Рік повномасштабної війни в Україні: думки, переживання, дії

Як команда соціальних дослідни_ць та аналітик_инь, з перших тижнів повномасштабної війни ми почали вивчати й аналізувати вплив війни на українське суспільство. У березні 2022 року ми провели перше дослідження, щоб зафіксувати думки, переживання та дії людей в Україні у перші два тижні після 24 лютого 2022 року. Аби зафіксувати динаміку змін в емоційних станах, прийнятті рішень і пристосуванні побуту до умов війни, надалі щотри місяці ми проводили наступні хвилі дослідження. Тож у травні 2022 року було проведено другу хвилю, присвячену першим трьом місяцям повномасштабної війни; у серпні 2022 року — третю хвилю, присвячену шести місяцям повномасштабної війни; у листопаді 2022 року — четверту хвилю, присвячену девʼяти місяцям повномасштабної війни. У лютому-березні 2023 року ми провели пʼяту хвилю, аби зафіксувати вплив подальшого розгортання подій і зумовлені цим зміни. Результати її аналізу представлені у цьому звіті. 

Команда дослідження вдячна всім, завдяки чиїй підтримці стала можливою підготовка цього тексту, зокрема людям, які зробили благодійні внески на діяльність Cedos, та нашим донорам. Цей звіт підготовлено в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку впроваджує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції, викладені у цій публікації, не обовʼязково відображають позицію Міжнародного фонду «Відродження» чи Посольства Швеції в Україні. Це дослідження підтримане в рамках проєкту Documenting Ukraine від Інституту гуманітарних досліджень Відня.

Методологія

Метою дослідження було зафіксувати (процесуально — безпосередньо під час розгортання подій, а не ретроспективно), описати й узагальнити досвіди переживання війни в Україні, а також тенденції зміни переживань у часі.

Предмет дослідження — досвіди переживання війни українським суспільством.

Для цілей цього дослідження ми відносимо до українського суспільства всіх, хто ідентифікує себе з ним. Ми не виключаємо з цієї сукупності людей, які не мають українського громадянства; людей, які певний час не живуть в Україні, але ідентифікують себе з Україною й українським суспільством. Ми не обмежуємо обʼєкт дослідження лише цивільним населенням, включаючи також комбатант_ок, однак припускаємо, що представленість останніх у вибірці є обмеженою.

Фокусом дослідження є етап російсько-української війни, відомий як «повномасштабна війна», що розпочався 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Попри те, що війна розпочалася ще у 2014 році, масштаб її впливу на українське суспільство суттєво змінився і зріс внаслідок повномасштабного вторгнення, що і стало поштовхом до початку роботи над цим дослідженням. 

Дослідження є розвідувальним, тобто має на меті передусім опис дійсності, а не пошук звʼязків і пояснення причин. Оскільки метою дослідження є ідентифікація можливих тенденцій переживань, а не їх кількісна оцінка, ми, як і у попередніх хвилях, обрали якісницький підхід. Це дозволило зробити схоже за методологією дослідження та мати можливість зіставляти отримані результати. 

Для збору даних ми використовували опитувальник для самозаповнення, оформлений у Google Forms. Як показали попередні хвилі дослідження, такий варіант є простим і зручним для респондент_ок, оскільки не має часових обмежень, передбачає можливість необовʼязкових відповідей і переривання проходження опитування в будь-який момент. Інформація про дослідження та посилання на форму для заповнення поширювалися на сторінках Cedos у соціальних мережах, зокрема через таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos, через імейл-розсилку Cedos, на особистих сторінках залучених дослідни_ць і в особистій комунікації.

Оскільки це дослідження досвідів переживання повномасштабної війни українським суспільством є пʼятим таким дослідженням, ми називаємо його «пʼятою хвилею». Попри це, опитувальник лише частково повторював попередні, адже у лютому-березні 2023 року ситуація в Україні змінилася порівняно з листопадом 2022 року («четверта хвиля»), серпнем 2022 року («третя хвиля»), травнем 2022 року («друга хвиля») і березнем 2022 року («перша хвиля»). Наприклад, після року повномасштабної війни повторне опитування про найважливіші рішення після 24 лютого 2022 року, адаптацію до життя в умовах війни, труднощі з житлом і волонтерство видалися нам менш актуальним. Натомість значно загострилися питання відключень електроенергії, повітряних тривог і масованих обстрілів, карʼєрного розвитку та зміни уявлень про звʼязок з Україною. З огляду на це ми адаптували опитувальник і зосередилися на питаннях, які стали більш важливими, зважаючи на розвиток і зміни досвідів переживання війни з часом. Водночас деякі питання залишилися у такому ж або дещо модифікованому вигляді для збереження тяглості.

