Відкриті дані в Україні: досягнення, переваги, застереження

Руслана Козієнко

Поділитись:

Ідея відкритих даних набула популярності з поширенням інтернету й особливо ініціатив електронного уряду та урядування наприкінці 2000-х років. Згодом до цих процесів долучилася й Україна. У найширшому розумінні намір полягає в тому, що деякі дані — передусім публічні дані, тобто такі, що їх зібрали державні органи в процесі свого функціонування — мають бути у постійному та вільному доступі. Їх можна використовувати для аналітики, візуалізації, картографування, у бізнесі. Невід’ємною характеристикою відкритих даних є їхній машиночитаний формат, без якого використання даних принципово ускладнюється і, відповідно, втрачає свою «відкритість». Доступ до публічної інформації у формі відкритих даних обґрунтовується тим, що ця інформація є суспільним благом, а тому має бути у відкритому користуванні суспільства, а не лише певних людей чи установ.

Передісторія відкритих даних в Україні бере початок із Закону «Про доступ до публічної інформації», який було прийнято у 2011 році і який закріпив «порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес», та визначив принципи доступу до публічної інформації. Надання такої інформації було передбачене лише шляхом подання запитів, що обмежувало прозорість і сповільнювало доступ до даних.

Рух у напрямку розвитку відкритих даних в Україні розпочався зі змін на законодавчому рівні у 2015 році. Ще наприкінці попереднього, 2014 року було створене Державне агентство з питань електронного урядування — орган, що відповідає за відкриті дані на рівні держави. З 2019 року це Міністерство цифрової трансформації України. У 2015 році до Закону «Про доступ до публічної інформації» та низки інших законів внесли низку важливих змін¹: ввели поняття «публічна інформація у формі відкритих даних» і визначили принципи їх оприлюднення, зокрема на єдиному державному веб-порталі відкритих даних.

Низка інших законів, ухвалених у 2015 році², закладали ґрунт для забезпечення доступу до публічної інформації у формі відкритих даних, а саме: було відкрито доступ до державного та місцевих бюджетів, спрощено правила для учасників державних закупівель та відкрито доступ до результатів і змісту тендерів, встановлено порядок публікації інформації про використання публічних коштів тощо. Окремо варто звернути увагу на Постанову КМУ № 835 від 21 жовтня 2015 року «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», яка визначила набори даних для оприлюднення у формі відкритих даних, їхній формат і порядок регулярного оновлення.

У вересні 2016 року Україна приєдналася до Міжнародної хартії відкритих даних⎯ міжнародної ініціативи щодо принципів і практик, пов’язаних із оприлюдненням відкритих даних. Документ закріплював декілька важливих принципів — зокрема відкритість за замовчуванням, оперативність і чіткість, доступність і використання, порівнюваність і можливість поєднання з іншими даними (інтероперабельність) — для кращого врядування й участі громадськості, для інклюзивного розвитку та інновацій.

Щодо впровадження відкритих даних на місцевому рівні, у 2017 році до згаданої Хартії першими серед українських міст приєдналися Львів, Дрогобич, Вінниця, Чернівці, Дніпро; ще 4 міста приєдналися у лютому 2019 року: Кропивницький, Тернопіль, Хмельницький та Івано-Франківськ.

Відкриті дані органів місцевого самоврядування містять інформацію найрізноманітнішого типу³:

дані про використання публічних коштів і виконання бюджетів;
перелік укладених договорів і наданих адміністративних послуг;
перелік об’єктів комунальної власності, що передані в оренду, включно з даними про умови оренди;
відомості про лікарські засоби, придбані за бюджетні кошти, про їх розподіл між закладами охорони здоров’я та залишки в кожному з них;
дані про депутатів і поіменні результати їх голосування на пленарних засіданнях

