Як запроваджувати освіту для дорослих у громадських та культурних центрах

Спікер_ки

• Олег Смірнов, директор Представництва DVV International в Україні;
• Віктор Сікаленко, керівник громадської організації «Центр навчання і освіти дорослих “Південь”».
• Тетяна Однорог, голова правління громадської спілки «Соціальне підприємство: Центр освіти дорослих “Перший”»;
• Ольга Пастушок, директорка комунального закладу «Нікопольська міська школа мистецтв», голова громадської організації «Козацький набат. Центр освіти дорослих м. Нікополь»;

Модераторка: Мар’яна Куземська, старша експертка з місцевого розвитку та партисипації Cedos.

Олег Смірнов

директор Представництва DVV International в Україні

Для чого потрібна освіта впродовж життя?

Існує достатня кількість досліджень, які показують, що освіта веде не тільки до підвищення індивідуального доходу, але і є необхідною передумовою економічного зростання країни. Вона відіграє велику роль у формуванні людського капіталу та впливає на економічний розвиток. Освіта для дорослих вже достатньо давня історія, ще з XIX ст. в нашій країні існувало товариство «Просвіта» і різні навчальні гуртки. Натомість сьогодні це є потреба сучасності, яка дає можливість:

• компенсувати втрачене, наприклад, незавершену загальну формальну освіту;
• трансформувати суспільство;
• розвивати людей, спільноти, економіку;
• адаптуватись до нових знань, технологічних розробок;
• керувати кризами в період збройних конфліктів, економічних, фінансових, екологічних потрясінь.

Освіта для дорослих є одним зі стовпів системи навчання впродовж життя. В середньому людина вкладає 18 років у формальну систему освіти, але ми живемо значно довше. Освіта для дорослих стосується найтривалішого періоду в житті людини, тому вона має бути окремою галуззю, аби:

• бути впізнаваною та визнаною;
• бути професійною, тобто готувати професіонал_ок;
• отримувати належне фінансування, в тому числі й від держави;
• використовувати її в кризових ситуаціях для передбачення майбутніх проблем.

Основні напрямки освіти дорослих:

1. Безперервний професійний розвиток, зокрема післядипломна освіта: навчання для професійної самореалізації, що сприяє зайнятості населення.
2. Громадянська освіта, тобто навчання для взаємодії із суспільством і державою.
3. Особистісний розвиток, що має на увазі самореалізацію особистості впродовж життя.
4. Компенсаторна освіта, яка надає можливість надолужити те, що людина недоотримала раніше.

Як з’явилася освіта для дорослих?

В Європі освіту для дорослих пов’язують з іменем данського священника та філософа Ніколая Фредеріка Северина Ґрундтвіґа, який був ідейним батьком народної вищої школи, за його словами, «школи для життя». Він відстоював позицію, що в навчанні має панувати дух свободи, співпраці, що дає можливість впливати на розвиток суспільства. І у розвитку скандинавських країн із середини XIX ст. ми бачимо наскільки освіта дорослих мала великий вплив під час криз, конфліктів та боротьби за незалежність у цих країнах.

У Німеччині освіта дорослих закріплена на законодавчому рівні вже понад 100 років, ще з часів конституції Веймарської республіки 1919 року. У ній йшлося про те, що освіта дорослих, включно з підтримкою вищої народної школи, повинна підтримуватися на національному, регіональному і місцевому рівнях. Сьогодні в Німеччині працює мережа народних шкіл, які підтримуються на різних рівнях. Це понад 900 освітніх центрів для дорослих, більше ніж 3000 регіональних представництв, понад 17 мільйонів навчальних годин та 9 мільйонів людей, що користуються цими послугами щороку. Існує мовний напрям освіти, який федеральний бюджет фінансує на національному рівні – це саме програми для мігрант_ок, тобто інтеграційні. Не усі курси є повністю безкоштовними й значний відсоток фінансування йде саме від учасни_ць, але це завжди такі суми, які людина може витратити на освіту. Є фінансування від місцевого самоврядування, державне фінансування та з проєктів, які підтримуються європейськими інституціями. Існують принципи роботи таких центрів, серед них важливо виділити: 

• політичний, демократичний, релігійний нейтралітет; 
• відігравання ролі фасилітатора в культурних та суспільно актуальних питаннях. 

В Україні освіта дорослих згадується в Законі України «Про освіту», маємо законопроєкт «Про освіту дорослих», який напрацьовується вже багато років, але досі остаточно не проголосований. На це є багато причин, зокрема певне нерозуміння суспільством та владою цінності самого навчання дорослих. Були спроби сприяти тому, щоб в громадах створювались посади методист_ок з освіти дорослих в органах місцевого самоврядування. Також кілька років тому вдалося включити професію андрагог_ині, себто фахівчи_ні з освіти для дорослих, до Національного класифікатора професій.