Опитувальник містив питання, які співвідносяться з пʼятьма вимірами, що стосуються різних сфер життя людини, через які ми розглядаємо досвіди переживання війни в межах цього дослідження:

• тілесний вимір: питання про повсякдення та побут;
• психологічний вимір: питання про емоційні переживання;
• соціальний вимір: питання про спілкування на відстані, рефлексію щодо досвіду вимушеного переселення;
• економічний вимір: питання про вплив відключення електроенергії, повітряних тривог, обстрілів на роботу; зміну уявлень щодо майбутнього роботи або професії; основні турботи;
• публічний вимір: питання про зміну уявлень про звʼязок з Україною, ставлення до мобілізації до Збройних сил України, думки щодо розвитку війни.

Крім цього, в опитувальнику були прикінцеві питання для визначення соціально-демографічних характеристик респондент_ок.

На початку опитувальника містилося розʼяснення щодо мети дослідження та конфіденційності зібраної інформації, а також попередження про те, що він передбачає запитання щодо чутливих тем. Крім того, було надано інформацію про сервіси та платформи безкоштовної психологічної допомоги і посилання на них. Більшість питань передбачали відкриті відповіді, тож респондент_ки не були обмежені наперед заданими варіантами. Таким чином ми намагалися спонукати респондент_ок описувати власний досвід, мотивації та переживання й надавати більш розгорнуті відповіді.

Перед початком опитування ми провели пре-тест розробленого інструментарію. Пре-тест проводився серед кола знайомих учасни_ць дослідницької команди. Основним завданням пре-тесту було зʼясувати, чи зрозумілими є формулювання питань, чи викликає формулювання питань і заповнення опитувальника психологічний дискомфорт, а також перевірити, скільки часу в середньому займає заповнення опитувальника.

Опитування було проведене протягом 21 лютого — 13 березня 2023 року. За цей час в опитуванні взяли участь 435 респондент_ок.

У цьому звіті наведено аналіз результатів опитування стосовно всіх питань, які були у фокусі дослідження, крім питання про ставлення до мобілізації, оскільки воно є чутливим в умовах продовження повномасштабної війни.

Обмеження дослідження

Проводячи це дослідження, ми стикнулися з низкою викликів щодо дослідницької методології та етики. Обрані шляхи реагування на ці виклики визначили обмеження проведеного дослідження.