Такі дані сприяють контролю за прозорістю й ефективністю місцевих органів влади. Перелік незадіяних приміщень комунальної власності, які можуть бути передані в користування, особливо коли ці дані нанесено на інтерактивну карту, спрощують пошук нежитлових приміщень для оренди. Дані про розклад руху громадського транспорту, його місце перебування у режимі реального часу, а також про перевізників і самі транспортні засоби стають основою для створення мобільних додатків для пересування містом. Перелік навчальних закладів, дані про них і, наприклад, про черги дітей у дошкільні навчальні заклади дозволяють створювати електронні черги та системи онлайн-запису. Це лише кілька найпростіших прикладів, тоді як прикладом складної багаторівневої інтеграції різних типів даних можуть бути так звані «розумні міста». Водночас публікація згаданих вище та багатьох інших даних, хоч і не без обмежень, може також сприяти дослідженню міст, розробці більш ефективних міських політик і поліпшенню якості життя мешканок та мешканців.

На момент дослідження, яке провела ініціатива «Дані міст» у серпні 2019 року, власні портали відкритих даних мали вже 20 міст. У 60 міст обласного значення створили окремий розділ про відкриті дані на сайтах міських рад. На Єдиному державному веб-порталі відкритих даних набори оприлюднювали 108 міських рад.

Загалом аналіз свідчить про позитивну динаміку оприлюднення відкритих даних на міському рівні, проте такі досягнення є обмеженими як у кількісному, так і в якісному вимірах. Так, дослідження зазначає, що на момент його проведення лише 11 українських міст розмістили понад 100 наборів даних. Серед тих міст, які мають власні портали відкритих даних, більшість із них опубліковані не в машиночитаних форматах. Перешкоджаючи обробці та аналізу даних, це підважує їхню «відкритість».

У квітні 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 409 про «Порядок щорічної оцінки стану оприлюднення та оновлення відкритих даних розпорядниками інформації на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних». Документ визначав їхню якість, вплив та можливість зворотного зв’язку з користувачами. Водночас Україна стала першою у світі країною, що затвердила методологію проведення такого оцінювання на державному рівні. І за даними першого такого оцінювання, «лідерами» з оприлюднення відкритих даних у 2019 році стали Хмельницький, Львів і Тернопіль.

Досягнення, переваги, застереження

З вересня 2018 року відкриті дані України, як і дані країн Європейського Союзу, почали автоматично публікуватися на Європейському порталі даних. У тому ж році, згідно з дослідженням Transparency International Slovensko, Київ опинився серед столиць, що очолили рейтинг доступу до інформації в столицях країн Європи, поряд із Вільнюсом, Мадридом, Прагою, Приштиною і Таллінном. Показники у столицях Східної Європи виявилися кращими, ніж у Західній. Автори дослідження пояснюють це відносно «нещодавно прийнятими законами, направленими на підвищення рівня прозорості, а також новими заходами щодо оприлюднення більшого обсягу інформації» для боротьби з корупцією. Справді, активні законотворчі та інституційні процеси з відкриття публічних даних в Україні почалися у 2015 році. Натомість якщо поглянути на результати рейтингу з точки зору трансформацій у посткомуністичних країнах, то лідерство столиць Східної Європи можна також пояснити в контексті того, що Гіларі Аппель і Мітчелл Оренштайн називають «конкурентним сигналізуванням» (competitive signaling)⁴. Під конкурентним сигналізуванням дослідники мають на увазі змагання між європейськими та євразійськими посткомуністичними країнами протягом останніх десятиліть за те, щоб показати чи «просигналізувати» свою привабливість для зовнішніх інвесторів шляхом активного проведення неоліберальних реформ. Як результат, багато з цих країн пішли далі в адаптації неоліберальних реформ, ніж країни Заходу, що залишило цілі групи населення у непростому соціально-економічному становищі.

Про важливість відкритих даних і прозорості для приваблення інвестицій свідчить, поміж іншого, кількість та популярність міжнародних рейтингів, що дозволяють порівняти прогрес у сфері відкритих даних у різних країнах. Так, у рейтингу Світового індексу відкритих даних у 2016 році Україна опинилася на 31 місці з 94 країн, що майже вдвічі вище за попередній, 2015 рік, коли вона обіймала 54 позицію. Згідно з Open Data Barometer, у 2017 році Україна потрапила до списку 30 країн-лідерок у поширенні ініціатив щодо відкритих даних і отримала 47 балів зі 100, що на 25 балів більше, ніж у 2013 році (найбільше отримали Канада та Велика Британія — по 76 балів). Відповідно до Індексу відкритості бюджету у 2019 році, показник прозорості України становив 63 зі 100 балів.