Перша локальна стратегія розвитку навчання для дорослих була створена для Яворівського району ще у 2014 році. У Львові мали програму неформальної освіти дорослих на базі Централізованої бібліотечної системи для дорослих, бо для розвитку освіти на місцевому рівні є розуміння бібліотек як третіх місць.  Є певне мережування міст як на глобальному, так і на європейському рівнях та в межах нашої країни. Це можливості для органів місцевого самоврядування встановлювати зв’язки з містами в усьому світі.

Ми бачимо наскільки під час війни змінюється палітра тих навчальних програм, які сьогодні надаються центрами навчання. Такі програми дають можливість:

• ділитися інформацією;
• зміцнювати стійкість фізично, розумово, емоційно;
• навчатися нового способу поведінки;
• розвивати критичне мислення;
• справлятися з невизначеністю;
• готуватися до життя після війни.

Віктор Сікаленко

керівник громадської організації «Центр навчання і освіти дорослих “Південь”»

Ще з 2017 року ми почали працювати з поняттям освіти для дорослих в сільській місцевості, коли громади не розуміли, як це може діяти й впроваджуватися. Галицинівська громада Миколаївської області була доволі багатою до повномасштабної війни. Тут був розташований великий завод та порти, тому вона могла розвиватися та забезпечувати себе економічно. Мали багато запитів від мешкан_ок на навчання та перекваліфікацію. Поступово ми почали впроваджувати освіту для дорослих:

1. Першим кроком стала розробка стратегії розвитку громади, в яку були включені заходи й цілі, які пов’язані з розвитком неформальної освіти для дорослих, створення центрів освіти дорослих в громаді.
2. На основі стратегії ми розробили та затвердили план дій з розвитку освіти дорослих, який базувався на соціальних дослідженнях стосовно освітніх запитів.
3. Етап розробки та затвердження цільової програми, яка була підв’язана під відділ освіти, культури, молоді та спорту.
4. Імплементація навчальних програм, курсів та майстер-класів.

Хоча основою є запит мешкан_ок громади, у період децентралізації було багато хороших урядових програм щодо освіти. Уряд стимулював, аби громади мали власний погляд на свій розвиток. Ми проводили ситуаційний аналіз у 2018 році, тобто 12 фокус-груп з різними цільовими категоріями й віковими групами. Також були проведені інтерв’ю з органами місцевого врядування та опитування в 6 населених пунктах з 650 респондент_ками.

Тетяна Однорог

голова правління громадської спілки «Соціальне підприємство: Центр освіти дорослих “Перший”»

Центр освіти дорослих “Перший” був створений у Мелітополі й наразі релокований до Запоріжжя. У 2016 році Мелітополь доєднався до глобальної мережі міст, що навчається та на той період був першим і єдиним таким містом на всьому пострадянському просторі. Після приєднання до мережі ми проаналізували, що взагалі є в цій сфері в Мелітополі й розробили каталог провайдер_ок освіти дорослих. Тобто випустили посібник, в якому зібрали всіх надавач_ок, хто працював у сфері освіти дорослих, куди ми включали як заклади освіти, так і невеличкі навчальні центри, бібліотеки та різні заклади культури. У міжнародні дні освіти дорослих на центральній площі міста були зібрані провайдер_ки які могли продемонструвати, що вони існують, та чим займаються. Це були заклади професійно-технічної освіти, технічні школи, заклади, які проводили навчання з водіння. Тоді був створений перший центр освіти дорослих в Мелітополі на базі закладу вищої освіти. На жаль, він проіснував не так довго, бо зі зміною ректора його вирішили закрити через нерозуміння потреби у ньому.

Досвід Мелітополя у впровадженні освіти для дорослих

У 2017 році ми започаткували традицію в нашому місті — почали щорічно проводити свято ярмарків, тренінгів та майстер-класів особистісного та професійного розвитку для дорослих. За 2 дні цього освітнього марафону відбувалося щонайменше 54 різних освітніх заходи, які відвідували понад 500 людей. До події залучалися місцеві тренер_ки та партнерські організації. З часом цей захід почали підтримувати коштом місцевого бюджету. Подія мала 3 ключових мети:

• пошук нових можливостей та тренер_ок для центру освіти дорослих;
• популяризація освіти дорослих;
• наснаження громади.