• Вибірка дослідження не є репрезентативною для населення України. Розподіл соціально-демографічних характеристик (як-от стать, вік, матеріальний стан, розмір населеного пункту та регіон проживання тощо) серед опитаних не відображає розподілу цих ознак серед усього населення України. З огляду на це результати опитування не можна поширювати на все населення. У звітах за результатами дослідження ми описуємо досвіди переживання, які реально існують і які нам вдалося зафіксувати. Водночас цей опис досвідів не є вичерпним. Обрана методологія не дозволяє нам робити висновків про поширеність цих досвідів. Хоча ми наводимо деякі спостереження щодо можливих тенденцій у тому, як різняться відповіді людей, які належать до різних соціальних груп, вони не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями, що потребують подальших досліджень.
• Обрані нами методи збору даних і розповсюдження опитувальника могли вплинути на непредставленість у вибірці людей, які в період проведення опитування не мали доступу до мережі Інтернет, а також тих, хто не володіє навичками користування платформою Google Forms.
• Зважаючи на безпекові ризики, брак вільного часу та можливий брак доступу до інтернету й технічних засобів, у вибірці дослідження могли бути недопредставленими люди, які перебували на окупованих територіях, у зонах бойових дій, інтенсивних обстрілів чи близько до них, а також комбатант_ки. Люди, які належать до перерахованих категорій, присутні у вибірці, однак, зважаючи на безпекові ризики, опитувальник не містив питань, на меті яких могла б бути ідентифікація таких респондент_ок. З огляду на це ми також не можемо оцінити їх частку у вибірці чи порівняти їхні відповіді з результатами інших респондент_ок.
• Порівняно з першою хвилею дослідження, у пʼятій хвилі ми змогли зібрати досвіди меншої кількості людей (435 проти 555), тож динаміка заповнення опитувальника була нижчою. Ми повʼязуємо це зі станом загальної втоми респондент_ок і тим фактом, що, порівняно з першими тижнями повномасштабної війни, заклики взяти участь у різноманітних дослідженнях впливу війни стали більш звичними та викликали менше зацікавлення. Водночас у пʼятій хвилі взяли участь більше респондент_ок, ніж у другій (335), третій (320) та четвертій (352). Це може бути повʼязано з тим, що опитування збіглося з річницею повномасштабного вторгнення, що вплинуло на бажання відрефлексувати досвід переживання війни. Аби отримати більше заповнень анкети, у другій, третій, четвертій та пʼятій хвилях ми застосовували таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos, призначену для тих, хто вподобав сторінку, та їхніх друзів. Така цільова аудиторія платного поширення покликана наблизити вибірку до тієї, яка була сформована у першій хвилі завдяки органічному поширенню (без реклами).
• Беручи до уваги досвіди попередніх хвиль опитування, ми вдалися до низки кроків, аби забезпечити більшу представленість серед опитаних соціальних груп, що були недопредставленими раніше (чоловіки, люди старшого віку, люди з низькими доходами). Для цього в анкеті ми розмістили прохання до респондент_ок за можливості попросити знайому чи близьку людину старшого віку взяти участь в опитуванні. Крім цього, ми застосовували таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos з посиланням на опитувальник і закликом поділитися своїм досвідом, призначену для цільових груп (чоловіків і жінок різного віку, чоловіків і жінок старшого віку, чоловіків різного віку).
• Попри те, що ми поширювали анкету тими самими каналами комунікації, а також надсилали посилання на неї учасни_цям попередніх хвиль дослідження, які погодилися взяти участь у наступних і залишили свої контактні дані, вибірки різних хвиль не є однаковими. Не є ідентичними також анкети, хоча вони й містять низку схожих або аналогічних запитань. Зважаючи на це, можливості порівняння різних хвиль дослідження є обмеженими. Ми порівнюємо там, де це актуально і доречно. Втім, такі порівняння не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями про можливі тенденції, що потребують подальших досліджень.
• Самозаповнення респондент_ками опитувальника зі значною кількістю відкритих відповідей передбачає метод фіксації власного досвіду та переживань через письмо. Обмеженням або наслідком вибору цього методу є те, що фіксація своїх переживань на письмі неуникно сприяє більшій наративізації оповіді та спонукає раціоналізувати пережите, що було враховано при аналізі даних.
• Збір даних відбувався у часовому проміжку, на який припала річниця початку повномасштабної війни. Під час поширення опитувальника ми також апелювали до цієї памʼятної дати як нагоди зробити рефлексію щодо власного досвіду впродовж року і поділитися нею через участь у дослідженні. Річниця 24 лютого, як і згадка про неї при поширенні анкети, могли вплинути як на кількість зібраних відповідей, так і на самі відповіді.
• Включеність дослідни_ць, тобто те, що вони тією чи іншою мірою переживають досвід повномасштабної війни та вимушеного переселення, може бути як перевагою, так і обмеженням дослідження. З одного боку, це могло спонукати до більшої рефлексивності та чутливості щодо отриманих даних внаслідок їх співставлення з особистими переживаннями. З іншого боку, це могло задавати наперед певні аналітичні матриці, які впливатимуть на інтерпретацію отриманих даних. Задля уникнення когнітивного або досвідового викривлення робота з отриманими даними розподілена між дослідни_цями як на етапі аналізу та інтерпретації, так і на етапі взаємного редагування.

Це дослідження не є всеохопним. Його результати фіксують різноманіття досвідів переживання війни та їх модифікації на певному проміжку часу, але не можуть бути екстрапольовані на все населення України та весь період війни, адже множинність досвідів її переживання є більшою й багатограннішою. Вони потребують багатьох подальших досліджень — від репрезентативних на національному рівні до сфокусованих на окремих темах і соціальних групах. 