Схожу позитивну динаміку на рівні міст засвідчує Рейтинг прозорості міст і збірник «Прикладів належних практик муніципальної прозорості» від Transparency International Україна. Так, оцінювання 100 найбільших міст України за 86 індикаторами у 14 сферах показало, що середній рівень прозорості міст України у 2019 році сягнув 45,7 бала, тоді як у 2017 році він становив 29,9. Очолили рейтинг Дрогобич і Покров, які отримали по 79,1 бала зі 100, а також Тернопіль (76), Маріуполь (74,6), Вінниця (74,2) та Львів (73,7). Серед іншого, аналіз Transparency International Україна показав, що в середньому підвищення показника прозорості міста на 1 бал сприяє збільшенню суми залучених інвестицій на 0,04%, що підтверджує ефективність такого «сигналізування» прозорістю для залучення інвесторів.

Водночас, як і у випадку посткомуністичних країн, які в процесі «конкурентного сигналізування» ставали лідерами адаптації неоліберальних реформ, що приваблювали інвесторів, але могли погіршувати становище самого населення або певних його груп, так і лідерство міст чи країн у таких рейтингах потребує критичної оцінки. Адже децентралізація ― яка почалася в Україні у 2014 році, майже одночасно з розвитком відкритих даних ― як показує досвід інших країн, зазвичай супроводжується тим, що міста переходять до «підприємницької» логіки управління, тобто починають адаптувати моделі управління⁵, властиві приватному сектору. Поява рейтингів, що порівнюють міста за тими чи іншими критеріями «успішності», є тому свідченням: створення привабливого образу міста стає частиною його брендування та підвищення конкурентоспроможності у порівнянні з іншими містами, які починають змагатися одне з одним за ресурси.⁶ Однак фокусуючись на економічних аспектах, такі перегони часто не лише витісняють на задній план соціальні питання, а й приховують їхню нагальність. Адже позиція у рейтингу та кількість набраних містом балів створює хибний образ однорідності якості життя у ньому й не дає уявлення про нерівності та соціальні проблеми, що ховаються за цим образом.

Звісно, мета відкритих даних виходить далеко за межі приваблення інвестицій. Серед найбільш розповсюджених переконань щодо переваг відкритих даних: збільшення прозорості та ефективності державного управління, зниження корупції, сприяння демократичним процесам. Доступ до повнішої інформації сприяє підвищенню якості рішень, прийнятих як організаціями, так і окремими людьми, розширює можливості для участі мешканців у соціальному та політичному житті міст.

На користь деяких із цих очікувань свідчить перше дослідження впливу відкритих даних (наданих державних сектором) на економіку України, яке провели дослідники Київської школи економіки. Воно виявило, що прямий і непрямий сукупний внесок відкритих даних до економіки країни у 2017 році становив від 746 до 903 млн доларів, і якщо рух за відкриті дані далі набиратиме обертів, то до 2025 року цей внесок зросте до 1,2-1,4 млрд доларів, або 0,84% ВВП. І хоча цей аналіз не віднімає витрати на збирання, публікацію у відповідному форматі, підтримку та оновлення відкритих даних, огляд закордонних досліджень показує, що прямі та непрямі переваги від відкриття даних є в цілому більшими, ніж витрати на їх забезпечення та підтримання.⁷

Інший приклад впливу відкритих даних ⎯ цього разу у сфері медичних закупівель ⎯ дає звіт «Медичні закупівлі в ProZorro: експрес-обстеження 2.0», який зробила Transparency International Україна у 2018 році. А саме, дослідження показало, як на основі відкритих даних про закупівлі можна аналізувати та виявляти певні проблеми, у цьому випадку ⎯ виразну монополізацію ринку, де половину всіх договорів департаменти та заклади охорони здоров’я підписали з близько 1% постачальників ліків і медичного обладнання.