У 2018 році була створена наша ГО — другий центр освіти, який створений в нашому місті. Було багато дискусій щодо того, яка це має бути форма власності: чи це буде комунальна установа, чи підприємство, або відділ при управлінні освіти. Проблеми із законодавчою базою освіти дорослих ускладнюють процес розвитку та роботи в громадах, особливо в комунікації з органами місцевого самоврядування. Враховуючи попередній досвід закриття центру, ми вирішили створити саме ГО. Ми проводили кілька оцінок освітніх потреб нашого населення. Ми постійно запитуємо учасни_ць програм стосовно курсів, яких їм бракує, і чого ще було б цікаво навчитися. Концентрувалися саме на професійній підготовці, оскільки наша мета була в тому, щоб дати людям інструменти для влаштування на роботу, або підвищення, або поліпшення своїх навичок для ефективнішої праці. Серед програм були: курси бухгалтерського обліку, кулінарні, кондитерські, а також ті, які сприяли активізації й саморозвитку.

Ми не мали та досі не маємо власного приміщення, що обмежує нашу організаційну спроможність. До окупації Мелітополя в нас був невеличкий офіс, де ми збиралися і лише одне приміщення, де ми проводили освітні заходи та комп’ютерний клас, де збирали не більше 10 людей. Зважаючи на розміри міста ми мали змогу залучати партнерські організацїі – наприклад, мали тренінг з домедичної підготовки спільно з ДСНС в їхньому приміщенні. Також активно використовували матеріально-технічну базу закладів профтехосвіти, закладів культури, проводили навчання на базі бібліотек, музеїв. Разом із товариством людей з інвалідністю ми спільно проводили курси та розробляли програми для член_кинь їхньої громадської організації. Окремі заходи проводили за домовленістю на приватній власності людей. Наприклад, майстер-класи із сироваріння відбувалися на території Зеленої садиби у Мелітополі, де з одного боку власники популяризували свою справу, а з іншого – ми отримали змогу проводити таку подію. Тобто навіть коли немає власного приміщення, завжди є можливості для проведення навчання. Оскільки навчання переважно безкоштовне, то громада та структурні підрозділи міської ради завжди йшли на зустріч, бо ми показували містян_кам їхній потенціал. 

Глобальною метою було прийняття міської програми розвитку освіти дорослих, аби міська влада не лише надавала нам приміщення, але й могла фінансувати освітні курси, наприклад, громадянську освіту, вивчення української мови тощо. Найголовніше, що нам вдалося включити у стратегію розвитку міста завдання, що стосувалися навчання впродовж життя. Міську програму ми підготували разом із місцевими жител_ьками. Це відбувалося через залучення громади та анкетування – у цей спосіб ми з’ясовували, які є потреби в освіті та які існують прогалини в навчанні. Крім цього, ми аналізували нормативно-правові документи й програми, прийняті в нашій громаді, щоб не дублювати вже наявні активності. Мелітополь був окупований в перші дні повномасштабного вторгнення, тому наша організація змушена була переїхати. Освіта дорослих реагує на такі кризові ситуації та допомагає їх переживати. Спочатку ми перейшли на онлайн формат навчання і змінили перелік курсів: до прикладу, почали навчати першої психологічної підтримки. Люди, які роз’їхалися в різні куточки країни та світу були раді побачитися та поспілкуватися одні з одними. Згодом у Запоріжжі ми почали паралельно працювати в офлайн-форматі. Наш центр працював та частково продовжує працювати на базі центру підтримки переселен_ок з Мелітопольської громади. Тут ми проводимо курси цифрової грамотності, надання першої домедичної допомоги. У Запоріжжі ми також залучаємо партнерів, зокрема заклади профтехосвіти, перукарні, школи масажу. В наших громадах точно є ті, хто готові навчати та ті, хто можуть підтримати освіту для дорослих.

Ольга Пастушок

директорка комунального закладу «Нікопольська міська школа мистецтв», голова громадської організації «Козацький набат. Центр освіти дорослих м. Нікополь»

У 2015-2016 роках ми почали думати, що ж робити із закладами культури Нікополя, які не відповідають викликам сьогодення та не забезпечують потреби людей і охоплюють своїми послугами лише дітей шкільного віку до 14 років. Ми – місто металургійної промисловості й у нас багато людей, які вийшли за вислугою років на пенсію, тому виникає потреба у корисних способах проведення часу. Спільно з українським інститутом ми провели опитування серед людей, що вийшли на пенсію у 40-45 років, про їх готовність щось змінювати у своєму житті, зокрема навчатися. Ми зробили оцінку й аналіз освітніх потреб і побачили, що існує потреба збиратися, гарно проводити час та спільно навчатися й навіть після пенсії здобувати іншу освіту. З результатами дослідження ми прийшли на зустріч з представни_цями органів місцевого самоврядування. Ми мали спільне розуміння, що громада – це щасливі, успішні люди, які тут проживають, у яких є можливість навчатися, є доступ до житла, місць для відпочинку та спільного проведення часу. 