Висновки

На основі проведеного опитування можемо дійти таких висновків щодо досвідів і переживань в українському суспільстві в лютому-березні 2023 року. 

Порівняно з попередніми хвилями дослідження, респондент_ки частіше звертали свої думки у майбутнє, ніж у минуле. Це стосувалося як міркувань щодо турбот, так і емоційних переживань та роздумів про особистий звʼязок з Україною.

У цій хвилі дослідження респондент_ки більшою мірою відчували ті самі турботи, що й учасни_ці четвертої та третьої хвиль. Серед ключових турбот залишалися ті, що повʼязані з війною, власна безпека та безпека своїх близьких, а також турбота про невизначеність майбутнього. Водночас у цій хвилі дослідження більш виразною була тенденція переживання про майбутнє економічної та політичної ситуації України після закінчення війни. Серед інших турбот залишалися проблеми з працевлаштуванням, зайнятістю, фінансовий стан, особисті стосунки та здоровʼя. 

Розлука з близькими стала досвідом, який з початку повномасштабної війни переживали більшість учасни_ць дослідження. Переважно розлука негативно вплинула на спілкування з рідними та друзями. Опитані зазначали, що через розлуку погіршувався їхній психоемоційний стан, вони відчували сум, безпорадність, страх, почували себе самотніми та ізольованими. Особливо складною була ситуація для тих, чиї близькі або рідні залишилися на окупованих територіях, у місцях поблизу лінії фронту чи на територіях, де відбувалися активні обстріли, адже звʼязок із ними був нестабільний. Опитані також звертали увагу на брак живого спілкування, зустрічей із близькими та неможливість якісно проводити час разом. Усе це ставало факторами, які провокували відчуття втрати звʼязку, емоційної віддаленості з рідними і друзями. 

Респондент_ки зазначали, що через розлуку вони докладали додаткові зусилля, щоби спілкуватися з близькими людьми — наприклад, подорожували в інші українські міста або дзвонили рідним і друзям частіше, ніж до початку війни. З одного боку, це дозволяло опитаним отримувати емоційну підтримку. З іншого боку, складнощі й перешкоди у спілкуванні могли викликати відчуття виснаження і втоми від спілкування. Деякі опитані також зазначали, що відчували провину і сором, якщо не приділяли достатньо уваги близьким.

Частина опитаних підкреслили, що розлука позитивно вплинула на їхнє спілкування з близькими. Вони відзначали, що цей досвід дозволив їм стати більш чуйними і турботливими. Опитані згадували, що досвід розлуки зблизив їх з друзями і рідними, спонукав до того, щоб контактувати з ними частіше, ніж до війни, а також проявляти свою любов.

Повітряні тривоги, обстріли та відключення електроенергії суттєво впливали на умови праці й організацію робочого часу респондент_ок. Досить часто вони призводили до того, що респондент_ки через вимушені паузи в результаті працювали більше, ніж це передбачав їхній звичайний робочий день. Окрім того, незалежно від того, де виконувалася робота (вдома чи не вдома), тривоги, обстріли та відключення призводили до затягування виконання робочих завдань, надання послуг і вироблення кінцевого продукту. Планувати й організовувати роботу було складно — не в останню чергу через те, що тривоги, обстріли й аварійні відключення були зовнішніми факторами, які складно контролювати, передбачити і відтак вжити якихось заходів заздалегідь. Працівни_ці сфери освіти й охорони здоровʼя також особливо часто говорили про складнощі у виконанні своєї роботи якісно та про високу відповідальність за життя людей, якими вони опікуються.

Все це, у свою чергу, збільшувало рівень стресу та напруги для працівни_ць, а також самозайнятих і власни_ць бізнесу, а для останніх також мало наслідком скорочення виробництва та зменшення замовлень, а відтак і прибутків. Деякі самозайняті та підприєм_иці говорили про те, що такі умови змусили їх призупинити свою діяльність. Щоб мати можливість працювати, респондент_ки намагалися інакше організовувати свій час (зокрема синхронізуючи свій робочий графік із графіком відключень); купували генератори та інші засоби, що забезпечували автономну роботу при відключеннях світла. Крім цього, аби мати доступ до електромережі та інтернету, вони були змушені пересуватися в межах свого міста та/або приймали рішення про переїзд в інший регіон України чи за кордон.