Ще одним прикладом дослідження на основі відкритих даних є звіт «Жінки та чоловіки на керівних посадах в Україні. Статистичний аналіз відкритих даних ЄДРПОУ», який підготувала Програма розвитку ООН в Україні у 2017 році. Серед іншого, дослідження виявило, що якщо гендерний розподіл серед активних фізичних осіб — підприємців між жінками (46%) та чоловіками (54%) майже однаковий, і жінки ведуть власну справу як підприємиці майже так само часто, як і чоловіки, то шанси, що жінка очолить організацію чи підприємство, набагато менші, адже частка жінок серед керівників юридичних осіб становить лише 30%. Що, в свою чергу, свідчить про нагальність політик, які сприяли б гендерній рівності в економічних можливостях.

Водночас, попри ентузіазм щодо потенціалу відкритих даних, деякі дослідники наголошують на браку інформації для точного розуміння їхнього впливу та наслідків⁸, на неоднозначності пов’язаних із ними практик і політик ⁹, на неоднаковому доступі до них різних груп населення¹⁰. А також на можливому нерівному впливі алгоритмів та автоматизованих рішень, прийнятих на основі даних, на різні соціальні групи¹¹. Щодо неоднозначності практик та політик, тут ідеться, наприклад, про випадки, коли політики щодо відкритих даних може стратегічно використовувати уряд, щоб підірвати довіру людей до певних державних послуг і таким чином отримати згоду суспільства на урізання державних витрат та укріплення неоліберального курсу. Зокрема на маркетизацію державних послуг, їх аутсорсинг до приватного сектору, приватизацію державних активів тощо¹². Тобто риторику прозорості можуть стратегічно використовувати органи влади, щоб прокласти шлях до політик жорсткої економії.

Обмеження потенціалу відкритих даних, серед іншого, пов’язані також із нерівними можливостями та ресурсами людей, адже для того, щоб ефективно скористатися відкритими даними, потрібні певні знання та навички програмування або вільний час, щоб їх навчитися. Це, в свою чергу, підважує «рівність доступу», яку часто представляють як невід’ємну рису відкритих даних, і призводить до «ще більшого розширення спроможностей саме тих, хто вже і так їх має»¹³. Навіть коли йдеться про готові до використання дані ⎯ наприклад, вже занесені на мапу, до автоматизованої системи пошуку чи додатку ⎯ можливості скористатися ними можуть радикально відрізнятися.

Показовим прикладом є оцифрування інформації про право власності на землю навколо Банґалору (столиця штату Карнатака в Індії), коли попри формальну відкритість оцифрованих даних для всіх, зиск від них отримали саме корпорації та великі гравці, що мали відповідні ресурси, таким чином позбавляючи малих фермерів земельних ділянок¹⁴. У подібних випадках, коли користь від певного продукту є очевидно більшою для вищого соціального класу чи корпорацій, аргументом часто стає те, що користь від такого продукту йтиме суспільству опосередковано, через його оподаткування. Однак така аргументація залишає питання, адже немає гарантій, що непряма користь буде рівною прямій користі від продукту. А це важливо, якщо розглядати відкриті дані як суспільне благо, від якого користь мають отримувати всі.

Така критика стосується не лише відкритих публічних даних, а й використання даних у цілому, наприклад, для розвитку «розумних міст». Попри те, що такі міста здебільшого постають в утопічному світлі, дослідження звертають увагу на низку обмежень, пов’язаних із втіленням таких проєктів. Уявлення про розумні міста формують зацікавлені багатонаціональні ІКТ¹⁵-компанії, а тому воно позбавлене конкретики, не враховує контексту місця і його соціально-економічної та культурної проблематики¹⁶. Водночас у центрі дискусій довкола розумних міст переважно опиняються технології, тоді як роль і точка зору мешканців міст часто недостатньо представлена або й узагалі ігнорується¹⁷. Внаслідок цього такі проєкти можуть призводити до подальшої маргіналізації вразливих груп (наприклад, людей з інвалідністю¹⁸), а також до поглиблення нерівності між тими, хто має ресурси скористатися перевагами розумних міст, і тими, хто такої можливості позбавлений¹⁹.