Нас почули й після цього переглянули усі заклади культури, включно з тими, що були на межі закриття. Їх модернізували та на базі управління гуманітарної політики Нікопольської міської ради об’єднали навколо освіти дорослих. В штат управління було введено людину, яка координувала освіту дорослих ще у 2017 році, коли не було ані законодавчої бази, ані інших навчальних програм. Згодом ми стали другим українським містом, яке вступило до глобальної мережі ЮНЕСКО міст, що навчається. Також долучаємося до всеукраїнського форуму міст, що навчаються, що дає можливість підтримувати одне одного та запозичувати кращі практики й обговорювати поточні проблеми. Спільно з DVV International у 2021 році нам вдалося продумати та затвердити першу міську програму освіти дорослих, де передбачені  кошти й описані цільові аудиторії, які вона охоплює. Ми створили комунальне підприємство, але з ним нас спіткала невдача — допоки не буде прийнятий ЗУ «Про освіту для дорослих», ми не зможемо отримувати фінансування з казначейства. 

Якою є освіта для дорослих в Нікополі?

Освіта дорослих оточує нас — вона є всюди й водночас її немає. Впродовж наших дитячих та юнацьких років нам формували думку, що потрібно один раз добре вчитися в школі та здобувати вищу освіту і потім отримати посаду. Проте зараз існує необхідність вчитися нового регулярно, аби мати актуальні навички та знання. Серед аудиторії освітніх програм переважали жінки, хоча було і 30% чоловіків. Безкоштовні курси працювали для вразливих груп населення, а решта охочих відвідували курси за половину їх вартості чи за повною оплатою. За період роботи наймолодшій учасниці освітніх програм було 18 років, а найстаршій – 87 років. До війни ми проводили опитування в місцях скупчення людей в закладах освіти, лікарнях, центрах зайнятості, де мешкан_ки мали змогу розказати нам про свої потреби. Одним із найактивніших напрямків, який ми хотіли розвивати – це наша нематеріальна культурна спадщина, а саме нікопольський та підполивний розписи. Ми започаткували гончарний напрямок і завдяки підтримці DVV International купили перші гончарні круги.

У старій частині міста знаходилися 3 бібліотеки, клуб за місцем проживання та школа мистецтв. У першій половині дня вони простоювали, бо до 2022 року діти навчалися у школах в цей час, тому наші перші центри знаходилися в цих приміщеннях. У 2020 році Нікопольська міська рада придбала двоповерхову споруду близько 2000 м2 для центру освіти дорослих, завдяки партнерам його відремонтували та облаштували. Окремі кімнати цього приміщення були спроєктовані для конкретних курсів. Серед них – ландшафтний дизайн, дизайн інтер’єру, комп’ютерні курси, англійська та ділова українська мови тощо. Дуже популярним стали курси крою і шиття. Спочатку це були дорослі люди, які просто хотіли навчитися володіти машинкою і пошити щось для своїх маленьких діток. Окремо можна виділити курс «Ти зможеш!» для батьків та дітей, які не відвідують жодних навчальних закладів за станом здоров’я чи через інвалідність. З одного боку, це соціалізація дітей через пісню, танець, арттерапію, а з іншого – надання батькам можливості пройти той чи інший курс, який дає змогу заробити кошти, навіть коли ти лишаєшся вдома для догляду за дитиною.

За 3 місяці після початку повномасштабного вторгнення нас стали досить серйозно обстрілювати й нам довелося повністю вивезти всю матеріальну базу та перемістити роботу в бомбосховища. Якщо раніше на цей курс ми набирали до 15 осіб, то після релокації до нас почало приходити близько 50 людей. Наразі ми працюємо з проєктом про реінтеграцію ветеран_ок через освітні послуги. Навчання відбуваються як онлайн, так і офлайн, але зараз складно організовувати групи, бо кожну людину треба погодити з військовою адміністрацією. В місті залишилося близько 10 тисяч осіб, серед них ті, хто працює в критичній інфраструктурі, військові, тому для них ми створюємо релевантні освітні курси. Крім цього, маємо освітню програму «Бізнес інкубатор», яка проходить у змішаному форматі. Значна частина людей втратили свою роботу, тому потрібно опановувати нові професії та навички. Наприклад, після проходження останнього курсу «Фізичне відновлення. Масаж» відкрилося вже 3 нових ФОП. Ми уклали меморандуми з управліннями Нікопольської міської ради, громадськими та благодійними організаціями, комунальними закладами та підприємствами. Також ми готуємо фахів_чинь до атестації, яку мають проходити практично всі викладач_ки України.