиждень. Ви не обмежені в часі, адже інформація онлайн завжди доступна. І також це дарує вашому проєкту прозорість. Адже тут можна побачити всі етапи проєкту, можна легко подивитися на те, якими є ваші цілі, якими можуть бути ваші результати, чого ви хочете досягти. У вас є можливість показати людям увесь обсяг містобудівних проєктів міської ради.

Доступ до даних, прозорість та інформування в громадах

Катерина Цибенко

Я буду розповідати про досвід Великої Британії у відкритих даних, оскільки я працювала в організації Open Data Institute. Також із 2015 року загалом працюю в громадському секторі в Україні, в антикорупції, у демократії і зараз у темі цифрової безпеки. Я розкажу загалом про Open Data Institute, про питання етики, про спільне використання даних. І зупинюсь на декількох проєктах з відкритими даними.

Отже, про Інститут Відкритих Даних. Вони працюють як з національного рівня структурами, наприклад, поліцією або міністерствами, так і з міськими радами. Їхня місія — це створити світ, де дані працюють для всіх. В організації більш просунутий досвід і рівень користування цими даними. І тому для них проєкти не сприймаються як щось космічне, а щось реально прикладне, корисне людям.

У них є дослідницький компонент. Вони досліджують, як ще можна використати дані, які інноваційні методи. Наприклад, у той момент, коли я працювала, у них був цікавий проєкт про дані в системі охорони здоров’я. Як їх використовувати, щоб можна було, наприклад, запобігати хворобам.

В Open Data Institute є схема, як можна загалом використовувати дані. Наприклад, «Data holding». Це коли даними користуються лише певні організації і мають на них монополію. Тільки дехто користується даними й має від них позитивні впливи. Або ж це випадки, коли люди бояться відкривати дані з різних причин. Це може бути не етично, наприклад.

Для того, щоб досягти позитивного впливу від даних, треба бути посередині двох сторін. Важливою для досягнення цього позитивного впливу є етика використання даних. В Open Data Institute, є Data Ethics Canvas. Це інструмент, який збирає, використовує, ділиться даними. Він допомагає виявляти етичні проблеми при використані та зборі даних. Це важливо для мінімізації негативного впливу, який можуть мати дані на людей і на суспільство. На скільки питань треба відповісти собі, перед збором чи поширенням даних?. Наприклад, причина для використання даних. Наскільки це буде корисно людям? Які можуть бути позитивні чи негативні впливи?

Дані мають бути інклюзивними й не створювати хибну картину. Коли, наприклад, немає повної репрезентативності всіх груп у дата-сеті, то створюється хибне враження про якусь категорію.

Спільне використання даних, тобто sharing data. Можна досягти позитивного ефекту від даних, якщо організації будуть ділитися ними між собою. Дані це ресурс, який можна використовувати декілька разів без виснаження. І вони не конкурентні. Часто буває так, що набори даних можуть отримати цінність у поєднанні з іншими даними.

Дані можуть бути закриті. Може бути таке спільне використання, і може бути open source. Тобто не обов’язково відкриття даних, не обов’язково всі дані мають бути відкритими. Тому що є дані, які, навіть якщо вони де-ідентифіковані, не можуть бути повністю відкриті. Я, звісно, за те, що всі дані мають бути відкриті. Але є такі дані, які чутливі й не потрібно, щоби вони були відкриті для всіх.

Наприклад, додаток, який допомагає тим, хто долає залежність. Як на мене, це приклад прикладного використання даних, який може бути корисний не широким категоріям, а саме конкретній категорії людей. Це руйнує стереотип про те, що відкриті дані, їхнє використання, це щось нікому не цікаве або складне. А тут прикладна річ. Людина цим додатком користується і може допомагати.

Цей додаток, який допомагає побороти залежність. Чому його взагалі вирішили розробити? Тому що в Шотландії є така статистика, що у 2017 році кількість смертей, пов’язаних із вживанням наркотиків, була найвищою в Європі. Тому вони вирішили користуватися різними даними про тих, хто вживає наркотики. І поєднати їх, аби створити додаток, який вони популяризували серед людей. Там людина може знайти послуги, де вона може залежності позбутися. Також додаток сам збирає дані людини, з описом самопочуття, скільки людина вже не вживає наркотики, наприклад. Але вони їх максимально анонімізують і використовують їх тільки для того, щоб вимірювати ефективність сервісу.

Вони також провели гарну комунікаційну компанію, щоби створити довіру в своєї ЦА. І постійно в них збільшується кількість користувачів. Що цікаво, код додатку відкритий і доступний на GitHub. Тобто кожен його може залучити.

Інший додаток містить поради про навчальні заклади. Загалом треба зайти на багато різних сайтів, почитати у pdf, зокрема щоби знайти інформацію про курси, навчальні заклади, відгуки тощо. Хотілося створити ресурс, який би дозволяв не заходити на сайти, форуми або групи, але водночас мати можливість дізнатися достовірну інформацію про навчальний заклад чи курс. Для цього розробники скомбінували відкриті дані з різних міністерств і департаментів та відгуки користувачів. Вони запустили сервіс на основі відкритих даних, яким користуються люди. Тут чутливих даних немає, на відміну від сервісу. Цей додаток простіший, але ефективний. Він показує використання відкритих даних на наближеному до людей рівні.

Цікавий кейс про те, як скоротити запит на доступ до інформації. До ради Північного Ланаркширу приходило багато запитів про те, які податки сплачують за будівлі, яка сума податків, які використовуються для нежитлових потреб. Було людям цікаво, що хтось не платить податки. І цю інформацію раніше не публікували, бо було складно видалити персональні дані. Тому вирішили використовувати систему sharing data, з різних компаній, і з державного сектору. Використали техніки де-ідентифікації, аби було більш етично публікувати ці дані відкрито. І створили такий дата-сет, який вони в себе на сайті публікували. І завдяки комунікаційній компанії змогли зменшити кількість запитів про доступ до інформації. Тому що вони витрачали багато часу, щоб ці всі запити обробити, а з таким сервісом це стало значно простіше.