Інша причина можливого обмеженого потенціалу полягає у тому, що попри розповсюджене уявлення про відкриті дані як про нейтральну, об’єктивну інформацію, безсторонню документацію «реальності», будь-які дані є результатом певної культури та політик, а відповідно, відображають закладені у них цінності та норми. Це починається від найпростішого рівня: які саме і про що дані збираються, які дані вирішують не збирати як неважливі, за якими принципами дані класифікують тощо. Наступний рівень накладання цінностей відбувається на етапі створення продукту чи послуг на основі цих даних. Оскар Ґанді називає це «раціональною дискримінацією», тобто коли висновки на основі даних роблять «без урахування або розуміння факторів, що повпливали на появу цих даних»²⁰. У результаті цього політики, розроблені на їх основі, хай і ненавмисно, але відтворюють наявні у суспільстві упередження та звужують можливості для певних груп населення. Так, Вірджинія Юбанкс наводить приклади того, як автоматизовані системи роботи з даними — наприклад, у сфері соціальної допомоги — можуть призводити до дискримінації, криміналізації та ще більшої маргіналізації вразливих соціальних груп²¹. Одним із прикладів, які аналізує дослідниця, є статистична модель, якою користується орган з питань соціального захисту дітей у Піттсбурзі (США, штат Пенсильванія), для передбачення, діти яких сімей можуть стати майбутніми жертвами жорстокого поводження чи бездоглядності. Тобто така модель оцінки ризику визначає, «які дії хтось можливо вчинить у майбутньому, ґрунтуючись на поведінкових моделях подібних людей у минулому»²². Внаслідок цього сім’ї можуть жити у страху втратити опіку над власною дитиною тільки тому, що вони відповідають певному статистичному профілю, а вчинки одного з родичів сьогодні можуть назавжди змінити шанси дитини в майбутньому.

Повертаючись до контексту України, варто зауважити, що наразі розуміння можливості впливу структурних нерівностей на наслідки як використання відкритих даних, так і цифрової трансформації загалом, не відображене у програмах окремих міст, що стають ініціаторами таких перетворень. На державному рівні регулюванням впровадження відкритих даних займається передусім Міністерство цифрової трансформації. На місцевому рівні його забезпечують цільові програми на кшталт «Програми цифрового перетворення міста Львова на 2016–2020 роки», «Програми розвитку електронного урядування на 2015-2017 роки» у Вінниці чи Одеської міської програми «Електронне відкрите місто» на 2015-2017 роки. Огляд програм засвідчує уявлення про населення міст як однорідне, з рівними соціально-економічними можливостями доступу та користування результатами цих програм. Наприклад, на нормативному рівні програми декларують орієнтацію на «високі європейські стандарти якості життя» (Вінниця) і те, що вони «керуються європейськими політичними та економічними цінностями, підвищення якості життя громадян, створення широких можливостей для задоволення потреб і вільного розвитку особистості» (Одеса). Однак зменшення наявної нерівності та рівність доступу до створюваних програмами можливостей не значаться серед цілей жодної з них. Це саме можна простежити і на більш прагматичному рівні. Тобто хоча з метою попередження деяких можливих негативних наслідків декларується, наприклад, необхідність забезпечення високого рівня захисту персональних даних (Львів) чи забезпечення безкоштовного доступу до мережі Інтернет (Одеса), ці програми не відображають систематичного розуміння впливу структурних нерівностей на можливість користуватися результатами цифрових перетворень чи їх можливого негативного впливу на вразливі групи населення. І відповідно, програми міст не передбачають кроків для уникнення таких наслідків.