Як і у попередніх хвилях дослідження, зберігається тенденція, повʼязана зі складнощами у плануванні життя, зокрема тих аспектів, які стосуються карʼєри та професійного розвитку. Частина респондент_ок зазначали, що їхні професії не втратили актуальність під час повномасштабного вторгнення, а деякі, навпаки, зрозуміли, що не зможуть працювати у своїх професіях як раніше. Частина учасни_ць дослідження вже змінили роботу чи рід діяльності або планували зробити це в майбутньому. Серед причин, які викликали прагнення до змін, називали такі: можливість мати більший рівень оплати праці, зміна професії на більш актуальну або практичну, можливість віддалено працювати. Життєві орієнтири щодо вибору роду діяльності також змінилися у деяких респондент_ок: вони вирішили обрати ті сфери, які їм подобаються, або ті, які приносять більше користі суспільству. 

Як і у попередній хвилі дослідження, російські атаки на українську енергосистему вплинули на повсякдення респондент_ок. Через те, що на момент проведення опитування значною мірою вже було налагоджене безперебійне електропостачання, опитані розповідали про досвід відключень як щось, із чим вони вже впоралися. Як і в попередніх хвилях дослідження, респондент_ки вказували на складнощі із плануванням свого повсякденного життя і побуту через обстріли та повітряні тривоги. 

Розповідаючи про свій емоційний стан, у цій хвилі респондент_ки досить багато рефлексували щодо минулого, майбутнього, сенсу життя та своєї діяльності, а також про фундаментальні цінності та людську поведінку під час війни. Такі відповіді були сповнені туги і горювання за минулим, якого не повернути, та за майбутнім, яке не буде таким, яким могло би бути, якби не повномасштабна війна. Ділячись своїми втратами, горем, розпачем, болем, респондент_ки досить часто розмірковували, ставлячи риторичні питання або перелічуючи питання, які їх тривожили. Такі стани як «розгубленість», «невпевненість», «безпорадність» були поширеними у відповідях респондент_ок цієї хвилі. З відповідей можна бачити, як гостро респондент_ки переживали відчуття власного безсилля, втрати контролю, а також непередбачуваності подій і неможливості щось планувати на довгострокову перспективу.

Хронічний стрес і втома залишилися поширеними серед респондент_ок. З відповідей у лютому-березні 2023 року також можна бачити, що все частіше вони супроводжувалися не лише проблемами з памʼяттю та концентрацією уваги, а й загостренням хронічних хвороб і порушеннями сну. 

У всіх хвилях опитування респондент_ки розповідали, що вдавалися до різних стратегій контролю за своїми емоціями та тим, як вони проявляються. Виразною ознакою цієї хвилі є поширеність стратегії, яку можна узагальнити як намагання максимально мобілізувати свої емоційні ресурси, бути «зібраними», фокусуючись на чомусь одному, на «тут і зараз». У відповідях майже постійно траплялося дієслово «триматися». Порівняно з листопадом, у поточній хвилі опитування надія та віра у перемогу стала знову значно частіше проявлятися у відповідях, передусім як певне джерело підтримки на фоні негативних і тяжких рефлексій щодо життя під час війни.

Значна частка опитаних повідомили, що їхній звʼязок з Україною й українським суспільством посилився. Попри це, деякі опитані хвилювалися щодо майбутнього, яке чекає на країну, та щодо свого життя в Україні. Опитані зазначали, що за час війни їхній звʼязок з Україною став більш усвідомленим і вираженим ніж раніше. 

Серед емоцій, які респондент_ки відчували щодо України, вони найчастіше згадували гордість. Її учасни_ці дослідження відчували за суспільство і країну загалом, а також за людей, які оточували їх особисто. Любов стала ще однією емоцією, яку опитані згадували, описуючи власний звʼязок з Україною. Вона також була спрямована як на країну загалом, на рідні міста чи села, так і на співвітчизни_ць. Однак позитивні емоції часто йшли пліч-о-пліч з негативними. Наприклад, деякі опитані зазначали, що разом з любовʼю відчували біль і розпач через війну та руйнування українських міст і сіл російською армією. Серед інших змін, які згадували опитані, була поява нового типу солідарності в суспільстві, який заснований на переживанні спільного горя і трагедії. За словами учасни_ць дослідження, війна стала досвідом, який обʼєднав населення України та спонукав людей допомагати іншим. 