Ще один приклад причини, що може обмежувати потенціал відкритих даних, але вже дещо іншого характеру — це так званий «камуфляж відкритості» (open-washing)²³. Тобто коли організації чи уряди беруть на себе зобов’язання щодо відкриття даних, але при цьому не сприяють «культурі відкритості, яка передбачає, що громадян стимулюють ставити питання і брати участь у прийнятті рішень»²⁴. Або ж коли організації чи уряди роблять лише поверхові зусилля з відкриття даних, щоб уникнути справжніх реформ та прозорості, чи й поготів перешкоджають відкритості інформації — наприклад, публікуючи її у неповному вигляді чи невідповідних форматах²⁵. Окрім цього, як зазначають деякі дослідники, аналізуючи американський досвід, «різниця між технологіями відкритих даних і політикою відкритого уряду» може розмиватися, внаслідок чого уряд може підміняти політики (policies), які мали б сприяти його підзвітності, технологічними інноваціями та формальним відкриттям наборів державних даних. Тобто «уряд може надавати відкриті дані щодо політично нейтральних тем і водночас уникати прозорості та підзвітності»²⁶.

Представлення відкритих даних та їхніх можливостей виключно у технічному та технологічному світлі — тобто як крок до вирішення багатьох проблем за допомогою цифрових технологій та алгоритмів — залишає в тіні те, наскільки процес продукування й використання відкритих даних залежить від культурних цінностей, політичних технологій²⁷ та рішень. Самі по собі дані не є ні хорошими, ні поганими, це не має вести до деполітизованого уявлення про їх створення, використання та дискусію довкола них, адже все це є результатом боротьби різних учасників (експертів, політиків, науковців, активістів тощо), їхніх поглядів та цінностей. Важливо, щоби рішення у різних сферах, включно зі сферою міських політик, не базувалися на припущеннях чи корисливих цілях окремих груп, а були поінформовані аналітикою, дослідженнями та наявними даними. Водночас останні не є панацеєю чи джерелом однозначних рішень, адже рішення є результатом консенсусу між учасниками формування політик.

Наведені приклади та застереження не мають на меті заперечити потенціал відкритих даних. Вони покликані наголосити на важливості зваженого та критичного ставлення до їхнього значення та впливу, а також на необхідності завжди розглядати їх використання у відповідному контексті й уникати широких узагальнень. Такими ж принципами ми керувалися під час проведення аналізу, представленого у цьому звіті, і такими ж принципами ми радимо керуватися його читачам. Адже те, що стало «успішною практикою» в одному місті чи місці, може дати відмінні результати в іншому.

Примітки

Відповідно до Закону № 319-VIII від 09.04.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних», https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/319-19#n24.
А саме «Про внесення змін до статті 28 Бюджетного кодексу України щодо доступу до інформації про бюджетні показники у формі відкритих даних», «Про внесення змін до деяких законів України у сфері державних закупівель щодо приведення їх у відповідність із міжнародними стандартами та вжиття заходів з подолання корупції», «Про відкритість використання публічних коштів».
Повний список наборів даних, які підлягають оприлюдненню органами місцевого самоврядування у формі відкритих даних: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/835-2015-%D0%BF#Text.
Appel, Hilary, and Mitchell A. Orenstein. From triumph to crisis: Neoliberal economic reform in postcommunist countries. Cambridge University Press, 2018. P. 4.
Harvey, David. “From managerialism to entrepreneurialism: the transformation in urban governance in late capitalism.” Geografiska Annaler: Series B, Human Geography 71, no. 1 (1989): 3-17.
Федорів П. «Мер — не СЕО. Чим небезпечні підприємницькі стратегії міського розвитку», Mistosite: https://mistosite.org.ua/articles/mer-ne-seo-chym-nebezpechni-pidpryiemnytski-stratehii-miskoho-rozvytku?locale=uk та Федорів П. «Застереження: чому варто бути обережними з рейтингами міст», Mistosite: https://mistosite.org.ua/articles/zasterezhennia-chomu-varto-buty-oberezhnymy-z-reitynhamy-mist
Donker, Frederika Welle. “Funding Open Data.” In Open Data Exposed, pp. 55-78. TMC Asser Press, The Hague, 2018.
Huijboom, Noor, and Tijs Van den Broek. “Open data: an international comparison of strategies.” European journal of ePractice 12, no. 1 (2011): 4-16.
На прикладі Великої Британії — Bates, Jo. “The strategic importance of information policy for the contemporary neoliberal state: The case of Open Government Data in the United Kingdom.” Government Information Quarterly 31, no. 3 (2014): 388-395. На прикладі Італії — Franceschetti, Laura. “The Open Government Data Policy as a Strategic Use of Information to Entrench Neoliberalism? The case of Italy.” Partecipazione e conflitto 9, no. 2 (2016): 517-542.
Наприклад, Gurstein, M. “Should “Open Government Data” be a product or a service (and why does it matter?) Gurstein’s Community Informatics, 3 February 2013.” (2013).
Наприклад, Eubanks, Virginia. Automating inequality: How high-tech tools profile, police, and punish the poor. St. Martin’s Press, 2018.
Bates, Jo. “The strategic importance of information policy for the contemporary neoliberal state: The case of Open Government Data in the United Kingdom.” Government Information Quarterly 31, no. 3 (2014): 388-395; Bates, Jo. “The progressive ideals behind Open Government Data are being used to further interests of the neoliberal state,” https://blogs.lse.ac.uk/impactofsocialsciences/2014/10/02/open-government-data-and-the-neoliberal-state/.
Gurstein, Michael B. “Open data: Empowering the empowered or effective data use for everyone?.” First Monday (2011). https://journals.uic.edu/ojs/index.php/fm/article/view/3316/2764
Benjamin, Solomon, R. Bhuvaneswari, and P. Rajan. “Bhoomi: ‘E-governance’, or, an anti-politics machine necessary to globalize Bangalore?.” CASUM—m Working Paper (2007).
Інформаційно-комунікаційні технології.
Grossi, Giuseppe, and Daniela Pianezzi. “Smart cities: Utopia or neoliberal ideology?.” Cities 69 (2017): 79-85.
Marrone, Mauricio, and Mara Hammerle. “Smart cities: A review and analysis of stakeholders’ literature.” Business & Information Systems Engineering 60, no. 3 (2018): 197-213.
Woyke, Elizabeth. “Smart cities could be lousy to live in if you have a disability”. MIT Technology Review. Retrieved 15 March2019.
Watson, Vanessa. “African urban fantasies: dreams or nightmares?.” Environment and Urbanization 26, no. 1 (2014): 215-231.
Gandy, Oscar. “Quixotics unite! Engaging the pragmatists on rational discrimination.” Theorizing surveillance: The Panopticon and beyond (2006). P 324; Також Gandy, Oscar H. “Engaging rational discrimination: exploring reasons for placing regulatory constraints on decision support systems.” Ethics and Information Technology 12, no. 1 (2010): 29-42.
Eubanks, Virginia. Automating inequality: How high-tech tools profile, police, and punish the poor. St. Martin’s Press, 2018.
Там само.
За аналогією до зеленого камуфляжу (greenwashing) ⎯ форми маркетингу, що паразитує на риториці екологічності продукту.
Carolan, L. (2016). Open data, transparency and accountability: Topic guide. Birmingham, UK: GSDRC, University of Birmingham.
Heimstädt, Maximilian. “Openwashing: A decoupling perspective on organizational transparency.” Technological forecasting and social change 125 (2017): 77-86.
Yu, H., & Robinson, D.G. (2012). The New Ambiguity of “Open Government”. 59 UCLA Law Review Disc. 178 (Retrieved from http://www.uclalawreview.org/?p=3663).
Політичні технології тут можна розуміти як «систематичний зв’язок між знаннями та рішеннями покликаними вирішити певну колективну проблему» (“a systematic relation of knowledge and intervention applied to a problem of collective life”) Lakoff, Andrew, & Collier, Stephen J. (2010). Infrastructure and event: The political technology of preparedness. In Bruce Braun, Sarah J. Whatmore, & Isabelle Stengers (Eds.), Political matter: Technoscience, democracy, and public life. Minneapolis: University of Minnesota Press. P.244.

Підтримати Cedos

Під час війни в Україні ми збираємо та аналізуємо дані про її вплив на українське суспільство, зокрема, у сферах житла, освіти, соціального захисту й міграції