Водночас поруч з емоційним піднесенням, яке оточувало роздуми опитаних щодо їхнього звʼязку з Україною, можна простежити відчуття тривоги і розгубленість, які часто були спрямовані в майбутнє. Опитані переймалися тим, яким буде життя в Україні через декілька років або після завершення війни, а також хвилювалися щодо того, чи зможуть вони знайти своє місце в суспільстві майбутнього. Розмірковуючи про свій звʼязок з Україною, респондент_ки звертали увагу на додаткову соціальну диференціацію, спричинену війною. Вони зазначали, що їх лякає перспектива зростання соціальної напруги і виникнення нових непорозумінь між різними категоріями населення — наприклад, між людьми з різними політичними поглядами, російськомовними та українськомовними, тими, хто змушені були поїхати за кордон, і тими, хто не переїжджали зі своїх міст чи сіл. Наприклад, деякі опитані, які вимушено виїхали з України, зазначали, що відчували сором і провину за те, що перебували за кордоном. Крім цього, вони висловлювали побоювання, що можуть стикнутися з непорозумінням і осудом з боку інших людей після свого повернення. 

Попри це, тривога щодо майбутнього поєднувалася з бажанням змін. У відповідях деяких учасни_ць дослідження можна простежити зростання чутливості до несправедливості та негативних явищ у суспільстві — наприклад, до корупції, олігархату чи порушень прав людини. Війна для опитаних стала поворотним моментом, і після перемоги, на їхню думку, суспільство не може толерувати різні прояви несправедливості й повинно вимагати прогресивних перетворень. 

Респондент_ки, які мали досвід вимушеного переселення, згадували, що одним із найбільших викликів став процес прийняття рішення про переїзд через вагання та брак чіткого розуміння можливостей для облаштування в новому місці проживання. Складність досвіду зумовлена й переміщенням зі звичного фізичного простору, браком можливостей підтримувати повсякденні щоденні практики, що формувало відчуття «розриву» із життям до повномасштабного вторгнення. 

Адаптація після переміщення не завжди була успішною, найбільше проблем викликав процес інтеграції в структуру зайнятості та пошук житла. Проте, переважно переселен_ки зазначали, що цей досвід полегшувався активною допомогою спільноти-реципієнта, яка забезпечувала як емоційну, так і матеріальну підтримку. Процес облаштування життя після переїзду за кордон сприймався респондент_ками як більш складний порівняно з переїздом у межах України, що було обумовлено нерозумінням мови, суспільних норм та особливостей роботи правової системи іншої країни. 

Незалежно від наявності досвіду переміщення, учасни_ці опитування мали занепокоєність напругою між групами з різними досвідами переживання війни. Така напруга проявлялася у поширенні, переважно через ЗМІ, стереотипних уявлень про мотиви, які стимулювали людей залишитися на окупованій території, переселитися в межах країни чи виїхати за кордон. На думку респондент_ок, для уникнення конфліктів і фрагментації суспільства потрібно шукати шляхів порозуміння між групами, уникати поширення мови ворожнечі та стигматизуючих наративів. Думки людей щодо майбутнього розвитку війни Росії проти України стосувались очікувань щодо її тривалості: від завершення найближчим часом до розтягнення війни на роки. Ті, хто думали про позитивний сценарій подій, описували перемогу України та смерть Путіна. Щодо негативних сценаріїв, респондент_ки відзначали ескалацію війни, в тому числі застосування ядерної зброї.

[1] Згідно з категоризацією вікових груп на основі працездатності, якою послуговуються у власних соціально-економічних і демографічних розрахунках експерт_ки ООН.

[2] Респондент_ки могли обрати декілька варіантів відповідей на це питання.

[3] Респондент_ки могли обрати декілька варіантів відповідей на запитання про досвід переїзду.